| Главная » Файлы » Контрольные работы » Контрольные работы |
проблема розмежування ЮСЗ, передбачених ст.ст. 364 та 365 КК.
| [ Скачать с сервера (217.0 Kb) ] | 04.04.2017, 14:41 |
| 3. „Класичною” для кримінального права України є проблема розмежування ЮСЗ, передбачених ст.ст. 364 та 365 КК. У науковій та навчальній літературі вони традиційно називаються суміжними. Питання для самостійної роботи Ознайомитись з „базовими” теоретичними джерелами та відповідними правозастосовчими орієнтирами і з’ясувати: а) як конкретно розмежовуються вказані ЮСЗ; б) чому полягає проблемність їх розмежування? Так само суміжними є й ЮСЗ, передбачені ст.ст. 364-1 та 365-1 КК. Останні, у свою чергу, відмежовуються від ЮСЗ, передбачених, відповідно, ст.ст. 364 та 365 КК за суб’єктом злочину (див. попереднє питання). Ще одна традиційна проблема – відмежування зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК) від злочинної недбалості (ст. 367 КК). Питання для самостійної роботи Ознайомитись з „базовими” теоретичними джерелами та з’ясувати, як розмежовуються вказані ЮСЗ? Подібним чином слід вирішувати й питання про співвідношення ЮСЗ, передбачених ст.ст. 364-1 та 367 КК. Зміни та доповнення внесені до розділу ХVІІ Особливої частини КК поставили правозастосовчу практику та теорію кримінального права перед необхідністю виробити підходи до розмежування ЮСЗ, одні з яких „фіксують” давно відомі кримінальному законодавству типи суспільно небезпечної поведінки, а інші – типи суспільно небезпечної поведінки, що є якісно новими для кримінального права України. По-перше, мова йде про розмежування ЮСЗ, передбачених ч.ч. 2-5 ст. 368 та ст. 368-2 КК. Вказівка на те, що дані ЮСЗ є суміжними передбачена в самому кримінальному закону – у ч. 1 ст. 368-2 КК міститься негативна ознака „за відсутності ознак, зазначених у статті 368 цього Кодексу”. Питання для самостійної роботи У чому полягає некоректність вказаної негативної ознаки? Переходячи до безпосереднього розмежування ЮСЗ, передбачених ст.ст. 368 та 368-2 КК, зауважимо, що питання про їх суміжність може поставити лише щодо ЮСЗ, передбачених ч.ч. 2-5 ст. 368 КК, з одного боку, та ЮСЗ, передбачених ст. 368-2 КК, в частині „одержання службовою особою неправомірної вигоди”. Оскільки на рівні ст. 368-2 КК не передбачено відповідальність за „прийняття службовою особою пропозиції чи обіцянки неправомірної вигоди”, а на рівні ст. 368 КК – за „передачу неправомірної вигоди близьким родичам”, ЮСЗ, передбачений ч. 1 ст. 368 КК, не може бути суміжним щодо ЮСЗ, передбачених ст. 368-2 КК, а останні, в свою чергу, не є суміжними щодо ЮСЗ, передбачених ч.ч. 2-5 ст. 368 КК, в частині „передачі неправомірної вигоди близьким родичам”. У той же час, „прийняття службовою особою пропозиції чи обіцянки неправомірної вигоди” за наявності відповідних обставин, очевидно, можна кваліфікувати як готування до незаконного збагачення, ЮСЗ якого передбачені ч.ч. 2, 3 ст. 368-2 КК (на рівні частини першої цієї статті передбачено відповідальність за злочин невеликої тяжкості, за готування до якого особа не підлягає кримінальній відповідальності відповідно до ч. 2 ст. 14 КК). Відтак цілком доцільно вирішувати питання про розмежування ЮСЗ, передбачених ч. 1 ст. 368 та ч. 1 ст. 14, ч. 2 (3) ст. 368-2 КК. Окрім того, відзначимо, що на рівні ст. 368 КК ознака „значний розмір [неправомірної вигоди]” відіграє роль кваліфікуючої, а на рівні ст. 368-2 КК – конструктивної. До того ж, параметри кількісних ознак ЮСЗ, передбачених ч.ч. 3-5 ст. 368 та ч.ч. 1-3 ст. 368-2 КК, сформульовано по-різному. Якщо у першому випадку мінімальна межа кожної ознаки визначена за допомогою формули „у [відповідну кількість] і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян”, то в другому – за допомогою формули „перевищує [відповідну кількість] неоподаткованих мінімумів доходів громадян”. Тобто, наприклад, ознака „значний розмір [неправомірної вигоди]” буде інкримінуватись винному на рівні ст. 368 КК, якщо ним одержано неправомірну вигоду неправомірна вигода в розмірі від 100 до 199 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, а на рівні ст. 368-2 КК – якщо ним одержано неправомірну вигоду неправомірна вигода в розмірі від 101 до 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Повертаючись до питання про розмежування ЮСЗ, передбачених ст.ст. 368 та 368-2 (ч. 1 ст. 14, ч. 2 (3) ст. 368-2) КК, зазначимо, що його критерієм є зміст суспільно небезпечного діяння. На рівні ч.ч. 2-5 ст. 368 КК законодавець „закладає” у зміст суспільно небезпечного діяння, окрім власне „одержання [службовою особою] неправомірної вигоди” його функціональний зв’язок з „вчиненням чи невчиненням в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища” (при тому, що саме „вчинення чи не вчинення... дії” перебуває поза межами відповідних ЮСЗ), а на рівні ст. 368-2 КК подібного застереження немає. Таким чином, дії суб’єкта можна кваліфікувати як незаконне збагачення лише тоді, коли „одержання [службовою особою] неправомірної вигоди” було вчинено не в зв’язку з „вчиненням чи невчиненням в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища”. Конкретними прикладами цього можуть бути, як цілком слушно зазначають О.О. Дудоров та Г.М. Зеленов, випадки одержання неправомірної вигоди „заради встановлення дружніх відносин”, „про всяк випадок”, „за встановленою хибною практикою” тощо [53, с. 474]. Звернути увагу – у наукових джерелах, виданих до набрання чинності Законом України від 18.04.2013 року № 221-VІІ, питання про розмежування ЮСЗ, передбачених ст.ст. 368 та 368-2 КК, розглядалось дещо інакше [53, с. 476-477;45, с. 216-218]. Новою для кримінального права України є й проблема розмежування: а) ЮСЗ, передбачених ст.ст. 368, 369 (368-3) КК, з одного боку, та ЮСЗ, передбачених ст. 369-2 КК, з іншого, у випадках вчинення „одержання неправомірної вигоди”, „пропозиції неправомірної вигоди”, „надання неправомірної вигоди”; б) ЮСЗ, передбачених ч. 1 ст. 368 та ч. 1 ст. 14, ч. 2 (3) ст. 369-2 КК, у випадках „прийняття пропозиції чи обіцянки неправомірної вигоди” ; в) ЮСЗ, передбачених ч. 1 ст. 14, ч. 2 (3-5) ст. 368 (ч. 1 ст. 14, ч. 3 (4) ст. 368-3) КК та ч. 2 (3) ст. 369-2 КК, у випадках „пропозиції здійснити вплив за надання неправомірної вигоди”. На рівні ст.ст. 368 та 369 КК суб’єктом злочину та „адресатом” злочинного впливу, відповідно, законодавець визначив службову особу (у розумінні п.п. 1, 2 примітки ст. 364 КК), а на рівні ст. 368-3 КК – службову особу юридичної особи приватного права. У ст. 369-2 КК, в свою чергу, жодних спеціальних згадок про суб’єкта чи „адресата” злочинного впливу немає. У даному положенні закону згадується „особа, уповноважена на виконання функцій держави” за вплив на яку пропонується (надається) неправомірна вигода (ч. 1 ст. 369-2 КК) та одержується неправомірна вигода (ч.ч. 2, 3 ст. 369-2 КК), або на яку пропонується здійснити вплив (ч.ч. 2, 3 ст. 369-2 КК). Тобто „особа, уповноважена на виконання функцій держави” є так би мовити „похідним” „адресатом” злочинного впливу, та й власне вплив не неї як такий взагалі не охоплюється об’єктивною стороною ЮСЗ, передбачених ст. 369-2 КК. З огляду на сказане вище проблема розмежування ЮСЗ, передбачених ст.ст. 368, 369 (368-3) – ст. 369-2 КК; ч. 1 ст. 368 – ч. 1 ст. 14, ч. 2 (3) ст. 369-2 КК; ч. 1 ст. 14, ч. 2 (3-5) ст. 368 (ч. 1 ст. 14, ч. 3 (4) ст. 368-3)– ч. 2 (3) ст. 369-2 КК, є актуальною для випадків, коли неправомірна вигода пропонується чи надається службовій особі (службовій особі юридичної особи приватного права), або одержується нею за вплив на прийняття рішенню „особою, уповноваженою на виконання функцій держави”, а так само коли службова особа приймає пропозицію чи обіцянку неправомірної вигоди за такий вплив або пропонує його здійснити за надання такої вимоги. У сучасній науковій літературі можна виділити щонайменше три підходи до розуміння суб’єкта злочину, ЮСЗ якого передбачені ст. 369-2 КК: а) на рівні всіх частин ст. 369-2 КК суб’єкт злочину є загальним [53, с. 488]; б) на рівні ч. 1 ст. 369-2 КК суб’єкт злочину є загальним, а на рівні ч.ч. 2, 3 ст. 369-2 КК – спеціальним. Ним пропонується визнавати особу, яка не є службовою, і при цьому має реальний вплив на „особу, уповноважену на виконання функцій держави” [76, с. 1090; 52, с. 838] ; в) на рівні ч. 1 ст. 369-2 КК суб’єкт злочину є загальним, а на рівні ч.ч. 2, 3 ст. 369-2 КК – спеціальним, а саме – службова особа (у розумінні п.п. 1, 2 примітки ст. 364 КК), особа, що здійснює професійну діяльність з надання публічних послуг, а за певних умов – й службова особа юридичної особи приватного права [45, с. 235-238] . Дані підходи по-різному впливають на оцінку наведених вище кримінально-правових ситуацій. Так, з огляду на другий підхід вони мають кваліфікуватись за ст.ст. 368, 368-3, 369 КК і не можуть кваліфікуватись за ст. 369-2 КК. З точки зору першого та третього підходів застосування до подібних випадків ст. 369-2 КК не виключається, але, очевидно, обидва підходи допускають виникнення конкуренції кримінально-правових норм між норами, передбаченими ст.ст. 368, 368-3, 369 КК, з одного боку, та ст. 369-2 КК, з іншого боку. На жаль, ані О.О. Дудоров та Г.М. Зеленов, ані В.М. Киричко не формулюють правил подолання таких проявів конкуренції норм. Зазначені розбіжності в розумінні змісту ознак ЮСЗ, передбачених ст. 369-2 КК, мають цілком логічне пояснення. По-перше, зловживання впливом є абсолютно новим для кримінального права України типом суспільно небезпечно поведінки, по-друге, його нормативна „фіксація” у ст. 369-2 КК характеризується чисельними вадами, які пов’язані з неповним врахуванням відповідних положень антикорупційних конвенцій, по-третє, в самих цих конвенціях ознаки зловживання впливом сформульовані досить неоднозначно (зокрема, мають місце суттєві відмінності між положеннями Конвенції ООН проти корупції та Кримінальної конвенції РЄ про боротьбу з корупцією). На наш погляд, при тлумаченні ознак ЮСЗ, передбачених ст. 369-2 КК, слід керуватись на мету їх включення у законодавчу „матерію”. Якщо припустити, що суб’єктом злочину, ЮСЗ якого передбачені ч.ч. 2, 3 ст. 369-2 КК, та, відповідно, „адресатом” злочинного впливу на рівні ч. 1 ст. 369-2 КК може бути (або виключно є) службова особа (службова особа юридичної особи приватного права), інкримінування суб’єктам ЮСЗ, передбачених ст. 369-2 КК, в одних випадках ставитиме їх у більш сприятливе становище (наприклад, якщо службова особа одержала неправомірну вигоду в розмірі більше 200 неоподаткованих мінімумів доходів громадян за вплив на „особу, уповноважена на виконання функцій держави”), а в інших випадках – у менш сприятливе становище (наприклад, у всіх випадках одержання неправомірної вигоди службовою особою юридичної особи приватного права за вплив на „особу, уповноважена на виконання функцій держави”), порівняно із застосуванням щодо них положень ст.ст. 368, 369 та 368-3 КК. Таким чином, навряд чи можна вважати, що на рівні ст. 369-2 КК законодавець прагнув передбачити норми, які можуть за певних умов (або за будь-яких умов є) спеціальними щодо норм, передбачених ст.ст. 368, 369 та 368-3 КК. З огляду на це вважаємо, що з-поміж наведених вище підходів до розуміння суб’єкта злочину, ЮСЗ якого передбачені ст. 369-2 КК, найбільш прийнятним є другий, тобто суб’єкт злочину, ЮСЗ якого передбачені ч.ч. 2, 3 ст. 369-2 КК, та, відповідно, „адресат” злочинного впливу на рівні ЮСЗ, передбаченого ч. 1 ст. 369-2 КК, є спеціальними. Ними є особи, що не є службовими (у розумінні п.п. 1, 2 примітки ст. 364 КК), службовими особами юридичної особи приватного права, а також особами, що здійснюють професійну діяльність з надання публічних послуг (додатково див. Тему 3). А якщо говорити більш точно та коректно, вплив на „особу, уповноважена на виконання функцій держави” на рівні ст. 369-2 КК не передбачає використання суб’єктом злочину / „адресатом” злочинного впливу влади, службового становища, притаманних службовим особам або службовим особами юридичної особи приватного права, чи становища або повноважень, притаманних особі, що здійснює професійну діяльність з надання публічних послуг. Тобто, дружина міністра України, яка одержує неправомірну вигоду за вплив (який має виразитись у використанні родинних стосунків) на прийняття рішення своїм чоловіком, може обіймати посаду керівника якої-небудь юридичної особи приватного права, але все рівно буде підлягати кримінальній відповідальності на підставі ч. 2 ст. 369-2 КК. З урахуванням сказаного вище, ЮСЗ, передбачені ст.ст. 368, 369 (368-3) – ст. 369-2 КК; ч. 1 ст. 368 – ч. 1 ст. 14, ч. 2 (3) ст. 369-2 КК; ч. 1 ст. 14, ч. 2 (3-5) ст. 368 (ч. 1 ст. 14, ч. 3 (4) ст. 368-3)– ч. 2 (3) ст. 369-2 КК, слід вважати суміжними за ознаками суб’єкта злочину / „адресата злочинного впливу”. Якщо неправомірна вигода пропонується чи надається службовій особі (службовій особі юридичної особи приватного права), або одержується нею за вплив (з використанням влади чи службового становища) на прийняття рішенню „особою, уповноваженою на виконання функцій держави”, а так само коли службова особа приймає пропозицію чи обіцянку неправомірної вигоди за такий вплив або пропонує його здійснити за надання такої вимоги, дії суб’єкт мають кваліфікуватись з інкримінуванням йому ст.ст. 368, 368-3 або 369 КК. Якщо ж перераховані вище діяння вчиняються особою, яка не є службовою (службовою особою юридичної особи приватного права), її поведінка має кваліфікуватись за ст. 369-2 КК. Заради справедливості слід зауважити, що у сучасній правозастосовча практика (хоча на сьогодні вони і не надто чисельна) вищевказані ситуації кваліфікуються як за ст.ст. 368, 368-3, 369 КК, так і за ст. 369-2 КК. Така неодноманітність, в першу чергу, зумовлена відсутністю чітких та конкретних правозастосовчих орієнтирів з даного питання. ЮСЗ, передбачені ст. 368-3 КК, відмежовуються від ЮСЗ, передбачених ст.ст. 368, 369 КК, за ознаками суб’єкта злочину / змістом суспільно небезпечного діяння, а саме – характеристиками „адресата” злочинного впливу. На рівні ст. 368-3 КК йде мова про „службову особа юридичної особи приватного права” (див. попереднє питання), а на рівні ст.ст. 368, 369 – про „службову особу” в розумінні п.п. 1, 2 примітки ст. 364 КК. Не менш актуальним та проблемним виглядає розмежування ЮСЗ окремих видів злочинів у сфері службової діяльності та ЮСЗ злочинів, що посягають на інші об’єкти кримінально-правової охорони (у першу чергу, ЮСЗ злочинів проти власності). Набрання чинності КК 2001 року поставило правозастосовчу практику та теорію кримінального права перед необхідністю відмежування вимагання, вчиненого службовою особою (ч. 2 ст. 189 КК) від одержання хабара, поєднаного з його вимаганням (ч. 2 с. 368 КК у всіх редакціях до набрання чинності Законом України від 07.04.2011 року № 3207-VІ, ч. 3 ст. 368 КК у редакції Закону України від 07.04.2011 року № 3207-VІ), а пізніше – від одержання службовою особою неправомірної вигоди для себе чи третьої особи за вчинення чи невчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища, поєднаного з вимаганням неправомірної вигоди (ч. 4 ст. 368 КК у редакції Закону України від 18.04.2013 року № 221-VІІ) . Дана проблема традиційно була у фокусі уваги вітчизняних науковців [3, с. 282-284; 45, с. 162-164], але, на жаль, до набрання чинності Законом України від 18.04.2013 року № 221-VІІ положення кримінального законодавства не дозволяли провести більш-менш чітку та однозначну лінію розмежування між вказаними типами суспільно небезпечної поведінки. Зокрема відмежувати вимагання, вчинене службовою особою, від замаху на одержання хабара (у формі майна, права на нього чи дій майнового характеру), поєднаного з його вимаганням, а пізніше – від замаху на одержання службовою особою неправомірної вигоди (у формі майна, права на нього чи дій майнового характеру) для себе чи третьої особи за вчинення чи невчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища, поєднаного з вимаганням неправомірної вигоди, було практично неможливо. Видається, що з набранням чинності Законом України від 18.04.2013 року № 221-VІІ ситуація дещо змінилась. До вказаного моменту часу, на рівні п. 4 примітки ст. 368 КК (в усіх її редакціях) одна з форм вимагання хабара полягала у „погрозі [службової особи] вчинення або невчинення з використанням влади чи службового становища дій, які можуть завдати шкоди права чи законним інтересам того, хто дає хабара” . На сьогодні ж у п. 2 примітки ст. 354 КК, яка розкриває зміст ознаки „вимагання неправомірної вигоди” у ст.ст. 354, 368, 368-3, 368-4 КК, про здатність дій суб’єкта „завдати шкоди права чи законним інтересам” вже не йдеться. Видається, що відмова законодавця від вказаної характеристики є невипадковою. Очевидно, її слід розуміти таким чином – якщо службова особа вимагає передачі майна, права на майно або вчинення дій майнового характеру, погрожуючи вчинення або невчинення з використанням влади чи службового становища дій, які можуть завдати шкоди права чи законним інтересам того (наприклад, погроза порушити кримінальне провадження за відсутності події злочину як такої), від кого неправомірна вигода вимагається, її дії мають кваліфікуватись за ч. 2 ст. 189 КК; а якщо вимога супроводжується погрозою вчинення або невчинення з використанням влади чи службового становища дій, які можуть завдати шкоди незаконним інтересам того (наприклад, погроза порушити кримінальне провадження за наявності до того підстав), від кого неправомірна вигода вимагається, – за ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 368 КК (у випадку реального одержання вимоги – як закінчений злочин, ЮСЗ якого передбачений ч. 4 ст. 368 КК) . Традиційною для кримінального права України є проблема співвідношення ЮСЗ, передбачених ч.ч. 2-5 ст. 191 та ст. 364 (в усіх її редакціях) та ст. 364-1 КК (в усіх її редакціях) КК. У науковій літературі висловлювались різні точки на дане питання . Однак видається, що говорити в даному випадку про суміжні ЮСЗ не досить коректно, зважаючи на та, що обидва вони не містять ані прямо передбачених у законі, ані контекстуально „прихованих” ознак, які обов’язково повинні бути наявними в іншому ЮСЗ, що претендує на „суміжність”. Очевидно, в даному випадку слід говорити про особливі випадки конкуренції кримінально-правових норм, передбачених ч.ч. 2-5 ст. 191 та ст. 364 (в усіх її редакціях) та ст. 364-1 КК (в усіх її редакціях). Детальніше – див. нижче. Проблемним та неоднозначним видається співвідношення між ЮСЗ окремих злочинів у сфері службової діяльності та ЮСЗ, передбаченими ст. 192 КК. Зокрема, Н.О. Антонюк у свій час розглядала співвідношення між ЮСЗ, передбаченими ст.ст. 192 та 364 КК, і дійшла висновку про те, що вони співвідносяться не як суміжні. На думку дослідниці, між нормами, передбаченими ст.ст. 192 та 364 КК, має місце конкуренція кримінально-правових норм . Не заперечуючи проти першого висновку Н.О. Антонюк, дозволимо собі не погодитись з другим із ним та повернемось до даного питання нижче. Окрім того, слід відзначити, що в теорії кримінального права традиційно одним типових проявів злочину, ЮСЗ якого передбачено ст. 192 КК, визнається звернення суб’єктом на свою користь платежів, які повинні були надійти у фонди юридичної особи, на яку працює суб’єкт . При цьому в окремих випадках таке діяння може вчиняється службовою особою (у розумінні ч.ч. 3, 4 ст. 18 КК) з використанням влади чи службового становища, і при цьому отримання зазначених платежів пов’язано з вчиненням чи невчиненням службовою особою дії в інтересах того, хто передав їй кошти (наприклад, начальник потягу, одержавши від кількох осіб гроші за проїзд і). У зв’язку з цим потребує вирішення питання про співвідношення ЮСЗ, передбачених ст. 192 та ст. 368, ч.ч. 3, 4 ст. 368-3 КК. На наш погляд, перераховані ЮСЗ все ж не співвідносяться як суміжні, зважаючи на суттєві відмінності в їх об’єктивній стороні. Зокрема, на рівні ст. 192 КК не враховується „зв’язок” між зверненням службовою особою на свою користь платежів та вчиненням чи невчиненням дії в інтересах того, хто передав їй кошти, а на рівні ст. 368, ч.ч. 3, 4 ст. 368-3 КК – завдання юридичній особі майнової шкоди у вигляд упущеної вигоди. Отже, описані вище кримінально-правові ситуації слід кваліфікувати за сукупністю злочинів. Проблемним є й співвідношення ЮСЗ, передбачених ч.ч. 4-5 ст. 368 (ч. 3 ст. 15, ч.ч. 4-5 ст. 368) та ч. 2 ст. 183, ч. 1 ст. 184 КК. До набрання чинності вказаним законом П.П. Андрушко вважав суб’єктом незаконної вимоги оплати навчання у державних або комунальних закладах службову особу державного або комунального навчального закладу, а суб’єктом незаконної вимоги оплати за надання медичної допомоги в державних або комунальних закладах охорони здоров’я – медичного чи фармацевтичного працівника, а також службову особу державного або комунального закладу охорони здоров’я [3, с. 315, 319]. Приблизно таку саму позицію займали М.К. Гнєтнєв, О.М. Готін, В.В. Кострицький та М.В. Мазур, які вважали, що суб’єктом злочину, ЮСЗ якого передбачений ч. 2 ст. 183 КК, є службова особа-працівник державного або комунального навчального закладу, а злочину, ЮСЗ якого передбачений ч. 1 ст. 183 КК, – службові особи, до компетенції яких включено повноваження зі зміни мережі державних і комунальних закладів охорони здоров’я . Зміст діяння на рівні ЮСЗ, передбачених ч. 2 ст. 183, ч. 1 ст. 184 КК, визначався таким чином, що „вимога оплати” виявлялась у таких проявах поведінки , які , на наш погляд, mutatis mutandi цілком відповідати характеристикам другої форми вимагання хабара, наприклад, на рівні ч. 3 ст. 368 КК у редакції Закону України від 15.11.2011 року № 4025-VІ. Дієвим критерієм розмежування ЮСЗ, передбачених ч. 2 ст. 183, ч. 1 ст. 184 КК, від ЮСЗ одержання хабара був зміст відповідних суспільно небезпечних діянь. По-перше, об’єктивна сторона ЮСЗ, передбачених ч. 2 ст. 183, ч. 1 ст. 184 КК, не охоплювала реального одержання плати за навчання (медичні послуги), а, по-друге, – до набрання чинності Законом України від 18.04.2013 року № 221-VІІ одержання хабара не могло бути вчинене (мова йде про власне одержання майна, права на майно чи дій майнового характеру) на користь третьої особи, якою у випадках з ч. 2 ст. 183, ч. 1 ст. 184 КК є навчальний (медичний) заклад [43, с. 167-168] . Таким чином, „лінія розмежування” ЮСЗ, передбачених ст. 368 та ч. 2 ст. 183, ч. 1 ст. 184 КК, традиційно була досить чіткою та очевидною – вказані ЮСЗ розмежовувались за змістом суспільно небезпечного діяння. | |
| Просмотров: 606 | Загрузок: 15 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |