Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS
Пятница, 25.07.2025


Главная » Файлы » Доклады » Доклады

Зібрання Малоросійських прав 1807 року – структура, зміст значення.
[ Скачать с сервера (2.15 Mb) ] 22.01.2018, 23:50
Зібрання Малоросійських прав 1807 року – структура, зміст значення.
Автор Федор Давидовича (ориг. назва - «Собрание гражданских законов, действующих в Малороссии» 1807 р. – далі ЗМП). Збірка підготована на основі використання провінційних норм права, які у своїй сукупності складали фундамент української системи права, що була своєрідним поєднанням норм звичаєвого права та законів, діючих в Лівобережній Україні на поч. ХІХ ст. Отже, для укладання ЗМП було використано усе чинне протягом ХVІ - ХVШ ст. ст. українське законодавство (включаючи норми звичаєвого і церковного права, що продовжували діяти протягом і після Визвольної війни 1648-1654 р., норми магдебурзького, саксонського, хелмінського права у польських перекладах, так зване німецьке міське право, Литовський статут, гетьманські універсали, кодифікацію «Права, за якими судиться малоросійський народ», Екстракт з указів, конституцій та установ з малоросійської частини)
Структура Весь зібраний нормативний матеріал був викладений у 5 книгах, які по черзі називались «Зібранням малоросійських прав» (кн. І, ІV,V) або «Виписками з прав Малоросії» (кн. ІІ, ІІІ),
Зміст Норми можна поділити на 4 групи:
1 група - норми права, що визначали умови право - і дієздатності особи, порядок, особливості укладання шлюбу, встановлення опіки, майнові і особисті немайнові відносини подружжя, батьків і дітей, інших родичів.
2 групи входять ті норми права, що стосуються питань осудності (дія і бездіяльність, дозволені і недозволені діяння та їх наслідки, виявлення волі), договорів та зобов’язань, що з них випливають.
3 групи віднесені ті норми, що регулювали широке коло майнових відносин. При цьому основна увага автора приділялась способам набування права власності, «особливостям володіння і власності», «давності володіння і простроченням» тощо.
4 групи увійшли ті норми, що відбивали малоросійські особливості щодо речового права як виду майнових прав. У зв’язку із цим автором кодифікації вміщено також до кн.ІІ деякі конкретні правові норми щодо ціни речей.
Значення 1. ЗМП фактично стало 1-м проектом Цивільного кодексу дореволюційної України і дало повне уявлення про еволюцію права, що було призване захищати ту частину суспільства, яка жадала за будь - яку ціну утримати владу і власність. Збірка права Ф.Давидовича 1807 р. є закінченим вдалим зразком кодифікації малоросійського права, не зважаючи на її незатвердження царатом. 2. Саме через свою неординарність і відмінність від імперського права збірка не була схвалена і офіційно затверджена, але вона була використана у спробах запровадження в Україні єдиної загальноросійської системи права протягом 30-х - 40-х років ХІХ 3. Кодифікація 1807 р. продемонструвала доволі високий рівень політико - правової культури всього українського загалу, наявність партикулярності у праві України, гнучкості системи права, що є найнеобхіднішою ознакою ефективного праворегулювання суспільних відносин в добу феодалізму. 4. Визнається як важливий фактор підняття почуття національної гідності і поваги до власного досвіду у розвитку вітчизняного права, як прояву високої духовності, загальної і правової культури тогочасного українства;
2. Литовський статут редакції 1811 року, структура та історико-правове значення.
Історичне значення Це був класичний кодекс феодального права, що всебічно регулював найважливіші суспільні відносини того історичного періоду, містив норми практично всіх галузей права.
У ньому закріплювалися права купців, міщан і ремісників, порядок виборів і функції органів міського самоуправління, цивільного, кримінального та процесуального права.
Литовські статути виникли як правові акти багатонаціональної держави; в них широко використано звичаєве право всіх народів, які жили на її території, норми давньоруського, римського, німецького, польського права, попереднього поточного законодавства Великого князівства Литовського. Враховуючи, що одним із основних джерел була Руська Правда, потрібно наголосити, що для українського народу «іноземне походження» Литовських статутів мало досить відносний характер: їх норми відтворювали звичні «давні права» і розглядалися як руське право.
Структура Статут мав дві частини, 14 розділів, а останні ділилися на параграфи. Він надрукований у такий спосіб: ліворуч подавався польський текст, право-руч – російський. До кожного параграфу були пояснення і доповнення з польських і литовських конституцій і статутів.
У кінці Статуту був покажчик, в якому в алфавітному порядку давалися пояснення юридичних термінів із вказівкою розділу, артикулу і параграфів, де вони зустрічаються в тексті 1811 року . У цілому структура Литовського статуту 1811 р. і довідник до нього бу-ли складені чітко, послідовно, що полегшувало процес користування цим збірником.
Статут був основним збірником права на Україні, навіть у тій частині, яка була приєднана до Польщі. Він був головним джерелом українського права на Гетьманській Україні і становив основне джерело кодексу «Права, по которым, судится Малороссийский народ». На Правобережній Україні Литовський Статут діяв аж до скасування указом царя Миколи І з 25 червня 1840 р. Деякі законоположення Литовського статуту були внесені до збірника законів Російської Імперії і зберегли законну силу в Чернігівській і Полтавській губерніях аж до 1917 р.
3. Звід місцевих законів західних губерній Російської імперії 1837р. структура, зміст та історичне значення.
У 1830—1833 роках спеціальною групою у складі другого відділу під керівництвом І. Данилевича було підготовлено "Звід місцевих законів західних губерній" (Правобережжя України і Білорусії). За період з 1830 по 1833 рр. І. Данилович розробив проект "Зводу місцевих законів західних губерній" польською мовою. Ще два роки пішло на переклад російською мовою та технічну і редакційну обробку, а також на складання вступу, де було подано історико-правовий огляд джерел і всієї системи місцевого права. На початку 1837 р. збірник був переданий на розгляд Державної Ради. У 1838 році проект Зводу було затверджено Державною радою, але законодавчої сили не отримав.
По змісту це був збірник матеріального і процесуального прав.
"Звід місцевих законів західних губерній" – добре систематизований збірник. За своєю структурою він складався зі вступу, трьох частин і додатків.
Перша частина - "Закони про стани", була зосереджена в двох книгах і мала 196 статей, в яких розглядалися, головним чином, питання правоздатності осіб різних станів.
Друга частина -"Закони цивільні", в складі п'яти книг включала 947 статей і мала регулювати право власності, зобов'язувальне і сімейне право.
Третя частина -"Закони про судові обряди, про судочинство і про захо-ди цивільних стягнень". Частина складалася з трьох книг і включала 896 статей. Вони визначали порядок проведення цивільного судового процесу.
Частини Зводу поділено на книги, розділи, глави, відділення і параграфи. Проект мав такі додатки: хронологічний покажчик джерел, використаних для складання зводу; алфавітний предметний покажчик; алфавітний покажчик пояснення термінів.
Значення Аналіз проекту Зводу показує, що законодавець намагається витіснити місцеве законодавство нормами загальноросійського права. Звід побудовано так, що російське законодавство виступає в ньому джерелом права, яке регулює найбільш важливі суспільні відносини, а місцеве право — як таке, що регулює окремі правовідносини. Ця мета досягається шляхом повної ідентичності системи законів Російської імперії і "Зводу місцевих законів західних губерній". Після затвердження Звід планувався до введення в дію на Правобережній Україні, але на цей час перемагає тенденція єдиного для всієї імпе-рії законодавства, в якому не було місця для місцевих законів.
4. Конституція Речі Посполитої 3 травня 1791 року – структура, зміст та історичне значення.
В основу Конституції 3 травня було покладено засаду поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову, проголошену французьким просвітителем Шарлем Луї Монтеск 'є (1689-1755). Конституція скасувала гродські суди, встановила провінційні (для Малопольщі з українськими землями. Великопольщі з Помор'ям, Куявісю, Мазовією й Підляшшям, Великого князівства Литовського) рефереидарські суди в справах селян королівських маєтків.
Істор. Зміст до Конституції 3 травня, вороже поставилися у Петербурзі, оскільки вони зміцнювали Річ Посполиту і виводили її з-під опіки Росії; до того ж реформи ухвалювалися під акомпанемент антиросійських настроїв. Структура та Зміст Конституція 3 травня складалася з преамбули і 11 розділів. У преамбулі до короля Станіслава Августа говорилося, що з огляду на недоліки управління у Речі Посполитої і бажаючи виправити становище в якому знаходиться Європа, прагнучи досягти зовнішньої
незалежності і внутрішньої свободи народу, для загального добробуту і збереження країни та її кордонів затверджується ця Конституція. У розділі 1 чільною релігією оголошувалося "святая римська католицька" релігія зі всіма її правами. Перехід з католицької віри в іншу заборонявся. Для всіх інших конфесій гарантувалася свобода виконання релігійних обрядів.
У розділі 2 підтверджувалися усі права та привілеї, дані шляхті Польщі і Великого Князівства Литовського. Вся шляхта визнавалася рівною між собою і в однаковій мірі могла користуватися всіма правами і привілеями, особливо особистої безпечний і свободи.
У розділі 3 підтверджувався закон про міста і оголошувався частиною Конституції.
Розділ 4 містив нові норми про селян. У ньому говорилося "селяни, з рук яких тече величезний джерело багатств країни, які складають в народі найчисленнішу частину населення і, значить, є найдієвішою силою країни, по спроведлівості, з почуття людяності та християнського боргу.Селяни не були задоволені цим розділом Конституції, і тому не вважали за необхідне її захищати.
У розділі 5 було положення про те, що "вская владу в людському суспільстві бере свій початок у волі народу" і повинна складатися "з трьох влад: законодавчої, виконавчої та судової".
У розділі 6 вказувалося структура та повноваження сейму, який складався з двох палат: палата депутатів, палата сенаторів під керівництвом короля. Встановлювалося, що конституція підлягає перегляду через 25 років.За новим вирішувалося в конституції питання про виконавчої влади-про уряд, лад і компетенція якої позначалися в розділі 7. До найбільш важливих змін ставилася скасування обрання королів і встановлення спадкування трону. Передбачалося створення постійних комісій при уряді. 4 комісії - освіти, поліції, військова та фінансів вибирали сеймом, а раніше створені комісії порядку підлягали урядовому нагляду. У розділі 8 значно змінилися структура і характер судових органів. Оголошувався принцип здійснення принцип правосуддя тільки судом. Тим самим вносилися зміни до Статуту Великого князівства Литовського 1588 Згідно з Конституцією не могли розглядатися в міських судах справи старост і воєвод. Всі суди поділялися на суди першої та другої інстанцій. У розділі 9 визначався порядок обрання регента на випадок хвороби, полону або неповноліття короля. Розділ 10 стосувався навчання дітей короля і їх виховання
11 розділ Конституції був присвячений збройним силам країни. Спільно з військом створювалася армія рекрутів із селян. Ставилося завдання збільшити чисельність армії в кілька раз.
5. «Книга Зерцало саксонців, або прав лакське та магдебурзьке» в перекладі 1733 року – зміст та історичне значення.
Саксонське Зерцало – найстарший правовий збірник Німеччини, був укладений шиффеном (суддею) Ейке фон Репковим у період між 1210–1234 рр. Саксонське Зерцало – запис звичаєвого права Східної Саксонії. Воно поділялося на дві частини «Landrecht» – земське право і «Lehnrecht» – ленне право
Зміст Джерелами укладання “Саксонського зерцала” були Біблія, канонічне право, закони Священної Римської імперії, візантійське право, звичаєве право земських та ленних судів із регіонів ельбських єпископств. Структурно воно включає чотири передмови, три книги земського права та книги ленного права. Земське право поширювалося на все населення, а ленне – лише на феодалів-землевласників. В книгах земського права зібрано норми державного права (обрання імпера-тора, скликання та діяльність рейхстагу тощо), права місцевого самоврядування, шлюбно-сімейного права, цивільного, кримінального та процесуального права. У книгах ленного права йдеться про ленні відносини, ленний суд, міські лени. В німецьких землях “Саксонське зерцало” було зразком при створенні інших юридичних книг (“Аугсбурзьке Саксонське зерцало”, “Німецьке зерцало”, “Швабське зерцало”)
В Україні використовувались примірники Саксонського Зерцала у німецькій, польській та латинській редакціях. Під час кодифікації українського права у XVIII – початку ХІХ ст. Саксонське Зерцало було перекладено на російську мову та стало одним із основних джерел кодифікації українського права.
Історичне значення Поширення магдебурзького права на схід Європи, у тому числі на українські землі, є результатом як закономірних суспільно-політичних так і історико-правових
процесів, що відбувались на даному континенті (урбанізація, розподіл праці, розвиток торгівлі, поширення християнства, становлення європейського ринку та ін.), а також суб’єктивного вияву волі міських громад до самоврядування, до прийняття рецепції міського права, запозичення готових правових конструкцій інших міст.
6. Історіографія історії українського права ХІХ-поч. ХХ ст.
В історичній науці є особлива галузь, яка вивчає процес накопичення знань з тієї або іншої теми, проблеми. Ця галузь знань називається історіографією. Вона систематизує й узагальнює наші знання, указує на уже вивчені проблеми і на ті, які ще чекають свого дослідження.
Перша половина XIX ст. в історії України була періодом розладу і кризи феодально–кріпосницької системи та розвитку нових капіталістичних відносин.
Всі роботи по кодифікації українського права проводилися паралельно та з огляду на кодифікацію права Російської держави. Офіційний привід кодифікації місцевого права України пов'язувався з необхідністю упорядкування норм, що діяли в Лівобережній і Правобережній Україні, а також максимально наблизити правові системи України і Росії шляхом поширення на Україну загальноімперського законодавства.
Головними джерелами цивільного права були 10-й том Зводу законів Російської імперії, а також частина перша "Сільського судового уставу" 1839 року.
Цивільно-правові норми "Сільського судового уставу" мали загальний з нормами Зводу характер, але їхнє застосування було обмежене підсудністю справ, з більшої частини яких позови не перевищували 15 руб. Кріпосний стан селян визначався не тільки положеннями, закріпленими у "Своде законов Российской империи", а й сеймовими постановами про пожалування селян, а також судовими рішеннями. Звід встановлював на Правобережній Україні більш високий вік настання дієздатності. У 1848 р. з'явився указ, який дозволяв усім підданим Російської імперії, в тому числі і закріпаченим селянам (знову-таки за згодою поміщиків) придбати у власність фабрики й заводи.
Основними джерелами кримінального права в Україні стали: III Статут та норми магдебурзького права, а з 1840 року — 15-й том Зводу законів Російської імперії та прийняте в 1845 році Уложення про покарання кримінальне та виправне (1845 p.). Уложення про покарання кримінальні та виправні. З точки зору кодифікаційної техніки книга перша 15-го тому Зводу законів — Кримінальне уложення — була першим в історії Росії кодексом кримінального права, який складався з загальної і особливої частин, які поділялися на розділи, глави і статті. Всього в кодексі було 775 статей.
Судочинство. Царським указом від 15 квітня 1842 р. в Чернігівській і Полтавській губерніях було введено російське законодавство з судочинства. З цього часу на усю територію України були поширені єдині загальноросійські джерела процесуального права. У своїх діях судові та поліцейські органи керувалися Х і XV томами Зводу законів, а також Сільським судовим статутом 1839 p.
На початку 20 століття розпочалась революція. Під час революції 1905-1907 рр. Росія перетворюється на обмежену монархію. Створюється Державна дума – законодавчий орган влади, що обмежував владу монарха. Вона стає другою парламентською палатою. 6 серпня 1905 р. було проголошено маніфест “Про встановлення Державної думи” та прийнято “Положення про вибори до Державної думи”.
7. Джерела права України в складі Російської імперії др. пол. ХІХ – поч. XX ст.ст.
Джерела права друг. пол. 19ст. – поч. 20ст. - офіційне законодавство та звичаєве право.
Єдиною владною структурою, до функцій якого належало видання законів був російський імператор (до 20 століття), тому усі акти - імператорське законодавство. Всі інші (канцелярія, кабінет міністрів) готували проекти, виконували роль дорадчого органу.
Маніфести - декларовані програмні документи про намір проведення тих чи інших державних перетворень:
* Маніфест від 19 лютого 1861 року, який започаткував селянську реформу;
* Маніфест від 17 жовтня 1905 року про надання демократичних прав та про утворення Державної Думи.
Положення, збірники законодавтсва правоутворення нових установ та порядку управління в імперії:
* Положення про повітові та земські установи 1864 року;
* Міське положення 1870 року(утворювалися нові органи місцевого самоврядування).
* Полодення про державну думу 20 лютого 1906 року;
* Положення про захист та охорону державного порядку й громадського спокою 1881 року(було прийнято після вбивства Олександра ІІ).
Закони - стосувалися організації роботи органів управління, виборчої системи, роботи промислових і сільськогосподарських підприємств:
* Закон 1811 року про загальне затвердження міністерств;
* Закони про вибори в Державну Думу 1905-1907 рр.
Устави, кодекси, уложення - стосувалися кримінального, кримінально-процесуального, цивільного та інших галузей права.
Зібрання, зводи - були багатоплановими збірниками, в яких вміщувалися норми майже всіх галузей права.
Правнича діяльність волосних суддів, станові суди для державних селян, які розглядали дрібні злочини, цивільні угоди й виносили свої вироки, постанови, виходячи з норм місцевого звичаєвого права.
Із введенням в дію загальноімперського законодавства, законодавча влада перестає вважати правовий звичай за легітимне джерело права, але були винятки(парубоцькі громади – громадські організації селян молоді з обов”язками слідкувати за порядком серед молоді, брати участь у релігійних і державних святах).
8. Джерела права Східної Галичини, Північної Буковини і Закарпаття в складі Австро-Угорської монархії др. пол. XVIII – поч. XX ст.ст.
Держава і право цих земель України мали форму державності і правової системи Австро-Угорської імперії та Румунії.Приєднання західноукраїнських земель до Австрії співпало з кодифікацією її законодавства. Тому ці землі стали місцем апробації деяких кодексів.
ДЖЕРЕЛА:
* 1797(8) – Галицький цивільний кодекс
* 1763 – кодекс вексельного права
* 1781 – Галицький цивільно –процесуальний
* 1895 - Австрійський цивільний процесуальний кодекс
* 1786 - Загальну судову інструкцію для судів усіх інстанцій
* 1768 р., Австрійський кримінальний кодекс (Терезіана).
* 1787 р. Австрійський кримінальний кодекс про злочини та їх покарання (Йозефіана)
Галицький цивільний кодекс: У 1785 р. складено першу частину кодексу, до якої увійшли норми про права підданих, та сімейне і опікунське право, і яку імператор Йосиф ІІ затвердив декретом 1786 р. І декретом 1797 р. завершений проект як Галицький цивільний кодекс був запроваджений спершу у Західній, а невдовзі у Східній Галичині; відповідно, припинило дію старе польське феодальне право.
Австрійський цивільний кодекс: З 1812 р. уведений у дію. Цей кодекс був модернізованим нормами капіталістичного права магнатсько-шляхетським зводом законів з деякими змінами, внесеними у роки І Світової війни.
Кодекс вексельного права: 1763 р. в Австрії був затверджений з 53 статей, який регулював питання кредиту. Його чинність у 1775 р. була поширена на Галичину і Буковину, де вексельні справи регулювались звичаєвим правом.
Галицький цивільний процесуальний кодекс : 1781 - Цивільного процесуального кодексу, пізніше був перероблений і введений у дію як Галицький цивільний процесуальний кодекс у Західній Галичині у 1796 р. і Східній Галичині у 1807 р. Він поділявся на 617 статей, які регулювали усі стадії цивільного процесу – від позовної заяви до виконання судового рішення.
Австрійський цивільний процесуальний кодекс: У 1825 р. був розроблений новий проект Австрійського цивільного процесуального кодексу, який імператор не затвердив, та пізніше були уведені в дію його окремі розділи – адвокатська ординація 1849 р., закон про компетенцію судів 1852 р., закон про судочинство у безспірних справах 1854 р. тощо. Новий Австрійський цивільний процесуальний кодекс було затверджено у 1895 р., і він діяв до розпаду Австро-Угорщини.
Австрійський кримінальний кодекс (Терезіана): Робота над кодифікацією кримінального права почалась у 1768 р., коли імператрицею Марією-Терезією було затверджено Австрійський кримінальний кодекс (Терезіана). Він складався з 2 частин: процесуального і матеріального права і передбачав дуже жорстоку
систему покарань, а процес мав інквізиційний характер з широким застосуванням тортур. Цей кодекс не діяв у Галичині в частині матеріального права, а був запроваджений у 1774 р. у частині процесуального права. Спеціальне розпорядження надало судам право допускати свідками жінок і євреїв.
Загальна судова інструкція для судів усіх інстанцій: Імператор Йосиф ІІ у 1786 р. затвердив Загальну судову інструкцію для судів усіх інстанцій, яка детально регламентувала порядок розгляду судами справ, подавала зразки процесуальних документів і форми бланків для судової статистики, а відтак, була своєрідним Процесуальним кодексом.
Австрійський кримінальний кодекс про злочини та їх покарання (Йозефіана): У 1787 р. був виданий новий Австрійський кримінальний кодекс про злочини та їх покарання (Йозефіана), який містив окремі положення буржуазного кримінального права, та у цілому був феодальним кодексом. Він встановлював суворі покарання, але скасовував смертну кару; уперше в історії австрійського кримінального права він поділив злочини на кримінальні, які розглядали суди, і тяжкі поліційні проступки, які розглядали адміністративні органи.
9. Джерела права Української Народної Республіки.
1. Правовий звичай:
* Побутові
* Конституційні (революційний)
2. Попереднє законодавство РІ, яке приймалось новою владою.
3. Законодавство Тимчасового уряду
4. Законодавство УЦР і Генерального Секретаріату
5. Міжнародно-правові договори (Брест-литовський мирний договір від 3 березня 1918 року)
6. Судова практика.
7. Німецько-австрійське законодавство, яке розповсюджувалось на військових.
* З проголошенням УНР фактично поклала початок формуванню власної правової системи, а отже, й започаткуванню галузевого законодавства, в основі формування якого часто лежали декларовані Універсалами конституційно-правові норми.
* В УНР доби Центральної Ради кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство базувалося, з одного боку, на кримінальному та кримінально-процесуальному законодавстві Російської імперії зі змінами, внесеними Тимчасовим урядом, а з іншого на власних нормативних актах.
10. Джерела права Української держави (Гетьманат П. Скоропадського).
У питаннях забезпечення правової основи діяльності Української Держави гетьманська влада пішла шляхом відновлення дії тих нормативно-правових актів царської влади і частково ЦР, які не суперечили соціально-економічним та політичним інтересам Гетьманської України. Серед найважливіших нормативно-правових актів виокремлюють такі акти конституційного характеру:
1. «Грамота до всього українського народу» від 29 квітня 1918 р. – проголошувала про розпуск УЦР та її органів місцевої влади, при цьому окреслювала наміри будівництва держави на засадах приватної власності.
2. «Закони про тимчасовий державний устрій України» від 29 квітня 1918 р. – визначали структуру та принципи функціонування Української Держави на період до скликання сейму.
3. «Закон про громадянство Української Держави» від 2 липня 1918 р. – визначав належність до українського громадянства. Запроваджувався „нульовий варіант”, що передбачав визнання всіх російських підданих, які перебували в Україні на момент видання закону, громадянами Української Держави. Ті, хто вагався, мав один рік на прийняття остаточного рішення.
Також поширеними джерелами права були:
* Правовий звичай, який заповнював прогалини (у земельному праві та сімейно-шлюбному процесі)
* Збірники законодавства Російської імперії
* Розпорядження Тимчасового Уряду
* Акти Центральної Ради
* Нормативно-правові акти Гетьманату
* Міжнародні договори (більше 20 держав)
* Судова практика
* Німецько-австрійське законодавство, яке поширювалось на військових.
11.Джерела права Директорії УНР.
Директорія УНР – тимчасовий уряд, який виник на території України під час революційних заворушень, був наділений не лише вищими виконавчо-розпорядчими функціями, а й законодавчими, проіснувала з 14 листопада 1918р. до 10 листопада 1920р.
ДЖЕРЕЛА ПРАВА:
1) Революційне звичаєве право – заповнювало прогалини в законодавстві (утворювалися нові органи самоврядування «від села до міста»);
2) Судова практика;
3) Міжнародні нормативно-правові акти та договори (найбільше таких заключено якраз за часів Директорії);
4) Відношення уряду Директорії до попереднього законодавства;
5) Продовжували діяти збірники кримінального, цивільного, процесуального права колишньої Російської імперії ( Друге кримінальне уложення, Судове уложення 1864-1865рр., 10 том «Зводу законів Російської імперії»);
6) Діяли акти Тимчасового уряду;
7) Деякі акти ЦР УНР та Гетьманату.
Щодо законодавства радянської влади України та Росії – в цьому відношенні було однозначне несприйняття. 17 травня 1919р. голова Директорії затвердив постанову «Про анулювання на території України чинності законів і декретів так званого совітського українського та совітського радянського урядів, та відновлення чинності законів УНР»
Щодо законодавства Гетьманату, Директорія не скасувала в повному обсязі нормативні акти Гетьмана, проти якого вона виступала, і водночас не відновила законодавства ЦР в повній мірі.
Не була відновлена Конституція УНР 29 квітня 1918р., а почався процес розробки нової.
Загалом, Директорія обрала той же шлях, який вибрав Скоропадський – скасування чи відновлення правових актів залежало від своїх політичних інтересів. Наприклад, скасовано закон гетьманського уряду від 9.07. 1918р. «Про ліквідацію національно-територіальної автономії» і, таким чином, відновлено закон ЦР в цій сфері.
Уряд Директорії створив комісію по перекладанню «Зводу законів Російської імперії» українською мовою – перекладено, але не було часу, щоб застосувати.
В цілому, законодавство Директорії УНР можна охарактеризувати, як законодавство перехідного періоду, закони приймалися лише за необхідності швидкого реагування на конкретні обставини.
12. Джерела права Західноукраїнської Народної Республіки.
1) нормативно-правова база сформована українським національним урядом ЗУНР;
2) австрійське імперське законодавство;
3) норми традиційних прав та звичаїв.
У національному законодавстві часто застосовувалися як норми австрійського права, так і враховувалися основні підходи звичаєвого права українців. Також, після підписання Акту злуки, доцільного вести мову про проникнення правових норм УНР у правове поле ЗУНР.
1) Основними законодавчими органами ЗУНР були Українська Національна Рада і уряд. 13 листопада 1918 р., був прийнятий «Тимчасовий Основний Закон про державну самостійність українських земель бувшої Австро-Угорської монархії» (Тимчасова Конституція). До групи конституційних актів належать також Закон «Про Виділ Української Ради» від 4 січня 1919 р., яким створювався колегіальний орган влади у складі 9 чоловік на чолі з президентом УНРади; Закон «Про вживання мови у внутрішнім та зовнішнім урядуванні державних властей і урядів, публічних інституцій й державних підприємств на Західній області УНР» від 15 лютого 1919 р., який проголошував українську мову державною, а іншим мовам гарантувалася державна підтримка; Закон «Про право громадянства Західної області УНР і правовий статус чужоземців» від 8 квітня 1919 р. визнавав громадянами всіх осіб за їхнім бажанням і власноручною заявою.
2) Другу групу джерел складають норми австрійського законодавства. Власне, в цьому випадку не варто говорити про рецепцію окремих норм чи положень. В обмежених часових рамках та стані війни керівництво ЗУНР прийняло оптимальне рішення про застосування у практиці австрійського законодавства. Більше того, ця норма була законодавчо закріплена «Законом про адміністрацію ЗУНР», прийнятим 16 листопада 1918 року. Відповідно до нього, австрійське законодавство залишалося чинним у тому випадку, якщо воно не суперечило інтересам і цілям держави
3) Що стосується третьої групи, то у правовому полі ЗУНР закономірно застосовувалися звичаї та традиції. Однак до початку ХХ ст. вони трансформувалися і основою їхнього змісту стали християнські правові норми. Причиною цього є те, що греко-католицька церква стала провісником національно-культурно і політичного відродження Галичини другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Особливо чітко прослідкувати застосування звичаєвих правових норм можна у сфері судочинства та практичній реалізації кримінального права. Християнські мораль та етика сприяли правовій лояльності та толерантності навіть в умовах війни з поляками.
13. Джерела права радянської України 1917-1922 рр.
Радянське державне будівництво супроводжувалося формуванням основ радянської правової системи. Особливістю цього процесу в Україні була його спорідненість із російським. Найважливішим аспектом правової дійсності й головним джерелом права вважалась революційна правосвідомість.
Джерела конституційного права: резолюція II Всеукраїнського з’їзду Рад "Про державний устрій" 1918 р., Конституція УСРР 1919 р., Закон про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці (1920), Закон про Державну Народну Раду УНР (1920).
Джерела цивільного права: Націоналізація здійснювалася декретами центральних і місцевих органів влади, які і були першими радянськими цивільно-правовими актами.
Декрет "Про націоналізацію всіх приватних залізниць і під’їзних колій" 1919 р., "Про порядок націоналізації підприємств", "Про націоналізацію банків" 1919 р., "Про скасування права приватної власності на нерухоме майно в містах" від 1919 р., "Про розкладку лишків врожаю 1918 р. та попередніх років" від 12 квітня 1919 p., Закон "Про хлібну розкладку" 1920 р., Декрет РНК УСРР "Про скасування спадкування" 1919 р.
Дедалі відчутнішим у сфері цивільно-правових відносин ставало адміністративно-правове регулювання:
• заборонялась приватна торгівля нормованими продовольчими й промисловими товарами;
• було скасовано плату за паливо, газ, електроенергію, транспорт, комунальні послуги тощо;
• для робітників і службовців запроваджувалась карткова система розподілу продуктів харчування й предметів першої необхідності.
Джерела земельного законодавства: Декрет Всеросійського з’їзду Рад "Про землю", Постанова РНК РРФСР "Про перехід землі в розпорядження земельних комітетів", "Тимчасове положення про соціалізацію землі", декрет ВУЦВК "Про соціалістичний землеустрій і про перехідні заходи до соціалістичного землекористування" , Закон Всеукрревкому "Про землю"1920 р.
Джерела трудового права: Кодекс законів про працю РСФРР від 10 грудня 1918 р.
Джерела шлюбно-сімейного права: Декрети РНК УСРР від 20 лютого 1919 р. "Про організацію відділів записів актів громадянського стану", "Про громадянський шлюб та про введення книг актів громадянського стану", "Про розлучення", Кодекс законів про акти громадянського стану, про сім’ю та опіку УСРР від 1919р.
Джерела кримінального права: окремі декрети УСРР, 1920 р. на території України введено в дію "Керівні начала з кримінального права РСФРР". Основи кримінального процесу встановлювалися "Тимчасовим положенням про народні суди й революційні трибунали УСРР" 1919 p., "Положенням про народний суд" 1920 p., "Інструкцією про судочинство" та численними циркулярами Наркомюсту УСРР, "Положенням про Всеукраїнську і місцеві надзвичайні комісії".
Серед кодифікаційних актів можна виділити ряд кодексів та інших комплексних законодавчих актів України: Цивільний кодекс (1922 p.), Земельний кодекс (1922 p.), Кодекс законів про працю (1922 p.), Кодекс законів про народну освіту (1922 p.). Кримінальний кодекс (1922 p.), Кримінально-процесуальний кодекс (1922 p.).
14. Джерела права радянської України в складі СРСР 1923 - 1991 рр.
Основними джерелами права радянської України були Конституції та кодифікації.

Конституції:
• Конституція УСРР 1929 р.
• Конституція УРСР 1937 р.
• Конституція УРСР 1978 р.
Кодифікації:
1) Перша кодифікація(1920-ті):
• Кримінальний кодекс(1922)
• Кримінально-процесуальний кодекс
• Положення про судоустрій
• Цивільний кодекс
• Земельний кодекс
• Кодекс законів про працю
• Кодекс законів про народну освіту
• Закон про ліси
• Цивільний процесуальний кодекс
• Адміністративний кодекс
• Ветеринарний кодекс
• Виправно-трудовий кодекс
2) Друга кодифікація(1958- 1984):
• Кримінальний кодекс(1961)
• Кримінально-процесуальний(1960)
• Цивільний(1963)
• Цивільний процесуальний(1963)
• Про шлюб та сім'ю(1969)
• Земельний(1970)
• Виправно-трудовий(1971)
• Про працю(1971)
• Водний(1972)
• Про надра(1976)
• Лісовий(1979)
• Житловий(1983)
•Проадміністративні правопорушення(1984)
Окрім цього були й інші джерела права:
• Постанови президії ВУЦВК,
• Постанови Раднаркому УРСР (потім Ради Народних міністрів)
• Закони (Верховною Радою СРСР)
• Підзаконні акти (Верховною Радою УРСР)
• Спільні постанови ЦК ВКП(б) та РНК СРСР
• Укази президії ВР УРСР
• Акти міжнародного права
• Всесоюзні з’їзди профспілок щодо трудового законодавства
• Відомчі інструкції НКВС
• Закони Всеукраїнських з’їздів Рад
• Судова практика ВС УРСР
• Рішення пленумів ЦК КПРС
• Директиви з’їздів КПРС
Особливий етап (Радянсько-німецька війна (1941 - 1945):
• Укази Президії ВР СРСР і УРСР
• Акти Державного Комітету Оборони
• Інструкції наркоматів
• Акти військового командування


15. Кодифікація загальнодержавного права в Російській імперії др. чверті XIX ст., її причини та наслідки.
ПРИЧИНИ:
• занепад феодально-кріпосницької системи господарювання;
• занепад кріпосницької промислової мануфактури;
• формування загальноімперського внутрішнього ринку;
• невдоволення своїм правовим становищем багатьох верств населення, що призводило до бунтів, повстань, змови, таємничих об’єднань тощо;
• війна 1812 р. та особливо закордонні походи російської армії аж до Парижу (багато людей побачили як люди живуть за кордоном);
• відсутність систематизації норми було однією з причин безладдя та зловживань у судах;
• досі діяло "Соборне уложення" 1649 р. як основний законодавчий акт, деякі закони петровської доби, окремі землі мали своє законодавство.
«Повне зібрання законів Російської імперії» 1830 р. в 46-ти томах (6 з них ― додатки: покажчии, книги креслень і малюнків). Розроблене другим відділенням імператорської канцелярії. очолював рос. кодифікатор права М. Сперанський. Звід як чинних, так і нечинних рос. законодавчих актів, розміщених у хронологічному порядку, починаючи із "Соборного уложення" 1649 р. до нормативних актів, прийнятих на початку царювання Миколи І (1825 р.). Створено для зручності використання великої кількості правових матеріалів.
«Звід законів Російської імперії» (виданий в 1832 році, а почав дійти в 1835р) в 15-ти томах (42 тис. статей, об'єднаних у 8 розрядів), до якого увійшло чинне законодавство, систематизоване за галузями права. Правова система за «Зводом законів Російської імперії» мала сучасніший характер, хоча загалом залишалася феодальною. Підтверджувалася правоздатність та дієздатність за ознакою станової, національної, релігійної приналежності за статтю, місцем проживання, приналежністю до законно- або незаконнонароджених тощо. Селянам було заборонено виділятися з громад і закріплювати за собою у приватну власність наділ, який перебував у їх користуванні.
Водночас був підготовлений «Звід місцевих законів західних губерній» - добре систематизований збірник матеріального і процесуального цивільного права. У 1838 р. його схвалила Державна рада, але сили чинного джерела права він так і НЕ набув.
«Уложення про покарання кримінальні та виправні» 1845 р.
Складався з 24 розділів, 81 глави, 2224 статей. Так, у першому розділі визначене поняття злочину, форми співучасті, обставини, що пом'якшують чи обтяжують тощо. Усі покарання поділено на розряди - кримінальні та виправні; розряди на роди; роди на ступені покарання вищою й нижчою мірою. Також покарання ділилися на головні (в яких визначалася драбина покарань), додаткові та замінюючі (що замінюють головні). В особливій частині кодексу описується система злочинів.
Було ділення на тяжкі злочини, злочини і проступки. Передбачалося 35 видів покарання від смертної кари до осуду. Збережено тілесні покарання, від яких звільнялися дворяни, духовенство, купці першої й другої гільдій тощо. «Уложення» все ж відображало феодально-кріпосницьку сутність політичної системи Росії. Дворяни мали право судити і карати селян, засилати їх до Сибіру.
НАСЛІДКИ:
• були ліквідовані останні залишки політичної автономії України;
• ліквідована правова система України.

16. Кодифікація загальнодержавного права в Російській імперії др. пол. XIX – поч. XX ст., її причини та наслідки.
Це період великих буржуазних реформ, зокрема й в Україні, а також деяких контрреформ у 80-90-х роках XIX століття.
Необхідність пристосування самодержавства Російської імперії до потреб капіталістичного розвитку. ПРИЧИНИ мали об’єктивний (політичні та економічні чинники) і суб’єктивний характер:
1) ПОЛІТИЧНІ:
• необхідність укріплення оборони країни після поразки у Кримській війні (1853-1856 рр.);
• бажання повернення економічної могутності й вимагання на рівних конкурувати з Англією, Францією;
• безумовна потреба проведення реформ виникла майже у всіх станів населення (політична):
• дворянство – капіталістичний лад;
• буржуазія – ринок робітників;
• ліберальна та революційна інтелігенція ― соціально-економічні реформи;
• селянство – скасування кріпосної залежності;
• підняття в очах освіченої Європи, яка вбачала Росію як забиту, патріархальну, дику країну (особливо через кріпосне рабство).
2) ЕКОНОМІЧНІ ― загострення кризи феодально-кріпосницької системи господарювання, що виявлялося у величезному економічному відставанні промисловості, с/г імперії від західних країн (економічна).
3) ЮРИДИЧНО-ТЕХНІЧНІ ― діяло лише "Соборне уложення" 1649 р., окремі землі мали свої закони.
Поряд із великими державними реформами продовжилася систематизація права. Кодифікаційні комісії називалися :
• Друге відділення його імператорської величності канцелярія (1826-1882 рр.)
• Кодифікаційний відділ державної ради (1882-1893 рр.)
• Відділ зводу законів державної канцелярії (1893-1917 рр.)
НАСЛІДКИ: Ці кодифікаційні комісії працювали над удосконаленням матеріального права і над створенням процесуального права. У 1864 р. було видано 3 судових статути:
• Заснування судових установ - перший закон про судоустрій
• Статут цивільного судочинства
• Статут кримінального судочинства
• Статут про покарання, що накладаються мировими суддями 1865 р.

17. Кодифікація права в Східній Галичині, Буковині та Закарпатті в складі Австрійської монархії др. пол. XVIII – пер. пол. XIX ст., її причини та наслідки.

ПРИЧИНИ: суперечності між попередніми збірниками законів і розпоряджень з часом виявилася у невідповідності цих актів інтересам держави

ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ КОДИФІКАЦІЇ:
• ліквідація партикуляризму
• створення єдиної для всіх земель держави кодексу

ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО


1) Цивільний кодекс ― "Терезіана" 1776 р. ерцгерцогині Марії-Терезії:
• поширював дію на тер. Галичини і Буковини
• припинив дію в Галичині польського феодального права
• урахуванням прав кожної провінції
• в основі лежало римське й магдебурзьке право, а також право інших держав
• 3 розділи (права особи, майнові права та облігаційні права), 8 томів
• поділ права на законне й звичаєве
• на вимогу ЙОСИФА ІІ до першого розділу кодексу було додано положення сімейно-шлюбного характеру (про права подружжя, взаємні права та обов'язки батьків і дітей).

2) Цісарські доповнення ("патенти") 1787 р. (набули чинності) імператора Йосиф II:
• найважливіші питання ― регулювання проблем сімейного права 1783 р. і питань спадкування за законом 1786 р.
• цісарські доповнення дістали назву Йосифінські книги законів, характерною рисою якої стала заборона використання категорії звичаєвого права, яке як джерело права було згодом (1811 р.) скасоване відповідним цісарським патентом.

3) Загальноавстрійський цивільний кодекс 1812 р. (офіційна назва ― "Загальне цивільне уложення для спадкових земель Австрійської монархії")
• 1812 р. - Галичина, 1816 р. - Буковина
• вступ (зазначено загальні міркування про цивільний закон)
• 3 частини (всього 1502 статті): 1. особисті права, 2. речові права, 3. загальні постанови, що стосуються особистих і речових прав
• було вдосконалено зобов'язальне право
• дозволяв застосування звичаю в межах дозволених законом
• безпосередньо було визнано повну цивільну правоздатність жінок
• вперше були передбачені рівні права для іноземців в області приватного права.


Цивільне право в Угорщині (на тер. Закарпаття) до поч. XX ст. залишалося НЕКОДИФІКОВАНИМ.
КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО

1) Перший кримінальний кодекс 1768 р. ( офіційна назва ― "Конституція кримінальна Терезіїв") виданий з ініціативи імператриці Марії-Терезії:
• 2 частини ― процесуальне та матеріальне права
• його чинність на територію західноукраїнських земель ( Сх. Галичина) було поширено лише через два роки після їх загарбання (1774 p.), і тільки в частині процесуального права
• базувався на становій, феодальній системі судочинства
• інквізиційний процес розгляду справ
• жорсткі покарання
• вперше було вказано такі види правопорушень, які були здійсненні шляхом друкування в газетах, журналах (карикатури).

2) Кримінальний кодекс "Про злочини та покарання" 1787 p. імператора Йосифа ІІ:

• пережитки із стародавнього права
• суворі та різноманітні покарання, система покарань мала феодальний характер
• скасовував смертну кару (її могли застосовувати тільки за рішенням надзвичайних судів)
• поділ протиправних діянь на: кримінальні злочини (їх розглядали суди) і менш серйозні правопорушення (проступки) - політичні злочини (розглядали адміністративні органи).

3) Кримінальний кодекс 1797 р., підготовлений віденським професором-криміналістом Й. Зонненфельсом, для запровадження у Сх. Галичині з незначними змінами було проголошено чинним у 1803 р. в усій Австрійській імперії:
• 2 частини (злочини і тяжкі поліційні проступки), кожна з яких мала по 2 розділи
один із розділів обіймав норми кримінального та матеріального права, а другий стосувався процесу
• поновлював смертну кару (за державну зраду, вбивство, фальшивомонетництво і підпал установлювалася смертна кара через повішення)
• поділяв протиправні діяння на: тяжкі злочини, кримінальні проступки, тяжкі кримінальній тяжкі поліційні проступки.

4) Кримінальний кодекс 1852 р.:

• поділ всіх протиправних діянь на: злочини і проступки, поділявся відповідно на 2 частини
• за злочини зазвичай передбачалася смертна кара
• інші злочинні діяння каралися тюремним ув'язненням на різні строки
• виділяв обтяжливі та пом'якшуючі обставини
• за проступки кодекс передбачав грошові покарання, арешт до 6 місяців, тілесні покарання, • заборону проживати в даній місцевості, конфіскацію майна тощо.
• доповнювався іншими законодавчими актами, зокрема військово-кримінальним кодексом 1855 р., який посилив відповідальність військовослужбовців за державні злочини.

5) Угорщина (Транслейтанія) мала свій кримінальний кодекс 1879 p., що також був чинним на території Закарпаття.

ЦИВІЛЬНЕ СУДОЧИНСТВО
Категория: Доклады | Добавил: opteuropa | Теги: курсовая работа, курсач, доповідь з права, КОНТРОЛЬНА, лабораторна робота, скачати доповідь, курсова, Дипломна, скачать реферат, магістерська
Просмотров: 2034 | Загрузок: 38 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Украина онлайн

Рейтинг@Mail.ru

подать объявление бесплатно

This feature is for Premium users only!