| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
Еволюція лейбористської партії Великобританії
| [ Скачать с сервера (124.5 Kb) ] | 02.04.2017, 13:54 |
| Вступ Керована Тоні Блером з 1994 р. Лейбористська партія Великобританії три рази поспіль приходила до влади за результатами парламентських виборів у 1997, 2001 і 2005 рр.. Це історичний рекорд, можливо, буде знову повторений лейбористами в найближчому майбутньому. Станом на 1 березня 2010 р. лідером партії і прем'єр-міністром уряду Сполученого Королівства є Гордон Браун. Як пише газета Sunday Times «правляча Лейбористська партія Великобританії може призначити нові парламентські вибори вже на 25 березня 2010 року». Тут же «за законом, - з посиланням на РІА« Новини »1, - вибори, які скликає прем'єр-міністр Великобританії, повинні відбутися до початку червня наступного року [2010 - І.С.] 1. Найбільш вірогідною датою їх називалося 6 травня, щоб вони могли бути поєднано з виборами до місцевих органів влади ». За перший період перебування у владі (1997-2001) лейбористам вдалося домогтися ефективної взаємодії держави і суспільства у вирішенні соціально-економічних проблем і подальшого конституційно-правового регулювання в бік розвитку демократії та деволюції, дозвіл збройного конфлікту в Північній Ірландії і зняття проблеми терористичної загрози ІРА як результату переговорів і посилення внутрішнього законодавства. На ці та багато інших сучасних реалії вже є конкретні рішення, апробовані першим урядом Тоні Блера. Актуальність теми: У зміні поколінь політичних лідерів і політичних еліт, яка відбувається на зламі століть , прем'єр - міністр Великої Британії , безперечно , є однією із знакових постатей. Коли в 1997 р. Тоні Блерпосів пост глави уряду, він начебто стояв однією ногою у XX , а другою - в XXI ст. І хоча зараз важко сказати, де він залишить найпомітніший слід, уже сам факт його приходу до керівництва країною в цей переломний , і не тільки в хронологічному сенсі, період світового розвитку спонукає нас шукати в його діяльності риси того нового, що несуть із собою прийдешні століття й тисяоліття. Він став одним з найвідоміших політиків кінця XX – початку XXI століття. Це єдиний лейбористський прем'єр Великобританії, який привів свою партію до перемоги на виборах три рази поспіль. Мене особисто він зацікавив як людина з надзвичайним обдаруванням політика, харизмою та особливою саме для нього вірою у те, що мірою рішень має бути їх «правильність». Щодо оцінки його діяльності точаться найпалкіші політологічні дискусії, в яких застосовуються діаметрально протилежний аргумент. Але яка б не була кінцева оцінка, Тоні Блер може по праву вважатись одним найяскравших лідерів нашого часу. Перші два роки перебування Тоні Блера на посаді прем'єра, а до того три роки лідером однієї з двох головних партій країни переконливо свідчать про те, що ми маємо справу з політичним діячем нової формації, стиль керівництва й зміст діяльності котрого не вписуються в усталені стереотипи. Водночас це людина, погляди якої глибоко вкорінені в традиції британської політичної культури, і в тому числі в її зовсім нещодавню, тетчерівську, складову. Об'єктом дослідження є політичне життя Великобританії в період перебування при влади першого лейбористського уряду Тоні Блера (1997-2001). Предметом дослідження є діяльність Лейбористської партії у Великобританії з 1979 по 2001 рр.. Хронологічними межами роботи є період з 1979 по 2001 рр.. Період цього часу характеризується тим, що, програвши вибори консервативної партії 3 травня 1979 р., лейбористи, роздирається ідейними течіями, на 18 років йдуть в опозицію, погрожуючи повторити долю лібералів зійти до рівня другорядної партії. Усвідомлення змін і зміна внутрішньої структури та ідеології партії від соціалістичних установок до демократичних дозволило лейбористам домогтися приголомшливого успіху і повернення собі 2 травня 1997 статусу правлячої партії. Вони не тільки не розгубили кредит довіри населення за перший термін перебування біля владного керма, але й заробили собі нову перемогу на парламентських виборах 7 червня 2001 р. Ця дата і перемога є свідченням великої ступеня впливу партії на політичне життя країни і величезної довіри виборців попередньої ефективної роботі лейбористів. Подальше вивчення діяльності Лейбористської партії Великобританії виходить за верхню межу предмета дослідження. Метою дослідження курсової роботи є вивчення впливу Лейбористської партії на політичне життя Великобританії в 90-і рр.. XX - початку XXI століття. Для досягнення мети дослідження необхідно вирішити ряд завдань: 1. Виявити значення парламентських виборів 1979, 1983, 1987 і 1992 рр.. на реорганізацію партію і виходу з гострого внутрішнього структурно-ідейної кризи (1979-1994); 2. Розглянути модернізацію партійного статуту та передвиборчої платформи лейбористів (1994-1997); 3. Показати діяльність першого лейбористського уряду Тоні Блера (1997-2001). Історіографія : Джерельну базу дослідження складають документи та матеріали трьох груп: 1) урядові та міжнародні документи (тексти міжнародних двосторонніх та багатосторонніх угод, документів історично послідовних Європейських співтовариств, що передували формуванню ЄС, Європейського Союзу, колишнього ЗЄС, НАТО, виступи, заяви та промови британських лідерів та офіційних осіб ,2) періодична преса; 3) мемуари державних діячів США ( Б. Клінтона Дж. Буша. Т.Блера ) Вони становлять винятково важливе та цінне коло історичних джерел, що дозволяє з’ясувати глибинну, особисту мотивацію сприйняття історичних подій та формуванню зовнішньої політики. До аналізу еволюції британського лейборизму зверталися О.М. Байкова Н.М. Степанова , С.А. Чернецький , Є.І. Удальцов . Проблему пошуку ідентифікації європейської соціал-демократії розглядала І.В. Данилевич.Аналізу концепції «новітніх лівих» присвячені роботи Є.В. Осипової Сучасні економічні концепції британських лейбористів описав А. Кочетков Історія Лейбористської партії періоду «ревізіонізму» від Х'ю Гейтскелла до Тоні Блера описана Тюдорів Джонсом . Широку картину процесу реформ за лідерах лейбористської партії Нейл Кіннок, Джона Сміта і Тоні Блера, яскраві політичні портрети провідних лейбористських політиків дав Енді МАКСМ у своїй роботі «лейборизму в особах». . Є.В. Ананьєва , ретельно проаналізувавши перетворення «нових лейбористів» у сфері економіки, виступала проти ідеалізації «третього шляху» Тоні Блера і назвала це спробою "помислити про немислиме". На думку автора, соціальні реформи «нових лейбористів» виражалися не в збільшенні обсягу державних коштів, а в їх більш раціональному витрачанні. Глибокий аналіз діяльності уряду Тоні Блера і самого прем'єр-міністра представлений в монографії Ентоні Селдона і збірнику під його редакцією. Англійський історик Р. Блекберн визначав перемогу «нових лейбористів» на виборах 1997 р. як «оксамитову революцію». Комплексний аналіз внутрішньої політики консервативного уряду Джона Мейджора і перших років діяльності першого лейбористського уряду Тоні Блера дано у колективній монографії британських істориків А. Баджа, А. Кру, Д. Маккея і К. Ньютона. Автори аналізували пріоритетні напрямки політики консерваторів і лейбористів, оцінювали позитивні і негативні сторони цієї політики. Цікавим є дослідження Н.К. Капітонової де в розділі «Замість висновку. Зовнішньополітичні орієнтири лейбористського уряду Т. Блера »автор розглядає першу програмну промову із зовнішньої політики« нових лейбористів », призводить п'ять показників готовності Великобританії до можливого введення єдиної європейської валюти, приділяє увагу ставлення керівництва держави до Економічного та валютного союзу, зачіпає проблеми відносин Великобританії з США , НАТО, пов'язуючи їх з темою європейської інтеграції. Особливу групу робіт складають праці Ал.А. Громико, С.П. Перегудова. Перегудов вказав на фатальну роль європейських питань для консерваторів: протистояння євроскептиків і євроентузіастами викликало розкол в партії, що, в кінцевому рахунку, зіграло на руку лейбористам. Він же у своїх роботах відводив значне місце періоду знаходження Лейбористської партії в опозиції, а також діяльності Тоні Блера. У роботі «Тоні Блер» крізь призму біографії головного героя показує шлях розвитку сучасного лейборизму, а також першою і третьою розділах дослідження «Політичні зрушення в країнах Заходу» приділено увагу оцінці ідей нового лейборизму, багато з яких були привнесені з арсеналу тетчеризму. Розділ 1. Еволюція лейбористської партії Великобританії в період з 1979 по 1994 роки 1.1. Лейбористи в опозиції. Спроби реорганізації партії в 80-ті - на початку 90-х років Історія Лейбористської партії Великобританії представляє собою наочний приклад виникнення і розвитку політичної сили, затребуваною глибокими соціальними зрушеннями, що відбиває інтереси робітничого класу, що спирається на організовану і фінансову підтримку профспілкового руху. Завдяки першим лейбористам з'явилися зачатки пенсійної системи, допомоги по безробіттю, скасовано ряд антипрофспілкових законів і закладалися основи «держави благоденства», з розмахом вибудуване після приходу в 1945 р. до влади. У ході реформ були націоналізовані Банк Англії, вугільна, газова і сталеливарна промисловість, чорна металургія, залізні дороги, транспорт і авіація, електроенергетика, а також створена розгалужена система соціального обслуговування, вінцем якої стала національна служба охорони здоров'я. Різко збільшені витрати держава покривала за рахунок національної системи страхування і прогресивного оподаткування. В кінці 1970-х рр.. у Великобританії склалася кризова ситуація: почався нестримне зростання цін і збільшення числа безробітних. Взимку 1978/79 рр. 1. профспілкові лідери організували страйковий рух з вимогою підвищення оплати праці, але це призвело б до збільшення ще більше безробіття, так як в умовах падіння попиту і нерентабельність підприємств збільшення заробітної плати лише загострило проблеми бізнесу і держави в цілому. На загальних виборах 3 травня 1979 1 м. лейбористи з лідером партії Джеймсом Каллагеном зазнали нищівної поразки від консерваторів на чолі з Маргарет Тетчер. 1 Смотров А. Парламентські вибори у Великобританії можуть пройти вже в березні [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.rian.ru/world/20091213/198998140.html; вільний. - Перевірено 1.03.2010. Після цього Лейбористська партія Великобританії на 18 років піде в опозицію у пошуках шляхів подолання внутрішньої кризи і створення чіткої програми дій для виборця. 25 січня 1981 3 р. від помірних, незадоволених посиленням лівих в партійній організації і переконаних ошибочностью їх курсу, відколовся правий край лейбористського руху. Його представниками були відомі і визнані політики: Рой Дженкінс, Ширлей Вільямс, Девід Оуен і Вільям Роджерс. Їх називають «Бандою чотирьох» повсталих проти Лейбористської партії з метою створення власної Соціал-демократичної партії, до якої приєдналися також 29 депутатів лейбористської партії в парламенті. Соціал-демократи пішли на вибори 1983 альянсом 4 разом з лібералами, і мало не потіснили Лейбористську партію в боротьбі за 2-е місце. Лейбористи вийшли до виборця з програмою 5 перетворень у суворій соціалістичному тоні, який включав одностороннє ядерне роззброєння, високий прибутковий податок і серйозної ступеня втручання держави в економіку, тобто націоналізацію, особливо банківської сфери, і вихід з європейської інтеграції. Тоді критики справедливо назвали цю програму «найдовшою запискою самовбивці». Початок економічного підйому, ще рік тому непопулярних реформ Маргарет Тетчер внаслідок високого безробіття, який досяг рівня після закінчення 2-ї світової війни, і переможний дух перемоги Фолклендської війни не залишили суперникам 9 червня 1983 6 м. ніяких шансів, тим більше вони використовували телемовлення, тоді як лейбористи зберегли ставку на радіо. 3 Sopel Jon. Tony Blair: the Moderniser. London. Michael Joseph. 1996. 4 Овчинникова О. Г. Путін, Блер, Буш: Біографії та аналогії / Овчинникова О. Г.; Овчинникова О. Г., Халін До. Е. - М.: Велбі, 2004. - 288 с. 5 Ананьєва Є.В. Тиха революція Т. Блера. Актуальні проблеми країн Європи / Навчальний посібник. - М.: ТАК МЗС РФ, 2001. - 454 с. 6 Мілін М.М. Третій шлях Тоні Блера / / Міжнародна життя, 1999. - № 7. С. 40-54. У 1986р. Лейбористська партія для своєї популяризації 7 запрошує на посаду директора зі зв'язків з громадськістю Пітера Мандельсона, який намагається показати виборцям новий образ партії, що стоїть на позиціях соціал-демократії, зі збереженням ринкових елементів і державним регулювання зобов'язань перед суспільством. У партійні документи, наприклад, включаються обіцянки в разі приходу до влади створення міністерства у справах жінок на рівні кабінету. Тіньовий міністр Джо Річардсон вважала гендерна рівноправність корисним для чоловіків і жінок. Однак середньостатистичного виборця, як і раніше насторожував пункт програми одностороннього ядерного роззброєння в умовах зберігав протистояння двох воєнно-політичних блоків: ОВД і НАТО, і вважав за краще віддати голос підтримки консерваторам. Крім того не можна забувати, що в лейбористів зберігалися побоювання з приводу бути відстороненими від звання опозиції Її Величності конкурентами по Соціал-демократичної партії. Нейл Кіннок пішов у відставку, і місце лідера партії перейшло 18 липня 1992 за результатами партійних виборів Джону Сміту, його заступником стала Маргарет Беккет. Деякі профспілки відмовили балотувати своє представництво, тому що їх роль була значно знижена. Джона Сміта, який обіймав помірно праву позицію, обрав еволюційні перетворення партії, вважаючи, що виборцю необхідно запропонувати нову позитивну програму. Розробкою економічної політики займався тіньовий міністр фінансів Гордон Браун, Тоні Блер - тіньовий міністр внутрішніх справ був зайнятий створенням оновленої загальнонаціональної доктрини, в основі якої лежали принципи змішаної економіки і обмеження витрат у соціальній сфері за рахунок її часткового фінансування бізнесом. 7 Степанова Н.М. Культура гендерних відносин в політичних партіях і в парламенті Великобританії / / Гендерна реконструкція політичних систем / ред. Н. М. Степанова, М.М. Кириченко, Є.В. Кочкіна - СПб.: ІСПГ-Алетея, 2003. - С.991. Завдяки своїй згуртованості на тлі консерваторів, проведені в грудні 1992 р. соціологічні дослідження показали, що лейбористи випереджали за популярністю суперників на 12 пунктів, дві третини респондентів позитивно оцінили діяльність Сміта. У липні 1993 р. керівництво партії «запропонувало реформувати Тіньовий кабінет і збільшити число жінок в ньому до 4 осіб» 8, що користуються підтримкою депутатської фракції Палати Громад. На партійній конференції 1994 р. жінки погодилися підтримати дану резолюцію на умовах, що буде введено квотування при відборі кандидатів. Відтепер профспілки втрачали свій вплив на центральне керівництво партії. Можливо, планомірна еволюційна програма принесла свої результати на виборах та Сміту б вдалося привести Лейбористську партію до перемоги, але як відомо історія не знає умовного способу «якби». 12 травня 1994 Джон Сміт раптово помер 9 в результаті серцевого нападу і його заступник Маргарет Беккет тимчасово виконувала обов'язки лідера партії. Далі до керівництва партією приходить молодий політик, лейборист Тоні Блер. Таким чином, погіршення економічної ситуації у Великобританії в кінці 1970-х рр.., Нездатність Лейбористської партії запропонувати адекватний вихід з кризи показало історичну неспроможність застосовуваних методів управління, які поступилися місцем у 1979 р. новим підходам неоконсерваторів. З цього часу лейбористи намацували шлях повернення до влади, виборах 1983 р. ще раз показали неспроможність соціалістичних ідей і мало не відкинули партію на другорядні ролі. 8 . Степанова, Н.М. Культура гендерних відносин в політичних партіях і в парламенті Великобританії [Електронний ресурс] - СПб.: ІСПГ-Алетея, 2003. - С.991. - Режим доступу: http://www.owl.ru/win/books/genderpolicy/stepanova1.htm; вільний. - Перевірено 1.03.2010. 9 Rentoul Jonh. Tony Blair. London. Little & Brown. 1995. Прихід до управління в партію помірних лейбористів, курс на обмеження ролі профспілок і визнання ефективності ринкових механізмів на виборах 1987 і 1992 рр.. лише повернули симпатії виборців, але малопомітні ідеологічні зміни не могли стати гарантією приходу до влади. Все рішучіше в структурах партії звучать нові ідеї прихильників рішучих змін, одним з яких є молодий лейборист Тоні Блер. Саме його енергія, рішучість, наполегливість дозволили йому стати лідером Лейбористської партії у 1994 р., з його ім'ям пов'язані подальші внутрішньопартійні реформи і зростання популярності організації в очах виборців, тому біографії Тоні Блера будуть присвячені додаткові дослідження автора. 1. 2. Тоні Блер: сходинки до влади Повне ім'я майбутнього лідера Лейбористської партії і потім прем'єр-міністра Великобританії - Ентоні Чарльз Лінтон Блер 10, який народився 6 травня 1953 р. у пологовому будинку Королеви Марії в м. Единбурзі. Батько - англієць Лео Блер, а мати - Хейзел Корскадден, що має єврейсько-німецькі корені. У Тоні є старший брат - Вільям і молодша сестра - Сара. Після народження Тоні сім'я жила на вулиці Пейслі-Террас району Віллоубре Единбурга. Батько в цей період працював податковим інспектором і навчався одночасно у Единбурзькому університеті на юриста. У 1955 р. родина переїжджає жити на три з половиною роки в Австралію, де батько зайняв посаду лектора з юриспруденції в університеті м. Аделаїда. Сім'я жила недалеко від університету в передмісті Далуіч. В кінці 1950-х рр.. вони повертаються до Великобританії, де спочатку жили в сім'ї вітчима та матері Хейзел в передмісті Глазго Степпс. Залишок дитинства Тоні Блер провів у Дареме, де батько читав лекції в університеті. У 1961 р. Тоні віддали в місцеву Даремського школу. Батько став членом Консервативної партії Великобританії, і в 1963 р. зробив спробу балотуватися в Палату Громад. Однак, під час виборчої кампанії, у Лео трапився інсульт, тому йому довелося залишити активний спосіб життя і присвятити себе відновленню здоров'я. «Можливо вплив комплексу Фаетона - позбавлення в дитинстві батька як опори - зіграло роль у формуванні характеру Блера і в мотивах його виступів, для яких характерні життєстверджуючі теми відродження, оновлення і молодості» 2. Взагалі Тоні був натурою дуже норовливої, не раз своїми вчинками він створював проблеми для вчителів і батьків. У 1966 р. він закінчує початковий етап освіти і його знаходять у коледж Феттес - престижна приватна школа-пансіон в Единбурзі. У подібних школах в умовах жорсткої дисципліни виховувалася майбутня британська правляча еліта. 10 Rentoul Jonh. Tony Blair. London. Little & Brown. 1995. Винних підлітків нерідко сікли різками, у всьому панувала практика «дідівщини». Молодшим за віком хлопцям доводилося для старшокласників чистити взуття, натирати пряжки і іншу неприємну роботу. Тоні сильно страждав від таких порядків. Коли ж прийшла черга вирушати в Феттес на другий навчальний рік, він, помахавши на прощання батькам, тут же вистрибнув з поїзда в протилежну двері, дістався до аеропорту і спробував пробратися на Багамські острови. Проте пильні контролери вчасно виявили його, і довелося Блеру повертатися в нелюбимий коледж. На початку 1970-х рр.. після закінчення навчання в Феттесе Тоні рік прожив у Лондоні, вирішивши бути рок-промоутером, роз'їжджаючи на старенькому міні-автобусі і пропагуючи свою молодіжну групу, але все ж він вирішив поступити на юридичний факультет оксфордського коледжу імені Святого Джона. Тут же став учасником групи «Ugly Rumours» 11, в якій співав і грав на гітарі. Зовнішній вигляд все такий же: довгі скуйовджене волосся, екстравагантна одяг, а улюблена настільна книга у 18 років - «біографія Льва Троцького». Зустрічався з Мері Херрон, майбутнім режисером фільму «American Psycho». Сильний вплив на нього зробив студент і англіканський священик Пітер Томсон, що збудив у Блера серйозний інтерес до релігії і соціалізму, і Біблія незабаром зайняла місце книг Троцького. Він дотримувався ідеї, що для досягнення загального блага необхідно об'єднувати людей, підтримувати між ними атмосферу співробітництва й терпимості, так як колективні дії в дусі християнського соціалізму швидше призведуть до задоволення запитів індивідуумів, ніж вони доб'ються цього порізно. У 1975 р. Хейзел Блер, мама Тоні, померла від раку щитовидної залози, це залишило в душі глибокі переживання майбутнього політика. 11 Rentoul Jonh. Tony Blair. London. Little & Brown. 1995. У 1976 р. він закінчує навчання з дипломом бакалавра юриспруденції, спеціалізувався на трудовому праві. Блер подавав великі надії на юридичному напрямку і вирішив продовжити навчання в адвокатурі - лондонській юридичної палаті, де керівником був відомий лейборист Деррі Ірвін, він же потім в 1997 р. стане Лордом-канцлером з приходом партії до влади. Блер як практики, наприклад, виступав на захист, правда невдало, робітників фабрики з випуску штанів у судовому розгляді про святкові виплатах робочим. Там же вчилася Чері Бут. Тільки 29 березня 1980 вони одружилися. На початку 80-х Тоні Блер зробив дві невдалі спроби потрапити у владу. Спочатку від лондонського виборчого округу Південний Хакні і Шоредітч, де він не зміг навіть стати кандидатом на посаду консула. Потім він користуючись зв'язками тестя Тоні Бута встановлює контакт з лейбористом Томасом Пендрі і просить його підтримки в досягненні успіху в парламентській кар'єрі. Пендрі дав йому ознайомчий тур до Палати Громад і порадив йому висунути свою кандидатуру на користь підтримки населенням консерваторів виборчому окрузі, де в 1982 р. відбулися дострокові вибори кандидата в Палату Громад через смерть Рональда Белла. Тоні Блер програв, посівши третє місце і набравши 10% голосів підтримки, тим самим недобравши до 12,5%, щоб йому повернули передвиборний заставу в 150 фунтів стерлінгів. Проте такий результат вразив Майкла Фута, тим більше Блер написав йому листа в липні 1982 р., згідно з яким він дотримувався лівих поглядів і повідомив: «Я прийшов в соціалізм через марксизм», ці дані були опубліковані 12 в 2006 р. У 1983 р. обидва дружина балотувалися до парламенту від різних виборчих округів. Чері Блер програла і зосередилася на кар'єрі адвоката, а також присвятила себе сім'ї. Наприклад, в 1984 р. у них з'явилася перша дитина, а через п'ятнадцять - четвертий. Що ж стосується Тоні Блера, то це був показовий випадок везіння і його наполегливості. 12 Rentoul Jonh. Tony Blair. London. Little & Brown. 1995. Він виявив, що у недавно створеного виборчого округу Сіджфілд, розташованого в графстві Дарем, де провів дитинство Блер, немає кандидата від Лейбористської партії. Традиційно, вугільні області завжди підтримували лейбористів, не винятком був і цей район. При неоціненною підтримки лейбориста Джона Бартона, Блеру вдалося заручитися підтримкою інших однопартійців. Його внесли в список кандидатів в самий останній момент, і він виграв вибори над Лісом Хакфілдом. Блер дотримувався традиційних лейбористських поглядів, тяжіючи до лівого крила партії. Закликав до виходу з інтеграції з Європейським Співтовариством. Підтримував програму одностороннього ядерного роззброєння як учасник однойменної кампанії. У 1994 р. несподівано і раптово помер Джон Сміт, і Блер вирішив поборотися за лідерство в партії. Йому вдалося легко обійти Джона Прескотта і Маргарет Беккет. Більш серйозним суперником міг виявитися Гордон Браун, але їм вдалося домовитися. На приватній зустрічі в лондонському ресторані «Граніту» Блер можливо пообіцяв Брауну, що в майбутньому добровільно поступиться крісло прем'єр-міністра, а до певного той буде міністром фінансів. Гордон пропустив Блера до влади, до того ж він не відрізнявся даром ораторського мистецтва і зберігав класичний манірний вигляд велікобрітанца. Таким чином, 21 червня 1994 Тоні Блер після всього 11 років перебування в парламенті, стає у віці 41 року наймолодшим лідером Лейбористської партії за всю її історію. Таким чином, Тоні Блера відрізняє рішучість, наполегливість і прагматичність. На формування ранніх поглядів великий вплив мають ідеї справедливості, особливо у перерозподілі національного багатства країни від багатих до бідних, проте, опинившись в лавах лейбористів і переконавшись у неспроможності соціалістичних ідей, він разом з помірним більшістю партії починає переосмислювати програмні положення, та й кар'єра успішно йде в гору. | |
| Просмотров: 449 | Загрузок: 9 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |