| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
ТЕОРЕТИКО – ПРАВОВІ АСПЕКТИ МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИВАТИЗАЦІЇ ЗЕМЕЛЬ В УКРАЇНІ
| [ Скачать с сервера (62.6 Kb) ] | 09.11.2017, 00:19 |
| Найважливішими напрямками формування ринкової економіки України є підтримка підприємництва, роздержавлення, приватизація і розвиток конкуренції. У зв'язку з цим, в умовах переходу України до багатоукладної економіки, треба було перетворення державної власності на основі її приватизації та роздержавлення, що стало важливою умовою формування ринку. У цих умовах складається необхідність зрозуміти і проаналізувати процеси приватизації, державно- правові механізми приватизації в Україні, виявити завдання та особливості української приватизації, її проблеми, перспективи_і_допущені_помилки. Аналіз теорії і практики приватизаційного процесу займає все більш важливе місце у вітчизняній економічній науці. Це зумовлено трьома причинами. По-перше, необхідністю осмислення відбуваються в економіках різних країн змін при переході від адміністративно-командної до ринкової економіки, по-друге, постійною увагою українських дослідників до проблем розвитку відносин власності, по-третє, використанням «карти» приватизації в гострій політичній полеміці і залученням всього населення в процес обговорення_її_ходу_і_результатів. У теорії приватизації та узагальненні її практики зберігається безліч дискусійних та невирішених проблем як методологічного, так і прикладного характеру. Більш того, в умовах переходу України до ринкової економіки з'являються нові моменти, що мають важливе значення для подальшого розгортання_приватизаційного_процесу. Актуальність даної теми, полягає в тому, що останнє десятиліття характеризується радикальними перетвореннями у відносинах власності, суть яких полягає у роздержавленні і в утвердженні плюралістичної її структури. Цей процес отримав повсюдне поширення в колишніх соціалістичних країнах. В індустріальних галузях нині розгортається велика приватизація, в сільському господарстві приватизаційні процеси також_здійснюються_досить_інтенсивно. Мета даної роботи полягає в тому, що б розглянути актуальні проблеми державно - правового механізму приватизації земель в Україні. Завдання даної курсової роботи полягають у тому, щоб проаналізувати і розглянути наступні поняття і питання: • Підведення підсумків, проблеми і помилки приватизації • Поняття і становлення приватизації • Порядок проведення громадянами приватизації земельних ділянок • Впровадження досвіту зарубіжних країн у механізм приватизації земель в Україні • Проблеми державно-правового забезпечення приватизації земель в Україні • Напрямки вдосконалення механізму державно-правового забезпечення приватизації земель Теоретико-методологічні та методичні аспекти формування і напрямів розвитку механізму приватизації в умовах ринкової економіки досліджувались багатьма вченими, серед них І.Бистряков, Д.Гнаткович, В. Горлачук, Г.Гуцуляк, Б.Данилишин, Д.Добряк та ін. Предметом дослідження є аналіз державно-правового механізму приватизації_в_Україні. Метою є проаналізувати стан та перспективи розвитку, визначити найбільш оптимальні шляхи подальшого розвитку приватизаційних відносин. Завдання: ознайомлення з основними джерелами первинної, вторинної інформації та нормативно правових актів щодо приватизації землі в Україні. Методи дослідження. Теоретико - методологічну основу курсового проекту становить діалектичний метод пізнання до вивчення економічних явищ. У процесі роботи застосовувались економіко - статистичний, абстрактно - логічний, монографічний, розрахунковий, економіко – математичний. РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО – ПРАВОВІ АСПЕКТИ МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИВАТИЗАЦІЇ ЗЕМЕЛЬ В УКРАЇНІ 1.1.Поняття, основні риси та форми приватизації земель В Основному Законі країни - Конституції 1996 року закладена основна правова ідея, яка полягає у забезпечені прав і свобод людини, гідних умов її життя, розвиток демократичної, соціальної, правової держави. Незважаючи на це до сьогодня залишається гострим питанням визначення приватизації_земель. Як відомо, Конституція є основним джерелом права для усіх галузей та має найвищу юридичну силу, зокрема для цивільного та земельного законодавства. У Конституції України визначені положення, які встановлюють основи правового режиму землі як природного об’єкта і природного ресурсу, забезпечують права громадян на землю, визначають компетенцію органів державної влади і місцевого самоврядування щодо використання та охорони земель. Так, згідно зі ст. 13 Основного Закону (далі – Конституція України) , земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами_права_власності_Українського_народу.[1,_c.33] Приватизація є складним юридичним процесом, що включає широке коло дій, потребує документального супровіду, а також наявність у суб’єктів правовідносин_прав_та_обов’язків. У науці земельного права існує певна сукупність понять, які визначають різні етапи процедури набуття земельної ділянки у власність. Такі поняття, як «надання», «приватизація», «придбання», «виникнення», «передача», «оформлення» права на земельну ділянку, позначають різні стадії_цього_процесу. Приватизація – це відчуження державного або комунального майна на користь недержавних юридичних та фізичних осіб. Таким чином, в результаті приватизації припиняється право державної чи комунальної власності і водночас виникає право приватної власності. Зрозуміло, що оскільки процес передачі землі у приватну власність досить складний процес, то звісно, що існує ґрунтова нормативно правова база. Цікавим є те, що всі процеси приватизації описані в нормативних докуметах зводяться до відчудження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями, відповідно до Закону України «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 р., з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробницва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України (ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного майна» від 4 березня 1992 р.) . Виходячи з того, що законодавець не визначив поняття приватизації земельних ділянок, Самбор М.А. пропонує скористатися аналогією закону та визначити приватизацію земельних ділянок як відчуження земельних ділянок, що перебувають у державній чи комунальній власності, на користь громадян України, з метою підвищення соціально-економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, а також забезпечення життєво необхідних_потреб_громадян. [4,_c.14-15] Цивільно-правові норми Цивільного Кодексу є субсидіарними для норм Земельного Кодексу тому усі питиння пов’язані із приватизацією громадянами земельних ділянок слід шукати не лише у земельному, а й у цивільному_законодавстві. На мій погляд, термін «приватизація» можна розуміти виходячи із аналізу_законодавства_в_поліфункціональному_значенні: а) в широкому розумінні — як процес набуття права приватної власності на будь-яких компенсаційних (платних) засадах (купівлі, міни тощо), у т.ч. безоплатної передачі частки земель державної власності (чи права на землю); б) у вузькому розумінні, тобто формально-етимологічному зна¬ченні, приватизацію варто розглядати як процес безоплатної пере¬дачі частини земель державної власності в приватну власність гро¬мадян за спрощеною та ускладненою процедурами, тобто прямої, безпосередньої передачі земельних ділянок і прав на неї у приват¬ну власність громадян та опосередкованого перерозподілу земель зі зміною форм юридичних титулів і кінцевим набуттям на неї права приватної власності. Тобто його можна ототожнювати із «безоплат¬ною» передачею земель у приватну власність фізичних осіб, що оз¬начає відокремлення від держави частки земель (земельних діля¬нок), їх привласнення,_використання_приватними_особами;[5,c.23-25] в) у формально-юридичному значенні — як процедуру передачі частки земель із державного земельного фонду в приватну власність громадян і колективну власність об'єднань громадян та оформлення відповідних прав на земельні_ділянки. Наявність таких підходів, на мою думку, обумовлена: а)-нечіткістю норм чинного земельного законодавства з цієї проблеми; б)-впливом на роздержавлення і демонополізацію державної власності на землю актів законодавства, що регулюють привати¬зацію майна державних підприємств, та житла, за якими допуска¬ються різні способи приватизації; в)-відсутністю однозначно визнаних наукових, методологічних та правових засад процесу приватизації та їх ігнорування у процесі розробки чинного законодавства_про_приватизацію_земель; г)-бажанням деякої частини населення реалізувати свій інтерес у привласненні частки державної власності на землю, не вдаючись до юридичних «тонкощів», а відтак їх устремлінням вважати при¬ватизацією землі будь-яке приватне відособлення земельної ділян¬ки та його легалізацію в_найбільш_сприятливий_для_нього_спосіб; д)-обмеженістю розуміння поняття земельної реформи, яке зво¬диться переважно до «приватизації» земель у широкому розумінні, тобто всупереч положенням чинного законодавства, виходячи із того, що приватизація зе¬мель — одна із можливих форм реформування земельних пра¬вовідносин. Аналіз чинного законодавства, зокрема норм Земельного кодек¬су України, інших актів законодавства та практики його застосування дозволяє виділити_такі_основні_ознаки_приватизації_земель: 1.Сукупність послідовних і взаємопов'язаних дій різних суб'єктів, спрямованих на виникнення права приватної власності громадян та права колективної власності їх об'єднань шляхом пе¬рерозподілу земель державного земельного_фонду. 2.Безоплатна передача земельних ділянок у приватну або ко¬лективну власність. 3.Така передача частини цих земель передбачає зміну та при¬пинення права державної власності на них і виникнення права приватної власності громадян України або права колективної влас¬ності їх об'єднань на відповідні земельні_ділянки. 4. Передача земельних ділянок проводиться виключно за рішен¬ням відповідної ради або уповноваженими нею на це органами державної виконавчої_влади. 5. Одноразове відчуження частини земель державного земельно¬го фонду на користь визначених законодавством осіб для кожного виду цільового використання_земель. 6. Обов'язковий запис (відмітка) відповідного органу в разі безо¬платної передачі земельної ділянки в документі особи, що посвідчує її громадянство, для ведення селянського (фермерського) господар¬ства, особистого підсобного господарства, присадибних земель, садівництва, індивідуального дачного_і_гаражного_будівництва. 7.Обов'язкове юридичне посвідчення права власності на землю в державному акті на право власності (приватної чи колективної). 8.Реєстрація державного акта на право власності на землю у реєстраційних документах відповідних місцевих рад. З урахуванням викладених обставин, які мають важливе юри¬дичне значення, та узагальнення наведених ознак можна констату¬вати, що приватизація земель — це юридичне визначений порядок (процес, процедура), в якому реалізуються матеріальна і спеціаль¬на правосуб'єктність громадян України та їх об'єднань, спрямова¬на на зміну або припинення права державної власності на частину визначених законодавством земельних ділянок, виникнення та посвідчення права приватної власності громадян та колективної власності їх об'єднань на вказані земельні ділянки.[6,c.57] Суб’єкти приватизації можна умовно розділити на дві групи: Першу групу суб'єктів приватизації складають фізичні особи: а) громадяни України, які виявили бажання займатися веден¬ням селянського (фермерського)_господарства; б)громадяни України, які ведуть особисте підсобне господарство; в) громадяни України, які використовують присадибні земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку і гос¬подарських будівель; г)громадяни України, які використовують земельні ділянки для індивідуального садівництва, в тому числі громадяни, які викорис¬товували такі земельні ділянки у складі садівницьких товариств; д) громадяни України, які використовують земельні ділянки для гаражного та дачного_будівництва. Другу групу суб'єктів земельних приватизаційних правовідносин утворюють: 1.Сільськогосподарські об'єднання громадян як юридичні особи: а)сільськогосподарські_колективні_підприємства; б)сільськогосподарські_кооперативи; в)сільськогосподарські_акціонерні_товариства. 2.Садівницькі товариства з метою приватизації земель загаль¬ного користування_у_колективну_власність. 3. Товариства (об'єднання) власників будинків або приватизо¬ваних квартир у багатоквартирних будинках з метою приватизації прибудинкової території, земельної ділянки, на якій зводиться житловий будинок або його частина і нежитлові приміщення, та передачі їх у спільну власність з відповідним юридичним_оформленням. Обов'язковою стороною земельних приватизаційних правовідносин виступають органи приватизації, якими земельне законодавство визнає сільські_,селищні,_міські_та_районні_ради. Земельним законодавством України передбачено, що приватизація земель може здійснюватися у двох формах - безоплатно і за плату. Особливістю безоплатної приватизації земель є те, що, по-перше, нею можуть скористатися лише громадяни України, по-друге, право на безоплатну приватизацію земель обмежене законом. Громадяни України мають право на приватизацію земельних ділянок лише в певних розмірах. Ці розміри залежать від виду їх цільового призначення і встановлені ст. 121 ЗК України.[11,c.74-75] Слід підкреслити, що право на приватизацію земельної ділянки кожного з видів цільового призначення та в зазначених у ст. 121 ЗК України розмірах громадянин України має лише один раз (ст. 116 ЗК). Факт безоплатної приватизації громадянином земельної ділянки має фіксуватися шляхом проставлення_у_його_паспорті_спеціальної_відмітки.[3,c.22] Крім безоплатної, в Україні проводиться і платна приватизація земель. Коло осіб, які мають право на таку приватизацію земель, є значно ширшим. По-перше, право на неї мають громадяни України, які вже приватизували безоплатно земельну ділянку, але користуються ще однією земельною ділянкою такого самого цільового призначення і хотіли б її приватизувати. Другу земельну ділянку громадянин може приватизувати за плату, тобто викупити її. По-друге, право на приватизацію землі за плату мають вітчизняні та іноземні юридичні особи, які є власниками будівель, споруд та інших об'єктів нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці. 1.2.Порядок проведення громадянами приватизації земельних ділянок У Земельному кодексі України (ЗКУ) відносини громадян з державою (територіальними громадами) у зв’язку з безкоштовною передачею їм у приватну власність земельних ділянок визначається як “безкоштовна приватизація”. В земельному законодавстві платна приватизація як спосіб придбання землі взагалі не передбачена. Придбання землі визначається як купівля-продаж землі у держави чи місцевої громади і здійснюється в загальному порядку, передбаченому для купівлі державної або комунальної землі.[12,c.44] Земельним кодексом України передбачено, що для будівництва будинку громадянам_України_належить: •_на землях, відведених для садівництва, – до 0,12 га; • на ділянках, призначених для індивідуального дачного будівництва – не більше_0,10_га; • на присадибних ділянках (відведених для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд): не більше 0,25 га – в селах, не більше 0,15 га – в селищах і не більше 0,10 га – в містах. Громадянин може приватизувати кілька ділянок – по кожному виду цільового призначення землі (п. 4 ст 116 ЗКУ). Отже якщо він, наприклад, використав своє право на приватизацію землі, відведеної для садівництва, то може отримати ще й ділянку, призначену для будівництва та обслуговування житлового_будинку. Порядок приватизації землі різний залежно від того, знаходиться ділянка в користуванні громадянина на момент початку приватизації чи ні. Приватизація земельних ділянок, що знаходяться в користуванні громадян,_відбувається_в_кілька_етапів. 1. Подача заяви (п. 1 ст. 118 ЗКУ). Громадянин, зацікавлений у приватизації землі, подає заяву до відповідної районної (Київської чи Севастопольської – міської) державної адміністрації або до сільської, селищної чи міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються прізвище, ім’я, по батькові заявника, місце його проживання, місцезнаходження земельної ділянки, її розмір (не більше максимального розміру, що підлягає безоплатній приватизації згідно ст. 121 ЗКУ), підстави перебування земельної ділянки в користуванні. До заяви додаються копії паспорта громадянина та довідки про присвоєння йому індивідуального ідентифікаційного_коду. 2. Прийняття рішення про приватизацію. Воно приймається (у місячний термін) органами, в які громадянин подав заяву про приватизацію. У цьому ж рішенні зазвичай дається дозвіл на виготовлення технічної документації для отримання акта на право приватної власності на землю (далі – акт). 3. Виготовлення технічної документації. Отримання акту. На цьому етапі громадянин, який отримав дозвіл на виготовлення технічної документації, звертається в організацію, що має ліцензію на проведення землевпорядних робіт. Відомості про такі організації , як правило, можна отримати у місцевому_відділі_земельних_ресурсів. Порядок приватизації земельних ділянок, які не перебувають у користуванні громадян, регламентується пп. 6-10 ст. 118 ЗКУ і теж складається_з_декількох_етапів. 1. Подача заяви (п. 6 ст. 118 ЗКУ) до районної, Київської чи Севастопольської міських державних адміністрацій, або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються бажаний розмір і цільове призначення ділянки. До клопотання додаються: копії паспорта заявника та довідки про присвоєння йому ідентифікаційного коду; графічні матеріали, на яких показано бажане місце розташування земельної ділянки; згода землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб). 2. Отримання дозволу на виготовлення проекту землеустрою (п. 7 ст. 118 ЗКУ). Орган, до якого подано клопотання, розглядає його в місячний термін, і дає дозвіл на виготовлення проекту землеустрою, або дає вмотивовану відмову в його наданні. Підставою для відмови може бути невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель, проектів землеустрою населених_пунктів. 3. Узгодження проекту землеустрою (п. 8 ст 118 ЗКУ, Типове положення про комісію з розгляду питань, пов’язаних з узгодженням землевпорядної документації. Розроблений проект землеустрою подається до комісії, яка спеціально створюється районними, міськими у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями або міськими радами – у містах обласного значення, для узгодження землевпорядної документації. 4. Державна експертиза проекту землеустрою (п. 8 ст. 118 ЗКУ, ст. 9 Закону України “Про державну експертизу землевпорядної документації”). Після узгодження проекту землеустрою комісія подає його до органу земельних ресурсів_для_проведення_державної_експертизи. 5. Прийняття рішення про затвердження проекту землеустрою ділянки та надання її у власність (п. 9 ст. 118 ЗКУ). Таке рішення приймається органом, до якого подавалося клопотання про приватизацію, у двотижневий строк з дня отримання ним узгодженого Комісією проекту землеустрою та позитивного_висновку_державної_експертизи. 6. Виготовлення технічної документації. Отримання акту. Цей етап повністю аналогічний третьому етапу описаної вище процедури приватизації землі, що знаходиться_в_користуванні_заявника. Часто громадяни не поспішають приватизувати земельні ділянки. Практика показує, що зволікати не варто. Особливо це стосується ділянок, розташованих недалеко від великих міст, в мальовничих або престижних місцях. Докази того, що громадянин сумлінно і безперервно користувався ділянкою протягом як мінімум 15 років, порівняно легко можна забезпечити лише в селах і невеликих селищах. Там місцева влада знає своїх мешканців, свої землі та їх історію. Так, земельна ділянка могла бути виділена в користування простим усним дозволом голови сільради, який пам’ятає_про_це_і_знаходиться_ще_при_владі. Або, наприклад, громадянин використовував земельну ділянку померлої людини, що знаходився в користуванні останнього. Це можливо, якщо після смерті “власника” спадкоємці або не оголошувалися, або не виявляли інтересу до свого спадщину протягом багатьох років. Або, нарешті, можливий випадок, коли людина побудувала будинок на ділянці, яка йому не виділялася для цієї мети. Причому така людина зовсім не обов’язково володіє землею недобросовісно: нею могли користуватися ще його батьки на підставах, які за давністю років встановити не вдається, і він звик вважати землю своєю зі слів батьків. Якщо у всіх перерахованих вище випадках сільрада знає про користування земельними ділянками і не заперечує цього факту, приватизація може пройти без_судового_втручання. У практиці правозастосування ст. 119 ЗКУ немає єдності щодо дати, з якого моменту в процесі приватизації повинен відраховуватися 15-річний термін користування землею. Так, згідно з Листом Верховного Суду України від 29.10.2008 року № 19-3767/0/8-08 (п. 3) право набувальної давності підлягає застосуванню, починаючи з 1.01.2017 р., Тобто 15 років з моменту вступу_в_силу нового_Земельного_кодексу. Але роз’яснення Верховного Суду України можуть мати силу лише у випадку, якщо спір про право застосування набувальною давністю буде вирішуватися судовими органами. Якщо ж спору не буде (громадянину вдасться переконати орган, куди він подає заяву про приватизацію землі, що він володів землею дійсно добросовісно, відкрито і безперервно), приватизація пройде без судових позовів. [14,c.99-100] Розділ 2 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРИВАТИЗАЦІЇ ЗЕМЕЛЬ У ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ 2.1.Міжнародний досвід приватизації земель країн світу На даний час у світі накопичений багатий досвід земельних реформ, які здійснювалися в певних історичних умовах з своєрідною метою різними шляхами. Можна пригадати реформи 1861 р. у царській Росії, 1807 р. у Прусії та Німеччині, 1788 р. в Данії (складова боротьби монарха проти земельної аристократії, а також просвітництва), 1789 р. у Франції (наслідок революції), 1910-1940 рр. у Мексиці (складова соціальних та політичних потрясінь) тощо.[7,c.27] У недалекому минулому земельні реформи здійснювалися в країнах-колишніх республіках СРСР, в країнах Східної Європи, в країнах Латинської Америки, Африки, Азії тощо. У більшості випадків проведення сучасних земельних реформ обумовлювалося необхідністю здійснення перерозподілу земельного фонду. На пострадянському просторі в основі реформ лежали два основних підходи: реституція, тобто повернення земельної власності колишнім_власникам_(країни Прибалтики, Румунія, Словаччина, Албанія та ін.), або приватизація земельних ділянок (Україна, Росія, Білорусь та ін.). Розглянемо особливості проведення земельних реформ в окремих країнах. У Законі Іспанії від 12.01.1973 «Про аграрну реформу та розвиток» обмежено розмір земельних ділянок, що перебувають у приватній власності, передбачена можливість експропріації земель при перерозподілі земель у регіонах з високим рівнем аграрної перенаселеності (Андалусія, Арагон), а також районах з високим рівнем дроблення ділянок (Галісія). | |
| Просмотров: 472 | Загрузок: 12 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |