| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
ОСОБЛИВОСТІ БЮДЖЕТНОГО ПРОЦЕСУ ДЛЯ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ
| [ Скачать с сервера (170.0 Kb) ] | 30.03.2017, 21:06 |
| ВСТУП Чільне місце в соціальному та економічному розвитку кожної країни належить проблемам бюджету, адже бюджет належить до тієї сфери суспільного життя, що безпосередньо торкається інтересів усіх членів суспільства. У бюджеті будь-якої країни відбиваються важливі економічні, соціальні та політичні проблеми держави та кожної людини зокрема. Водночас успішне вирішення проблем бюджету можливе лише за умови правильного розуміння його сутності, ролі та місця в системі економічних відносин. Державний бюджет являє собою систему грошових відносин, що виникають у процесі перерозподілення частини валового внутрішнього продукту і відбиваються в централізованому фонді фінансових ресурсів. Причому ці відносини стосуються в основному чистого доходу, оскільки інші елементи суспільного продукту не є відносинами перерозподілення й формування доходів державного бюджету. Основним джерелом формування фінансових ресурсів держави є грошові доходи сфери матеріального виробництва, передусім чистий дохід підприємств Широке коло питань, пов'язаних із бюджетом та бюджетними відносинами висвітлили у своїх працях такі вітчизняні і зарубіжні науковці, як О. Кириленко, Ю. Пасічник, О. Василик, В. Федосов, С. Юрій, С. Фішер, Р. Дорнбуш та інші. Однак, незважаючи на сталий інтерес до цієї проблеми, безліч її аспектів залишається недостатньо висвітленими. Нормативною базою роботи стали Конституція України, Бюджетний кодекс України, Закони України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про органи самоорганізації населення»,» та інші нормативно-правові акти. Предметом роботи є визначення поняття державного та місцевого бюджетів,бюджетної системи, дослідження особливостей правового регулювання бюджетів місцевого самоврядування РОЗДІЛ I ПОНЯТТЯ БЮДЖЕТУ 1.1. Бюджет, його доходи та видатки За сучасним тлумаченням термін «бюджет» формувався завдяки тривалому історичному розвитку суспільства. Поняття «бюджет» французького походження. Адже саме у Франції вперше було складено звіт, який вміщував усереднені дані про державні доходи та видатки країни. Цей звіт був максимально схожим на документ, який згодом отримав назву «бюджет». Склав його у 1781 р. Ж. Неккер, міністр фінансів Франції. Ж. Неккер був прихильником ощадливого витрачання державних коштів, за що потрапив у неласку до королівського оточення й змушений був піти у відставку. В офіційних документах термін «бюджет» почали застосовувати лише на початку XIX ст. Більшість вчених, які досліджували сутність та виникнення поняття «бюджет» вказували на англійське походження цього слова,його буквальний переклад означає "шкіряний мішок" Річний бюджет є серцевиною організації державних фінансів, а повсякденні процедури ведення фінансових справ залежать від нього. Бюджетний документ відображає рішення у відповідних сферах державних та приватних фінансів, у тому числі витрат [14, c.12]. Він уособлює й пояснює фінансово-бюджетну політику уряду й те, як ця політика впливає на напрям і темпи зростання основних показників економіки, включаючи рівні цін, зайнятість і процентні ставки. Водночас обговорення бюджету і підготовчі заходи, що їм передують, є надзвичайно важливим засобом розробки політики за участю громадськості, який визначає роль уряду у житті держави. Бюджетний цикл є організаційною основою контролю і впорядкування державних фінансів Бюджет в економічному розумінні являє собою сукупність економічних грошових відносин між державою і юридичними та фізичними особами з приводу розподілу та перерозподілу національного доходу, призначеного для забезпечення виконання державою її функцій. Основним джерелом формування бюджету є ВВП. Як зазначають науковці, права держави в його розподілі ґрунтуються на двох чинниках: 1. На виконанні нею зазначених суспільних функцій, оскільки централізація частини ВВП у бюджеті є, по суті, платою суспільства за виконання державою її функцій; 2. Держава може брати участь у розподілі ВВП як один із суб'єктів його створення, будучи власником засобів виробництва у державному секторі, тобто виконуючи підприємницьку діяльність. За формою прояву бюджет є основним фінансовим планом, в якому відображається діяльність держави та місцевих органів. У такому розумінні бюджет посідає провідне місце у діяльності держави, оскільки визначає її можливості і пріоритети, її роль і форми реалізації закріплених за державою функцій, фактично, бюджет, який являє собою баланс доходів і видатків, відображає соціально-економічну, міжнародну, управлінську, оборонну та фінансову політику [8, c.209]. За матеріальним змістом бюджет становить централізований фонд коштів держави,який формуються і використовується на тому чи іншому територіальному рівні,для забезпечення виконання державою або ОМС своїх завдань Обсяг бюджету - це річна сума коштів, що проходять через цей фонд. Бюджет - це не стала категорія, навпаки, він перебуває у постійному русу, оскільки щоденно до нього через Єдиний казначейський рахунок надходять кошти і здійснюється фінансування видатків. Проте бюджет є чимось набагато більшим, ніж просто сума кількісних показників. Завдяки йому фінансуються національні програми, у тому числі пов'язані із соціальним забезпеченням населення. Він є засобом вкладення держави капіталів у своє майбутнє як шляхом матеріального будівництва, скажімо, прокладанням автострад, так і через удосконалення якісного складу населення, як, наприклад, фахова підготовка й освіта. Це один з важливих інструментів, доступних урядові, для регулювання економічної діяльності і стабілізації доходів громадян. У зв'язку з постійним рухом та завданнями, які має бюджет як основний фінансовий план держави, необхідна чітко налагоджена система управління бюджетом, щоб забезпечити своєчасне й повне надходження доходів, та раціонального, цільового й ефективного використання коштів. Саме в цьому аспекті виникає юридичне значення бюджету у вигляді нормативно-правового закріплення бюджетних повноважень суб'єктів бюджетних відносин. Бюджет, затверджений на рівні закону на поточний бюджетний період, надає фінансовій діяльності органів виконавчої влади обов'язкового характеру, оскільки приписи закону мають конкретно-адресний характер і зобов'язують ці органи їх виконувати. Закон про Державний бюджет покладає на орган виконавчої влади обов'язок зібрати певну суму коштів і дозволяє витратити зібрані кошти на фінансування видатків, пов'язаних із забезпеченням виконання функцій держави [8, c.211]. Оскільки функціонування бюджету відбувається за допомогою особливих економічних форм — доходів і видатків, розглянемо економічну сутність цих категорій і форми їх прояву. Але насамперед необхідно з’ясувати відмінності в поняттях «державні доходи» і «доходи державного бюджету», а також відповідно «державні видатки» і «видатки державного бюджету». Державні доходи охоплюють ту частину фінансових відносин, яка пов’язана з формуванням фінансових ресурсів у розпорядженні держави і державних підприємств. При цьому акумульовані державою фінансові ресурси належать до централізованих (концентруються в бюджеті держави і фондах цільового призначення), а ті, що залишаються у розпорядженні державних підприємств, є децентралізованими. Доходи бюджету посідають головне місце у складі централізованих державних доходів, але це поняття більш вузьке, ніж доходи держави. Державні видатки — це частина фінансових відносин, обумовлена використанням централізованих і децентралізованих доходів держави. Складаються державні видатки з прямих витрат держави, які здійснюються через систему бюджетних і позабюджетних фондів, і витрат державних підприємств, організацій, установ. Отже, видатки державного бюджету — це лише частина державних видатків. Доходи і видатки бюджету — це об’єктивні категорії, кожна з яких має специфічне суспільне призначення: доходи служать фінансовою базою діяльності держави, видатки — задовольняють загальнодержавні потреби. Доходи бюджету виражають економічні відносини, які виникають у держави з юридичними і фізичними особами в процесі формування бюджетного фонду країни [10, c. 309]. Формою прояву категорії доходи бюджету служать різні види платежів підприємств, організацій і населення в бюджет, а їх матеріальним втіленням — грошові кошти, які мобілізуються в бюджет. Головне матеріальне джерело доходів бюджету — внутрішній валовий продукт. Якщо для покриття фінансових потреб його недостатньо, держава залучає національне багатство (сукупність матеріальних благ, створених працею попередніх і нинішніх поколінь і залучених в процес відтворення природних ресурсів, яким розпоряджається суспільство на певний момент часу), а саме: доходи від приватизації державного майна, від продажу золотовалютного запасу та інших національних цінностей. Поповнення ресурсів бюджетного фонду може здійснюватись також на основі внутрішніх і зовнішніх позик і за рахунок емісії паперових грошей. Кошти, що залучаються державою на відплатній основі, — тимчасово вільні грошові кошти юридичних осіб, заощадження населення, іноземний капітал (через продаж на фінансовому ринку державних облігацій; отримання кредиту під заставу пакету акцій великих підприємств; отримання державних позик від окремих держав або від міжнародних фінансово-кредитних установ) відображають кредитний метод формування бюджетних ресурсів, що передбачає поворотність запозичень і платність за їх використання. Виходячи з цього, кошти мобілізовані на основі державних позик, необхідно розглядати не як джерело формування доходів бюджету, а як спосіб тимчасового поповнення бюджетного фонду. Аналогічно слід характеризувати й емісію паперових грошей, до якої держава вдається за надзвичайних обставин, коли отримання доходів і позик є проблемним, а фінансування бюджетних витрат — невідкладним. Це найбільш непопулярний захід, оскільки він посилює інфляційні процеси і має негативні соціально-економічні наслідки. Разом з тим за своїм змістом кредитні надходження та емісійні доходи — це сума фактичної незбалансованості доходів та видатків бюджету. Таким чином, доходами бюджету є ті грошові кошти, що надходять у розпорядження держави на безвідплатній і безповоротній основі згідно з чинним бюджетним і податковим законодавством. Співвідношення спо-собів формування бюджетного фонду — на основі справляння бюджетних доходів, залучення позик і грошової емісії — різниться по країнах і в часі, залежить від конкретної економічної ситуації, від стану самої фінансової системи та ін. Видатки бюджету — це економічні відносини, що виникають з приводу розподілу коштів бюджетного фонду держави. Формою прояву цих відносин є конкретні види видатків, кожний з яких може бути охарактеризований з кількісної і якісної сторони. Якісна характеристика дає змогу установити економічну природу і суспільне призначення кожного виду бюджетних видатків, а кількісна — їх величину. Витратна частина бюджету вирізняється різноманітністю, але в більшості країн призначена для фінансування загальнодержавних програм (інвестиційні, економічні, розвитку виробничої і соціальної інфраструктури та ін.). Бюджетні асигнування направляються у вигляді субсидій, кредитів, державних гарантій і поручительств для фінансової підтримки фермерських господарств, ма¬лих підприємств, житлового господарства тощо. Бюджет відіграє також важливу роль у соціальному захисті громадян, розвитку невиробничої сфери. Частину бюджетних коштів держава направляє на оборону, утримання правоохоронних органів, апарату управління та ін. З метою з’ясування ролі і значення бюджетних видатків в соціально-економічному житті держави фінансовою теорією і практикою розроблена класифікація бюджетних витрат. Однією із найважливіших ознак такої класифікації є функціональна, яка відображає напрями використання коштів бюджету на виконання конкретних функцій держави. Функціональний поділ видатків дає змогу виявити пропорції в розподілі бюджетних коштів і, змінюючи їх, домагатися необхідних зрушень у галузевій структурі суспільного виробництва. Так, необхідність посилення соціальної спрямованості усього суспільного розвитку потребує більше коштів бюджету спрямовувати у соціальну сферу, забезпечуючи тим самим прискорені темпи її зростання. 1.2. Складові бюджету Бюджетним кодексом передбачено, що бюджет може складатись (мати у своєму складі) із двох фондів: загальний фонд та спеціальний фонд. Загальний фонд включає в себе чотири складові частини: всі доходи бюджету, всі видатки бюджету, кредитування бюджету та фінансування загального фонду бюджету. Під словосполученням «всі доходи бюджету» слід розуміти загальнообов'язкові платежі (податки та збори), крім тих, що мають бути зараховані до спеціального фонду, тобто мають своє цільове призначення. «Всі видатки бюджету» — це ті видатки, які покриваються за рахунок виключно загального фонду бюджету. Кредитування бюджету здійснюється шляхом повернення кредитів до бюджету та шляхом надання коштів з бюджету на умовах повернення, платності та строковості. Що стосується загального фонду бюджету, то кредити, що повертаються до бюджету, не мають свого визначеного цільового спрямування (призначення). Кредитування бюджету забезпечується наданням кредитів за рахунок надходжень до загального фонду бюджету. До спеціального фонду бюджету входять такі складові: доходи бюджету, видатки бюджету, кредитування бюджету, фінансування спеціального фонду бюджету. Що стосується спеціального фонду бюджету, то під »доходами бюджету» слід тут розуміти ті доходи, які мають своє цільове (спеціальне) спрямування (призначення), та не стосуються доходів загального фонду бюджету. Також до доходів бюджету, що зараховуються до спеціального фонду, відносяться і власні надходження бюджетних установ. Під »видатками бюджету» спеціального фонду бюджету слід розуміти видатки, що здійснюються виключно за рахунок конкретно визначених (цільових) надходжень, тобто доходів бюджету спеціального фонду бюджету. Що стосується спеціального фонду бюджету, то кредити, що повертаються до бюджету, мають своє визначене цільове спрямування (призначення). Кредитування бюджету забезпечується наданням кредитів бюджету за рахунок конкретно визначених (цільових) надходжень до спеціального фонду бюджету [9, c.187]. Бюджетні установи мають право на власні надходження. Такі надходження є додатковими до коштів загального фонду бюджету, проте вони не включаються до нього. Власні надходження бюджетних установ включаються до спеціального фонду бюджету. Власні надходження бюджетних установ поділяються на групи, а групи, в свою чергу, поділяються на підгрупи. Перша група власних надходжень бюджетних установ включає в себе надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законодавством. Дані послуги мають надаватись відповідно до законодавства України. Всі інші джерела власних надходжень до бюджетних установ, що не входять до першої групи, входять до другої групи. До першої групи входять чотири підгрупи, а саме: підгрупа 1. Включає в себе плату за певні послуги, що надаються бюджетними установами та відповідають їх основному виду діяльності; підгрупа 2. До цієї підгрупи включені надходження до бюджетних установ від додаткової (господарської) діяльності; підгрупа 3. Надходження у вигляді плати за оренду майна, що належить бюджетним установам; підгрупа 4. Надходження до бюджетних установ від реалізації майна (всього майна окрім нерухомого), що належить бюджетним установам. У складі другої групи виділяються такі три підгрупи: підгрупа 1. Благодійні внески, гранти та дарунки, що тримали бюджетні установи на законом визначених підставах; підгрупа 2. Всі кошти, що отримані бюджетними установами для виконання певних цільових (чітко визначених з певною метою) заходів. Дані кошти можуть надходити від підприємств, організацій, фізичних осіб та інших бюджетних установ; підгрупа 3. Це ті кошти, що отримують вищі та професійно-технічні навчальні заклади (відповідної форми власності) від розміщення на депозитах в установах банків тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання відповідних платних послуг, при умові, що вищезазначеним закладам законодавством України надано відповідне право. 1.3. Бюджетна система України Бюджетна система України являє собою сукупність державного бюджету та місцевих бюджетів, побудовану з урахуванням економічних відносин, державного й адміністративно-територіальних устроїв, урегульовану нормами права (п. 5 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України (далі – БК України). І державний, і місцеві бюджети є планами формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду (п. 1 ч. 1 ст. 2 БК України) [1]. Правові засади функціонування бюджетної системи України, її структура і принципи визначаються Конституцією України та Бюджетним кодексом України. Бюджетна система України ґрунтується на принципах: єдності бюджетної системи України; збалансованості; самостійності; повноти; обґрунтованості; ефективності; субсидіарності; цільового використання бюджетних коштів; справедливості та неупередженості; публічності та прозорості; відповідальності учасників бюджетного процесу. Бюджетна система заснована на економічних відносинах і юридичних нормах сукупності бюджетів, які розробляються, затверджуються і виконують органи державної влади і місцевого самоврядування всіх рівнів. Сукупність всіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, є зведеним бюджетом України, який називають консолідованим бюджетом. Бюджет Автономної Республіки Крим (АРК) об'єднує республіканський бюджет та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування АРК. До місцевих бюджетів належать обласні, міські, районні, районні в містах, селищні та сільські бюджети. Бюджет області об'єднує обласний бюджет та бюджети районів і міст обласного підпорядкування. Бюджет району складається з районного бюджету, бюджетів міст районного підпорядкування, селищних та сільських бюджетів. Селищні та сільські бюджети створюються за рішенням районних, міських рад народних депутатів за наявності необхідної фінансової бази. Районні, міські ради визначають доходи відповідних селищних і сільських бюджетів. Бюджет міста, яке має районний поділ, об'єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу. Загальне управління бюджетною системою в Україні здійснюють органи державної влади та управління, а саме: Верховна Рада та Кабінет Міністрів України. У бюджетній системі України постійно виникають відносини між бюджетами різних рівнів і видів. На сьогодні питання децентралізації бюджетної системи України є дуже актуальним, оскільки фінансова децентралізація є однією з фундаментальних умов незалежності та життєздатності органів місцевої влади: децентралізація процесів ухвалення рішень збільшує можливості участі місцевої влади у розвитку підконтрольної їй території; фіскальна децентралізація сприяє ефективному забезпеченню суспільними послугами шляхом ретельнішого узгодження видатків органів влади з найнеобхіднішими місцевими потребами. За ініціативою уряду в 2010 р. парламент ухвалив новий Бюджетний кодекс, в якому спробував удосконалити функціонування бюджетної системи. Вже з 2011 р. Україна має оновлену архітектуру бюджетної системи [15, c.161]. Важливим досягненням бюджетної реформи стало зменшення ролі держави у забезпеченні регіонів коштами для розвитку і одночасне створення можливостей для самостійного пошуку джерел формування власної фінансової бази. РОЗДІЛ II ОСОБЛИВОСТІ БЮДЖЕТНОГО ПРОЦЕСУ ДЛЯ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ 2.1. Складання проектів бюджетів Процедура бюджетного планування — послідовність заходів і дій зі складання і розгляду проекту бюджету. Вона визначена Бюджетним кодексом України і на державному рівні включає такі етапи та стадії: визначення основних напрямів бюджетної політики; підготовка й аналіз бюджетних запитів; схвалення проекту державного бюджету Кабінетом Міністрів; розгляд та прийняття державного бюджету Верховною Радою. До 1 червня Кабінет Міністрів України подає до Верховної Ради України проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період, що ґрунтується на прогнозних макропоказниках економічного і соціального розвитку України із зазначенням показників обсягу валового внутрішнього продукту, індексів споживчих цін, прогнозованого офіційного обмінного курсу гривні у середньому за рік та на кінець року, прогнозованого рівня безробіття. До 1 липня Верховна Рада приймає постанову про схвалення або взяття до відома Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період (Бюджетна резолюція). Органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, ра¬йонах у містах (у разі їх створення) самостійно розробляють, затвер¬джують і виконують відповідні місцеві бюджети. Виконавчі органи сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, районні державні адміністрації в містах Києві та Се-вастополі подають відповідно районним чи міським фінансовим ор¬ганам пропозиції щодо показників проектів відповідних бюджетів. Після схвалення Кабінетом Міністрів України проекту закону про державний бюджет України Міністерство фінансів України до¬водить Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим дер¬жавним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад роз¬рахунки прогнозних обсягів міжбюджетних трансфертів, методику їх визначення та інші показники, необхідні для складання проектів місцевих бюджетів, а також пропозиції щодо форми проекту рішення про місцевий бюджет (типова форма рішення). У тижневий термін після ухвалення закону Про Державний бю¬джет в другому читанні Кабінет Міністрів доводить Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад положення та показники міжбюджетних відносин (обсяги міжбюджетних трансфертів для від¬повідних бюджетів і текстові статті, що визначають особливості між¬бюджетних відносин на наступний бюджетний період), які були проголосовані Верховною радою України при прийнятті проекту закону Про Державний бюджет України в другому читанні [16, c.337]. На підставі отриманої інформації Рада міністрів Автономної Рес-публіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи від-повідних рад готують проекти рішень про відповідні місцеві бюджети. Проект рішення про місцевий бюджет перед його розглядом на сесії Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної ради схвалюється Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевою державною адміністрацією чи виконавчим органом відпо¬відної ради. разом з ним необхідно подавати: 1. Пояснювальну записку до проекту рішення. 2. Прогноз місцевого бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди. 3. Показники видатків, необхідні на наступні бюджетні періоди для завершення проектів, що враховані в бюджеті, за умови, якщо реалізація проекту триває більше одного бюджетного періоду. 4. Перелік інвестиційних програм (проектів) на плановий бюджетний період та наступні за плановим два бюджетні періоди . 5. Інформацію про хід виконання відповідного бюджету у по¬точному бюджетному періоді. 6. Пояснення головних розпорядників бюджетних коштів до проекту відповідного бюджету; 7. Інші матеріали, обсяг і форму яких визначає Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцева державна адміністра¬ція чи виконавчий орган відповідної ради. 2.2. Розгляд і прийняття рішень про місцеві бюджети Верховна Рада Автономної Республіки Крим та відповідні ради при затвердженні місцевих бюджетів повинні врахувати обсяги міжбюджетних трансфертів та інші положення, необхідні для формуван¬ня місцевих бюджетів, що були затверджені Верховною радою Укра¬їни при прийнятті проекту закону про Державний бюджет України у другому читанні. Бюджет Автономної Республіки Крим, обласні і районні бюдже¬ти, міські (міст Києва та Севастополя, міст республіканського Авто¬номної республіки Крим та обласного значення) бюджети, інші бюджети місцевого самоврядування, для яких у державному бюджеті визначаються міжбюджетні трансферти, на наступний бюджетний період затверджуються рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради не пізніше ніж у двотижневий строк з дня офіційного опублікування закону про Державний бюджет України. Міські бюджети, районні у містах , селищні та сільські бюджети (крім бюджетів місцевого самоврядування, для яких у державному бюджеті визначаються міжбюджетні трансферти) на наступний бюджетний період затверджуються відповідно рішеннями міської, районної у місті, селищної або сільської ради не пізніше ніж у двотижневий строк з дня затвердження районного чи міського бюджету. Міські , районні у містах (у разі їх створення), селищні, сільські ради при затвердженні відповідних місцевих бюджетів мають врахувати обсяги міжбюджетних трансфертів та інші положення (необхідні для формування таких місцевих бюджетів), затверджені при прийнятті рішення про районний чи міський бюджет. Рішення про внесення змін до рішення про місцевий бюджет ухвалюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідною місцевою радою на підставі офіційного висновку місцевого фінансового органу про перевиконання чи недовиконання дохідної частини загального фонду, про обсяг залишку коштів загального та спеціального фондів (крім власних надходжень бюджетних установ) відповідного бюджету. Факт перевиконання дохідної частини загального фонду місцевого бюджету визнається за підсумками першого півріччя та наступних звітних періодів з початку поточного бюджетного періоду на підставі офіційних висновків місцевого фінансового органу за умови перевищення доходів загального фонду місцевого бюджету (без урахування міжбюджетних трансфертів), врахованих у розписі місцевого бюджету на відповідний період, не менше ніж на 5 відсотків. Факт недоотримання доходів загального фонду місцевого бюджету визнається на підставі офіційного висновку місцевого фінансового органу за підсумками квартального звіту в разі недоотримання доходів загального фонду місцевого бюджету, врахованих у розписі місцевого бюджету на відповідний період, більше ніж на 15 відсотків. Рішення про внесення змін до рішення про місцевий бюджет можуть бути також ухвалені відповідною радою з урахуванням по¬ложень закону щодо порядку внесення змін до закону про держав¬ний бюджет України та у разі настання інших випадків, передбачених Бюджетним кодексом України. Після введення в дію закону про державний бюджет Украї¬ни органам державної влади та їх посадовим особам забороняється приймати рішення, що призводять до виникнення нових бюджетних зобов’язань місцевих бюджетів, які не забезпечені бюджетними асиг¬нуваннями, без визначення джерел коштів, виділених державою для виконання цих зобов’язань [17, c.138 ]. Якщо до початку нового бюджетного періоду не прийнято рішення про місцевий бюджет, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцева державна адміністрація або виконавчий орган місцевої ради мають право здійснювати витрати місцевого бюджету лише на цілі, визначені у рішенні про місцевий бюджет на попередній бюджетний період та одночасно передбачені у проекті рішення про місцевий бюджет на наступний бюджетний період, схваленому Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевою державною адміністрацією чи виконавчим органом місцевої ради та поданому на розгляд Верховної Ради Автономної Республіки Крим або відповідної місцевої ради. При цьому щомісячні бюджетні асигнування місцевого бюджету сумарно не можуть перевищувати 1/12 обсягу бюджетних призначень, встановлених рішенням про місцевий бюджет на попередній бюджетний період (крім випадків, передбачених частиною шостою статті 16 Бюджетного кодексу України та частиною четвертою статті 23 цього Кодексу, а також пунктами 4 і 5 частини другої статті 41 цього Кодексу) | |
| Просмотров: 431 | Загрузок: 10 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |