Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS
Понедельник, 08.03.2021


Главная » Файлы » Магистерские работы » Магистерские работы

КАТЕГОРІЯ АНДРОГІННОСТІ В УКРАЇНСЬКІЙ ЧАРІВНІЙ КАЗЦІ
[ Скачать с сервера (349.0 Kb) ] 17.02.2018, 23:24
ВСТУП

«Хай би в якій формі явило себе божество, воно є найвищою реальністю, абсолютною могутністю, і ця реальність, ця могутність не можуть обмежуватись будь-якими атрибутами та властивостями (добре, зле, чоловіче, жіноче тощо). Варто наголосити, що андрогінами бувають навіть властиво чоловічі або жіночі божества» [ел., с. 472], – пише Мірча Еліаде. Категорія андрогінності як ідеальної сутності є наскрізним елементом світових міфологій та релігій. Будучи тим, що називається, за визначенням містиків та релігієзнавців, coincidentia opositorium, андрогінність поєднує в собі протилежності.
Ідея бінарності, поєднання протилежностей є наскрізною ідеєю фольклорної системи як такої. Саме ця ідея є основоположною в поняттях космогонії та фертильності, оскільки творить із хаосу і впорядковує хаос, є поєднанням чоловічого і жіночого. Акт боротьби двох сил, двох непоєднуваних елементів постає силою творіння, циклічного космогонічного акту, який поєднує в собі життя і смерть. Більше того, андрогінна іпостась фольклорного персонажа є ієрофанію, виявом божественної сили та космогонічної функції.
У текстах чарівних казок, українських зокрема, також наявна категорія андрогінності. Самі герої, злотворці та помічники нерідко є реліктами втраченого міфу або ж відображають ритуал.

Актуальність дослідження. Категорія андрогінності ретельно досліджена М.Еліаде та Дж.Кемпбелом у міфах народів світу та з позиції історії релігії. Українськими сучасними вченими, такими як М.Маєрчик та І.Ігнатенко окреслено деякі позиції категорії андрогінності у ритуалі або ж стосовно ритуального перевдягання. Зарубіжними ученими, такими як В.Богораз та Є.Верещака, андрогінність досліджувалась як елемент шаманських практик та ритуального перевдягання в їх межах. Натомість категорія андрогінності в інших фольклорних текстах – у текстах ритуалів та у казковій прозі, зокрема українській, полишається малодослідженою і досі. У цій роботі здійснено спробу окреслити специфіку вираження категорії андрогінності в текстах українських народних казок та у зазначених в них ритуалах.

Мета роботи – дослідити специфіку вираження категорії андрогінності в українській чарівній казці.

Досягнення поставленої мети передбачає реалізацію таких завдань:
• з’ясувати поняття андрогінності у релігії, міфології та ґендерній теорії;
• дослідити вираження категорії андрогінності у міфологіях народів світу;
• з’ясувати психофізіологічний аспект андрогінності та його вплив та формування уявлення про ідеальну стать і божественну ознаку;
• на конкретних прикладах дослідити вікову андрогінію героя чарівних казок;
• на конкретних прикладах дослідити ритуальну андрогінію як складову вікової ініціації героя;
• на прикладі текстів українських чарівних казок до слідити рефлексії андрогінних уявлень щодо давніх божеств;
• зробити висновки про проведене дослідження.

Об’єктом дослідження є українські чарівні казки зі збірників, М.Куліша, Б.Грінченка, М.Лук’яненко, М.Левченка, Л. Дунаєвської, М.Рудченка.

Предмет дослідження – своєрідність феномену андрогінності в українській чарівній казці.

Методи дослідження, вжиті в роботі:
• описовий;
• метод компаративного аналізу;
• аналітичний;
• метод гендерного аналізу.

Джерельну базу цього дослідження складають праці М.Еліаде, Дж.Кемпбела, О.Ранка, Є.Верещаки, М.Маєрчик та інших вітчизняних та зарубіжних вчених.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що містять підрозділи, висновків та списку використаних джерел.



РОЗДІЛ 1. АНДРОГІННІСТЬ ЯК ФЕНОМЕН: КАТЕГОРІЯ АНДРОГІННОСТІ В МІФОЛОГІЧНИХ СИСТЕМАХ СВІТОВИХ КУЛЬТУР

1.1. Поняття андрогінності в межах культу, релігії, обряду, міфологічних текстів

Андрогінність – категорія, що фігурує в міфіологіях і релігійних віруваннях усіх світових культур. Поширеність її зумовлена її семантикою – ідеальною статтю, ідеальною людиною, або першолюдиною, першопредком, який із себе творить світ. Рефлексії цього уявлення знаходимо в ритуалах та казкових текстах, прямі вказівки – у міфах. Як зазначає Дж.Кемпбел, «…будучи основною характеристикою всіх природних процесів, дуалізм є бінарною системою, заснованою на принципі врівноваженої взаємодії сил протилежних полюсів і виступаючої першопричини будь-якої творчої діяльності» [22, с. 112]. Хоча тема андрогінності і не є новою для міфології, проте є новою для вивчення текстів чарівних казок. Але перш за все, звернемося до поняття андрогінності як такого.
Термін «андрогінність» походить від двох грецьких слів - аndros (чоловік) і gynai (жінка) - і означає поєднання чоловічого і жіночого, або поєднання маскулінних та фемінних рис в єдиній особі. Одночасна або послідовна наявність чоловічих і жіночих статевих ознак у зовнішньому вигляді також має свою назву - гермафродитизм. Для того, щоб уникнути можливої плутанини, відразу розмежуємо ці два поняття. Гермафродит, як правило, стосується фізіологічного аспекту двостатевого, в той час як андрогінність - філософського, символічного. Перший термін належить скоріше до сфери біологічного (анатомічна будова). Андрогінність же в наукових дослідженнях ХХ ст. розуміється як внутрішня властивість людської психіки, психосоціальна характеристика і стає предметом дослідження для психології, психоаналізу, соціології та частково гендерології. У дискурсі культурології (або філософії) андрогінність розглядається як культурний конструкт (філософська категорія) і становить собою певну ідею.
Говорячи про андрогінність, або coincidentia oppositorum - таємницю цілісності, можна її розглядати як з боку символів, теорій та вірувань, що відносяться до вищої реальності, божества, так і через космогонії, що пояснюють створення світу дробленням первинної Єдності, через оргаїстичні ритуали, мета яких - повалення людської поведінки і змішання цінностей, через містичні техніки з'єднання протилежностей, через міфи про андрогінне і ритуали андрогінізації і т.ін. Загалом можна сказати, що мета всіх цих міфів, ритуалів і вірувань - нагадати людям, що вища реальність, сакральне, божественне недоступні раціональному розумінню, що неосяжне постає виключно як таємниця і парадокс, що божественну досконалість слід розуміти не як суму достоїнств і чеснот, але як абсолютну свободу, по той бік Добра і Зла, що божественне, абсолютне, трансцендентне якісно відрізняється від людського, відносного, безпосереднього, тому що не має нічого спільного з окремими випадками існування і з життєвими ситуаціями. Коротше кажучи, міфи, ритуали і теорії, що включають в себе coincidentia oppositorum, вчать людей, що найкращий шлях осягнення Бога або вищої реальності полягає в тому, щоб хоч на кілька миттєвостей відмовитися мислити і уявляти собі божество в категоріях безпосереднього досвіду; подібний досвід дозволив би виявити тільки фрагменти і тенденції.
Як зазначає М.Еліаде, «міф про бога-андрогіна та бісексуального «предка», «первісну людину» є парадигматичним для цілої низки колективних церемоній, які прагнуть періодично відновлювати цей первісний стан, що його вважають досконалим способом існування людства», - і далі «Коротко кажучи, людина періодично відчуває потребу відновити (бодай на мить) стан досконалої людяності, в якому статі співіснують так само,як вони, поряд з усіма іншими атрибутами співіснують у божестві» [14, с. 473].
В українській фольклористиці поняття андрогінності досліджене досить мало. Дослідження андрогінності стосується більшою мірою ритуалу, а також ритуального переодягання. Окремі найочевидніші факти були помічені ще М.Сумцовим на Є.Кагаровим. Так, Микола Сумцов розглядає звичай одягати на молоду шапку нареченого [27, с. 34]. Євген Кагаров розглядає цей же звичай, проте доходить дещо іншого висновку. М.Сумцов трактує цей звичай як доказ існування в давнину «шлюбу за угодою». Натомість, Є.Кагаров потрактовує його як магічну дію, яка слугувала засобом відвернути злих духів.
Зафіксовані матеріали з наявним андрогінним переодяганням були описані Олександром Курочкіним, зокрема його опис календарного обряду, в якому побутує пісня перетворення кози на козла [27, с. 69].
Велика кількість андрогінних елементів була зафіксована у весільних звичаях Ю.Жатковичем [27, с. 15] та П.Чубинським [27, с. 38], зокрема «вкладати на голову молодиці мужецький клебень» при переході молодої в хату молодого.
Пелагея Литвинова-Бартош описує весільний звичай на Чернігівщині, коли «дружко бере з голови молодого шапку і надіває її на голову молодої» [27, с. 149]. А в центральних областях України наречена використовувала чоловічий капелюх в іншій ритуальній ситуації: під час обряду комори молода спить у шапці молодого.
В.Гнатюк описує звичай, коли , навпаки, до нареченого застосовують дії з жіночим головним убором. Скажімо, його покривають : «Беруть дві свашки намітку, стануть на лавці, що одна свашка коло молодого, а друга коло молодої і махають над молодим наміткою» [27, с. 25.].
Андрогінні елементи відзначають українські дослідники і в поховальних обрядах. Так, П. Чубинський відмічає такий звичай, в якому ноги покійникові обмотують тканинами, призначеними для жіночих головних уборів: «Намітка із серпанку» [27, с.45]
Серед зарубіжних дослідників найвагоміший внесок у дослідження категорії андрогінності в міфології вніс у 50-х роках ХХ ст.. Мірча Еліаде, розглянувши образи андрогінних божеств та концепт андрогінності у міфах та релігійних віруваннях як такий.
Також увагу цій темі приділив у другій половині ХХ ст.. і Віктор Тернер. Дослідник зауважував, що застосування одягу протилежної статі свідчить про певне порушення ґендерної межі, розмивання її або нівеляцію. Цю рису він відзначив як лімінальну: «зведення статевих розбіжностей до мінімуму» у порівнянні із їх «максималізацією» у просторі профанному,у сьогоденні.
Тема андрогінності неодноразово порушувалась американським дослідником Джозефом Кемпбелом, який відзначає, що категорія андрогінності неодмінно присутня протягом усього шляху становлення міфічного героя та у процесі творення всесвіту.
У сучасній фольклористиці тема андрогінності дещо підіймається у працях М.Маєрчик «Ритуал і Тіло» та І.Ігнатенко «Жіноче тіло…». Відзначимо, що категорія андрогінності не розглядається повноцінно, але лише у вигляді ритуального переодягання в окремих календарних звичаях і з погляду розуміння тіла та його розуміння опісля перевдягання. В той час як категорія андрогінності – це перш за все категорія духовної цілісності, яка виявляється у космогонічній функції і космогонічній здатності її носіїв. Ритуальна андрогінія долучає до простору первісного хаосу і первісної гармонії водночас. Наслідування цього поняття в обрядових ритуалах – це спроба витворити хоч на якийсь час первісну гармонію, першопочаткове поєднання протилежностей, які і є цією творчою чилою.
Таким чином, можемо відзначити, що категорія андрогінності як в ритуалі, так і в текстах казок полишається галуззю малодослідженою. Натомість міфу про божественну андрогінію – який, серед усіх формул coincidentia oppositorum, якнайкраще виявляє парадокс божественного існування – відповідає ціла серія міфів та ритуалів стосовно людської андрогінії. Як відзначає М.Еліаде, тут божественний міф формує парадигму релігійного досвіду людини [14, с. 473]. У великій кількості традицій «первісна людина», предок, вважається андрогіном, наприклад, Туісто. І навіть більше, «пізніші міфічні версії говорять про «первісну пару» (На кшталт Ями – тобто «близнюка» - та його сестри Ямі, або іранської пари Іма – Їмаг, Маш’я –Маш’яна)» [14, с. 473]. Навіть біблійний міф про першу людську пару – Адама і Єву, - у рабинських коментарях описується як міф про первісну андрогінію. За рабинською традицією, Адам був андрогіном, а так зване «народження» Єви було лише розділенням первісної ідеальної істоти, в якій Адам і Єва були створені спина до спини, з’єднані плечима, або ж Адам був з правого боку, а Єва – з лівого; а потім Бог розділив їх навпіл ударом сокири.
Бісексуальність примітивної людини сформувала традицію, яка досі живе у так званих «примітивних» суспільствах, (наприклад, в Австралії та Океанії), і навіть збереглася у реформованому вигляді в антропології гностиків та Платона.
Яскравим прикладом міфології та ідеології, насиченої ідеєю андрогінності, є Індія. Індія була одержима проблемою вищої реальності, Єдиної Істоти, завуальованої різноманіттям і гетерогенністю. Упанішади ототожнювали цю вищу реальність з поняттям Брахман-Атман. Пізніше філософські системи пояснювали різноманіття то - в веданте - космічної ілюзією, майей, то - в санкхе і йоги - динамікою матерії, яка знаходиться в безперервному русі і безперервно трансформується, щоб спонукати людину до пошуків звільнення. Але досистематичний етап індійської думки представляє ще більший інтерес для нашого дослідження. У ведах і брахманах вчення про єдину реальності включено в міфи і символи. Ведичні міфологія і релігія, на перший погляд, представляють для нас парадоксальну ситуацію. З одного боку, між дівами і асурами, богами і «демонами», силами Світла і силами Темряви є відмінність, протиставлення і конфлікт. Значна частина Рігведи присвячена переможним битвам бога-воїна Індри проти дракона Вритри і асурів. Але, з іншого боку, в багатьох міфів згадується про односутність або братські кайдани. Здається, що ведійське вчення намагається встановити подвійну перспективу: якщо в безпосередній реальності, в тому, що відбувається у нас на очах, діви і асури непримиренні, різні за своєю природою, приречені на взаємне поборювання, то зате на початку часів, тобто до створення світу або до того, як світ прийняв свою нинішню форму, вони були єдиносущні [22].
Категория: Магистерские работы | Добавил: opteuropa | Теги: курсач, КОНТРОЛЬНА, лабораторна робота, скачать реферат, курсовая работа, курсова, магістерська, доповідь з права., дипломн, скачати доповідь
Просмотров: 185 | Загрузок: 8 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Украина онлайн

Рейтинг@Mail.ru

подать объявление бесплатно