| Главная » Файлы » Магистерские работы » Магистерские работы |
ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ
| [ Скачать с сервера (112.3 Kb) ] | 05.02.2018, 19:22 |
| Актуальність теми дослідження. Інтеграційні процеси в сучасному світі протікають у межах багатьох окремих суспільних сфер та на різних рівнях, а масштаб їх поширення з кожним роком набуває все більшого значення. Згідно з одним із узагальнюючих визначень інтеграції, під даним феноменом розуміють перш за все об’єднання окремих, самостійних частин в єдине ціле. Виходячи із такого тлумачення, кожна із суспільствознавчих наук виводить власне пояснення інтеграції з огляду на той аспект суспільних відносин, що є визначальним у її межах. Відтак, коли мова йде про політичну інтеграцію, передусім маються на увазі об’єднавчі процеси, пов’язані із управлінням та керівництвом суспільством, що здійснюється внаслідок безперервного розподілу публічної влади. Оскільки політична інтеграція є одним із об’єктів дослідження політичної науки, можна зазначити про значну кількість підходів, що розкривають зміст вказаного поняття. Серед них найбільшого розповсюдження отримали наступні: федералізм, функціоналізм та міжурядовий підхід. Кожен із підходів пропонує власне бачення того, чим має бути політична інтеграція та набір яких саме основних характеристик вона має нести. Незважаючи на традиційність розглянутої тематики, багато питань, що стосуються політичної інтеграції, залишаються невирішеними та викликають численні дискусії. Фактично це стосується всіх сторін політичної інтеграції, але в першу чергу це відноситься до самого поняття і змісту. Особливо актуально дана проблема постає за сучасних умов, коли спостерігається загострення кризових явищ всередині найуспішнішого інтеграційного об’єднання – Європейського Союзу, із моменту свого створення покликаного встановити мир в Європі та забезпечити баланс інтересів держав після завершення Другої світової війни. Дослідження політичної інтеграції вважається найбільш доцільним саме в межах даного об’єднання, що зумовлено його політико-правовою природою та значним ступенем інтеграції. Європейський Союз має унікальну систему управління, представлену інститутами ЄС, які регулюють інтеграційні процеси та визначають перспективи розвитку об’єднання та меж подальшої інтеграції. До того ж, такі інститути наділені значними повноваженнями, якими до того розпоряджалися лише національні держави. Остаточно функціонуюча наразі всередині ЄС система утворилася у 2009 р., і є всі передумови для подальшої її трансформації з огляду на появу нових викликів, що можуть бути ефективно вирішені в межах Союзу. Із моменту свого створення, механізми управління ЄС розширюються та вдосконалюються, охоплюють все більше сфер суспільного життя, що логічно породжує проблему забезпечення рівноваги між основними її інститутами. Функціонування таких інститутів тягне за собою й інші проблеми політико-правового характеру. Вивчення новітніх наукових джерел з даної тематики показує, що найактуальнішими такими проблемами постають наступні: наділення компетенцією ЄС з боку його держав-членів; забезпечення суверенітету останніх в умовах приєднання до такого міждержавного об’єднання; питання дефіциту демократії, пов’язаного зі способом формування основних інститутів ЄС та меж їх повноважень, а також визначення форм політичної відповідальності всередині інституційної системи ЄС. Відповідно до існуючої проблематики здійснюється структурування дослідження. Мета роботи – з’ясування, виокремлення і систематизація особливостей політичної інтеграції на прикладі Європейського Союзу. Реалізація поставленої мети зумовила вирішення наступних завдань дослідження: 1. Розкрити зміст поняття політичної інтеграції на основі аналізу і систематизації наявних у науковій літературі підходів щодо його визначення. 2. Виокремити головні політичні інститути Європейського Союзу, що складають інституціональну систему даного об’єднання; визначити сутність та основні повноваження кожного із таких інститутів. 3. З’ясувати провідні політико-правові особливості інтеграції, пов’язані із функціонуванням інституціональної системи ЄС. Об’єктом дослідження є політична інтеграція як процес і результат поступового зближення та об’єднання політичних інтересів у межах якоїсь спільноти. Предметом дослідження виступають особливості політичної інтеграції в Європейському Союзі – міждержавному об’єднанні із найвищим ступенем інтегрованості. Джерельну базу дослідження складають праці зарубіжних та українських науковців – фахівців у галузі політології, правознавства, соціології та політико-правові акти зарубіжних держав та Європейського Союзу. Основними методами дослідження є системний, структурно-функціональний, порівняльний та інституціональний методи. Системний метод застосовується для розкриття сутності політичної інтеграції як цілісного явища, що за сучасних умов наділене певним набором ознак та суттєво відрізняється від інших аналогічних явищ. Структурно-функціональний метод дозволяє звернути окрему увагу на елементи системи управління ЄС та визначити їх роль. Порівняльний метод використовується для зіставлення існуючих підходів щодо розуміння політичної інтеграції та виокремлення специфіки об’єкту на основі аналізу цих підходів; а також з метою визначення особливостей провідних органів міждержавного об’єднання, що суттєво відрізняються від органів національного рівня. Інституціональний метод застосовано при розкритті сутності елементів системи ЄС як політичних інститутів та аналізі політико-правових норм, на основі яких утворюються та функціонують такі інститути. Структуру кваліфікаційної роботи складають вступ, три розділи, висновки та список використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 78 сторінок, список використаних джерел нараховує 80 найменувань на вісьмох сторінках. Розділ 1. Поняття політичної інтеграції Ступінь наукової розробленості проблеми. Поняття політичної інтеграції є дуже широким за своїм змістом, про що свідчить значна кількість підходів до розгляду даного феномену у сучасній політичній науці. Значний пласт робіт зосереджується на дослідженні конкретних форм інтеграційних процесів, що знайшли свій вияв у функціонуванні ЄС, МЕРКОСУР, АСЕАН тощо. Проте лише Європейський Союз допоки характеризується найвищим рівнем політичної інтеграції всередині спільноти, відтак досвід цієї організації можна вважати основним для подальших теоретичних досліджень. Визначення поняття політичної інтеграції та її характеристик зустрічається у багатьох працях українських та зарубіжних дослідників. Серед них: А. Авраменко, А. Байков, І. Бусигіна, Є. Горюнова, А. Зільбер, Є. Кіш, С. Маковський, М. Мальська, А. Моца, Є. Панаріна, О. Полтораков, Н. Соколова, Ю. Тиркус, О. Трагнюк, М. Бьорджес, М. Сіні, К. Дойч, С. Дозенрод, Е. Хаас, Н. Ілієвські, Л. Леві, Л. Ліндберг, Ч. Пентланд, Дж. Піндер, Б. Розамонд та інші [1, 3, 7, 13, 22, 24, 32, 34, 37, 39, 46, 49, 51, 60, 61, 64, 65, 68, 69, 71, 72, 73, 74, 77]. Зазначені дослідники передусім звертають увагу на концептуалізацію політичної інтеграції, виокремлення основних особливостей даного процесу, а також розгляд існуючих підходів до розуміння інтеграції. Політична інтеграція в ЄС характеризується певною формою, представленою її інституціональною системою. Аналіз провідних інститутів досліджуваного інтеграційного об’єднання та принципів їх функціонування знаходимо у працях таких дослідників, як: К. Бережна, О. Врадій, О. Голосніченко, Л. Грицаєнко, Г. Довгань, Н. Єрпильова, С. Кашкін, Т. Комарова, О. Пістракевич, О. Станкевич, І. Яковюк, Ж. П. Жак, Дж. Річардсон, Б. Смалдерс, А. Стааб та інші [6, 10, 12, 16, 17, 21, 23, 25, 40, 41, 47, 57, 58, 59, 70, 75, 76, 78, 79]. Окремою групою виступають дослідження, в яких йдеться про політико-правові особливості сучасної інтеграції. Цей комплекс проблем включає в себе дослідження наділення повноважень ЄС; державного суверенітету держав-членів ЄС; політичної відповідальності інститутів ЄС; дефіциту демократії. Це, зокрема, праці таких дослідників, як С. Бартенев, С. Батура, Н. Вінникова, Є. Гречишнікова, А. Кулабухова, І. Куян, О. Мещерякова, В. Муравйов, О. Трагнюк, І. Хохлов, О. Шпакович, Дж. Томассен та інші [4, 5, 9, 10, 14, 15, 28, 29, 36, 38, 50, 51, 52, 56, 80]. З огляду на достатню кількість наукового матеріалу з приводу зазначеної тематики, основне завдання полягає у систематизації існуючих підходів до політичної інтеграції, а також визначення специфіки її прояву в сучасних умовах на прикладі ЄС. Основні методи дослідження. Визначення мети і завдань роботи зумовили підбір відповідних методів дослідження. Такими методами є системний, структурно-функціональний, порівняльний, інституціональний. Використання системного методу зумовлене необхідністю розглядати об’єкт як цілісне утворення, що складається з окремих взаємопов’язаних елементів, які забезпечують повноцінне функціонування самого об’єкту. Відтак, ЄС розглядається як цілісна система, ознаками якої виступає однорідність її елементів та наявність зв’язку між ними. Виокремлення елементів об’єкту та подальше їх дослідження можливе завдяки використанню структурно-функціонального методу як форми застосування системного методу. Тут здійснюється аналіз елементів системи, а також визначається роль кожного такого елемента у межах її функціонування. Метод дозволяє визначити структуру ЄС з метою докладного розгляду особливостей кожного із елементів, що її складають. Порівняльний метод дає змогу зіставити однотипні політичні явища з метою виявлення їхніх загальних рис та специфіки. Порівняння основних підходів до визначення політичної інтеграції дає можливість визначити стрижневі ознаки даного поняття, притаманні йому за будь-яких обставин. Також у межах даної теми є можливість порівняння політичних інститутів, що функціонують у кожній окремій національній державі, та політичних інститутів інтеграційного об’єднання, що покликані виконувати аналогічні до попередніх функції. Інституціональний метод передбачає аналіз політико-правових інститутів, що також справедливо і стосовно інтеграційних об’єднань, зокрема ЄС. Таке утворення розглядається в якості організації, створення та функціонування якої здійснюється на основі політико-правових актів, зокрема установчих договорів об’єднання та конституцій держав-учасниць, що входять до його складу. Інституціональна система ЄС представлена сімома окремими інститутами, що уможливлює застосування вказаного методу дослідження задля виокремлення визначальних рис кожного із них. Витоки теорії інтеграції у політичному її розумінні можна прослідкувати ще у теоріях суспільного договору (хоча і з деякими зауваженнями) [69, с. 3]. У такому значенні, суспільний договір можна співвідносити із інтеграцією, але на внутрішньому рівні: суб’єктами інтеграції є індивіди, які обмежують свої власні свободи на користь новоутвореної політичної спільноти (держави). У такий спосіб можна тлумачити праці основоположників ідеї суспільного договору – Т. Гоббса, Дж. Локка, Ж.-Ж. Руссо. Так, згідно з Т. Гоббсом, перед укладанням такого договору, у соціальних відносинах панує «природний стан», за якого відсутнє утвердження політичної влади, а людська поведінка характеризується як егоїстична та деструктивна і виливається у війну всіх проти всіх. Вирішенням зазначеної проблеми стає Левіафан, символ держави, форма внутрішньої інтеграції у політичному розумінні. У схожий спосіб Дж. Локк тлумачить державу як форму суспільного договору та індивідуальної інтеграції у політичний простір, а також гаранта людського життя, свободи та власності. Ж.-Ж. Руссо визначає суспільний договір як суспільний консенсус, або суспільне бажання, що розвивається з метою затвердити та зберегти загальний добробут. | |
| Просмотров: 468 | Загрузок: 15 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |