| Главная » Файлы » Контрольные работы » Контрольные работы |
Еколого-правові проблеми поводження з генетично модифікованими організмами (ГМО)
| [ Скачать с сервера (111.1 Kb) ] | 31.12.2012, 01:27 |
| . МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОВОДЖЕННЯ З ГЕНЕТИЧНО-МОДИФІКОВАНИМИ ОРГАНІЗМАМИ 2.1.Принципи міжнародно-правової регламентації поводження з ГМО Основними нормативними актами є: • Конвенція ООН з охорони біологічного різноманіття (5 червня 1992 р., Ріо-де-Жанейро) - уперше на міжнародному рівні проголошено необхідність обережного ставлення до живих видозмінених організмів, отриманих у результаті біотехнології • Картагенський протокол з біобезпеки (30 січня 2002 р., Монреаль)- проголошено принцип перестороги, визначає необхідний рівень захисту людини та довкілля в галузі безпечної передачі, обробки та використання живих видозмінених організмів, особлива увага приділяється транскордонному переміщенню ГМО • Конвенція «Про доступ до інформації...» 25 червня 1998 р., Оргус ) - доступ громадськості до екологічної інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень з питань довкілля,доступ громадськості до правосуддя з питань довкілля У зарубіжних країнах вико¬ристовуються дві протилежні концепції, а са¬ме: принцип достатньої еквівалентності та принцип перестороги. Суть принципу достат¬ньої еквівалентності полягає в тому, що будь-який ГМО, що визначається еквівалентним до існуючих організмів, вважається безпеч¬ним і не має бути предметом додаткового ре¬гулювання. Це означає, що будь-які тесту¬вання, випробування (апробації) ГМО не потрібні. Згідно з принципом перестороги, якщо існують підстави вважати, що певна техно¬логія або діяльність може спричинити шкоду і існує невизначеність стосовно такої шкоди, то від такого виду діяльності слід відмовитись. Даний принцип також відображено в Картахенському протоколі про біобезпеку, але Світова організація торгівлі не підтримує його та дозволяє обмежувальні заходи відносно торгівлі тільки у разі підтвердження ризику науковими дослідженнями. Європейський Союз та Сполучені Штати Америки запровадили дуже відмінне регулювання у сфері затвердження, реалізації та продажу, імпорту та маркування генетично модифікованих організмів. Така різниця пояснюється різним ступенем довіри споживачів до органів регулювання, діяльністю громадських організацій, інтересами та стратегією агробіотехнологічній промисловості, поведінкою фермерів в ЄС та в США, обсягами торгівлі зерновими власного виробництва на світових ринках та іншими факторами. Якщо говорити в загальному, ЄС демонструє політику «краще бути в безпеці, аніж жалкувати», базуючись на принципи перестороги в той час, як політика США слідує принципу достатньої еквівалентності. 2.2. Регуляторна система Європейського Союзу Європейський Союз розглядає генетично модифіковані організми як результат спеціального процесу виробництва. Тому було розроблено окрему, спеціальну систему правил поводження з ГМО, що набула чинності на початку 90-х років. До 2004 року в ЄС діяв неофіційний мораторій на затвердження нових ГМО. Під тиском торгівельних партнерів, особливо США, в 2004 року ЄС замінив мораторій на переглянуту регуляторну систему, що охоплює питання безпеки ГМО, маркування та відстеження, створивши найжорсткішу в світі кодекс законів стосовно ГМО. 2.2.1. Процедура затвердження ГМО Тільки затверджені ГМО можуть бути розміщені на ринку в ЄС (включаючи імпорт). Кожен випадок розглядається окремо. Процедура затвердження/дозволу є дуже складною та вимагає участі всіх країн-членів ЄС, тому що у разі затвердження ГМО може бути розміщеним на всіх 27 національних ринках країн-членів ЄС протягом наступних 10 років. Існує два законодавчих акта про затвердження ГМО в ЄС: • Директива 2001/18/EC щодо навмисного випуску в навколишнє середовище генетично модифікованих організмів для культивації, ввезення та переробки в промислові продукти; • Регламент 1829/2003 про генетично модифіковані продукти та корми, що розміщені на ринку 1) ГМО для використання в продуктах харчування та в кормах та 2) ГМО продукти харчування та кормів, визначених як продукти та корми, що містять, складаються чи виробляються з ГМО для культивації, ввезення та переробки в харчові/кормові промислові продукти. Якщо продовольство чи корми містять чи складаються з ГМО, заява на дозвіл подається відповідно до Регламенту 1829/2003. Тоді екологічна експертиза ризику (згідно до Директиви 2002/18/ЕС) виконується одночасно з оцінкою безпеки харчової продукції та кормів. Згідно з Директовою 2001/18/ЕС, заява (так звана нотифікація) подається на розгляд до уповноваженого органу в країні-члені, де ГМО вперше виводиться на ринок. Заява має містити інформацію, передбачену Статтею 13 Директиви, включаючи екологічну експертизу ризику, виконана заявником (компанією). Предмет екологічної експертизи ризику – визначити та оцінити потенційний шкідливий вплив ГМО на здоров’я людини та на навколишнє середовище, враховуючи кумулятивний та довготривалий вплив, що можуть бути результатом розміщення ГМО на ринку. Методологія оцінки у відповідності до якої, компанія має проводити випробування, наведена в Додатку 2 Директиви 2001/18/EC. Інформація розглядається органом у відповідності до Директиви. Протягом 90 днів з дати отримання заяви даним органом приймається рішення у вигляді звіту про перевірку та відправляється заявникові. У разі негативної оцінки, заява відхиляється, але заявник має право подати нову заяву на вищезгадане ГМО до уповноваженого органу іншої країна-члена ЄС. Якщо звіт не містить заперечень, відповідна установа відправляє його разом із заявою до Європейської Комісії, яка протягом 30 днів надсилає далі цю інформацію до відповідних органів інших країн-членів (обіг звіту). Протягом 60 днів Комісія та відповідні національні владні структури мають право вимагати додаткову інформацію, надавати коментарі з приводу даного питання та вносити заперечення щодо розміщення на ринку даного ГМО. Крім того, завдання Комісії – створити відкритий доступ до звіту про перевірку, щоб протягом 30 днів отримати коментарі від громадськості. Якщо Комісія чи інші країни-члени ЄС не мають жодних заперечень, орган, що виконував експертизу, надає письмове погодження для розміщення на ринку відповідного ГМО. Дозвіл є дійсним протягом 10 років та може бути поновленим на наступні 10 років за умови виконання певних умов. Всі продукти, отримані із затверджених ГМ рослин підлягають вимогливим правилам ЄС щодо маркування та відстежування. Для отримання дозволу за Регламентом 1829/2003, компанія, що планує реалізацію ГМО, має подати заяву до уповноваженого органу країни-члена ЄС, в якій продукт вперше виводиться на ринок. Заява має містити дані, передбачені Статтею 5 (3) Регламенту, передусім матеріали, які підтверджують те, що даний продукт 1) не має шкідливого впливу на здоров’я людини, тварини чи на навколишнє середовище; 2) не вводить в оману споживача; 3) не відрізняється від тих продуктів харчування, на заміну яких він спрямовується, настільки, що його поживна цінність для споживача є нижчою за умов нормального рівня споживання. | |
| Просмотров: 1213 | Загрузок: 314 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |