| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
Творчість Михайла Старицького
| [ Скачать с сервера (27.8 Kb) ] | 01.09.2017, 23:34 |
| В українській літературі другої половини XIX - початку XX століття значне місце посідає творчість Михайла Петровича Старицького - талановитого поета, драматурга, прозаїка. Всеосяжність інтересів, дійовий громадський темперамент спонукали Старицького до роботи в різних галузях культури. Він був організатором театральної справи на Україні, режисером і антрепренером, одним а фундаторів Всеросійського театрального товариства, видавцем, перекладачем - одним із тих невтомних трудівників, чиєю подвижницькою працею живиться кожна національна культура. Старицький був насамперед людиною свого часу, виразником його передових ідеалів і суспільної боротьби, що й дало підстави І. Франкові назвати його творчість, зокрема поетичну, відгуком скорбних дум всеросійського інтелігента. І справді, в усій своїй творчості Старицький осмислював національні проблеми в зв'язку з соціальними, як підпорядковані їм і ними обумовлені, осмислював їх у широкому загальноросійському і загальноєвропейському контекстах. Як художник слова Старицький у кращих своїх творах досяг вершин реалістичного письма, опертого на новітні досягнення соціології й психології, проте значна частина спадщини письменника, переважно на історичні теми - твори романтичні. Реалізм і романтизм органічно поєдналися в його творчості. В часи, на які припадає творчість Старицького, дедалі виразніше поставала ворожість капіталізму розвиткові культури. В несприятливих, тяжких умовах принизливих заборон і утисків розвивалась українська культура. Правильно визначити свою позицію за таких обставин, не збитися на манівці вузькоінтелігентських блукань чи естетської замкненості в собі, в своїх суб'єктивних переживаннях міг лише художник по-справжньому народний. Таким художником і був Михайло Старицький. Юність письменника минала у вирі громадського життя. Він відвідує студентські збори і мітинги, переймається передовими ідеями свого часу. Це був час активного формування соціально-політичних і естетичних поглядів митця. Царський уряд, наляканий поширенням революційного руху, посилив репресії. Арешти, заслання стали поширеним явищем. У настроях прогресивної інтелігенції панували сум і безнадія. Та Старицький не піддається песимізму. Він багато працює, вчиться, починає писати. Опановує англійську, німецьку і французьку мови перекладає, створює оригінальні поезії, які публікує у львівських журналах "Нива" і "Правда". Разом з М. Лисенком організовує Товариство українських акторів, силами якого було поставлено чимало п'єс, опер, оперет. Створена ним опера "Різдвяна ніч" (за мотивами повісті М. В. Гоголя) мала великий успіх і стала справжньою культурною подією. У перекладі Старицького 1873 року виходять українською мовою "Казки Андерсена", в наступні роки - "Байки" І. Крилова, "Пісня про купця Калашникова" М. Лермонтова, сербські народні думи і пісні. На початку 80-х років займається Старицький і видавничою справою, організовує випуск літературно-художнього журналу. І хоч видати йому пощастило лише альманах "Рада" (перший випуск 1863 року, другий 1884-го), це був, за словами І. Франка, ", .. мов перший весняний грій по довгих місяцях морозів, сльоти і занепаду". Багаторічна робота Старицького в театрі - зразок самовідданого служіння рідній культурі. Він змінив театр організаційно створив новий хор і оркестр, обновив декорації, костюми і реквізит, поліпшив умови життя всіх працівників (великою мірою за власний кошт, продавши маєток у Карпівці), подбав про розширення репертуару. Вистави проходили на високому художньому рівні, збагачувався ідейно і жанрово, урізноманітнювався репертуар. Високий рівень вистав і роль Старицького як режисер постановника слушно відзначав рецензент газети "Минський листок" (1883): "Народний театр - справа надзвичайно важка, і багато людей на ній провалилось. Потрібно було знати народне життя в такій мірі, щоб на сцені показувати його в правдивому, а не спотвореному вигляді. Михайло Петрович вірно розумів, як треба показувати життя. Сам він не грав, але постановка кожної нової п'єси у нього завжди була чудово відшліфована, - все це наслідок саме його старання і турбот". В 1893 році Старицький наполегливо працює у різних жанрах драматургії, поезії, прози. У 1894 році прогресивні українські кола відзначали тридцятиліття літературної і громадської діяльності Старицького, а Російська Академія наук призначила йому персональну пенсію "За літературні праці на рідній мові". В часи становлення і розквіту Михайла Старицького його творчість живилася ідеями революціонерів-демократів, певною мірою і революційних народників. Драматичні, а то й трагічні ноти у творчості Старицького відбивають складність тогочасного суспільного життя, вони породжені епохою "голодної волі" - розоренням, пролетаризацією трудящих мас, різкою класовою диференціацією в місті й на селі, трагедією відчуження людини від суспільства в умовах капіталізму. На ідейній еволюції Старицького виразно позначився бурхливий розвиток суспільного і духовного життя Російської імперії на зламі століть, його творчість, зокрема поезія надихалася визвольними прагненнями й ідеалами передреволюційної доби. В особі М. Старицького ми маємо діяча загальноросійського літературного і культурного процесу, людину прогресивного світогляду і видатного самобутнього таланту. Він завжди вносив нове, своє в художнє осмислення та ідейне спрямування того матеріалу, якого торкався. Поетичний світ Старицького увібрав традиційні мотиви (роль митця й мистецтва в народному житті, відтворення краси природи та інтимних почуттів ліричного героя), і злободенні (боротьба трудящих мас за соціальне й національне визволення в умовах кризи капіталізму, передгроззя революції 1905 р., посилення національно-визвольного руху слов'янства). В другій половині 70-х років серби й болгари повстали проти турецького ярма, і демократично настроєна молодь Росії взяла активну участь у цій боротьбі. Вона надихнула поета на нові твори, де стверджується необхідність політичної свободи для всіх уярмлених народів. На поезію Старицького давитися як на трибуну, на поета - як на оборонця покривджених, пригнічених трудових мас, борця за права людини - проти насильства, визиску, наруги. Про високе покликання поета-громадянина, його роль поборника справедливості і правди йдеться у віршах "До Шевченка", "Сповідь перед поетом", "На спомин Т.Г. Шевченка", "Хай тепер рида в мене кобза сумна...", "Ой знущалися з мого слова", та ін.. Митець у М. Старицького - "найвищий судія" довколишнього світу, совість народу, ось чому зі скаргами на сучасне лихоліття, з гіркими наріканнями на ворожий народові лад, всю систему урядового визиску поет іде до Шевченка, який вік страждав, гірку пив чаш і вмер з надією на "слушний час, з гірким сарказмом Старицький вигукує: "Так отакої, батьку, волі ми дочекали від царя!.." Розгорнуту картину громадського життя подано й у вірші "На роковини Шевченку. (До поновлення могили)". Геній Шевченко для Старицького - символ нерозривної єдності, взаємної любові народу і співця. Поет - син народу, в ньому віра, сподівання на краще життя, на братню згоду між трудівниками всіх націй, на перемогу правди і справедливості. Поет повинен бути готовий замість лаврового - терновий вінець узяти на чоло, найвище для нього почуття - любов до скривдженого брата. "І за таку тільки любов, співець, ти жити будеш знов!" Дещо абстрактно-романтична, ця поезія, цілком виразно окреслює погляди автора на завдання митця. Він повинен займати активну громадянську позицію, самовіддано служити народові. Розгул реакції з усіма їі жахливими наслідками породжує у поета настрої гіркоти, смутку "Непевніст", "Темрява"" "Сиділи ми, каганчик миготів", "Згасло світло* темрява надворі", "І знов нудьга", "Монолог бездольця"), - але в цілому громадянська лірика Старицького, хоч і пронизана болем, відзначається соціальним оптимізмом, | |
| Просмотров: 487 | Загрузок: 10 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |