| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
Міжнародне співробітництво
| [ Скачать с сервера (64.7 Kb) ] | 03.09.2017, 10:06 |
| Зміст Вступ 1 Основні напрямки і форми міжнародного співробітництва у сфері протидії злочинності 2 Міжнародне співробітництво у сфері протидії з окремими видами міжнародних злочинів 3 Характеристика окремих міжнародних суб’єктів у сфері протидії злочинності Висновок Список використаних джерел Вступ У зв’язку з глобалізацією соціальних та економічних процесів, яка спостерігається останніми десятиріччями, розширюється свобода пересування громадян, контакти громадян з іноземцями стають все більше інтенсифікованими. Це використовується злочинцями для своїх злочинних цілей. Останніми десятиріччями спостерігається стрімке зростання транскордонної злочинності. Така злочинність характеризується більшою суспільною небезпекою, порівняно зі злочинністю в межах держав, оскільки транскордонна злочинність загрожує не лише національній безпеці, але й існуванню міжнародного правопорядку. На нинішньому історичному етапі назріла реальна необхідність координації зусиль світового співтовариства, заснованої як на створенні міжнародних правових механізмів, так і на вдосконаленні національних законодавчих систем шляхом їх уніфікації, широкого використання ефективного досвіду зарубіжних країн, приведення у відповідність до міжнародних зобов’язань держави тощо [15, c. 17]. Тому дослідження міжнародного співробітництва у сфері протидії злочинності стають дедалі більше актуальними. Серед науковців, що досліджують окремі аспекти міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю, у тому числі за участю України, слід відмітити, В. Бикова, С. Бородіна, П. Біленчука, В., Виноградова, В. Волженкіна, В. Каламкаряна, В. Карташкіна, І. Лукашука, Є. Ляхова, С. Черніченка, , С. Єркенова, Л. Галенську, Г. Зорін, В. Емінов, І. Карпець, В. Карташкіна, А. Наумова, С. Овчинського, С. Черніченка, С. Єркенова, Об’єктом дослідження курсової роботи є норми чинного законодавства та міжнародно-правових актів, які регулюють суспільні відносини, пов’язані з кооперацією держав з метою протидії злочинності. Предметом дослідження курсової роботи виступають суспільні відносини між державами, які виникають у зв’язку з міжнародним співробітництвом у сфері протидії злочинності. Основні напрямки і форми міжнародного співробітництва у сфері протидії злочинності Міжнародне співробітництво в боротьбі зі злочинністю – це об’єднання зусиль держав та інших учасників міжнародних відносин з метою підвищення ефективності запобігання злочинам, боротьби з ними і виправлення правопорушників [10, c. 100]. Ця діяльність здійснюється шляхом прийняття узгоджених між країнами заходів із: 1) встановлення кримінальної караності певних суспільно небезпечних діянь (криміналізації) та уніфікації на цій основі кримінального законодавства; 2) припинення злочинів, у тому числі тих, що готуються, застосовуючи в необхідних випадках оперативно-розшукові дії; 3) надання допомоги в розслідуванні кримінальних справ і здійсненні кримінального переслідування; 4) організації діяльності міжнародних судових органів, що пов’язана із розслідуванням міжнародних злочинів, здійсненням кримінального переслідування і покарання осіб, винних у їх вчиненні; забезпечення виконання кримінальних покарань; 5) постпенітенціарного впливу; 6) надання професійної технічної допомоги й попередження злочинів [3, c. 35-41]. Нормативно-правовим забезпеченням міжнародного співробітництва України у боротьбі зі злочинністю є чимало законодавчих актів, міжнародних угод, які в сукупності визначають засади зовнішньої політики держави у сфері протидії злочинності. Так, ст. 8 Закону України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 р. до основних напрямів державної політики з питань національної безпеки України у зовнішньополітичній сфері відносить проведення активної міжнародної політики України щодо участі в міжнародному співробітництві у боротьбі з міжнародною злочинністю, міжнародним тероризмом, наркобізнесом, нелегальною міграцією, міжнародними організованими злочинними угрупованнями тощо [2, c. 9]. В Законі України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30 червня 1993 р. в ст. 7 встановлюється, що міжнародне співробітництво у сфері боротьби з організованою злочинністю ґрунтується на нормах міжнародного права і чинного законодавства України, міждержавних і міжурядових договорах, двосторонніх відомчих угодах. Форми міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю надзвичайно різноманітні. Для кожного виду злочину визначаються окремі форми міжнародного співробітництва, однак, загалом усі вони зводяться до таких видів: 1 Укладання міжнародних угод (про правову допомогу в кримінальних та інших справах, конвенції щодо боротьби з окремими злочинами міжнародного характеру тощо); 2 Створення відповідних міжнародних організацій (спеціально створені для протидії міжнародній злочинності – Інтерпол або організації загальної компетенції, для яких боротьба зі злочинністю є одним з напрямів роботи – ООН, ОБСЄ, Рада Європи та ін.) [21, c. 218]. До напрямів міжнародної співпраці із запобігання та боротьби із злочинністю, які існують на багатосторонньому, регіональному та двосторонньому рівнях, відносяться: - допомога у розшуку та видача злочинців; - надання правової допомоги з кримінальних справ, виконання запитів та прохань правоохоронних органів держав; - сприяння у проведенні оперативно-розшукових заходів та процесуальних дій; - науково-інформаційний обмін (обмін довідковою, оперативно-розшуковою, криміналістичною інформацією, науковим і практичним досвідом; спільне обговорення проблем і проведення наукових досліджень); - надання професійної та технічної допомоги державам у боротьбі із злочинністю (направлення спеціалістів, забезпечення спеціальною технікою тощо) [7, c. 122]. При здійсненні міжнародного співробітництва в протидії злочинності особливу увагу слід приділяти дотриманню загальновизнаних принципів міжнародного права, сформульованих і закріплених у Статуті ООН 1945 р., в Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН 1970 р., у Декларації принципів, що містяться в Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва у Європі 1975 р. [14, c. 43]. Такі принципи водночас є загальними принципами міжнародного співробітництва у сфері протидії злочинності. До таких принципів відносяться: принцип суверенної рівності; принцип невтручання у справи, що входять до внутрішньої компетенції держави; повага до прав людини та основних свобод; принцип добросовісного виконання зобов’язань за міжнародним правом. Виокремлюють і спеціальні принципи співробітництва держав у протидії злочинності: невідворотності покарання; гуманності; законності; індивідуалізації та персоніфікації відповідальності; ненадання допомоги в кримінальних справах політичного характеру тощо [14, c. 5]. В Україні правове забезпечення для міжнародного співробітництва у сфері протидії злочинності ґрунтується на положеннях Кримінального кодексу України, зокрема про визнання кримінально-правових наслідків вироку суду іноземної держави (стаття 9), про видачу і передачу осіб, що вчинили злочин (стаття 10) [15, c. 17]. Питання, що стосуються міжнародного співробітництва у сфері протидії злочинності, врегульовуються і Кримінальним процесуальним кодексом України від 13 квітня 2012 р., який набув чинності 19 листопада 2012 р. У Розділі ІХ Кодексу, який має назву «Міжнародне співробітництво під час кримінального провадження», закріплюються положення, які стосуються загальних засад міжнародного співробітництва; міжнародної правової допомоги при проведенні процесуальних дій; видачі осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиція); кримінального провадження у порядку перейняття; визнання та виконання вироків судів іноземних держав та передача засуджених осіб. В КПК України в ч. 1 ст. 542 передбачається, що міжнародним договором України можуть бути передбачені інші, ніж у цьому Кодексі, форми співробітництва під час кримінального провадження. Всі міжнародні договори, які передбачають положення кримінально-правового характеру умовно можна поділити на дві групи: до першої належать договори, які вичерпно регламентують певні положення в межах Загальної частини кримінального права, або закріплюють принципи кримінального права. Такі договори імплементуються в національне законодавство без змін і їх норми є нормами прямої дії. До таких договорів, зокрема, належать: Європейська конвенція про видачу правопорушників від 13 грудня 1957 р.; Європейська конвенція про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками 1963 р.; Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах від 15.05.1972 р.; Європейська конвенція про передачу засуджених осіб від 21.03.1983 р.; Мінська конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22.01.1993 р.; Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності від 15.07.2000 р.; Конвенція ООН проти корупції 2003 р.; Кримінальна конвенція Ради Європи про боротьбу з корупцією 1999 р.; Конвенція Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, Страсбург, 8.11.1990 р. [19, c. 20]. До другої групи можна віднести міжнародні договори, які стосуються боротьби світового співтовариства зі злочинами певних видів: тероризм, захоплення заручників, торгівлею жінками, обігом наркотиків, піратством, геноцидом. Положення цих договорів не є нормами прямої дії і імплементуються у національне законодавство опосередковано – шляхом внесення змін та доповнень до КК [19, c. 20]. Міжнародні договорі, які стосуються боротьби світового співтовариства зі злочинами певних видів, будуть розглянуті детальніше у наступному розділі даної роботи. Міжнародне співробітництво у сфері протидії окремим видам міжнародних злочинів Міжнародне співробітництво держав із протидії транснаціональній організованій злочинності Організована злочинність становить особливу загрозу, небезпека її різко відрізняється від небезпеки неорганізованих проявів. Вона здійснює вплив на усі політичні та соціальні процеси у державі і здатна вражати різні види органів державної влади та напрямки їх діяльності, а завдана нею шкода стосується різних сфер життєдіяльності сучасної держави, зменшує рівень довіри до державного апарату та її міжнародний авторитет [11, c. 32]. Суспільна небезпека організованих груп і злочинних організацій зумовлюється тим, що такі угрупування, як правило, контролюють левову частку тіньового капіталу, протиправну діяльність, пов’язану із розкраданням бюджетних коштів, легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, організацією наркобізнесу, нелегальною міграцією тощо. Для організованих злочинних угруповань характерними є стійкі міжнародні злочинні зв’язки. Цьому сприяє процес глобалізації. Діяльність організованих злочинних угруповань дедалі частіше набуває транснаціонального характеру, що збільшує вірогідність її проявів у всіх сферах, пов’язаних із забезпеченням як національної безпеки окремої країни, так і світової [22, c. 76]. У певному розумінні транснаціональну організовану злочинність можна назвати еволюцією злочинної діяльност | |
| Просмотров: 612 | Загрузок: 15 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |