| Главная » Файлы » Магистерские работы » Магистерские работы |
Формування державної інформаційної політики в системі державного управління
| [ Скачать с сервера (479.5 Kb) ] | 26.01.2018, 21:50 |
| Актуальність теми. Рівень розвитку інформаційного простору суттєво впливє на всі сторони нашого життя – політику, економіку, культуру, державне управління. Тому державна влада, політичні об’єднання і наукова громадськість мають звернути увагу, насамперед, на проблеми вдосконалення концептуальних основ державної інформаційної політики, інформаційного законодавства з урахуванням головних особливостей сучасного етапу розвитку державності. Це і зумовлює актуальність розгляду концептуальних питань державної інформаційної політики в державному управлінні, яка суттєво впливатиме на якість і темпи переходу нашої країни на новий етап розвитку – глобальне інформаційне, демократичне суспільство. Необхідність дослідження обумовлена важливими змінами, що сталися протягом останнього часу в інформаційній сфері і були спричинені управлінськими, політичними, економічними, соціальними, технологічними та іншими факторами. Такі перетворення вимагають наукової розробки принципово нової системи поглядів, теоретичних та методологічних підходів стосовно чинників формування державної інформаційної політики. Посилення впливовості та ролі сфери ЗМІ в суспільстві, суттєві корективи в системі відносин засобів масової інформації, держави і громадян, з одного боку питань ефективності державного управління цією сферою, узгодження позицій і повноважень у ній державного, приватного та суспільного секторів, безпеки національного інформаційного простору. Розв’язання цих та інших проблем, на думку автора, знаходиться у площині формування концептуальних засад державної інформаційної політики, які б були: системно укладеними і аргументованими, простими і водночас універсальними; зрозумілими для впроваджувачів, суб’єктів даної сфери та громадськості; придатними для подальшого розвитку як на національному, так і на регіональному й місцевому рівнях. Поняття “концептуальні чинники формування державної політики” сформульовано як комплекс умов, рушійних сил та причин, що визначають характер державної політики, надають їй структурованості й співвідносні із загальною системою поглядів на цю політику. На шляху приєднання України до світового інформаційного простору виникає низка проблемних питань щодо державної інформаційної політики України. Найважливішими серед них є відсутність належного розвитку на процеси здійснення державної інформаційної політики та управління нею, що у свою чергу складається з низки таких невирішених питань, як: відсутність єдиного підходу до визначення основних понять категоріального апарату державної інформаційної політики; відсутність належної системи принципів здійснення державної інформаційної політики; недосконалість інституціонального механізму здійснення державної інформаційної політики; недосконалість нормативно-правового регулювання суспільних відносин в інформаційній сфері; недосконалість юридичної відповідальності за правопорушення в інформаційній сфері та ін. Актуальність викладених аспектів обумовила необхідність проведення дослідження, присвяченого розвитку державної інформаційної політики у державному управлінні, механізм реалізації якої перебуває сьогодні у стані пошуку оптимальної моделі функціонування. Мета і задачі дослідження. Мета полягає у розробленні теоретичних основ здійснення державної інформаційної політики у державному управлінні, а також у з’ясуванні проблемних питань в інформаційній сфері, формулюванні науково обґрунтованих висновків і наданні пропозицій щодо усунення проблем, які виникають під час здійснення державної інформаційної політики та підтримки Концепції державної інформаційної політики. Відповідно до поставленої мети визначено такі основні задачі: - дослідити категоріальний апарат державної інформаційної політики у державному управлінні; - визначити ступінь наукової розробки питання принципів здійснення державної інформаційної політики у державному управлінні; - дослідити зарубіжну практику формування державної інформаційної політики у державному управлінні; - визначити і проаналізувати зовнішні та внутрішні чинники формування державної інформаційної політики у державному управлінні. Об’єктом дослідження є державна інформаційна політика. Предметом дослідження технологічні засоби державної інформаційної політики у системі державному управлінні. Методи дослідження. З метою вирішення поставлених завдань використовувались як загальнонаукові, так спеціальні методи: системний, метод аналізу, структурно-функціональний метод, метод узагальнення, контент-аналіз, метод моделювання. Методи аналізу застосовані на всіх етапах дослідження. Використовуючи їх, сформовано понятійно-категоріальний апарат, з’ясовано внутрішні та зовнішні чинники формування державної інформаційної політики в системі державного управління. Метод узагальнення – для встановлення критеріїв класифікації принципів державної інформаційної політики, що полягало у віднесенні та об’єднанні окремих принципів до певного узагальнюючого критерію поділу; метод структурно-функціонального аналізу – для всебічного аналізу всіх структурних елементів державної інформаційної політики в системі державного управління, визначення їх сутності, функціонального наповнення та призначення. Системний метод використовувався під час вивчення понять та сутності процесів державної інформаційної політики і створення її моделей. Метод моделювання застосовувався як один з найбільш придатних для демонстрації взаємодії чинників формування державної політики в системі державного управління і прогнозування процесів в інформаційному просторі. Під час опрацювання документальних джерел було використано метод контент-аналізу. Методи ретроспективного аналізу та аналізу ситуативних прикладів застосовано для верифікації запропонованих моделей. На всіх етапах виконання роботи застосовано спеціальні методи аналізу державної інформаційної політики, що полягають у дослідженні державної інформаційної політики за допомогою комплексного використання теоретичних розробок та інструментальних можливостей різних галузей науки. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що через комплексне дослідження поставленої проблеми в роботі досягнуто таких нових наукових положень та висновків: - у науковій роботі проаналізовано державну інформаційну політику, як категорію та процес, що має вплив на державного управління. - у наукових дослідженнях застосовано підходи аналізу державної інформаційної політики в системі державного управління під час вивчення сфери діяльності ЗМІ як складного і мультикомпонентного об’єкта досліджень, обґрунтовано доцільність використання аналізу державної політики в системі державного управління в практичній діяльності органів державної влади, що може підвищити ефективність процесів формування державної інформаційної політики в системі державного управління; - проаналізовано періодизацію етапів розвитку державної інформаційної політики в системі державного управління України, що дало можливість визначити напрями її трансформації у державному управлінні; - розглянуті підходи щодо визначення концепції державної інформаційної політики в системі державного управління та її подальшого розвитку в державному управлінні. Структура та обсяг кваліфікаційної роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг кваліфікаційної роботи становить 98 сторінок, з них – 87 сторінок основного тексту. В кваліфікаційній роботі список використаних джерел (11 сторінок) налічує 110 найменування. У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету й завдання дисертації, об’єкт і предмет дослідження, наведено характеристику використаних методів дослідження, сформульовано основні положення щодо наукової новизни роботи. У першому розділі – проведено огляд документальних джерел та наукових публікацій за темою роботи, визначено методи та понятійно-категоріальний апарат дослідження. Проведено аналіз Концепції державної інформаційної політики та запропоновані моделі державної інформаційної політики в системі державного управління. У другому розділі – здійснений аналіз технологічних напрямів державної інформаційної політики в системі державного управління, які найвдаліше підходять для взаємодії владних структур та суспільства. У третьому розділі – розкрито сутність запропонованої Концепції державної інформаційної політики в системі державного управління в Україні та проаналізовано якісні зміни в українському суспільстві стосовно державно інформаційної політики. У висновках узагальнено формування державної інформаційної політики в системі державного управління, охарактеризовано основні особливості державної інформаційної політики в системі державного управління. Висвітлено взаємозв’язки на підґрунті державної інформаційної політики владних структур та суспільство. Розділ 1 Теоретично - методологічні основи дослідження державної інформаційної політики в системі державного управління В інформаційному суспільстві, політика та інформація – це взаємозалежні явища, що впливають одне на одне в процесі соціального управління. Дійсно, якість інформації та її доступність, сучасні інформаційні технології, що радикально збільшують обсяг і швидкість поширення інформації, викликають глибокі зміни в політиці конкретної держави, роблять суттєвий вплив на характер й системи владарювання (точна інформація підвищує ефективність влади, дозволяє вчасно скорегувати обраний напрямок дій, відреагувати на обставини, що знову з'явилися ). Водночас державні структури впливають як на інформацію та ступінь її відкритості, так і на процеси інформування її характер передачі споживачу. Зазначимо, що одна з найважливіших соціальних функцій влади — дозування інформації та її “пакування”. На цьому засновуються механізми маніпулювання громадською думкою. Найвідомішою і простою формою владного контролю над інформаційними процесами виступає цензура, коли держава за допомогою спеціально призначених та відповідальних перед нею чиновників “керує” змістом інформаційних матеріалів [26, с.11]. Істотний внесок у вирішення питань здійснення державної інформаційної політики у державному управлінні зробили такі науковці: І.В. Арістова, І.Л. Бачило, К.І. Бєляков, В.М. Брижко, О.О. Гаврилов, В.О. Копилов, Б.А. Кормич, Т.А. Костецька, А.І. Марущак, І.С. Мелюхін, Н.Б. Новицька, О.В. Олійник, А.Г. Плитко, Г.Г. Почепцов, О.В. Соснін, В.С. Цимбалюк, С.А. Чукут та ін. Окремі питання, пов’язані з предметом нашого дослідження, перебували у центрі уваги таких дослідників, як: В.Б. Авер’янов, С.С. Алексєєв, О.Ф. Андрійко, О.М. Бандурка, Д.М. Бахрах, Ю.П. Битяк, І.О. Галаган, Т.В. Галицька, І.П. Голосніченко, П.В. Діхтієвський, В.А. Дозорцев, В.М. Дрешпак, О.Т. Зима, Р.А. Калюжний, С.В. Ківалов, В.К. Колпаков, Г.М. Красноступ, Ю.І. Крегул, Л.В. Кузенко, О.В. Логінов, В.Н. Лопатін, Д.М. Лук’янець, В.М. Марчук, Л.А. Микитенко, В.П. Печуляк, О.П. Полінець, Ю.С. Шемшученко. Результативним засобом регуляції відносин між владою та інформацією служить право, що стримує свавілля як однієї, так й іншої сторони, що передбачає наявність для них взаємних стимулів і обмежень [110, с.13]. Практика свідчить, що юридичний спосіб регуляції такого роду відносин найбільш ефективний і прийнятний для більшості членів суспільства. Він менше схильний до перекручування під час функціонування, його елементи загальновідомі і виключають довільні зміни. Крім того, прийняття самих правових норм відбувається в умовах, як правило, відкритого обговорення [5, с. 235]. В інформаційно-політичному просторі кожний актор формує власні практики, демонструючи відповідні способи досягнення цілей та взаємодії зі своїми контрагентами. Однак найбільший вплив на усіх учасників в політичних комунікаціях: груп, партій, лідерів, громадян та інституцій здійснює держава яка є найбільшим, найміцніший та наймасштабнішим виробником масової інформації в суспільстві. Саме держава володіє найрозвиненішою системою інститутів, які намагаються утвердити єдині для суспільства норми інформаційних обмінів [18, с. 370]. За оцінкою більшості зарубіжних і вітчизняних дослідників, наприкінці XX ст. відбулося якісне відновлення інформаційно -комунікативних технологій, що кардинально видозмінило державне управління. Так трансформувалися її інститути, норми, конструюючи нові моделі взаємодії влади й суспільства, нові форми організації дискурсу, що висувають особливі вимоги до державної інформаційної політики. У цей період, для теоретичного осмислення суперечливих процесів формування й функціонування інформаційної політики у сфері державного управління, велике значення мали праці, у яких осмислюється значення інформації як самостійного феномена політики, закономірності її проявів та впливу на політичний процес у цілому . Перше десятиліття ХХI ст. проходить під знаком переходу промислово розвинутих країн на новий рівень соціально-економічного розвитку й пов’язаний з кардинальною зміною способів виробництва і формуванням нової структури державного управління. Вже на початку ХХІ ст., були зробені висновки, що поняття «державна інформаційна політика» визначено як цілеспрямовану діяльність держави з метою подолання чи попередження суспільних проблем у сфері інформаційних процесів, до яких залужено певну сукупність інформаційних ресурсів, інформаційної інфраструктури та суб’єктів інформаційних відносин [31, с.431]. Державну політику в сфері засобів масової інформації визначену як таку, що є складовою державної інформаційної політики, і якак полягає в цілеспрямованій діяльності держави з метою подолання чи попередження суспільних проблем у сфері творення, поширення та споживання масової інформації. Основними завдання було вірне формування національного інформаційного простору, яке стало головною ціллю державної інформаційної політики в системі державного управління. Модель національного інформаційного простору Зовнішні чинники формування державної політики в системі державного управління поділено у сфері державного управління на типи прямих та непрямих впливів. На нашу думку, типи цих впливів найбільш наочно може проілюструвати часово-просторова модель [40, с.57]. Типи зовнішніх впливів на формування державної політики в системі державного управління Просторові параметри Часові параметри Вплив минулого Вплив сучасного Внутрішні впливи Традиція Ініціатива Зовнішні впливи Наслідування Втручання Оскільки державна політика в системі державного управління зазнає в тій чи іншій мірі одночасного впливу кожного з описаних типів, існує більше 15 моделей комплексногих впливів, відповідно до державного устрою та режиму, який функціонує в цих країнах. Фoрмування і рoзвитoк інфoрмаційнoї інфраструктури та інтeграція в глoбальнe інфoрмаційнe суспільствo стають умoвами стабільного розвитку держави. У зв’язку з цим одним із напрямів державної інформаційної політики у державному управлінні є стимулювання розвитку й вдосконалення інфраструктури інформаційного простору країни [61, с.612]. Заходи державної політики в системі державного управління щодо розвитку інформаційного простору країни мають поєднуватися із заходами захисту національних інтересів держави й заходами забезпечення інформаційної безпеки особи, суспільства, держави [51, с.24]. Зазначимо, що економічна, соціальна, політична нестійкість і динамічність розвитку інформаційних технологій призвели принципово до виникнення нових загроз потенційного використання інформаційно - технічних досягнень в цілях, несумісних із гарантуванням безпеки інформаційного простору та стабільності функціонування сучасного суспільства. У зв’язку з цим проблеми соціально-інформаційного простору, його безпека та безпека інформаційних послуг, які надаються, є багатоаспектною проблемою, що вимагає залучення до їх вирішення здобутків різних наукових напрямів. Як уже було зазначено, в сучасному світі загострюється боротьба за владу в сфері інформації. Матеріальні і духовні багатства стають усе більш залежними від способів та каналів встановлення інформаційного зв’язку, розповсюдженням повідомлень, ідей і символів. Знання та інтелект виявляються найважливішими ресурсами соціально-політичного розвитку і владарювання [51, с.27]. В сучасних умовах розвитку держави, принципах і правилах функціонування державного управління відбуваються радикальні зміни, вона стає все більш насиченим інформацією та вкрай динамічним [95, с.211]. При цьому головним системним просторовим чинником виступають масові політичні комунікації. Саме в рамках системи масових політичних комунікацій багато в чому формується процес інформаційної взаємодії основних політичних суб’єктів, реалізуються їх політичні цілі й стратегії [104, с. 14]. Основним способом підтримки дискурсу у сфері державного управління виступає державна інформаційна політика в системі державного управління. При цьому даний тип політичної активності держава може приймати різні форми: Перша форма - або це інформаційне забезпечення (супровід) її масштабних завдань в різних областях громадського життя; або може виражатись в довгостроковому інформаційному посилені (зміцнені) держави, це супроводжується освоєння нових економічних теорій, вирішення великомасштабних внутрішніх або зовнішніх конфліктів, проведення виборів, здійснення реформування будь-яких галузей виробництва. Друга форма - представляє собою дії держави в технічному переобладнанні інформаційної індустрії, встановленню нового типу взаємовідносин правлячого режиму із ЗМІ, проникненню й закріпленню своїх позицій на внутрішніх інформаційних ринках [79, с.111]. Вирішуючи питання таких інформаційних проблем державна політика в сфері державного управління можна визначити як сукупність взаємопов’язаних дій, направлених на створення умов отримання громадянами інформації, яка б: 1. Задовольняла їх базові потреби та інтереси; 2. Розвивала відповідні технічні засоби, які забезпечували б створення (обробку, зберігання й доставку) інформаційних ресурсів ділового, розважального, науково-освітнього, культурного характеру; 3. Ці засоби передбачали б забезпечення міжнародних контактів і зв’язків держави й суспільства, й вбудовували б інститути та структури влади в наднаціональні (глобальні) інформаційні процеси [77, с.121]. Існує чотири можливих типи інформаційної поведінки держави, у кожного з яких є своя специфіка встановлення та підтримки. До них відносяться: 1. Державна політика в системі державного управління - відносно стабільна, організована та цілеспрямована діяльність органів державної влади стосовно певного питання чи комплексу питань, яка здійснюється ними безпосередньо чи опосередковано і впливає на життя суспільства. Державна політика, також визначається як «напрям дій, регуляторних заходів, законів, бюджетних пріоритетів стосовно певної теми, що здійснюється державним органом чи її представниками»; 2. Інформаційні кампанії - повинні ґрунтуватися на реалістичних цілях, оскільки публіку не особливо цікавлять повідомлення; крім того, не є особливо ефективною просто видача інформації через ЗМІ, варто використовувати підтримуючі системи міжособистісної комунікації; 3. Єдині інформаційні акції – ґрунтуються на спільних цілях та задачах громадян, які приймають активну участь в інформаційній політиці країни; 4. Дії в режимі постфактум – це реакції державних структур на певні повідомлення, події, які вже відбулися, але в силу різних причин, ціленаправленого впливу на інформаційну ситуацію не було[76, с. 77]. Всі ці типи поведінки представляють специфічні форми реалізації або інформаційного забезпечення цілей держави й відрізняються один від одного механізмами організації політичного спілкування, інституціональним дизайном й типовими технологіями підтримки комунікації. За визначенням Джона Лі, комунікаційна політика (в деяких країнах синонім «державна інформаційна політика», що не змінює суті поняття) — це сукупність принципів і норм, встановлених з метою управління ко-мунікаційними процесами. Вона поступово формується в контексті загального підходу суспільства до комунікації й системи ЗМІ [90, с.341]. Необхідність не тільки підтримувати масові комунікації, але й вирішувати складні проблеми, пов’язані з урегулюванням відносин всередині правлячого класу, змушує державу використовувати механізми налагодження політичних комунікацій напівтіньового та тіньового характеру. До таких напівтіньових методів відносяться різноманітні дії в дипломатичній сфері. Поєднання публічних та тіньових методів інформаційної взаємодії дозволяє державі ефективно вирішувати свої проблеми [88, с.411]. Вага таких структурних елементів у загальній політиці держави та їх тимчасовий масштаб (тобто короткострокове, середньострокове, або довгострокове застосування таких засобів підтримки комунікацій) залежить від конкретної ситуації й типу державного правління. Але, якщо тіньові або напівтіньові форми інформаційних обмінів починають витісняти публічні механізми підтримки політичних комунікацій, це свідчить не тільки про зміни в державі (зникають демократичні принципи), а й про якісні трансформації самого інформаційного простору, який може повністю знищити політичні контакти влади та суспільства [62, с. 264]. Державна інформаційна політика в системі державного управління ґрунтується на принципі паритетності видів ЗМІ (друкованих та аудіовізуальних) та їх типів (державних чи громадських; регіональних чи загально¬державних; щоденних газет, тижневиків, дайджестів, альма¬нахів, студій, програм). Фінансова підтримка здійснюється за результатами рейтингу видань чи програм, який входить в обов'язок Національної Ради по ЗМІ, а також в залежності від аудиторії ЗМІ. Реальна фінансова підтримка мас виража-тися у значному зниженні податку на добавлену вартість, відчутної знижки на поштові тарифи, субсидії цін на папір та збереження їх при перепродажах [11, с.454]. Елементами державної інформаційної політики в системі державного управління виступають публічна, напівтіньова й тіньова форми діяльності. Оскільки діяльність держави незалежно від характеру завдань, які вирішуються, направлена на організацію комунікацій в публічній сфері, її основні механізми й технології носять інституціолізований характер. Основні сили держави постійно направлені на формування відкритих й доступних для громадськості способів передачі інформації, а створювані владними структурами повідомлення спеціально форматуються для розповсюдження по таким каналам [29, с.81]. Таким чином, інформаційно-комунікативні зв’язки влади та суспільства складаються в процесі розгортання відкритого форуму ідей, якими обмінюються ці два контрагенти. В демократичних державах публічність державної інформаційної політики в системі державного управління свідчить і про направленість зусиль влади на задоволення громадських інтересів. Інформаційна політика в державі формується в руслі панівної в ній ідеології, яка у свою чергу залежить від суспільно-політичного ладу йтипу державного утворення [78, с.112]. За тоталітарного режиму державна інформаційна політика в системі державного управління характеризується встановленням повного контролю над усіма сферами життя та особливо – над засобами масової інформації. Силовими методами, репресивними засобами насаджуються принципи спільного мислення. Поза законом ставиться все, що не узгоджується з ідеологічними установками режиму. Найвідоміші тоталітарні режими новітньої історії – це: нацизм у Німеччині, фашизм в Італії, більшовизм у колишньому Радянському Союзі. Головними ознаками сучасного суспільства, зокрема, є: - зростання ролі інформації та індустрія інформаційних послуг; - інформаційна економіка; - сучасні інтелектуальні інформаційні технології та технології зв’язку - значний потенціал науки, потреба фізичних та юридичних осіб в інформації; - високий рівень інформаційно-правової культури всіх суб’єктів інформаційних відносин. Державна інформаційна політика в системі державного управління забезпечується за допомогою дій, які за сутністю є комплексом цілеспрямованих організаційних і правових заходів, що впливають на об’єкт управління, в результаті чого досягається необхідний для суспільства результат [86, с.416]. Антипод тоталітаризмові – демократія. Більшість країни Європи зробила свій вибір, на рахунок демократичного режиму. Хоч демократія, як зазначав У. Черчілль, не така вже й досконала річ, але людство нічого кращого не придумало. Основними відмінностями демократичного режиму, від інших, які сприяють розвитку державної інформаційної політики в системі державного управління є: свобода слова і преси; свобода громадянина; верховенство права [96, с.12]. Надзвичайно показовим для демократії є свобода слова й свобода преси. Власне, наявністю такої свободи визначається рівень демократії в суспільстві: саме безперешкодний обмін інформацією, репрезентація різних точок зору, різноманіття думок і суджень є неодмінними умовами вільних засобів масової комунікації. У «Декларації прав людини» зазначено, що свобода друку – одна з найбільших запорук свободи взагалі[101, с.65]. Державна інформаційна політика в системі державного управління - це політика, яка засобами державної влади створює та забезпечує функціонування правової системи регулювання інформаційних відносин, захисту прав людини й основних свобод, та забезпечує збалансування інтересів людини, суспільства та держави у всіх сферах інформаційної діяльності [6, с.403]. Іншими словами під державною інформаційною політикою в системі державного управління розуміють регулюючу діяльність державних органів, яка спрямована на розвиток інформаційної сфери суспільства, що охоплює не тільки інформаційні системи, телекомунікації і засоби масової інформації, але й всю сукупність виробництва і відносин, пов’язаних зі створенням, одержанням, зберуженням, обробкою, використанням і поширенням інформації у всіх її видах – статистичної, адміністративної, масової, інформації про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, правової інформації, інформації про особу, інформації довідково-енциклопедичного характеру та соціологічної інформації. Таке широке трактування інформаційної політики в системі державного управління є сьогодні обґрунтованим, тому що новітні інформаційні технології інтенсивно розмивають бар’єри між різними секторами інформаційного середовища держави [25, с. 168]. Державну політику у будь-якій галузі, в тому числі й інформаційну, визначає й проводить влада, себто політична еліта, яка обіймає посади у владних структурах. Вона зобов’язана, виходячи зі світового досвіду й специфіки власного суспільства та Конституції країни, розробляти концептуальні напрями та параметри інформаційної політики, втілювати ці концепцію у законодавство, організовувати і контролювати виконання ухвалених законів. Для кожної з гілок влади є свої обов’язки стосовно державної інформаційної політики в системі державного управління: законодавча гілка ухвалює закони, виконавча – організовує їх виконання, судова – контролює їх дотримання. | |
| Просмотров: 492 | Загрузок: 15 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |