| Главная » Файлы » Курсовые работы » Курсовые проекты |
ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРОЦЕСУ
| [ Скачать с сервера (75.8 Kb) ] | 10.11.2017, 18:38 |
| ЗМІСТ ВСТУП 3 РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРОЦЕСУ 5 1.1. Поняття суб’єктів господарського процесу 5 1.2. Класифікація суб’єктів господарського процесу 9 РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ОКРЕМИХ УЧАСНИКІВ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРОЦЕСУ 12 2.1. Правовий статус суду, як обов’язкового учасника господарського процесу 12 2.2. Сторони в господарському процесі 17 2.3. Особливості правового статусу третіх осіб в господарському процесі 19 2.4. Допоміжні суб’єкти в господарському судочинстві 22 ВИСНОВКИ 27 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 29 ДОДАТКИ 32 Додаток 1. Порівняльна характеристика третіх осіб в господарському процесі України 32 ВСТУП Актуальність. Для юрисдикційного процесу, особливо судочинства, властиве високе організаційне забезпечення процесуальної діяльності всіх учасників господарського процесу, необхідне для правильного вирішення справи. Тому процесуальна форма має місце, коли законодавством послідовно, всебічно, в єдиному режимі регулюються весь перебіг та умови розгляду справи, починаючи від її відкриття і закінчуючи виконавчим провадженням. Мета процесуальної форми – забезпечити заінтересованим особам та іншим учасникам процесу, а також юрисдикційному органу необхідні умови для вирішення спору й реалізації своїх прав. Особливо актуальним залишається питання визначення статусу учасників господарського процесу. Переоцінити значення цього інституту неможливо. Без визначення становища учасника в процесі – позивач або відповідач, експерт або прокурор – неможливо визначитися з його правовим становищем (правами, обов’язками та відповідальністю за невиконання цих обов’язків). Кожна особа має право знати повний обсяг своїх повноважень у процесі з метою відповідного їх використання, захисту прав і законних інтересів Метою роботи є визначення суб’єктного складу господарських процесуальних правовідносин та визначення правового статусу кожного з їх суб’єктів, а також формулювання теоретичних висновків з окресленої проблематики. У відповідності до зазначеної мети було сформульовано наступні завдання роботи: 1. Визначити сутність категорії «учасник господарського процесу»; 2. Дослідити підходи до класифікації учасників господарського процесу; 3. Визначити особливості правового статусу окремих учасників господарського процесу, зокрема: суду, сторін, третіх осіб та допоміжних суб’єктів. Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, що складаються при розгляді справ в порядку господарського судочинства. Предметом – система учасників господарського процесі, особливості їх процесуального статусу, а також чинне законодавство України та доктринальні роботи з окресленої проблематики. РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРОЦЕСУ 1.1. Поняття суб’єктів господарського процесу На сьогоднішній день спірним і дискусійним є питання співвідношення категорій «суб’єкт» і «учасник» судового (в тому числі й господарського) процесу. Сформовані концепції можна поділити на наступні категорії: 1) прихильників ототожнення цих понять; 2) прихильників позиції більш широкого змісту поняття «суб’єкт», порівняно з поняттям «учасник»; 3) прихильників позиції більш вузького змісту поняття «суб’єкт», порівняно з поняттям «учасник»; 4) прихильників розмежування понять «суб’єкт процесу» й «учасник процесу»; 5) дослідників, які не вважають вказану проблему актуальною та акцентують увагу на інших термінологічних аспектах. Прихильниками ототожнення понять «суб’єкт» і «учасник» варто назвати С. С. Алексєєва, О. Ф. Скакуна, Н. О. Артебякіну. Так, С. С. Алексєєв вважає, що суб’єкт правовідносин – це реальний учасник цих правових відносин [7, c. 140]. О. Ф. Скакун зазначає, що для того, щоб стати суб’єктом (учасником правовідносин), потрібно бути суб’єктом права, тобто мати правосуб’єктність [22, c. 62]. Н. О. Артебякіна слушно зазначає, що, ураховуючи лексичні значення слів «суб’єкт» і «учасник», логічно стверджувати, що помилки в уживанні словосполучення «учасник правовідносин» поряд із «суб’єкт правовідновин» немає. Інша справа, що більш традиційно вживання терміну «суб’єкт» саме при розгляді структури правовідношення. Суб’єкт розглядається як один із його елементів, як сторона у процесуальному правовідношенні. Тому вживання словосполучення «суб’єкт правовідносин» видається вказаному автору більш виправданим. Крім того, оперування терміном «суб’єкт» властиво науці процесуального права, а не закону. У зв’язку з викладеним вище, можна стверджувати, що вживання словосполучення «суб’єкт судочинства» також є не зовсім точним з тієї ж підстави [9, c. 13]. Оперування поняттям «суб’єкт процесу» щодо учасників судочинства не є таким, що відповідає правовій дійсності [9, c. 13]. Прихильниками позиції більш широкого змісту поняття «суб’єкт процесу», порівняно з поняттям «учасник процесу», є І. А. Балюк, А. М. Бандурка, В. М. Дем’як, Е. Ф. Демський та інші. При цьому, зазвичай такі дослідники визначають категорію «учасник» через застосування терміну «суб’єкт». Так, В. М. Дем’як вказує, що учасниками господарського процесу мають визнаватися ті його суб’єкти, які мають відповідний диференційований процесуальний статус [15, c. 16]. Досліджуючи правовий статус учасника господарського процесу, В. М. Дем’як зазначає, що під ним необхідно розуміти суб’єктів господарського процесу, які мають процесуальну правоздатність і дієздатність і наділені диференційованим комплексом прав та обов’язків залежно від їх правового зв’язку й інтересу до розглядуваної господарським судом справи [15, c. 16]. І. А. Балюк наголошує, що учасники господарського процесу – це суб’єкти, дії яких можуть сприяти правильному і швидкому розгляду спору, захисту прав і охоронюваних законом інтересів господарюючих суб’єктів [10, с. 44]. Прибічником позиції більш вузького змісту поняття «суб’єкт», порівняно з поняттям «учасник», є К. Б. Калиновський, який наполягає, що учасники кримінального судочинства (процесу) – це всі особи, які беруть участь у кримінально-процесуальних правовідносинах, а суб’єкти кримінального процесу – це такі його учасники, кримінально-процесуальні права яких дозволяють їм впливати на хід і результат кримінальної справи [16, с. 89]. Отже, указаний автор уважає, що суб’єктами процесу є лише особи, які можуть впливати на хід справи, а учасники процесу – усі особи, які беруть участь у процесуальних правовідносинах. Із приводу розмежування понять «суб’єкт процесу» й «учасник процесу» заслуговує на увагу думка О. В. Кузьменко, яка вважає, що зазначені поняття перебувають у різних площинах знань. Учасники процесу – це онтологічна категорія, і кожен з них має розглядатися як правовий феномен, тобто бути абстрактним і об’єктивним відбитком реальних фактів участі тих чи інших осіб в процесі. Суб’єкти процесу – категорія гносеологічна, вона сформована на базі відповідних правових феноменів у результаті дослідницьких зусиль і містить суб’єктивні погляди на властивості, що характеризують учасників в адміністративному процесі [18, с. 24]. Деякі автори вважають неактуальним спір про співвідношення вказаних понять і визначають їх через інші терміни. Зокрема, часто дослідники використовують термін «особи, які беруть участь у справі». Так, С. С. Бичкова, замість терміна «учасник процесу», використовує словосполучення «особи, які беруть участь у справах позовного провадження» та визначає їх як наділених самостійною юридичною заінтересованістю, спрямованою на розв’язання матеріально-правового спору між сторонами, суб’єктів цивільних процесуальних правовідносин, які, реалізуючи принцип змагальності цивільного судочинства, учиняють у суді певні процесуальні дії, захищаючи в порядку позовного провадження належні їм права, свободи та інтереси або у випадках, установлених законом, права, свободи та інтереси інших осіб [12, с. 4]. О. М. Чапля пропонує закріпити у ст. 18 ГПК України, що учасник процесу – це фізична або юридична особа, наділена законом певними правами й обов’язками і вступає в процес для всебічного, повного та об’єктивного розгляду й вирішення справи [29, с. 135]. Варто зауважити, що вказану позицію фактично підтримує законодавець, який у ст. 18 ГПК України встановив, що «учасниками процесу є особи, заінтересовані в результатах справи (сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених ГПК)». Виходячи з указаної дефініції, О. М. Чапля виділяє такі ознаки учасників господарського процесу: 1) за загальним правилом учасником господарського процесу може бути тільки юридична особа або фізична особа, зареєстрована як суб’єкт господарювання (лише у виняткових випадках позивачем по господарській справі може бути фізична особа без реєстрації як суб’єкт господарювання); 2) вступає в процесуальні правовідносини у зв’язку з подією правопорушення; 3) вступає в правовідносини для захисту своїх прав і законних інтересів; 4) закон надає цій особі певні права та обов’язки, причому залежно від статусу в процесі ці права та обов’язки можуть відрізнятися [29, с. 135]. Однак, виходячи з указаної дефініції й виявлених указаним автором ознак учасників господарського процесу, можна зробити висновки, що, по-перше, до кола учасників процесу не входить суддя господарського суду, по-друге, якщо особа не вступає в процес або має інші завдання, ніж усебічний, повний та об’єктивний розгляд і вирішення господарської справи (наприклад, з метою затягування іншої справи, пов’язаної з цією справою), то вона не є учасником господарського процесу. Але з цим не можна погодитися. В. М. Тертишнік зазаначає, що учасники процесу – це особи: а) чия участь у справі передбачена процесуальним законодавством, при тому, що відсутні обставини, за яких закон виключає можливість їх участі у процесі; б) вони мають певні права та обов’язки (закон визначає порядок їхньої реалізації); в) діють у судочинстві відповідно до своїх обов’язків і прав у встановленому порядку; г) вступають у процесуальні правовідносини; д) несуть відповідальність за невиконання своїх обов’язків або порушення прав інших учасників [26, с. 55–56]. Поширеною також є позиція, прихильники якої виділяють окремо так званих «лідируючих суб’єктів» (тобто суб’єктів, які здійснюють процес), а всіх осіб, які беруть участь у справі, уважають учасниками процесу [11, с. 52–53]. Разом із тим «лідируюча» роль відводиться суду виключно на тій підставі, що суд здійснює судочинство. Очевидно, використання такого терміна в цьому контексті потребує додаткового обґрунтування, оскільки здійсненню розгляду справи передує подання до суду позивачем позовної заяви. Тобто, обов’язок суду щодо здійснення розгляду справи кореспондує з правом позивача на подання до суду позовної заяви. До того ж, вирішення судом господарської справи ґрунтується на доказах, які надаються іншими суб’єктами процесу. Отже, «лідируюча» роль суду у процесі є сумнівною. 1.2. Класифікація суб’єктів господарського процесу Важливе значення для розкриття місця та ролі учасників господарського процесу має їх класифікація. Кожному учаснику властиві певні специфічні права та обов’язки, що визначають його статус. При цьому, єдиної думки щодо класифікації учасників господарського процесу в сучасній господарсько-процесуальній науці немає. Так, Р. Є. Гукасян та В. Ф. Тараненко пропонують таку класифікацію учасників: сторони, треті особи, прокурор, державні та інші органи, які беруть участь у справі через покладені на них обов’язки, заявники та інші зацікавлені особи, що беруть участь у справах про встановлення фактів, які мають юридичне значення, а також учасники у справах про банкрутство [24, c. 62]. Зазначену класифікацію навряд чи можна вважати прийнятною, оскільки по-перше, вона не включає представників сторін та третіх осіб; по-друге, виділення в окрему групу особливих учасників окремих проваджень господарського судочинства (у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, про економічну неспроможність (банкрутство)) має інші підстави, тому видається некоректним. Більш актуальною видається класифікація Н. О. Артебякіної, яка класифікує учасників господарського процесу на підставі наявності особистого (суб’єктивного) інтересу до результату справи, та виділяє такі категорії учасників господарського процесу: 1) особи, які мають суб’єктивну зацікавленість у справі, до кола яких необхідно віднести сторін (позивача і відповідача), третіх осіб, заявників та інших зацікавлених осіб у справах окремого провадження, скаржників і зацікавлених осіб у справах, що виникають із публічних правовідносин, а також законних представників; 2) особи, які не мають суб’єктивної зацікавленості у справі, але зацікавлені у судочинстві, до кола яких необхідно віднести прокурора, а також осіб, що беруть участь від свого імені на захист прав, свобод і законних інтересів інших осіб [9, с. 14]. Вітчизняна дослідниця В.М. Дем’як розширює зазначений поділ учасників господарського процесу за ступенем їх матеріально-правової та процесуальної зацікавленості у розгляді справи на: а) учасників, які беруть участь у справі, маючи матеріальний та процесуальний інтерес (сторони, треті особи), б) учасників, які беруть участь у справі з метою захисту прав та інтересів інших осіб (прокурор, уповноважені державні та інші органи); в) учасників, які, маючи лише процесуальний інтерес, сприяють розгляду справи (експерти, перекладачі, посадові особи) [16, c. 5-6]. Проте видається не досить коректним використання терміну «зацікавленість» до осіб, які за законом не повинні мати зацікавленості у розгляді справи у будь-якому вигляді (прокурор, органи місцевого самоврядування, Антимонопольний комітет України), а у випадку наявності будь-якої зацікавленості повинні бути відведені від участі у справі. Більш коректною видається позиція Р. Ф. Каллістратової, М. І. Бажанова, Ю. М. Грошового та деяких інших дослідників, які поділяють усіх учасників процесу на дві групи: – ті, що мають самостійний юридичний інтерес у вирішенні судом справи; – ті, що сприяють здійсненню правосуддя, але не мають самостійної юридичної зацікавленості у вирішенні справи [23, c. 38-39]. У будь-якому випадку недоліком вищезазначених класифікацій є відсутність суду (судді) серед учасників судового процесу. Так, Д. М. Притика, М. І. Тітов, В. С. Щербина та деякі інші дослідники залежно від виконуваних у судовому процесі функцій і мети вступу або залучення до процесу учасників поділяють їх на три групи: 1) особи, що безпосередньо вирішують справи; 2) особи, які вступають у процес із метою захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів (сторони, треті особи); 3) особи, які вступають у процес із метою захисту державних і суспільних інтересів (прокурор, державні та інші органи); 4) особи, які залучаються до процесу для дачі пояснень і висновків (посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, експерт) [8, c. 63]. О. Б. Муравін класифікує учасників за їх роллю, завданнями та цілями участі в процесі на: а) тих, що покликані вирішувати справи; б) тих, що беруть участь у розгляді справи; в) тих, що сприяють розгляду та вирішенню справи [19, c. 76-77]. В. М. Тертишнік виділяє чотири групи учасників, фактично роздробивши другу групу попередньої класифікації на: 1) учасників, що мають і відстоюють самостійний інтерес; 2) учасників, що захищають та представляють інтереси «третіх осіб» [26, c. 55]. РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ОКРЕМИХ УЧАСНИКІВ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРОЦЕСУ 2.1. Правовий статус суду, як обов’язкового учасника господарського процесу Основні засади побудови і діяльності судової влади знаходять своє вираження в її принципах, які визначаються як закріплені у Конституції України, а також в нормах господарського процесуального законодавства та судоустрою, основні положення щодо організації та функціонування судової влади, що визначають зміст судової діяльності та характер правосуддя по господарських справах. Основним принципом судової влади, що пронизує весь процес розгляду та вирішення господарських справ, є принцип законності, дотримання якого дозволяє встановити оптимальне співвідношення між владними повноваженнями суду як носія судової влади, та правами особи, яка звертається за судовим захистом або захищається від судової влади. Як основу, на якій можливе конструювання основних засад судової діяльності, можна також розглядати принципи незалежності, самостійності, виключності та повноти судової влади. Концепція судової влади в господарському процесі будується на розвитку наступних аксіом: судова влада відділена від інших гілок державної влади та відчужена від населення; судова влада неупереджена і незалежна; кожен має право на захист своїх прав і свобод судовою владою; кожен має право на захист від судової влади; судова влада має право на примус; судова влада застосовує закон до конкретного випадку; акти судової влади публічно оголошуються і роз’яснюються населенню; акти судової влади підлягають оскарженню та ін. Є всі передумови для виділення в якості самостійного принципу господарського судочинства – принципу захисту прав, законних інтересів і свобод: – Нормативне закріплення. У нормах ГПК України даний принцип закріплений не у вигляді окремої норми, а виводиться зі змісту цілого ряду норм процесуального права. Особливості прояву цього принципу можна простежити за нормами, що дозволяє органу судової влади застосовувати міжнародне законодавство, аналогію права і аналогію закону, не застосовувати правовий нормативний акт, враховувати практику міжнародних судів при прийнятті рішення – тобто у своїй діяльності керуватися не стільки нормами чинного закону, скільки правом, «духом закону». Більше того, цей принцип сповна кореспондується зі сприйнятим національним законодавством і міжнародним науковим співтовариством принципом доступності правосуддя та принципом справедливого судового розгляду встановленими п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, неодноразово підтверджених практикою Європейського Суду з прав людини. Очевидний зв’язок принципу захисту прав, законних інтересів і свобод із загально правовими принципами: наприклад, принципом справедливості – найбільшою мірою виражає загальносоціальну сутність права, прагнення до пошуку компромісу між учасниками правових зв’язків, між особистістю та суспільством, громадянином і державою; принципом пріоритету прав людини – природні, природжені права людини становлять ядро правової системи держави; принципом правосуддя, який виражається в наявності гарантії захисту суб’єктивних прав у судовому порядку. Основна мета здійснення правосуддя, діяльності органів судової влади є – усунення правового конфлікту. Саме принципи права визначають цілі та зміст діяльності органів судової влади, розгляд захисту прав, законних інтересів і свобод тільки як мети правосуддя, як було показано вище, не є повним. | |
| Просмотров: 663 | Загрузок: 12 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |