| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
Дипломатичні відносини між СРСР та Фінляндією (квітень1938 - жовтень 1939 рр.)
| [ Скачать с сервера (99.1 Kb) ] | 02.04.2017, 14:18 |
| Вступ «Вісім років змагання із бурею» – так назвав у своїм мемуарах період із 1931 по 1939 роки видатний політичний й військовий діяч Фінляндії Карл Маннергейм. Важко підібрати іншу метафору для того, щоб охарактеризувати цей період в історії Фінляндії. Ці роки були наповнені надіями, щасливими сподіваннями, мріями про мирне співіснування зі своїм східним сусідом, але цим сподіванням судилося розбитися об радянські літаки й танки, гвинтівки і багнети. Зараз можна багато сперечатися про те, хто винен у тій війні, чи можна було її уникнути, чи можна було врятувати тисячі людських доль від смерті і каліцтва. Але зараз, на нашу думку, важливо усвідомити те, що війна не може повторитися у нашому суспільстві, війна – це завжди смерть, біль, страждання, ми повинні зрозуміти те, чому ця війна розпочалася. Від так званої «Зимової війни» нас відділяє понад 70 років, відділяють нас і тисячі кілометрів відстані, але ми повинні знати, що у тій війні брали участь і етнічні українці. Це були звичайні солдати і офіцери, які віддавали своє життя і здоров’я своїй Батьківщині. Так само повинні ми шанувати і людей, які були по ту сторону барикад, фінляндських солдат, які захищали інтереси своєї країни і йшли за неї на смерть. 70 років. Багато це чи мало? Для людського життя – багато, не так вже і багато залишилося свідків тих подій, для людської пам’яті – замало, щоб забути цю страшну війну. Зараз дуже важко зробити висновки щодо того, хто все ж таки винен у цій війні, але спробуємо з’ясувати які рішення і які події безпосередньо призвели до війни. Спробуємо розібратися у складній політичній обстановці яка склалася між Фінляндією та СРСР напередодні цього конфлікту. Зазначимо і те, що повний розгляд радянсько-фінляндських дипломатичних відносин потребує окремого ґрунтовного дослідження. У рамках цієї роботи буде висвітлено лише перша частина цих дипломатичних відносин, тобто період між квітнем 1938 р., та жовтнем 1939 р.. Об’єктами дослідження виступають СРСР та Фінляндія. Предметом же дослідження є їх дипломатичні відносини в період з квітня 1938 р. по жовтень 1939 р.. Метою дослідження є вивчення дипломатичних відносин між СРСР та Фінляндією в період між квітнем 1938 р. та жовтнем 1939 р.. Завданнями дослідження є вивчення переговорного процесу між СРСР та Фінляндією у зазначений вище період, проаналізувати територіальні та економічні вимоги СРСР до Фінляндії, з’ясувати причини відхилення Фінляндією пропозицій СРСР. Методом дослідження є побудова на основі аналізу джерельної бази та сучасної історіографії незалежної точки зору щодо цього питання. Питання вивчення радянсько-фінляндських політичних відносин напередодні «Зимової війни» є малодослідженим у сучасній зарубіжній історіографії. Українською ж історіографією це питання є абсолютно не дослідженим. Загалом історіографію з проблематики цього питання можна поділити на чотири частини: радянська історіографія, сучасна російська історіографія, фінляндська історіографія та історіографія інших зарубіжних країн. Щодо радянської історіографії, то основними і найзмістовнішими роботами з питання участі Фінляндії у Другій світовій війні є роботи таких М.І. Баришнікова та В. М. Баришнікова . Обидві праці цих науковців присвячені загальним подіям історії Фінляндії у Другій світовій війні, тобто політичні відносини між Фінляндією та СРСР представлені у цих працях лише окремими не великими розділами. Ці дві праці висловлюють точку зору саме радянської історіографії. В них Фінляндія безапеляційно називається головною винуватицею у збройному конфлікті, який розпочався 30 листопада 1939 р.. Потрібно сказати, що автори використовують потужний літературно – довідковий апарат, переважно посилаються на праці фінляндських істориків і офіційні документи. Але справа в тім, що дуже часто цитати, які наводяться у працях є вирваними з контексту, чи їх трактування є дуже спірним. Беруться до уваги у цих роботах і мемуарні праці таких військових та політичних діячів, як Мєрєцков , Кекконен , Паасіківі , Таннер , Маннергейм тощо. Безперечно сильною стороною цих праць є широке залучення робіт фінляндських істориків: Вехвіляйнена , Парккари та багатьох інших. У той самий час чітко видно те, що радянські історики намагаються обґрунтувати факт агресії з боку СРСР, виставити саме фінляндців повинними у війні. Характерне для них і замовчування деяких фактів стосовно перебігу переговорів між дипломатичними представниками країн, та подальшого перебігу вже збройного конфлікту, який, безперечно, потребує окремого дослідження. Всі ці зауваження можна списати на те, що історичні праці того часу підлягали жорсткій цензурі з боку керівництва країни. Безперечно гарний аналіз радянській історіографії подає фінляндський дослідник Віхавайнен: «О Зимней войне… в СССР начали более открыто писать всего за пару лет до его распада… Признание секретного дополнительного протокола к пакту Молотова-Риббентропа ускорило появление новых интерпретаций, касающихся Зимней войны». Сучасній російській історіографії ще притаманна певна упередженість по відношенню до подій Зимової війни, та політичних відносин між двома країнами, які передували їй. Але в той самий час, сучасний фінляндський історик Віхавайнен у своєму огляді сучасної історіографії Зимової війни, так характеризує російську історіографію: « Многие российские труды обязательно высокого качества и в некоторых из нихимеются также новые подходы, особенно с точки зрения русского читателя» . Найавторитетнішим сучасним російським фахівцем з питань історії Фінляндії напередодні та у період Другої світової війни, безперечно є вже згадуваний вище доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри Нового і новітнього часу історичного факультету Санкт-Петербурзького державного університету, В. М. Баришніков. Він є автором понад 110 наукових робіт, серед яких і декілька монографій , виданих у Росії, США, Польщі, Фінляндії тощо. У своїх сучасних працях він значно лояльніше, ніж у радянський етап своєї кар’єри, розглядає фактично всі етапи та аспекти входження Фінляндії у Другу світову війну , тогочасне фінляндське суспільство, військові дії фінляндської армії під час війни, та вихід Фінляндії з Другої світової війни. На нашу думку, головним критерієм визнання праць В. М. Баришнікова є те, що на його роботи посилається значна кількість фінляндських істориків . Для робіт В. М. Баришнікова характерне переосмислення радянських стереотипів, щодо Зимової війни і особливо у питанні визначення сторони, яка, все ж таки винна у початки цього конфлікту. Автор намагається використовувати якомога ширшу джерельну базу, праці фінляндських та німецьких дослідників. Сам робить оригінальні висновки та припущення, які підкріплює фактажем. Окремо хотілося б виділити збірку статей, яка вийшла під редакцією В. М. Баришнікова , яка присвячена подіям Зимової війни загалом. У цьому виданні розглядається загальна історія цього збройного конфлікту, але з абсолютно різних ракурсів. Книга розподіляється на 3 голови, які в свою чергу, розподіляються на частини. У першій частині першій голови розповідається про події, які передували війні. Автори говорять і про німецько-фінляндські відносини напередодні війни і відносини Фінляндії та Швеції. Але нас більше цікавить стаття, автором якої є сам В. М. Баришніков , та робота В. І. Фокіна, яка присвячена впливу німецько-радянського пакту про ненапад на відносини СРСР та Фінляндії . У першій з названих статей, пан Баришніков намагається розглянути причини початку війни. Неозброєним оком видно, що його оцінка ситуації порівняно з його радянським етапом кар’єри помітно змінилася. Так наприклад, якщо у своїх ранніх працях він пише: «Совершенно очевидным является то, что Финляндия не неожиданно оказалась во второй мировой войне. Причину этого следует искать в ее предшествующей внешней политике, и прежде всего в линии, проводившейся финляндским руководством по отношению к своему соседу – первому в мире социалистическому государству. В основе этой линии лежала классовая враждебность…». Тут ми бачимо пряме звинувачення Фінляндії, а точніше її політичного керівництва у початку війни. Ось що пише В. М. Баришніков у статті, яка вийшла вже під час незалежної Російської Федерації : «Одним из острых вопросов, связанных с историей Второй мировой войны, является возникший в конце 1939 г. Конфликт СССР с Финляндией, который вылился в конечном счете в войну между ними…Совершенно очевидно, что ответы следует искать, начиная с выяснения механизма принятия в Москве решения о войне с Финлняндией. Но одновременно надо учитывать, что при всех сложностях развития советско-финляндских отношений в 1930-е годы война между двумя странами могла возникнуть лишь в условиях обострения обстановки в мире. В этом смыслеона и являлась, бесспорно, следствием именно тех событий, которые получили развитие с началом Второй мировой войны». Тут автор висловлює вже більш помірковані погляди. Загалом же потрібно сказати, що праці В. М. Баришнікова відрізняються великою кількістю аналітичних суджень, значним науково-довідниковим апаратом. Сучасну фінляндську історіографію з питань як політичних відносин напередодні Зимової війни, так і беспосередньо збройного конфлікту, влучно характерезує Т. Ю. Віхавайнен: «Финляндская трактовка Зимней войны в принципе сохранилась практически неизменной с момента самих событий» . Потрібно сказати, що у Фінляндії Зимова війна, та події які їй передували користуються величезною увагою. Щорічно виходить велика кількість наукових досліджень, присвячених тим чи іншим аспекам протистояннся двох держав. Але потрібно зазначити і те, що основний масив сучасних досліджень цікавиться подіями, які відбувались беспеосередьно під час військових дій, тоді як причини війни і політичні події які передували конфлікту залишаються малодослідженими. Хотілося б виокремити працю О. Вехвіляйнена , яка присвячена участі Фінляндії у Другій світовій війні заглом. Але в ній достатньо великий обсяг матеріалу присвячується подіям, які передвуали вступу Фінляндії до світового конфлікту. Автор намагається знайти витоки конфлікту між СРСР та Фінляндією і шукає їх ще під час громадянської війни у Фінляндії . Автор використовує велику кількість джерел, іноземну історіографію, намагається підійти до вирішення питань найбільш об’єктивно. Потрібно відмітити і те, що пан Вехвіляйнен з величезною повагою ставиться до радянських бійців і розуміє те, що звичайні солдати і офіцери лише виконували наказ. Також заслуговує на увагу праця, а точніше частина праці колективу фінляндських авторів, яка має назву «Від Великого Князівства до сучасної держави:Політична Історія Фінляндії від 1809 р.» . Нас тут цікавить розділ, який підготував пан С. Гентіля, і який розповідає про події, які пов’язані з історією Фінляндії в період з 1917 по 1944 рр.. В ній автор подає лише, і це видно з назви роботи, політичну історію країни. Ця праця подає нам факти, і лише факти. Дає нам, так би мовити, їжу для міркування. Автор намагається надати нам можливість самим зробити висновки із поданої інформації. Відомим фінляндським автором є Генрік Мейнандер, але із цілої низки його праць присвячених подіям Зимової війни, нас, поки що, цікавить лише загальна «История Финляндии» . Тут автор лише підтверджує вищезгадані слова Віхавайнена щодо того, що фінляндська історіографія практично не змінювала свої погляди на цей конфлікт від часу його закінчення. Автор стисло розбирає події які привели фінляндців до цієї війни. Звичайно не можна говорити про вичерпну інформативність цього дослідження, адже метою автора було найбільш стисло розповісти читачеві усю історію країни. Але автор намагається, хоча і стисло, довести, що Фінляндія лише стала заручницею ситуації. Ось, що він говорить про причини війни: «Почему же Советский Союз напал на нейтральную Финляндию? Основной причиной были опасения Сталина, что Гитлер может через территорию Финляндии двинуться на Ленинград и северные области СССР. Не помогло здесь и заверение финского правительства на переговорах с Москвой осенью 1939 г. в том, что Финляндия готова отразить, в частности, германское наступление. По подозрениям Сталина, немцы могли бы высадиться в Финляндии вне зависимости от официальных заверений» . Але потрібно відмітити і те, що пан Мейнандер відомий своєю зацікавленістю у соціальній історії. Саме цим ця робота і цікава, адже автор, описуючи будь який період історії своєї рідної країни, завжди пише і про історію свого народу. Це, на наш погляд, заслуговує на велику пошану. Загалом же потрібно відмітити схильність до зближення фінляндської і російської історіографії. Зближення думки істориків цих країн почалося відразу після розпаду СРСР. І так би мовити, плодом, цього зближення стала сумісна праця фінляндських та російських істориків «Зимняя война 1939-1940 гг. в рассекреченных документах Центрального архива ФСБ России» , яка побачила світ у 2009 році. Це видання корисне тим, що поряд із ґрунтовним науковим оглядом різноманітних проблем вивчення історії Зимової війни, подається велика кількість документів. Знову ж таки, ми можемо говорити про великий довідково-науковий апарат усіх робіт, які представлені у цій збірці. Як вже згадувалося вище, корисна вона і тим, що авторами статей є, як і російські, так і фінляндські історики. Щодо історіографії цього питання в інших іноземних країнах, то потрібно сказати про те, що основною перешкодою для іноземних дослідників є незнання фінляндської та російської мов. Це засвідчує Віхавайнен: «Постоянно выходит некоторое количество литературы о Зимней войне на английском языке. Как правило, ее слабой стороной является недостаточное знание авторами финского языка. Лишь малая часть исследований, касающихся Зимней войны, доступна на каком - либо другом языке, кроме финского» . Тут знову ж таки потрібно зазначити те, що сучасна англомовна історіографія зосереджує свою увагу, головним чином, на питання британсько-фінляндських відносин під час Зимової війни, та, безпосередньо на бойових діях. Так, наприклад, можна згадати працю Карла Ван Дайка «The Soviet invasion of Finland, 1939-40» . Але, знову ж таки, автор зупиняю свою увагу головним чином на організації та діях Червоної Армії, аналізує її керівний апарат після «сталінських чисток». Автор використовує велику кількість російськомовних джерел. Але огляд радянсько-фінляндської дипломатії напередодні конфлікту є стислим і має загальний характер. Потрібно згадати і працю колективу британських авторів Філіпа Джоуетта та Брента Снодграсса « Finland at War 1939-1945.» . Ця праця, як і попередня, зосереджує свою увагу на діях армії. На початку цієї праці подається невеликий огляд політичної ситуації у Європі напередодні Зимової війни. Також у роботі міститься невеликий хронологічний довідник, який описує дипломатичні контакти Фінляндії та СРСР , але в період лише з вересня 1939 р. до початку війни, тобто охоплює лише три місяці. Робота корисна і тим, що має надзвичайно великий ілюстративний матеріал. Але не слід забувати, що історія дипломатії у ній висвітлена вкрай стисло і опосередковано. Серед інших іноземних досліджень потрібно згадати роботу Кріса Манна та Крістера Йоргенсона «Война в Арктике» . У першій частині цієї праці автори розповідають про події Зимової війни і побіжно згадують перебіг радянсько-фінляндських переговорів напередодні конфлікту. Джерела з вивчення питань радянсько-фінляндської дипломатії напередодні Зимової війни слід, на нашу думку, поділити на дві частини. Перша з них, це мемуари. Для нас цікавими будуть мемуари К.Г. Маннергейма , В. Таннера , та, частково, К.А. Мєрєцкова . Щодо записів Маннергейма, то потрібно відразу зазначити те, що вони будуть корисні у вивченні історії Фінляндії загалом у першій половині ХХ ст.. Для нас ці мемуари корисні тим, що автор намагається викласти свою точку зору щодо політичних відносин між Фінляндією та СРСР. Практично усі його дані можна перевірити за документами чи спогадами його сучасників. Але у той самий час потрібно говорити і про те, що все ж таки, Маннергейм не міг знати усіх нюансів переговорів особисто і тому, часто він говорить про те, що сам не чув і не бачив, а бачили чи чули його співбесідники. Однак, безумовно, ці мемуари є дуже корисним джерелом у вивченні радянсько-фінляндських відносин напередодні Зимової війни. Мемуари ж В. Таннера є, мабуть, ще більш цінними для нас тому, що сам він брав участь у переговорах і був членом кабінету міністрів . Він точно і змістовно описує хід переговорів від самого їх початку, до підписання Московського мирного договору у березні 1940 р.. Але потрібно зауважити і те, що міністром закордонних справ Таннер став лише 1 грудня 1939 р., тобто наступного дня після початку Зимової війни. Отже на переговорному етапі він лише брав участь у мирних делегаціях і не був повністю ознайомленим із ходом переговорів. У той самий час потрібно відзначити і те, що Таннер дуже змістовно описує свої подорожі до Москви, говорить навіть про те, які вистави він відвідав, чим харчувалася делегація. Безумовно спогади В. Таннера є дуже цінним джерелом з питань вивчення ґенези радянсько-фінляндських відносин під час та напередодні Зимової війни. Мемуари ж К.А. Мєрєцкова відображають протилежну від двох попередніх спогадів точку зору. Вони цікаві для нас тим, що відображають позицію радянських військових щодо конфлікту і перебігу дипломатичних відносин напередодні Зимової війни. До цих спогадів потрібно ставитися вельми критично, адже автор відображає позицію партійного керівництва держави. До другої ж групи джерел можна віднести документальні збірки. Згадуваний вище пан Віхавайнен констатує: «Документальные издания в Финляндии выходят редко» . З цим важко не погодитись. До того ж і російськомовні документальні видання з цього питання виходять вкрай рідко. Можна відзначити лише згадувану вище збірку наукових статей та документів та, певною мірою, збірку документів під назвою «По обе стороны Карельского фронта 1941-1944» І хоча за назвою збірка хронологічно не повинна відноситися до досліджуванного апсекту, у ній є документи, які безпосередньо проливають світло на події радянсько-фінляндської дипломатії напередодні збройного конфлікту . Колишній фінській міністр закордонних справ В. Таннер, у своїх мемуарах, які присвячені як міжнародним відношенням Фінляндії і СРСР , які передували цій війні, так і їх відношенням вже під час збройного конфлікту, починає розповідь з 1938 року. Тобто за рік до початку військових дій. В цей період політичні відносини цих двох країн вже почали загострюватись. Зрозуміло, що конфлікт не міг виникнути на пустому місці. Для розуміння причин війни 1939-1940 рр., потрібно дослідити політичні процеси загалом 30-х рр. ХХ ст.. Фінський історик, О. Вехвіляйнен так описує причини загострення відносин Москви і Гельсінкі: «…Москву почав непокоїти дедалі більший вплив Німеччини на буферну зону, тобто Фінляндію, балтійські країни( Естонію, Латвію, Литву) та Польщу. Ці так звані «прикордонні країни» перетворились на життєво важливий щит на шляху німецьких амбіцій. Метою совєтської політики в Прибалтиці стало збереження статус-кво в цьому регіоні.» Для розуміння тих методів, якими користувався СРСР для встановлення сприятливих для себе умов, ми можемо подивитися на історію міжнародних відносин цієї держави з іншими прибалтійськими країнами: Латвією, Литвою та Естонією, певною мірою можна долучити до цих держав і Польщу, яка на той час теж мала вихід до Балтійського моря. 1. Пошук СРСР дипломатичних контактів із Фінляндією та перші пропозиції про співпрацю Карл Маннергейм, як і колишній дипломат, Вяйньо Таннер, описує дипломатичні відносини цих двох країн ще до отримання запрошення до Москви 5 жовтня. Вони синхронно починають свою розповідь стосовно цих відносин з 14 квітня, 1938 року: «14 апреля второй секретарь советского посольства в Хельсинки Ярцев попросил срочной встречи для беседы с министром иностранных дел Холсти. Министр принял его в тот же день, и Ярцев сказал, что он получил от своего правительства широкие полномочия на переговоры о достижении большего взаимопонимания между Финляндией и Советским Союзом». Так пише Маннергейм. Тут варто сказати про саму постать Бориса Ярцева, ось як характеризує його Таннер: «От лица Советского Союза выступил не министр иностранных дел, а второй секретарь советского представительства в Финляндии Борис Ярцев. Он уже несколько лет работал в Хельсинки и обзавелся значительным кругом знакомств, преимущественно в левых кругах. Он был яркой личностью, с ним было легко обсуждать самые щекотливые темы. О нем говорили, что он является сотрудником ГПУ– такого рода люди имелись в штате всех официальных советских представительств. Его жена, миловидная женщина средних лет, тоже была хорошо известна в столице, поскольку она представляла советское туристическое агентство «Интурист» и занималась организацией экскурсионных и деловых поездок в Россию.» Отже це був типовий для того часу представник СРСР за кордоном, Таннер відзначає його зв’язки з лівими політичними угрупуваннями Фінляндії. Можна відразу констатувати той факт, що наділення Ярцева такими повноваженнями, мається на увазі його роль на | |
| Просмотров: 397 | Загрузок: 13 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |