| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
Організаційно-правові засади діяльності Державної служби інтелектуальної власності України
| [ Скачать с сервера (382.5 Kb) ] | 02.04.2017, 12:44 |
| ВСТУП “...перший мій державний захід, проведений мною першого ж дня мого вступу на посаду, полягав у тому, що я заснував патентне відомство, адже я знав, що країна без патентного відомства й без добрих законів, які захищають права винахідників, подібна до рака, котрий може рухатися лише вбік або назад” (Марк Твен, “Янкі з Коннектикуту при дворі короля Артура”). Актуальність теми дослідження. Удосконалення адміністративно-правового регулювання суспільних відносин у сфері інтелектуальної власності (далі – ІВ), набуває дедалі більшого значення для примноження інтелектуального потенціалу Українського народу і забезпечення подальшого сталого соціально-економічного і культурного розвитку нашої країни. У цьому контексті, а також враховуючи проблеми здійснення адміністративної реформи, надзвичайно актуальним є вивчення організаційно-правових аспектів передового зарубіжного досвіду правового регулювання управління у сфері охорони ІВ для вироблення рекомендацій щодо вдосконалення статусу вітчизняного патентного відомства. Деякі аспекти проблеми, особливо статус попередника Державної служби інтелектуальної власності України (далі – ДСІВУ) – Державного департаменту інтелектуальної власності (далі – ДДІВ), досліджені в працях таких науковців, як: І.Г.Запорожець, Л.Т.Комзюк, А.Т.Комзюк, О.П.Орлюк, М.В.Паладій та ін. Тому актуальність дослідження зумовлена також відсутністю узагальнюючої наукової роботи, яка б розкривала всі аспекти теми. Метою дослідження є з’ясування шляхів удосконалення адміністративно-правового статусу Державної служби інтелектуальної власності України (далі - ДСІВУ) шляхом запозичення відповідного досвіду США і Польщі. Для досягнення поставленої мети автор вбачав за необхідне виконання таких основних завдань дослідження: • висвітлити основні етапи становлення вітчизняного патентного відомства; • розкрити сучасний правовий статус Державної служби інтелектуальної власності України; • охарактеризувати зарубіжний досвід правового регулювання статусу патентних відомств; • розробити і запропонувати шляхи вдосконалення організаційно-правових засад діяльності Державної служби інтелектуальної власності України. Об’єктом дослідження є управлінські суспільні відносини у сфері ІВ України, врегульовані нормами права. Предметом дослідження виступають організаційно-правові засади діяльності ДСІВУ. Методологічною базою дослідження є сукупність методів та прийомів наукового пізнання, які використовуються в адміністративно-правовій науці. Зокрема, автор застосовував формально-логічний, порівняльно-правовий, системно-структурний, історичний та інші методи. Джерельну базу дослідження становлять Конституція України, нормативні і наукові джерела, що стосуються організаційно-правових засад патентних відомств. Велике значення для даного дослідження мають праці таких провідних вітчизняних учених-адміністративістів, як: В.Б.Авер’янов, О.Ф.Андрійко, О.М.Бандурка, В.М.Бевзенко, А.І.Берлач, Ю.П.Битяк, І.П.Голосніченко, І.С.Гриценко, П.В.Діхтієвський, А.Т.Комзюк, Т.О.Коломоєць, В.К.Колпаков, Р.С.Мельник, О.П.Орлюк, А.О.Селіванов та ін., праці яких склали теоретичну основу дослідження. Результатам, отриманим під час дослідження, властиві, на нашу думку, елементи наукової новизни, зумовлені тим, що в роботі вперше виявлено і введено до наукового обігу в Україні деякі цінні американські і польські нормативні і наукові джерела і запропоновано оптимальні форми використання в Україні американського і польського досвіду регулювання правового статусу патентних відомств. Автором удосконалено і поглиблено концептуальні підходи щодо засад та напрямів подальшого реформування державної системи правової охорони інтелектуальної власності України. В роботі набуло подальшого розвитку вироблене науковцями і політиками бачення шляхів та перспектив реформування ДСІВУ. Практичне значення результатів дослідження. Результати дослідження можуть бути використані для вдосконалення правового регулювання статусу ДСІВУ, для подальших наукових пошуків та в навчально-виховному процесі. Апробація результатів дослідження. Результати дослідження були апробовані автором у доповідях на засіданні наукового гуртка з адміністративного права при кафедрі адміністративного права юридичного факультету КНУ, на одній всеукраїнській (Київ, НАВСУ, 2011 р.) та одній міжнародній («Актуальні питання державотворення в Україні», Київ, КНУ, 2012 р.) наукових конференціях, тези яких опубліковані (чи будуть опубліковані) в збірках матеріалів конференцій. Структура дослідження зумовлена його предметом і завданнями. Робота складається зі вступу, двох розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел та додатків. Розділ 1. ЕВОЛЮЦІЯ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ПАТЕНТНОГО ВІДОМСТВА В УКРАЇНІ 1.1.Основні етапи становлення вітчизняного патентного відомства. Перші кроки на шляху до створення патентного відомства в Україні були зроблені у 1918 р. в Українській Державі гетьманом Павлом Скоропадським. У складі гетьманського Кабінету Міністрів було 15 міністерств, у тому числі Міністерство торгу і промисловості. Відповідно до статуту Фабрично-заводського департаменту Міністерства торгу і промисловості Української Держави відділ винаходів завідував справами по виданню патентів на винаходи, реєстрував товарні знаки, фабричні малюнки і зразки. Для проведення експертизи, що мала відношення до видачі патентів і реєстрації товарних знаків, фабричних малюнків і зразків, при відділі діяв Експертний комітет. Комітет складався зі штатних урядовців організаційно-технічного відділу цього ж департаменту та з фахівців окремих галузей, представлених зацікавленими міністерствами, зокрема, Військового, Внутрішніх справ, Морського, Шляхів, Праці, Фінансів та Земельних справ. Начальник відділу міг залучати до Експертного комітету за вільним наймом осіб для попереднього розгляду заяв з правом вирішального голосу. Саме Експертний комітет виносив рішення про видачу охоронних документів. Кількість членів комітету встановлював Міністр торгу і промисловості. При відділі винаходів була власна канцелярія, спеціальна бібліотека, архів патентних списків і альбомів, зареєстрованих марок, зразків фабричних рисунків [див.: 18]. За Директорії УНР проблемами патентування винаходів, реєстрацією товарних знаків та фабричних зразків почало займатись Міністерство народного господарства, в яке реорганізували Міністерство торгу і промисловості та Міністерство продовольства. Назва відповідного департаменту стала Фабрично-промисловий, а назва відділу не змінювалась. У новому міністерстві було розроблено проект нового статуту, за яким при відомстві створювалась Техніко-Промислова рада для надання загального напрямку розвитку промисловості в державі, обговорення принципових питань, що торкаються охорони, віднови та будови промисловості [див.: 18]. Здобувши незалежність у 1991 році, Україна у сфері охорони інтелектуальної власності фактично почала все з початку. Першим документом щодо створення в Україні державної системи управління сферою інтелектуальної власності стала постанова Президії Верховної Ради України від 02.12.1991 р. №1897-ХІІ “Про деякі організаційні заходи щодо забезпечення охорони промислової власності”, якою Кабінету Міністрів України доручалось створення патентного відомства та інших необхідних структур державного управління з питань охорони промислової власності. Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1992 р. N 29 було перетворено патентний фонд України у Державне патентне відомство Комітету по науково-технічному прогресу при Кабінеті Міністрів України (далі - Держпатент України). Держпатент України у Положенні визначався як орган, що здійснює функції центрального органу виконавчої влади у сфері правової охорони промислової власності, орган, що реалізує стратегію державної політики правової охорони промислової власності, формує систему заходів щодо забезпечення функціонування єдиної патентної системи України [10]. Високий, на перший погляд, правовий статус Держпатенту України поєднувався із не досить вдалим підпорядкуванням. Де-факто, відомство було самостійним центральним органом виконавчої влади, який досить ефективно здійснював функції, покладені на нього. Де-юре, Держпатент України був підпорядкований Державному комітету України з питань науки і техніки (далі - ДКНТ), що безперечно не свідчить про самостійність органу. Попри це, ДКТН не втручався в діяльність Держпатенту, що дало змогу останньому функціонувати на високому рівні. У 2000 р. Постановою Кабінету Міністрів України було утворено Державний департамент інтелектуальної власності. Відповідно до Положення про Державний департамент інтелектуальної власності (далі - ДДІВ), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20 червня 2000 р. № 997 [див.: 11] основними завданнями ДДІВ були: участь у забезпеченні реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності; прогнозування та визначення перспектив і напрямів розвитку у сфері інтелектуальної власності; розроблення нормативно-правової бази функціонування державної системи охорони інтелектуальної власності; організаційне забезпечення охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності. Статус установи – центрального органу виконавчої влади з питань правової охорони ІВ, функції і повноваження якої визначені в низці спеціальних законів, де-юре мало МОН, а де-факто більшість цих повноважень здійснював ДДІВ разом з підпорядкованими йому трьома державними “підприємствами” – Укрпатентом, Українським агентством з авторських та суміжних прав та “Інтелзахист”. З повноваженнями Установи, передбаченими в спеціальних законах, цілком ототожнюються повноваження ДДІВ на основі “творчого” розвитку сумнівної з точки зору законності формули, яка застосовується в деяких постановах Кабміну, – “МОН в особі ДДІВ, що діє у складі зазначеного Міністерства”. Норми спеціальних законів, положень про МОН та про ДДІВ, статутів вищезгаданих “підприємств” часто або суперечили одна одній, або надавали одні й ті ж самі повноваження кільком суб’єктам (наприклад, щодо експертизи заявок). Узагальнюючи, можемо констатувати розмитий статус ДДІВ як національного патентного відомства, і те, що як єдиний цілісний орган з автономною юрисдикцією воно, по суті, не існувало. Це, між іншим, знайшло своє відображення і в зміні відповідних термінів, що використовувалися у спеціальних законах. Так, у ст. 5 першої редакції Закону України “Про охорону прав на сорти рослин” від 21 квітня 1993 р. йшлося про “Державне патентне відомство України”, в статтях 1, 2 та ін. Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі в редакції від 15 грудня 1993 р. давалось визначення поняття Відомства як Державного комітету України з питань ІВ (Держпатенту України). На нашу думку, другий з наведених варіантів можна визнати найбільш вдалим не лише за формою, а й за змістом. Тому відмова від нього після ліквідації в 1999 р. Держпатенту України (як і сама ліквідація) і запровадження поняття “Установа” були недостатньо обгрунтованими. До речі, ні в Концепції адміністративної реформи в Україні, ні в спеціальній літературі [див.: 1, 72-76] такого різновиду центральних органів виконавчої влади як “Установа” немає і не було. 1.2. Сучасний правовий статус Державної служби інтелектуальної власності України. Указом Президента України від 9 грудня 2010 року № 1085/2010 “Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади” з метою оптимізації системи центральних органів виконавчої влади, усунення дублювання їх повноважень, забезпечення скорочення чисельності управлінського апарату та витрат на його утримання, підвищення ефективності державного управління утворено Державну службу інтелектуальної власності України (далі – ДСІВУ) [17]. В Указі встановлено, що ДСІВУ належить до системи центральних органів виконавчої влади і його діяльність координується і спрямовується Кабінетом Міністрів України через Міністра освіти і науки, молоді та спорту України [14]. Ці положення Указу відтворені також у п. 1 Положення про Державну службу інтелектуальної власності України, затвердженого Указом Президента України від 8 квітня 2011 року № 436/2011 [12]. Крім того, у п. 3 зазначеного Положення передбачено такі основні завдання ДСІВУ, як: реалізація державної політики у сфері інтелектуальної власності і внесення на розгляд Міністра пропозицій щодо формування державної політики у сфері інтелектуальної власності. Відповідно до п. 4 цього Положення на ДСІВУ для виконання зазначених завдань виконує такі функції: 1) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до ї компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів міністерств та в установленому порядку подає їх Міністру; 2) організовує в установленому порядку експертизу об'єктів права інтелектуальної власності, видає патенти/свідоцтва на об'єкти права інтелектуальної власності; 3) здійснює державну реєстрацію та ведення обліку об'єктів права інтелектуальної власності, проводить реєстрацію договорів про передачу прав на об'єкти права інтелектуальної власності, що охороняються на території країни, ліцензійних договорів; 4) визначає уповноважені заклади експертизи та доручає їм проведення експертизи заявок; 5) веде державні реєстри об'єктів права інтелектуальної власності; 6) організовує проведення перевірок суб'єктів господарювання на предмет дотримання законодавства у сфері інтелектуальної власності; 7) аналізує стан дотримання суб'єктами господарювання всіх форм власності вимог законодавства у сфері інтелектуальної власності; 8) здійснює міжнародне співробітництво у сфері правової охорони інтелектуальної власності і представляє інтереси України з питань охорони прав на об'єкти права інтелектуальної власності у міжнародних організаціях відповідно до законодавства; 9) організовує інформаційну та видавничу діяльність у сфері правової охорони інтелектуальної власності; 10) організовує роботу з підготовки та перепідготовки спеціалістів з питань інтелектуальної власності; 11) видає офіційні бюлетені з питань інтелектуальної власності; 12) здійснює атестацію представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених); 13) вивчає, узагальнює та аналізує досвід зарубіжних країн, а також практику застосування законодавства України у сфері інтелектуальної власності, розробляє та вносить пропозиції щодо вдосконалення та гармонізації норм законодавства України з нормами міжнародних договорів, учасницею яких є або має намір бути Україна; 14) забезпечує облік організацій колективного управління, визначає уповноважені організації колективного управління, здійснює аналіз їх діяльності, знімає з обліку організації колективного управління, виключає з реєстрів організації колективного управління та уповноважені організації колективного управління, анулює відповідні свідоцтва; 15) запроваджує заходи щодо розвитку системи збору та розподілу винагороди за використання об'єктів права інтелектуальної власності та/або суміжних прав; 16) запроваджує заходи, пов'язані із забезпеченням відтворювачів, імпортерів та експортерів примірників, що містять об'єкти права інтелектуальної власності і суміжних прав, контрольними марками та веденням Єдиного реєстру одержувачів контрольних марок; 17) ліцензує виробництво дисків для лазерних систем зчитування, матриць; 18) забезпечує присвоєння та визнання спеціальних ідентифікаційних кодів, нанесених на диски та/або матриці, що експортуються, або матриці, що імпортуються; 19) видає документи для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України; 20) погоджує видачу державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування аудіовізуальної продукції щодо дотримання авторського права і суміжних прав; 21) запроваджує заходи з легалізації комп'ютерних програм та правомірного їх використання; 22) веде реєстр виробників та розповсюджувачів програмного забезпечення; 23) здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням суб'єктами господарювання всіх форм власності вимог законодавства у сфері інтелектуальної власності; 24) здійснює управління об'єктами державної власності; 25) здійснює інші повноваження, визначені законами України та покладені на Державну службу Президентом України. Як визначено в п. 5-7 зазначеного Положення, ДСІВУ з метою організації своєї діяльності, зокрема, здійснює в установленому порядку добір кадрів в апарат Державної служби, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери її управління, формує в установленому порядку кадровий резерв на відповідні посади, організовує роботу з підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців та працівників апарату. ДСІВУ для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку залучати до виконання окремих робіт, участі у вивченні окремих питань учених і фахівців, у тому числі на договірній основі, працівників центральних та місцевих органів виконавчої влади. ДСІВУ у процесі виконання покладених на неї завдань взаємодіє в установленому порядку з іншими органами виконавчої влади. Про недостатній статус ДСІВУ свідчить відсутність у неї повноваження видавати нормативно-правові акти, якими б регулювались суспільні відносини у сфері ІВ. Так, відповідно до п. 8 Положення, ДСІВУ у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України та, навіть, доручень Міністра лише видає накази організаційно-розпорядчого характеру, які підписуються Головою Державної служби, якого, згідно з п. 9 Положення, призначає на посаду за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Міністра, та звільняє з посади Президент України. У Положенні значно посилено статус Голови ДСІВУ. Так, відповідно до п. 10 він, зокрема, вносить на розгляд Міністра пропозиції щодо формування державної політики у сфері інтелектуальної власності та розроблені Державною службою проекти законів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, проекти нормативно-правових актів Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України з питань, що належать до сфери діяльності Державної служби, забезпечує виконання Державною службою Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, доручень Міністра, затверджує за погодженням з Міністром схвалені на засіданні колегії річний план роботи Державної служби, заходи щодо реалізації основних напрямів та пріоритетних цілей її діяльності відповідно до визначених завдань, вносить пропозиції Міністру щодо кандидатур на посади своїх заступників, вносить Міністру пропозиції щодо граничної чисельності державних службовців і працівників апарату Державної служби, забезпечує взаємодію Державної служби із визначеним Міністром структурним підрозділом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, призначає на посади та звільняє з посад за погодженням з Міністром керівників і заступників керівників структурних підрозділів апарату Державної служби, призначає на посади та звільняє з посад інших державних службовців і працівників апарату Державної служби, розглядає в установленому порядку питання щодо присвоєння працівникам центрального апарату Державної служби відповідних рангів державних службовців, їх заохочення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, вносить Міністру в установленому законодавством порядку подання щодо відзначення державними нагородами України працівників Державної служби, здійснює інші повноваження відповідно до законодавства. Голова Державної служби має двох заступників, у тому числі одного першого, яких за поданням Прем'єр-міністра України, внесеним на підставі пропозицій Голови Державної служби, погоджених із Міністром, призначає на посади Президент України. Звільняються заступники Голови ДСІВУ з посад Президентом України. Для погодженого вирішення питань, що належать до компетенції Державної служби, обговорення найважливіших напрямів її діяльності у Державній службі утворюється колегія у складі Голови Державної служби (голова колегії), першого заступника та заступника Голови Державної служби за посадою, визначених посадових осіб Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України. У разі потреби до складу колегії Державної служби можуть входити керівники структурних підрозділів Державної служби, а також у встановленому порядку інші особи. Рішення колегії можуть бути реалізовані шляхом видання відповідного наказу Державної служби. Для розгляду наукових рекомендацій та проведення фахових консультацій з основних питань діяльності у Державній службі можуть утворюватися постійні або тимчасові консультативні, дорадчі органи. Рішення про утворення та ліквідацію колегії, постійних або тимчасових консультативних, дорадчих органів, їх кількісний та персональний склад, положення про них затверджуються Головою Державної служби. Гранична чисельність державних службовців та працівників Державної служби затверджується Кабінетом Міністрів України. В даний час, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження граничної чисельності працівників апарату центральних органів виконавчої влади» від 7 вересня 2011 р. № 937 [15], вона становить 64 особи, які всі є державними службовцями. Структура апарату Державної служби затверджується Головою Державної служби за погодженням із Міністром. Штатний розпис, кошторис Державної служби затверджуються Головою Державної служби за погодженням із Міністерством фінансів України . 21 лютого 2011 року Державну службу інтелектуальної власності України зареєстровано як юридичну особу публічного права, що засвідчено свідоцтвом про державну реєстрацію серії А01 № 378097 (див. додаток 2). Як вбачається з порівняльного аналізу правового статусу ДСІВУ і правового статусу Державного департаменту інтелектуальної власності (далі - ДДІВ), який зазначеним вище Указом ліквідовано, суттєвих змін між ними немає. Не зважаючи на те, що ДДІВ мав статус лише урядового органу державного управління, а ДСІВУ віднесена до центральних органів виконавчої влади, її фактичний статус, на відміну від юридичного, не зріс і залишається занизьким для ефективного вирішення поставлених перед нею завдань (в тому числі – й щодо захисту прав винахідників, авторів творів та інших суб’єктів ІВ). Діяльність ДСІВУ, так само як і ДДІВ, координується і спрямовується через Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України. Таке підпорядкування, на нашу думку, не є доцільним. Принципово важливо, щоб міністерство, якому була б підзвітною ДСІВУ, не мало окремих від нього власних повноважень щодо охорони ІВ, а лише від імені уряду здійснювало б контроль за діяльністю ДСІВУ. Утворення ДСІВУ, на нашу думку, не вирішило низки принципово важливих питань. Так, одним з основних завдань оптимізації системи центральних органів виконавчої влади було усунення дублювання повноважень. Проте, за Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України (далі - МОНмолодьспорт) відповідно до Положення про Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, затвердженого Указом Президента України від 8 квітня 2011 року N 410/2011 (із змінами, внесеними згідно з Указом Президента № 645/2011 від 06.06.2011 р.) [14], і далі залишились надмірні завдання та повноваження у сфері ІВ. Зокрема, відповідно до п. 4. 49) цього Положення МОНмолодьспорт «забезпечує реалізацію державної політики у сфері трансферу (передачі) технологій і прав на об'єкти інтелектуальної власності, що створені повністю або частково за рахунок коштів державного бюджету», а згідно з п. 4. 59) утворює, ліквідує, реорганізовує підприємства, установи та організації, затверджує їх положення (статути), в установленому порядку призначає на посади та звільняє з посад їх керівників, формує кадровий резерв на посади керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління МОНмолодьспорту України. У п. 10. 2) Положення передбачено, що міністр одноосібно «спрямовує і координує здійснення іншими центральними органами виконавчої влади заходів з питань, що належать до компетенції Міністерства». А відповідно до п. 10. 3) цього Положення міністр, зокрема, одноосібно «спрямовує та координує діяльність Державної служби інтелектуальної власності України»…, у тому числі: «формує державну політику у відповідній сфері та контролює її реалізацію Державною службою інтелектуальної власності України…; погоджує та подає на розгляд Кабінету Міністрів України розроблені Державною службою інтелектуальної власності України…; визначає пріоритетні напрями роботи Державної служби інтелектуальної власності України, Державної служби молоді та спорту України…; вносить пропозиції Прем'єр-міністрові України щодо кандидатур на посади голів Державної служби інтелектуальної власності України… і за пропозицією їх голів - щодо кандидатур на посади їх заступників; погоджує структуру апаратів Державної служби інтелектуальної власності України…; видає обов'язкові до виконання Державною службою інтелектуальної власності України…; погоджує призначення на посади і звільнення з посад керівників і заступників керівників структурних підрозділів апаратів Державної служби інтелектуальної власності України…; порушує перед Кабінетом Міністрів України питання щодо скасування актів Державної служби інтелектуальної власності України… повністю чи в окремій частині; порушує перед Президентом України питання щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності голів Державної служби інтелектуальної власності України…та їх заступників; ініціює питання щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності керівників структурних підрозділів апаратів Державної служби інтелектуальної власності України…, а також керівників підприємств, установ та організацій, що належать до сфери їх управління; ініціює питання щодо проведення службового розслідування стосовно керівників Державної служби інтелектуальної власності України…, їх заступників, інших державних службовців і працівників апаратів служб та підприємств, установ та організацій, що належать до сфери їх управління; приймає рішення щодо проведення перевірки діяльності Державної служби інтелектуальної власності України …; заслуховує звіти про виконання покладених на Державну службу інтелектуальної власності України… завдань та планів їх роботи; визначає структурний підрозділ апарату Міністерства, що відповідає за взаємодію з Державною службою інтелектуальної власності України…; визначає посадових осіб Міністерства, які включаються до складу колегій Державної служби інтелектуальної власності України…; визначає порядок обміну інформацією між Міністерством та Державною службою інтелектуальної власності України…, періодичність її подання; вирішує інші питання, пов’язані зі спрямуванням і координацією діяльності цих центральних органів виконавчої влади». Аналіз правових засад і практики діяльності міністерства показує, що завдання та повноваження МОНмолодьспорту у сфері ІВ носять здебільшого декларативний характер. Вплив МОНмолодьспорту не створює перешкод для діяльності ДСІВУ. В свою чергу, повноваження профільного міністра є, на нашу думку, неймовірно великими за обсягом і дуже складними для фактичного виконання. Адже, хоча ДСІВУ проголошена самостійним центральним органом виконавчої влади, ця самостійність нівелюється повноваженнями міністра освіти і науки, молоді та спорту України. Адже міністр (по суті як одноосібний орган) видає обов’язкові до виконання ДСІВУ накази та доручення з питань, що належить до сфери діяльності служби та порушує перед Кабінетом Міністрів України питання щодо скасування актів ДСІВУ. Як випливає з Положення, міністр може, не зважаючи на позицію ДСІВУ, приймати рішення, які будуть обов’язковими до виконання нею, а також проводити процедуру скасування актів ДСІВУ без консультацій з керівництвом ДСІВУ, що знижує її реальний статус. Основними структурними підрозділами ДСІВУ є: управління промислової власності, у складі якого відділ правового забезпечення та захисту прав і відділ державних реєстрацій, економіки та інформаційного забезпечення; управління авторського права і суміжних прав, у складі якого відділ авторського права і суміжних прав і відділ контролю за використанням об’єктів інтелектуальної власності; відділ європейської інтеграції та міжнародного співробітництва; фінансово-адміністративний відділ (див. Додаток 1). Недоліком вітчизняної системи охорони і захисту ІВ є виконання більшості функцій ДСІВУ трьома державними підприємствами, підпорядкованими ДСІВУ і МОНмолодьспорту - Українським інститутом промислової власності (Укрпатент), Українським агентством з авторських та суміжних прав (УААСП) та “Інтелзахист”. Норми спеціальних законів, положень про МОНмолодьспорт та про ДСІВУ, статутів вищезгаданих “підприємств” часто або суперечать одна одній, або надають одні й ті ж самі повноваження кільком суб’єктам (наприклад, щодо експертизи заявок, яка проводиться, з невідомих причин, не тільки ДСІВУ, а й Укрпатентом). Своєю чергою, існування ДП “Інтелзахист” з єдиною реальною функцією видачі контрольних марок для маркування примірників аудіовізуальних творів та фонограм є нонсенсом, адже з таким завданням цілком може впоратися структурний підрозділ ДСІВУ і для виконання цієї функції не потрібно створювати окреме підприємство. ДП “УААСП” створено з метою управління на колективній основі майновими правами суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав у сфері: драматичних прав; музичних прав (публічне виконання та механічне відтворення); літературних прав, включаючи наукові статті, монографії, переклади; прав на твори скульптури, графіки, живопису, фотографічних творів; аудіовізуальних та кінематографічних прав. Однією з найважливіших реальних функцій УААСП є збір, розподіл та виплата авторської винагороди. Всі ці завдання та функції, на нашу думку, не є унікальними і не потребують спеціального компетентного органу для їх виконання. Основним серед спеціалізованих у сфері ІВ підприємств та установ, підпорядкованих ДСІВУ і МОНмолодьспорту, є Укрпатент, який має статус закладу експертизи. Аналогів таких «підприємств» у інших країнах з належним статусом патентних відомств немає, адже їхні функції і структура засвідчують, що вони мають бути підрозділами патентного відомства, а не окремими юридичними особами. Розпорошеність функцій між державними підприємствами Український інститут промислової власності, Українське агентство з авторських та суміжних прав та Інтелзахист робить механізм функціонування системи управління у цій сфері незлагодженим і хаотичним, створює, як неодноразово зазначалось у ЗМІ, умови для тінізації економіки у сфері інтелектуальної власності, корупційних схем та зловживань. Отже, враховуючи, що в Положенні про Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України [15] встановлено, що МОНмолодьспорт України спрямовує та координує діяльність ДСІВУ, погоджує та подає на розгляд КМУ розроблені ДСІВУ проекти законів, актів Президента України, визначає пріоритетні напрями роботи ДСІВУ та видає обов’язкові до виконання ДСІВУ накази та доручення з питань, що належать до сфери її діяльності, можна зробити висновок, що ДСІВУ, не зважаючи на проведену адміністративно-правову реформу, так і не стала справжнім національним патентним відомством, а й надалі залишилась квазіпатентним відомством. При цьому повноваження у сфері ІВ так і не були чітко розмежовані, що було однією з основних перешкод для ефективної діяльності ДДІВ. Тому проблема вдосконалення правого статусу ДСІВУ залишається актуальною і потребує подальших зусиль для її розв’язання із використанням кращого зарубіжного досвіду, адже без реформування статусу ДСІВУ вона не буде спроможною ефективно виконувати покладені на неї завдання і функції. | |
| Просмотров: 512 | Загрузок: 12 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |