| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
МАРК ТУЛІЙ ЦИЦЕРОН:ЛЮДИНА ТА ЇЇ ЧАС
| [ Скачать с сервера (197.0 Kb) ] | 02.04.2017, 11:55 |
| ВСТУП. Історія не кожному лишає місця на своїх безсмертних скрижалях, та Марку Тулію Цицерону вона відвела одне з найпочесніших – як видатному політику, оратору, патріоту своєї держави. Наслідки його діяльності настільки значимі, що повністю оцінити їх – справа майбутнього. Як кожна видатна історична постать, Цицерон викликає величезний інтерес. Багато істориків минувшини і сучасності досліджували його біографію, аналізували діяльність цієї незвичайної людини. Тільки детальне вивчення біографії Цицерона допоможе сформувати погляд на події і на ту роль, яку відігравала у них ця безперечно цікава людина. Мета курсової роботи – визначити якою дійсно була постать Цицерона, як політичного діяча . Для цього потрібно буде вирішити такі завдання: по-перше, дослідити біографічні дані і характеристики Цицерона, спираючись на погляди і дослідження різних істориків; по-друге, детально проаналізувати і дати обґрунтовану оцінку його діяльності як політика і захисника інтересів держави і римського народу; по-третє, зробити власні висновки, щодо його історичної ролі . Існує величезна кількість різноманітної багатогранної і в багатьох випадках з суперечними судженнями літератури написаної про Цицерона. Ці суперечливі погляди істориків відносяться не до характеристики його як майстра ораторського мистецтва – це є загально прийнятий олімп ораторства, безперечне лідерство в цьому виді мистецтва, а суперечливість щодо його громадської діяльності і політичних суджень. Таке протиріччя спостерігається відразу після смерті Цицерона з епохи Августа. Щодо історіографії та джерельної бази дослідження зазначимо, що до першої групи джерел відносяться роботи самого Цицерона. Його літературна спадщина складається з трактатів, діалогів, промов, філософських творів з риторики і листів. З величезного числа творів Цицерона необхідно, перш за все, виділити трактат «Про обов'язки» (44 р. до н.е.) і діалоги «Про державу» (54-51рр. до н.е.) і «Про закони» (51-46 рр. до н.е.)[1,с.4]. У трактаті Цицерона «Про обов'язки» знаходимо цікаві відомості про доброчесності, які покладені в основу етично-прекрасного, і обов'язки, які витікають з даних чеснот. Автор цього твору створює образ ідеального громадянина і правителя, грунтуючись на синтезі стоїчних і римських доброчесностей і переносячи акцент з пізнання, яке грало велику роль для стоїків, на справедливість і благодіяння, яким в умовах гострої кризи влади він надає найбільшого значення. Крім того, в даному трактаті Цицерон формулює причини свого негативного відношення до диктатури Цезаря. У діалогах «Про державу» і «Про закони» Цицерон розглядає ідеальну державу, яка, на відміну від платонівської, існувала в реальності (Древній Рим в епоху розквіту, коли влада була рівномірно розподілена між елементами його змішаного устрою, тобто магістратами, сенатом і народом). У діалозі «Про закони» автор також розробляє правову сторону своєї ідеальної держави, дає визначення поняттю «закон», доводить його божественне походження, пропонує нові правові механізми, зв'язані, зокрема, з інститутом цензурування і з функціонуванням народного зібрання. На сторінках цих же робіт Цицерон виражає суперечливе відношення до монархії. З одного боку, монархія є найкращою з простих форм державного устрою (монархії, аристократія, демократії), з іншого боку, вона швидше за інші форми вироджується в тиранію, оскільки влада зосереджена в руках однієї людини. Разом з трактатами, діалогами і творами по риториці актуальними є промови Цицерона (зокрема, «Проти Верреса» (70р. до н.е.), «За Мурену» (63р. до н.е.), «За Сестія» (56р. до н.е.), «За Марцелла» (46р. до н.е.)), що є високим зразком ораторського мистецтва. Найбільш інформативною вважається епістолярна спадщина Цицерона, його приватне листування. На відміну від робіт офіційного характеру, наприклад, промов, в листах Цицерон щиріший в своїй оцінці політичних подій. Так, в листах до Аттіка він висловлює думки про те, що протистояння Цезаря і Помпея - це боротьба за єдиновладність. Цицерон також міркує про тиранію в цілому і про тиранію Цезаря зокрема. До важливої групи джерел необхідно віднести твори тих античних авторів, які писали про Цицерона. Це, перш за все, Плутарх (особливо важливі його біографії Цицерона, Цезаря і Помпея) і відомий філософ-стоїк Луций Анней Сенека, зокрема, його твір «Про милосердя» і «Етичні листи до Луцилія»[5,с.6] . Значення біографій Плутарха, перш за все, полягає в тому, що він нерідко повідомляє такі відомості, про які умовчують історики і інші автори. Що ж до Сенеки, та схожість його етичних думок з поглядами Цицерона свідчить про вплив стоїчної філософії на формування ідей останнього. Крім того, необхідно назвати ім'я Марка Фабія Квінтіліана, давньоримського теоретика ораторського мистецтва і педагога, який в своєму творі «Виховання оратора» хвалить Цицерона за його ораторські здібності. Після смерті Цицерона зароджується його культ не тільки як вченого і оратора, а і як героя-патріота. Це видно в творах августовського часу. Корнелій Север звеличує Цицерона, його патріотичні настрої, «форума слава і блиск законів наших і права», звеличує руки його «святі», що зробили стільки славних речей[16,с.4]. Відомий історик Тіт Лівій був прихильником Цицерона і навіть знаходився під впливом його поглядів на історію і завдання історика. Сенека Старший в «Свазоріях» дає характеристику свого знаменитого попередника і приводить цитати із недійшовших до нас поетичних творах, де Цицерон звеличується. На захист Цицерона і його пам’яті виступає один із істориків епохи ранньої імперії – Веллей Патеркул. Він різко звинувачує Октавіана і Антонія, а Цицерона іменує «великим консулом і захисником республіки». Він каже, що Цицерон буде жити в пам’яті всіх віків і «скоріше зникне все людство, ніж ім’я цієї людини»[16,с.6]. До Цицерона як стиліста і оратора дуже позитивно відноситься Сенека Молодший; його самого в майбутньому часто порівнювали з Цицероном, хоча в епоху Флавієв такий теоретик красномовства, як Квінтіліан віддає першість Цицерону, називаючи його єдиним вчителем, якому можна слідувати не вагаючись в успіху[16,с.7]. Те, що так добре збереглися більшість творів Цицерона, навіть його особиста переписка, свідчить про повагу і інтерес до нього співвітчизників. Але в творах інших авторів спостерігається і негативне ставлення до Цицерона. Так в Салюстія «Змова Катіліни» автор свідомо підкреслює, що Цицерон відігравав в політиці зовсім не таку визначну, величну роль, як уявляв і відводив собі у своїх промовах. Салюстій пригадує його з іронією: «легковажний перебіжчик, ненадійний сенатор, продажний патрон, ноги завжди готові до втечі. Ти звеличуєш Цезаря, якого ти більш за всіх ненавидиш»[XV,с.22,29,31,46,49,55]. Негативно відноситься до Цицерона один із самих перших істориків періода імперії – Асіній Поліон. Але це недивно: він був навіть не стільки цезаріанцем, як антоніанцем. Саме в його історичному творі, фрагмент з якого дійшов до нас завдяки Сенеки Старшого, містяться ті компрометуючі дані відносно його наміру відмовитися від авторства Філіппік[XIV,C6,15]. Як наслідок більшість наступних дослідників вважали Цицерона загадковою людиною і шукали відповіді на питання ким же в дійсності був Цицерон? Контраст між його неспокійним, але в цілому успішним життям, його нетвердим характером і його трагічна загибель, яка внаслідок виняткової злості Марка Антонія, який показав привселюдно відрубану голову Цицерона, привела до особливо гнітючого враження на населення Риму. Тому від зміни правлячої верхівки Риму змінювалося і відношення до Цицерона. Різноманітність джерел сприяла зростанню інтересу учених до творчої спадщини Цицерона і виникнення великої кількості дослідницьких праць по даній проблематиці. Специфіка історіографії по даній темі полягає в тому, що відношення до Цицерона визначалося станом джерельної бази і способами її розгляду, з одного боку, і пануючими в суспільстві етико-політичними тенденціями, з іншого. Крім того, важливо мати на увазі і суб'єктивну оцінку творчості Цицерона самими дослідниками. Загалом авторитет Цицерона був високий, починаючи з епохи Середньовіччя. «Хто не читав Цицерона, той нічого не читав», - свідчила середньовічна приказка. Тому немає нічого дивного, що з часу Петрарки увага до нього не слабшала. Починаючи з епохи Відродження, виявляється суперечливе відношення до Цицерона. Петрарка, познайомившись з листуванням Цицерона з Аттіком, побачив негативну сторону діяльності видатного римського оратора, втягнутого в політичну боротьбу і який нічим не гребував для досягнення політичних цілей. Інший гуманіст, К.Салутаті, знайшовши другий корпус листів Цицерона, заявляв, що радий був взнати в Цицеронові людину зі всіма його недоліками, а також політика, що відстоював в битвах громадянських воєн свободу римського народу. Історіографія про Цицерона, зокрема, зарубіжна, вельми велика. У зарубіжній літературі ми знаходимо фундаментальні дослідження по проблематиці, що відрізняються як позитивним, так і різко негативним відношенням до творчості Цицерона. У широко відомій п'ятитомній праці італійського історика Г.Ферреро «Велич і падіння Риму», дається позитивна, але украй суб'єктивна оцінка Цицерона. Визнаючи Цицерона консерватором, автор відзначає, що той вважав за необхідне створити верховний одноосібний магістрат, який був би підпорядкований звичайним законам і тому був би республіканським чиновником, але мав би владу на триваліший термін і з ширшою компетенцією, ніж звичайні магістрати. Монографія Е.Мейєра «Монархія Цезаря і принципат Помпея», містить глави, що відносяться до Цицерона. Одна з них присвячена аналізу трактату Цицерона «Про державу» і питання про принципат Помпея. Саме тут Е.Мейєр висловлює думку про те, що Помпей був, по суті, «творцем» державної форми принципата, а Цицерон в своєму трактаті дав теоретичне обгрунтування його домагань і його положення в державі[1,с.5] . З найбільш серйозних зарубіжних робіт можна назвати наступні дослідження німецьких учених. К.Бюхнер в роботі «Цицерон. Постійність і зміни його духовного світу» детально розглядає теоретичні праці Цицерона. Відносно цицеронівської концепції ідеального правителя дослідник приходить до висновку, що це просто етичний ідеал, образ переконаної, готової на жертву і служіння, істинно суспільно-виховану і гуманну людину, в якій римляни часу Цицерона впізнавали своє майбутнє краще Я. Аналізу філософських творів Цицерона, за винятком трактатів по теорії держави, присвячена книга В.Зюсса «Цицерон. Введення в його філософські праці». Роботи вітчизняних дослідників про Цицерона стали з'являтися лише з кінця ХІХ ст. У вітчизняній історіографії дореволюційного періоду серед дослідників, що займалися питаннями інтелектуальної спадщини Цицерона, потрібно виділити Ф.Ф.Зелінського і його роботу «Цицерон в історії європейської культури». Відносно політичного учення Цицерона Ф.Ф.Зелінський вказує на його утопічність в ті часи: «ідеал держави, за який бився і помер Цицерон, загинув разом з ним», «він любив цю саму приречену на загибель конституцію», проте «з такими поняттями він був засуджений залишатися самотнім» [7]. Р.Ю.Віппер в своїх оглядових лекціях з Древнього Риму («Нариси історії римської імперії») називає Цицерона прибічником пасивної республіки і засуджує його за приниження ролі народного елементу в управлінні державою. Він відзначає, що, хоча для Цицерона республіка - всенародна справа, проте народне верховенство - лише загальний принцип, який залишається в теорії, і допустимий лише як фікція. Навпаки, не демократичний, а монархічний елемент є природним і корисним в цицеронівській ідеальній державі, вважає дослідник, роблячи висновок про те, що Цицерон виступав за посилення принципу одноосібної влади [2]. У радянський період панувала марксистська методологія, яка наклала певний відбиток на роботи антикознавців, що займалися творчістю Цицерона у той час. Необхідно відзначити, що в цілому вчені радянського періоду трактували античні соціально-етичні і політичні погляди з позицій класової боротьби, перебільшення ролі повстань рабів і римської бідноти. Так, наприклад, марксистське пояснення соціальної основи політичної діяльності і ідеології Цицерона дається В.С.Сергєєвим. М.Є.Грабар-Пассек відноситься до політичної концепції Цицерона як до консервативної, оскільки її автор, на думку дослідника, хоча і бачить недоліки сучасній йому будові, але не знаходить жодного іншого способу їх виправити, окрім як повернутися до римської держави прадавніх часів, що ідеалізується [4].Роботи С.Л.Утченко, присвячені римській республіці I ст до н.е., є дуже важливими для дослідження, оскільки дають вельми об'єктивну оцінку подій того періоду, діяльності Цицерона, диктатури Цезаря. В цілому, С.Л.Утченко визнає новаторство Цицерона як історика, філософа і політика, що переробив грецьку традицію стосовно римської політичної дійсності[1,с.10]. Інший дослідник радянського періоду, Г.М.Лівшиц, вважає, що Цицерон надає певну форму своєму ідеалу державного устрою на основі свого політичного досвіду, що теорія у нього «зростає» з практики, а не навпаки [10, с.131]. В.П.Зімін вважає, що вихваляння Цицероном царської влади є не більше ніж прагненням завуалювати аристократичну тенденцію його політичних побудов і змалювати владу в його ідеальній державі, контрольованій інститутом - царським елементом. В той же час треба відзначити, що дослідження даного автора мають промарксистську спрямованість. У своїх міркуваннях В.П.Зімін постійно звинувачує Цицерона в приниженні демократичного елементу, в обмеженні політичної діяльності носіїв демократичної влади, що наводить його до висновків про реакційний характер концепції змішаного державного устрою Цицерона, оскільки вона служить теоретико-філософським обгрунтуванням політичного credo Цицерона, виражає інтереси класу рабовласників [8, с.189]. У О.О.Деревніна ми спостерігаємо підхід до Цицерона як до новатора. Новаторство його політичної концепції дослідник бачить в тому, що цицеронівська змішана форма правління на відміну від концепцій попередників може бути сформована на певних етапах розвитку держави [5, с.46]. Серед вітчизняних робіт кінця ХХ ст. і початки ХХІ ст. необхідно відзначити статтю Ю.Г.Чернишова «Чи була у римлян утопія?», автор якої вважає, що цицеронівська ідеальна держава - це політична утопія, а також роботу А.А.Павлова «До питання про libertas у Цицерона», в якій дослідник підкреслює той факт, що ідеальна держава Цицерона є, перш за все, правовою спільністю людей, оскільки в такій державі перед законом рівні всі громадяни, і такій державі властива пропорційна рівність. З дослідницьких робіт останнього десятиліття також необхідно виділити статтю Е.І.Темнова «Цицерон - оратор, політик, правознавець», автор якої характеризує політичну концепцію Цицерона як оригінальну. Так, він помічає, що на відміну від утопічної держави Платона, державний ідеал Цицерона -історична реальність. У Платона держава буде побудована в майбутньому, у Цицерона - це факт, що вже відбувся. Як ми бачимо, в пострадянський період дослідження, присвячені творчій спадщині Цицерона, продовжуються, але все ще носять епізодичний характер, вимагаючи пильнішого розгляду проблем, пов'язаних з політичними переконаннями Цицерона. Вони все ще залишаються дискусійними через відсутність монографій, присвячених проблемі цицеронівського ідеалу громадянина, держави і правителя. РОЗДІЛ 1.Політична діяльність Цицерона. 1.1.Юність Цицерона. Цицерон походив з плебейського роду Туліїв і був старшим сином не дуже багатого вершника, що володів невеликим маєтком біля Арпіна, де і народився 3січня 106р.до Р.Х. В чотирнадцять років Цицерон разом з батьком і молодшим братом Квінтом переїхали до Риму. Цицерон почав навчатися всьому потрібному для підготовки до кар’єри судового промовця: риторика, право і філософія, грецька мова і латинське віршування. Під керівництвом відомого промовця Красса він разом з братом навчався в грецьких вчителів. Блискучі здібності молодого Марка вже тоді звернули на себе увагу. Слідуючи вказівкам поета Архія, захисником якого в суді він виступав пізніше, Цицерон займався поезією; збереглися відомості про написані ним в юнацькі роки віршованому творі «Главк Понтійський», епічної поеми на честь Марія, а також про переклади з грецьких поетів і т. д. Він не залишав поетичних занять і в більш зрілому віці, особливо в тих випадках, якщо представлялася можливість оспівати власні видатні діяння[14,с.119].Вчителі, що навчали Цицерона не намагались привити йому демократичні ідеї. В філософії він вивчав вчення Академії, що зберегла аристократичні основи свого засновника Платона, по-друге епікуреїзм, що навчав уникати державної і громадської діяльності, у Цицерона ця течія не викликала симпатії. В правознавстві Цицерона навчали два аристократи – юристи Муцій Сцевола і його брат. З цього виникає образ Цицерона як людини, що стояла в стороні від бурхливих історичних подій його юності[16,с.8-9]. В 90 році до Р.Х. перед початком Союзницької війни він вступив в римське військо під керівництво Помпея Страбона (пізніше Помпея Великого). Плутарх розповідає про те, що Цицерон, який прибув в табір Помпея і після довгих вагань вирішив на чиїй стороні він збирається знаходитися під час громадянської війни, раптом під впливом деяких доводів Катона «різко міняє свою думку» і став скептично відноситися до дій Помпея, а після Фарсала зовсім відійшов від помпеянців[I,38]. Цицерон в цей час залишає військову службу і до 81 року достовірних відомостей про його перебування не має. На Цицерона зовсім невійськового великий вплив мали військові успіхи Марія в війні проти Югурти, кімврів і тевтонів. Цицероном була написана до громадянської війни поема «Марій», вже будучи консулом він звеличує Марія за придушення повстання Сатурніна[VII,9,§29-30]. Його в житті Марія приваблювала ще й та риса, що Марій здобув славу, почесті, соціальний стан не своїм походженням, а особистими заслугами. Цицерон також в пізніші роки життя згадував зі смаком про те, що і йому вдалося дуже високо піднятися, хоча він, як і Марій тільки « homo novus» - людина нова. Розуміючи своє походження Цицерон був дуже обережний і не кидався в політичний вир хвиль. Надаючи шану Марію, він не примкнув до його сторонників і відійшов у затінок, не беручи участі в подіях 80-х років В період різні в Римі, страт і вуличних боїв між прибічниками Сулли і Марія, Цицерон не виступав активно ні на якому боці. Його симпатії, як він пише про цю війну, були на боці Сулли, а в загалі опис цих подій показує Цицерона, як пасивного спостерігача, а не учасника[16,с.10]. Для Цицерона характерні такі риси: жадання пошани, визнання своїх заслуг, бажання всі конфлікти вирішувати мирним шляхом, не беручись до зброї. Він любив лише словесні баталії і його ідеалом залишалася завжди згода, одностайність – ця риса, яку можна назвати в доброму сенсі миролюбством, а в поганому – погоджуваністю, яка була характерна для Цицерона з молодих років[II,47]. Частково саме від неї залежала й та вразливість, довірливість і схильність до змін настрою, які вирізняють Цицерона на протязі всього життя. Позитивною рисою Цицерона можна назвати чесність в грошових справах. Йому вдалося пройти увесь шлях на державних посадах так, що ні в кого не виникало питання, щодо його чесності в фінансових справах, він ніколи не зазіхав на майно держави[16,с.11]. 1.2 .Судова діяльність Цицерона. В 80-х роках починається судова діяльність Цицерона. З того часу до нас дійшли дві судові промови Цицерона. В першій Цицерон захищає Публія Квінкція, в якого незаконно відібрали земельний наділ в Галії. Протистояв Цицерону в даній справі відомий на той час оратор Гортензій. Інша промова була пов’язана зі справою кримінального характеру. В 80-му році в Римі був вбитий представник муніципальної знаті Росцій і був записаний до сулланського списку проскрибірованих. За всім стояв клієнт Сулли грек Хрисогон, який за невелику суму купив його земельний наділ з усім розташованим на ньому господарством і залишив сина Росція без всього майна, звинувативши в батьковбивстві. Ці дві судові справи різні по змісту, але були пов’язані між собою. Першу справу Цицерон взяв за проханням відомого актора, в якого він навчався ораторському мистецтву. Цей актор був вільновідпущенник когось з роду Росціїв і мав ім’я Росція , можливо того старого Росція, вбитого в Римі. З цього слідує зв'язок справ з родом Росція . Якщо Цицерону довірили захищати єдиного сина значного землекористувача Амерії , то першу справу Цицерон закінчив вдало[16,с.14-15]. Хто ж був для Цицерона цей Росцій? В першій справі Цицерон відверто каже , що найняв його захищати Росція права сам Росцій. В другій промові Цицерон не називаючи імен людей, які його працевлаштували, характеризує їх як найкращих своїх друзів. Вони настільки відомі і поважні, що не можуть критикувати ні систему судочинства, ні правління Сулли, ні дії його прибічників[II,1]. З подальшого розгляду справи ми бачимо, що обвинувачений Секст Росцій жив в будинку і користувався милістю якоїсь Цецілії , що належала до величного , хоча і плебейського роду Цеціліїв , одна гілка якого – Метели – відігравали вже близько 200 років одну з головних ролей в політиці. Батько Секста Росція був відомий і знатний своєю дружбою з відомими людьми , серед яких були і Метели, Сервії, Сципіони[II,6,§15]. Звідси слідує, що коли сину Росція почала загрожувати небезпека, то ці люди заступилися за нього, але вони боялися відкрито це зробити, тому найняли маловідомого адвоката. Молодий Цицерон з провінційних вершників повинен був стати підставною фігурою, яка повинна виступити проти правлячого режиму. Існує думка, що ця опозиція йшла в даному випадку не з демократичних кіл популярів, а з тієї частини нобілітету, яка втратила свій багатолітній вплив на політичні справи Риму[16,с.16]. Саме Цецілії, Метели після повернення до республіканської форми правління вернули свій статус і вплив на політичній арені. Цицерон був з представниками цього роду в гарних відносинах на протязі багатьох років. Перша сварка с представником цього роду Метелом Непотом сталася, коли термін консульства Цицерона закінчився і Метел Непот, що головував в сенаті не дав змогу Цицерону сказати останню промову, в якій консул робив висновки своєї діяльності. Ображений Цицерон сказав на адресу Непота образливі слова, чим затронув його брата Метела Селера, що командував легіонами в Галії. Пізніше цей конфлікт вдалося владнати і Цицерон визнав себе винним в надмірному самолюбств. З часом дружба з Метелами повинна була зруйнуватися, оскільки Целер був одружений на представниці патриціанського роду Клодіїв, сестрі самого більшого ворога Цицерона – Клодія Пульхра. Те, що Цицерон не мав будь яких відносин з рештками маріанців в 80-х роках спостерігаються в промові проти Невія, в якій Невію Цицерон приписує одним з аргументів симпатії його до марганців[16,с.16]. В судовому процесі Росція Амерійського Цицерон велику увагу приділяє тому, що в вирішенні судових питань велику роль грає прихильність суддів. В цьому він бачить неправильність судочинства і неправильність ведення судового процесу взагалі. Але не тільки захист Росція цікавив Цицерона. Він використав свій виступ для критики сенатського суду[VII,26,§80]. Далі в захисній промові Цицерон звинувачуючи Хрисогона, намагається показати Суллу з найкращої сторони, кажучи, що Сулла міг і не знати про скоєне своїм клієнтом. Він прирівнює Суллу з Юпітером, якому люди приписують все добре і корисне – повітря, світло, але якого звинувачують в існуванні стихійних лих – грому, холоду і спеки[II,45,§130]. В промові Цицером каже про свої симпатії аристократам в часи громадянської війни і добавляє від себе, що якщо мета, за ради якої взялися за зброю була та, що люди з моральних низів суспільства мають можливість збагачуватися чужим добром, то цілі, досягнуті в цій війні пішли не на користь державі, а на біду. Далі йде мова про зневагу аристократією його власного стану вершників. В цьому прослідковується намагання Цицерона повернути вершникам суди і тим самим привести їх знову до участі в державних справах. Цицерон завжди стояв на позиціях згоди і компромісу між двома станами фінансово забезпечених людей, а в найбільш гострому для бідних земельному питанні він не розумів важливості його, як представник багатого класу[16,с.20]. Але як не намагався пом’якшити свою опозиційну промову проти диктатури Сулли, виступ Цицерона все ж таки дійшов до слуху диктатора і визвав його обурення. По–іншому важко пояснити чому Цицерон навчався так довго ораторському мистецтву і вже почав виступати в судових справах несподівано в 26 років залишає Рим. Два роки він жив в Греції, Малій Азії і на Родосі, повернувся в Рим тільки після відмови Сулли від влади і незадовго до його смерті. Ці два роки відсутності Цицерона в Римі невідомі вченим. Існують припущення, що він жив за кошти надані йому його покровителями, бо повернувшись в Рим зовсім не бідним, Цицерон одружився, а через три роки в 75 році зайняв першу державну посаду: він став квестором на острові Сицилія[16,с.20]. Наступними відомими промовами, які мали політичне значення, були знамениті промови проти Верреса. В цій справі Цицерон вперше виступив в ролі не захисника, а обвинувача. За мету в цій справі Цицерон в першу чергу ставить не жалобу до сицилійців, не бажання прославити себе своїм красномовством, а використати цей процес в інтересах вершницького стану, чому сприяла політична ситуація того року. Ці промови в 70-му році являються історичним доказом того, що процес повернення судів з рук сенаторів до рук вершників розпочався. Це був початок поступового відходу з політичної арени Сулли і початок краху його Конституції. В 70-му році консулами були обрані Помпей і Красс, які намагаються заслужити прихильність народу, і в першу чергу вершників, повертаючи їх на політичну арену. Новообрані консули відновили народний трибунат і підтримали закон про суди. За пропозицією Аврелія Котти цей закон був створений за такою схемою: суд повинен складатися з представників трьох соціальних груп (сенаторів, вершників і ерарних трибунів) розподілених порівну. Судовій реформі потрібна була підтримка з боку народу, тому судову справу Верреса використали як агітацію серед народу на користь цієї реформи. Веррес сподівався на свої зв’язки серед впливових людей і на підкуп сенатського суду. Цей сприятливий момент потрібно було використати, і як в процесі Росція Амерійського, знаряддям антисулланських угрупувань став молодий оратор Цицерон. В цьому процесі Цицерон використав все своє красномовство і більш відкрито виступив на користь вершників. Для самого оратора ця справа мала також велику користь. Цього ж року він виставив свою кандидатуру на посаду еділа, яку і отримав на виборах. Процес повинен був відбуватися на двох сесіях суда, але Цицерон на першій сесії обмежився короткою обвинувачувальною промовою, не починаючи допит свідків. Ця промова була настільки не сподіяною і ефективною, що Веррес після неї добровільно погодився на вигнання і справа була виграна. Але Цицерон підготував письмово і промову для другої сесії, які збереглися. Розповсюдження таких блискавичних, наповнених фактичними матеріалами обвинувачувальних актів проти сенаторських судів зіграло велику роль в формуванні громадської думки[16,с.21-22]. У «Дивінації проти Цецілія» Цицерон вже відкрито каже, що для поліпшення судів потрібно повернути трибунську владу і в наслідок недбалого відношення суддів до вироків він вимагає, щоб правосуддя було довірене іншому стану. Цицерон каже, що навіть посада цензора, з якою народ раніше асоціював щось грізне і величне, внаслідок злочинної поведінки суддів в даний час є об’єктом, що втратив свою велич і значимість. Він каже, що лише один спосіб, який може врятувати від багатьох бід і він являє собою те, щоб люди чесні і здібні стали мстити за державу і знехтувані закони. В цьому невпевненість Цицерона в успіху, бо кажучи про прихід здібних і чесних людей він не каже, що це будуть вершники. Цицерон ще є кандидатом на посаду еділа і обіцяє виконати все обіцяне римському народу. «В його руках пошана, якої я прагну, в його руках надія, яка мене живить, в його руках моє добре ім’я, яке я придбав ціною довгої праці, безсонних ночей»[IX,22]. Вже після обрання в еділи Цицерон відкрито каже про підкупність сенаторів і про спроби Верреса підкупити суддів і самого Цицерона, про намагання Вервеса завадити обрання Цицерона в еділи. Однак Цицерон вважає за потрібне казати так, щоб не сильно образити сенаторів – в подальшому він сам сподівається стати сенатором. Вже більш сміливо Цицерон звинувачує суддів в підкупності, погрожує сенаторам і з великою шаною говорить про час вершницьких судів[16,с.24-25]. Коли саме Цицерон опубліковує свою несказанну промову, що складалася з п’яти частин, невідомо, але з деяких слів видно, що він намагався проголосити її ще до кінцевого прийняття закону Котти про новий склад судів. Про те в перемозі вершників Цицерон вже впевнений і починає вже відверто і навіть хвалькувато виставляти себе як homo novus на противагу родовій аристократії. | |
| Просмотров: 709 | Загрузок: 20 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |