| Главная » Файлы » Контрольные работы » Контрольные работы |
Контрольна робота з курсу «Соціологія», наукове есе на тему: «Моя соціалізація»
| [ Скачать с сервера (28.1 Kb) ] | 22.03.2017, 23:47 |
| Як цілісність суспільство є предметом не лише соціальної філософії, а й історії та соціології. Проте, на відміну від історії, що розглядає його переважно в діахронічному зрізі та соціології, яка акцентує увагу на зрізі синхронічному, філософію визначає поєднання цих зрізів при вивченні суспільства як цілого. Однак соціологія вивчає суспільство крізь призму його соціального зрізу, соціальної реальності. Це – менш загальний і більш конкретний кут зору, який уможливлює бачення суспільства як соціальної системи, що відзначається певною організацією своїх елементів і структур. Індивідуальність – це те, що різнить одну людину з іншою, і як біологічну, і як соціальну істоту. Це його неповторні індивідуальні особливості. Поняття “особистість” служить для характеристики соціального в людині. Особистість можна визначити як стійкий комплекс якостей, властивостей, набутих під впливом відповідної культури суспільства і конкретних соціальних груп, до яких вона належить, до життєдіяльності яких включена. Першим соціальним інститутом, який впливає на соціалізацію будь-якої людини є сім’я. Для мене сім’я була тим форпостом, де відбувався мій цілеспрямований та гармонійний розвиток. Саме вона заклала ті підвалини, на яких будувався будинок моєї особистості. Вона виховала в мені ті моральні норми та принципи, керуючись якими я робив всі важливі кроки в своєму житті. Специфічною і разом з тим дуже важливою формою виховання є самовиховання особистості. Тут суб’єктом і об’єктом виховання виступає одна і та ж людина. У даному разі особистість свідомо прагне виробити певні людські, зокрема моральні, вольові і фізичні якості. Самовиховання, як правило, здійснюється паралельно з такими процесами як самоаналіз, самоспостереження, самооцінка, самооосвіта. Одне слово – разом з процесом самоудосконалення особистості. В моїй сім’ї вихованню надавалось велике значення. Мої батьки розуміли , що сформовані в дитинстві риси характеру найчастіше залишаються домінуючими на протязі всього життя. Тому вони поєднували всебічний розвиток дитини з вихованням у мене почуття відповідальності за свої дії. Адже у ранньому дитинстві формується почуття автономії й особистої самоцінності. Коли у ролі суб'єкта виховної діяльності виступає суспільство, то такий вид виховання називається суспільним. Суспільне виховання є абсолютно необхідним засобом у самозбереженні і розвитку людства, його цивілізації, матеріальної та духовної культури. Тому кожне суспільство створює і удосконалює свою систему виховання. Коли мені було 5 років, мене віддали до дитячого садочку. Це було нове, соціальне середовище, і я повинен був шукати шляхи для адаптації в ньому. Оскільки я був відкритою дитиною, то це було для мене досить не складним завданням. Я одразу почав ходити до садочку з величезним задоволенням. Тут в процес мого виховання включились вже зовсім сторонні мені люди: вихователі, і мені будо досить цікаво спілкування з новими людьми. Також в мене з’являються колеги по дитсадку – інші діти з якими мені цікаво і весело . За своєю структурою соціалізація носить складний характер. Вона включає адаптацію, тобто пристосування до нових умов, ролей, норм, та інтеріоризацію, тобто прийняття норм, цінностей, включення їх до внутрішнього світу людини. Разом з тим, вона не обмежується ними, бо не може бути повною без реалізації інтересів, цінностей. Суттєвим її моментом є розвиток соціальної активності. Соціальна адаптація – вид взаємодії особи з соціальним середовищем, в ході якого відбувається погодження вимог та сподівань обох взаємодіючих сторін. Адаптація означає пристосування індивіду до рольових функцій, соціальних норм, до соціальних спільностей, прошарків, верств, інститутів організацій, до умов функціонування різних сфер суспільства. В процесі адаптації індивід погоджує самооцінки і свої притензії зі своїми можливостями і реальностями соціального середовища. Особливо тяжко здійснюється адаптація в перехідні періоди суспільного розвитку, коли в людей середнього і похилого віку, що становлять основну масу населення будь-якої країни, претензії залишаються орієнтованими на систему ролей і статусів зникаючих суспільних відносин. Через інерційність ціннісних орієнтацій особистості людям старшого віку трудніше, аніж молоді, вписатись в нові соціальні механізми. Тож адаптація індивіда не забезпечить його повноцінної і комфортної участі в соціальних зв’язках, можливостей його самореалізації. Тому-то наступним етапом соціалізації особи стає інтеріоризація. | |
| Просмотров: 599 | Загрузок: 13 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |