| Главная » Файлы » Контрольные работы » Контрольные работы |
Задача із права
| [ Скачать с сервера (502.0 Kb) ] | 19.01.2018, 21:00 |
| Встановлені ст. 72 КК України співвідношення покарань різних видів підлягають застосуванню судом: 1) при призначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів і сукупністю вироків, коли здійснюється складання (приєднання) покарань; 2) при зарахуванні попереднього ув'язнення у строк призначеного покарання; 3) в інших випадках, передбачених Загальною частиною КК (зокрема у разі заміни покарань). Крім зазначених співвідношень ст. 72 КК містить правила складання основних покарань одного виду (стосовно виправних робіт і службових обмежень для військовослужбовців), а також передбачає пов'язану з урахуванням попереднього ув'язнення можливість пом'якшення покарання і звільнення від відбування покарання. Правила складання покарань При призначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів і сукупністю вироків основні покарання одного виду складаються шляхом додавання відповідних показників (наприклад строків позбавлення волі або сум штрафів). Спеціального законодавчого регулювання це питання не потребує. Згідно з ч. 2 ст. 72 КК складанню підлягають лише строки таких основних покарань, як виправні роботи і службові обмеження для військовослужбовців; розміри (відсотки) відрахувань із заробітку засудженого (грошового забезпечення військовослужбовця) при цьому складанню не підлягають й обчислюються самостійно. Не виключені ситуації, коли строки покарань у вигляді виправних робіт або службових обмежень для військовослужбовців, які (покарання) призначені за окремі злочини - складові сукупності, дорівнюють максимальним строкам, встановленим для цих покарань Загальною частиною КК; водночас, розміри (відсотки) відрахувань із заробітку засудженого (грошового забезпечення військовослужбовця) у межах призначених покарань відрізняються. Оскільки строки зазначених покарань у даному разі складанню не підлягають, остаточне покарання має призначатися шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим. Останнім, як уже зазначалось вище, є підстави вважати покарання з більшим відсотком відрахувань у дохід держави. Якщо призначається остаточне покарання за сукупністю злочинів і сукупністю вироків і складанню підлягають основні покарання різних видів, мають бути дотримані спеціальні правила, встановлені ст. 72 КК. З урахуванням змісту цих правил усі основні покарання можуть бути поділені на дві групи. По-перше, це покарання, стосовно яких передбачено переведення покарання одного виду в покарання іншого виду за допомогою відповідних коефіцієнтів. Наприклад, одному дню позбавлення волі відповідають один день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, один день арешту, два дні обмеження волі, три дні службового обмеження для військовослужбовців, три дні виправних робіт або вісім годин громадських робіт. При цьому законодавець вимагає, щоб менш суворий вид покарання переводився у більш суворий вид. Таким чином, призначаючи остаточне покарання за сукупністю злочинів і сукупністю вироків, суд на підставі ч. 1 ст. 72 КК зобов'язаний перевести кожне з менш суворих основних покарань, призначених за окремі злочини, у показники найбільш суворого покарання, а потім скласти одержані показники і визначити у такий спосіб міру остаточного покарання. Цілком очевидно, що встановлений чинним КК порядок складання основних покарань різних видів має не допустити пом'якшення остаточного покарання, яке призначається за сукупністю злочинів і сукупністю вироків. Керченський міський суд АРК, засудивши А. за ч. 2 ст. 164 КК, на підставі ст. 71 КК остаточне покарання визначив у вигляді 2 років 6 місяців обмеження волі. Злісне ухилення від сплати аліментів А. вчинив до закінчення строку умовно-дострокового звільнення від відбування покарання у вигляді позбавлення волі, призначеного за попереднім вироком. Усупереч ч. 1 ст. 72 КК міський суд визначив остаточне покарання за сукупністю вироків, перевівши більш суворий вид покарання (позбавлення волі) у менш суворий (обмеження волі). Тому вирок міського суду був скасований колегією суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України. По-друге, це основні покарання, стосовно яких не передбачено їх складання з іншими покараннями шляхом переведення з покарання одного виду в покарання іншого виду та які, відповідно, виконуються самостійно. До таких покарань згідно з ч. 3 ст. 72 КК належать штраф і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Якщо суд не застосував принцип поглинення одного з цих покарань більш суворим основним покаранням, він повинен включити штраф і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю в остаточне покарання поряд з будь-якими іншими основними покараннями. Додаткові покарання одного виду, призначені за окремі злочини, при призначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів і сукупністю вироків складаються у межах, встановлених для того чи іншого додаткового покарання Загальною частиною КК. Своєрідним винятком з цього правила може слугувати ситуація, коли призначені судом за окремі злочини покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю стосуються різних за характером посад або різних видів діяльності (наприклад, особа позбавляється права керувати транспортними засобами і права займати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов'язків). Такі покарання складанню і поглиненню не підлягають і мають виконуватись самостійно. Чинний КК не передбачає можливості складання додаткових покарань різних видів, як і можливості переведення основних покарань у додаткові, і навпаки. Відповідно до ч. 4 ст. 72 КК додаткові покарання різних видів у всіх випадках виконуються самостійно. Звідси випливає, що суд за жодних умов не вправі поглинути або скласти призначені ним додаткові покарання різних видів при призначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів і сукупністю вироків. Кожне з цих покарань має бути вказано окремо в резолютивній частині вироку. Попереднє ув'язнення не є покаранням, оскільки особа відбуває його ще до вироку у справі. Разом з тим, зрозуміло, що фактично воно означає перебування особи за умов ізоляції від суспільства і за характером обмежень, покладених на особу, так би мовити, прирівнюється до позбавлення волі як виду покарання. Тому логічним видається рішення законодавця зараховувати попереднє ув'язнення у строк покарання, що призначається судом. Якщо зарахування попереднього ув'язнення, здійснюване за допомогою співвідношення, вказаного у ч. 5 ст. 72 КК, свідчить, що засуджений фактично відбув призначене йому основне покарання, суд повинен ухвалити рішення про звільнення особи від відбування покарання. У теорії і на практиці поняття попереднього ув'язнення зазвичай тлумачиться поширювально і не зводиться до тримання особи під вартою як запобіжного заходу, регламентованого статтями 155, 156, 1652 КПК. У строк попереднього ув'язнення, в контексті застосування ч. 5 ст. 72 КК, включаються також: 1) строк затримання особи за підозрою у вчиненні злочину (статті 106, 115 КПК); 2) строк перебування обвинуваченого у стаціонарному медичному закладі при проведенні судово-медичної та судово-психіатричної експертиз (статті 204, 205 КПК); 3) строк перебування у психіатричному закладі особи, яка захворіла на психічну хворобу після вчинення злочину, але одужала до постановлення вироку (статті 93, 94 КК); 4) час перебування військовослужбовця під арештом на гауптвахті у зв'язку з вчиненням злочину. Із частини 5 ст. 72 КК випливає, що у разі призначення покарання у вигляді штрафу, або позбавлення права обіймати певні посади, або займатися певною діяльністю суд, врахувавши попереднє ув'язнення, може (тобто має право, але не зобов'язаний) пом'якшити покарання або звільнити засудженого від відбування призначеного покарання. Оскільки законодавець не конкретизує обсяг пом'якшення покарання, а врахування попереднього ув'язнення за своєю юридичною природою не є обставиною, яка пом'якшує покарання, можна дійти висновку, що суд на підставі ч. 5 ст. 72 КК вправі пом'якшити покарання як у межах санкції статті Особливої частини КК, так і з виходом за встановлену цією санкцією мінімальну межу (але з дотриманням мінімальних меж, передбачених для штрафу і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, відповідно, у статтях 53 і 55 КК). Обчислення строків покарання Строкові покарання обчислюються в різних одиницях, якими виступають: 1) роки (позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк), 2) місяці і роки (виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців), 3) місяці (арешт), 4) години (громадські роботи). Отже, строки покарань не можуть обчислюватись у неділях, декадах тощо. У певних випадках може виникнути потреба в обчисленні строкових покарань в одиницях вимірювання, відмінних від перелічених вище, у тому числі у днях. Відповідно до ст. 73 КК обчислення строків покарання у днях допускається при: 1) заміні покарання іншим (наприклад, статті 82, 85 КК); 2) складанні остаточного покарання (здійснюється, як уже зазначалось, при призначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів і сукупністю вироків); 3) зарахуванні попереднього ув'язнення у порядку застосування ч. 5 ст. 72 КК. Насправді необхідність обчислення строку покарання у днях може виникати й в інших випадках, передбачених Загальною частиною КК, зокрема: при зарахуванні у строк покарання часу, протягом якого до особи, звільненої від покарання за хворобою на підставі ч. 1 ст. 84 КК, застосовувались примусові заходи медичного характеру (ч. 4 ст. 84 КК); при зарахуванні у строк відбування покарання часу, протягом якого засуджена жінка (вагітна або жінка, яка має дитину віком до трьох років), не відбувала покарання (ч. 4 ст. 83 КК). З огляду на зазначене ст. 73 КК потребує уточнення. Перспективними напрямами подальших теоретичних досліджень проблематики призначення покарання є, зокрема: осмислення законодавчих новел, пов'язаних із призначенням такого покарання, як штраф; вироблення підходів, спрямованих на звуження меж суддівського розсуду при призначенні покарання (у тому числі при виборі принципу остаточного покарання за сукупністю злочинів і сукупністю вироків), визначення напрямів формалізації правил призначення покарання; пошук шляхів подолання існуючого стану речей, за якого всебічне врахування судом особи винного фактично призводить до ігнорування вичерпного переліку обтяжуючих покарання обставин; з'ясування того, як на обрання конкретної міри покарання має впливати думка потерпілого від злочину та яким чином врахування цього фактора повинно бути відображене у КК; уточнення переліків обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання, та змісту окремих з них; обґрунтування законодавчого уточнення підстави призначення більш м'якого покарання, ніж передбачене санкцією, що дозволило б уніфікувати відповідну правозастосовну практику. Призначення покарання за сукупністю злочинів Сукупності злочинів як формі множинності злочинів, на відміну від ситуації із застосуванням кумулятивної санкції, відповідає множинність (сукупність) щонайменше основних покарань. Врегульоване ст. 70 КК призначення покарання за сукупністю злочинів зазвичай здійснюється у два послідовних етапи: 1) спочатку суд, беручи до уваги вимоги статей 65-69', 103 КК, призначає покарання окремо за кожний із злочинів, які утворюють сукупність. При цьому за окремими епізодами злочинної діяльності (йдеться, зокрема, про діяння - елементи продовжуваного злочину) та за окремими пунктами статті (частини статті) КК, які не мають самостійної санкції, покарання не призначаються; 2) далі суд визначає остаточне покарання або шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, або шляхом повного чи часткового складання призначених раніше покарань. Згідно з абз. З п. 20 постанови Пленуму від 24 жовтня 2003 р. № 7 вказаний порядок призначення покарання за сукупністю злочинів стосується як основних, так і додаткових покарань. Засудивши Т. за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 209 і ч. 3 ст. 358 КК, і призначивши йому покарання окремо за кожний злочин, Іванківський районний суд Київської області, всупереч ст. 70 КК, не визначив остаточне покарання і постановив, що кожне з призначених покарань у вигляді штрафу слід виконувати самостійно. Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок районного суду скасовано у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону. Вважається, що здійснюване на підставі ст. 70 КК окреме призначення покарання за кожен із злочинів, які утворюють їх сукупність, дозволяє забезпечити невідворотність відповідальності за вчинене та індивідуалізацію покарання, уможливлює застосування законодавчих положень про амністію, помилування і зворотну дію закону про кримінальну відповідальність у часі, створює передумови для здійснення контролю з боку апеляційних і касаційних інстанцій за законністю та обґрунтованістю винесених вироків у частині призначення покарань. Не встановивши у ст. 70 КК, у яких випадках при призначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів треба застосовувати принцип поглинання, а в яких - принцип складання (повного або часткового), законодавець віддав вирішення цього питання на розсуд суду. Виняток у вигляді так званого вимушеного поглинення зумовлений неможливістю приєднання будь-якого іншого покарання до довічного позбавлення волі. Відповідно до ч. 2 ст. 70 КК, якщо хоча б за один із вчинених злочинів призначено довічне позбавлення волі, остаточне покарання за сукупністю злочинів визначається шляхом поглинення будь-яких менш суворих покарань довічним позбавленням волі. Якщо призначені за окремі злочини покарання дають можливість вибору того чи іншого принципу призначення остаточного покарання, цей вибір має бути обґрунтований у вироку. Пленум Верховного Суду України у п. 21 постанови від 24 жовтня 2003 р. № 7 рекомендує при вирішенні питання, який із передбачених ст. 70 КК принципів слід застосовувати при призначенні покарання за сукупністю злочинів, враховувати крім даних про особу та обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання, кількість злочинів, що входять до сукупності, форму вини й мотиви вчинення кожного з них, тяжкість їх наслідків, вид сукупності (реальна чи ідеальна) тощо. Буквальне тлумачення ч. 1 ст. 70 КК, в якій принципи призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів перелічені з використанням розділового сполучника "або", заперечує можливість поєднання (одночасного застосування) цих принципів при призначенні остаточного покарання за сукупністю трьох і більше злочинів. Однак таке поєднання (у тому числі вимушене) не виключається ні судовою практикою, ні доктриною, яка визнає за судом право одночасно обрати два принципи призначення остаточного покарання, тобто скласти (повністю або частково) одні покарання, призначені за окремі злочини, і поглинути інші. З огляду на викладене ч. 1 ст. 70 КК потребує уточнення. Поглинення як принцип призначення остаточного покарання за сукупністю злочинів полягає в тому, що менш суворе покарання поглинається більш суворим. Останнє і підлягає виконанню. Згідно з абз. 2 п. 21 постанови Пленуму від 24 жовтня 2003 р. № 7 при застосуванні принципу поглинення суд повинен зазначити у вироку, про які саме покарання йдеться - основні чи додаткові. Поглиненню підлягають покарання як одного виду, так і різних. Однакові за видом і розміром покарання поглиненню не підлягають, крім випадку, коли вони призначені у максимальних межах санкцій норм КК. Щоправда, цей випадок вимушеного поглинення у ст. 70 КК прямо не визначений. Призначивши К. за кожен із злочинів, передбачених ч. 2 ст. 307 і ч. 2 ст. 317 КК, однакові за видом і розміром покарання, Кузнецовський міський суд Рівненської області визначив засудженому за сукупністю злочинів остаточне покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна. Тим самим, усупереч вимогам ст. 70 КК і наведеному вище роз'ясненню Пленуму, міський суд при призначенні покарання за сукупністю злочинів здійснив поглинення однакових за видом і розміром покарань, що дало колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України право скасувати вирок і направити справу на новий судовий розгляд. Якщо за окремі злочини, які утворюють сукупність, призначені покарання різних видів, то при з'ясуванні того, які з них є більш суворими, а які - менш суворими, треба виходити з їх місця у "драбині" покарань, визначеній у ст. 51 КК. У цьому випадку розмір (строк) покарань до уваги не береться, як і не застосовуються передбачені ст. 72 КК правила переведення менш суворого виду покарання у більш суворий. Наприклад, якщо за один із злочинів, які утворюють сукупність, призначено позбавлення волі на строк 1 рік, а за інший - обмеження волі на строк 5 років, остаточне покарання за сукупністю цих злочинів, визначене за допомогою принципу поглинення, дорівнюватиме одному року позбавлення волі. У тому разі, коли за злочини - складові сукупності призначено покарання одного виду, більш суворим вважається покарання, яке має більший розмір (строк), а якщо це виправні роботи і службові обмеження для військовослужбовців, то суворішим слід визнавати покарання з більшим розміром (відсотком) відрахувань із заробітку засудженого (грошового забезпечення військовослужбовця). Водночас, якщо за злочини, які утворюють сукупність злочинів, призначено виправні роботи і службові обмеження для військовослужбовців з різними строками, більш суворим треба визнавати покарання, яке має більший строк; розмір (відсоток) відрахувань із заробітку засудженого (грошового забезпечення військовослужбовця) у даному випадку до уваги не береться. При застосуванні принципу складання покарання, призначені за злочини, що утворюють сукупність, приєднуються (додаються) одне до одного. Остаточне покарання має визначатись за найбільш суворим видом покарання з числа призначених за окремі злочини. Перед приєднанням менш суворі покарання мають бути переведені у показники найбільш суворого покарання за приписами ст. 72 КК (підрозділ 14.4 підручника). В абзаці 4 п. 22 постанови Пленуму від 24 жовтня 2003 р. № 7 роз'яснюється, що у тому разі, коли за злочини - складові сукупності призначено основні покарання різних видів, які не підлягають заміні (згідно з ч. 3 ст. 72 КК - це штраф і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю), суд застосовує принцип поглинення або призначає кожне із вказаних покарань до самостійного виконання. Інакше кажучи, такі основні покарання складанню не підлягають. При повному складанні остаточне покарання дорівнює сумі покарань, що складаються, а при частковому складанні до покарання більш суворого виду приєднується частина покарання менш суворого виду (неприєднана частина фактично поглинається). У будь-якому разі розмір остаточного покарання має бути більшим за розмір кожного з покарань, призначених за окремі злочини, що складають сукупність. Застосовуючи принцип складання, треба враховувати максимальні межі остаточного покарання за сукупністю злочинів, диференційовані у ч. 2 ст. 70 КК. Так, якщо хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким злочином, суд може (має право, але не зобов'язаний) призначити остаточне покарання у межах максимального строку, встановленого для цього виду покарання в Загальній частині КК. Для позбавлення волі на певний строк - це 15 років (ст. 63 КК), а для штрафу - це п'ятдесят тисяч неоподатковуваних мінімумів, (ст. 53 КК). У частині 3 ст. 70 КК зазначається, що до основного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, можуть бути приєднані додаткові покарання, призначені судом за злочини, у вчиненні яких особу було визнано винною. Звідси випливає, що додаткове покарання за сукупністю злочинів може призначатись лише за умови, що воно було призначено принаймні за один із злочинів, які утворюють сукупність. Призначення додаткового покарання лише за сукупністю злочинів є неприпустимим. Вживання у ч. 3 ст. 70 КК словосполучення "можуть бути приєднані" наводить на думку, що суд вправі і не приєднувати до основного остаточного покарання додаткові покарання, призначені за окремі злочини - складові сукупності. Насправді ж обов'язкове додаткове покарання, призначене за один або кілька злочинів, що входять до сукупності, має бути призначено і за сукупністю злочинів; його непризначення можливе лише у порядку застосування ч. 2 ст. 69 КК. | |
| Просмотров: 532 | Загрузок: 15 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |