| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
Поняття та основні моделі місцевого самоврядування в зарубіжних країнах
| [ Скачать с сервера (115.7 Kb) ] | 22.01.2018, 19:59 |
| ВСТУП.........................................................................................................................3 РОЗДIЛ 1. ТЕОРЕТИЧНI ЗАСАДИ МIСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ..6 1.1. Поняття мiсцевого самоврядування...............................................................6 1.2. Роль мiсцевого самоврядування в системi влади........................................10 РОЗДIЛ 2. ОСОБЛИВОСТI ОКРЕМИХ МОДЕЛЕЙ МIСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В ЗАРУБIЖНИХ КРАЇНАХ........................................15 2.1. Англосаксонська модель................................................................................15 2.2. Французька (континентальна) модель..........................................................17 2.3. Змiшана (iберiйська) модель.........................................................................20 2.4. Радянська модель............................................................................................22 2.5. Модель мiсцевого самоврядування Нiмеччини...........................................26 РОЗДIЛ 3. ЗАРУБIЖНИЙ ДОСВIД РЕФОРМУВАННЯ МIСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ............................................................................................30 ВИСНОВКИ..............................................................................................................36 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................................40 ВСТУП Актуальнiсть теми дослiдження. У конституцiях сучасних держав закрiплене та гарантоване мiсцеве самоврядування як одна з основ демократичної системи управлiння. Поняття «мiсцеве самоврядування» вiдображає складне й рiзноманiтне явище, формування та розвиток якого залежить вiд цiлого комплексу iсторичних, географiчних, полiтичних, економiчних i iнших особливостей територiї. Воно найбiльш повно дозволяє реалiзувати положення про те, що єдиним джерелом влади є народ. У бiльшостi цивiлiзованих країн у великих адмiнiстративно-територiальних одиницях, у межах складових їхнiх територiй, аж до низової ланки (невеликих мiст, сiл, приходiв, комун i т. д.) публiчна влада реалiзується не державними органами, а мiсцевим населенням безпосередньо або утвореними їм органами (посадовими особами). Сучаснi мунiципальнi системи зарубiжних країн, що склалися пiд впливом рiзноманiтних чинникiв внутрiшньодержавного та мiжнародного характеру на пiдставi багатовiкового iсторичного досвiду функцiонування iнституту мiсцевого самоврядування, являють собою досить широкий спектр органiзацiйних моделей. Необхiднiсть впорядкування останнiх актуалiзує питання типологiзацiї мунiципальних систем. Найпоширенiшим серед дослiдникiв науково обґрунтованим та таким, що базується на комплексному пiдходi, є виокремлення п’яти основних моделей органiзацiї мiсцевого самоврядування – англосаксонської, континентальної, iберiйської, радянської та нiмецької моделей. Основним критерiєм типологiзацiї при цьому виступає функцiональне взаємовiдношення та розподiл компетенцiї мiж центральними (державними) та мiсцевими органами управлiння. Проблематика питань мiсцевого самоврядування сьогоднi активно дослiджується в межах юридичних, економiчних, полiтологiчних наук. Правовi аспекти висвiтлюються в працях вiтчизняних вчених М. О. Баймуратова, Ю. П. Битяка, I. I. Бодрової, П. М. Любченка, С. Г. Серьогiної, В. М. Шаповала та iн. Проте питання моделей мiсцевого самоврядування не втрачає актуальностi i на сьогоднiшнiй день, адже формування повноцiнної системи мiсцевого самоврядування є запорукою змiцнення публiчної влади у державi. Метoю куpсoвoї poбoти є характеристика основних моделей мiсцевого самоврядування в зарубiжних країнах. Pеалiзацiя пoставленoї мети oбумoвила такi завдання: – визначити поняття мiсцевого самоврядування; – охарактеризувати роль мiсцевого самоврядування в системi влади; – дослiдити особливостi кожної iз моделей мiсцевого самоврядування в зарубiжних країнах; – проаналiзувати зарубiжний досвiд реформування мiсцевого самоврядування та можливiсть його застосування в Українi. Об’єктом дослiдження є суспiльнi вiдносини, що виникають у сферi мiсцевого самоврядування. Предмет дослiдження – основнi конституцiйнi моделi мiсцевого самоврядування в зарубiжних країнах. Методи дослiдження. Пiд час написання курсової роботи використовувався ряд методiв: дiалектичний, формально-логiчний, системно-структурний, порiвняльний, метод системного аналiзу тощо. Так, за допомогою системного пiдходу безпосередньо дослiджено сутнiсть та визначено роль мiсцевого самоврядування в системi влади. Через призму порiвняльно-правового методу аналiзуються особливостi моделей мiсцевого самоврядування в рiзних країнах свiту та проводиться їх розмежування. Шляхом застосування методу аналiзу дослiджено зарубiжний досвiд реформування мiсцевого самоврядування та проведено оцiнку можливостей його застосування в Українi. Iнформацiйна база дослiдження. Пiд час написання роботи використовувалися нормативно-правовi акти України, законодавство зарубiжних країн, перiодичнi видання та роботи вчених, що вивчали особливостi мiсцевого самоврядування в Українi та за кордоном. Зокрема в роботi використано працi таких науковцiв, як: Борденюк В. I., Журавський В.С., Корнiєнко М., Кучабський О. Г., Ладонько, Л. С., Маклаков В. В., Наконечний В. В., Падалко В., Петришина М. О., Солових В. П. та iнших. Структура та обсяг курсової роботи. Курсова робота складається iз вступу, трьох роздiлiв, висновкiв та списку використаних джерел. РОЗДIЛ 1 ТЕОРЕТИЧНI ЗАСАДИ МIСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ 1.1. Поняття мiсцевого самоврядування Самоврядування як iдея та явище завжди були властивi людському суспiльству. Ще у Стародавнiй Грецiї зародилась форма полiтичного життя, яка отримала назву «демократiя» (поєднання грецького iменника «demos», що означає «народ» i «kratein» – «урядування»). Для грекiв, вiдмiчають науковцi Унiверситету штату Арiзона (США) Т. Болл та Р. Деггер, demokratia означало «правлiння чи врядування простолюду» [5, с. 4]. Необхiдно вiдмiтити, що бiльшiсть вiтчизняних науковцiв, i це закрiплено в словниках iншомовних слiв грецьке слово «demokratia» розумiють як поєднання «demos» (народ) i «kratos» (влада) [38, с. 210]. Врядування як форма народовладдя природно вiдповiдає потребам суспiльства на рiзних стадiях його розвитку i сьогоднi залишається суттєвим елементом полiтичної системи держави. Мiсцеве самоврядування виступає як територiальна самоорганiзацiя громадян для самостiйного вирiшення безпосередньо або через органи, якi вони обирають, усiх питань мiсцевого життя i означає «право i спроможнiсть мiсцевих влад, в межах закону, здiйснювати регулювання i управлiння суттєвою частиною державних справ, пiд їх власну вiдповiдальнiсть та в iнтересах мiсцевого населення» [1, с. 72]. Мiсцеве самоврядування тiсно пов’язане iз суспiльною активнiстю мiсцевих i регiональних спiльнот. Самоврядування територiальних громад є одним з базових елементiв децентралiзованої системи публiчної влади, за якої поряд з публiчними iнституцiями одночасно функцiонують iншi неурядовi iнституцiї – Суспiльнi Партнери. Практично в усiх сучасних демократичних країнах свiту система мiсцевої влади ґрунтується на принципi дуалiзму. Це означає, що певна частина мiсцевих питань вирiшується органами державної влади або уповноваженими ними суб’єктами, а iнша, значно бiльша, – мiсцевими самоврядними iнституцiями, що сформованi, контрольованi та репрезентованi представниками мiсцевої громади. Обсяг повноважень мiсцевих органiв влади рiзниться залежно вiд державного устрою, територiального статусу самоврядних iнституцiй. З огляду на те, що мiсцеве самоврядування є невiд’ємною складовою державної влади, його розумiння, принципи функцiонування повиннi бути нормативно визначенi. Майже усi європейськi конституцiї закрiплюють право на мiсцеве самоврядування, за винятком конституцiй Латвiї [54], Великої Британiї [51, с. 52-55], Норвегiї [52]. Обсяг цих прав є рiзним: вiд закрiплення права на самоврядування до визначення системи органiв самоврядування, їх завдань, порядку формування, каденцiї, повноважень, вiдносин з органами державної влади. Право на самоврядування на конституцiйному рiвнi закрiплено, без деталiзацiї, в конституцiях Нiмеччини (ст. 28 п. 2) [59], Фiнляндiї (§ 121) [47], Данiї (§ 82) [48]. Достатньо ґрунтовно воно прописано в конституцiях держав з Центрально-Схiдної Європи. Разом з тим, у жоднiй з них не подано визначення поняття мiсцевого самоврядування. При цьому вказується, що первинною самоврядною одиницею є громада. Уперше визначення мiсцевого самоврядування подано у Європейськiй хартiї мiсцевого самоврядування (15.10.1985 р.). Пiд ним розумiють право i спроможнiсть органiв мiсцевого самоврядування в межах закону здiйснювати регулювання та управлiння суттєвою часткою публiчних справ, пiд власну вiдповiдальнiсть, в iнтересах мiсцевого населення (ст. 3) [1, с. 450]. Право на самоврядування може реалiзовуватися радами або зборами, членiв яких вiльно обирають таємним голосуванням. Такий спосiб реалiзацiї самоврядностi аж нiяк не може бути перешкодою для використання зборiв громадян, референдумiв чи будь-якої iншої форми прямої участi громадян. У науцi конституцiйного права видiляють такi ознаки самоврядування: – це виокремлена комунальна корпорацiя (громада), надiлена спецiальним правовим статусом, що дозволяє самостiйно вирiшувати власнi справи; – устрiй самоврядних громад ґрунтується на самоврядуваннi, що дозволяє територiальним громадам самостiйно без органiв державної влади вирiшувати справи своїх мешканцiв; – самоврядування територiальних громад не є абсолютним – можуть дiяти виключно в законодавчо визначених межах [44, с. 292]. Що стосується нацiонального законодавства, то вiдповiдно до Закону України «Про мiсцеве самоврядування в Українi» мiсцеве самоврядування – це гарантоване державою право та реальна здатнiсть територiальної громади – жителiв села чи добровiльного об'єднання у сiльську громаду жителiв кiлькох сiл, селища, мiста – самостiйно або пiд вiдповiдальнiсть органiв та посадових осiб мiсцевого самоврядування вирiшувати питання мiсцевого значення в межах Конституцiї i законiв України. Мiсцеве самоврядування здiйснюється територiальними громадами сiл, селищ, мiст як безпосередньо, так i через сiльськi, селищнi, мiськi ради та їх виконавчi органи, а також через районнi та обласнi ради, якi представляють спiльнi iнтереси територiальних громад сiл, селищ, мiст [3, ст.2]. Також визначення мiсцевого самоврядування мiститься i в основному Законi України. Мiсцеве самоврядування за ст. 140 Конституцiї України визначається як право територiальної громади – жителiв села чи добровiльного об’єднання у сiльську громаду жителiв кiлькох сiл, селища та мiста – самостiйно вирiшувати питання мiсцевого значення в межах Конституцiї i законiв України. Можна зробити висновок, що Конституцiя розкриває поняття мiсцевого самоврядування в аспектi права, яким надiляється територiальна громада, визначена як суб’єкт який здiйснює це право [2, ст. 40]. Мiсцеве самоврядування як комплексне i багатогранне явище виступає: − основою конституцiйного ладу i одним з важливих принципiв органiзацiї та функцiонування влади в державi i є необхiдною ланкою демократичного суспiльства; − формою народовладдя, яке передбачає, згiдно зi ст. 5 Конституцiї України, здiйснення народом влади безпосередньо i через органи мiсцевого самоврядування. При цьому органи мiсцевого самоврядування посiдають окреме мiсце в полiтичнiй системi суспiльства i не входять у державний механiзм, що дає пiдстави розглядати його як окрему форму реалiзацiї народом приналежної йому влади; − правом територiальної громади самостiйно вирiшувати питання мiсцевого значення в межах Конституцiї i законiв України. Отож, при визначеннi мiсцевого самоврядування необхiдно враховувати його специфiчнi особливостi. До них слiд вiднести: − локально-просторовий характер публiчної влади територiальної громади, яка здiйснюється в iнтересах територiальної громади i функцiонує лише в межах окремих адмiнiстративно-територiальних одиниць, а державна влада поширюється на всю територiю держави; − специфiчнiсть форми публiчної влади, яка не є складовою частиною державного механiзму i має принципово iнший характер порiвняно з державною владою. Мiсцеве самоврядування є владою пiдзаконною, в той час як державна влада вiдзначається суверенiтетом; − особливiсть об’єкту управлiння, в який входять питання мiсцевого значення i певне коло питань загальнодержавного значення, повноваження по вирiшенню яких делегується органам мiсцевого самоврядування; − специфiчнiстю суб’єктiв мiсцевого самоврядування, якими є територiальнi громади. Її специфiка полягає в тому, що на мiсцевому рiвнi можна розглядати перетворення територiальної громади з учасника управлiння в його первинного суб’єкта. Управлiння являє собою цiлеспрямований вплив суб’єкта управлiння на об’єкт управлiння. Але в умовах самоврядування очевидно сильнiшим є вплив управлiнської системи самої на себе. Тому є не двi системи – управлiнська i та, якою управляють, а одна самоуправлiнська [12]; − можливiсть надавати законом органам мiсцевого самоврядування окремих повноважень органiв виконавчої влади [2, ст. 143] i стан їх реалiзацiї контролюються вiдповiдними органами виконавчої влади; − самостiйнiсть i автономнiсть мiсцевого самоврядування, що виявляються в самостiйному вирiшеннi питань мiсцевого значення в межах Конституцiї i законiв України, в органiзацiйнiй i матерiально-фiнансовiй вiдокремленостi. Таким чином, мiсцеве самоврядування як засада конституцiйного ладу виступає одним iз найважливiших принципiв органiзацiї та функцiонування влади в суспiльствi й державi та є необхiдним атрибутом будь-якого демократичного ладу. Визнання мiсцевого самоврядування як засади конституцiйного ладу означає встановлення демократичної децентралiзованої системи управлiння, яка базується на самостiйностi територiальних громад, органiв мiсцевого самоврядування у вирiшеннi всiх питань мiсцевого значення. 1.2. Роль мiсцевого самоврядування в системi влади В першу чергу варто наголосити на тому, що державне управлiння та мiсцеве самоврядування є складовими єдиного процесу публiчного управлiння суспiльними справами, що взятi окремо не можуть повноцiнно виконувати своїх функцiй в умовах демократизацiї владної системи. Головною вiдмiннiстю державної влади вiд мунiципальної є те, що першiй належить державний суверенiтет, тобто верховенство, самостiйнiсть державної влади в межах країни, її незалежнiсть, рiвноправнiсть у мiжнародних вiдносинах. Натомiсть публiчнi владнi повноваження органiв мiсцевого самоврядування не поширюються на всю територiю держави, i мiсцеве самоврядування не може незалежно дiяти в мiжнародних вiдносинах. Отже, мiсцеве самоврядування – це дiєвий соцiальний механiзм, що здатний вiдповiдати iнтересам громади i дає можливiсть безпосередньо впливати на владу. Крiм того, влада мiсцевого самоврядування характеризується деякими особливостями: – її джерелом є народ, а первинним носiєм – територiальна громада; – вона розповсюджується лише на територiю адмiнiстративно-територiальних одиниць (мунiципiй); – її органи дiють вiд iменi територiальної громади, а не народу чи держави; – матерiально-фiнансову базу її органiв складають комунальна (мунiципальна) власнiсть i мiсцевий (мунiципальний) бюджет; – її органи пов’язанi бiльш тiсними зв’язками з населенням; – у системi її органiв вiдсутня жорстка iєрархiя i пiдпорядкованiсть [21, с. 2-3]. У науковому виданнi Швейцарсько-українського проекту [10, с. 85] зазначено, що самоврядування як участь громадян в управлiннi може успiшно функцiонувати лише в тому випадку, коли вже iснують елементи громадянського суспiльства i самоорганiзацiї. Вiдповiдно до ст. 5 Закону України «Про мiсцеве самоврядування в Українi» до елементiв системи мiсцевого самоврядування вiдносяться: 1) територiальна громада; 2) сiльська, селищна, мiська рада; 3) сiльський, селищний, мiський голова; 4) виконавчi органи сiльської, селищної, мiської ради; староста; 5) районнi та обласнi ради, що представляють спiльнi iнтереси територiальних громад сiл, селищ, мiст; 6) органи самоорганiзацiї населення [3, ст. 5]. На жаль, цi елементи в Українi поки лише формуються i є вiдносно слабкими. Мiсцеве самоврядування є одним iз найбiльш характеристичних механiзмiв державного управлiння, який дає змогу суттєво пiдвищити його ефективнiсть через залучення в управлiнський процес додаткового ресурсу – мiсцевої iнiцiативи громадян. Стратегiчнi управлiнськi цiлi, якi генерує полiтична влада, можуть виключати або обмежувати залучення громадськостi до реалiзацiї управлiнського процесу. У цьому випадку мiсцеве самоврядування стає небажаним елементом органiзацiї влади в державi. Необхiдний рiвень ефективностi управлiнського процесу забезпечується завдяки iншим управлiнським механiзмам. Загалом у рiзних управлiнських системах мiсцеве самоврядування може бути представлене по-рiзному: вiд його повноцiнного функцiонування до його повної елiмiнацiї. Як зазначає М. Корнiєнко, «жорстка централiзацiя властива лише диктаторським або тоталiтарним режимам» [30]. Окрiм цього, в практицi державного управлiння трапляються випадки, коли управлiнська система допускає лише окремi елементи мiсцевого самоврядування або намагається iмiтувати його присутнiсть. Масштаб залучення в державно-управлiнський процес механiзму мiсцевого самоврядування чiтко кореспондує з державно-правовим режимом. Тоталiтаризм у силу своєї специфiки, що полягає у концентрацiї влади, однозначно не допускає її розпорошення, а отже не є зацiкавленим в iснуваннi повноцiнного мiсцевого самоврядування. Схожий пiдхiд загалом притаманний для авторитаризму. Як вiдзначають дослiдники, «тоталiтарнi режими ультралiвої (бiльшовизм) та ультраправої (фашизм) орiєнтацiї не сумiснi з демократичним мiсцевим самоврядуванням». Хоча навiть у цих умовах можливi випадки використання в державно-управлiнському процесi окремих iнструментiв, характерних для мiсцевого самоврядування. Найбiльшi можливостi для впровадження в державно-управлiнському процесi механiзму мiсцевого самоврядування iснують у демократичних державно-правових режимах. На думку В. Борденюка, «мiсцеве самоврядування є однiєю з пiдвалин демократичного ладу» [6, с. 28]. З огляду на це, завдяки саме мiсцевому самоврядуванню системна ефективнiсть за демократичного режиму суттєво зростає. Мiсцеве самоврядування науковцi визначають зазвичай як публiчну владу, або її форму, управлiння на мiсцях, або форму державного управлiння, iнститут громадянського суспiльства, або полiтико-правовий iнститут, форму самодiяльностi населення, або вирiшення питань мiсцевого значення, функцiю територiальних громад тощо. Якщо розглядати мiсцеве самоврядування з точки зору обсягу, отриманих вiд держави конкретних владних повноважень, то важливо адекватно обґрунтувати сам механiзм їх передачi. Однiєю з глобальних проблем перебудови посттоталiтарних суспiльств є дезагрегацiя державного управлiння, його децентралiзацiя в рiзних аспектах i галузях. Зрозумiло, що саме децентралiзацiї належить ключове мiсце в формуваннi демократичного i ефективного мiсцевого самоврядування. О. Кучабський визначає децентралiзацiю як явище, яке супроводжує демократичнi процеси i може слугувати iндикатором реального рiвня розвитку демократiї [20, с. 65]. Формально, у широкому розумiннi, поняттям «децентралiзацiя» означає «вiдчуження повноважень однiєї юридичної особи на користь iншої юридичної особи, якою є мiсцевий колектив». Своєю чергою, М. Корнiєнко пропонує термiн «демократична децентралiзацiя», який квалiфiкує як «деволюцiю частини державної виконавчої влади на рiвень населення вiдповiдних адмiнiстративно-територiальних одиниць (територiальних громад, територiальних колективiв) та тих органiв, якi населення обирає, тобто про мiсцеве самоврядування» [18, с. 38]. Перерозподiл владних повноважень в iєрархiчнiй системi державного управлiння здiйснюється завдяки механiзму децентралiзацiї, який набуває логiчної завершеностi та обґрунтованостi при застосуваннi принципу субсидiарностi. Є. Кiш визначає субсидiарнiсть як «громадсько-полiтичний принцип, за яким вищi суспiльнi одиницi мають право i повиннi розв’язувати лише тi проблеми, на виконання яких нижчi структури не здатнi» [15, с. 53]. Роль держави в цьому випадку зводиться до участi у вирiшеннi лише тих управлiнських проблем, якi громадськi або самовряднi iнституцiї не в станi вирiшити самостiйно. Отож, мiсцеве самоврядування є механiзмом пiдвищення ефективностi державно-управлiнського процесу внаслiдок залучення ресурсу соцiальної активностi громадян. Найсприятливiшi умови для розвитку мiсцевого самоврядування iснують за демократичного полiтико-правового режиму. Оскiльки не iснує iдеальної та унiверсальної моделi мiсцевого самоврядування, в рiзних управлiнських системах воно має свої iсторичнi, економiчнi, полiтичнi, органiзацiйнi, правовi особливостi. Таким чином, проведена у першому роздiлi курсової роботи характеристика теоретичних засад мiсцевого самоврядування дозволяє зробити висновок про те, що мiсцеве самоврядування – це право i спроможнiсть органiв мiсцевого самоврядування в межах закону здiйснювати регулювання та управлiння суттєвою часткою публiчних справ, пiд власну вiдповiдальнiсть, в iнтересах мiсцевого населення. РОЗДIЛ 2 ОСОБЛИВОСТI ОКРЕМИХ МОДЕЛЕЙ МIСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В ЗАРУБIЖНИХ КРАЇНАХ 2.1. Англосаксонська модель Сучаснi класичнi моделi органiзацiї мiсцевого самоврядування в Захiднiй Європi i США склалися пiд час мунiципальних реформ XIX столiття. Концепцiї органiзацiї влади в мiстi знайшли своє втiлення в реальному життi в рiзних типах мiсцевого самоврядування. Традицiйними для сучасних робiт з мiсцевого самоврядування є виокремлення таких моделей здiйснення публiчної влади на мiсцях: англосаксонська, французька (континентальна), змiшана (iберiйська) та радянська [13; 39]. Деякi дослiдники як самостiйну модель виокремлюють мiсцеве (комунальне) самоврядування Нiмеччини. Основним критерiєм для типологiзацiї, як зазначають О. Кутафiн i В. Фадєєв, є принципи взаємовiдношень i розподiлу компетенцiї мiж центральними i мiсцевими органами управлiння [19, с. 125]. У межах англосаксонської моделi, що набула поширення у Великобританiї, США, Канадi, Австралiї, Новiй Зеландiї та в багатьох iнших країнах з англосаксонською правовою системою, мiсцевi представницькi органи формально виступають як дiючi автономно в межах наданих їм повноважень, пряме пiдпорядкування нижчих органiв вищим вiдсутнє. Пiдкреслимо, що використання даної моделi припускає обрання в усiх адмiнiстративно-територiальних одиницях вiдповiдних рад звичайно на термiн не бiльш трьох рокiв. У малих адмiнiстративно-територiальних утвореннях до цiєї ради входять 3-5 осiб, у великих – до 50 осiб, але не бiльше. Примiтно, що у країнах з англосаксонським типом мiсцевого самоврядування теоретично провести розмежування мiж функцiями держави i мiсцевого самоврядування досить просто: уряд країни i державнi адмiнiстративнi служби, якi знаходяться в його пiдпорядкуваннi, дiють в основному в межах виконання полiтичних завдань, а всi повсякденнi управлiнськi функцiї переданi мiсцевiй владi. Однак, незважаючи на те, що мiсцевi ради в цих країнах дiють у межах закону, звичаю, практики, що склалася, i самостiйно вирiшують питання, якi не входять до компетенцiї державних органiв, iснують певнi форми контролю та координацiї дiяльностi мiсцевого самоврядування з боку Центра. Оскiльки уряд не владний прямо контролювати мiсцевi колективи, тому що останнi виступають не як частина держави, а як цiлком автономнi утворення, контроль здiйснюється, як правило, непрямим шляхом. Можна видiлити такi способи контролю дiяльностi органiв мiсцевого самоврядування: – через фiнансовi ревiзiї, оскiльки велика частка дотацiй надається з державного бюджету; – через прийняття законiв, що регламентують структуру органiв мiсцевого самоврядування; – за допомогою мiнiстерських iнспекцiйних перевiрок; за допомогою судового контролю (центральнi органи можуть звертатися до суду з позовами проти органiв мiсцевого самоврядування); – через затвердження чиновникiв мунiципального управлiння департаментами вiдповiдних мiнiстерств [30]. На мою думку, англосаксонська модель мiсцевого самоврядування має як позитивнi, так i негативнi сторони. З одного боку, мiсцевi справи повнiстю передаються у вiдання населення адмiнiстративно-територiальних одиниць та обраних ним органiв та посадових осiб. З другого ж – це забезпечує максимальну децентралiзацiю в управлiннi державою, що ускладнює узгодженiсть рiшень на рiзних рiвнях системи управлiння та знижує ефективнiсть її функцiонування, створюючи пiдстави для рiзного роду зловживань. Вибори, що проводяться дуже часто, рiзко знижують полiтичну активнiсть громадян. Наприклад, у США у виборах мiсцевих органiв влади зазвичай бере участь не бiльше чвертi виборцiв. У межах англосаксонської моделi все частiше застосовуються i посилюються рiзноманiтнi форми координацiї та контролю дiяльностi органiв мiсцевого самоврядування. Це – перiодичнi iнспекцiйнi перевiрки стану мiсцевих справ представниками центральних органiв виконавчої влади, здiйснення фiнансового контролю за використанням органами мiсцевого самоврядування трансфертiв загальнодержавних коштiв, посилення законодавчого регулювання органiзацiйно-правових аспектiв дiяльностi органiв i посадових осiб мiсцевого самоврядування. Таким чином, англосаксонська модель мiсцевого самоврядування еволюцiонує у напрямi моделi простої децентралiзацiї з посиленням державного контролю за тими сферами суспiльного життя, якi традицiйно розглядалися як предмет самостiйного вiдання мiсцевого самоврядування. 2.2. Французька (континентальна) модель Французька модель мiсцевого самоврядування являє собою «iєрархiчну пiрамiду, якою вiдбувається передача рiзних директив та iнформацiї i в рамках якої на центральнi влади активно працює цiла серiя агентiв на мiсцях» [49, с. 1-22]. Вона будується на основi поєднання виборностi представницьких i виконавчих органiв мiсцевого самоврядування i призначення з центра на мiсця повноважних представникiв державної влади. В основi правового регулювання компетенцiї органiв мiсцевого самоврядування у країнах континентального права лежить принцип негативного регулювання, вiдповiдно до якого мунiципальним органам дозволено всi дiї, прямо не забороненi законом. Отже, обсяг i змiст повноважень мiсцевих органiв обумовлюються залишковим вiльним простором, який за законом не наданий державним органам. Вивчення досвiду правового регулювання компетенцiї мiсцевого самоврядування показує, що у свiтовiй практицi iснують два способи – негативний i позитивний. Перший полягає в тому, що до компетенцiї мiсцевого самоврядування включаються питання, якi не вiдносяться до предметiв ведення органiв державної влади. Мунiципальнi утворення визначають свою компетенцiю за так званим «залишковим принципом». | |
| Просмотров: 545 | Загрузок: 11 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |