| Главная » Файлы » Лабораторные работы » Лабораторные работы |
Теми 5, 6, 7 про історію української культури 13-18 ст.
| [ Скачать с сервера (123.0 Kb) ] | 05.04.2017, 00:08 |
| 1. Українс. культура пізнього Середньовіччя (13 - сер.15 ст.): заг. характеристика. 2. Вітчизняне релігійне життя 13 - сер.15 ст. 3. Вітчизняний літературний процес 13 - сер.15 ст. 4. Вітчизняне образотворче мистецтво 13 - сер.15 ст. 5. Вітчизняна архітектура 13 - сер.15 ст. Література Ксерокс (С.12-17) до цієї теми: 1. С.12 - 13.: про візантійські гуманістичну та богословську думки 13 - сер.15 ст.; 2. С.13 - 14.: про болгарську та сербську богословську думку 13 - сер.15 ст.; 3. С. 14 - сер.15 ст.: про візантійські та болгарські антицерковні єретичні рухи 13 - сер.15 ст.; 4. С.15. - 16.: про розвиток вітчизн. богословської думки у 13 - сер.15 ст.; 5. С.17.: література до цієї теми. Жишкович В. Монументальна пластика Русі-України: Х - перша половина ХУІ ст. - 1999. Запаско Я. Пам"ятки книжкового мистецтва: Українська рукописна книга. - 1995. Історія релігії в Україні: у 10 т. Т.2.: Українське православ"я. - К., 1997. Патріарх Димитрій (Ярема). Іконопис Західної України ХІІ - ХУ ст. - 2005. Свєнціцька В., Сидор О. Спадщина віків: Українське малярство ХІУ - ХУІІІ ст. у музейних коле-кціях Львова. - 1990. Питання 1. Протягом ХІІ - ХІІІ ст. тривав процес занепаду Київської держави - період її подрібнення на так звані удільні княжіння, внаслідок сукупної дії кількох основ. груп чинників, зокр.: 1. внутрішньополі-тичні чинники, насамперед збройні князівські міжусобиці, як-от боротьба за київський великокнязівсь-кий престол синів кн. Володимира Великого та кн. Ярослава Мудрого; 2. зовнішньополітичні чинники, а саме татаро-монгольська навала в пер.пол. ХІІІ ст. на Київську державу. Водночас, під час і після роз-паду К.Д. продовжують тривати процеси середньовічного державотворення в східних слов"ян, як-от: 1. російського на Північному Сході К.Д., на базі Ростовської, Суздальської й Володимирської земель, 2. укр-ого на Південн. Заході К.Д., базою якого стали Галицька і Волинська землі. Завдяки політичним і військ. заходам галицьких князів Романа Мстиславича (1199-1205) і його сина Данила Романовича Га-лицького (1228-1264) у пер.третині ХІІІ cт. засновано Галицько-Волинську державу на основній части-ні укр. етнографічних земель від Карпат до Дніпра. ГВД, що проіснувала до кінця 70-х рр. ХІУ ст., за-безпечувала військовий захист, зовнішньополітичну протекцію та адміністративне урядування на укр. землях, сприяючи розвитку вітчизн-го, насамперед професійного, культ.-мистец-го життя на основі сполучення культурних традицій К.Д. і культурних впливів країн Зах. Європи романської і готичної епох. Важливими осередками культ.-мист. життя на укр. землях у ХІІІ - сер.ХУ ст. були нечисленні ре-лігійні та світські освітньо-наук. центри - писемно-перекладацько-богословські книжні школи при цер-квах і монастирях, дворах світської і духовної аристократії (осередок др. пол. ХІІІ ст. при дворі кн. Во-лодимира Васильковича у Володимирі-Волинському й ін.). Протягом пер.пол. ХІУ ст. очільник Вел. князівства Литовського і засновник м.Вільнюс кн.Гедимінас активно здійснював політику захоплення білорус. та укр. етн. земель, а його син - кн. Альгірдас (Ольгерд) у 1360-х рр. об"єднав під своєю владою землі: Волинську, Подільсь., Київс., Переяславс., Чернігівс. й ін. Протягом 80-х рр. ХІУ ст.- 60-х рр. ХУІ ст., передусім внаслідок т.зв. Кревської і Люблінської уній ВКЛитовс. і Польськ. королівства (Речі Посполитої), майже всі укр. землі увійшли до її складу. На укр. культ.-мист. життя ХІІІ-сер.ХУ ст. мали значн. вплив: 1. завершальн. етап візант. куль-тури епохи династії Палеологів (1261-1453) - час розквіту і, водночас, завершення епохи Візантійського Відродження ХІІ-ХУ ст., однією з найприкметніших ознак якої було активне ідейно-світоглядне проти-стояння представників гуманістичної - "антикізуючої", течії у візант. богослов. думці й гуманітаристиці в цілому і пізньосередньовіч. ортодоксальної християнської богословської думки - "ісіхастів", зокр. афо-нських ченців (дивись у ксероксі - стор.13., перелік їх та назв їх праць); 2. Другий південнос-лов"янськ. вплив (ХІІІ - сер.ХУ ст.) балканських, гол. чин. болгарської, народних і професійних куль-тур і, за їх посередництва, візантійс. культури, на вітчиз-ні богосл. думку, а також на: мовний процес, літерат. життя, образотворче мистецтво, архітек-ру і т.д. Важливу роль у проведенні цього впливу віді-грали ченці та священники Другого Болгарс-го царства, гол. чином, діячі Тирновської книжної школи (1349-1393) у його столиці м. Велике Тирново (дивись у ксероксі - стор.13-14 - осередки писемності болгар та сербів, імена їх діячів та назви їх творів). Зв"язок між першим і другим вказаними вплива-ми на укр-ку культуру ХІІІ - сер.ХУ ст. полягав у тому, що найактивнішими провідниками Друг. пів-деннослов"янськ. впливу були визначні болгарські послідовники "ісіхазму", насампер. преподобний Феодосій Тирновський - учень одного з чільних теоретиків ісихазму препод. Григорія Синайського, та учень преп. Феодосія - св.Євтимій, патріарх Болгарський. Під керівництвом останнього протягом ост. третини ХІУ ст. у Болгарії було проведено реформування Болгар. церкви, зокр. графічно-правописна реформа - перегляд і виправлення, на основі т.зв. "тирновського ізводу" церковнослов. мови ХІУ ст., давніх болгар. перекладів ІХ - ХІІІ ст. візант-кої богослужб. і богословс. літ-ри. Розширяючи церков-ний календар святами на честь болгарс. святих, св.Євтимій і його учні написали у розробленому ними т. зв. емоційно-експресивному стилі "плетіння словес" багато богословс. і богослужб. текстів (житій, служб, гімнів, "слів" і т.д) на їх честь. На відміну від богословс. праць учнів св.Кирила ІХ - Х ст., тексти діячів Тирновс. книж. школи, наприк. Гр. Цамблака, митрополита Київс-го, відрізняються значним ускладненням образності й тема-тики: піднесено-урочист. тон оповіді, численні риторичні звернення й ліричні відступи, довгі синонімі-чні ряди і ряди епітетів, - підпорядкованих ідеї розкриття засад "ісіхазму" на прикладах християнського подвижництва. Разом із тим, у неширокому колі укр. книжників поширювались наукові і богословс. погляди візантійс-их гуманістів (дивись у ксероксі - на поч. С.13 їх імена й назви їх творів). Вони, спи-раючись на античну, насамп. давньогрецьку, та ранньохрист-ку гностичну - сполучаючу христ-во з ін-шими віруваннями, напр. іудаїзмом, філос-ку і богосл-ку думку, переосмислювали у їх контексті візант. богосл. думку або й заперечували її на користь язичництва, як Г.Пліфон. Пропагуючи багатобожжя на ідейній основі античн. олімпійської міфології (Зевс, Посейдон, Гера й ін.), він та його однодумці, як пи-сав автор праці "Візант-кий гуманізм ХІУ-ХУ ст." (1976) І.Медвєдєв, мали за свою програму-максимум заміну христ-ва на новий, язичницький за суттю, культ - "еллінську теологію". Крім того, на укр. землях у широких народних масах поширювались й різні єретичні (з точки зору христ-ої церкви) учення, зок-рема богомільство (див. у ксероксі - С.14 -15), відоме в Болгарії з поч. Х ст. Заперечуючи каноніче пра-вослав"я, зокр. офіційне церковне життя включно з усією церковною ієрархією, та світську владу, бо-гоміли грунтувались на ідеях космологічного дуалізму, монофізитизму: згідно з ранньохрист. єресями павлікіанством і месаліанством, визнавали одвічне протистояння 2-ох початків буття - доброго (творець невидимого світу) й злого (творець видимого світу). Проголошуючи одним із синів "доброго Бога" са-тану, що збунтувався проти нього і став творцем гріховного Всесвіту і перших людей, вони вірили, що інший син "добр. бога" - І.Христос, остаточно переможе сатану під час свого другого пришестя в світ. Із засудженням та запереченням згаданих вище єретичних ідей активно виступили представники "ісіха-зму" - візантійські й болгарські богослови, які на основі праць насамп. пр.Г.Синайського і св.Г.Палами розробили учення про "ісіхію"("священномовчазність" - благодатне містичне мовчазне споглядання надприродного світла Переображення І.Христа й обоження ним - "енергіями" Божої сутності, внаслідок ревного чернечого подвижництва, головн. чином "молитви Іісусової" - "Господи, Іісусе Христе, сине Божий, помилуй мене"). (Також навести у відповіді на це питання стислий огляд розвитку укр. культ.-мист. жит-тя в ХІІІ - сер.ХУ ст. по всіх інших питаннях цієї теми - десь 5 речень). Питання 2. Значну увагу аналізу укр. релігійного життя ХІІІ - сер.ХУ ст. приділили, зокрема, автори вид-ня "Історія релігії в Україні: у 10 т.", які в 2 т. "Українське православ"я" присвятили цій темі другий розділ "Православ"я на укр. землях під іноземною владою до поділу Київськ. митрополії (1240-1458)". Вони вказали, що внаслідок татаро-монгольс. навали на КД. тривав занепад вітчиз. церков.-реліг. життя, зо-кр. боротьба галицьк. і чернігів. князів Данила Галицьк. та Михайла за своїх кандидатів на посаду мит-рополита Київс. і всієї Русі із залученням до неї Ватикану й татаро-монг. ханів. Після перемоги під м.Ярославом синів галиц. кн. Романа Мстиславича - Данила і Василька, над угорс. королем Белою Ва-тикан залучає Данила до антитатарс. християн-ої спілки країн Зах.Європи, але ставленик кн.Данила - Київ. митрополит Кирило 2 (1250 - 1281), був проти ідеї церковної унії з Ватиканом і на поч. 1250 р. переїхав до Володимиро-Суздальс. землі. З 1299 р. Київс. митрополит Максим ( 1285 - 1305) перебрався до м.Володимир над Клязьмою і галицький кн.Лев І Данилович (1264 - 1300) ініціював створення Га-лицької митрополії, заснованої постановою візант-го імператора Андроніка 2 і константинополь. патрі-арха Афанасія в 1302-03 рр. Після скасування Галиц. митрополії у 1347 р. і тимчас. її поновлення в 1371-1391 рр., вже за часів входження укр. земель до ВКЛитовс., за кн. Гедемінаса постала Литовська митрополія, а її першим митрополитом з Візантії був у 1317 р. призначений Феофіл. Протягом 1360-х - 1370-х рр. тривало протистояння між ВКЛитовс. і Московс. кн-твом щодо Київс. митрополії, причому важливу роль у орган-ції церков.-реліг. життя на укр. землях у 1370-х - 1410-х рр. відіграли Київс. мит-рополити св.Кипріан (1371-1406) і Григорій Цамблак (1415-1419) - учні болгар. патріарха Євтимія, ви-хованці Тирновської книж. школи (див. про них і їх твори у ксероксі, С.16). У 1439 р. Київс. митропо-лит Ісидор узяв участь Флорентійському церковн. соборі й підтримав ухвалену там унію Східної і Зах. церков, а в 1448 р. церковн. собор московських єпископів без дозволу Візантії обрав своїм митрополи-том Іону, наступник якого - Феодосій, вже був не Київс. митроп., а митроп. Московський і всієї Русі - керівник автокефальної Московс. церкви (стала Московс. патріархатом у 1589 р.). З 1458 р. - остаточ-ний поділ Київс. митрополії на Московс. і Київс. митрополії, друга з яких якраз і стала українсько-білоруською правосл. церквою в Польсько-литовс. державі. Продовжити відповідь на це питання 2-им та 3-ім абзацами другого питання, причому ксерокс до цієї теми і є відповіддю на це питання, а саме треба згадати основне про: 1. С.12 - 13.: про візант. гуманістич. та богословс. думки 13 - сер.15 ст.; 2. С.13 - 14.: про болгарс. та сербс. богословс. думку 13 - сер.15 ст.; 3. С. 14 - сер.15 ст.: про візантійс. і болгарс. антицерковні єретичні рухи 13 - сер.15 ст.; 4. С.15. - 16.: про розвиток вітчизн. богословс. думки у 13 - сер.15 ст. Питання 3. Літературний процес на укр. етнографіч. землях протягом ХІІІ - сер.ХУ ст. безпосередньо про-довжував традиції писемності К.Д. і був значною мірою зумовлений перебігом Другого південнос-лов"янського впливу. Аналізуючи у праці "Розвиток укр. ораторської та агіографічної прози кін. ХІУ - поч ХУІ ст." (1990) історико-культурні засади цього впливу, літературознавець Юрій Пелешенко писав: "У др. пол. ХІІІ та в ХІУ ст. Сербія переживала процес політич. й культур. розквіту. Значну частину Балкан, включаючи Афон, завоювала сербсь. династія Неманичів ... У третій чверті ХІУ ст. Сербія ви-ношувала ідею захоплення Константинополя. Помітну роль у культ. житті балканс. слов"ян починає відігравати Афон, який поступово набуває значення правосл-ого міжслов"янського ідеологіч-го, реліг-го і культ-го центру. Заснований тут Хілендарський монастир мав значн. культур. вплив на всі слов"янські православні землі. З кінця ХІІІ ст. починається розквіт сербськ. письменства ... Слов"янська писемність Афону ХІУ ст. мала виразне сербське забарвлення... В епоху розквіту т.зв. Другого Болгарс. царства, коли болгари мріяли про перетворення своєї столиці Тирново на "третій Рим", починається пі-днесення болгарс. писемності ... Євтимій Тирновський та його учні й послідовники ... створюють так звану Тирновську літературну школу, яка справила значний вплив на книжність не тільки болгар, а й сербів, східних слов"ян ... Розквіт літературного життя серед південних слов"ян, що сповідували право-слав"я, був перерваний поневоленням Сербії та Болгарії Туреччиною (Сербія втрачає незалежність після Косовської битви 1389 р., а Болгарія - після битви під Тирново 1393 р.)". Важл. роль у розвитку укр. пи-семності ХІІІ - сер.ХУ ст. відіграли сербські та болгарс. книжники, як-от св.Кипріан Цамблак, митро-полит Київський та його наступник Григорій Цамблак, митрополит Київський - болгарські священно-служителі, учні болгар. патріарха Євфимія та вихованці Тирновс. книжної школи, автори багатьох уро-чистих проповідей на честь візантій-их і слов"янських святих та їх житій (дивись ксерокс до цієї теми, стор.15-16). Крім цих та інш., менш відомих учасників Другого південнослов"ян. впливу, вагомий внесок у розвиток перекладної та оригінальної літератури на укр. землях у ХІІІ - сер. ХУ ст. зробили численні духовні та світські культурні осередки Галицької та Волинської земель, зокр.: Холм, Перемишль, Воло-димир-Волинськ., Луцьк, - а також Київ й ін. міста. Крім багатьох пам"яток перекладної богослужбов. літ-ри ("Євангелія" - "Оршанське" (ХІІІ ст.), "Волинське" (ХІІІ ст.) й ін.), у ГВД та згодом на укр. зем-лях переписувались і поширювались як уже відомі до того в КД., так і деякі нові пам"ятки візантійс. це-рков. та світської писемності. Як зазначав у "Історії укр. літератури" (т.5, кн.1) М.Грушевський, поси-лаючись на працю акад. Соболевського "Південнослов"янсь. вплив на руську писемність у ХІУ - ХУ ст." (1894), уже в сер. ХУ ст. рукописи перекладної візантій. богослов. літератури на укр. землях "над-звичайно близько стоять до південнослов"ян. рукописів ХІУ - ХУ в.: і письмо, і орнаментація, і орфог-рафія їхні - це нове південнослов. письмо, його орнаментація, орфографія, до найменш. подробиць пе-ресаджена в цім часі на східнослов"янс. грунт ... цей новий наплив сучасної балканської, зокр. бол-гарськ. книжності, що наступив з кінцем ХІУ в. і потім продовжувався У ХУ...". Протягом ХІІІ - ХІУ ст. у серб. і болгар. писемності сформувався поширений на укр. землі т.зв. емоційно-експресивний стиль "плетіння словес", засади якого активно розроблялись і втілювались у перекладених з грецької візант-ких богослужб. і богословс. текстах та богослов. працях церковнослов"янс. мовою св.Євтимія Тирновського і, в цілому, усієї Тирновс. книж. школи. Водночас, як зазначив у праці "Укр. літ-ра ХІУ-ХУІ ст." (1988) В.Микитась: "Оскільки частина укр. і майже всі білорус. землі в ХІУ-ХУ ст. перебували в складі Литов. кн-ва, тут почала формуватись спільна літерат-на укр-ко-білор-ка чи білор-укр-ка актова і книжна мова. Вона стала держав. мовою ВКЛ., нею написані правові акти (литов. статути), грамоти, договори, заповіти, листи феодалів, літописи та інш. Пам’ятки писемності... Найдавніш. пам"ятками староукр. мови вважають грамоти ХІУ-ХУ ст., Кам"яно-Струмилівське євангеліє (1411р.)... Поступово на Укр-і утворилися 2 різновиди писемної мови - слов"яноруська і укр. книжна мова. Словянорус. мова склалася на основі взаємодії церковнослов. й давноруської літерат. мов та вживалась переважно в цер-ковнослужб. літ-рі... укр. книж. мова...склалася на основі давньорус.мови і відчутн. впливу на неї живої розмов. мови. Вона наявна у світськ. пам'ятках писем-ті, в літописах, полемічній літ-рі, у віршах". Крім богословс. праць візантійських і болгарських "ісіхастів", на укр. землях були досить попу-лярними візантійські збірники "Бджола", "Ізмарагд", "Маргарит" й ін., які крім візант. богословс. текстів містили також і уривки творів античних - давньогрецьк. і давньоримс. мислителів, насампер. філософів, та письменників КД. "Ізмарагд" включав: 1. афористичне зведення осн. догматів христ-тва і їх тлума-чення у сотні коротких статей - т.зв. "Стословець Генадія, патріарха Константинопольського", 2. "сло-ва" про "почитання книжне" 3. статті, де уславлюються християн. чесноти і знеславлюється язичництво, 4. статті про засади християн. поведінки у родин. і громадс. побуті, - причому майже половина усього тексту - тексти проповідей богословів КД. (преп. Феодосія Печерського, св.Кирила Туровського, св.Серапіона Володимирського й ін.). "Бджола" чи "Книги "Бджола" ("Меліса"): промови та мудрість від Євангелія, і від Апостола, і від святих отців, і розум зовнішніх (язичницьких) філософів" - збірник із згрупованих у 70 статей-"слів" близько двох з пол. тисяч висловлювань і текстів античних мислителів, Біблії, християнс. богословів. На думку автора праці "Києво-Печерський патерик у літер. процесі кін. ХУІ - поч. ХУІІІ ст. на Україні" (1990) Ю.Ісіченка, саме протягом 1220-х рр. - поч. ХУ ст. з"явилась ос-новна редакція КППатерика. Разом із тим, найвідомішою збереженою пам"яткою оригін. літ-ри ГВД став т.зв. Галицько-Волинський літопис у складі Волинського літописного зведення кін.ХІІІ - поч.ХІУ ст. Охоплюючи історію Галицьк. та Волинс. князівств у ХІІІ ст, а саме істор. події на укр. землях протя-гом 1201 - 1292 рр., цей літопис, по суті, має 2 умовні частини: 1. Літописне зведення кн. Данила Гали-цького чи Галицьк. літопис (про події 1201 - 1260) з а). Початкової Галицької повісті і Другої Галицьк. повісті, створених у 1240-х - 1250-х рр. у м.Холм наближеними кн. Данила; 2. Волинський літопис (про події 1261 - 1292), що ймовірн. був створений за часів володимир-волинськ. кн. Володимира Василько-вича - племінника кн. Данила Галицького, і його наступників. Якщо в Галицьк. літописі йдеться про життя кн. Данила, зокр. про його збройн. боротьбу із татаро-монгол., і обгрунтовано право кн. Данила на галицький престол, політичну спадковість ГВД щодо КД, то в Волинськ. літописі йдеться, зокр., про державотворчу діяльність кн.Володимира Васильковича. Питання 4. Протягом ХІІІ - сер.ХУ ст. на укр. землях тривав розвиток традицій образотворчого мистецтва КД., як-от, гол. чином, християнс. монументально-декоративного (мозаїки, фрески) живопису й іконо-пису, а також книжкової рукописної мініатюри. Як зазначили у праці "Спадщина віків: Україн. малярс-тво ХІУ - ХУІІІ ст. у музейних колекціях Львова" (1990) В.Свєнціцька і О.Сидор: "Пам"яток малярства ХІУ ст. уціліло дуже й дуже мало, але й вони дають деяке уявлення про мистец. рівень і характер того-час. малярства в Галичині, передус. на Бойківщині. Твори сер.- кін.ХІУ ст. відзначаються глибиною фі-лософс. змісту, напруженою драматичністю кольорового і психологічного ладу композиції, що, очевид., випливало з настроїв тієї доби, коли після смерті останніх князів Романовичів, внаслідок наступальної загарбниц. політики Велик. княз-ва Литовського, Польщі та Угорщини, занепало Галиц.-Волинс. княз-тво...". Відомо, що князі ГВД сприяли розвитку укр. церковного монументального зодчества, як-от: 1. кн. Данило Галицький - патронував зведення в м.Холм церков на честь Св.Богородиці, св. Івана Золо-тоустого і т.д., 2. кн. Володимир Василькович сприяв зведенню Успенського храму в Володимирі Во-линс., - але до нашого часу не збереглись пам"ятки монументально-декорат. живопису ГВД. На думку автора праці "Іконопис Західної України ХІІ-ХУ ст." (2005) Д.Яреми: "До поч. ХУ ст. через недо-статню кількість збережених пам"яток ми не можемо говорити про якісь іконописні колективи чи гру-пи ікон спільного походження, - можна згадати лише радрузькі ікони та ікони з Богуші і Нової Весі. Ве-лике багатство іконописання залишили нам майстри, що працювали на поч. ХУ ст. в селах Ванівка та Здвижень ... стиль, в якому вони працювали, має в собі відголоски Палеологівського відродження у Ві-зантії ... Усе це дає підстави говорити про діяльність тих майстрів як про першу (з тих, що ми можемо виявити) західноукр. іконописну майстерню..." . Водночас, ці й інші вчені умовно виокремлюють два провідні художньо-мистецькі осередки релігійного живопису пізнього Середньовіччя на укр. землях: 1. перемишльський і 2. підгірський чи старо-самбірський, - тобто в містах Перемишль і Старий Самбір та прилеглих до них територіях. Майстри цих та інших осередків пізньосередньовічн. укр. живопису розробляли традиційні ще для КД. осн-ні іконографічні зразки церковн. живопису Візантії, як-от ікони: 1. Іісуса Христа (Вчителя, Вседержителя - Пантократора на троні, у Славі, Деесіс - Моління, Спаса-Нерукотворного й ін.), 2. Св. Богородиці (Одигітрії, Елеуси, Перівлепти, Пантавасиліси й ін. з апостолами, пророками і т.д.), 3. дев"яти янгольських чинів, зокр.св. Архістратига Михайла, 4. церковних свят (насамп. 12 річних вели-ких, як-от Різдва, Пасхи і т.д.), 4. святих, як-от, передус., св. великомученика Георгія-Змієборця, св.Миколая-Дивотворця і т.д. Шедеврами укр. іконопису ХІІІ - сер. ХУ ст., зокр., є такі ікони: 1. мено-логій-святці (фрагмент з 8-х постатей святих) (поч. ХІІІ ст.), 2. Св. Богородиці Одигітрії - а). (з Успен-ської церкви м.Дорогобуж, кін.ХІІІ ст.), б). (з Покровської церкви м.Луцьк, поч.ХІУ ст.). Визначними пам"ятками укр. іконопису цього періоду є твори: І). перемишльського осередка: "Переображення Гос-поднє" (кін.ХІУ - поч.ХУ ст., церква св.Георгія в с.Вільшаниця), "Сходження Св.Духа на апостолів" (поч.ХУ ст., церква св.Параскеви, с.Радруж), "Архістратиг Михайло з діяннями" (друг. пол.ХІУ ст., це-рква св.Миколи у с.Сторонна), "Св.Микола з житієм" (кін.ХІУ - поч.ХУ ст., церква св.Параскеви, с.Радруж); ІІ). підгірського осередка: "Св.великомуч.Георгій-Змієборець" (кін.ХІУ ст.) і "Стрітення зі сценами з життя св. Діви Марії" (кін.ХІУ - поч.ХУ ст.) - обидві з церкви Собору Йоакима і Анни, с.Станиля). Відзначаючи традиц. візантійський характер цих ікон, дослідники, зокр. Д.Ярема, вказують на вираз-ний вплив на укр. іконопис цієї епохи романського та готичного стилів західноєвроп. мистецтва. Вка-зуючи на вплив романської традиції на іконопис перемишльського осередка, Д.Ярема, зокр. аналізуючи ікону "Св. апостоли Петро й Павло" (ХІІІ - ХІУ ст. з с. Малнева) та групу ікон церковних свят з с.Радруж, як-от "Вознесіння Господнє" (кін. ХІІІ - поч. ХІУ ст.), провів паралелі між ними й іспанс. і француз. іконами і вітражами ХІІст. у романськ. стилі. Крім того, Д.Ярема вказав і на низку укр. ікон ХІІІ - ХУст. з елементами готики, зокр. ікони Успіння прсв. Богородиці та Св.Богородиці-Одигітрії з Домініканського і Вірменського костелів Львова. На окрему увагу заслуговують укр. книжкові мініатюри ХІІІ - сер.ХУ ст., дослідженню яких присвячено низку публікацій Я.Запаска. Докладно аналізуючи у праці "Пам"ятки книжкового мист-ва: Україн. рукописна книга" (1995) кольорові композиції у пам"ятках перекладної богослужбової та бого-словс. літератури цього періоду, він, у тому числі, розглянув і такі шедеври, як мініатюри: "Іісус Хрис-тос, св.Григорій Двоєслов і св. Євстахій" ("Бесіди св.Григорія Двоєслова на Євангеліє", ХІІІ ст., Холм-щина), постаті євангелістів (Євангелія "Оршанське" і "Волинське").Увагу науковців привернули і пам"ятки укр. пізньосередньовічної скульптури, комплексн. аналізу яких присвятив працю "Пластика Русі-України: Х - пер.пол. ХІУ ст." (1999) В.Жишкович. Класифікуючи монументальну пластику ХІІ - ХІУ ст., зокр. скульптурний декор в ансамблі храмів ГВД, він зауважив: "У порівнянні з оздобленням римо-католиц. костелів Зах.Європи, де скульптура пишно вкривала фасади храмів, давньоукр. монуме-нтальна пластика, зважаючи на її романський характер, виглядала більш "розсудливою" та рефлексив-ною ... Важливою особливістю давньоукр. монум. пластики ХІІ - поч.ХІУ ст. був синкретизм, де поєд-налися дві художні системи: русько-візантійська та романо-готична західноєвропейська". Аналізуючи зображення міфологічних істот, зокр. птахів (орлів,грифонів, сіринів й ін.) і рослин. орнамент на гали-цьких рельєфних керамічних плитах, він вказав, що джерелом їх композиції та стилю були місцеві пра-укр. наддністрянсько-придніпровс. традиції, що живились мотивами мист-тва Сходу, зокр. Сасанидсь-кого Ірану. Аналізуючи типи укр. рельєфних ікон (Іісуса Христа, Св.Богородиці, святих, сюжетні бага-тофігур. композиції - "Розп'яття" й ін.) епохи ГВД. і вказуючи, що в ХІІ-ХІІІ ст. важл. центром вигото-влення різьбленої (кам"яні, вапнякові, шиферні, стеатитові ікони - особисті й храмові) і литої пластики був Давній Галич, він наголосив на поєднанні в творчості їх авторів традицій пізньосередньовічного візантійського і зах.-європ-го мист-ва. Питання 5. Характеризуючи у праці "Пластика Русі-України: Х - пер.пол. ХІУ ст." (1999) специфіку розвит-ку культ.-мист. життя на укр. землях за епохи пізнього Середньовіччя, В.Жишкович зауважив: "У Зах. Європі у період Х-ХІІ ст. значного розквіту набуло романське мистецтво, яке, не будучи справою одні-єї землі, одного народу, швидко утвердилось на територ. різних країн Зах. Європи, поширилось у Скан-динавії, Польщі, Чехії, Моравії, Сербії, Хорватії, Словаччині та Угорщ. З романським світом безпосере-дньо межували західноукр. землі, зокр. Галиц.-Волинс. княз-во. Саме Галицьке кн-тво стало головним провідником романських впливів в Україні та за її межами, на тер-рії інших східнослов"ян. княз-тв ... Основні впливи йшли гол. чином з боку безпосередніх сусідів, з тер-рії Чехії (Богемії), Моравії, Словач-чини, Польщі та Угорщини. Про інтенсивні стосунки з цими країнами свідчить, зокр., хар-ер галицької архіт-ури та скульптури". На думку вчених, у ХІІІ - сер.ХУ ст. були дві осн. архіт.-будівельні школи ГВД: а). галицька, б). волинська, - які сформувались на основі традицій арх-ри КД., насамп церковн. монументального зодчества, під впливами романського і готичного стилів. Для галицьк. школи (кам"яні фортеці у м.Хотин, Кам"янець, церкви Св. Пантелеймона, Благовіщення і Успенський собор у м.Галич й ін.) типові: кам"яна кладка стін на вапняковому розчині з домішкою товченого каменю і дре-весного вугілля, стрільчасті - готичні форми віконн. і двірних отворів. Для волин. школи (башти у м.Луцьк і Дрогобич, церкви у Володимирі-Волинському) типові: заміна в кладці стін плінфи на брусча-тку, конструктивні прийоми та форми романс. і готич. архітектур. За посередництва цих шкіл тривав розвиток як укр-го, так і російського монументального зодчества пізнього Середньовіччя, бо галицькі майстри зводили храми і на Володимирській та Суздальській землях. Активну роль у заснуванні та розбудові міст ГВД відіграли її князі, насамперед кн. Данило Га-лицький, за правління якого було засновано близько 70-ти міст, зокрема Львів та Холм. Саме в остан-ньому з них у сер. ХІІІ ст. за наказом кн. Данила Галицького було збудовано низку храмів, як-от церкву Св. Івана Золотоустого з типовими ознаками пізньороманської зах.-європ. арх-ри - чотири підпружні арки храму спирались на капітелі у вигляді людських голів. Успенський собор у Галичі, за В.Жишковичем, був чи не найпишнішою спорудою за вмістом скульптури: "Цей собор, як і попередні галицькі споруди, був чотиристовпний, тринефний храм з нартексом. З 3-ьох боків його оточували за-криті галереї... Із захід. боку храму знаходився пишно декорований портал ... Білокам"яні скульптурні деталі здебільшого прикрашали стіни фасадів ... висячі напівколони романс. типу з людськими і тва-ринними масками прикрашали апсиди собору". Відзначаючи вплив традицій романськ. арх-ри Угор-щини на композицію цього собору і, в цілому, церковн. монумент. арх-ри Галиц. землі того часу, В.Жишкович зауважив: "Зразки форм романс. мист-ва потрапляли на Русь, очевидно, при сприянні іно-земних майстрів чи цілих артілей, які привозили із собою книги зі зразками елементів декору ... Артілі поповнювались місцевими кадрами ремісників, що сприяло швидкому зростанню художніх реміснич-них осередків". Єдиною збереженою до нашого часу пам"яткою реліг. монумент. арх-ри ГВД є церква св.Пантелеймона поч. ХІІІ ст., будівлю й декоратив. оформлення якої В.Жишкович описав так: "На стінах храму повністю відсутні сюжетно-тематичні зображення, немає тератологічних й антропоморф-них образів, як в галицькому Успенському соборі чи збудованих пізніше холмських церквах. Архіволь-ти, карнизи та капітелі західного головного порталу покривають суцільні композиції рослин. орнамента ... Хар-ер різьблення церкви Пантелеймона перекликається з різьбленим декором деяких мадярських храмів...". Крім кам"яних церков у ГВД., зокр. у Львові, протягом др. пол.ХІІІ - ХІУ ст. було зведено багато дерев"яних храмів. 9.11.12. Лекція 12. Тема 6. Українська культура сер.15 - сер.16 ст. Питання до теми: 1. Українс. культура епохи Відродження (сер.15 - сер.16 ст.): загал. характеристика. 2. Вітчизняний освітній процес сер.15 - сер.16 ст.: представники ренесансного гуманізму. 3. Вітчизняне релігійне життя сер.15 - сер.16 ст.: у контексті міжнародних впливів. 4. Вітчизняний літературний процес сер.15 - сер.16 ст. 5. Вітчизняні образотворче мистецтво і архітектура сер.15 - сер.16 ст. Література Ксерокс (С.18-20) до цієї теми: 1. С.18: про розвиток освіти в Україні; 2. С.18-19: про різні антицерковні рухи сер.15 - сер. 16 ст.; 3. С.19 - 20.: основні етапи та провідні представники укр. ренесансного гуманізму сер.15 - 16 ст.; 4. література до цієї теми. Гелитович М. Богородиця з Дитям і похвалою. - Львів, 2005. Гелитович М. Українські ікони "Спас у славі". - Львів, 2005. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні (ХУІ - поч.ХУІІ ст.). - К., 1990. Європейське Відродження та українська література ХІУ - ХУІІІ ст. - К., 1993. Литвинов В. Ренесансний гуманізм в Україні. - К., 2000. Микитась В. Давньоукраїнські студенти і професори. - К., 1994. Овсійчук В. Українське мистецтво другої половини ХУІ - першої половини ХУІІ ст. (Гуманістичні та визвольні ідеї. - К., 1985. | |
| Просмотров: 402 | Загрузок: 18 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |