| Главная » Файлы » Мои файлы |
Досудове врегулювання спорів, що виникають у разі зміни та розірвання певної категорії господарських договорів
| [ Скачать с сервера (43.6 Kb) ] | 06.04.2017, 07:46 |
| Претензія розглядається в місячний строк, який обчислюється з дня одержання претензії. В тих випадках, коли обов'язковими для обох сторін правилами або договором передбачено право перепровірки забракованої продукції (товарів) підприємством-виготовлювачем, претензії, пов'язані з якістю та комплектністю продукції (товарів), розглядаються протягом двох місяців. Якщо до претензії не додано всі документи, необхідні для її розгляду, вони витребовуються у заявника із зазначенням строку їх подання, який не може бути менше п'яти днів, не враховуючи часу поштового обігу. При цьому перебіг строку розгляду претензії зупиняється до одержання витребуваних документів чи закінчення строку їх подання. Якщо витребувані документи у встановлений строк не надійшли, претензія розглядається за наявними документами. При розгляді претензії підприємства та організації в разі необхідності повинні звірити розрахунки, провести судову експертизу або вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору. Підприємства та організації, що одержали претензію, зобов'язані задовольнити обґрунтовані вимоги заявника. (Із змінами, внесеними згідно із законами України від 13.05.97 р. N 251/97-ВР, від 23.06.2005 р. N 2705-ІУ) КОМЕНТАР: 1. Коментована частина передбачає строк протягом якого отримувач претензії зобов'язаний відреагувати на вимоги, визначені в ній. Так, отримавши претензію, підприємство зобов'язане в місячний строк надати обґрунтовану відповідь або задовольнити вимоги, викладені в ній. На практиці важливим моментом є спосіб направлення претензії. Претензію слід направляти рекомендованим повідомлення про вручення або цінним листом з описом вкладеного. Доказом отримання такого листа буде відмітка підприємства поштового зв'язку про вручення або підтвердження особою власноручним підписом про отримання листа, саме з цієї дати і буде рахуватися місячний термін на надання. 2. У разі, якщо вимога у претензії стосується якості та комплектації товарів, строк на надання відповіді за даною вимогою встановлений законодавцем в 2 місяці. Однак, слід зазначити, що даний строк на надання відповіді буде застосовуватися лише при наявності в відповідних правилах або в договорі обов'язкового права для сторін правовідносин у перепровірки забракованої продукції (товарів) підприємством-виготовлювачем. 3.Встановивши вимоги до претензії законодавець намагався забезпечити принцип рівності сторін. Так, у разі недотримання форми претензії, її отримувач може витребувати у заявника документи, на підставі яких надіслана вимога (претензія). В даному випадку слід мати на увазі, що витребувати можна документи, які були зазначені в претензії, але не були додані до переліку документів. Отримувач претензії не може витребовувати документи, які в нього є в наявності, або в силу правовідносин повинні бути у нього в наявності. Надсилаючи заяву про витребування, отримувач претензії може встановити строк на їх надання, який повинен бути розумним. При надісланні заяви про витребування документів, загальний строк на надання відповіді на претензію зупиняється до отримання необхідних документів. 4. Частина 4 коментованої статті передбачає обов'язок сторін правовідносин вчинити всі необхідні дії для досудового вирішення спору, в що включається проведення між сторонами взаємних розрахунків. Часто на практиці сторони нівелюють даний обов'язок, формально направляючи вимогу і відповідь на неї не вчиняючи жодних дій, передбачених даною частиною. Втім суди часто в судовому засіданні в ухвалі зобов'язують сторін виконати дані вимоги, та зобов'язує їх здійснити взаємну звірку розрахунків. 5. Законодавець в даній частині зобов'язав винну сторону задовольнити вимогу заявника претензії у разі її обґрунтованості. Дана вимога є суб'єктивною, оскільки сторона правовідносин на власний розсуд може визначити обґрунтованість вимоги, а право на вирішення спорів та надання офіційного висновку факту обґрунтованості вимоги в даному випадку є суд, а тому не залежно від додаткових дій для врегулювання спору, остаточну та законну силу буде мати рішення суду з приводу спірного питання. 4) Досудове врегулювання розбіжностей, що виникають під час укладення певної категорії господарських договорів Стаття 10. Досудове врегулювання розбіжностей, що виникають під час укладення певної категорії господарських договорів Спори, що виникають при укладенні господарських договорів, можуть бути подані на вирішення господарського суду. (стаття 9 із змінами, внесеними згідно із законами України від 30.06.1993 р. N 3345-ХІІ, від 20.02.96 р. N 54/96-ВР, виключена згідно із Законом України від 23.06.2005 р. N 2705-ІУ) Стаття 10. Досудове врегулювання розбіжностей, що виникають під час укладення господарських договорів Спори, що виникають при укладенні господарських договорів, можуть бути подані на вирішення господарського суду. (У редакції Закону України від 17.05.2001 p. N 2413-ІІІ, із змінами, внесеними згідно із Законом України від 23.06.2005 p. N 2705-IV) КОМЕНТАР: 1. Коментована стаття передбачає право сторони договору, у разі виникнення спірних питань при його укладенні, передати спір на розгляд до суду. Порядок укладення господарських договорів та їх особливості, визначені в ст.. 179-188 Господарського кодексу України. Порядок укладення договорів, визначений в ст.. 181 Господарського кодексу України. Відповідно до ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Під час укладення оформлення правовідносин, одна із сторін може направити іншій стороні проект договору, який надається у двох примірниках. У разі згоди, сторона своїм підписом та печаткою скріпляє згоду на його укладення і один примірник надсилає іншій стороні. Якщо одна із сторін не згодна з окремими положеннями Договору, має право скласти протокол розбіжностей та направити його іншій стороні разом з узгодженим договором. У двадцятиденний строк сторона по договору, яка отримала протокол розбіжностей повинна його розглянути та затвердити. Ті розбіжності, щодо яких сторони не дійшли згоди, можуть бути направлені для їх врегулювання до суду. Слід зазначити, що основною умовою для укладення Договору є досягнення сторонами всіх істотних його умов. У разі недосягнення згоди - такий договір буде вважатися неукладеним. 5) Досудове врегулювання спорів, що виникають при договорах Підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором. Підприємство, організація, які одержали пропозицію про зміну чи розірвання договору, відповідають на неї не пізніше 20 днів після одержання пропозиції. Якщо підприємства і організації не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді в установлений строк з урахуванням поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду. (Із змінами, внесеними згідно із законами України від 17.05.2001 р. N 2413-III, від 23.06.2005 р. N 2705-ІУ) КОМЕНТАР: 1. Коментована частина статті передбачає процедуру внесення змін до договору або його розірвання. У разі необхідності вчинення вищезазначених дій, сторона по Договору повинна надіслати іншій стороні Пропозицію про внесення до Договору змін або його розірвання. В даному випадку слід зазначити, щодо до такої пропозиції застосовуються вимоги, які встановлені до претензії, перелік яких міститься в ст.ст. 6-8 Господарського процесуального кодексу (див. коментар до ст.ст. 6-8 ГПК України). Свою позицію щодо обов'язковості надсилання такої пропозиції виклав і Вищий господарський суд у своєму Листі від 13.08.2008, № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року". Так, ВГСУ зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Згідно з ч. 1 ст. 11 ГПК підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором. Наведені та інші норми матеріального і процесуального права не передбачають будь-яких санкцій за недодержання підприємством (організацією) відповідного порядку внесення змін до господарського договору чи його розірвання. Тому саме по собі таке недодержання не тягне за собою наслідків у вигляді відмови в прийнятті позовної заяви або її повернення чи припинення провадження у справі. Однак, в даному випадку слід звернути увагу на позицію Верховного Суду України, яка ґрунтується на підставі Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі N 1-2/2002 (про досудове врегулювання спорів), яка визначає, що недотримання позивачем вимог ч. 2 ст. 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору (Постанова ВСУ суду від 17.06.2008 N 8/32). Крім того, аналізуючи положення статті щодо надіслання пропозиції, фактично що є способом досудового врегулювання спору, слід враховувати положення щодо обов'язковості виконувати умови договору сторонами, що перекреслює принцип свободи Договору, оскільки сторони на практиці помилково вважаються про можливість встановлення права добровільної відмови від договору. 2. Частина 2 коментованої статті встановлює двадцятиденний строк на надання відповіді на пропозицію. У разі недосягнення згоди, або відсутності відповіді у встановлений термін у направника пропозиції виникає право для звернення до суду. Важливим нюансом у надіслані пропозиції/відповіді є додержання встановлених ГПК України способів направлення документів шляхом направлення їх рекомендованим листом з повідомлення про вручення, цінним або особисто адресату під розписку. Стаття 11. Досудове врегулювання спорів, що виникають у разі зміни та розірвання певної категорії господарських договорів Підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір, зазначений у частині другій статті 5 цього Кодексу, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором. Підприємство, організація, які одержали пропозицію про зміну чи розірвання договору, повинні відповісти на неї не пізніше 20 днів після одержання пропозиції. Якщо підприємства і організації не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді в установлений строк з урахуванням поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду. 1) Поняття, склад, класифікація учасників господарського процесу Учасники господарського процесу становлять самостійний інститут господарського процесуального права. Учасники господарського процесу — це суб’єкти, дії яких можуть сприяти правильному і швидкому розгляду спору, захисту прав і інтересів, що охороняються законом, господарюючих суб’єктів. За змістом господарського процесуального законодавства особами, які беруть участь у справі, вважаються ті учасники процесу, що безпосередньо зацікавлені в результаті справи, беруть участь у процесі від свого імені, здатні впливати на його перебіг, оскільки наділені певним комплексом прав, які надають їм таку можливість. Правовий стан кожного учасника процесу визначається тими функціями, які вони виконують у ході розгляду й вирішення спору і метою, яку вони переслідують. Всіх учасників господарського процесу залежно від правового стану можна поділити на кілька груп. Перша група — господарські суди (судді), які безпосередньо вирішують конкретну справу. До другої групи відносяться учасники господарського процесу, яких закон визначає особами, що беруть участь у справі. Такими є сторони (позивач і відповідач), треті особі, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, прокурор, державні та інші органи, які виступають на захист чужих інтересів у силу покладених на них законом функцій. Третю групу становлять особи, які сприяють здійсненню правосуддя, нормальному ходу вирішення. Вони не є учасниками господарського спору, закон визначає їх як інших осіб, які беруть участь у справі. Це посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи, судові експерти, перекладачі, представники та інші. Норми господарського процесуального права досить чітко визначають правові гарантії та правовий стан кожного з учасників господарського процесу, їхні процесуальні права й обов’язки. Склад учасників зумовлений завданням господарського судочинства. Кожен учасник господарського процесу наділений законом певними правами і обов’язками згідно з метою його участі у процесі. Серед всіх учасників господарського процесу виокремлюються особи, без яких процес по конкретному спору неможливий. Обов’язковими учасниками господарського процесу є господарський суд (суддя) — основний, головний та обов’язковий учасник, який здійснює судову владу (на нього законом покладено завдання розгляду і вирішення спорів) і сторони. Участь у процесі інших осіб не є обов’язковою, склад їх залежить від обставин кожної справи. Учасники судового господарського процесу – це особи, які здійснюють при вирішенні господарських спорів господарським судом передбачені законом процесуальні дії. Учасників процесу можна визначити також як таких осіб, які мають юридичну зацікавленість у справі і в силу такої зацікавленості наділені правом впливати на рух господарського процесу. Їхній інтерес у процесі може бути спрямований на захист своїх прав чи охоронюваних законом інтересів або на захист прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб у передбачених законом випадках. За цим критерієм виділяють матеріально-правовий інтерес та суспільний інтерес (державний, службовий, функціональний). Інтерес кожного учасника в справі є юридичним, тобто таким, що є підставою для участі в справі і в той же час відрізняється від інтересу інших учасників, що передбачає наділення особи специфічним комплексом процесуальних прав і обов язків. Цю обставину необхідно враховувати при вирішенні питання про місце в процесі тієї чи іншої особи. Матеріально-правовий інтерес до процесу існує об єктивно і означає можливість впливу судового рішення на права, обов язки учасників. Відсутність можливості такого впливу свідчить про те, що особа не має юридичного інтересу до процесу і, відповідно, не може брати в ньому участь. Склад учасників судового господарського процесу визначено розділом IV ГПК України. Залежно від виконуваних у судовому процесі функцій і мети вступу або залучення до процесу учасників можна поділити на три групи: 1) особи, які вступають у процес із метою захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів (сторони, треті особи); 2) особи, які вступають у процес із метою захисту державних і суспільних інтересів (прокурор, державні та інші органи); 3) особи, які залучаються до процесу для давання пояснень і висновків (посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, судовий експерт). 2)Процесуальне становище судді Процесуальний стан судді господарського суду закріплений діючим законодавством і характеризується його керівною роллю в процесі та широким колом повноважень, спрямованих на захист прав і інтересів, які охороняються законом, суб’єктів господарської діяльності. Чинне законодавство не лише наділяє суддів господарського суду повноваженнями, які необхідні для здійснення правосуддя, але і забезпечує гарантії цієї діяльності. Судді незалежні, незмінні, у своєї діяльності користуються лише законами та іншими нормативно-правовими актами, не відповідальні перед іншими гілками державної влади. Вимоги судді господарського суду обов’язкові для всіх підприємств, організацій і посадових осіб. Суддя здійснює важливі повноваження на всіх стадіях процесу. Суддя місцевого господарського суду розглядає справу і вирішує спір одноособово, залежно від категорії і складності справи, її може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів. Перегляд в апеляційному та касаційному порядку здійснюється колегією суддів відповідних судів. Права судді, якими він наділений для здійснення своїх повноважень, не закріплені в одній конкретній статті, а сформульовані у ряді певних статей, у першу чергу в Конституції України, в Законі України “Про судоустрій України” і Господарському процесуальному кодексі України. Суддя одноособово вирішує питання про прийняття позовної заяви (ст. 61 ГПК), має право відмовити у її прийнятті (ст. 62 ГПК) або повернути її (ст.63 ГПК). Для правильного і своєчасного вирішення спору суддя на підготовчій стадії має право виконувати широке коло повноважень, невичерпний перелік яких містить ст. 65 ГПК. За певних умов суддя може залучити до участі у справі іншого, належного відповідача (ст. 24 ГПК), витребувати документи і матеріали, необхідні для вирішення спору (ст. 38 ГПК), призначити судову експертизу (ст. 41 ГПК), вжити заходів щодо забезпечення позову (ст. 66 ГПК), прийняти рішення з господарського спору (ст. 82 ГПК), здійснювати інші дії, передбачені Господарським процесуальним кодексом України. Важливого значення у забезпеченні об’єктивності та неупередженості судді при розгляді справи набуває ст. 20 ГПК, яка встановлює підстави і регламентує процедуру відводу або самовідводу судді. Суддя не може брати участь у розгляді справи, якщо він є родичем осіб, які задіяні в судовому процесі, або встановлено інші обставини, що викликають сумнів у його неупередженості. Суддя, який брав участь в розгляді справи, не може брати участі у новому розгляді справи у разі скасування рішення, ухвали, прийнятої за його участю. Відвід судді можуть заявити сторони та прокурор, який бере участь у судовому процесі. Відвід повинен бути мотивованим, заявлятися у письмовій формі до початку вирішення спору. Після цього заявити відвід можна, якщо про підставу відводу сторона чи прокурор дізналися після початку розгляду справи по суті. Задоволення заяви про відвід судді або її відхилення здійснюється головою господарського суду або його заступником. Питання відводу заступника голови вирішує голова господарського суду. Якщо голова господарського суду прийняв справу до свого провадження, питання про його відвід вирішується президією Вищого господарського суду України. Про відвід судді, голови господарського суду, його заступника виноситься ухвала в триденний строк з дня надходження заяви про відвід. Коментована визначає, що суддя господарського суду є посадовою особою. Відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та зазначеного Закону призначений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі. Суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Відповідно до Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наведених у постанові від 13 червня 2007 р. N 8 "Про незалежність судової влади", суддя при здійсненні правосуддя підкоряється лише закону і нікому не підзвітний. Суддям забезпечується свобода неупередженого вирішення судових справ відповідно до їх внутрішнього переконання, що ґрунтується на вимогах закону. Рішення в судовій справі має ґрунтуватися на всебічному, повному й об'єктивному дослідженні всіх обставин справи, під час якого не може надаватися перевага правовій позиції будь-якого учасника судового процесу, в тому числі прокурорів, захисників, представників юридичних чи фізичних осіб. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється. Втручання в діяльність судді щодо здійснення правосуддя тягне за собою відповідальність, установлену законом. Суди у всіх випадках втручання в їх діяльність і прояву неповаги до суду або судді повинні виносити окремі ухвали чи постанови, а якщо в таких діях вбачаються ознаки відповідного злочину - реагувати згідно з вимогами кримінально-процесуального законодавства України. Суддя не зобов'язаний давати будь-які пояснення щодо розглянутих справ або справ, які знаходяться в його провадженні, а також надавати їх будь-кому для ознайомлення, крім випадків і порядку, передбачених законом. Порушенням принципів самостійності судів та незалежності суддів слід визнавати, зокрема, витребування від судді пояснень з питань, які підлягають чи були предметом обговорення у нарадчій кімнаті або спроби розкриття таємниці постановлення рішення в інший спосіб, витребовування чи вилучення судових справ, розгляд яких не завершено, а також отримання матеріалів судових справ (копій документів, які містяться у справі, виписок з неї тощо) з порушенням встановленого законом порядку (неповноважним суб'єктом, без належного документального оформлення тощо). | |
| Просмотров: 657 | Загрузок: 9 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |