| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
Акти цивільного законодавства України як джерело цивільного права
| [ Скачать с сервера (80.5 Kb) ] | 01.04.2017, 14:45 |
| Вступ Цивільне право є однією з провідних галузей права, яке регулює майнові та особисті немайнові відносини. Ці відносини є найпоширенішими в нашому житті, адже людина кожного дня вступає в цивільні правовідносини і є носієм цивільних прав. Дослідження джерел цивільного права є актуальним через те, що в умовах часу інтенсивного розвитку законодавчої бази і активного внесення змін до існуючих актів цивільного законодавства, відбувається зміна всієї законодавчо-нормативної бази країни, приймаються нові закони, а, отже, змінюються і джерела. Завданням курсової роботи є: 1. Визначити поняття джерел права загалом і джерел цивільного права зокрема. 2. Виявити місце Цивільного кодексу України, Конституції України, Господарського кодексу та інших законів і підзаконних нормативних актів як джерел в цивільному праві України. 3. Виявити місце договорів, звичаїв, міжнародних договорів та судової практики в системі джерел цивільного права. Метою курсової роботи є питання, пов'язані з поняттям джерел цивільного права та їх впливом на право в цілому, із загальною характеристикою джерел у цивільному праві, вивчення особливостей окремих джерел цивільного права. Предметом дослідження виступають джерела цивільного права. Об'єкт дослідження - закони (законодавчі акти), підзаконні нормативні акти, нормативно-правові акти, норми міжнародного права, міжнародні договори, звичаї та сучасні проблеми джерел цивільно-правового регулювання. Гетманцев Олександр Валентинович, Майданик Роман Андрійович, Заіка Юрій Олексанлрович Химчук Наталія Іванівна , Стефанчук Руслан Олексійович – вчені, що досліджували питання визначення і значення джерел цивільного права. У цій роботі використані такі методи дослідження, як загально-теоретичний, аналітичний та порівняльний. Цивільне законодавство нашої держави швидко змінюється і доповнюється, тому питання дослідження джерел цивільного права є важливим етапом у вивчені цивільного права. І. Поняття та види джерел цивільного оправа Розглядаючи об'єктивне право, необхідно одним з перших розглянути питання про джерела права. Походження самого цього терміну пов'язують із творчістю Тита Лівія, який, вказуючи у своїй історії Риму на закони XII таблиць, сказав, що ці закони становлять джерело всього публічного і приватного права. Найчастіше під джерелами права вчені-правники розуміють ті форми, в яких закріплюються загальнообов'язкові правила поведінки, тобто правові норми, які, власне, складають об'єктивне юридичне право. Тобто, під джерелами права слід розуміти форми об'єктивізації правових норм, які служать ознаками їхньої обов'язковості в даному суспільстві і в даний час. Якщо дотримуватися цього розуміння, то джерелами права слід визнати звичай, судову практику (або судовий прецедент), закон (або нормативно-правовий акт), нормативно-правовий договір, міжнародно-правові акти. Не можна, наприклад, визнати джерелом права природу речей, вже хоча б тому, що природа ця різними людьми розуміється по різному, і питання про те, яке з цих різноманітних розумінь є загальнообов'язковим, може бути вирішене тільки у порівнянні з якимось із вказаних джерел права. Виходячи з цього ми не можемо розуміти під джерелом цивільного права саму науку про право ідеї, які не були закріплені і не на були певного правового визнання,релігійні погляди які не на брали характеру кодифікованих( наприклад як шаріат). Відповідно до теорії держави і права, «джерела права - це діючі в державі офіційні документи, що встановлюють і санкціонують норми права, зовнішні форми вираження правотворчої діяльності держави, за допомогою якої воля законодавця стає обов'язковою для виконавця» . За Стефанчуком Р.О., джерело цивільного права — це форма вираження цивільно-правових норм, що мають загальнообов'язковий характер. У цивільно-правовій системі України основним джерелом цивільного права є нормативно-правовий акт, а в окремих випадках — також звичай та договір. Основу цивільного законодавства становить Конституція України (ч. 1 ст. 4 ЦК). У її нормах закладені цивільно-правові засади регулювання відносин власності (ст.ст. 13, 14, 41), особистих немайнових прав (ст.ст. 3, 21, 23, 24, 27, 28, 29, 31, 32), відносин інтелектуальної власності (ст.ст. 41, 54), підприємницької діяльності (ст. 42) тощо. КУ наділена вищою юридичною силою і є актом прямої дії. Вона як джерело цивільного права регулює основні керівні засади цивільного права, КУ визначає права і обов’язки громадянина, захищає та обмежує їх. Всі нормативні акти, у тому числі і акти, які регулюють норми цивільного права, базуються на нормах конституції, тому вона є базисом для норм цивільного права. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України (ч. 2 ст. 4 ЦК). ЦК України прийнято 16 січня 2003 року, набрав чинності 1 січня 2004 року. За структурою ЦК України містить 1308 статей в 90 главах, зібраних у 6 книг: 1 книга — Загальні положення; 2 книга — Особисті немайнові права фізичних осіб; 3 книга — Право власності та інші речові права; 4 книга — Право інтелектуальної власності; 5 книга — Зобов'язальне право; 6 книга — Спадкове право.(2) Окрім ЦК України до джерел цивільного права належать і деякі інші кодифіковані нормативно-правові акти, які містять цивільно-правові норми. Наприклад, Сімейний кодекс України містить норми, що визначають правовий режим майна подружжя (ст.ст. 57—74 СК) та порядок укладання шлюбного контракту (ст.ст. 92—103 СК), Кодекс законів України про працю — норми, якими передбачено укладення трудового договору (ст.ст. 21, 24, 24' КЗпП), Житловий кодекс — норми, що регулюють відносини користування житловим приміщенням та передачі його у власність, Земельний кодекс України — норми про оренду земельних ділянок та власність на земельні ділянки тощо. Поширеними джерелами цивільного права є також інші закони, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України. При цьому, визнавши за ЦК України та законами однакову юридичну силу, законодавець, з метою усунення суперечностей та конкуренції між цими нормативно-правовими актами, зазначає, що суб'єкт права законодавчої ініціативи, який подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до ЦК України, які розглядаються ВР України одночасно (абз. 3 ч. 2 ст. 4 ЦК). В один рівень із законами слід поставити також і декрети Кабінету Міністрів України, окремі з яких чинні і до сьогодні. До цивільного законодавства відносять також і низку підзаконних актів, які, стоять нижче в ієрархії ніж Конституція України, Цивільний кодекс, Сімейний кодекс, Господарський, Земельний кодекс та інші, які регулюють сферу цивільного права. Наприклад, цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України (ч. 3 ст. 4 ЦК). Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України, які не можуть суперечити положенням ЦК України або іншого закону (ч. 4 ст. 4 ЦК). До джерел цивільного законодавства також належать і нормативно-правові акти інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим, але лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України, ЦК України та іншими законами (ч. 5 ст. 4 ЦК). При цьому, якщо ці нормативно-правові акти врегульовують права, свободи та обов'язки громадян або мають міжвідомчий характер, то підлягають обов'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України. Цей процес необхідний для того, щоб така сфера як права та свободи громадянина не була порушена, не обмежували їх, бо вони є керівними принципами регулювання відносин. Джерелом цивільного права є і міжнародні договори. Однак для визнання за міжнародним договором правової природи джерела права потрібно, щоб згоду на його обов'язковість було надано ВР України. При цьому він має вищу юридичну силу, порівняно з законами України, тобто якщо в чинному міжнародному договорі, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, то застосовуються правила відповідного міжнародного договору (ст. 10 ЦК). Стосовно міжнародних договорів то вони є дуже цінними як джерело цивільного права, вони є джерелом яке уособлює в собі міжнародний досвід і є нормативним актом в законодавстві багатьох країн . До джерел цивільного права також можна віднести акти СРСР, які регулювали норми цивільного права до видання нових законів, підзаконних нормативних актів, які регулюють сферу цивільного права. Вони навіть зараз можуть застосовуватися, якщо вони регулюють сферу відносин, яка не регулюється у ЦК та інших актах цивільного законодавства. Окрім цивільного законодавства до джерел цивільного права ЦК України вперше відніс звичай, у тому числі звичай ділового обороту. Звичаєм визнається правило поведінки, яке не передбачене актами законодавства, але є усталеним, внаслідок неодноразового та однакового його застосування, та таким, що широко застосовується у певній сфері відносин. Юридична сила звичаю є доволі низькою і тому звичай, що суперечить договору або актам цивільного законодавства, у цивільних відносинах не застосовується (ч. 2 ст. 7 ЦК). Уперше ЦК України як джерело цивільного права закріпив і договір. При цьому, навіть попри те, що договір є індивідуальним правовим актом, законодавець дозволяє при укладенні договору врегульовувати не лише відносини, які не врегульовано актами цивільного законодавства, а також і відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ч. 2, 3 ст. 8 ЦК). Однак таку свободу врегулювання цивільних правовідносин в договірному порядку може бути обмежено у випадку, якщо в актах цивільного законодавства прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін договору положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Також до джерел цивільного права можна віднести акти, які видає судова гілка влади. Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. До системи судів в Україні належать Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції. Що до актів, які видає Конституційний суд України, вони мають найважливіше значення серед всієї гілки судової влади. Конституційний Суд України відповідно до ст. 147 Конституції України вирішує питання про відповідність законів, інших правових актів Основному Закону і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України. Інші суди не мають таких делегованих повноважень Конституцією України як Конституційний суд України. З огляду на це, рішення Конституційного суду України займають впливову ланку в системі джерел цивільного права. Стосовно судів загальної юрисдикції, їх тлумачення і акти не є офіційними, а закони України не надають їм такого права. Наприклад, тлумачення Верховного суду України носять тільки рекомендаційний характер і не створюють нових норм відповідно до свого тлумачення. Рішення судів носять індивідуальний характер і не створюють нової норми відповідно до законодавства. Отже, до джерел цивільного права можна віднести: акти цивільного законодавства, підзаконні нормативні акти, які регулюють сферу цивільного права. Такими джерелами виступають різні за своєю юридичною силою нормативні акти, але всі вони регулюють цивільні правовідносини, визначають засаду їх регулювання та права і обов’язки громадянина. ІІ. Акти цивільного законодавства України, як джерело цивільного права. Відповідно до ЦК Украіни ст.4, актами цивільного законодавства визначаються: 1. Основу цивільного законодавства України становить Конституція України. 2.Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. 3. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу. А. Цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України . Б. Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України. В. Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України. Керуючись критеріями визначення джерела цивільного права, усі акти цивільного законодавства є джерелом цивільного права, акти уособлюють в собі норми(правила) регулювання цивільних правовідносин. Ієрархія цивільного законодавства передбачає, що кожен акт має різну юридичну силу, наприклад, жоден акт не можна визнати законним, якщо він суперечить КУ. ІІ.1. Конституцією України, як джерело цивільного права. Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативні акти приймаються на її основі. Вона гарантую багато прав, які регулюються цивільним законодавством, тобто вона виступає джерелом цивільного права, уособлюючи в собі певні права та обов’язки громадян України, осіб без громадянства та іноземців. Регулюючи основні положення прав та свобод, вона визначає і гарантує певні цивільні права та обов’язки. Для цивільного права особливе значення мають ст. 13, 14, 41 Конституції, що встановлюють цивільно-правові засади регулювання відносин власності. У ст.41 КУ приділяється увага праву власності, зазначається, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Також захищає це право(Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.). Що до регулювання сфери особистих немайнових прав, то в Конституції вони передбачені ст. 3, 21, 23, 24, 27, 28, 29, 31, 32. Стаття 3 закріплює основні немайнові права, які є значною частиною прав, які регулює цивільне право ( людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.). Статті 21, 23, 24, 27, 28, 29, 31, 32 визначають широкий обсяг прав, свобод і обов’язків громадянина, такими є: право на розвиток особистості, таємниця листування, рівність у правах, право на недоторканість житла, право на життя, право на повагу гідності, на захист своєї честі, гідності та інші особисті немайнові права. Стаття 42 надає права на підприємницьку діяльність, гарантує їх захист збоку держави і регулювання і недопустимість неправомірної конкуренції. Також Конституція України встановлює певні обмеження що до використання власності (Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі), тобто ця стаття регулює цивільні права та обов’язки стосовно права власності і виступає джерелом цивільного права. Ст. 13, 14 регулюють право власності на природні ресурси держави, а саме у ст.. 13 зазначається, що кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону, а у ст. 14 - право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. На основі цих основоположних, для цивільного законодавства статей, регулюється право власності і, в свою чергу, вони виступають джерелом цивільного права. Ст. 21-24 регулюють статус громадянина, визначають рівноправність всіх громадян, встановлюють, що жодна людина не може бути привілейована перед законом на відміну від іншої, якщо інше не встановлене в законі. Такий випадок обмеження може бути встановлений судом в разі обмеження дієздатності та інше. Ст. 27-34, визначають великий обсяг прав, що гарантуються державою. Зазначені статті визначають права на свободу своїї діяльності, якщо вона не суперечить закону (не порушує громадський порядок, не порушує права інших осіб та їх суспільні інтереси). Конституція України регулює основоположні цивільні права та обов’язки громодянина , на яких базується цивільне законодавство, що і є джерелом цивільного права. Тобто КУ відіграє основну роль в джерелах цивільного права України. ІІ.2. Цивільний кодекс України, як джерело цивільного права. Цивільний кодекс України є основним актом України, який безпосередньо регулює цивільні правовідносини, визначає порядок набуття власності, використання, порядок спадкування, врегулювання відносин пов’язаних з юридичними особами та інше. Перший ЦК України був затверджений 16 грудня 1922 р. і введений у дію з 1 лютого 1923 р. Другий ЦК України був затверджений Верховною Радою УРСР 18 липня 1963 р. і введений удію 1 січня 1964 р. Цивільний кодекс України 1963 р. був прийнятий ще за часів, коли Україна входила до складу Союзу РСР, і тому в ньому не були відображені новації політичного та суспільного життя краї¬ни, що відбулися останнім часом. Як наслідок реально існувало досить багато колізій між нормами нових законів і нормами ЦК. Крім того, нові закони, які інколи приймалися поспіхом, нерід¬ко суперечать один одному, а закладені в них норми не завжди є достатньо обґрунтованими. Ці обставини обумовили необхід¬ність проведення нової кодифікації. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24 березня 1992 р. було створено робочу групу з метою розробки нового ЦК України. Робота над проектом була завершена в березні 1996 p., після чого він був переданий на розгляд Верховної Ради, яка за¬твердила його 16 січня 2003 р. Таким чином, діючий Цивільний кодекс України являє собою результат третьої вітчизняної ко¬дифікації. Кожна кодифікація ЦК передбачала введення нових норм, які б врегульовували відносини, що не були зазначені в попередніх кодифікаціях. Кожен попередній ЦК виступав джерелом для наступного, деякі положення старих ЦК досі є дійсними. ЦК України побудований за, так званою, пандектною систе¬мою і сконструйований за «книжним» принципом. Книга перша - «Загальні положення» складається із 5 роз¬ділів і 19 глав (розділи про основні положення, особи, об´єкти, правочини, представництво, строки та терміни, позовну дав¬ність). Книга друга - «Особисті немайнові права фізичної особи». До цієї книги повністю перенесені особисті права людини, які передбачені розділом II Конституції України «Права, свободи і обов´язки людини і громадянина». Водночас зміст цих прав роз¬ширено та конкретизовано. Книга третя - «Право власності та інші речові права» ре¬гулює речові відносини. До речових прав віднесено: право влас¬ності, речові права на чуже майно - право володіння, право користування (сервітут), право користування земельною мі¬дянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право забудови земельної ділянкою (суперфіцій) та інші. Книга четверта - «Право інтелектуальної власності» виз¬начає особливості регулювання цивільних відносин, пов´язаних зі створенням та використанням результатів інтелектуальної, творчої діяльності (авторське право, право промислової влас¬ності). Книга п´ята - «Зобов´язальне право» регулює договірні і не-договірні зобов´язання, відносини, що виникають із правомірних односторонніх дій (публічна обіцянка винагороди), із заподіян¬ня шкоди (деліктні зобов´язання), зобов´язання, що виникають внаслідок безпідставного набуття чи збереження чужого майна. Книга шоста - «Спадкове право» встановлює підстави і види спадкування, регламентує порядок здійснення спадкових прав. Новий ЦК України набрав чинності 1 січня 2004 р. Із зазначеного вище, можна сказати, що ЦК України регулює всі цивільні права та обов’язки громадянина, визначає порядок їх набуття та втрати. Цивільний кодекс України є спеціальним джерелом цивільного право на відміну від Контситуції України, яка регулює основні засади та визначає основні принципи прав та свобод громадянина. Також можна зазначити, що положення ЦК, які втратили чинність також є джерелами права через те, що вони визначають норми регулювання цивільного права (що були передумовою для створення нових норм) відображають основу нових норм і мають історичне значення, відображають ті реалії розвитку цивільного права, що існували на той час. ІІ.3. Господарський кодекс України, як джерело цивільного права. Стаття 1 ГК вказує на предмет регулювання цього кодексу. Цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Із зазначеного у статті випливає, що ГК регулює господарські відносини, які є частиною сфери регулювання цивільного права. ГК і ЦК тісно пов’язані між собою, адже статті ЦК також регулюють деякі засади регулювання господарських відносин. Їх співвідношення полягає в тому, що вони є доповненням один-одного у сфері регулювання господарських відносин. Статті ЦК можуть бути як загальними так і спеціальними для ГК і навпаки. Відповідно до статті 2 ГК учасники відносин у сфері господарювання можуть бути (суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.) Ці суб’єкти є учасники цивільних правовідносин у сфері господарювання. ГК є джерелом цивільного права, яке спрямоване на регулювання цивільних правовідносин у сфері господарювання і посідає значне місце серед джерел цивільного права. ІІ.4. Підзаконні нормативні акти. ЦК передбачає випадки забезпечення реалізації основних засад цивільного законодавства правовими актами Президента. Мова йде про здійснення Президентом захисту цивільних прав та інтересів осіб у межах повноважень, визначених Конституцією (ст. 17 ЦК). Між тим у випадках, передбачених Конституцією, правовим актом Президента можуть бути обмежені можливості фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки (ст. 27 ЦК). Акти, видані президентом України, виступають джерелом цивільного права. Їх значення для цивільного права дуже суттєве, адже відповідно до статті 17 Цивільного кодексу та визначених повноважень Президента Конституцією України, Президент має право здійснювати захист цивільних прав та інтересів громадян. Акти Президента України, що стосуються цивільного права, займають значну ланку в системі джерел права, а саме ті, що регулюють захист цивільних прав та інтересів є дуже цінними для такої сфери цивільного права, яка регулює захист цивільних прав та інтересів. Стосовно постанов Кабінету Міністрів України, то КМУ забезпечує здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, включаючи й ЦК (ст. 116 Конституції). За таких обставин КМУ має право видавати постанови практично з усіх питань цивільно-правової сфери за умови, що їх вирішення не віднесено до компетенції Верховної Ради України або вже врегульовано на рівні закону. При цьому, якщо постанова КМУ суперечить положенням ЦК або іншого закону, то перевага віддається останнім (ч. 4 ст. 4 ЦК). Відповідно до цього постанови КМУ відіграють важливу роль у системі цивільного права, бо відповідно до закону, постанови Кабінету Міністрів України забезпечують здійснення державної політики і в сфері цивільного права. Також в історії України був період делегування Верховною Радою України Кабінету Міністрів України прав на видання декретів, які мали силу закону, а не підзаконного нормативного акту. Це відбулося після оголошення України незалежною суверенною державою. Наприкінці 1992 року Верховна Рада України делегувала свої права на видання законів на 6 місяців Кабінету Міністрів України. Досі діють деякі декрети, а саме декрет КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р. № 15. Для діючих декретів система джерел цивільного права залишила своє місце. До джерел цивільного законодавства також належать нормативно-правові акти інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим, але лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України, ЦК України та іншими законами (ч. 5 ст. 4 ЦК). При цьому, у випадках, коли ці нормативно-правові акти врегульовують права, свободи та обов'язки громадян або мають міжвідомчий характер, вони підлягають обов'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України. | |
| Просмотров: 1249 | Загрузок: 20 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |