| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
Правове регулювання земельного податку в Україні
| [ Скачать с сервера (212.5 Kb) ] | 30.03.2017, 19:57 |
| Вступ Аграрне право за своєю правовою природою є комплексною галуззю права. Відтак нормативно-правове регулювання, система правовідносин, що регулюються нормами даної галузі права, характеризуються складністю та різноманітністю. Питання щодо суб’єктного складу галузі права відноситься до конститутивних та фундаментальних проблем аграрного права як науки та потребує вирішення та теоретичного обґрунтування. Дане питання досліджено в працях таких вчених, як В. І. Андрейцев, З.С. Бєляєв, С.М. Братусь, В.М. Єрмоленко, В.П. Жушман, Т.О. Коваленко, М.І. Матузов, В.В. Носік, П.Ф. Кулинич, В.І. Семчик, В.Ю. Уркевич, В.В. Янчук та ін. З наукової точки зору суб’єктом аграрного права є особа (фізична, юридична), яка наділена правосуб’єктністю, що врегульована нормами аграрного права. Однак, враховуючи те, що предметом аграрного права виступають членські, земельні, майнові, трудові, організаційно-управлінські відносини, а також відносини з приводу розвитку села, які об’єднуються за належністю до аграрної сфери економіки та виробництва сільськогосподарської продукції, визначення суб’єктного складу аграрних правовідносин не видається таким однозначним. У зв’язку з цим, в даній роботі проаналізовано основні підходи до визначення суб’єктного складу аграрних правовідносин та надано загальну правову характеристику окремим суб’єктам аграрного права України. I. Поняття та основні теоретичні підходи до класифікації суб’єктів аграрного права 1. Поняття «суб’єкт аграрного права»: підходи до визначення змісту В теорії під суб’єктом права розуміють всіх адресатів права, що перебувають під дією права, тобто абстрактних особи, які є носіями прав і обов’язків [17, с. 509]. С. Алексеєв виділяв дві основні ознаки суб’єкта права: 1) це учасник суспільних відносин, який за своїми особливостями фактично може бути носієм суб’єктивних юридичних прав та обов’язків; 2) це особа, яка реально здатна брати участь у правовідносинах, здобувати властивості суб’єкта права в силу юридичних норм [24, с. 98]. Загалом поняття «суб’єкт» має латинське походження і складається з двох частин: sub, що означає «під», та jec – «акт, акція, дія». Тому під суб’єктом розуміється особа, наділена властивістю здійснювати певні дії або діяльність. В юридичному значенні суб’єкт розглядається як носій відповідних прав і обов’язків, обсяг яких визначає правовий статус або правове становище суб’єкта [3, с. 79]. Таким чином, суб’єкт права – це абстрактна фізична або юридична особа, яка наділена відповідними нормами права абстрактними юридичними правами та обов’язками. Суб’єкт аграрного права – це визначена законодавством особа, яка наділена сукупністю прав та обов’язків з метою участі такої особи в аграрних правовідносинах. Терміни «правове становище» або «правовий статус» визначають сукупність прав та обов’язків фізичних та юридичних осіб, тобто прав і обов’язків суб’єктів права. Правовий статус можна визначити як сукупність економічних, організаційних та юридичних ознак учасника відносин у сфері господарювання, встановлених в законодавстві (закріплених в іншій правовій формі), що дозволяють індивідуалізувати його шляхом виділення з-поміж інших осіб – суб’єктів правовідносин – і кваліфікувати як суб’єкта права окремої галузі права [18, с.7]. Щербина В.С. зазначає наступні ознаки суб’єкта господарського права, які з нашої точки зору можна застосувати і до суб’єктів аграрного права з огляду на специфіку їх діяльності у сфері сільськогосподарського виробництва: а.) мета і завдання суб’єкта права; б.) вид та організаційно-правова форма; в.) порядок утворення (набуття статусу) і державної реєстрації суб’єкта права; г.) правовий режим майна; д.) основний вид діяльності; е.) характер прав та обов’язків; ж.) юридична відповідальність; з.) порядок припинення суб’єкта права [18, с. 7-8]. Питання щодо визначення поняття «суб’єкт аграрного права» та щодо змісту даного поняття залишається дискусійним з огляду на комплексний характер аграрного права та відсутність кодифікованого нормативно-правового акту, який би системно врегульовував аграрні правовідносини. Перш за все, дискусія щодо поняття «суб’єкти аграрного права» є частиною більш широкої проблеми щодо визначення аграрних правовідносин та їх структури. Аграрні правовідносини – це суспільні аграрні відносини, врегульовані нормами права, які за видами відносин, які лежать в основі їх виникнення поділяються на членські, земельні, майнові, трудові, організаційно-управлінські та відносини щодо соціального розвитку села [3, с. 63-64]. Виходячи з такого визначення аграрних правовідносин, можна зробити висновок про те, що коло суб’єктів аграрних відносин є досить широким. В науковій літературі по-різному визнається коло суб’єктів аграрних відносин. Так, зазначається, що суб’єкти аграрного права за найзагальнішому рівні поділяються на фізичних та юридичних осіб, до фізичних осіб відносяться члени особистих селянських господарств, автори селекційних досягнень (сортів рослин чи породи тварин), суб’єктів насінництва і розсадництва, садівництва, бджолярів-пасічників тощо [3, с. 79]. Таким чином, суб’єкти аграрного права – це виробники сільськогосподарської продукції, що володіють відособленим майном, наділені спеціальною правоздатністю і дієздатністю (правосуб’єктністю), господарська діяльність яких здійснюється при використанні землі як основного засобу виробництва для забезпечення населення міста і села необхідними продуктами харчування, сировиною і продовольством рослинного і тваринного походження [1, с. 111-112]. Також науковцями зазначається, що необхідно розрізняти поняття «суб’єкт аграрного права» і «учасник аграрних правовідносин». Оскільки суб’єктом аграрного права є особа (фізична, юридична), яка наділена певною правосуб’єктністю, тобто має теоретичну, абстрактну здатність до вступу до відносин, що регламентуються нормами аграрного права. Суб’єктами ж аграрних правовідносин є суб’єкти аграрного права, які реалізували свою здатність та вступили у відповідні аграрні правовідносини [23, с.6]. За іншим підходом суб’єктів аграрного права можна умовно поділити на суб’єктів організаційно-господарських повноважень у сфері управління господарською діяльністю та суб’єктів господарювання. До першої групи належать органи державної влади та місцевого самоврядування, які безпосередньо або опосередковано здійснюють управлінські та організаційно-господарські функції в аграрному секторі економіки України. Друга група представлена суб’єктами аграрного господарювання, тобто аграрними формуваннями всіх форм власності та громадянами-підприємцями, які безпосередньо вирощують і виробляють сільськогосподарську продукцію (сільськогосподарські товаровиробники), юридичними особами та підприємцями, що забезпечують діяльність сільськогосподарських товаровиробників, а також різними фінансово-кредитними, страховими та посередницькими структурами, які надають свої послуги сільськогосподарським товаровиробникам. Окрему групу суб’єктів аграрного права становлять фізичні особи, які господарюють на землі для задоволення особистих потреб у сільськогосподарській продукції. Такі суб’єкти здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи і не ставлять за мету отримання прибутку (наприклад, особисті селянські господарства) [2, с. 94]. Таким чином, за найширшими підходом можна визначити наступні групи суб’єктів аграрного права: 1. Суб’єкти організаційно-господарських повноважень – органи державної державної влади та місцевого самоврядування 2. Суб’єкти господарювання: - сільськогосподарські товаровиробники (фізичні та юридичні особи) - суб’єкти господарювання, які забезпечують діяльністю сільськогосподарських товаровиробників На підставі аналізу наукової літератури та думок науковців в сфері аграрного права щодо кола суб’єктів аграрного права усіх суб’єктів аграрного права можна класифікувати за наступними підставами: 1. за юридичним статусом на: юридичних та фізичних осіб. Серед останніх вирізняються фізичні особи, які ведуть особисте селянське господарство для задоволення особистих потреб у сільськогосподарській продукції [19, 33]; 2. за формами власності суб’єкти аграрного права поділяються на чотири взаємопов’язані групи: • суб’єкти, засновані на приватній власності; • суб’єкти, засновані на колективній власності; • суб’єкти, засновані на державній власності; • суб’єкти, засновані на змішаній формі власності, тобто на декількох формах власності в їх поєднанні [1, с. 113]. 3. За порядком створення всі суб’єкти аграрного господарювання поділяються на: • юридичних осіб приватного права; • юридичних осіб публічного права [2, с.95]. 4. За особливостями правоздатності та виконуваними функціями суб’єкти аграрного господарювання поділяються на 3 групи: • засновані на приватній, державній та комунальній формах власності юридичні особи або інші підприємницькі структури, які не мають статусу юридичної особи, головним предметом діяльності яких є виробництво товарної маси продуктів харчування, продовольства й сировини (сільськогосподарські товаровиробники); • підприємницькі структури, діяльність яких заснована на різних формах власності та організаційно-правових формах, а правосуб’єктність і статутна діяльність спрямовані на забезпечення сучасної виробничо-господарської діяльності сільськогосподарських товаровиробників (це суб’єкти господарювання, предметом статутної діяльності яких є виконання робіт з агрохімічного, меліоративного, гідромеліоративного, технічного та іншого забезпечення діяльності сільськогосподарських товаровиробників); • підприємницькі структури, правосуб’єктність і статутна діяльність яких спрямована на надання різноманітних фінансово-кредитних, страхових, комерційних, посередницьких та інших послуг для забезпечення підприємницької діяльності сільськогосподарських товаровиробників (банки, кредитні спілки, біржі, страхові компанії, аграрні холдинги тощо) [2, с. 96]. 5. За правовим статусом: • органи державної влади та місцевого самоврядування як суб’єкти аграрного права; • суб’єкти аграрного права корпоративного типу; • суб’єкти аграрного права некорпоративного типу. 6. За організаційно-правовою формою: підприємства, кооперативи, господарські товариства та фермерські господарства. Окрему групу сільськогосподарських підприємств складають державні та комунальні підприємства, які, на відміну від інших суб’єктів аграрного господарювання, створюються в розпорядчому порядку згідно з рішенням компетентного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування [9, 35]. Цікавою є позиція В. Яремчука, який вказує, що загалом серед суб’єктів аграрного права потрібно виділяти лише дві видові категорії: юридичні та фізичні особи, правове становище яких істотно різниться. Таким чином, Ю. Яремчук визначає фізичних осіб – суб’єктів аграрного права як громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які внаслідок реалізації спеціальної аграрної правосуб’єктності здійснюють сільськогосподарську діяльність – господарюють на землі, займаються виробництвом сільськогосподарської продукції, її переробкою, реалізацією й обслуговуванням сільськогосподарських товаровиробників. Таким чином, на думку Яремчука Ю.О. будь-яка фізична особа, яка досягла 18-ти років (а в окремих випадках – 16-ти та навіть 14-ти) може визнаватися суб’єктом аграрного права. З приводу ж юридичних осіб зазначається, що суб’єктом аграрного права може вважатися юридична особа, яка або ж створена як сільськогосподарське підприємство, або ж діяльність якої спрямована на виробництво сільськогосподарської продукції незалежно від її організаційно-правової форми [23, с. 10]. В науковій літературі можна прослідкувати дискусію щодо виділення такого поняття як сільськогосподарське підприємство. Так, пропонується поділяти всіх суб’єктів аграрного права залежно від їх організаційно-правової форми на сільськогосподарські підприємства, кооперативи, господарські товариства та фермерські господарства. Зазначається, що сільськогосподарські підприємства є самостійними суб’єктами господарювання, створеними компетентним органом державної влади чи органом місцевого самоврядування, чи іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб систематичним здійсненням виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в аграрному секторі економіки в порядку, передбаченому законодавством України [2, 97]. До сільськогосподарських підприємств можна віднести наступні приватні підприємства: фермерські господарства, сільськогосподарські виробничі кооперативи, сільськогосподарські товариства, приватно-орендні сільськогосподарські підприємства [7, с. 16]. Однак, на рівні з юридичними особами, сільськогосподарськими підприємства різних форм власності та організаційно-правових форм в аграрних відносинах беруть участь фізичні особи-підприємці та фізичні особи – виробники сільськогосподарської продукції в особистих селянських господарствах [7, с.47]. Існує також підхід до виокремлення як суб’єктів аграрного права державних органів, до компетенції яких належить регулювання сільського господарства в України, юридичних осіб усіх форм власності, громадян, іноземців та осіб без громадянства, які господарюють на землі, а також займаються виробництвом, переробкою, реалізацією сільськогосподарської продукції й обслуговуванням сільськогосподарських товаровиробників. Також окремо виділяють групу фізичних осіб як суб’єктів аграрного права, які господарюють на землі для задоволення особистих потреб у сільськогосподарській продукції. Фізичні особи здійснюють свою діяльність без створення юридичної особи і не мають на меті отримання прибутку [2, с.94]. Янчук В.З обґрунтовував позицію щодо виокремлення серед усіх суб’єктів аграрного права окремої групи аграрних підприємців. На думку вченого до аграрних підприємців потрібно відносити: аграрних товаровиробників із статусом юридичної особи, аграрних товаровиробників із статусом фермерського господарства, а також громадян, які зареєструвалися як підприємці [4, с.52]. Браніцький О.М. в своїй дисертації на здобуття кандидата юридичних наук підтримує думку про те, що до суб’єктів аграрного права потрібно відносити також спеціалістів сільського господарства. Такими спеціалістами є особи, які здобули вищу або середню спеціальну освіту, а також особи, які здобули освіту за однією із загальних професій і працюють у сільськогосподарських підприємствах незалежно від організаційно-правової форми та форми власності, в результаті чого наділені спеціальною правосуб’єктністю [17, с.8]. Таким чином, можна виділити широкий і вузький підхід до визначення суб’єктів аграрного права. Відповідно до широкого підходу до суб’єктів аграрного права включаємо як органи державної влади і місцевого самоврядування, так і інших суб’єктів, які безпосередньо здійснюють виробництво, переробку та реалізацію сільськогосподарської продукції; відповідно до вузького підходу до суб’єктів аграрного права включаємо лише тих суб’єктів, які здійснюють виробництво, переробку та реалізацію сільськогосподарської продукції, тобто безпосередніх виробників сільськогосподарської продукції. 2. Поняття «сільськогосподарський товаровиробник» та «суб’єкт аграрного права»: питання співвідношення Аналізуючи підходи до визначення поняття «суб’єкт агарного права» та кола суб’єктів аграрних правовідносин, можна зробити висновок, що однією із конститутивних ознак суб’єктів аграрного права згідно з вузьким підходом до їх розуміння є участь у безпосередньому виробництві, первісній обробці та реалізації сільськогосподарської продукції. Поняття сільськогосподарського товаровиробника або ж виробника сільськогосподарської продукції міститься у великій кількості чинних нормативно-правових актів. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» від 23 вересня 2008 року виробники сільськогосподарської продукції – це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, а також фізичні особи (фізичні особи – підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарську худобу і птицю. Відповідно до п.14.1.235 Податкового кодексу України сільськогосподарський товаровиробник – це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власник чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання. Відповідно до Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» сільськогосподарський товаровиробник – це фізична або юридична особа незалежно від форми власності та господарювання, в якої валовий дохід, отриманий від операцій з реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, за наявності сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень тощо) та/або поголів'я сільськогосподарських тварин у власності, користуванні, в тому числі й на умовах оренди, за попередній звітний (податковий) рік перевищує 75 відсотків загальної суми валового доходу. Це обмеження не поширюється на осіб, які ведуть особисте селянське господарство. Товарне сільськогосподарське виробництво як вид господарської діяльності характеризується специфічним суб’єктним складом. Суб’єктів здійснення товарного сільськогосподарського виробництва можна поділити на дві великі групи. Перша група – юридичні та фізичні особи, для яких товарне сільськогосподарське виробництвом є основним видом діяльності; друга – для яких товарне сільськогосподарське виробництво є другорядним або допоміжним видом діяльності. Критерієм відбору основного виду діяльності у сільському господарстві є питома вага такого виробництва в загальному обсязі виробництва продукції (товарів чи послуг). При цьому саме права та обов’язки суб’єктів господарювання щодо здійснення товарного сільськогосподарського виробництва є основою їх спеціальної правосуб’єктності [23, с. 197]. С. Марченко робить висновок, що товарне сільськогосподарське виробництво – це складне та багатогранне явище, яке містить у собі економічний, соціальний, технічний, біологічний, організаційний і правовий аспекти в їх єдності та взаємозв’язку. Також вона надає власне визначення товарного сільськогосподарського виробництва як врегульованого нормами права виду господарської діяльності суб’єктів господарювання, наділених спеціальною правосуб’єктністю, у сфері суспільного виробництва, який спрямований на виробництво, переробку та реалізацію продукції, призначеної для споживання в сирому та переробленому вигляді, для використання на нехарчові цілі [23, 199]. У зв’язку з цим можна зробити висновок, що потрібно розрізняти наступні поняття «сільськогосподарський виробник» та «сільськогосподарський товаровиробник». Діяльність сільськогосподарського товаровиробника пов’язується з виробництвом сільськогосподарської продукції як товару з метою відчуження кінцевої продукції власного виробництва. Таким чином, основна відмінність між сільськогосподарським виробником і товаровиробником полягає в тому, що кожен сільськогосподарський товаровиробник є одночасно й виробником продукції сільського господарства, однак сільськогосподарський виробник не завжди є товаровиробником [3, с. 88]. Також потрібно зазначити, що набуття статусу сільськогосподарського товаровиробника надає певні переваги та пільги та відповідних суб’єктів. Зокрема, найяскравішим прикладом може бути використання спеціального режиму оподаткування такими суб’єктами. В науковій літературі зазначається, що найпоширенішим різновидом суб’єктів аграрного права є сільськогосподарські підприємства. Відповідно до ст. 62 Господарського кодексу України підприємство – це самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому законодавством. Таким чином, сільськогосподарські підприємства – це особливий вид юридичних осіб, які здійснюють виробництво сільськогосподарської продукції. Згідно з п. 14.1.234 Податкового кодексу України сільськогосподарська продукція – це продукція/товари, що підпадають під визначення груп 1-24 УКТ ЗЕД (2371а-14), якщо при цьому такі товари (продукція) вирощуються, відгодовуються, виловлюються, збираються, виготовляються, виробляються, переробляються безпосередньо виробником цих товарів (продукції), а також продукти обробки та переробки цих товарів (продукції), якщо вони були придбані або вироблені на власних або орендованих потужностях (площах) для продажу, переробки або внутрішньогосподарського споживання. Таким чином, можна навести специфічні ознаки сільськогосподарських товаровиробників: 1. це фізичні або юридичні особи; 2. спрямованість на виробництво й реалізацію сільськогосподарської продукції (товарність виробництва); 3. виробництво й реалізація сільськогосподарської продукції повинна вкладати певну частку (не менше 75 %); 4. тривалість і сезонний характер окремих видів діяльності; 5. велика залежність діяльності від природних чинників, що зумовлює підвищений ризик цього виду діяльності; 6. необхідність спеціальних знань та професійних навиків для здійснення сільськогосподарського товаровиробництва тощо. Що ж до співвідношення понять «суб’єкт аграрного права» та «сільськогосподарський товаровиробник» потрібно зазначити, що суб’єкт аграрного права є ширшим поняттям по відношенню до сільськогосподарського товаровиробника. Раніше ми вже дійшли до висновку, що поняття «суб’єкт аграрного права» більшість науковців розглядає з широкої точки зору. У зв’язку з цим, сільськогосподарський товаровиробник – це суб’єкт аграрного права, який наділений відповідними правами та обов’язками в аграрних правовідносинах, та характеризується особливими ознаками в сфері аграрного виробництва. | |
| Просмотров: 435 | Загрузок: 18 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |