| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
Поняття та система колізійних норм в міжнародному приватному праві
| [ Скачать с сервера (169.5 Kb) ] | 03.07.2017, 06:34 |
| ЗМІСТ Вступ........................................................................................................................3 Розділ I. Поняття та структура колізійної норми в міжнародному приватному праві.........................................................................................................................5 Розділ II. Система та класифікація колізійних норм в міжнародному приватному праві.................................................................................................16 Висновки................................................................................................................22 Список використаної літератури......................................................................24 Вступ Під методом правового регулювання в правознавстві традиційно розуміють сукупність прийомів та способів правового впливу на суспільні відносини, що входять до предмету галузі права. Оскільки міжнародне приватне право належить до галузей приватного права, для нього загалом характерна наявність специфічних прийомів та способів регулювання правовідносин, що обумовлено наявністю в таких правовідносинах “іноземного елемента”.Такі способи поєднуються у два спеціальних методи міжнародного приватного права – колізійний та матеріально-правовий. Термін “колізія” походить від латинського “collisio” – зіткнення. Колізійний метод можна визначити як сукупність прийомів і способів регулювання правових відносин, що застосовуються за необхідності зробити вибір норми для регулювання таких правовідносин. Колізійний метод застосовується майже в усіх галузях права, однак саме в міжнародному приватному праві він набуває особливого значення. На думку В.П. Звекова, колізіі в міжнародному приватному праві поділяються на три види: інтерперсональні, інтертемпоральні і такі, що виникають із дії законів у просторі. Інтерперсональні колізії виникають у зв’язку із належністю фізичних осіб до певної національності, релігії. Вони існують між нормами права та нормами моралі, релігії, звичаями. Такі колізії пов’язані із визначенням статусу осіб в сімейних, спадкових та інших приватноправових відносинах. Інтертемпоральні колізії виникають за необхідності визначення дії нормативних актів у часі. Вказані колізії недостатньо вивчені в міжнародному приватному праві та потребують подальшого вдосконалення. Найбільше значення в міжнародному приватному праві мають колізії, що виникають із дії законів у просторі. Вони виникають за необхідності визначення права, що підлягає застосуванню для регулювання правовідносин. Такі колізії поділяються на 2 види – внутрішні та міжнародні. Внутрішні колізії – це такі колізізії, що виникають в одній правовій системі між різними її правовими джерелами чи галузями, не входять до сфери міжнародного приватного права. Вони регулюються правовими джерелами тієї держави, де й виникли. Правозастосовна практика йде таким шляхом, що у деяких правових системах застосування того чи іншого колізійного правила до різних видів колізій не має значення. Так, американські юристи використовують одні принципи для вирішення як міжнародних, так і міжобласних (міжштатних) колізій, хоча правові системи американських штатів не вважаються одна стосовно одної різнорідними. Такий підхід частково обумовлений тим, що колізійне право США почало розвиватися саме з огляду на необхідність вирішення внутрішніх колізій між законами штатів. Практика правотворчості та правозастосування свідчить і про те, що за певних умов один вид колізій може переходити в інший. Так, міжобласні (міжреспубліканські) колізії можуть набувати статусу міжнародних. У цьому випадку доводиться вирішувати питання, яким колізійним нормам слід надати перевагу за такої зміни., міжгалузеві і т. д. часто потребує різного правового вирішення. Колізія права як явище породжується двома чинниками: наявністю іноземного елемента у цивільно-правових відносинах і різним змістом цивільного права у різних державах, з якими пов'язані відповідні правові відносини. Колізійні норми — це правила вибору права. Таким чином, основний зміст міжнародного приватного права зводиться до колізійної проблеми та її вирішення. Тому колізійні норми, за допомогою яких головним чином вирішується ця проблема, є центральним інститутом цієї правової галузі. Розділ I. Поняття та структура колізійної норми в міжнародному приватному праві. Передумовами виникнення колізійної норми є посилення процесів міграції населення за кордон, розширення господарських, економічних, особистих зв'язків між державами тощо. Колізійна норма - норма, що визначає право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом. Зокрема з визначення , яке наводиться в Законі України «Про Міжнародне приватне право» видно, що змістом колізійної норми є відсилання до компетентного законодавства, визначення умов та меж його застосування до певних правовідносин. В юридичній літературі стверджують, що колізійна норма може відсилає до компетентного правопорядку або ж до права держави. Хоча термін "компетентний правопорядок" частіше вживається в доктрині (А. С. Довгерт, В. І. Кисіль), проте він, а також термін "право", за змістом є ширшими від терміна "законодавство". Сьогодні у Законі України "Про міжнародне приватне право" використано термінологію "право держави". У міжнародних двосторонніх договорах про надання правової допомоги з різних категорій справ використано термінологію "законодавство держави". На відміну від матеріальних норм права, колізійні норми безпосередньо не регулюють ті чи інші правовідносини, а лише допомагають суду чи іншому органу правозастосування вирішити "колізійне питання", тобто "конфлікт" між правопорядками різних держав, які претендують на регулювання тих чи інших приватноправових відносин з іноземним елементом. Наявність суверенних держав із власними правовими системами, а також інтенсифікація спілкування між приватними особами, що належать до різних держав і підпорядковуються різним правопорядкам, об'єктивно зумовлюють необхідність розмежування компетенції різномісцевих правопорядків щодо регулювання тих чи інших приватноправових відносин. З одного боку, закони певної держави мають територіальний характер і є обов'язковими у межах її кордонів. З другого боку, цивілізований міжнародний обіг вимагає від суверена певною мірою визнавати авторитет іноземних законів і надавати на власній території сили правам, які виникли під дією іноземних законів. Зрештою, громадяни цієї держави повинні мати певні гарантії захисту за кордоном прав, яких вони набули за законами батьківщини. При цьому, однак, ще й досі значною мірою кожна суверенна держава самостійно встановлює для себе і своїх громадян правила та межі дії місцевого й іноземних правопорядків. По суті, колізійна норма вирішує одне питання: право якої держави (правової системи) слід застосувати у випадку колізії (зіткнення) двох або більше правопорядків у певних правовідносинах. Компетентний правопорядок, до якого відсилає колізійна норма, називають статутом правовідносин (звідси походять терміни "статут спадкування", "зобов'язальний статут" тощо). Слід мати на увазі, що під статутом розуміють не окрему норму права, а правову систему певної держави в цілому. У міжнародному приватному праві йдеться не про колізії окремих норм, а про колізії правопорядків. Саме у тій правовій системі, на яку вказала (до якої "відіслала") колізійна норма, шукають конкретні норми матеріального права, які відповідають на питання щодо змісту прав та обов'язків сторін. Щодо природи колізійних норм та їх місця у системі права висловлювалися різні погляди. У доктрині переважає підхід, згідно з яким колізійні норми не є нормами міжнародного права, адже вони не призначені для регулювання міждержавних відносин. Історично колізійне право розвивалося шляхом кодифікації міжнародного приватного права на національному рівні та уніфікації на рівні міжнародних договорів. Таким чином, джерелами колізійного права є національне законодавство та міжнародні договори, які після надання відповідної згоди держави стають частиною національного правопорядку. У вітчизняній доктрині радянського періоду висловлювались думки щодо належності колізійних норм до внутрішньодержавного приватного права, передусім цивільного. Для обгрунтування цієї тези наводились приклади судових та арбітражних справ, у яких сторони мали різні позиції щодо того, який правопорядок підлягає застосуванню. Оскільки закони різних держав мають неоднаковий зміст, а отже, від вирішення колізійного питання залежало рішення суду на користь тієї чи іншої сторони, дослідники робили висновок, що спір про права і обов'язки сторін по суті зводиться до спору з колізійного питання . Таким чином обґрунтовувалося, що колізійна норма, разом із тією матеріально-правовою нормою, до якої вона відсилає, створює певне правило поведінки для учасників цивільного обігу. Тут слід зауважити, що "правила поведінки учасників цивільного обігу" треба відрізняти від "прав та можливостей", що їх надає учасникам приватних правовідносин колізійна норма. Роль сторін правовідносин з іноземним елементом у вирішенні колізійного питання є суттєво обмеженою і фактично зводиться до випадків, коли закон дозволяє вибір сторонами застосовуваного права (автономія волі). У свою чергу, автономія волі також не безмежна, вибір права сторонами обумовлений цілою низкою загальних та спеціальних правил. Окремі дослідники звертають увагу також на публічно-правовий характер колізійної норми. Оскільки метою колізійного регулювання є передусім визначення можливостей та меж застосування місцевого й іноземного закону щодо конкретних правовідносин, треба погодитись з тим, що колізійні норми адресовані передусім судам і адміністративним органам. Це саме стосується загальних правил застосування колізійних норм (застереження про публічний порядок, недопущення обходу закону, обов'язкове застосування імперативних норм та ін.). Такий підхід підтверджується сучасними тенденціями кодифікації Міжнародного приватного права. Дедалі частіше норми колізійного права закріплюються на законодавчому рівні у вигляді окремих законів, дія яких охоплює весь спектр приватноправових відносин з іноземним елементом, а не лише сферу цивільного права. Незалежно від того, хто і як визначає природу і сферу дії колізійної норми, вона була і залишається центральною темою міжнародного приватного права. Не можна обійти питання щодо сфери виникнення та об'єктивної необхідності існування колізійних норм. Вище було зазначено, що сферою дії колізійної норми є приватноправові відносини. Але колізійні проблеми виникають також у багатьох інших правовідносинах. Навіть у кримінальному та адміністративному праві виникають ситуації, що мають ознаки колізійного питання. Наприклад, громадянин України здійснив злочин на території Англії. Український суд, що розглядає справу, буде керуватись нормами українського кримінального права. Виникає питання міри покарання. Як правило, у кримінальному законодавстві визначено певні межі санкції: від і до. Щоб об'єктивно вирішити це питання, український суддя може звернутися до норм кримінального права Англії, щоб з'ясувати, яким чином підсудний може бути покараний в Англії за аналогічний злочин. Якщо припустити, що в Англії за подібний злочин передбачена більш м'яка санкція, то український суд може це врахувати і в межах санкції, передбаченої кримінальним правом України, застосувати нижчу міру покарання. Але наш суд не застосовує англійського права, він лише враховує його зміст, і це може бути пом'якшуючою чи навпаки - обтяжуючою обставиною. Суд може звертатись до іноземного права при вирішенні питання про наявність рецидиву, тобто врахувати вирок іноземного суду при встановленні факту рецидиву. Іншими словами, український суд не може застосовувати норми іноземного кримінального права, але може враховувати їх. Таким чином, іноземне право застосовується лише у сфері приватноправових відносин. В умовах міжнародного обміну, визнання іноземного приватного права є об'єктивно необхідним, оскільки без цього міжнародне (особливо економічне) співробітництво стає неможливим. Наприклад, для міжнародного договору купівлі-продажу необхідне взаємне визнання сторонами права власності на товар. Право розпоряджатись товаром може ґрунтуватися на різних повноваженнях власника, отже, для того, щоб вступити у торговельні відносини, об'єктивно необхідно визнати норми іноземного права (хоча б ці норми і мали інший зміст, ніж аналогічні норми права держави покупця) та застосувати їх. Крім того, в умовах існування приватноправових відносин, ускладнених іноземним елементом, загально-правовий принцип справедливості обумовлює необхідність визнання та застосування норм іноземного права. Колізійні норми як юридико-технічні утворення за структурою є складними нормами. В міжнародному приватному праві утвердилася позиція, відповідно до якої кожна колізійна норма складається з двох частин: обсягу та прив'язки. Але О. М. Садіков пропонує вбачати у колізійній нормі також третій структурний елемент - гіпотезу, яка вказує на умови, за яких слід застосовувати дану колізійну норму. На думку вченого, такий підхід "дозволяє більш глибоко оцінити дійсний зміст таких норм, механізм їх дії, виявити додаткові можливості правового регулювання у сфері колізійного права" . Наприклад, ст. 49 Закону України про Міжнародне приатне право передбачає застосування іноземного права країни місця вчинення делікту при наявності двох умов. По-перше, сторони не повинні мати місце проживання або місцезнаходження в одній державі (ч. 2 ст. 49). По-друге, дія чи обставина, яка стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди, повинна бути протиправною за законодавством України (ч. З ст. 49). У цьому випадку мова йде не про характеристику об'єму, а про додаткові фактори (умови), які знаходяться в іншій юридичній площині і є умовами застосування українським судом колізійної прив'язки lex loci delicti commissi. Таким чином, обсягом колізійної норми називається вказівка в ній на ті відносини, які потребують правового врегулювання, а прив'язкою – вказівка на закон (тобто правову систему, правопорядок), за допомогою якого і будуть врегульовані зазначені відносини. Звернемося до Закону України “Про міжнародне приватне право”, а саме п. 1 ст. 48: „Права та обов’язки за зобов’язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди (обсяг), визначаються за правом країни, в якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди (прив’язка)”. В обсязі визначаються відносини, пов'язані із зобов'язаннями, що виникли внаслідок заподіяння шкоди (зобов’язання з делікту). В прив’язці визначається, правом якої країни будуть врегульовані ці правовідносини, тобто “за правом країни, в якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди”. Колізійні прив'язки можуть застосовуватися до: 1) особистого статусу фізичних та юридичних осіб; 2) правового становища майна; 3) правочинів та юридичних фактів. У доктрині колізійні прив'язки позначаються стислими латинськими виразами. 1. Особистий статус фізичних та юридичних осіб визначається особистим законом та законом національності, які мають різновиди. До особистого статусу фізичних осіб застосовується особистий закон (lex personalis) в одному з двох його варіантів: як закон громадянства (lex patriae) чи як закон місця проживання (lex domicilii). Перша прив'язка використовується переважно в державах "сім'ї континентального права", зокрема у Франції, ФРН, у Східній Європі. Друга прив'язка (вона є давнішою) найбільш широко застосовується у країнах "сім'ї загального права", зокрема у США та Великобританії. Часто у правових системах застосовують обидва варіанти прив'язок. Прикладом застосування lex personalis у законодавстві України є норма розділу II за назвою "Колізійні норми щодо правового статусу фізичних та юридичних осіб" Закону України "Про міжнародне приватне право". Зокрема, ч. 1 ст. 16 “Особистий закон фізичної особи” зазначає, що особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. Тобто тут застосовується колізійна прив'язка lex patriae. Частина 3 цієї ж статті встановлює, що особистим законом особи без громадянства вважається право держави, в якій ця особа мас місце проживання, а за його відсутності - місце перебування. Тобто у цій частині використано колізійну прив'язку lex domicilii. Слід зауважити, що у науці України ще не склалося остаточного твердження про зміст поняття lex domicilii, використовуваного саме у правовій системі України. На відміну від такої ситуації у державах іноді спостерігається принципова різниця у з'ясуванні змісту поняття lex domicilii. Так, у США доміцилієм вважають певний строк постійного чи переважного перебування фізичної особи у певній місцевості. За англійським правом доміцилієм вважають місцеперебування особи, що є місцем її народження. До юридичних осіб (правосуб'єктності підприємств, установ, організацій тощо) використовується закон національності (lex societatis). Вказана прив'язка має декілька видів. По-перше, особистий статус може визначатися за законом знаходження адміністративного центру (Франція, Німеччина, Італія, Швейцарія і т. д.). По-друге, за законом місця заснування (реєстрації) статуту фірми, підприємства тощо (держави СНД, Чехія, Угорщина, США, Великобританія). Так, відповідно до ч. 1 ст. 25 Закону України "Про міжнародне приватне право" особистим законом юридичної особи вважається право держави місця її знаходження. Місцезнаходження юридичної особи вказується в установчих документах. Таким чином в Україні використано критерій інкорпорації. По-третє, за законом місця здійснення основної діяльності. Ця колізійна прив'язка переважно використовується в законодавстві країн, що розвиваються. Існують й інші критерії визначення особистого статусу юридичних осіб. 2. Правове положення майна регламентується законом місцезнаходження речі (lex ге і sitae). За цією колізійною прив'язкою вирішуються питання, належні до права власності. Так, відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України "Про міжнародне приватне право" право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, в якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом. У законодавстві багатьох держав, у т. ч. й України, розрізняють статус рухомого та нерухомого майна. У законодавстві України до вирішення питання про поділ майна на рухомі та нерухомі речі також застосовують колізійну прив'язку lex ге і sitae (ч. 2 ст. 38 Закону України "Про міжнародне приватне право"). Здебільшого статус нерухомого майна визначається за законом країни, на території якої воно знаходиться. Такою є , наприклад, ч. 1 ст. 31 Договору між Україною і Литовською Республікою про правову допомогу та правовідносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 p., відповідно до якої правовий статус нерухомого майна визначається за законодавством Договірної Сторони, на території якої воно знаходиться. Стосовно майна можуть застосовуватися інші колізійні принципи. Наприклад, відповідно до ст. 40 Закону України "Про міжнародне приватне право" право власності та інші речові права, відомості про які підлягають внесенню до державних реєстрів, визначаються правом держави, в якій це майно зареєстровано. 3. До правочинів та юридичних фактів застосовуються різноманітні колізійні правила. Так, до правочинів з "іноземним елементом" застосовується здебільшого закон автономії волі (lex voluntatis). Він означає , що особи самі обирають закон для регламентації своїх прав та обов'язків. Наприклад, у ч. 1 ст. 32 Закону України "Про міжнародне приватне право" зазначено, що зміст правочину може регулюватися правом, яке обрано сторонами, якщо інше не передбачено законом. До правочинів може застосовуватися колізійна прив'язка - закон місця вчинення угоди, що визначає її форму (lex locus regit actum) (ч. 1 ст. 31 Закону України "Про міжнародне приватне право"). У міжнародних договорах про правову допомогу у різних категоріях справ також передбачається норма, яку договірні держави вважають за необхідне застосовувати у аналізованих правовідносинах. Закон країни продавця (lex venditoris) найчастіше застосовується за відсутності явно вираженого волевиявлення сторін у зовнішньоторговельній угоді. Цю колізійну прив'язку часто містить законодавство держав Європи. Колізійна прив'язка - закон валюти боргу (lex monctal) застосовується щодо угод, які укладаються у певній валюті. Вказаний принцип означає, що укладення договору в певній валюті підпорядковує таку угоду з питань валюти праву держави, якій належить валюта. Регулюванню трудових відносин притаманна, зокрема, колізійна прив'язка - закон місця виконання роботи (lex loci Iaboris). Вона передбачається законодавством багатьох держав "сім'ї континентального права", прецедентним правом Бразилії, Нідерландів, інших держав та означає, що до правовідносин застосовується законодавство держави, в якій зазвичай постійно виконуються роботи. Колізійна формула - закон прапора (lex fleg) регулює вибір законодавства до правовідносин, що виникають у сфері торговельного мореплавства. Закон місця вчинення правопорушення (lex loci delicti commii) застосовується до зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди з делікту. Цей принцип передбачено здебільшого у законодавстві держав "сім'ї континентального права". Він закріплений, зокрема, у ч. 1 ст. 49 Закону України "Про міжнародне приватне право", де вказано, що права та обов'язки за зобов'язаннями, які виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, де мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. Закон держави, з яким певне правовідношення найтісніше пов'язане (the proper law of the contract), застосовується переважно у державах "сім'ї загального права". Цей універсальний принцип може застосовуватися до будь-яких правовідносин з "іноземним елементом". Відсилання до такої колізійної прив'язки дозволяє уникнути прогалин у колізійному регулюванні відносин з "іноземним елементом". У Законі України "Про міжнародне приватне право" колізійний принцип "закон найбільш тісного зв'язку з правовідношенням" передбачено у ст. 32. Тут зазначено, що у разі відсутності вибору права до змісту правочину застосовується право, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином. У ч. З цієї ж статті вказано: якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті правочину або сукупності обставин справи, то правочин більш тісно пов'язаний з правом держави, в якій сторона, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для з | |
| Просмотров: 956 | Загрузок: 31 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |