Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS
Суббота, 23.10.2021


Главная » Файлы » Магистерские работы » Магистерские работы

КОМПАРАТИВНИЙ АНАЛІЗ ФІНАНСУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙ ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В КРАЇНАХ ЄС ТА В УКРАЇНІ
[ Скачать с сервера (139.2 Kb) ] 24.01.2018, 20:36
Актуальність теми: Події останніх років, а саме Євромайдан, що трансформувався в Революцію Гідності у 2013-2014 рр. та спровокував позачергові вибори Президента, а також парламентські вибори у 2014 році визначили подальший демократичний шлях розвитку країни. Так, одним із важливих показників високої ефективності функціонування держави у де-мократичних країнах є висока активність та залученність громадян у діяльність організації громадянського суспільства. У той час як однією з необхідних умов сталої діяльності та розвитку організацій громадянського суспільства є стабільне фінансування їх діяльності. Досвід країн ЄС у цьому контексті є важливим для України, оскільки маємо слабку державну систему фінансування організацій громадянського суспільства. Під час до-слідження було обрано дві країни ЄС для більш детального огляду шляхів фінансування організацій громадянського суспільства: Великобританію, має більш різноманітні практики і більш глибоке історичне коріння, ніж країни континентальної Європи; Угорщину, має соціалістичне минуле та з-поміж країн Центральної та Східної Європи Угорщина має найбільш розви-нуту сис- тему державного фінансування. Таким чином, ефективне фінансу-вання організацій громадянського суспільства є запорукою їх сталої діяль-ності, важливим чинником процесу демократичної модернізації та подо-лання деформацій посткомуністичного розвитку сучасної України, що зумовлює актуальність даного дослідження.
Мета і задачі дослідження. З’ясувати особливості діяльності європейських та українських організацій громадського суспільства з метою розроблення рекомендацій щодо фінансування організацій громадянського суспільства в Україні.
З огляду на поставлену мету визначено такі дослідницькі задачі:
• виокремити теоретичні засади дослідження діяльності організацій громадянського суспільства;
• визначити нормативно-правові засади регулювання діяльності ор-ганізацій громадянського суспільства в ЄС та Україні;
• виокремити канали фінансування організацій громадянського сус-пільства;
• порівняти шляхи фінансування організації громадянського суспіль-ства у Великобританії та Угорщині;
• розробити рекомендації щодо фінансування організацій громадян-ського суспільства в Україні.
Об’єкт дослідження. Канали фінансування організацій громадянського суспільства.
Предмет дослідження. Компаративний аналіз фінансування організації громадянського суспільства у країнах ЄС та в Україні.
Методи дослідження. З метою виконання поставлених завдань основним із застосованих методів було обрано порівняльний аналіз. У дослідженні також застосовувався історико-порівняльний метод, який дав можливість з’ясувати історичні умови інституціоналізації громадянського суспільства у країнах ЄС та в Україні, виділити і порівняти спільні та відмінні риси форм взаємодії між державою та суспільством. Інституціональній підхід дозволив виявити організаційно-структурні елементи громадянського сус-пільства, реалізовувані ними завдання, нормативні правила, правові межі діяльності організацій громадянського суспільства в країнах ЄС та в Україні, з метою вивчення організацій громадянського суспільства у Вели-кобританії та Угорщині було застосовано компаративний аналіз.
Структура роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, спис-ку використаної літератури та додатків.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади дослідження діяльності організацій гро-мадянського суспільства
Громадянське суспільство на всіх етапах свого становлення було части-ною складного механізму взаємовідносин між громадянином та державою. Формат цих відносин трансформувався з домінування держави у самому процесі формування концепту громадянського суспільства до паритетності зв’язків між інститутами влади та громадянським суспільством з набуттям останнім самоорганізаційних властивостей. Дослідники, окрім категоризації поняття, намагалися визначити чинники впливу діяльності громадянського суспільства на функціонування політичної системи та оцінити ефективність роботи організацій громадянського суспільства.

Еволюційний екскурс розвитку теорій та поглядів щодо громадянсько-го суспільства почався у часи античної філософії Платона та Аристотеля, коли це поняття було виокремлено з-поміж інших соціально-політичних фено-менів. Т. Гоббс назвав громадянське суспільство природним станом для гро-мадян, а згодом Г. Ф. Гегель поклав на громадянське суспільство функцію забезпечення істинного громадянського права. Британський філософ А. Фергюсон наголошував, що головною функцією громадянського суспіль-ства є його власне самозбереження. Своєю роботою «Досвід історії грома-дянського суспільства» автор започаткував традицію позитивної оцінки стану громадянського суспільства, яке є засобом і одночасно ціллю людського добробуту і щастя, адже, на його думку, людина може бути щасливою лише у соціальному стані [91]. Етап визнання громадянського суспільства анти-державною опозицією прийшовся на кінець ХІХ ст. у працях соціалістів-утопістів. Європейська ж традиція трактування громадянського суспільства пройшла етапи теоретизування, наукових досліджень та дискусій. І лише з середини ХХ ст. громадянське суспільство можна було аналізувати як еле-мент політичної дійсності, спочатку у країнах Заходу, а потім і на прикладі держав колишнього соціалістичного табору (від «соціалістичного громадян-ського суспільства» до перших громадських організацій). Саме тому акцен-туємо дослідницьку увагу на аналізі доробку сучасних вчених, які вивчали механізми впливу громадянського суспільства на процес функціонування політичної системи.

Різні аспекти існування громадянського суспільства лягли в основу нау-кових пошуків багатьох сучасних авторів. Так, громадянське суспільство у контексті цінностей лібералізму та принципу політичного плюралізму до-сліджує Дж. Грей [95], Н. Розенблюм [98, 99]. Світове та глобальне грома-дянське суспільство стало предметом аналізу Х. Булла [75], Дж. Кіна [96], Дж. Сміта [65]. Б. Барбер [74] вивчає громадянське суспільство крізь призму учасницької демократії, а Е. Шилз [100] – у співвідношенні з проблемами національних питань та націоналізму. М. Уольцер [102, 103] сформулював низку ціннісних орієнтирів для сучасного громадянського суспільства. Фун-даментальною є праця американських учених Дж. Коена та Е. Арато «Грома-дянське суспільство та політична теорія» [4], де визначено передумови від-родження громадянського суспільства як теорії та практики у сучасному плюралістичному соціумі.

Професор Гарвардського університету Н. Розенблюм стала однією із перших сучасних політологів, хто розробила та застосувала соціально- теоре-тичні критерії класифікації моделей громадянських суспільств. Варіантом та-кого моделювання є виділення авторкою демократичного, посередницького та виборчого громадянського суспільства. Відповідно до тлумачення Н. Ро-зенблюм, сучасна інтерпретація громадянського суспільства переважно зо-середжена на висвітленні його функціонального потенціалу в аспектах фор-мування громадянських, ліберальних і демократичних цінностей у суспільних взаємодіях. Такі ціннісні орієнтири утворюються переважно під впливом ор-ганізаційної різноманітності, відкритості й свободи участі індивідів [99, с. 363].
У роботі «Громадянські суспільства: лібералізм і моральні впливи плю-ралізму» Н. Розенблюм визначила головну функцію громадянського суспіль-ства у функціонуванні ліберальної демократії – культивування моральних цінностей [98, с. 540-541]. Авторка сформулювала умови підтримки лібе-ралізму з боку громадянського суспільства:

• дисперсія (розпорошення) приватної власності і таких ресурсів, як лідерство та організаційні здібності;

• наявність груп і асоціацій громадянського суспільства, конкурент-них до державних установ, у яких виробляються особисті чесноти та мо-ральні диспозиції (якості, переконання) [98, с. 541].

Виокремлена Н. Розенблюм модель виборчого громадянського сус-пільства підтримана теоретиком сучасного егалітарного лібералізму та учасницької демократії Б. Барбером. Американський політолог визначив громадянське суспільство як «приватну» сферу, яка опікується «публічними» благами [74, с. 13]. Дослідник виходить з того, що асоціація громадянського суспільства з діяльністю індивіда у рамках громадських об'єднань не розкри-ває повною мірою сутність громадянського суспільства. Організації, ство-рювані людьми, можуть мати як суспільно корисний характер, так і екс-тремістський, агресивний, що входить у протиріччя з нормативно-правовою системою та інтересами більшості суспільства. Партикулярні інтереси сприя-ють антагонізму приватно-групових цілей, які часто протиставлені суспільним інтересам. Тому варто розглядати громадянське суспільство саме крізь призму свободи з турботою про загальне благо. Власне Б. Барбер наголошу-вав на ліберальних передумовах формування громадянського суспільства – стан консенсусу та інтеграції спільних дій, наприклад, шляхом виборчого процесу. І, погоджуючись з більшістю дослідників, він ототожнював грома-дянське суспільство із діяльністю неурядових громадських організацій.
У контексті дослідження можливостей реалізації принципу політичного плюралізму у ліберальному суспільстві англійський політичний філософ Дж. Грей дав власне визначення громадянському суспільству. Автор зазна-чає, що воно є тією сферою автономних інститутів, захищених законодав-ством, у межах якої індивіди і спільноти, маючи різні вірування і цінності, мо-жуть мирно співіснувати [95, с. 157]. Беручи до уваги таке твердження, за-уважимо, що подібна інтерпретація громадянського суспільства можлива у виваженому суспільстві з ознаками сталого розвитку. Натомість, конфліктне середовище, особливо у розрізі деформованих нині мультикультурних цін-ностей, виключає основне твердження у трактуванні Дж. Грея – мирне співіснування різних вірувань і цінностей.

Американський дослідник М. Уольцер у контексті аналізу феномену громадянського суспільства приділив увагу такій його рисі як толерантність,

або терпимість. У роботі «Рівність та громадянське суспільство» вчений наго-лошує, що демократична держава базується і залежить від громадянського суспільства, у якому плюралізм та толерантність є правилами, так як асоціа-тивний світ є «домівкою» для опозиційних тенденцій [104, с. 39]. Автор пояс-нює, що різноманітні групи за інтересами, інтелектуальні школи, релігійні конгрегації, які в цілому не беруть участі у повсякденних політичних дебатах, є джерелом ідей та способів поведінки для майбутніх політиків. Без цього джерела демократія була б просто певною оболонкою, прийнятною у тій чи іншій мірі, але без глибини та змісту.

М. Уольцер зауважує, що громадянське суспільство не включає держа-ву,

воно знаходиться поза межами державної політики, поза владою, поза си-стемою підпорядкування, покарання та державних санкцій. Але громадянсь-ке суспільство відкрите для всіх: і для тих, хто володіє владою, і для тих, хто її позбавлений за своїм соціальним статусом. Хоча воно й виникло для захисту людей із другої категорії, усіма досягненнями та привілеями громадянського суспільства все одно можуть скористатися усі без виключення верстви насе-лення [103, с. 488-489].
Сучасні політичні дослідники формують концепції громадянського сус-пільства, не розриваючи їх із концепціями державо- та націєтворення. Без-умовно, у більшості країн світу певна нація якщо й не є соціальною основою держави, то здобуває статус титульної або переважаючої. Як наголошує аме-риканський політичний соціолог Е. Шилз, нація потрібна громадянському суспільству, насамперед, як консолідуюча основа. Домінуючою спільнотою у національній державі є саме титульна нація. Певною мірою національність виступає як передумова існування громадянського суспільства. Турбота про власну націю підсилює турботу про народний добробут; вона ж підтримує відданість традиціям. Вчений визначає громадянське суспільство як ознаку сучасних національних держав. Воно спроможне функціонувати, що й ро-бить, незалежно від національної держави, завдяки інтегральній ролі щодо домінантної нації [100].

Е. Шилз сформулював певну суперечливу сутність громадянського ста-ну суспільства. З одного боку, громадянське суспільство наділене функцією протистояння конфліктуючим політичним акторам та застосуванню сили. З іншого – конфліктне середовище з елементами силового тиску придушує во-лю до якісної трансформації суспільної організації. У суспільстві ж, яке не під-дається силовому тискові та погрозам примусу, «жоден сегмент суспільства не може накинути власну політику на увесь соціум без висловленої чи невис-ловленої згоди інших провідних сегментів цього суспільства» [100].

Зосередження уваги на наслідках протистояння груп та об’єднань, що належать до громадянського суспільства, в репресивній державі було зако-номірним явищем для періоду, коли сила тоталітаризму була підірвана саме завдяки масовим акціям громадянського суспільства. Процес відродження громадянського суспільства описали у своїй книзі «Громадянське суспільство та політична теорія» американські дослідники Е. Арато та Дж. Коен. Вони сформулювали певні уроки для сталих демократій та ліберальних країн:

• по-перше, це дотримання концепції самообмеження;

• по-друге, презентовано уявлення про громадянське суспільство, яке складається не тільки з інститутів, але із соціальних рухів;

• по-третє, наголошено на орієнтації на громадянське суспільство як новій платформі для процесів демократизації;

• по-четверте, визначено вплив громадянського суспільства на соціум політичний та економічний;

• по-п’яте, запропоновано розуміння того, що звільнення громадян-ського суспільства не обов’язково є тотожним створенню буржуазного суспільства [50].

Усі зазначені тези вказують на те, що теорія громадянського суспільства не може бути обмежена виключно стадією становлення нових демократій.

Окрім того, у роботі проаналізовано плюралістичний підхід до визна-чення особливостей громадянського суспільства. У висновку автори зазна-чають, що глибоко структуроване громадянське з притаманною йому стра-тифікацією, перетином членства у різних групах та високою соціальною мобільністю є невід’ємною умовою стабільного демократичного державного устрою, гарантією від постійного домінування однієї із груп та виникнення фундаменталістських масових рухів та антидемократичної ідеології.

Відмінними рисами концепції громадянського суспільства Е. Арато та Дж. Коена є такі:

• вона передбачає більш диференційовану соціальну структуру не тіль-ки від держави, але й від економіки, а тому може називатися «суспільно-центристською»;

• центральне місце серед інститутів громадянського суспільства посідають сфери суспільної комунікації та добровільних асоціацій;

• інституціоналізація громадянського суспільства представлена як процес, який завжди передбачає стабілізацію суспільних інститутів на основі прав, а також містить у собі іманентну можливість ставати більш демократичним та норми, що ґрунтуються на демократизації [50, с. 520].

У сучасній науковій інтерпретації громадянське суспільство вже вийшло за межі певних країн чи державних утворень. Ставши взірцем ліберально-демократичної традиції, громадянське суспільство набуло глобального виміру. Таким чином, абсолютно обґрунтовано з’явилися концепції глобаль-ного, або світового, громадянського суспільства.

Сама ж ідея глобального громадянського суспільства бере початок у концепціях світового громадянства, міжнародної спільноти, світового сус-пільства. Концепція міжнародної спільноти знайшла своє відображення у ро-ботах Х. Булла. Держави розглядалися Х. Буллом як певні агенти, що соціалізуються завдяки впливу одна на одну. Вони об'єднуються у більш масштабну форму суспільства – глобальну мережу взаємно визнаних не-формальних традицій і формальних правил (дипломатичний протокол, по-сольства, багатосторонні договори, міжнародне право). Ці традиції і закони, що обмежують суверенітет держав, і називаються міжнародною спільнотою, яка є необхідною передумовою сучасного світового порядку [75, с. 7]. Таким чином, міжнародне суспільство існує, коли група держав, усвідомлюючи певні загальні інтереси і спільні цінності, формує суспільство у тому розумінні, що вони відчувають себе пов'язаними спільним набором правил у взаємодії одна з одною, і мають відмінності у роботі загальних інститутів.
Сучасні ж прихильники ідеї глобального громадянського суспіль-ства, навпаки, вважають вже міжнародну спільноту частиною світового сус-пільства, таким чином акцентуючи увагу на загальності останнього та його переважанні у всесвітньому масштабі.
Громадянське суспільство у своїх різних надбудовах – національній,

державній, глобальній – спільним має лише понятійно-категоріальну само-назву. Але, наприклад, міжнародна структура громадянського суспільства вже має принципові відмінності від аналогічних інститутів, що функціонують на національному рівні. Британський дослідник Дж. Кін виділив сім тенден-цій, які пояснюють ґенезу структури громадянського суспільства:

• відродження концепції громадянського суспільства у Східній та Центральній Європі й її актуалізація в період посткомуністичних рево-люцій початку 1990-х років;

• вплив нових супутникових і комп'ютерних технологій та ко-мунікацій;

• формування під впливом масових пацифістських і екологічних рухів нової глобальної самосвідомості щодо життя у світі, який потен-ційно саморуйнується;

• поширення думки про формування нового глобального політично-го порядку після розвалу світової комуністичної системи радянського типу;

• значне посилення впливу неоліберальної економічної парадигми і всесвітнє розростання ринкової капіталістичної економіки;

• настрої масового розчарування, і перш за все серед населення країн

«третього світу», з приводу обіцяної економічної допомоги постколоніаль-ним країнам;

• посилення тривоги щодо небезпечного політичного вакууму, який утворився в результаті розпаду імперій та держав, і став причиною багатьох громадянських війн в різних куточках планети [49, c. 5].

На думку Дж. Сміта, автора роботи «Світове громадянське суспільство?

Міжнародні громадські рухи та організації і соціальний капітал», розвиток міжнародних політичних та економічних організацій водночас сприяє ак-тивістам у галузі соціальних перетворень у різних країнах, але й вимагає більшої співпраці шляхом поширення їхнього внеску у швидке розповсюд-ження інтернаціонально об’єднаних громадських рухів.

Дж. Сміт вбачає у громадянському суспільстві два глобальні виміри:

• громадянське суспільство як дефініція глобальної інституції, яка охоплює лише ті організації, які ставлять за мету наведення мостів для подолання соціальних і політичних розбіжностей, а не ті, що загострю-ють їх;
• громадянське суспільство як противага державній владі; в істори-ко-

політичному контексті – втілення протидії радянському пануванню [65].

На теренах вітчизняної політичної науки концепт громадянського сус-пільства отримав новий поштовх до розвитку з набуттям Україною незалеж-ності. Українські дослідники спиралися як на західний досвід обґрунтування місця громадянського суспільства у взаємовідносинах із політичною систе-мою, так і формували власне бачення процесу його інституціоналізації. Вра-ховуючи політичні реалії трансформації політичної системи в Україні, саме специфіці взаємодії влади та громадянського суспільства та процесу його ін-ституціоналізації присвячена значна частина наукового доробку вітчизняних авторів. Так, М. Бойчук визнає недержавну владу чинником самоорганізації громадянського суспільства, у той час, як владу державну – чинником ста-новлення громадянського суспільства у структурі соціального організму країни [13, с. 110, 139]. Автор обґрунтовує поняття влади як самодостатнього соціального інституту, до якого рівною мірою мають відношення як держава, так і громадянське суспільство. При цьому у горизонті громадянського сус-пільства влада розглядається як атрактор самоорганізації родового життя людини, а у вимірі держави – як інструмент організації соціальних процесів [13, с. 4]. Також дослідник наголошує, що політична система здатна мобілізувати населення конкретної спільноти на вирішення завдань, що ви-ходять за межі можливостей окремого індивіду або його сім'ї. На нашу дум-ку, така властивість політичної системи є актуальною в умовах громадянсько-го суспільства, яке розвивається.
Г. Щедрова зазначає, що проблема громадянського суспільства зво-диться не стільки до протиставлення його державі, скільки до запобігання та-ких форм організації в тому числі й державних, при яких внутрішні інтереси суспільства, інтереси його членів підмінюються відірваними від людини інте-ресами будь-якої групи людей або апарату [72, с. 102]. Науковець заперечує твердження про принципову протилежність держави і громадянського сус-пільства, наголошуючи що придушення громадянського суспільства має місце там і тоді, де і коли будь-які інститути, органи в структурі суспільної ор-ганізації перестають виражати інтереси тих верств населення чи груп суспіль-ства, для відстоювання і захисту яких вони були створені, і починають своє існування заради свого самозбереження.

Українська дослідниця О. Карчевська зауважує, що громадянське сус-пільство не є інституційним феноменом поряд із такими однопорядковими суспільними інститутами, як держава, партія, громадська організація. До того ж, це не утворення, яке в інституційному сенсі чимось відрізняється від сус-пільства як соціального феномена. Громадянське суспільство є характеристи-кою суспільства з точки зору його самоорганізації, ступеня розвитку демо-кратії, дотримання і реалізації прав і свобод людини і громадянина, виконан-ня людьми (як громадянами) своїх політичних обов’язків як носіїв сувереніте-ту, як джерела влади, як свідомих суб’єктів політичної діяльності, як відповідальних за наслідки своїх дій, за майбутнє всього суспільства. Відтак громадянське суспільство не можна «побудувати», його можна утверджува-ти як нову якість політично організованого суспільства, як середовище демо-кратії, свободи і відповідальності за долю держави і нації [48]. Важливі вис-новки авторки стосуються її тверджень, які зводяться до того, що ступінь ро-звиненості громадянського суспільства є характеристикою рівня демокра-тизму і політико- правової культури всього суспільства. І за будь-яких обста-вин громадянське суспільство залишається політичним, адже таким є сам громадянин.

Г. Зеленько визначає основною передумовою інституціоналізації гро-мадянського суспільства в умовах перехідної політичної системи формування «вихідного простору» громадянського суспільства: публічного простору (сфера громадського життя і громадська думка); організованого публічного життя вільних і рівних індивідів, чиї права захищені конституцією та законами; незалежних від держави добровільних організацій, автономність яких усвідомлена на індивідуальному та колективному рівні; зорієнтовану на гро-мадські інтереси публічну діяльність, наслідком якої є кооперація та солідарність між людьми [39, с. 10]. Дослідниця наголошує, що лише за де-мократії громадянське суспільство є повноцінним суспільним інститутом з відповідними владоутворюючими ресурсами.

У західноєвропейській традиції переважають три основні форми грома-дянського діалогу:

• «вертикальний діалог» або «секторальний громадянський діалог» між організаціями громадянського суспільства та їхніми партнерами у законодавчій і виконавчій владі національних держав Європейського Союзу;

• «трансверсальний» або поперечний діалог. Він розуміється як структурований і регулярний діалог між інститутами Євросоюзу та всіма компонентами громадянського суспільства;

• «горизонтальний діалог» між самими організаціями громадянсько-го суспільства з проблем розвитку Європейського Союзу та його політи-ки [41].

Очевидним є зв’язок між внутрішніми процесами, які відбуваються всередині громадянського суспільства, та процесом трансформації політич-ної системи. Можемо стверджувати, що набуття нових якісних рис інститута-ми громадянського суспільства, з одного боку, впливає на загальний процес демократизації політичної системи. З іншого боку, демократичні трансфор-мації політичної системи розкривають нові межі та можливості для форсова-ного розвитку та інституціоналізації громадянського суспільства. Дилема, пов’язана із визначенням місця громадянських інституцій у системі політико-владних відносин хоч і трактується на користь автономності громадянського суспільства, однак виключає повне його відчуження від держави.

Головним здобутком в еволюції змісту концепту «громадянське сус-пільство» вважаємо тенденцію до утвердження його у якості впливового ін-ституту політичної системи, рівноцінним державі. Якщо на початку зарод-ження теорії громадянське суспільство не сприймалося як самостійна і само-достатня структура і виконувала функції, переважно пов’язані із самозбере-женням, то у процесі політичної модернізації та розвитком громадянської самоорганізації громадянське суспільство посіло умовно друге місце за сту-пенем впливу на суспільно-політичне життя після державних інститутів. З од-ного боку, це підтверджує тезу про еволюційний шлях розвитку громадянсь-ких структур, а з іншого, – визначає самоорганізаційний потенціал громадян-ського суспільства рушійною силою демократичних трансформацій.
Категория: Магистерские работы | Добавил: opteuropa | Теги: магістерська, КОНТРОЛЬНА, курсач, доповідь з права, курсовая работа, скачать реферат, дипломна, лабораторна робота, курсова, скачати доповідь
Просмотров: 244 | Загрузок: 11 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Украина онлайн

Рейтинг@Mail.ru

подать объявление бесплатно