Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS
Среда, 06.07.2022


Главная » Файлы » Мои файлы

Джерела мусульманського права
[ Скачать с сервера (152.5 Kb) ] 22.01.2013, 21:51
На той час більша частина арабських племен вела кочо-|вий спосіб життя і тому вони були між собою розрізнені. |Кожне плем'я, рід поклонялись своїм божествам, які І нібито були покровителями саме цього племені або роду. Але поступовий перехід до осідлого способу життя, виник-нення постійних поселень, а потім і міст обумовлювали (необхідність сукупного життя значних мас людей. За цих |умов язичеське багатобожжя не сприяло єдності арабських (племен. Зрозумівши це, Магомет активно виступив проти големінних божків і проголосив себе останнім пророком Іединого Бога - Аллаха, в ім'я якого і почав об'єднувати розрізнені арабські племена.

Прихильники старої релігії та пов'язаних з нею порядків і звичаїв спробували чинити збройний опір діяльності Магомета, але він зумів прилучити до своєї релігії декілька кочових племен і за їх підтримкою створити їз своїх послі-довників об'єднану жорсткою дисципліною 10-тисячну ар-мію. За її допомогою Магомет розгромив своїх противників, був проголошений посланником Аллаха, а звідси - абсо-лютним правителем Аравійського півострова. Відтак виник Халіфат - перша держава, заснована на ісламі. Магомет займав в халіфаті абсолютно панівне становище: намісник

Аллаха, засновник і єдиний тлумач нової релігії, законода-вець, виконавець своїх же законів і верховний суддя.

За переказами, Магомет не ставив за мету створення права у прямому значенні цього слова. За необхідне вва-жав навчити людей, як треба поводитись у життєвих си-туаціях, як сприймати ті чи інші явища, події. Тому мусульманське право не надає великого значення юридич-ним тонкощам (за винятком детального регулювання окре-мих видів відносин, наприклад, наслідування), вирішення яких покладалось на розсуд правовірних. Основним напрямком його стало визначення загальних орієнтирів по-ведінки.




1. Особливості виникнення та загальна характеристика мусульманського права

1.1 Загальна характеристика мусульманського права

Іслам, на відміну від християнства або іудейства, ніколи не зазнавав переслідувань з боку держави. Більше того, іслам став основою створення арабської держави, чим і пояснюється швидкість, з якою набув авторитету і пануючого становища у суспільстві. Досягши пануючого становища в суспільстві, іслам і до наших днів загалом зберіг ті форму і зміст, які йому надав Магомет.

Невід'ємною частиною ісламу є шаріат ("шлях праведного життя"). Це - сукупність норм мусульманського права, релігійних та обрядових настанов і правил, що покликані регламентувати не тільки поведінку мусульманина в усіх сферах суспільного та особистого життя, а й його думки і почуття. При цьому практично всі нормативні приписи виходять з ідеї обов'язків людини перед Аллахом, а не з ідеї прав, свобод і гідності людини.

Шаріат містить чотири групи приписів: 1) норми, які фіксують релігійну догматику ісламу, це те, у що зобов’язаний вірити мусульманин; 2) норми, які закріплюють основи мусульманської моралі та етики; 3) норми, які регламентують відносини віруючих з Аллахом (порядок виконання основних релігійних обов'язків); 4) правила поведінки між мусульманами та з немусульманами. Дві останні групи норм є нібито "практичними", тобто такими, що регулюють вчинки правовірних і утворюють "фікх" - нормативну частину шаріату. Фікх називають мусульманським правом у широкому розумінні, складовими якого є не тільки власне юридичні норми, а й правила суто релігійного характеру. Мусульманським правом у вузькому розумінні називають ту групу норм, що регулюють виключно взаємовідносини між людьми.

Зважаючи на те, що юридичні норми походять від релігійних настанов і що мусульманська держава завжди надавала обов'язковості та забезпечувала примусове виконання суттєвої частини релігійних обрядових правил, у науковій літературі термін "мусульманське право" вживається (якщо не обумовлено інше) саме в широкому розумінні. Отже, норми шаріату охоплюють релігію, мораль, право. В основі всіх його приписів лежить ідея неоплатного боргу людини перед Аллахом та нерівності людей (між чоловіком і жінкою, між мусульманами і немусульманами тощо). Шаріат має не територіальний, а персональний характер: усі правовірні мусульмани, де б вони не проживали, утворюють одну общину, а тому зобов'язані безвідмовно підкорятися його приписам.

Ісламські правознавці формулюють низку принципів шаріату, одним з яких є принцип рівності. Але, за шаріатом, рівність поширюється лише на правовірних і не стосується немусульман. Навіть серед мусульман немає формальної рівності. Норми шаріату прямо говорять і про принижене щодо чоловіків становище жінок.

Принципом шаріату мусульманська теорія вважає братерство, посилаючись при цьому на норми, що зобов’язують багатих допомагати бідним. Проте у шаріаті значно більше норм, метою яких є найжорстокішими засобами захищати власність та інтереси багатіїв від зазіхань на них незаможних.

Свобода - також один з принципів шаріату, що обумовлюється, насамперед, дозволом для "невірних" зберігати свою релігію. Але цей дозвіл не узгоджується з положеннями шаріату про священні війни з "невірними" з метою насильницького обернення до ісламу людей, що сповідують іншу релігію.

Принципом шаріату вважається і справедливість, її сутність вбачається в обов'язку общини і правителя забезпечити кожному мусульманину рівність перед судом. "Чистота" і цього принципу піддається сумніву, якщо зважити на те, що правосуддя повинно чинитися суддями (каді), які призначаються правителем, а сам правитель не підлягає людському суду і підзвітний лише Аллаху.

Отже, навіть короткий огляд принципових настанов шаріату, повною мірою притаманних мусульманському праву як його невід'ємній частині, свідчить про існування в його межах суперечливих, а то й взаємовиключних норм. Це обумовлює можливість використання тих чи інших при-писів мусульманського права відповідно до потреб певних осіб або груп, які на даний момент перебувають при владі.



1.2. Джерела мусульманського права

Особливу цінність мусульманського права ісламські дослідники вбачають, насамперед, в особливостях його походження. Якщо інші правові системи світу є наслідком людської діяльності, то мусульманське право - результат божественного одкровення. Воно подароване людям Аллахом через пророка Магомета. Як наголошується в одному з досліджень: "мусульманське право - божественне право за своїми джерелами і основними нормами. Воно черпає свою силу не в державній владі, а у волі Аллаха".

Вихідна точка мусульманського права визначається волею Аллаха. При цьому для усвідомлення волі Аллаха мають значення і заповіді, і вчинки, і навіть мовчання Магомета, з яких слід виводити загальні правила, що і становлять норми мусульманського права. Що ж до матеріальних джерел мусульманського права, то першим і найголовнішим з них є Коран (з арабської: "читання") - вічна і незмінна книга мусульман, в якій містяться проповіді Магомета, які були навіяні йому безпосередньо Аллахом, а також подані у переказах Магомета древні легенди і навчання та низка його полемічних виступів проти християнства та іудейства.

Коран складається з понад б тисяч віршів. З них, за оцінками мусульманських правознавців, лише від 200 до 500 містять правила поведінки, яких повинні дотримуватись правовірні, а у 140 визначено правила відправлення релігійних ритуалів - молитов, паломництв, додержання посту тощо. З-поміж норм Корану, що регулюють взаємовідносини між людьми, переважають загальні положення, які мають характер релігійно-моральних орієнтирів. Це дозволяє урізноманітнити їхнє тлумачення і конкретизацію. Ті ж нечисленні конкретні правила поведінки, що закріплені у Корані, хоч і сформульовані як божественне одкровення, мають казуальний характер. Більшість з них виникли у зв'язку з вирішенням пророком конкретних конфліктів, оцінкою ним певних діянь чи відповідями на запитання, які йому задавали віруючі.

Слід зауважити, що Коран - це витвір, який створювався стихійно, без будь-якого плану. Записи проповідей, умовлянь, історико-релігійних розповідей та пророцтв Магомета робились випадково і були особистою справою його слухачів. За легендою, у 651 р. всі одкровення Магомета, які збереглися у пам'яті та в приватних записах, були зібрані і зведені до одного списку. Саме цей текcт визнається єдиним істинним словом Аллаха.

Другим джерелом мусульманського права є суна - книга, де зібрано оповіді про життя і діяння пророка Магомета, які й мають бути взірцем поведінки для віруючих у повсякденному житті. Ці оповіді (адати) про поведінку і висловлювання Магомета були зафіксовані не самим пророком, який був неписьменним, а його найближчими соратниками і послідовниками. Тому для встановлення дійсності наведених у суні фактів і висловлювань ще в IX ст. найавторитетнішими докторами ісламу була здійснена велика дослідницька робота. За її результатами лише деякі акти залишилися сумнівними щодо їх істинної пов'язаності з Магометом. Переважна частина нормативних приписів, які містить у собі суна, має казуальне походження. Багато з них збігаються з відповідними нормами Корану, є й нові нормативні приписи.

За рівнем визначеності норми Корану і суни поділяють на дві категорії. Перша - це однозначно визначені приписи, які навіть теоретично не допускають будь-якого іншого тлумачення. Цю категорію складають правила, що стосуються релігійного культу, та лише деякі з норм, що регулюють взаємовідносини між людьми. Норми цієї категорії виступають як однозначно зрозумілі правила поведінки, які повинні беззаперечно застосовуватися на практиці. Другу групу норм становлять абстрактні і не досить зрозумілі приписи. Вони не тільки допускають різне тлумачення їхнього змісту, а й передбачають їх конкретизацію з метою регулювання поведінки людей в кожній конкретній ситуації.

Норми Корану та абсолютна більшість норм суни вважаються такими, що мають божественне походження, а тому - непогрішимі, вічні та незмінні. Але, як вже зазначалося, і ці джерела мають приписи, суперечливі за своїм змістом. Крім цього, плин часу, виникнення нових суспільних відносин все гостріше виявляють недостатність приписів Корану і суни як соціальних регуляторів. Це призвело до виникнення численних прогалин у соціальному регулюванні, зокрема у праві мусульманських країн. Необхідність усунення цих прогалин обумовило визнання й інших, крім Корану і суни, джерел мусульманського права.

Таким, третім за значенням, джерелом мусульманського права є іджма. Іджма - це збірка одностайних рішень докторів ісламу (муджатахідів) щодо вирішення питань, які не врегульовані Кораном та суною, які запроваджували нові загальнообов'язкові правила поведінки. Цікаво, що авторитет рішень, які не виходять безпосередньо з Корану і суни, обумовлюється двома положеннями саме з цих джерел. В одному з них говориться від імені Аллаха: "Моя громада (мається на увазі певна сукупність правовірних мусульман) ніколи не прийде до помилкового рішення". А в іншому стверджується: "те, що мусульмани вважають справедливим, справедливо і в очах Аллаха". Але для того, щоб норма права стала складовою іджми, немає потреби у визнанні її всіма або більшістю віруючих. Йдеться лише про єдність думки компетентних осіб, які офіційно покликані встановлювати право.

Єдність думок щодо принципових положень мусульманського права співіснує з можливістю розбіжності поглядів щодо певних його нюансів. Це також обумовлюється відповідними положеннями із святих джерел. "Розбіжність думок, - говориться в одному з адатів, - це вияв божої милості". Відповідно до цього всередині мусульманського світу співіснують різні школи, які по-своєму тлумачать певні положення Корану і суни. Ці школи склалися у другому столітті гіджри і в основному поділяються на дві групи: сунітське та шиїтське право. Кожна з цих груп, у свою чергу, складається із значної кількості шкіл. Школи сунітського напрямку поширені у Сирії, Афганістані, Саудівській Аравії, Пакистані, а шиїтського - в Ірані, Іраку.

Основні суперечності між сунітами і шиїтами полягають у вирішенні питання про наступність верховної світської та релігійної влади, у визнанні канонічними деяких релігійних джерел. Відповідно до того, прибічники сунітських чи шиїтських шкіл знаходяться при владі у конкретній державі, в якій і застосовується відповідний тип іджми.

Слід зазначити, що в наш час практичне значення іджми як джерела мусульманського права важко перебільшити, тому Коран та су на залишаються основними джерелами мусульманського права. Виходячи з їх принципових положень, знавці ісламу встановлюють норми шаріату і у такий спосіб дають остаточне тлумачення Корану і суни. Отже, Коран і суна становлять історичну та концептуально-ідеологічну основу мусульманського права, а іджма - формулює конкретні норми права, що застосовують у тих , чи інших життєвих ситуаціях. Саме тому більшість конкретних норм права застосовуються тільки тоді, коли вони підтверджені іджмою.

Набуття впливу численними школами мусульманського права зумовило різке зростання значення як джерела мусульманського права праць засновників і найавторитетніших теоретиків цих шкіл. їхні праці стали основою науки про мусульманське право - правову доктрину (фікх). Незважаючи на їх теоретичний характер, дослідження самі по собі стали безпосередньо чинним правом, адже їх змістом було обґрунтування рішень, які приймалися суддями. Нині фікх утворюють майже 6 тис. праць, які були написані в середні віки. Склад фікху ніким не затверджувався. Він формувався протягом віків, виходячи з авторитету авторів окремих праць і відповідно до потреб практики. Після того, як судді при розгляді конкретних справ почали обґрунтовувати свої рішення доктриною тієї чи іншої школи, стало можливим говорити про те, що "мусульманське право в своєму сьогоднішньому вигляді є в основному доктринальним".

Категория: Мои файлы | Добавил: everyone | Теги: диплом Джерела мусульманського, реферат Джерела мусульманського пра, Джерела мусульманського права, скачать доклад Джерела мусульманськ
Просмотров: 563 | Загрузок: 76 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Украина онлайн

Рейтинг@Mail.ru

подать объявление бесплатно