| Главная » Файлы » Магистерские работы » Магистерские работы |
ДЖЕРЕЛА СУЧАСНОГО КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ
| [ Скачать с сервера (682.5 Kb) ] | 05.07.2017, 11:43 |
| ВСТУП Законотворчий процес є важливим елементом забезпечення життєдіяльності будь-якого суспільства. Адже, саме завдяки йому, розробляються та встановлюються загальноприйняті правила – закони, за якими живе весь народ. Основним законотворчим органом в Україні є Верховна Рада України, яка складається з 450 народних депутатів, що наділені правом законодавчої ініціативи. Проте, сьогоднішній законотворчий процес в Україні є не досконалим. Часто прийняття тих чи інших законів у ВРУ проводиться не по власному переконанню представників народу, а за вказівками „верхівки” чи за допомогою „економічно вигідного стимулювання”. Саме тому, так гостро сьогодні стоїть питання законотворчості. Важливою складовою процесу законотворчості є „джерело права”, тобто джерел системи норм встановлених державою загальнообов’язкових соціальних норм, що регулюють дії, поведінку, стосунки людей і забезпечених державним примусом. У науковій літературі вченими часто розкривається багатозначність і нечіткість поняття „джерело права”, а також численність трактувань даної категорії. Однак у сучасній правовій системі джерелом (формою) права здебільшого визнають нормативно-правові акти. Поняття і види джерел кримінального права залежать від того, про джерела якого кримінального права – галузі права, науки чи навчальної дисципліни йде мова, тобто від того, в якому значенні (розумінні) вживається термін „кримінальне право”. Традиційно серед науковців прийнято вважати джерелами кримінального права, як галузі права: 1) Конституцію України. 2) Кримінальний кодекс України. 3) Рішення Конституційного Суду. 4) Постанови Пленуму Верховного Суду України та Вищого Спеціалізованого Суду України. 5) Міжнародні угоди. 6) Практику Європейського суду з прав людини. Так, науковець Ортинський В. виділяє наступні джерела кримінального права: 1) Конституція України; 2) Кримінальний кодекс України; 3) Рішення Конституційного Суду; 4) Постанови Пленуму Верховного Суду України; 5) Міжнародні угоди; 6) Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод; 7) Практика Європейського суду з прав людини [101; с.23]. Вчений, П. Андрушко вважає що, джерелами кримінального права мають визнаватися: 1) Конституція України, норми якої теоретично можуть застосовуватись як норми (закони) прямої дії (деякі з них застосовувались у такій якості в період дії КК України 1960 р.). 2) Кримінальний закон: а) КК України 2001 р. та КК України 1960 р.; б) Закон України „Про застосування амністії в Україні” від 1 жовтня 1996 р. № 392/96-ВР; в) Закони „Про амністію”, які періодично приймаються Верховною Радою України. 3) Правові позиції Конституційного Суду України, викладені у прийнятих ним рішеннях. 4) Міжнародно-правові договори (норми міжнародно-правових договорів), згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України і, які стали частиною національного законодавства України. 5) Правові позиції Європейського суду з прав людини, викладені у його рішеннях, які містять тлумачення норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., а також оцінку змісту окремих ознак складів злочинів, передбачених національним законодавством. 6) Нормативно-правові акти регулятивного законодавства, зокрема при застосуванні кримінально-правових норм з бланкетними диспозиціями, за допомогою яких визначається (конкретизується) зміст окремих ознак складу злочину, вчинення якого інкримінується особі (ознаки діяння, предмета, знарядь вчинення злочину, ознаки суб’єкта). 7) Правові позиції Верховного Суду України, викладені у його рішенні, прийнятому за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону, щодо подібних суспільно небезпечних діянь [52; с.13]. На думку вченого Фріса П. джерелами кримінального права є: 1) Конституція України як концептуальна база всього законодавства України. 2) Кримінальний Кодекс України. 3) Укладені та ратифіковані Україною міжнародні договори, що містять кримінально-правові норми, які імплементовані в національне кримінальне законодавство. 4) Рішення Конституційного Суду України у випадку визнання ним неконституційності кримінально-правових законів [120]. В даний час з’являється безліч публікацій, наукових статей присвячених джерелам кримінального права. Автори у свої роботах розкривають характеристики джерел кримінального права, їх співвідношення, перспективи розвитку. Так, П.Андрушко у статті „Джерела кримінального права України: поняття вид” розглядає проблеми поняття джерел кримінального права і їх видів. Вчений обґрунтовує, що джерелами кримінального права повинні визнаватися правові позиції, викладені компетентним органом у прийнятих ним нормативно-правових актах, а також правові позиції Конституційного Суду України, Європейського суду з прав людини та Верховного Суду України, викладені останнім у рішеннях, прийнятих на підставі та в порядку, передбачених відповідними статтями КПК України [51;с.17]. Вчений Луць Л. розкриває перспективи становлення судового прецеденту як джерела права України [92]. Вчений Тертиченко Т.М. розкриває характеристику міжнародного договору як джерела кримінального права [116]. Якщо говорити про кримінальне право як науку, то окрім джерел, які є джерелами кримінального права як галузі права, його джерелом є перш за все доктрина кримінального права – монографії, науково-практичні коментарі до норм КК, підручники, навчальні посібники, а також матеріали практики – конкретні кримінальні справи, розглянуті судами, узагальнення судової практики, роз’яснення вищих судових інстанцій щодо практики застосування кримінального законодавства, які є об’єктом наукових досліджень, аналізуються студентами при вивченні кримінального права. Такими ж є і джерела кримінального права як навчальної дисципліни. Джерелами кримінального права як науки і навчальної дисципліни є також проекти нормативно-правових актів, якими передбачається внесення змін до кримінального і регулятивного законодавства. Розробка проблеми джерел кримінального права більш активно почалася після набуття Україною незалежності 1991 року. У радянських підручниках вчені згадували лише одне джерело кримінального права – Кримінальний кодекс. З розпадом СРСР і становленням самостійної правової системи України з’явився інтерес до проблеми джерел права взагалі і зокрема джерел кримінального права. Джерела права стали об’єктом наукових досліджень таких науковців, вчених, правознавців як А.Кристера, А.Пономарьова, А.Ткача, А.Яковліва, Б.Путілова, В.Бачиніна, В.Журавського, В.Нерсесянца, В.Бабкіна, В.Сергеевича, І.Черкаського, Л.Фуллера, М.Костицького, М.Василенка, М.Владимирського-Буданова, М.Грушевського, М.Іванішева, М.Костомарова, М.Панова, М.Ясинського, Н.Пархоменко, Н.Оніщенко, Н.Полонської-Василенко, О.Копиленка, О.Доброва, О.Кістяківського, О.Кониського, О.Малиновського, О.Шевченка, П.Андрушка, П.Єфименка, П.Куліша, П.Чубинського, Р.Лащенка, Р.Халфіна, С.Сливки, С.Алексєєва, Ф.Леонтовича, Ю.Шемшушенка. Зокрема, Ф.Шульженко, В.Опришко вивчали та розглядали питання, що стосуються джерел кримінального права. Такі науковці як А.Коваль, М.Ніколаєнко, Н.Бондаренко-Зелінська, А.Дрішлюк досліджували питання, які відносяться не тільки до джерел кримінального права у загальному вигляді, а й конкретні випадки: судові прецеденти, судову практику. Актуальність: поняття „джерело права” є одним з фундаментальних в загальній теорії права. Дане твердження справедливо і щодо поняття джерела кримінального права, безпосередньо пов'язаного з вирішенням основних теоретичних і практичних питань кримінального права. Формування неточних підходів до вивчення проблеми поняття джерела кримінального права може спричинити серйозні негативні наслідки, у тому числі виникнення невірного уявлення про зміст та порядок реалізації кримінально-правових норм. У кримінальному праві довгий час панувала точка зору, згідно з якою єдиним джерелом кримінального права виступав тільки Кримінальний кодекс. В результаті основним об'єктом дослідження став КК, його структура, з поля зору випали інші джерела, що містять велику кількість норм кримінального права. Тим часом є підстави вважати, що КК – основне, але далеко не єдине джерело кримінального права. На сучасному етапі розвитку України діють різні джерела кримінального права. Важливе значення має вирішення питань про характер, зміст, генезис, особливості, джерел кримінального права України, їх співвідношення та взаємозв’язок. В даний час існують передумови для перегляду підходів до поняття джерела кримінального права. У результаті сформувалася якісно нова законодавча база, аналіз якої дає підстави вважати, що перелік джерел вітчизняного кримінального права зазнав змін. Подібні твердження дають підставу для необхідності розгляду питання про розширення переліку джерел кримінально-правових норм. Метою та завданнями написання даної роботи є аналіз системи джерел кримінального права, їх ієрархічної будови, взаємопов’язаність та взаємозв’язок. Дану мету буде досягнуто шляхом вирішення наступних завдань: – вивчення джерел кримінального права в історичному аспекті; – аналіз розвитку кримінального права на сучасній території України від початку формування по сьогодні; – визначення сучасної системи джерел кримінального права України; – характеристика та аналіз джерел кримінального права України; – характеристика їх взаємопов’язаності та взаємозалежності. Об’єктом дослідження є правові норми, позиції суддів та науковців пов’язані з регулюванням кримінально-правових відносин, а також процеси формування і реалізації кримінально-правових норм. Предмет дослідження становлять нормативні правові акти України, у тому числі Конституція України, кримінальне законодавство – Кримінальний кодекс України, інші нормативні правові акти України, рішення Конституційного Суду України, джерела міжнародного права – міжнародні договори, рішення Європейського суду з прав людини, постанови Пленуму Верховного Суду України та Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ, рішення судів, правові позиції науковців, норми різних галузей права, окремі фактори, що впливають на формування та реалізацію норм. Методологічну основу дослідження склали діалектичний, логічний, конкретно-соціологічний, порівняльно-правовий, формально-юридичний та ряд інших методів наукового пізнання. РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТКУ СУЧАСНОГО КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА 1.1. Джерела кримінального права – історичні аспекти Термін „джерело” права має глибоке коріння. Вперше застосування терміна „джерела права” приписують Тіту Лівію, який вперше називає Закон ХІІ Таблиць джерелом права. Найчастіше під джерелами права вчені-правники розуміють ті форми, в яких закріплюються загальнообов'язкові правила поведінки, тобто правові норми, які, власне, складають об'єктивне юридичне право. Тобто, під джерелами права слід розуміти форми об'єктивізації правових норм, які служать ознаками їхньої обов'язковості в даному суспільстві і в даний час. Прикладом такого твердження може слугувати точка зору В.Шаповала, який зазначає, що формами існування будь-якої галузі національного права є нормативно-правові акти, які належать до формальних джерел права [128; с.7]. Цю ж саму ідею підтримують цілий ряд корифеїв теорії права, які визнають юридичні джерела (форми) офіційно-документальними формами вираження і закріплення норм права, що виходять від держави і надають їм юридичного, загальнообов’язкового значення [130]. Поняття „джерело права” на сьогоднішній день є настільки багатозначним та широковживаним, що вимушує науковців-правознавців застосовувати у теорії додаткові, близькі за значенням терміни як „форми права” тощо. У 50-х роках XX століття. О.П. Шебанов запропонував замінити термін „джерело права” на категорію „форма права”, під якою він розумів прийняті в даному суспільстві форми вираження нормативної державної волі панівного класу. За його теорією закони та інші акти, що називаються формальними джерелами права, є лише формами вираження права і як будь-яка форма, не можуть бути джерелом свого змісту [129; с.42] . Науковець Луцький Р.П. прокоментував цю ситуацію, так „Багатогранність терміну „джерело права” вимагає теорію права замінити його іншим терміном „форми права” [93; с. 47]. Широке коло правознавців використовує джерела права у наступних змістовних розуміннях: 1) джерело права в матеріальному змісті, коли розуміють розвиток суспільних відносин, наприклад, засоби виробництва матеріального життя, форми власності та інше; 2) джерело права в ідеальному змісті коли розуміють правову свідомість; 3) джерело права в юридичному (формальному) змісті, коли мають на увазі різноманітні форми (засоби) вираження правових норм. Максимально вичерпний перелік змістовного розуміння цього терміна у науковій літературі дав вчений Луцький Р.П.: 1) фактори, що зумовлюють виникнення, розвиток, зміст права; 2) система соціально-економічних відносин (матеріальне розуміння); 3) сукупність юридичних ідей, поглядів, теорій, під впливом яких утворюється і функціонує право (ідеалістичне розуміння); 4) історичні пам’ятники, що колись мали значення діючого права; 5) способи зовнішнього вираження і закріплення правових норм [93; с. 48]. В основному джерела права застосовують у двох значеннях : – матеріальному, як об’єктивні умови, що викликають та обумовлюють утворення права, тобто ті чи інші матеріальні або духовні фактори, суспільні відносини, природа людини, природа речей, божественний або людський розум тощо; – юридичному значенні він трактується як документальні способи вираження і закріплення норм права, надання їм юридичного, загальнообов’язкового значення, які виходять від держави або визнаються нею офіційно. Враховуючи та аналізуючи вищенаведені визначення поняття „джерело права”, вважатимемо, що під джерелами кримінального права слід розуміти зовнішнє оформлення та вираження змісту загальнообов’язкових правил поведінки у сфері кримінально-правового регулювання через різні нормативно-правові акти, що приймаються в установленому порядку і є результатом правотворчої діяльності уповноважених на те державою органів. Варто зазначити, що серед українських вчених правознавців немає єдиного підходу щодо видів джерел права. Так, вчені Копєйчиков, Кравчук, Котюк, виділяють 4 види форм (джерел) права: нормативно-правовий акт; правовий звичай; судовий чи адміністративний прецедент; нормативний договір. Вчений А.А. Нечитайленко виділяє 3 форми права: правовий звичай; юридичний нормативний акт; судовий чи адміністративний прецедент; [99; с. 93]. Найвдалішою, на нашу думку, є думка Скакуна О., який серед джерел права виділяє 7 видів: правовий звичай; закон (нормативно-правовий акт); правовий прецедент; нормативно-правовий договір; правову доктрину; релігійно-правову норму; міжнародно-правовий акт [107; с. 42]. В різні часи об’єктом покарання були життя, здоров’я та воля людини, її честь та гідність, її майно, а засобами кримінального покарання за завдання шкоди цим об’єктам – смерть, каліцтво, заподіювання фізичних страждань, позбавлення волі, вигнання, позбавлення майна. Зальновизнаним фактом є те, що ґрунтовне теоретичне до¬слідження будь-якого правового явища неможливе без історичного методу пізнання. Тому важко не погодитись із тезою Кістяківського О. про те, що тільки історія може пояснити причини як сучасного стану кримінального права, так і стану його в попередні періоди [122; с.31]. Поняття джерела права, у його формальному розумінні, у літературі застосовується у наступних змістовних розуміннях: 1) історичних джерел права; 2) чинних нормативних актів права. Історичні джерела кримінального права мали безпосередній чи опосередкований вплив на формування сучасного кримінального права. Тому, щоб краще зрозуміти всі інститути та поняття сучасного кримінального права потрібно проаналізувати джерела кримінального права на різних етапах його розвитку. Дослідження джерел кримінального права України в історичному аспекті також допоможе простежити тенденції розвитку кримінального права у різні історичні відрізки часу. До джерел кримінального права в історичному аспекті слід віднести: 1) звичаєве право; 2) норми моралі; 3) норми канонічного права; 4) судовий прецедент та судова практика; 5) наукові праці вчених; 6) пам’ятки права (міжнародні договори, збірники права). Одним із перших і основних джерел кримінального права є звичай. До появи писемності воно було єдиним видом права. Звичай у давнину ототожнювався з різними термінами: „обичай”, „старина”, „правда”, „закон”, „покон.” Особливістю звичаєвого права є те, що воно засноване не державною владою, а свідомістю людей. Воно визнавалось і виконувалось суспільством не в силу того, що було зафіксоване, а в силу того, що формувалось у свідомості людей внаслідок застосування на протязі тривалого часу. Дотримання звичаїв забезпечувалося засобами громадського суспільного впливу на порушника. Вчений Омельченко О. визначає наступні ознаки звичаю: етнічний характер; колективістський характер; моральна обумовленість; пов’язаність із релігійними уявленнями і ритуалами; підкреслена публічність та ін [100; с.12]. Отже, звичаї – правила поведінки, що склалися внаслідок фактичного їх застосування протягом тривалого часу. Після виникнення державних утворень, виникає звичаєве право шляхом включення звичаю до законодавчих актів влади. Звичаєве право, як джерело кримінального права, протягом дії на території сучасної України мало певну структурованість та системність, до нього входили різні правові інститути. Наприклад у звичаєвому праві до створення державних утворень входили такі правові інститути як кровна помста, колективна власність, общинний суд та інші. Хоча однією з проблем звичаєвого права вітчизняні правознавці Андрусяк Т., Усенко І. називають те, що воно „не приведене до стрункої системи” [50; с.104; 64; с.53 ]. До джерел кримінального права потрібно віднести норми моралі. Адже кримінальне право, з давніх-давен, базувалось на системі поглядів, уявлень, норм та оцінок, що регулювали поведінку людей у суспільстві. Так, вчений Грищук В., вказує, що „норми моралі є вагомим генетичним джерелом норм кримінального права, а норми кримінального права, в свою чергу, є окремим виразом відповідних норм моралі” [66; с.50]. До історичних джерел кримінального права більшість правознавців, серед яких Хавронюк М., Толкачова Н., Лавренюк В., Поповченко О., Новиков В., також відносять норми канонічного права. Вони, є переконаними, що пізнання кримінально-правових норм не може відбуватись ізольовано, без врахування умов релігійної культури суспільства, а Біблія є одним із джерел формування кримінального права. Так, Поповченко О. та Новиков В. у науковій статі „Біблія – джерело кримінального права” показують зв’язок між 10 Божими заповідями та сучасним кримінальним правом. Згідно з біблейською хронологією у ХVI сторіччі до нашої ери на Синайській горі Мойсей від імені Бога оголосив десять заповідей, котрі можна віднести до кримінальної тематики: „Не вбивай! Не кради! Не свідкуй неправдиво на свого ближнього! Не жадай дому ближнього свого…” (Книга Вихід. Глава 20, 13-17). Саме ці заповіді котрі є фундаментом духовних взаємовідносин стали основою сучасної цивілізації, оскільки саме вони проголосили святість людського життя та недоторканність приватної власності” [105; с.26]. Серед джерел кримінального права також Грищук В. виділяє наукові праці вчених. „...в них, зафіксовано теоретичне обґрунтування генезису, становлення і розвитку кримінально-правових інститутів, а також критичних аналіз наукових поглядів вчених щодо конкретних проблем кримінально-правового регулювання, реалізовані на цьому тлі пропозиції вчених, а також ті концептуальні пропозиції, які в силу різних причин не були втілені в кримінально-правові норми тощо” [66; с.52]. Окрему роль, серед джерел кримінального права посідає судовий прецедент та судова практика. Судовий прецедент – це рішення конкретної справи, що виносить судовий чи інший компетентний орган держави (посадова особа) і яке стає обов’язковим для вирішення подібних справ у майбутньому. Юридичний прецедент застосовується тоді, коли мають місце прогалини у правовому регулюванні чи є потреба в юридичній кваліфікації конкретних обставин, а за судом чи іншим органом держави визнається право нормотворчості, тобто офіційного формулювання правових норм. Судовий прецедент мав значний вплив на формування та розвиток кримінального права на території України. Так, М.С. Грушевський зазначає, що на формування норм Руської Правди вплив мав судовий прецедент „Головним джерелом Правди, очевидно, була практика судових рішень… Ся судова практика опералася передовсїм, розуміється, на звичайовім праві, й воно таким чином було головним джерелом Правди”. До судового прецеденту можна віднести випадки, зазначені у ст. 23 Короткої Правди про вбивство дорогобужцями князівського конюха, у ст. 21 Короткої Правди – про вбивство огнищанина. Аналіз судової практики може дати уявлення про практичні аспекти застосування норм права, висвітлити позитивні та негативні сторони різних інститутів кримінального права, що також є важливим у процесі законотворчої та правозастосовчої діяльності. Наукові праці вчених різних періодів, також є важливим історичним джерелом кримінального права. Адже в працях вчених, зафіксовано теоретичного обґрунтування розвитку та становлення кримінально-правових інститутів, критичний аналіз конкретних проблем кримінально-правового регулювання, концептуальні пропозиції вирішення проблем кримінального права. Вчений Скакун О. вважає, що наукові праці вчених „безпосередньо сприяють удосконаленню нормативно-правових актів, створенню нових правових понять і категорій, розвитку методології тлумачення законів.” [107; с.52]. Важливими джерелами кримінального права в історичному аспекті є пам’ятки кримінального права часів Київської Русі, Литовсько руської доби, козаччини, Російської імперії та Австрії, Радянського союзу. Проаналізувавши історичні джерела можна простежити формування та розвиток окремих правових інститутів кримінального права. Наприклад, вагому роль, у період Середньовіччя на території сучасної України, відігравав такий акт як „Руська правда”. Прийнято поділяти збірник на три редакції (великі групи статей, об’єднані хронологічним і суттєвим змістом): Коротку , Просторову і Скорочену. Варто відмітити, що серед науковців немає єдиної точки зору, що до того, яке право було взяте за основу у „Руській правді”. Так, стосовно цього питання, Терлюк І. висловлює наступну інформацію „В науковій літературі висловлювалися різні, часто протилежні думки з приводу того, яке право становить основу „Руської Правди”: скандинавські (норманські) та германські норми (М.Карамзін), місцеве звичаєве (К.Левицький). римське (М.Максимеико) чи візантійське право (М.Володимнрський-Буданов). А історик єврейського походження М. Баран виводив норми „Руської Правди” з давньоєврейського права. [114; с.23]. За часів Литовсько-Руської держави джерелами кримінального права були: звичаєве право, закони та судова практика. В кримінальному праві цього часу проявляється тенденція посилення впливу закону, який поступово починає витісняти звичаєве право. Серед джерел слід відзначити три Литовські Статути (1529, 1566, 1588 рр.), значна частина норм яких належить до матеріального кримінального права. Дослідники Пічета В. зазначає, що при підготовці, наприклад, „Старого” статуту 1529 р, було уперше вирішено ряд винятково складних теоретичних і практичних питань. Серед яких – розмежування норм права за окремими галузями, розташування їх у визначеній системі, уведення багатьох нових положень, що раніше були невідомі праву [110; с.47]. Джерела права в Україні часів Гетьманщини можна умовно поділити на п’ять основних груп: звичаєве право; система „попередніх прав”; акти української (гетьманської) автономної влади; російське царське законодавство та нормативні акти церковного права [113; с.240-241]. В період коли територія України входить в склад інших держав на ній діють правові системи держави до якої вони увійшли. На території України, яка знаходилась в складі Російської імперії, у сфері кримінального права діяв 15 том Зводу законів Російської імперії та Уложення про покарання кримінальні й виправні 1845 р. На західноукраїнських землях, які потрапили під владу Австрійської Монархії поширив свою дію Кримінальний кодекс Австрії, який у 1852 р. був викладений у новій редакції [113; с.159]. В Угорщині ж у 1879 р. був виданий свій Кримінальний кодекс (Угорське кримінальне уложення про злочини й проступки), чинність якого поширювалася на територію Закарпаття [85; с.150]. Під час відродження української державності на початку ХХ ст. джерелами кримінального права були закони, спрямовані на зміцнення та захисту національної влади, та боротьбою із злочинністю. З приходом в Україну радянської влади джерелами кримінального права стали КК УРСР 1922 року і Кримінальний кодекс УРСР 1960 року. Отже: 1) Можна зробити висновок, що в основному джерела права застосовують у двох значеннях: – матеріальному, як об’єктивні умови, що викликають та обумовлюють утворення права, тобто ті чи інші матеріальні або духовні фактори, суспільні відносини, природа людини, природа речей, божественний або людський розум тощо; | |
| Просмотров: 761 | Загрузок: 27 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |