| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
| [ Скачать с сервера (382.0 Kb) ] | 06.03.2018, 21:25 |
| Актуальність дослідження проблем, які існують у сфері національної безпеки України та шляхів її забезпечення засновується на тому, що ступінь захищеності, убезпечення національних інтересів є визначальним чинником розвитку кожної сучасної держави. Нині країни світу змушені протистояти численним загрозам, які проявляються через поширення зброї масового ураження, діяльність міжнародних терористичних угруповань, активізацію транснаціональної організованої злочинності, нелегальну міграцію, міждержавні і внутрішні конфлікти, а також через проблеми у забезпеченні енергоресурсами, у таких важливих сферах державного життя, як фінансово-економічна, інформаційна, екологічна та інші. Особливо вразливими до таких загроз є держави, які перебувають у перехідному стані, такі, як Україна, що після докорінних перетворень у внутрішньополітичному житті, які відбулися наприкінці 2013 – на початку 2014 років розбудовує демократичну правову державу, втілює європейський вектор у зовнішньополітичному курсі. Актуальність досліджуваної теми підсилює те, що наша держава потрапила в умови посиленого тиску з боку Російської Федерації (далі – РФ), яка докладає максимум зусиль і використовує широкий арсенал методів тиску на Україну, в основному незаконних з точки зору міжнародного права та моралі, з тим, щоб перешкодити її виходу із зони російського геополітичного впливу і приєднанню до Європейської спільноти розвинених країн. На теперішній час Україна втратила контроль над значною частиною своєї території, вже четвертий рік змушена протистояти військовій агресії з боку РФ. Значною мірою такий стан справ став наслідком накопичення проблем у сфері національної безпеки, деякі з них не вирішені досі. Тому їх дослідження, а головне – пошук шляхів ефективного забезпечення національної безпеки України, її зміцнення є актуальним. Ступінь наукової розробки теми. Різні аспекти проблеми забезпечення національної безпеки України привертають останнім часом пильну увагу науковців. Зокрема, теоретико-правові засади національної безпеки, її зміст, структуру та нормативне регулювання поглиблено досліджували: В. І. Абрамов, О. Г. Афоніна, В. В. Башук, В. С. Бліхар, О. А. Бельков, І. І. Завидник, Л. М. Попова та ін. Питання зміцнення військової сфери опрацьовували: В.О. Антонов, В. І. Ткаченко, Є. Б. Смірнов та ін. Питання, пов’язані із забезпеченням економічної безпеки держави вивчали: І. В. Ангелко, О. А. Гриценко, О. М. Дубенська, Г. А. Лех, С. М. Макуха, Л. С. Шевченко О. В. Юдін та ін. Стан та перспективи зміцнення інформаційної безпеки України висвітлювали: В. М. Богуш, М. М. Гуцалюк, В. А. Ліпкан, Ю. Є. Максименко, Г. М. Сашук, В. Ю. Світлична, Р. М. Семенуха та ін. Комплексний аналіз вітчизняної державної політики у сфері забезпечення національної безпеки і оборони України здійснили А. Дацюк, О. Полтораков. В. Садовський, Г. Ситник та інші науковці. Але більшість фундаментальних досліджень відноситься до періоду до 2013 р., в них не відображена сучасна зовнішня і внутрішньополітична без пекова ситуація в країні. Тому подальше дослідження теми забезпечення національної безпеки України залишається актуальним. Об’єктом дослідження виступає явище національної безпеки держави. Предмет дослідження – проблеми у сфері національної безпеки України та шляхи її забезпечення. Метою дослідження є комплексний аналіз проблем, які існують у сфері національної безпеки України та визначення основних шляхів її забезпечення. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання: – визначити теоретичні засади національної безпеки України; – дослідити загрози національній безпеці України – розглянути основні шляхи забезпечення національної безпеки України на сучасному етапі. Методи дослідження обиралися з урахуванням поставленої мети та завдань. Для визначення теоретичних засад національної безпеки України використовувався метод аналізу наукової літератури та формально-юридичний метод ля вивчення змісту нормативно-правових актів, якими регламентується без пекова сфера держави. Наявні загрози національній безпеці України також визначалися за допомогою методу аналізу. Основні шляхи забезпечення національної безпеки України на сучасному етапі визначалися за допомогою прогностичного методу та методу узагальнення. Структура дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. У першому розділі визначені теоретичні засади національної безпеки України. Другий розділ присвячений аналізу основних загроз національній безпеці України. У третьому розділі досліджені основні шляхи забезпечення національної безпеки України у на сучасному етапі. Загальний обсяг дослідження 55 сторінок. РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ Національна безпека є складною багатоаспектною та динамічною категорією. З огляду на це єдиного загальноприйнятого наукового підходу до її визначення ще не вироблено. Більше того, на сучасному етапі «національна безпека» виступає найчастіше як політологічна категорія, при цьому нівелюється філософська складова цього поняття. Можливо, саме тому сучасні теоретичні підходи до вивчення національної безпеки характеризуються певною невизначеністю, недооцінкою методологічних аспектів формування стратегії національної безпеки, яка вимагає єдиного алгоритму мислення, прийняття стратегічних рішень та діяльності у сфері безпеки . Наприклад, О. А. Бельков визначив національну безпеку як стан, тенденції розвитку та умови життєдіяльності нації, що гарантують її виживання, вільне, незалежне функціонування при збереженні своїх фундаментальних цінностей та інституцій і процвітання . Є. М. Кравець визначає національну безпеку як «стан країни, за якого система державно– правових і суспільних гарантій забезпечує реалізацію суверенітету, конституційного ладу та територіальної цілісності держави, всебічний розвиток і захист інтересів всього населення країни, джерел його духовного й ма¬теріального добробуту без будь-якої дискримінації від можливих внутрішніх і зовнішніх загроз шляхом досягнення національних потреб та інтересів і погод¬ження їх із загальнолюдськими потребами й інтересами у межах основних прин¬ципів та загальновизнаних норм міжнародного права» . Перше визначення національної безпеки є менш розгорнутим, друге – більш широким, проте обидва вони мають більшою мірою описовий характер і не повністю розкривають фор¬ми та засоби її забезпечення. П. Стецюк визначив поняття національної безпеки як «відсутність загрози правам та свободам людини, загрози суспільству і державі, її базовим інтересам і цінностям як суверенним явищам, а також як своєрідного ста¬ну співвідношення соціальних інститутів, що забезпечує ефективну діяльність цих же інститутів, спрямовану на підтримання оптимальних умов існування та розвит¬ку особи і суспільства» . Мусимо погодитися, проте, із І. І. Завидняк в тому, що за такого підходу зміст досліджуваного поняття штучно розширю¬ється, створюючи певну «віртуальну площину» для надмірного втручання держави у забезпечення правопорядку у суспільстві . Позитивним у цьому визначенні є врахування специфіки саморегулювання соціальних інститутів. За власним визначенням І. І. Завидняк національна безпека України є системою суспільних відносин, яка базується на основі взаємоузгодження воль окремих індивідів, суспільних та державних інститутів при формуванні, втіленні та захисту базових цінностей та національних інтересів з метою забезпечення сталого розвитку країни, стабільно¬го правопорядку, належного функціонування публічної влади, самовизначення України на міжнародній арені . Такий підхід, на нашу думку є прийнятним, він відображає структурне та функціональне наповнення поняття національної безпеки. На нашу думку, для правильного розуміння змісту поняття «національна безпека» необхідно звернутися і до філософії, як світоглядної основи сучасного наукового знання. Ми підтримуємо точку зору вітчизняних науковців В. І. Абрамова та О. Г. Афонічної в тому, що поняття «національна безпека» належить до самостійної матеріальної та духовно-моральної реальності в житті країни, де забезпечується захищеність, екзистенціальний порятунок соціуму (людини, нації, держави) . Мусимо погодитися, що на теперішній час осмислення поняття «національна безпека» у вітчизняних суспільних науках відбувалося переважно на соціоцентристській основі. З метою теоретичного обґрунтування національної безпеки України вчені здебільшого вдаються до геополітики, економіки, екології, демографії, культурології та інших наук, в принципі, елімінують філософію. Це призводить до того, що поняття національної безпеки функціонує без попереднього з’ясування його сутнісного філософського сенсу . Одним з найбільш вдалих, таких, що враховує філософське наповнення поняття національної безпеки є, на нашу думку визначення, сформульоване В. В. Башук. Науковець вважає національну безпеку системою оптимізації взаємовідносин між усвідомленими загрозами та ресурсами, які має суспільство для протидії цим загрозам. Причому, оскільки ті чи інші загрози суспільству існують постійно, а рівень захищеності від них ніколи не буває максимальним, то національна безпека є динамічним засобом досягнення і підтримки балансу між реальними і потенційними загрозами, з одного боку, та здатністю суб’єкта протидіяти їм – з іншого . Також правильною видається думка науковців про те, що образ національної безпеки завжди конкретно історичний, такий, що змінюється . На нашу думку, саме таке бачення змісту національної безпеки дасть можливість найбільш ефективного та повного її забезпечення, з урахуванням перспективи розвитку українського суспільства та Української держави. Натомість, відсутність філософського, світоглядного розуміння національної безпеки є, на нашу думку, однією з основних причин того, що Українській державі, як засвідчила практика, поки що не вдається адекватно її забезпечувати, повною мірою нівелювати загрози національній безпеці. Вважаємо, що у сучасному підході до змісту національної безпеки має місце певна недооцінка людини як суб’єкт-об’єкта національної безпеки. Як соціально-культурний феномен вона виникає разом із традицією народу в результаті реалізації історичною людиною своїх онтологічних потреб: в об’єктивності як формі суб’єктного людського існування; у людських сенсах буття; у гарантованому, стійкому, міцному бутті, в отриманні довіри до нього; у пошуку своєї культурної ідентичності, у визнанні (усередині і поза країною) людини, етносу, соціуму. Ці потреби – суть антропологічне коріння національної безпеки . Розкриваючи зміст поняття національної безпеки не можна оминути увагою її законодавче визначення. Так, у ст. 1 Закону України «Про основи національної безпеки України» зміст поняття «національна безпека» закріплений як: захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров’я, освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної діяльності, монетарної та валютної політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв’язку, інформаційних технологій, енергетики та енергозбереження, функціонування природних монополій, використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і навколишнього природного середовища та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам . Як видно з наведеного, законодавець пішов шляхом визначення національної безпеки через категорію захищеності, тобто дещо спрощено. Позитивним є, на нашу думку, докладний перелік усіх сфер, які з точки зору забезпечення національної безпеки потребують захисту. Проте, на нашу думку, бажаючи охопити і законодавчо закріпити усі ці сфери, автори Закону, все ж таки, зробили визначення дещо розширеним, недостатньо чітким. Більш доцільно було б розділити власне визначення національної безпеки та перелік сфер захисту. В основі національної безпеки будь-якої країни лежить низка системоутвірних факторів. Але, по-суті, їх не можна розглядати суто як сукупність формальних умов діяльності індивідів, суспільних та державних структур. Можна погодитися з І. І. Завидняк в тому, що в основу національної безпеки покладено насамперед га¬рантії правопорядку, національні потреби та інтереси, належне функціонування суспільних та державних інститутів . Відповідно чинниками формування та еволюції національної безпеки можна вважати: забезпечення гармонії у вільному розвитку особистості, підтримання належного розвитку соціальних інститутів та публічний інтерес. Такий підхід створює основу для визначення основних рівнів національної безпеки: 1) рівень безпеки особи; 2) рівень без¬пеки суспільства; 3) рівень безпеки держави . У ст. 3 Закону України «Про основи національної безпеки України» такі теоретичні рівні закріплені у контексті визначення об’єктів національної безпеки, до яких віднесено: 1) людину і громадянина – їхні конституційні права і свободи; 2) суспільство – його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси; 3) державу – її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність . Згідно ст. 157 Конституції Украї¬ни мають найвищий ступінь правового захисту та розглядаються як норми найвищого порядку гарантії недопущення скасування або обмеження прав і сво¬бод людини і громадянина, незалежності, територіальної цілісності України . Система національної безпеки може розглядатися і як важливий елемент забезпечення конституційного ладу України. Відповідно Конституція виступатиме як певна матеріальна єдність, зміст якої відображено у основних цінностях пози¬тивного права, таких, як: правопорядок, політична єдність, публічний інтерес, гідне існування особи, принцип соціальної правової демократичної держави. Оскільки взаємодія суспільства і держави прояв¬ляється у правопорядку, – зауважує І. І. Завидник, – функціональною основою забезпечення національної безпеки виступає систе¬ма превентивних та правозахисних форм і засобів взаємодії уповноважених її носіїв та адресатів . Натомість В. Антонов розуміє систему забезпечення національної безпеки та оборони України як «єдиний державно-правовий механізм, в якому якісно визначені елементи безпе¬ки, вирішує завдання і виконує функції щодо захисту життєво важливих інтересів особи, держави і суспільства в межах повноважень, визначених чинним законо¬давством України» . Такий підхід обґрунтовує провідну роль держави у си¬стемі забезпечення національної безпеки. І з цим можна цілком погодитися, тому що дійсно, тільки в державно організованому суспільстві реально знайти необхідні засоби, ресурси та інституції для забезпечення його сталого розвитку, попереджаючи або усунення потенційних або ре¬альних загроз. | |
| Просмотров: 587 | Загрузок: 15 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |