| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
виникнення романтизму та його розвиток в Україн
| [ Скачать с сервера (154.5 Kb) ] | 09.07.2017, 15:09 |
| Зміст 1. Передумови виникнення романтизму та його розвиток в Україні 5 - 8 2. Харківська школа романтиків 8 - 9 3. Творчість Л.Боровиковського як початок романтичної традиції 9 - 10 4. Романтична поезія та драматургія Костомарова 10 - 12 5. «Руська трійця» та їхні перші збірки 12 - 16 6. Київський осередок романтиків 16 - 22 7. Символізм в творах поетів-романтиків 22 - 28 8. Висновок 28 - 29 9. Список використаних джерел 30 - 32 Вступ Сутність української нації глибоко вкорінена у духовний світ національного минулого, у традиції, історію. Отже, у період національного та духовного відродження, ми не можемо і не повинні перервати живу нитку власної історії, яка протягнута із минулого у сьогодення і доносить до нас ті одвічні морально-етичні, філософські, соціальні ідеї та принципи, без яких усякий рух у національне майбутнє є просто неможливим. У контексті сказаного розгляд ідей українського романтизму є значимим і актуальним якраз у плані відтворення тих суттєвих сторінок нашого минулого, котрі і сьогодні є на часі. Йдеться про те, що саме в рамках українського романтизму вперше визріли і сформувалися ідеї національного державотворення, українська ідея як основоположна засада цього процесу, ідея народності, а також чимало інших важливих світоглядних проблем.“Романтизм як етнокультурна домінанта першої половини 19 ст в Україні народився з власних національних джерел філософської думки, успадкувавши весь її попередній розвиток”( Бовсунівська, 1 ). Як європейський романтизм вибудовував свої естетичні погляди на філософії Гердера, так український романтизм послуговувався філософією Сковороди. Для нього характерна значна сакралізація сфери естетичного. ”Поезія єсть винайдення іскри божества в дійствительності”- був переконаний І. Франко. Якщо поезія сприймалася як божественне откровення, то поет уявлявся пророком. Водночас у романтизмі була осмислена і узагальнена ідея українства, що стає виразником національної самосвідомості, ідейним побудником борців за українську незалежність і свободу. Нарешті, саме романтизмові ми завдячуємо становленню української національної літератури та літературної мови. Це й зумовлює актуальність теми нашої роботи: «Символізм у творчості українських романтиків» Предметом нашого дослідження є символічні риси стильового напряму романтизму на українському ґрунті. Об’єктом дослідження виступає літературна та філософська творчість українських письменників-романтиків першої половини 19 століття. Метою роботи є охарактеризувати поетичну символічність романтизму 19 століття. Поставлена мета передбачує виконання таких завдань: 1. визначити характерні особливості романтизму як загальноєвропейського стильового напряму; 2. розглянути діяльність головних осередків романтичного світобачення та літературної думки в Україні у першій половині 19 століття; 3. проаналізувати символіку окремих поетів 4. зробити висновок про значення романтизму для української літератури та його символічність. Для реалізації цілей і завдань дослідження використовувався комплекс методів: критичний аналіз літературних джерел; літературознавчий аналіз художніх текстів. 1. Передумови виникнення романтизму та його розвиток в Україні Термін “романтизм” першочергово застосовувався в літературі, головним чином романо-германських народів, а пізніше охопив музику та образотворче мистецтво. Це дозволило трактувати романтизм як переважно художній напрямок. Однак вже в 19 ст. починають говорити про “романтичні тенденції” у філософії, “економічний романтизм”, “романтичні ілюзії” в соціалізмі, тобто трактувати його як загальнокультурний рух, а не лише напрямок чи стиль. Те, що романтизм об‘єднував різноманітні явища, напрямки, ускладнює виділення в ньому сталого інваріантного ядра. Однак існують фундаментальні фактори цілісності романтизму, що знайшли відображення у спільності його суттєвих ознак. Це передусім – спільність соціокультурної ситуації, спільність світосприйняття та світосвідомість. Головна соціокультурна передумова цілісності романтизму полягає в тому, що була наслідком Великої Французької буржуазної революції. Подібно до того, як революція ознаменувала корінний переворот в соціальному житті, романтизм позначає собою революцію в культурі. Однак романтизм виник не на порожньому місці. Він мав попередників в особі Руссо, який у епоху Розуму заговорив про першочерговість чуттів, про своєрідність та неповторність кожної людини. В якості найважливіших джерел потрібно вказати також на філософію Фіхте з її абсолютизацією творчої свободи, й Шопенгауера з ідеєю сліпого, нерозумного бажання, що створює світ за своєю сваволею. Ці ідеї були цікавими та близькими романтикам, так само як шукання широкого кола музикантів, живописців, в творчості яких пробивалися паростки нового, відмінного від класицизму бачення світу та задач мистецтва. Незважаючи на виняткову складність та суперечливість, романтизм у цілому має ряд визначальних рис та ознак. Йому притаманні так звана світова скорбота, романтичні «два світи», підкреслений інтерес до внутрішнього світу людини, гротескно-сатиричне зображення дійсності та проникливе відтворення природи. Відкидаючи сучасну романтизмові дійсність як вміщення всіх вад, Шопенгаур втікає від неї, здійснюючи подорожі в часі і просторі. Втеча за просторові межі суспільства виступала в трьох основних формах, а саме: 1) Відхід в природу, яка була або камертоном бурхливих душевних переживань, або втіленням ідеалу свободи та чистоти (звідси зацікавленість селом, критика міста, інтерес до духовності народу, вираженої у фольклорі). 2) Романтизм “заглядає” в інші регіони, екзотичні країни (східна тема в творчості Байрона, картинах Делакруа). 3) У випадку відсутності реальної територіальної адреси втечі він конструюється в уяві (фантастичні світи Гофмана, Вагнера). Другий напрямок втечі – відхід від дійсності в інший час. Не знаходячи опори в теперішньому, романтизм розриває природний зв‘язок часів: - ідеалізує минуле, особливо середньовіччя, патріархальний образ життя, ремісничий устрій, лицарський кодекс честі; - конструює майбутнє, вільно маніпулюючи часовим потоком. Третій напрямок втечі романтика – відхід у власний внутрішній світ, в усі куточки свого «Я». В житті серця романтики вбачають протилежність безсердечності зовнішнього світу . Таким чином, романти́зм (фр. romantisme) був ідейним рухом у літературі, науці й мистецтві, що виник наприкінці 18 ст. у Німеччині, Англії й Франції, поширився з початку 19 ст. в Росії, Польщі й Австрії, а з середини 19 ст. охопив інші країни Європи та Північної і Південної Америки. Виниклий після французької революції, в умовах утверджуваного на зламі 18 – 19 ст. абсолютизму, романтизм був реакцією проти раціоналізму доби просвітництва і застиглих форм, схем і канонів класицизму та подекуди проти сентименталізму. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів – балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм Романтизм, як жоден інший літературний напрям, сприяв «пробудженню» молодих або відірваних від новішої європейської культури народів. Зокрема, визначну роль відіграв романтизм в пробудженні або відродженні слов’янських народів. Інтерес до народної поезії, до народного побуту та висока їх оцінка, інтерес до минулого та знову висока оцінка занедбаних, недооцінених сторінок минулого, інтерес до національно-своєрідного, любов до некультивованої природи – це ті моменти, які мусили звернути увагу представників східноєвропейських народів на їх старовину, на їхню народну поезію та народний побут, на їх власні країни. А вживання мистецьких засобів народної поезії в літературі мусило, зокрема, промовляти до серця представників тих народів, у яких ця поезія ще жила повним життям та запліднити і вивести на нові шляхи їх власну літературу Український романтизм має багато спільного з романтизмом загальноєвропейським. Але водночас це є глибоконаціональне явище, живлене українським корінням, українським світосприйняттям і українською історією. Для творів українського романтизму характерне яскраве прагнення до всеслов’янського об’єднання. Українці виробили власний варіант “теорії нації”, розроблений Фіхте та Гердером, “заснований на загальнослов’янській спільності та етнокультурних традиціях” ( Бовсунівська, 1 ) . Центральною фігурою романтичної поетики стає людина. Людина сприймалася насамперед як витвір природи, а вже потім як продукт соціальної діяльності. Українським романтикам людина уявлялася сходинкою до божественного. Народ же в уявленні романтиків виступав певним об’єднанням всебічнорозвинених особистостей. За таких умов вони вважали можливим існування гармонійного суспільства. Жанрові пошуки романтиків зосередились на ліричних модифікаціях. “Лірика і була тим жанром, який в практиці романтиків підпорядковував собі всі інші жанри. Роман став ліричним, драма стала ліричною”( Комаринець ,9). Таким чином, на українському ґрунті витворився літературний напрям, який водночас був глибоко національним і вписаний у загальноєвропейський контекст розвитку романтичної літератури. 2. Харківська школа романтиків Осередком першої романтичної групи на Україні став харківський університет, що відігравав уже й до того часу певну роль у розвитку духовного життя України. В кінці 20-х років коло молодого росіянина Ізмаїла Срезневського (1812 – 1880), студента, а пізніше талановитого професора, збирається невеликий гурток студентів. Модерна література, переважно російська та польська, релігійні проблеми та німецька філософія приводять їх до міркувань над проблемами філософії історії, а етнографічний інтерес, насамперед Срезневського, підводить їх безпосередньо до студіювання та захоплення українською народною поезією. Український матеріал, зібраний І. Срезневським самим та іншими членами гуртка, перші друковані збірки та знайомство зі ставленням західних романтиків до народної поезії, „приводять харків’ян до розуміння своєрідності українського народу”( Шамрай,17 ) . І. Срезневський приймає народну поезію як суто романтичну – в ній «все дике, як діброви та степи», «все поривчасте, як літ степного вихоря», в ній немає «чопорного сладкогласія» класичної поезії. Поруч із І. Срезневським стають трохи пізніші А. Метлинський (1814 – 1870) та М. Костомаров (1817 – 1885), обидва пізніше теж професори, їх філософічні думки сягають глибше – для Метлинського, який поєднує ідеї Й. Гердера, романтики та Геґеля, народна поезія – «вияв вічних думок людської душі», вона щільно зв’язана з усім життям та звичаями і побутом народу, а мова – одна з найважливіших сил розвитку народу, основа і «самобутності» й навіть буття народу. Харків’яни починають і літературну діяльність народною мовою, – це спроба самим стати народними співцями, взяти участь у витворенні того найвищого скарбу народного, яким, на їх думку, є поезія. Але вони не пішли шляхом простого наслідування народної поезії. Зразки романтичної поезії інших, передусім слов’янських, народів приводять їх до творчості „в дусі народному, але для освіченого суспільства” ( Сініцина , 12 ). Літературна продукція харків’ян знаходить вияв в окремих публікаціях у російських часописах, в окремих збірках творів (Метлинського 1839, Костомарова 1839 – 1840) та в літературних збірниках «Український Альманах» 1831, «Утренняя Звезда» 1833 – 4, «Украинский Сборник» 1838 та 1841, «Сніп» 1841, «Молодик» 4 томи 1843 – 4, «Ластівка» в Петербурзі 1841, «Киевлянин», що видавав М. Максимович. 3. Творчість Л.Боровиковського як початок романтичної традиції в Україні Лев Боровиковський пройшов через харківський університет ще перед розквітом романтики в студентських колах. Він протягом життя написав чимало (75) віршів російських та численні, за власним свідченням 600, «байок і прибаюток». Видав він сам лише кілька віршів, та пізніше (1852) А. Метлинський надрукував близько 180 його байок. Л. Боровиковський зв’язаний з традицією класицизму: він на шкільній лаві добре познайомився з античною літературою та мусив студіювати класицистичну теорію поезії, з його 180 байок аж 42 наслідують класицистичні польські байки Красіцького та російські І. Крилова. Йому не чужий у байках ще травестійний тон («найлучча птиця – ковбаса»); але в цілому його тон зовсім серйозний, він узяв собі за зразок стиль Красіцького: короткий, стислий, дотепний. Все ж, здається, і тут маємо певне романтичне народне забарвлення цілого стилю: витончений стиль дотепного просвітителя Красіцького обертається у Л. Боровиковського в ще більш стислій народний стиль приказок та прислів’їв, текст Красіцького часто ще скорочено. Але як справжній романтик з’являється перед нами Л. Боровиковський в інших віршах. Вже його переклади або переспіви відрізняються цілком від травестій П. Гулака-Артемовського. Він перекладає тих самих авторів (А.Міцкевич,О.Пушкін,В.Жуковський), що й П.Гулак, мабуть, щоб „підкреслити усю відмінність свого романтичного розуміння поезії від травестійної класики”. Стиль віршів Л. Боровиковського цілком романтичний: поважна мова, навіть у гумористичних місцях, нахил до вживання народної пісні, помірковане звертання до здрібнілих слів, але лише властивих народній мові (матуся, тощо), уживання типових для народної поезії епітетів (ясний сокіл, сірії гуси, білі лебеді, широкі поля, чорная хмара, терен колючий, висока могила), пісенний паралелізм двох образів, і вживання іноді «неповних» рим, характерних для української народної пісні (гори//голі, рада//сестра, степ//серп, туман//піднявсь), та іноді просто вживання цитат з пісень – це все, поруч тем, образів – характеризує Л. Бориковського як романтичного поета. 4. Романтична поезія та драматургія М. Костомарова У тих самих напрямах і формах, як і в А.Метлинського, витримана й невелика віршована спадщина славного іс | |
| Просмотров: 626 | Загрузок: 12 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |