| Главная » Файлы » Книги » Библиотека книг |
Лекція 5. Тема 8. Методика підготовки до читання лекцій (1год 20 хв)
| [ Скачать с сервера (61.7 Kb) ] | 01.05.2017, 15:26 |
| Розгорнуті відповіді на запитання 1. Підготовка оратора до лекційного виступу. Мабуть, не треба довго переконувати в тому, що успіх лекції на 90% залежить від того, наскільки вдало вона підготовлена. Часто підготовчий етап займає в кілька разів більше часу, ніж саме читання лекції. Досвідченому викладачеві відомо, що починати підготовку до лекції слід набагато раніше, ніж вона з’явиться у розкладі занять. Це не той вид роботи, який можна виконати "штурмом". Тож детальне знання всіх елементів підготовчого етапу дозволяє виробити власний алгоритм роботи і зекономити чимало часу, не втрачаючи на якості. Лише на перший погляд здається – все просто: бери книги, виписуй, що потрібно, складай лекцію і читай її. Насправді нерідко відбувається так: матеріалу зібрано багато, а впоратися з ним лектор не може, в лекцію входить лише незначна частина цього матеріалу. Або, навпаки, лекція вийшла об’ємна, а цілі розділи теми виявились в ній не розкритими або просто не згаданими, оскільки не була відпрацьована відповідна література. Всі прорахунки відбуваються частіше всього тому, що не дотримуються певні правила роботи. Форми і методи підготовки до виступу різноманітні. Тут багато залежить від особливостей пам’яті, досвіду, складу розуму лектора, характеру виступу, особливостей аудиторії. Однак є і загальні моменти підготовчого процесу, які майже однакові, що для початківця, що для обізнаного лектора. 1. Звернення до тематичного плану і програми навчальної дисципліни. Діяльність викладача, не зважаючи на її творчий характер, регламентована навчально-методичними документами. Укладаючи тематичні плани і програми, кафедра враховує наявний досвід викладання дисципліни, вирішує складні проектувальні проблеми, а саме: в якому співвідношенні повинні бути лекції, семінарські та практичні заняття; в якій послідовності має подаватися матеріал; який сегмент інформаційного поля науки увійде до змісту курсу. При цьому обов’язково враховується спеціалізація тих, хто навчається, їх обізнаність у предметі і т.ін. Після процедури затвердження ці документи набувають своєї нормативності. Це означає, що нікому не дозволяється самовільно, на власний розсуд змінювати теми чи послідовність їх подачі, вводити те, що не передбачено програмою. Для лектора вся ця інформація є вкрай важливою. Знаючи загальний обсяг годин, відведених на навчальну дисципліну, зміст курсу, він може не тільки правильно спроектувати подачу матеріалу, але й простежити міжпредметні зв’язки, продумати логіку викладення. 2. Ознайомлення з фондовими матеріалами кафедри по даній темі. Фондові матеріали - це вектор, можливий шлях, який потім індивідуалізується з урахуванням особистості викладача: його наукового та викладацького досвіду, обраного стилю викладання, типу темпераменту тощо. Крім того, необхідно мати на увазі, що текст лекції обов’язково повинен відповідати характеристикам адресату. Так, лекція по одній тій самій темі, призначена для студентів і для студентів-заочників, не може бути однаковою. Навіть якщо лекція готувалася для студентської аудиторії, слід враховувати специфіку кожного Інституту чи факультету університету. 3. Визначення дидактичних цілей. Приступаючи до підготовки лекції, викладач повинен чітко з’ясувати для себе питання: "Чого я прагну досягти? Яку мету я маю?". Мета – це основний конструктивний елемент лекції. Лектору-початківцю можна порекомендувати сформулювати мету лекції письмово у вигляді речення, дуже чітко і конкретно, і в процесі підготовчої роботи постійно мати її перед собою. 4. Складання плану лекції. Цей етап роботи базується на двох попередніх етапах. З одного боку, питання, що відображаються у плані лекції, не повинні виходити за межі змісту навчального предмету, відображеного у навчальній програмі. З іншого боку, їх вибір детермінується фактором адресату і цілями, які ставить перед собою викладач. На цьому етапі необхідно продумати, чітко сформулювати питання теми, розмістити їх в суворо визначеній, логічній послідовності. 5. Робота з науковою та навчальною літературою, інформаційними та довідковими матеріалами. Безумовно, бажано, щоб викладач не обмежувався тільки тим, що призначається для слухачів, а мав у своєму арсеналі значно більший обсяг матеріалу за рахунок бюлетенів передового досвіду, авторефератів дисертацій, публікацій періодики, наукових видань, користувався Інтернет. Для забезпечення високого теоретичного і наукового рівня лекції необхідні статті, монографії і інші матеріали наукових досліджень. Необхідно звернути увагу на новіші видання. Інтенсивний розвиток науки, її швидкий прогрес зобов’язують лектора бути в курсі останніх її досягнень. 6. Систематизація матеріалів і підготовка моделі тексту лекції. Це один з самих відповідальних моментів підготовки. Роботу по систематизації можна порівняти з діяльністю селекціонера, адже серед всього зібраного слід відібрати найкраще. Зазвичай матеріалу завжди буває більше, ніж необхідно для однієї лекції. Тому велику роль відіграє попередній відбір. Тут необхідно бути прискіпливим і відкинути все другорядне або слабо пов’язане з темою. 7. Вибір остаточного варіанта плану лекції. Робота над формою викладу. Якість лекції визначається, в першу чергу, багатством змісту, теоретичним рівнем, зв’язком з життям, з практикою, композиційно-логічною побудовою і переконливістю викладу. Однак для якісної лекції має значення і форма викладу: правильність мови, її виразність, емоційність, використання засобів наочності. 8. Підготовка наочних матеріалів. Лекція може вважатися повноцінно підготовленою не тоді, коли наявний її текст, а тоді, коли продумано застосування наочності та підготовлені відповідні матеріали. 9. Оформлення тексту лекції за існуючою формою. Затвердження тексту. Якщо на попередньому етапі лектор утворює продуману, композиційно виважену, відредаговану “модель” майбутньої лекції, то на останньому він оформлює її за встановленими зразками. По мірі можливості текст лекції повинен бути віддрукованим, але в окремих випадках припускається і рукопис. Досвідченим лекторам дозволяється замість змістовної частини тексту мати тезисний план, який фіксує базові положення, що будуть розглядатися. Викладачі-початківці повинні мати повний текст. При цьому оформлення титульної сторінки і реквізитів, що передують змісту, - визначення виду лекції, дидактичних цілей, міжпредметних і міждисциплінарних зв’язків, навчально-методичних матеріалів, наочності, засобів навчання, плану, рекомендованої літератури - залишається обов’язковим для всіх. Дуже корисно, особливо початківцю, дати своє творіння на рецензію. Критичні зауваження і поради досвідченого лектора – рецензента допоможуть автору усунути непомічені помилки, пробіли, неточності, покращити зміст і форму лекції. Оформлений за існуючими вимогами текст лекції обговорюється на засіданні кафедри за доповіддю голови предметно-методичної комісії або секції, після чого затверджується начальником кафедри, що зазначається на титульній сторінці. Лише після цього лекція може бути допущена до читання в аудиторії. 10. Підготовка до лекції як до акту публічного виступу. Даний етап має на меті безпосередню підготовку викладача до реалізації підготовленої лекції в процесі виступу перед слухачами (курсантами, студентами). Розглянемо послідовно елементи цих етапів. Психологічна підготовка. Викладач повинен виробити у себе розуміння значущості своєї діяльності, впевненості у своїх знаннях. Певною мірою цьому сприяє осмислення дидактичних цілей, міжпредметних і міждисциплінарних зв’язків, розуміння місця даної навчальної дисципліни і даної теми у підготовці фахівця. Попереднє вимірювання часу на висвітлення кожного питання (хронометраж). Цей етап дозволяє внести певні корективи у час, відведений для висвітлення кожної композиційної частини. Риторична підготовка. Конспект лекції можна порівняти з нотною партитурою, адже в ньому міститься не тільки текст, але й спеціальні позначки лектора: де слід уповільнити темп, щоб дати матеріал під запис, а де можна темп прискорити; де поставити логічний наголос; з якою інтонацією розповісти той чи інший фрагмент матеріалу. Не слід нехтувати і таким знаряддям праці лектора, як сила голосу. Тому на етапі підготовки слід змоделювати різні можливі ситуації читання лекції, наприклад, з мікрофоном, без нього, в аудиторії з поганими акустичними властивостями тощо. Перед тим як вийти на трибуну, корисно попередньо ще раз перечитати весь конспект. Лише провівши ретельну підготовку, лектор вправі вважати, що він готовий до зустрічі з слухачами (курсантами, студентами). Однак робота над лекцією на цьому етапі не закінчується. Удосконалення лекторської майстерності, підвищення якості лекції залежить не лише від підготовчої, але й від подальшої роботи лектора над прочитаною лекцією. 2. Поведінка лектора під час виступу Перед публічним виступом, щоб почуватися більш упевнено, ораторові необхідно "настроїтись": уявити обстановку, склад слухачів, переглянути ще раз текст або конспект виступу, зібратися з думками. Перед аудиторію треба виходити з переконанням у важливості того, про що піде мова. Для оратора важливо встановити і в подальшому підтримувати контакт з аудиторією. Перш за все слід подбати про належний зовнішній вигляд. Адже зустрічають "по одягу", тому недопустима як будь-яка неохайність, так і зловживання прикрасами, надмірна яскравість кольорів, оскільки це може відвертати увагу від змісту виступу. Поведінка оратора мусить бути простою і невимушеною, настрій — бадьорий, ставлення до слухачів — доброзичливе. Не повинно відчуватися зверхності оратора, повчального тону. Ні в якому разі не слід зловживати жестикуляцією. Це відвертає увагу слухачів. Це ж стосується й місця оратора під час виступу. Навіть вільно викладаючи намічений зміст, не користуючись письмовими заготовками, оратор не повинен переходити з місця на місце, примушуючи слухачів не стільки слухати, скільки стежити за ним. Необхідною рисою лектора чи доповідача є вміння розподіляти увагу. Він повинен не тільки тримати в пам'яті зміст уже сказаного, будувати нові фрази так, щоб вони забезпечували перехід до наступних питань, але й спостерігати за реакцією аудиторії, щоб у разі зниження зацікавленості (перешіптування в залі, поглядання окремих слухачів на годинник тощо) оперативно вжити заходів — навести цікаву аналогію, використати жарт чи просто змінити темп мовлення або силу голосу. Здебільшого у слухачів виникають певні запитання, що стосуються змісту висловленого. Можливі запитання оратор передбачив ще під час підготовки до виступу. Але якщо виникнуть непередбачені, відповідати на них треба престо і ясно. І що найголовніше — щиро, не уникаючи важких проблем чи неприємних деталей. Тільки за дотримання сукупності вимог можна зберегти найголовніше для оратора — довір'я слухачів. Приступаючи до проведення лекції, викладач повинен пам’ятати, що психологи виділяють 4 фази, які характеризують динаміку лекції. 1. Початок сприйняття - 4-5 хвилин. На цьому етапі слід зосередитися на трансформації мимовільної уваги у довільну. 2. Оптимальна активність сприйняття - 20-30 хвилин. Саме на цей час приходиться пік працездатності, тому слід спланувати свою діяльність таким чином, щоб саме на цей період прийшовся найбільш складний для розуміння матеріал. 3. Фаза зусиль - 10-15 хвилин. Це передвісник стомлення, але слухач ще в змозі керувати своєю діяльністю. 4. Фаза стомлення. Саме у цей період слід дати можливість трохи перепочити, розповісти цікавий випадок, якщо дозволяє ситуація, то і пожартувати. Навіть невеличкий відпочинок дозволяє повернути аудиторію до активного сприйняття матеріалу. Найбільш типовими діями лектора є: • повідомлення теми лекції; • повідомлення плану лекції (основні вузлові питання); • ознайомлення зі списком літератури; • нагадування змісту попередньої лекції, пов’язання його з новим матеріалом; • реалізація тез лекції (змістовна частина лекції) з підведенням підсумків кожного питання; • підведення підсумків лекції, відповіді на питання; • рекомендації щодо підготовки до семінарських і практичних занять; • повідомлення теми наступного заняття. Фахівці доводять, що приблизно третина слів оратора зайві. Тому прагніть уникнути зайвого багатослів’я і надмірної поспішності у викладенні матеріалу. Контролюйте темп і ритм мови. Оптимальним вважається темп зі швидкістю 120 слів за 1 хв. Істотно на зміст виступу впливають паузи. За багатьма дослідженнями паузи становлять 10—15 % часу промови лектора. Паузи в ході виступу бувають різні: люфтпауза (для вдиху повітря), граматична (використовується для уважного читання текстової інформації), педагогічна (для осмислення і засвоєння інформації слухачами); «дірява» (лектор втратив хід мислення, забув інформацію або не знає, що сказати далі). | |
| Просмотров: 583 | Загрузок: 22 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |