| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
Місце міжнародного приватного права в юридичній системі та його співвідношення з іншими галузями права
| [ Скачать с сервера (153.5 Kb) ] | 30.03.2017, 20:55 |
| ВСТУП Питання місця міжнародного приватного права в юридичній системі, його правова природа та співвідношення з іншими галузями права завжди було вагомим предметом дослідження серед науковців та посідає значне місце у значенні даного курсу. Актуальність теми дослідження зумовлена широким спектром питань, що охоплюється міжнародним приватним правом у регулюванні відносин, щодо яких існують істотні розбіжності у визначенні серед науковців. Зокрема, існують сучасні підходи до розуміння природи міжнародного приватного права. Нерозровно з ними пов`язані принципи співвідношення з іншими галузями права. Кожен з них є важливим елементом сукупності вчень про міжнародне приватне право в цілому. Тільки завдяки ретельному дослідженню даних питань можна зрозуміти усю системність курсу. Метою та завданнями дослідження у курсовій роботі є аналіз не лише місця міжнародного приватного права в юридичній системі та його співвідношення з іншими галузями права, а й дослідження основних понять природи, етапів наукового сприйняття та основних проблем галузі. Об`єктом дослідження даної курсової роботи виступають проблемні питання при визначенні місця міжнародного приватного права в юридичній системі. А саме характеристика основних сучасних підходів до його розуміння, основні поняття про системний склад міжнародного приватного права як галузі, дослідження питання розбіжності та єдності міжнародного приватного з міжнародним публічним правом, основні поняття та форми взаємозв`язку міжнародого приватного права з сімейним правом, визначення основних проблематик. Методи дослідження обрані з огляду на поставлені мету та завдання, з урахування предмета та об`єкта дослідження, і використовувалися у взаємозв`язку між собою. Серед них можна виділита такі методи, як загальний діалектичний метод, системно-структурний, історичний, порівняльно-правовий, дедуктивний та метод функціонального аналізу. Теоритичну та нормативно-правову основу даної курсової роботи становлять наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених в галузі міжнародного приватного права, міжнародно-правові акти та законодавство України. РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ МПП У ЮРИДИЧНІЙ СИСТЕМІ 1.1. Правова природа та сутність МПП Підходячи до питання визначення правової природи міжнародного приватного права, необхідно підкреслити цивільно-правові відносини, що виникають у поєднанні з іноземним елементом. До них відносяться сучасні майнові, трудові, деліктні, шлюбо-сімейні, спадкові, торгівельні, економічні та інші відносини, що мають надзвичайно вагоме значення. Цей факт спричиняє необхідність їх правового регулювання на основі співробітництва між державами у суспільно-економічних та соціально-правових сферах. Необхідність правового регулювання зумовлює вагомість відповідної регламентації подібних питань. Роль міжнародного права у цьому дуже значна. Саме його норми визначають, який саме правовий режим буде застосований для учасників міжнародних зв`язків. Отже, міжнародне приватне право займає особливе місце в національній правовій системі та потребує відповідного дослідження. Серед науковців сучасного міжнародного приватного права існують три різні підходи щодо розуміння і пояснення правової природи та сутності міжнародного приватного права. Прибічники першого підходу визначають міжнародне приватне право як складову частину єдиної системи міжнародного права, яка включає міжнародне публічне і міжнародне приватне право. На думку авторів цього підходу норми міжнародного приватного права входять до складу міжнародного права. Прибічники другого «цивілістичного» підходу вважають, що міжнародне приватне право входить до складу цивільного права, а наука міжнародного приватного права – це одна з цивільно-правових наук. Третій підхід полягає у визначенні її авторами міжнародного приватного права як «полісистемного комплексу», який частково відноситься до міжнародного (публічного) права, а частково – до внутрішньодержавного права. Засновником першого підходу можна вважати вченого у сфері міжнародного приватного права А.М. Стоянова. Ще у 1875р. дослідник зазначав, що випадки, коли відбувається зіткнення між іноземними законами, складають «цілий розділ в науці міжнародного права». В подальшому дану точку зору розвинув П.Є. Казанський, який відзначив, що міжнародне цивільне і міжнародне публічне право «входять, як частини, в більш ширше розуміння просто міжнародного права» [9]. Говорячи про міжнародноправову природу міжнародного приватного права, необхідно зазначити міжнародний договір як джерело цієї галузі права. Деякі дослідники надають визначну роль договірному праву, акцентуючи це тим, що воно є головним джерелом права та відображає його головну змістовну насищеність. Виходячи з даних поглядів слід звернути увагу на те, що зміст сучасного міжнародного права можна зясувати тільки після ретельного дослідження договірного права. Це проявляється у їх міжнародному характері. Інші прибічники даного підходу виокремлюють міжнарожне приватне право поряд з міжнародним адміністративним та міжнародним кримінальним правом. Спір про те, куди слід віднести цю галузь права, до міжнародного права або до національного, може стосуватися власне тільки деяких питань, які відносяться до цієї галузі права, головним чином питання про зіткнення цивільних законів різних держав. Визначення міжнародного приватного права як особливої сфери міжнародного права, зустрічається і в дослідженнях з теорії права. Так, наприклад, в окремих загальнотеоретичних дослідженнях стверджується, що міжнародне право поділяється на міжнародне публічне право, яким регулюються відносини між державами, і міжнародне приватне право, яке регулює цивільно-правові відносини за участю іноземних фізичних або юридичних осіб, або з приводу майна, що знаходиться за кордоном. Прихильники другого підходу вважають, що природа міжнародного приватного права нерозривно пов`язана з цивільним, тобто внутрішнім правом. А наука міжнародного приватного права – це одна з цивільно-правових наук. Вони аргументують ці твердження тим, що відносини цивільно-правового характеру, є основним предметом регулювання міжнародного приватного права. М.І. Брагінський і О.М. Садіков заперечують самостійний характер міжнародного приватного права і вважають його частиною цивільного права. Зазначена позиція аргументується тим, що: відносини, які регулюються міжнародним приватним правом, хоча і мають свої особливості, але однорідні з іншими цивільно-правовими відносинами; для регулювання майнових відносин, ускладнених іноземним елементом, застосування спеціальних методів регулювання (колізійний метод, автономія волі та інші), які властиві міжнародному приватному праву, необхідно поєднувати із застосуванням методу рівності сторін цивільногоправовідношення; все колізійне регулювання майнових відносин, ускладнених іноземним елементом, засноване на значній спільності, як предмета, так і метода регулювання і підпорядковує їх нормам загального цивільногоправа; існує своєрідна «взаємозамінюваність» міжнародного приватного права і загального цивільного права, відсутність між ними абсолютно чіткої розмежувальної лінії. Не кожен іноземний елемент може бути підставою для виникнення колізійної проблеми або застосування уніфікованих норм. З іншого боку, уніфіковані норми застосовуються і до відносин, не ускладнених іноземним елементом; основні колізійні норми, правила про автономію волі, публічний порядок містяться в галузевих актах цивільного законодавства [23]. Таким чином, О.Л. Маковський робить висновок, що міжнародне приватне право є свого роду надбудовою над іншими нормами цивільного права, спеціально створеною для регулювання відносин, ускладнених іноземним елементом. Міжнародне приватне право найтіснішим чином пов’язане з цивільним правом (так як відносини, які регулюються міжнародним приватним правом, носять приватноправовий характер), але ототожнювати їх не можна, тому що ці відносини носять міжнародний характер. Отже, міжнародне приватне право можна вважати самостійною галуззю права. Аналізуюче вищенаведене, необхідно зазначити, що міжнародне приватне право нерозривно пов`язане з цивільно-правовою природою, регулюємих ним відносин. До витоків третього підходу належить думка, що міжнародне приватне право входить в систему внутрішнього права держави, незважаючи на тісний зв`язок з міжнародним публічним правом. У системі внутрішнього права міжнародне приватне право не є частиною цивільного права (сімейного, трудового). Воно займає самостійне місце в цій системі – є самостійною галуззю зі своїми специфічним предметом і методом регулювання. Таким чином, наведені вище наукові позиції різних дослідників дають підстави розглядати міжнародне приватне право як особливу (специфічну) галузь права. Наступна концепція полягає у визнанні її авторами міжнародного приватного права в якості «полісистемного комплексу», що частково включає в себе як національно-правові, так і міжнародні норми і який частково відноситься до міжнародного (публічного) права, а частково – до внутрішньодержавного права. У найбільш закінченому вигляді даний підхід був свого часу обгрунтований Р.А. Мюлерсоном. На його думку, полісистемний комплекс складається з відносно самостійних блоків, сукупностей норм, а саме:1)колізійних і відсильних, які містяться в національному праві і в міжнародних договорах; 2)норм матеріального права, які мають своє джерело в міжнародних договорах і в національному праві держав, та застосовуються в результаті вказівок колізійної або відсильної норми. Ці норми при регулюванні міжнародних відносин невладного характеру, взаємодіють, певним чином, одна з одною, не утворюючи цілісної системи, зберігаючи своє місце у відповідних базисних системах права(у національному або міжнародному) [22]. Підтверджуючи, що міжнародне приватне право –«полісистемний комплекс», Р.А. Мюлерсон зазначав, що міжнародне приватне право є таким комплексом саме тому, що воно виникло в результаті взаємодії певних частин національно правових систем як між собою, так і з певною частиною міжнародного публічного права при регулюванні міжнародних відносин невладного характеру. Ці частини, створюючи в результаті такої взаємодії полісистемний комплекс, тим самим не виключаються з відповідних національно-правових систем або з міжнародного публічного права (з відповідних галузей національного права і міжнародного публічного права). Норми права, як і багато інших явищ об’єктивного світу, можуть одночасно бути частинами (елементами) різних систем. Ці норми певним чином пов’язані. Основою їх зв’язку є та обставина, що всі вони беруть участь у регулюванні сукупності суспільних відносин міжнародних відносин невладного характеру. Другим повязуючим чинником, що випливає з першого, є єдиний метод регулювання. Регулювання цих відносин відбувається за формулою: колізійна (відсильна) норма + матеріально-правова норма. Через колізійні (відсильні) норми здійснюється безпосередній зв’язок між різними національни ми системами права. Сучасні міжнародні відносини складні і неоднорідні (до них, зокрема, відносяться міждержавні відносини, міжнародні невладні відносини), що вони не можуть регулюватися нормами, що виключно відносяться до міжнародного публічного права. Таким чином, виникає необхідність перегляду міжнародноправової матерії з позиції системного підходу, що дозволить виділити в ній правову полісистему - міжнародне приватне право. Полісистемність міжнародного приватного права визначається складністю регульованих суспільних відносин. Як відомо, це відносини особливого роду. По-перше, посуті своїй вони відносяться до фундаментальних суспільних відносин приватного характеру (цивілістичні), що підпадають під дію національного права, по-друге, вони «обтяжені» іноземним або міжнародним елементом (об’єкт, суб’єкт, юридичний факт), який вимагає введення в регулювання іноземного або міжнародного джерела права. Це джерело може міститися як в нормі національного права, так і в нормі міжнародного походження. Постає проблема пошуку необхідної норми. Пошук можливий на основі такого правового регулятора, як колізійна норма, яка вкаже на необхідне для застосування правило. В результаті правовідношення може скластися на основі комплексу норм, пов’язаних, в першу чергу, самим суспільним відношенням. До цього комплексу увійде колізійна норма і матеріальна норма. При цьому і та, і інша можуть знаходитися як в національному праві, так і в міжнародному договорі. Отже, своєрідність предмета правового регулювання, специфіка джерел права, а також колізійні норми, що входять до складу міжнародного приватного права, можуть служити необхідними і достатніми підставами для визначення міжнародного приватного права як самостійної галузі внутрішньодержавного права. Отже, міжнародне приватне право можна розглядати як частину міжнародного права, як цивілістичну науку та як полісистемний комплекс. Усе це свідчить про складну та важливу роль міжнародного приватного права на сучасному етапі розвитку для регламентації взаємовідносин та розвитку нашої країни як на міжнародній арені, так і у внутрішніх зносинах. 1.2 Поняття, предмет і система міжнародного приватного права Виходячи з основних теоретичних понять, право – це система юридичних норм, що регулюють певні відносини, встановлюють та охороняють загальнообов`язкові правила поведінки, закріплюють та забезпечують основні права та обов`язки людини та громадянина. У своїй сукупності дані норми становлять систему права. Вона спрямована на врегулювання певного кола суспільних відносин, має загаль¬ний метод правового регулювання та фіксує правові норми у певній формі. Відомо, що таких національних правових сис¬тем у сучасному світі налічується більше двохсот. Часто між ними виникають відносини, що викликають чимало взаємних прав та обов'язків. Тому розвиток економіки, політики, куль¬тури, засобів комунікації, транспорту тощо вимагають право¬вого оформлення такого типу відносин як міжнародні. Остан¬ні умовно можна поділити на дві великі групи: міждержавні та неміждержавні. Перша група становить сферу міжнародно¬го публічного права, друга є предметом регулювання міжна¬родного приватного права. До неміждержавних слід віднести приватноправові відносини як відносини, що грунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб`єктами яких є фізичні та юридичні особи [1]. Традиційно до приватноправових галузей відносять цивільне право, сімейне право, авторське право, житлове право, трудове право, цивільне процесуальне право. Виходячи із вказаного, предметом міжнародного приватного права є цивільні, сімейні, трудові та процесуальні правовідносини з іноземним елементом. Іноземний елемент – це ознака, яка характеризує приватноправові відносини та може виявлятися в одній чи кількох формах: 1)хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою (іноземний суб`єкт); 2)об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави (іноземний об`єкт); 3)юридичний факт впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави (іноземний юридичний факт) [1]. Норми міжнародного приватного права застосовуються для так званого міжнародного спілкування. Національне право та міжнародне публічне право, незважаючи на свою самостій¬ність, у ряді випадків взаємодіють, утворюючи полісистемний комплекс норм міжнародного приватного права. Водночас норми цих двох правових систем не полишають меж останніх, хоч і регулюють, з одного боку, міжнародні, а з іншого — невладні відносини, майнові та немайнові, що мають цивілістичну природу і виникають у сфері міжнародного спілку¬вання. Поділяючись на матеріально-правові (такі, що регулю¬ють конкретне правовідношення) та колізійні норми (такі, що відсилають до законодавства іншої держави), вони створюють певний комплекс у кожній правовій системі. Іноді вказують, що міжнародне приватне право - це право колізійне. Наяв¬ність колізійних норм становить особливість міжнародного приватного права. Як матеріально-правові, так і колізійні нор¬ми можуть міститись у національних джерелах права, міжна¬родних угодах. Суб`єкти міжнародного приватного права – це учасники цивільно-правових відносин, що ускладнені іноземним елементом. Серед них можна виділити: 1)фізичні особи (громадяни, особи без громадянства – апатриди; іноземні громадяни, особи, які мають подвійне громадянство – біпатриди); 2)юридичні особи (державні організації, приватні фірми, підприємства, науково-дослідні та інші організації); 3)держави; 4)нації та народи, які борються за свободу і незалежність, і ствоерння власної державності в особі своїх керівних органів (до них відноситься, наприклад, Організація Звільнення Палестини); 5)міжнародни міжурядові організації; 6)державно-подібні утворення, які є суб`єктами міжнародного публічного права. Фізичні та юридичні особи, як суб`єкти міжнародного приватного права є учасниками правовідносин у міжнародному приватному праві незалежно від того, хто є іншою стороною у правовідносинах: міжнародне приватне право буде регулювати відносини між двома фізичними або між двома юридичними, так і між фізичною або юридичною особою, з одного боку, і державою або іншим суб`єктом міжнародного публічного права – з іншого. Держави, нації та народи, що борються за незалежність і створення власної державності, міжнародні міжурядові організації, державо-подібні утворення, як суб`єкти міжнародного приватного права тільки тоді будуть входити до складу правовідносин, врегульованих нормами міжнародного приватного права, коли контрагентом по операції (або іншою стороною у правовідносинах) буде фізична або юридична особа. До сфери міжнародного приватного права належать питан¬ня цивільної правоздатності та дієздатності іноземних фізичних та юридичних осіб, держави; її імунітету; відносин по зовнішньо¬торговельних угодах; прав авторів на твори, видані за кордо¬ном; трудоправового та соціального статусу осіб, які знаходяться на території іноземної держави, працювали на такій території тощо. Регулюючи вказані та інші відносини, норми міжнародного приватного права утворюють систему, яка відображає упорядковану сукупність норм національного права. Отже, міжнародне приватне право — це система юридич¬них норм, спрямованих на регулювання міжнародних невлад¬них відносин з "іноземним елементом". Завданням міжнарод¬ного приватного права є регламентація вказаних відносин для всебічного захисту прав та інтересів суб'єктів права, створення єдиного правового простору щодо здійснення ними своїх прав та обов'язків, укріплення співпраці держав, які належать до різних економічних, правових, соціальних, культурних систем. Міжнародне приватне право має власну систему. ЇЇ можна розглядати як систему навчального курсу та як галузі правничої науки. Навчальний курс прийнято поділяти на дві частини: Загальну та Особливу. Загальна частина охоплює питання, які мають методологічне значення для міжнародного приватного права в цілому, а саме: поняття, система та зміст міжнародного приватного права, його джерела, методи регу¬лювання; вчення про колізійні та матеріально-правові норми; правові режими (національний, найбільшого сприяння та ін.); взаємність, реторсія, інші загальні положення щодо суб'єктів міжнародного приватного права. Особлива частина охоплює право власності; зобов'язальне право; зобов'язання з правопо¬рушень; авторське, винахідницьке, патентне, сімейне, спадкове право; трудові відносини; міжнародний цивільний процес. Система Загальної та Особливої частини є відносно ста¬більною. Відносність полягає у тому, що внаслідок суспільного розвитку з'являється необхідність звернути більше уваги на правову регламентацію зовнішньоекономічних відносин, інвестиційної діяльності, перевезень, нових сфер господарю¬вання, зокрема комерціалізації космічної діяльності, створен¬ня нових технічних засобів у різних сферах зв'язку (напри¬клад, застосування системи "Інтернет" у комп'ютерному спіл¬куванні). З точки зору сфери дії міжнародне право іноді поділяють на три види: 1)універсальне; 2)загальне; 3)партикулярне. Під універсальним міжнародним правом мають на увазі норми, які вважаються настільки важливими і фундаментальними для міжнародного суспільства в цілому, що цих норм повинні дотримуватися всі суб`єкти міжнародного права незалежно від їхньої згоди (приклад такої універсальної норми – принцип pacta sunt servanda). Під загальним міжнародним правом маються на увазі норми, що випливають з багатосторонніх договорів, сторонами яких є більшість держав. Причому такого роду договори часто містять в собі норми, які вже є, або можуть стати в майбутньому універсальними нормами. Стосовно партикулярного міжнародного права, то під ним розуміють норми, створені обмеженою кількістю держав, які є обов`язковими лише для цих держав. Різновидом партикулярного міжнародного права можна вважати регіональне міжнародне право [18]. Система міжнародного приватного права як правничої науки майже збігається із системою навчального курсу. Крім того, ця правнича наука: 1) охоплює питання історичного роз¬витку доктрини права, її теорій, концепцій; 2) визначає під¬ходи, способи розв'язання проблем міжнародного приватного права. Це сприяє вирішенню питань кваліфікації, тлумачення норми та правовідношення, визначенню правового статусу рухомого та нерухомого майна; визнанню імунітету і т. д. | |
| Просмотров: 2321 | Загрузок: 77 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |