| Главная » Файлы » Доклады » Доклады |
Законодавча база розвитку сільської кооперації в Російській імперії кінця ХІХ – початку ХХ століття
| [ Скачать с сервера (58.0 Kb) ] | 15.02.2018, 22:37 |
| Проблема урядової політики Російської імперії щодо кооперації є одним із основних питань дослідження її законодавчої бази. Характер, місце і роль кооперації в соціально-економічному житті суспільства визначилися характером державної законотворчості. До початку XX століття діяльність кооперативних товариств у царській Росії не виходила за межі суто внутрішніх матеріально-організаційних питань, оскільки кооперативний рух, як правило, очолювався ліберальними урядовцями чи позитивно настроєними поміщиками. У 1871 р. за їх ініціативою був створений особливий комітет ощадно-позикових і промислових товариств при Московському товаристві сільського господарства, а згодом – його петербурзьке відділення. Вони виконували всю практичну роботу по популяризації кооперативних ідей та сприяли розвиткові кооперації [1, 35]. Уряд широко фінансував кооперацію, тримав її під постійною опікою та контролем [9, 159]. У підпорядкуванні окремого державного відомства перебував кожен вид кооперації, наприклад, споживча кооперація була віднесена до благодійних товариств і перебувала у віданні міністерства внутрішніх справ по відділу народного здоров’я і громадського притулку, кредитна – до міністерства землевпорядкування і землеробства. У зв’язку з відсутністю загального кооперативного законо¬давства, діяльність різних видів кооперації регламентувалася урядовими і відомчими актами. Так, споживча кооперація регламентувалася примірними статутами затвердженими міністерством внутрішніх справ у травні 1897 р., кредитні й ощадно-позикові – “Положенням про установи дрібного кредиту” 1904 року, виробничі – “Законом про артілі трудові” 1902 року. Загальним для всіх трудових актів було те, що вони обмежувалися самоврядуванням кооперативних організацій і водночас давали змогу органам влади втручатися у внутрішні справи кооперативів [5, 31]. Законодавчою підставою для відкриття нових кооперативних товариств були на той час статті законоположення про благодійні товариства [11, 443]. З розвитком кооперативних принципів самодіяльності й незалежності, опіка та регламентація уряду ставали гальмом на шляху кооперативного руху, викликали невдоволення, а згодом і відкритий протест кооперативної громадськості, тому що швидкий розвиток кооперативного руху вступив у протиріччя з адміністративною практикою [9, 160]. Так, кредитна кооперативна форма господарювання регулювалась урядом відповідними правовими нормами впродовж 1871-1906 рр. п’ять разів. Спочатку в 1871 р. кредитна канцелярія Міністерства фінансів циркулярно оповіщала губернії про порядок організації ощадно-позикових товариств на місцях. Потім, у 1895 р. було затверджено урядове законоположення про установи дрібного кредиту – кредитні товариства [6, 109]. У 1898 р. Державна рада позбавила земські управи права на організацію фінансування дрібного кредиту [3, 29]. Нарешті, законоположення про заклади дрібного кредиту було прийняте в 1904 р., згідно з ним система кооперативних установ розширювалася за рахунок земських кас дрібного кредиту та союзів кредитних кооперативів [5, 31]. Примірний статут земських кас дрібного кредиту було затверджено лише в 1906 році. “Положення про заклади дрібного кредиту” 1904 р. уводило державний контроль за товариствами через інспекцію дрібного кредиту при Державному банку, визначало виробниче, а не споживче призначення позик та забезпечувало посередницькі операції. Держава, згідно з “Положенням”, залишала за собою опіку над товариствами та систему права дозволу на їх відкриття. Організаційно-правові засади державної політики формувались також і Всеросійськими кооперативними з’їздами та їх рішеннями в галузі кооперативного законодавства. | |
| Просмотров: 347 | Загрузок: 9 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |