| Главная » Файлы » Контрольные работы » Контрольные работы |
Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови
| [ Скачать с сервера (131.5 Kb) ] | 15.11.2017, 01:11 |
| Стаття 102-1. Підстави набуття і зміст права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови 1. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) і право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникають на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) може виникати також на підставі заповіту. 2. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) можуть відчужуватися або передаватися в порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті. 3. Право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам (крім випадків переходу права власності на будівлі та споруди), внесено до статутного капіталу, передано у заставу. 4. Строк користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності для сільськогосподарських потреб або для забудови не може перевищувати 50 років. 5. Укладення договорів про надання права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб або для забудови здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу. 6. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) припиняються в разі: 1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача; 2) спливу строку, на який було надано право користування; 3) відчуження земельної ділянки приватної власності для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; {Пункт 3 частини шостої статті 102-1 в редакції Закону № 5070-VI від 05.07.2012} 3-1) прийняття уповноваженим органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування рішення про використання земельної ділянки державної чи комунальної власності для суспільних потреб; {Частину шосту статті 102-1 доповнено пунктом 3-1 згідно із Законом № 5070-VI від 05.07.2012} 4) невикористання земельної ділянки для забудови в разі користування чужою земельною ділянкою для забудови протягом трьох років; 5) припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів емфітевзису та суперфіцію, укладених у рамках такого партнерства); {Частину шосту статті 102-1 доповнено пунктом 5 згідно із Законом № 2404-VI від 01.07.2010} 7. Припинення дії договору емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки державної чи комунальної власності з підстав, визначених у пункті 3-1 частини шостої цієї статті, здійснюється за правилами, встановленими статтею 32-1 Закону України "Про оренду землі". ЦК ПРАВО КОРИСТУВАННЯ ЧУЖОЮ ЗЕМЕЛЬНОЮ ДІЛЯНКОЮ ДЛЯ ЗАБУДОВИ Стаття 413. Підстави виникнення права користування чужою земельною ділянкою для забудови 1. Власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту. 2. Право користування земельною ділянкою, наданою для забудови, може відчужуватися або передаватися землекористувачем у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті. 3. Право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для забудови не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам (крім випадків переходу права власності на будівлі та споруди, що розміщені на такій земельній ділянці), внесено до статутного фонду, передано у заставу. 4. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови може бути встановлено на визначений або на невизначений строк, крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті. 5. Строк користування земельною ділянкою державної чи комунальної власності для забудови не може перевищувати 50 років. {Текст статті 413 в редакції Закону № 509-VI від 16.09.2008} Стаття 414. Права та обов'язки власника земельної ділянки, наданої для забудови 1. Власник земельної ділянки, наданої для забудови, має право на одержання плати за користування нею. Якщо на земельній ділянці збудовані промислові об'єкти, договором може бути передбачено право власника земельної ділянки на одержання частки від доходу землекористувача. 2. Власник земельної ділянки має право володіти, користуватися нею в обсязі, встановленому договором із землекористувачем. Перехід права власності на земельну ділянку до іншої особи не впливає на обсяг права власника будівлі (споруди) щодо користування земельною ділянкою. Стаття 415. Права та обов'язки землекористувача 1. Землекористувач має право користуватися земельною ділянкою в обсязі, встановленому договором. 2. Землекористувач має право власності на будівлі (споруди), споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови. 3. Особа, до якої перейшло право власності на будівлі (споруди), набуває право користування земельною ділянкою на тих же умовах і в тому ж обсязі, що й попередній власник будівлі (споруди). 4. Землекористувач зобов'язаний вносити плату за користування земельною ділянкою, наданою йому для забудови, а також інші платежі, встановлені законом. 5. Землекористувач зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення. Стаття 416. Припинення права користування земельною ділянкою для забудови 1. Право користування земельною ділянкою для забудови припиняється у разі: 1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача; 2) спливу строку права користування; 3) відмови землекористувача від права користування; 4) невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд. (Це означає, що особа, яка набула право користування чужою земельною ділянкою не приступила у вказаний строк до її освоєння за цільовим призначенням, тобто не розпочала забудову земельної ділянки. При цьому закон не вказує про те, чи зобов'язаний землекористувач здати в експлуатацію завершений будівництвом об'єкт після спливу трьох років, чи він може й довше здійснювати будівництво. Тому вбачається за доцільне у договорах суперфіцію передбачати строки завершення будівництва об'єкта та здачі його в експлуатацію як одну з істотних умов договору. ) + Загальною для всіх видів суперфіційних прав підставою припинення є невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років поспіль. У п.4) цієї статті мається на увазі не будь-яке невикористання ділянки. Це правило відповідно до природи суперфіцію має на меті стимулювати землекористувача вести будівництво і, в кінцевому варіанті, завершити його. У договорі сторони можуть встановити строк завершення збудування споруди (будівлі), але саме по собі таке незбудування у встановлений строк не є підставою припинення суперфіцію. Правило п.4) ч.І цієї статті охоплює ситуації, коли землекористувач, отримавши земельну ділянку, не приступає до будівництва три роки поспіль або, розпочавши будівництво, не веде ніяких робіт по його продовженню та завершенню зазначений період часу поспіль. Нецільове використання земельної ділянки суперфіціарієм згідно з ЦК не дає права її власнику вимагати припинення суперфіцію (про цільове використання -- див. коментар до ст.410 ЦК). Спеціальні підстави припинення суперфіцію, характерні для окремих його видів: для суперфіцію, встановленого на визначений строк відповідно до ч.З ст.413 ЦК, — сплив строку, на який було встановлено право користування земельною ділянкою. У ЦК не встановлений обов´язок власника ділянки подовжити на вимогу суперфіціарія строк суперфіцію, якщо його було встановлено на певний строк. Таке право може бути закріплено у договорі або заповіті як підставі встановлення суперфіцію. В іншому випадку в разі спору за наявності обставин, зазначених у ч.2 ст.417 ЦК, подовжити право користування земельною ділянкою на новий строк може суд. Загальною для всіх видів суперфіційних прав підставою припинення є невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років поспіль. У п.4) цієї статті мається на увазі не будь-яке невикористання ділянки. Це правило відповідно до природи суперфіцію має на меті стимулювати землекористувача вести будівництво і, в кінцевому варіанті, завершити його. У договорі сторони можуть встановити строк завершення збудування споруди (будівлі), але саме по собі таке незбудування у встановлений строк не є підставою припинення суперфіцію. Правило п.4) ч.І цієї статті охоплює ситуації, коли землекористувач, отримавши земельну ділянку, не приступає до будівництва три роки поспіль або, розпочавши будівництво, не веде ніяких робіт по його продовженню та завершенню зазначений період часу поспіль. Нецільове використання земельної ділянки суперфіціарієм згідно з ЦК не дає права її власнику вимагати припинення суперфіцію (про цільове використання -- див. коментар до ст.410 ЦК). Спеціальні підстави припинення суперфіцію, характерні для окремих його видів: для суперфіцію, встановленого на визначений строк відповідно до ч.З ст.413 ЦК, — сплив строку, на який було встановлено право користування земельною ділянкою. У ЦК не встановлений обов´язок власника ділянки подовжити на вимогу суперфіціарія строк суперфіцію, якщо його було встановлено на певний строк. Таке право може бути закріплено у договорі або заповіті як підставі встановлення суперфіцію. В іншому випадку в разі спору за наявності обставин, зазначених у ч.2 ст.417 ЦК, подовжити право користування земельною ділянкою на новий строк може суд. 2. Право користування земельною ділянкою для забудови може бути припинене за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом. Стаття 417. Правові наслідки припинення права користування земельною ділянкою 1. У разі припинення права користування земельною ділянкою, на якій була споруджена будівля (споруда), власник земельної ділянки та власник цієї будівлі (споруди) визначають правові наслідки такого припинення. У разі недосягнення домовленості між ними власник земельної ділянки має право вимагати від власника будівлі (споруди) її знесення та приведення земельної ділянки до стану, в якому вона була до надання її у користування. 2. Якщо знесення будівлі (споруди), що розміщена на земельній ділянці, заборонено законом (житлові будинки, пам'ятки культурної спадщини тощо) або є недоцільним у зв'язку з явним перевищенням вартості будівлі (споруди) порівняно з вартістю земельної ділянки, суд може з урахуванням підстав припинення права користування земельною ділянкою постановити рішення про викуп власником будівлі (споруди) земельної ділянки, на якій вона розміщена, або про викуп власником земельної ділянки будівлі (споруди), або визначити умови користування земельною ділянкою власником будівлі (споруди) на новий строк. ПРО ОРЕНДУ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ Стаття 24. Права та обов’язки орендодавця Орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил; {Абзац третій частини першої статті 24 із змінами, внесеними згідно із Законом № 3038-VI від 17.02.2011} дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються; своєчасного внесення орендної плати. Орендодавець зобов’язаний: передати в користування земельну ділянку у стані, що відповідає умовам договору оренди; при передачі земельної ділянки в оренду забезпечувати відповідно до закону реалізацію прав третіх осіб щодо орендованої земельної ділянки; не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою; відшкодувати орендарю капітальні витрати, пов’язані з поліпшенням стану об’єкта оренди, яке проводилося орендарем за згодою орендодавця; попередити орендаря про особливі властивості та недоліки земельної ділянки, які в процесі її використання можуть спричинити екологічно небезпечні наслідки для довкілля або призвести до погіршення стану самого об’єкта оренди. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого надавати органу доходів і зборів за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний орган доходів і зборів про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни. {Статтю 24 доповнено частиною згідно із Законом № 2505-IV від 25.03.2005, із змінами, внесеними згідно із Законом № 406-VII від 04.07.2013} Стаття 25. Права та обов’язки орендаря Орендар земельної ділянки має право: самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження; отримувати продукцію і доходи; здійснювати в установленому законодавством порядку за письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд та меліоративних систем. Орендар земельної ділянки зобов’язаний: приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку; виконувати встановлені щодо об’єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі; дотримуватися режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; у п’ятиденний строк після державної реєстрації договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надати копію договору відповідному органу доходів і зборів. Стаття 31. Припинення договору оренди землі Договір оренди землі припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу земельної ділянки для суспільних потреб та примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; поєднання в одній особі власника земельної ділянки та орендаря; смерті фізичної особи-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у статті 7 цього Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки; ліквідації юридичної особи-орендаря; відчуження права оренди земельної ділянки заставодержателем; {Частину першу статті 31 доповнено абзацом сьомим згідно із Законом № 509-VI від 16.09.2008} набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці; {Частину першу статті 31 доповнено абзацом восьмим згідно із Законом № 1702-VI від 05.11.2009} припинення дії договору, укладеного в рамках державно-приватного партнерства (щодо договорів оренди землі, укладених у рамках такого партнерства). {Частину першу статті 31 доповнено абзацом дев’ятим згідно із Законом № 2404-VI від 01.07.2010} Договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором. Особа, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває в оренді, протягом одного місяця з дня державної реєстрації права власності на неї зобов’язана повідомити про це орендаря в порядку, визначеному статтею 148-1 Земельного кодексу України. {Статтю 31 доповнено частиною п’ятою згідно із Законом № 1533-VIII від 20.09.2016} Стаття 32. Припинення договору оренди землі шляхом його розірвання На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов’язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об’єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України. У разі розірвання договору оренди землі з ініціативи орендаря орендодавець має право на отримання орендної плати на землях сільськогосподарського призначення за шість місяців, а на землях несільськогосподарського призначення - за рік, якщо протягом зазначеного періоду не надійшло пропозицій від інших осіб на укладення договору оренди цієї ж земельної ділянки на тих самих умовах, за винятком випадків, коли розірвання договору було обумовлено невиконанням або неналежним виконанням орендодавцем договірних зобов’язань. У разі розірвання договору оренди землі за погодженням сторін кожна сторона має право вимагати в іншої сторони відшкодування понесених збитків відповідно до закону. Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі. {Частина четверта статті 32 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1533-VIII від 20.09.2016} Такий непростий суперфіцій (не плутати з орендою) У літній період, коли у сфері правового регулювання земельних відносин спостерігається затишшя, можна докладніше проаналізувати правові інститути, законодавче закріплення яких ознаменувало появу альтернативних механізмів набуття прав на землю. Серед них, зокрема, суперфіцій, що визначається як обмежене речове право користування чужою земельною ділянкою для забудови. Тривалий час цей інститут, відомий нам ще з римського права, сприймався юристами як історико-правове явище, що не має практичного підґрунтя. Утім, очевидна складність правових механізмів оренди та набуття земельних ділянок у власність обумовила становлення і розвиток суперфіцію. Положення про суперфіцій увійшли до Цивільного кодексу України, що набрав чинності 1 січня 2004 р. Зокрема, ст. 413 цього кодексу передбачає, що власник земельної ділянки має право надати її в користування іншій особі для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших будівель і споруд (суперфіцій). У Земельному кодексі України аналогічні норми з’явилися дещо пізніше, а саме після набрання чинності Законом «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняття Цивільного кодексу України» від 27.04.2007 р. Цей Закон доповнив ЗКУ главою 16-1 «Про користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб та для забудови».Договір оренди чи суперфіцію У процесі застосування норм щодо суперфіцію виникло чимало проблем, пов’язаних із набуттям, здійсненням та припиненням цього права. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 413 ЦКУ право суперфіцію виникає на підставі договору або заповіту, але в законодавстві України не визначено чітко, на підставі якого саме договору. Як вбачається з узагальнення судової практики Вищого господарського суду України з розгляду господарськими судами справ у спорах, пов’язаних із земельними правовідносинами, від 01.01.2010 р., визначення правової природи договору, що є підставою виникнення права суперфіцію, стало проблемою, з якою суди стикнулися при вирішенні спорів цієї категорії. Як відомо, право користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) є речовим правом, яке має абсолютний характер. Водночас якщо це право може виникати на підставі договору, то чому ним не може бути договір оренди земельної ділянки під забудову. З погляду теорії цивільного права різниця між договірними конструкціями суперфіцію та оренди полягає у способі захисту цих прав. На практиці ця позиція виражається в обмеженні можливості застосування до договору суперфіцію зобов’язально-правових способів захисту, як-от: визнання договору дійсним (укладеним), застосування правових наслідків неналежного виконання зобов’язань тощо. Крім того, договір суперфіцію може бути припинений лише на підставах, визначених для цього договору, а не на загальних підставах припинення договірних зобов’язань. Питання про розмежування договору суперфіцію та договору оренди залишається актуальним. Позиція ВГСУ, висловлена в рекомендаціях «Про практику застосування господарськими судами земельного законодавства» від 02.02.2010 р., не містить значного правового обґрунтування: «Договір суперфіцію має особливу правову природу, відмінну від договору оренди, тому положення законодавства про суперфіцій не підлягають застосуванню до правовідносин оренди». Слід зазначити, що перевагою договору суперфіцію порівняно з договором оренди є можливість відчуження права суперфіцію без отримання згоди власника (ч. 2 ст. 413 ЦКУ), тоді як права землекористувача за договором оренди обмежуються спорудженням об’єктів нерухомості на земельній ділянці та можливістю передачі її в суборенду в обох випадках за згодою власника. Право суперфіцію земель державної і комунальної власності не може бути відчужене. Форма та зміст договору Оскільки договір суперфіцію є самостійним договором, чи не найперше запитання осіб, які планують його укласти, – якими будуть форма та зміст цього договору. І тут ми стикаємося з проблемою: правових норм, які регулювали б це питання, немає. Оскільки предметом зазначеного договору є право користування земельною ділянкою, яка використовується в якості будівельного майданчика для здійснення забудови, до істотних умов договору можна віднести: • відомості про земельну ділянку; • мету надання земельної ділянки в користування; • строк користування, який не може перевищувати 50 років; • вид і обсяги будівництва; | |
| Просмотров: 532 | Загрузок: 15 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |