Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS
Пятница, 30.10.2020


Главная » Файлы » Доклады » Доклады

Возз'єднання західноукраїнських земель з УРСР
[ Скачать с сервера (76.0 Kb) ] 18.02.2018, 18:51
В цьому рефераті мова йде про становище трудящих мас західноукраїнських земель, які перебували під владою чужоземних загарбників, Тх боротьбу за соціальне й національне визво¬лення, возз'єднання з Радянською Україною. Аналізується взаємозв'язок між радян¬сько-німецьким пактом про ненапад від 23 серпня 1939 р. і визвольним походом Червоної Армії на територію Західної України, Бессарабії та Буковини. Показано початок соціально-економічних перетворень на західноукраїнських землях, йдеться про необгрунтовані репресії й довільні депортації значної частини населення дале¬ко за межі України.

У результаті Великого Жовтня, рево¬люційної боротьби трудящих усіх народів колишньої Російської імпе¬рії вперше в історії була утворена суверенна держава українського народу — Українська Радянська Соціалістична Республіка. Та з допо¬могою США й Антанти реакційні кола Румунії загарбали Північну Буковину і придунайські землі, під владою панської Польщі опинилася Західна Україна, а на Закарпатті запанувала чехословацька буржуазія. Отже, частина споконвічних українських земель залишалася за межа¬ми УРСР.
На загарбаних територіях, 3/4 населення яких становили українці, був встановлений жорстокий колоніальний режим. Переважна біль¬шість українців жила в селах, але понад чверть з них були безземель¬ними, майже третина мала мізерні наділи.
Переслідуванням піддавалися українська мова і культура. Біль¬шість населення була неписьменною. Закривались українські культурно-освітні заклади, офіційно заборонялося вживати такі слова, як «Укра¬їна», «українець». До цього слід додати ще і соціальне та політичне безправ'я, відсутність, по суті, медичної допомоги.
У пошуках кращої долі тисячі й тисячі людей подавалися до країн Північної та Південної Америки, Африки й аж до Австралії. Інші ста¬вали на шлях протесту проти існуючих порядків, проти гноблення й несправедливості, на шлях боротьби за своє соціальне й національне визволення, за возз'єднання з Радянською Україною.
Pеволюційно-визвольну боротьбу трудящих західноукраїнського регіону очолювали партійні організації Галичини, Буковини та Закарпаття, насамперед Комуністич¬на партія Західної України (КПЗУ), створена в 1919 р. (до 1923 р. нази¬валася «Комуністична партія Східної Галичини»). Вона ввійшла до складу Компартії Польщі (КПП), однак її діяльність була нерозривно пов'яза¬на з КП(б)У.
У 20—30-х роках боротьба трудящих західноукраїнських земель за своє соціальне і національне визволення, за возз'єднання з Радян¬ською Україною значно активізувалася. Одні за одним відбувалися робітничі й селянські страйки, проходили демонстрації, в яких брали участь також інтелігенція, службовці, пенсіонери, представники інших соціальних верств населення. Кульмінацією революційних виступів на Західній Україні були барикадні бої львівського пролетаріату в квітні 1936 р. По свіжих слідах квітневих подій 16 травня у Львові розпочав роботу Антифашистський конгрес діячів культури — літераторів, мит¬ців, активних учасників революційного руху із Західної України, Поль¬щі, Західної Білорусії.
Pеволюцій¬ний рух на західноукраїнських землях мав яскраво виражений інтерна¬ціональний характер. Українці, поляки, білоруси, євреї, люди інших національностей спільно виступали проти панівних класів. Доброволь¬ці з Галичини, Буковини, Закарпаття, з трудової еміграції із західно¬українських земель, які осіли в Канаді, Бразілії, Аргентіні, США, разом з представниками інших народів захищали республіканську Іспанію.
Комуністи Західної України викривали справжні наміри тих, хто виступав проти возз'єднання з Радянською Україною. Особливо не-примиренні позиції у цьому питанні займали ті, хто наприкінці 20-х ро¬ків об'єднався в організацію українських націоналістів — ОУН.
Члени КПЗУ широко популяризували досягнення Союзу РСР. Однак вони погоджувалися не з усім тим, що діялося в Радянській Україні, й висловлювали свою точку зору. Так, коли члени ЦК КП(б)У звинуватили О. Я. Шумського в націонал-ухильництві й запропонували відрядити його з України, то керівник Закордонного бюро допомоги КПЗУ К. А. Саврич (Максимович) заявив про незгоду з таким рішен¬ням. Його підтримала більшість членів ЦК КПЗУ. Неодноразово в 20—30-х рр. був репресований польськими властями за революційну діяльність один з ватажків комсомолу Західної України А. Д. Фалик. Перебуваючи у в'язниці, він у спеціально написаному документі вис¬ловлював протест з приводу незаконних репресій і судових процесів, що відбувалися в СРСР над відомими партійними діячами .
КПЗУ була чи не єдиною з європейських комуністичних партій, яка в ті роки фактично виступила проти культу особи Сталіна й поперед-жала про його можливі наслідки. В 1928 р. група членів Компартії Західної України у листі до редакції однієї з німецьких комуністичних газет відзначала, що сталінська група Кагановича в ЦК та ЦКК КП(б)У «своєю опортуністичною практикою відійшла від ленінської лінії в на-ціональній політиці і проводить таку національну політику, яка загро¬жує соціалістичному будівництву на Україні» .
Безперечно, не всі члени КПЗУ дотримувалися такої позиції, що й було одним з факторів, які зумовили розкол у її лавах в 1927— 1928 рр. Він завдав значної шкоди революційно-визвольному рухові на західноукраїнських землях, не міг не позначитися на виникненні зго¬дом нової кризи у Компартії Західної України.
На початку 30-х років різко активізували антирадянську діяльність реакційні кола західних держав та українські буржуазно-націоналістич¬ні організації. В Польщі посилилися поліцейські репресії проти трудя¬щих Західної України, боротьба яких на чолі з КПЗУ розхитувала оку¬паційний режим і тим самим підготовляла умови для возз'єднання краю з УРСР та встановлення Радянської влади. Однак при відсутності прав¬дивої інформації про події в Радянській Україні Компартія Західної України не змогла дати відсіч усім антикомуністичним акціям, що й призвело до безпідставного звинувачення тодішнього керівництва КПЗУ — М, Заячківського (Косаря), Г. Іваненка (Барабу) та інших—у на¬ціоналізмі й зраді. Знову почалися репресії проти чесних комуністів. Одних виключали з партії як ворожих агентів, інших — як примирен¬ців. Чимало комуністів самі залишали партійні ряди, а то й кінчали життя самогубством.
Незабаром кризу було ліквідовано. Але в 1938 р. на основі сфаль-сифікованих звинувачень Виконком Комінтерну, який і сам тоді вже зазнавав помітного тиску сталінізму, ухвалив рішення розпустити КПП, у тому числі й її складові частини — Компартію Західної України та Компартію Західної Білорусії. Однак, незважаючи на це помилкове рішення, значна кількість комуністів краю продовжували співробітни-чати у різних громадських організаціях. Особливо активно вони діяли у тих організаціях, які мали антивоєнний, антифашистський характер. Основним завданням революційної боротьби залишалося возз'єднання з Радянською Україною.
Досягнення цієї мети, визвольні походи Червоної Армії на терито¬рію Західної України, Бессарабії й Буковини тісно пов'язані із змістом радянсько-німецького пакту про ненапад від 23 серпня 1939 р. При висвітленні цієї проблеми вчителю слід відзначити, що на міжнарод¬ній арені в той період переплелися інтереси багатьох країн Європи. Таке становище вимагало від керівництва Радянського Союзу ретель¬но зваженої оцінки міжнародного становища.
Безперечно, Англія й Франція, з якими Радянський Союз вів пере¬говори, своїми діями давали підставу для критики з нашого боку. Проте не слід забувати, що обидві ці держави внаслідок сталінських репресій у другій половині 30-х років виявляли сумнів щодо надій» ності у воєнному відношенні такого союзника, як СРСР і не прискорю¬вали досягнення з ним згоди у пошуках забезпечення колективної безпеки в Європі. Одночасно Сталін, ставши на шлях зближення з фашистською Німеччиною, нехтував стратегічні плани Гітлера про за¬воювання території за рахунок Радянського Союзу, насам¬перед України, не брав до уваги його заяву про бажання мати в руках німців родючу Україну, Урал і Сибір, допустив фатальний прораху¬нок щодо умов та строків нападу Німеччини на нашу країну.
Відсутність взаємного довір'я між СРСР в особі Сталіна й англій-ським і французькими урядами призвела до того, що 21 серпня з іні-ціативи Союзу РСР переговори з Англією й Францією були перерва¬ні. Отже, було упущено останній шанс не допустити другої світової війни. Замість цього 23 серпня було підписано радянсько-німецький пакт про ненапад. За таємним територіальним протоколом, підписа¬ним додатково до пакту, передбачався поділ сфер інтересів обох держав, за яким Західна Україна, поряд з іншими територіями, мала ввійти до складу СРСР. Радянська сторона заявила також про свою заінтересованість у Бессарабії.
Підписання таємного протоколу було не тільки виявом зневаги до моральних критеріїв у політиці, а й являло собою прямий відступ від ленінських принципів зовнішньої політики, за якими не визнавалися таємні угоди за спиною третіх країн, особливо у питаннях, що стосу¬валися їх інтересів. У даному випадку мова йшла про інтереси суверен¬ної Польщі.
Радянсько-німецький договір, відзначає ряд дослідників, мав для нашім' країни як позитивні, так і негативні наслідки. Позитивним є те, що він на сотні кілометрів на захід відсунув можливі рубежі зосеред¬ження фашистських військ, перешкодив об'єднанню капіталістичного світу проти СРСР. Радянському Союзові було повернуто ряд територій, відторгнутих внаслідок підступних дій імперіалістичних держав після першої світової війни і Жовтневої революції. Завдяки підписанню до-говору наша країна одержала майже два роки для зміцнення своєї обороноздатності. Однак неправильна оцінка Сталіним міжнародного становища, його переконаність у тому, що Гітлер так скоро не нападе на СРСР, адміністративно-командна система, яка панувала у нашому суспільстві, не дали змоги максимально ефективно використати той час.
Негативними наслідками договору є те, що він викликав почуття тривоги, притупив у радянських людей пильність, завдав значної шкоди міжнародному авторитетові Радянського Союзу і нашої партії, викли¬кав серйозні труднощі у діяльності робітничих і комуністичних партій та загальмував зародження руху Опору фашизму. А в грудні 1939 р. у зв'язку з радянсько-фінською війною СРСР було виключено з Ліги Націй.
Фашистська Німеччина від цього договору виграла багато. Зміц-нивши свої позиції на Сході, вона окупувала практично всю Західну Європу, одержала у своє розпорядження значні людські й матеріаль¬ні ресурси. До цього слід додати регулярні поставки їй воєнно-страте¬гічних матеріалів та сировини із Союзу РСР, у тому числі й з України, при частих порушеннях німецькою стороною договірних зобов'язань щодо нашої країни. В результаті на червень 1941 р. гітлерівська Німеч¬чина за економічним потенціалом помітно переважала СРСР. Все це призвело до серйозної зміни співвідношення сил в Європі на користь Гітлера. Отже, договір мав суперечливі характер і наслідки.
Існують й інші точки зору на необхідність і результати підписан¬ня пакту 23 серпня 1939 р. Проте не виключено, що без цього дого¬вору Гітлер міг би й не ризикнути напасти на Польщу (хоча й заздале¬гідь готувався до цього), що підняло б проти нього при відповідній до-мовленості й Англію, і Францію, й Радянський Союз. Та договір було укладено й 1 вересня 1939 р. гітлерівські війська напали на Польщу. Зв'язані з нею договірними зобов'язаннями Англія і Франція оголоси¬ли війну Німеччині. Це був початок другої світової війни.
Воєнні дії з перших днів фашист¬ської агресії розвивалися не на користь Польщі, уряд якої не зміг організувати ефективну відсіч переважаючим силам німецького вер¬махту. Щоправда, в окремих місцях частини польської армії чинили упертий опір ворогові. У цілому гітлерівські війська швидко просува¬лися на схід. В цих умовах, реалізуючи згадані вище пакт і таємний протокол та лінію розмежування радянсько-німецького державного кордону, позначену на карті, підписаній Сталіним і Ріббентропом, і щоб запобігти фашистській окупації західноукраїнських та західнобіло-руських земель, частини Червоної Армії 17 вересня перейшли радян¬сько-польський кордон і вступили на територію Західної України і Західної Білорусії.
Демаркаційну лінію між Радянським Союзом і територією загар¬баної Гітлером Польщі було уточнено на основі підписаного 28 верес¬ня 1939 р. між двома сторонами договору про дружбу і кордони та двох таємних додаткових протоколів до нього. Цей договір був ще одним великим прорахунком Сталіна.
Категория: Доклады | Добавил: opteuropa | Теги: магістерська, курсова, скачать реферат, КОНТРОЛЬНА, курсач, скачати доповідь, дипломн, лабораторна робота, доповідь з права., курсовая работа
Просмотров: 94 | Загрузок: 3 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Украина онлайн

Рейтинг@Mail.ru

подать объявление бесплатно