| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
Курсова робота на тему: «Загальні поняття міжнародного приватного права»
| [ Скачать с сервера (147.5 Kb) ] | 02.04.2017, 14:02 |
| Вступ Існування та розвиток в якості реального суб’єкта міжнародних відносин і міжнародного права стали для України періодом суттєвих політичних і соціально-економічних перетворень. Міжнародне право тісно пов'язане з розширенням міжнародного торгівельно-економічного, науково-техничного і культурного співробітництва. Одним із вирішальних напрямів державної політики в Україні є реформування внутрішнього законодавства з метою наближення його до світових стандартів демократичної країни. Особливого значення в цьому зв’язку набуває питання оновлення законодавства у сфері приватного права, до якої традиційно відносять питання цивільного, сімейного, трудового права, а також таку специфічну галузь, як міжнародне приватне право. Міжнародне приватне право — галузь права, у межах якої регламентуються суспільні відносини з приватно-міжнародними якостями, напевне, найбільше з-поміж інших галузей національної правової системи взаємодіє з системами права інших держав. І хоча взаємодія характерна для всіх явищ і процесів як одна із загальних форм взаємовпливу (коли елементи взаємодії впливають один на одного, зумовлюють, спричинюють і результують один одного, виступаючи як загальна властивість матерії, наслідок і вираз її активності, основа багатьох форм відображення), в міжнародному приватному праві взаємодія набуває ознак специфічності, обумовленості взаємодіючими системами, зовнішнім середовищем, суб’єктивними факторами тощо та викликає необхідність її дослідження. Необхідність дослідження полягає ще й в тому, що для досягнення будь-яких результатів на міжнародній арені, потрібні знання саме в галузі міжнародного права. Для того щоб мати спроможність найбільш якісно використовувати міжнародне приватне право, спершу необхідно знати основи, а саме поняття міжнародного приватного права. Але для того щоб найкраще розкрити поняття, потрібно визначити предмет, систему, джерела та норми. Також потрібно дослідити розвиток та історію міжнародного приватного права, яка налічує не одну сотню років. Тенденції які виникли та виникають у світі. А також різні поняття та особливості міжнародного приватного права в різних країнах. 1. Поняття міжнародного приватного права У світі існує 214 правових систем. Універсального визначення поняття міжнародного приватного права немає. Міжнародне приватне право, починаючи свій розвиток з колізійного, пройшло тривалий шлях, сприйнявши стародавнє, зокрема староримське, право. Проте останньому так і не була відома розгорнута система колізійних норм. Вона починає складатися в епоху раннього середньовіччя внаслідок потреби врегулювати торговельні відносини. Такі норми містилися, зокрема, в договорах, укладених із греками 911 p. князем Олегом і 944 p. князем Ігорем, у "Руській правді", інших джерелах. Значно пізніше, з кінця середніх віків, почала формуватися практика й доктрина про колізії статутів (місцевих законів). Із статутних теорій і виникло колізійне право. Поступово виникала назва нового вчення — міжнародне приватне право.[1] Вважається, що засновниками доктрини міжнародного приватного права були Бартол (1314-1357, Італія), Бальд (1327— 1400, Італія), які коментували тексти римського права. В основному ці коментарі стосувалися контрактів, деліктів і заповітів. Згодом доктрину міжнародного приватного права доповнили: вчення про "автономію волі" сторін, за яким сторони могли застосовувати до договорів обрані ними звичаї (Шарль Дюму-лен, 1500—1566, Франція); твердження про безумовне застосування закону місцезнаходження речі щодо нерухомості (Бертран д'Аржантре, 1519-1590, Франція); теорія про застосування територіального принципу та принципу "ввічливості" ("comitas"), яка полягає у тому, що дія іноземних законів відбувається завдяки "міжнародній ввічливості" (Ульрік Губер, 1634-1694; Павло Вут, 1619-1667; Йоганнес Вут, 1647-1714, усі — Голландія). Міжнародне приватне право остаточно сформувалось як незалежна галузь права в XIX ст. Раніше воно розглядалось як частина інших галузей права, оскільки під впливом вчення італійських статистів вважалося, що сама природа національних та іноземних норм права визначала сферу застосування цих норм (так званий «односторонній» підхід чи «юнілітаризм»). До 1834 року ця галузь права називалась "Conflict of Law” (конфлікт законів або права). Тут виникала суперечка щодо вірного розуміння цього терміну – розуміти його як "конфлікт законів” або як "конфлікт права”. В міжнародному приватному праві може виникнути конфлікт двох або більше правових систем щодо врегулювання окремої справи. В історичному аспекті деякі з таких конфліктів призводили до війни між конфліктуючими державами. В 1834 році американський суддя Джозеф Старрі увів термін "International Private Law” ("Public” встановлює межі розповсюдження "private”). Окрім терміна «міжнародне приватне право» в доктрині та практиці пропонувалися ще й такі терміни, як «zwischenstaatliches privatrecht», «zwischenprivatrecht» (Цітльман), «grenzrecht» (Франкенштайн), «міжмуніципальне право» (США), «трансмуніципальне право» (Туреччина), «приватне транснаціональне право» (Еренцвейг), «право мультиштатних проблем» (фон Мерен і Траутман), «міжнародне цивільне право» (П.Е. Казанський) тощо. Однак ці терміни так і не знайшли серйозної підтримки з-поміж широкого загалу юристів. Проте, на думку окремих юристів, термін МПрП іноді може ввести в оману, оскільки, як вважають К. Ліпстайн та Г. Парра-Арангурен, насправді воно не є ні міжнародним, позаяк більшість його норм створена «національним» законодавцем, ні приватним правом, оскільки воно не стосується лише приватноправових відносин. Окрім того, деякі автори вказують на те, що у сучасному праві відбувається «публіцизація» приватного права завдяки дедалі ширшому втручанню держави у сфери приватних інтересів людини.[2] Визначний внесок у розвиток доктрини міжнародного приватного права зробив Альберт Дайсі (1835—1922, Англія), деякі інші вчені. Доктрина права була доповнена, зокрема, теорією Фрідріха-Карла фон Савіньї (1779—1861, Німеччина), за якою кожне правовідношення можна найбільш тісно пов'язати з певним місцем. Паскуале Манчіні (1817—1888, Голландія) вважав, що "власний" національний закон повинен слідувати за кожною особою, яка перебуває у межах іноземної держави. Згодом важливе місце у розвитку доктрини права займають праці Е. Бартена (1897, Франція), Ф. Кана (1891, Німеччина). Розвивається доктрина міжнародного приватного права в західних державах і в теперішній час. Так, у сучасній правовій доктрині держав Східної Європи важливе місце посіли праці Ж. Сталева (Болгарія) — зокрема, про природу та функції міжнародного приватного права; І. Сассі (Угорщина) — щодо колізійних норм у міжнародному приватному праві, питань міжнародного трудового права, міжнародного цивільного процесу, М. Сосняка (Польща) — щодо відповідальності; В. Кнаппа (колишня Чехо-Словаччина) — питання загальної частини вказаної галузі права.[3] У Росії наприкінці XIX — на початку XX ст. великою популярністю користувалися праці Д. Мейєра, Н. Іванова, К. Малишева, Ф. Мартенса, А. Пиленко, П. Казанського, Б. Нольде, М. Бруна. Радянський період у розвитку доктрини міжнародного приватного права ознаменований творчим доробком С. Б. Крилова, І. С. Перетерського, Л. А. Лунца, М. М. Богуславського. Українську доктрину розвивали В. М. Корецысий, Г. К. Матвеев, Ю. Г. Матвеев, праці яких є актуальними й нині. В останнє десятиріччя проблеми уніфікації колізійних норм правових актів нашої держави досліджував А. Г. Хачатурян. Загальні питання міжнародного приватного права, питання шлюбно-сімейних відносин з "іноземним елементом" та деякі інші є предметом дослідження В. І. Кисіля; проблеми іноземних інвестицій - В. М. Коссака; трудові правовідносини з "іноземним елементом" — А. С. Довгерта. Вітчизняна доктрина вказаної галузі права збагачена працями О. А. Підо-пригори, М. М. Сибільова, В. Л. Мусіяки. Незважаючи на чималу кількість наукових досліджень, доктрина правової системи нашої держави потребує вивчення та аналізу багатьох питань, актуальних для суверенної України.[4] Під "іноземним елементом" Г.С.Фединяк розуміє: - суб'єкт, який має іноземну належність (громадянство, місце проживання - щодо фізичних осіб; "національність" — щодо юридичних осіб); - об'єкт який знаходиться на території іноземної держави; - юридичний факт, що мав чи має місце за кордоном. Як бачимо, специфікою міжнародно-приватних відносин є наявність "іноземного елементу".[5] Ось приклад, що демонструє складне поєднання "іноземного елементу" у правовідношенні. Напередодні 1996 p. затонуло судно "Сімба-1". Власником його була турецька фірма "Сімбашиппінг енд трейдшг", яка зареєструвала судно. Вона передала оперативне управління судном турецькій компанії "Кнідос". Місце реєстрації судна — Мальта. Ліцензована крюїнгова компанія "Євромарін сервіс", зареєстрована в Одесі, найняла екіпаж, до складу якого входило 12 моряків — громадян України, що загинули внаслідок аварії. Трудові контракти з ними було укладено за законодавством Великобританії. Судно перевозило вантаж (1800 тонн металу) з російського порту Таганрог до турецького порту Деліскелесі.[6] Однак загалом, як вважає переважна більшість юристів, МПрП є галуззю національного, а не міжнародного права; воно має міжнародний предмет регулювання, але не джерела. З іншого боку, термін «колізійне право» (conflit de lois, law on collision of laws, kollisionrecht) є занадто широким, оскільки його можна тлумачити як такий, що охоплює не лише колізії між приватним правом різних країн, але й також колізії у сфері публічного права. Більше того, сам термін «колізія» не є вдалим, позаяк може скластися враження, що нібито має місце конфлікт суверенітетів держав, хоча насправді йдеться про збіг сфер дії різних національних правових систем, пов'язаних з даною справою.[7] Що собою являє міжнародне приватне право? В чому його необхідність? Простим і переконливим є визначення дореволюційного російського вченого М.І.Бруна, що наводиться в літературі. Він писав щодо цього права: “Это совокупность правил, определяющих законы какого государства должны нормировать частное юридическое отношение, в котором участвуют иностранцы или которое возникло за границей. Каждое государство, в силу своего суверенитета, могло бы, по-видимому, в пределах своей территории допускать применение только своих законов, но на практике все культурные государства признают у себя в силу юридической необходимости, действие иностранных законов. Если нельзя требовать, чтобы наши законы соблюдались за границей людьми, которые вовсе не рассчитывали когда-либо иметь с ними дело, то уже по этой причине необходимо признавать иностранные законы. Иначе отношения, законно возникшие за границей, должны бы считаться незаконными у нас: супруги – незаконно сожительствующими, законные дети – незаконными, долги – ничтожными, договоры – не обязательными и т.д.”. В наш час, коли Україна здобула незалежність, підвищилась активність громадян у всіх сферах суспільного життя, зросла міграція населення, розширюються зовнішньоекономічні зв’язки, зростає і необхідність всебічної регламентації відносин з “іноземним елементом”. Розвиток економіки, культури, засобів комунікації, транспорту тощо вимагають правового оформлення такого типу відносин як міжнародних. В літературі, навчальних посібниках їх умовно поділяють на дві великі групи: міждержавні та неміждержавні. Перша становить сферу міжнародного публічного права, друга – міжнародного приватного права. Публічне міжнародне право регулює відносини між державами і міжнародними організаціями. Міжнародне приватне право – цивілістичні відносини громадян та організацій – юридичних осіб за участю “іноземного елементу”. Ці галузі взаємопов’язані. Обидві регулюють міжнародні відносини. За чинною доктриною приватне міжнародне право не повинно суперечити принципам публічного міжнародного права. Як відомо, поділ правових норм на норми публічного і норми приватного права є традиційним. Ще юрист стародавнього Риму Доміцій Ульпіан зазначав, що публічне право належить до статусу держави, а приватне – до статусу окремих осіб. Цей поділ був сприйнятий правниками країн континентальної Європи і традиція зберігається до цього часу. До публічного права відносять галузі права, які регулюють відносини органів державної влади і громадян та взаємовідносини державних органів між собою, а до приватного – галузі, що регулюють відносини між фізичними особами та організаціями – юридичними особами. Слід зауважити, що цей поділ вельми умовний. Відомий російський юрист свого часу писав, що римляни зводили відміну приватного від публічного права до різниці охоронюваних інтересів, поділяючи саме інтереси на приватні та загальні. З одного боку, інтереси тільки і існують у окремих людей. Загальний інтерес є ніщо інше як та чи інша сукупність приватних інтересів. В цьому розумінні можна вести розмову про те, що все право встановлено заради охорони інтересів окремих осіб, тобто приватних. З іншого боку, правова охорона надається тим інтересам окремих осіб, які мають більш-менш загальне значення. В такому аспекті можна сказати, що будь-яке право охороняє загальні інтереси. Однак поділ міжнародного права на публічне і приватне не можна вважати безпідставним. Міжнародне приватне право, як зазначається в літературі, існує в межах національного права і саме цим відрізняється від міжнародного публічного права – єдиного для держав, які є сторонами відповідних міжнародних нормативно-правових актів. Необхідність, зокрема, останнього, як уже зазначено, безперечна. Які відносини потребують урегулювання нормами цього права? Це, передусім, відносини так званого приватного характеру, суб’єкти яких автономні і юридично рівноправні, тобто цивільно-правові. В цьому випадку “цивільне право” розуміється зазвичай в узагальненому змісті тому, що в різних країнах в залежності від визнаної в них системі використовуються різноманітні терміни. Поряд з “цивільним правом” в деяких країнах зберігається поняття “приватне право”, започатковане ще за часів стародавнього Риму. У США застосовується термін “ділове право” (bisness-law). В країнах дуалістичної системи існує поділ на цивільне і торгове право (ФРН, Франція). В Україні і деяких інших державах крім цивільного виділяються також трудове, сімейне, господарське право. Відрізняються в різних державах і підходи до складу норм міжнародного приватного права. Дослідники зазначають, що у Франції доктрина відносить до цієї галузі передовсім норми про громадянство, правове становище іноземців у Франції (в’їзд, перебування іноземців, їх майнові та інші права), а також колізії законів і колізії в області юрисдикції. Бельгійська доктрина загалом поділяє традиційні підходи французьких юристів, доволі близькі до них також деякі італійські автори (наприклад, Т.Баларіно). Німецькі правники зводять міжнародне приватне право до колізійного. Англійські автори, даючи визначення міжнародного приватного права, доходять висновку, що воно є тією частиною права, яка починає діяти, коли питання, що розглядається судом, стосується факту, події чи угоди, які знаходяться в такому тісному зв’язку з іноземною системою права, що виникає необхідність звернутися до цієї системи. Таким чином, у працях англійських, а також американських авторів розглядаються як колізійні питання, так і питання підсудності, тобто правила про те, які спори за участю іноземних елементів мають розглядатися місцевими судами, а які – судами інших держав. Учасниками приватних відносин виступають здебільшого фізичні і юридичні особи, однак міжнародне приватне право регулює також відносини за участю держави чи інших суб’єктів міжнародного публічного права, якщо другою стороною такого відношення є фізична чи юридична особа. Отже міжнародне приватне право можна визначити як сукупність національних та міжнаціональних норм, що регулюють різноманітні майнові, особисті, трудові, сімейні і процесуальні відносини, які виникають у сфері міжнародного спілкування між фізичними і юридичними особами, а також їх відносини зазначеного характеру з державними і міжнародними організаціями. Як зазначається в літературі, нині на розвиток міжнародного приватного права впливають процеси, пов’язані з міжнародним господарським оборотом. Вони дістають вияв, по-перше, у прагненні розвинутих держав до зближення і, по-друге, у формуванні єдиного європейського економічного простору. А це веде до появи уніфікованих правових норм. Загального визнання набуває поява у правовому просторі відокремленої від національних систем права сукупності юридичних норм, що регулюють міжнародні господарські зв’язки. Чи є міжнародне приватне право галуззю права? Чи це комплексна правова система? Щодо природи норм міжнародного приватного права в літературі висловлювалися різні думки. За однією з них міжнародне приватне права є частиною міжнародного публічного права, за іншою – цього права не існує, а є внутрішнє законодавство, що стосується іноземців. Дехто з правників вважає, що міжнародне приватне право слід розуміти як поєднання внутрішнього законодавства і міжнародного публічного права. Але переважним, мабуть, є погляд, який зводиться до того, що оскільки міжнародне приватне право має свій предмет та методи регулювання, воно є галуззю права. Крім того, це, насамперед, внутрішнє право держави. Тому можна зробити висновок: у нашій державі функціонує така галузь права як міжнародне приватне право України.[8] 2. Предмет міжнародного приватного права Для визначення предмета міжнародного приватного права необхідно окреслити коло відносин, які регулюються нормами цієї галузі. Різні світові школи міжнародного приватного права по-різному вирішують це питання. В літературі наводяться приклади різних доктрин. Так, французька в сферу міжнародного приватного права включає вчення про громадянство; правове становище іноземців; питання колізійних законів; питання міжнародного цивільного процесу. А німецька обмежує предмет цієї галузі лише колізійними питаннями. Правове становище іноземців в Німеччині відносять до цивільного права, а питання громадянства – до державного права; англо-американська доктрина зосереджує увагу на процесуальних питаннях, тобто передовсім ставиться завдання визначити за яких умов місцевий суд компетентний розглядати справу за участю іноземного елементу. Для усвідомлення предмета міжнародного приватного права має значення аналіз його співвідношення з міжнародним економічним правом, яке почало формуватися порівняно недавно. За визначенням, наприклад, М.М.Богуславського, воно являє собою сукупність принципів і норм, що регулюють відносини між державами та іншими суб’єктами міжнародного права і області міжнародних економічних відносин. З розвитком міжнародних економічних відносин зростає кількість економічних договорів, розширюється коло міжнародних економічних організацій, які приймають чисельні документи з приводу цієї сфери співробітництва, зростає число правових досліджень з цієї проблематики. У радянському правознавстві ідея виокремлення системи норм, що регулюють світогосподарські відносини, вперше була запропонована видатним українським правником В.М.Корецьким. Він розробив концепцію міжнародного господарського права як комплексної правової дисципліни, що охоплює міжнародно-правове і цивільно-правове регулювання. Подальший розвиток цих ідей визначається дослідженнями українських і російських правників другої половини минулого століття. Згідно з ними предмет міжнародного економічного права складають міждержавні економічні відносини між країнами, між країнами і міжнародними організаціями і цими організаціями між собою. Від них відмежовуються майнові відносини міжнародного характеру між фізичними і юридичними особами різних країн, а також майнові відносини, в яких в якості суб’єктів цивільного права особливого роду беруть участь держави. Останні відносини складають предмет міжнародного приватного права. При цьому зміст терміна “міжнародне”, тобто не обмежене територією однієї країни, не співпадає з тим його значенням (міждержавне), яке він має в міжнародному публічному праві. В сучасній пострадянській науці міжнародного приватного права виділяють зазвичай дві основні групи відносин: а) господарські, зокрема, науково-технічні зв’язки між суб’єктами господарювання різних країн; б) майнові, сімейні, трудові та інші відносини за участю іноземних громадян. Для регулювання цих відносин застосовуються норми національного права та міжнародного публічного права, які у взаємодії утворюють певний комплекс норм міжнародного приватного права. Останній поділяється на матеріально-правові (такі, що регулюють конкретні відносини) та колізійні норми (такі, що відсилають при потребі до законодавства іншої держави). Наявність колізійних норм обумовлює особливість міжнародного приватного права. Іноді його так і називають – колізійне право. Таким чином, відносинами, які підпадають під сферу дії норм міжнародного приватного права, є, перш за все, відносини так званого приватного характеру – відносини, суб’єкти яких автономні та юридично рівноправні. В сукупність приватноправових відносин традиційно включаються цивільні, шлюбно-сімейні та трудові відносини. Приватне (міжнародне приватне) право регулює відносини, що забезпечують приватні інтереси, автономію та ініціативу приватних власників і об'єднань приватних осіб: 1) в їхній майновій діяльності; 2) в особистих стосунках. Нас цікавитимуть перші відносини. В цьому разі міжнародне приватне право є договірним правом (на нашу думку, цей критерій є вдалішим). З огляду на це до МПрП належить передусім міжнародне торгове право. Ринок з властивими його учасникам егоїстичними прагненнями вимагає визнання зазначеної частини МПрП. Іншими словами, ринок і МПрП, що регулює майнову діяльність, — це дві сторони однієї медалі — економічна і правова. Поки існуватиме ринок, збережеться і відповідна частина МПрП. Але його природа змінюватиметься залежно від об'єкта ринкових відносин. Отже, МПрП, що регулює майнову діяльність, приватне право — це все те, що регулює торговельний оборот. "Lех Mеrсаtоrіа", за словами О. О. Мережка, — нове правове явище, яке опосередковує відносини, що виникають із зовнішньоекономічних операцій, договорів між юридично рівними учасниками.[9] Саме в договорі закріплюються права та обов'язки сторін, що мають бути вільним волевиявленням. Особливістю приватноправових відносин, яка виводить їх з-під сфери дії базових галузей права (цивільного, шлюбно-сімейного, трудового, цивільно-процесуального) і яка включає в предмет міжнародного приватного права, є наявність “іноземного” або “міжнародного” елемента. За ознаками, які визначають наявність іноземного елемента у правовідносинах, зазвичай, виділяють три основні групи відносин з іноземним елементом: - відносини, суб’єктом яких виступає сторона, що є іноземною; - відносини, в котрих всі учасники належать до однієї держави, але об’єкт, у зв’язку з яким виникають відносини, знаходиться за кордоном; - відносини, виникнення, зміна або припинення яких пов’язані з юридичним фактом, що має місце за кордоном. Найчастіше висувається критерій спеціального суб’єктного складу відносин – участь в них осіб, які мають будь-які іноземні характеристики (громадянство, національність, місце проживання тощо). Отже, предметом міжнародного приватного права є відносини, пов’язані з питаннями цивільних право- та дієздатності іноземних фізичних осіб та організацій; відносини за зовнішньоекономічними угодами; відносини, пов’язані з правами авторів на твори, видані за кордоном, відносини щодо трудоправового та соціального статусу осіб, які знаходяться на території іноземної держави, працювали на такій території тощо. Предмет міжнародного приватного права іноземних держав, на відміну від вітчизняної концепції в цій галузі права, має особливості. Так, французька доктрина (А. Батіффоль, П. Саватьє), яка вплинула й на формування деяких інщих правових систем, передовсім зосереджує увагу на вченні про громадянство та питаннях правового статусу іноземців (у широкому розумінні слова). Тобто, йдеться не тільки про питання цивільної правосуб'єктності, а й про візд, виїзд, вільне пересування у межах іноземної держави, вільний вибір професії тощо. Тільки після цього розглядаються питання колізії законів та міжнародного цивільного процесу.[10] | |
| Просмотров: 2006 | Загрузок: 126 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |