| Главная » Файлы » Магистерские работы » Магистерские работы |
ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВІВ ІДЕНТИЧНОСТІ У ВІРТУАЛЬНОМУ МЕДІА-ПРОСТОРІ
| [ Скачать с сервера (94.4 Kb) ] | 19.01.2018, 21:00 |
| ЗМІСТ Вступ ……………………………………………………………………………....3 Розділ 1. Дослідження проблеми ідентичності в філософському дискурсі…..6 1.1. Становлення ідентичності за Еріком Еріксоном……………………..6 1.2. Поняття «модерної ідентичності» у філософії Чарльза Тейлора…...11 1.3. Ідентичність як відмова від соціальних ролей за Аленом Туреном..15 1.4. Концепція колективної ідентичності у Мануеля Кастельса……...…16 Розділ 2. Поняття віртуального медіа-простору…………………………….....21 2.1. Історія виникнення терміну «інформаціональне суспільство»……..21 2.2. Розуміння медіа-простору за Маршаллом Маклюеном………….....23 2.3. Поняття віртуального простору………………………………………27 Розділ 3. Ідентичність людини у віртуальному медіа-просторі………………30 3.1. Особливості формування і прояви віртуальної ідентичності………30 3.2. Взаємодія між реальною і віртуальною ідентичністю………………36 3.3. Криза ідентичності у віртуальному медіа-просторі………………….40 Висновки…………………………………………………………………………46 Список використаних джерел та літератури…………………………………...48 ВСТУП Актуальність дослідження полягає в тому, що з процесом глобалізації, який зачіпає усі аспекти сучасного світового простору виникає питання оптимальних методів та форм побудови нової моделі світу та окреслення місця та ролі людини в ньому. Суттєвий вклад в становлення цієї проблеми вносять інформаційно-комунікативні технології, які не тільки створюють новий технологічний уклад, але й новий комунікативний простір, нову соціокультурну реальність, включаючи в себе різноманітні форми спілкування, засоби масової інформації, а з кінця 20 століття і глобальну мережу інтернет. Техногенність виступає однією з визначальних характеристик сучасності. З появою інтерактивних комунікаційних систем в мережі Інтернет та мережевих технологій відбувається кардинальна зміна світосприйняття людиною і її способу життя. Вони трансформують світогляд сучасної людини, саму людину та культурне поле загалом. Тому однією з актуальних тем філософського осмислення є проблеми цілісності та трансформації особистості, які безпосередньо пов’язанні з питанням людської ідентичності. Проблема людської ідентичності вже давно постає у працях відомих філософів, зокрема А. Турена, Е. Еріксона, Ч. Тейлора та багатьох інших соціологів, філософів і психоаналітиків, котрі займаються дослідженням соціальної структури, її механізмів та ролі індивіда у цій моделі. Однак на сьогоднішній день даний феномен вимагає перегляду в сучасній науці, адже стає більш значущими для аналізу процесів, що відбуваються як у розвинутих суспільствах, так і в тих, що розвиваються. Ідентичність виступає призмою, через яку розглядається, оцінюється і вивчається велика кількість важливих рис сучасного життя. Розгляд особливостей конструювання особистості та її самопрезентації в сучасному комунікативному просторі, створеному інформаційно-комп’ютерними технологіями постає як одна з найактуальніших проблем філософських роздумів сьогодення. Важливим, стає дослідити як віртуальний комунікативний простір впливає на самоідентифікаю особистості, як відбувається реконструкція віртуальної ідентичності і які взаємовпливи переносять віртуальна та реальна ідентичності особистості. Близькою за тематикою і методами дослідження є соціологічні роботи Мануеля Кастельса, зокрема його дослідження інформаціонального суспільства, ідентичності в ньому та шляхів її формування. Також висвітленням цієї проблематики займаються: В.Л. Якубіна, Е.П. Белінська, С. Жижек, Д. Вайс та інші. Об’єктом дослідження є сучасні концепції ідентичності та їх особливості в контексті віртуального медіа-простору. Предметом дослідження є варіативність проявів ідентичності людини в умовах віртуального медіа-простору. Метою даної роботи є показати яким чином варіюються прояви ідентичності та її розуміння за умов сучасного віртуального медіа-простору. Досягнення мети дослідження включає попереднє розв’язання таких завдань: • окреслити розуміння ідентичності у дослідженнях Еріка Еріксона,Чарльза Тейлора та Алена Турена; • дослідити теоретичний потенціал концепції колективної ідентичності Мануеля Кастельса у "інформаціональному суспільстві"; • визначити розуміння медіа-простору в філософських роботах Маршалла Маклюена; • продемонструвати можливість взаємодії між реальною та віртуальною ідентичністю людини; • вказати на можливість кризи ідентичності у віртуальному медіа-просторі. Протягом написання роботи було використано порівняльно-історичний, біографічний, критичний та герменевтичний методи. Важливу роль в проясненні комунікативних засад публічного відіграло використання переваг міждисциплінарного підходу. Базовими при цьому є загальнонаукові принципи об’єктивності та історизму, систематизації та узагальнення досліджуваної проблеми. РОЗДІЛ 1. ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ІДЕНТИЧНОСТІ В ФІЛОСОФСЬКОМУ ДИСКУРСІ Концепт ідентичності є за своїм походженням соціальним, психологічним і філософським поняттям. Передумови до його ґрунтовного дослідження можна прослідкувати ще в античній філософії. На сьогоднішній день тема ідентичності не втратила актуальності, а навпаки можна стверджувати про збільшення зацікавленості до неї, адже багато філософів звертаються до неї в своїх дослідженнях. Даний термін бере своє походження від латинського «identicus» - цілковита схожість, що трансформується потім у англійське «identity», яке позначає тотожність, справжність й самобутність. У соціогуманітарному лексиконі цей термін починає вживатись у 70-х роках, коли активізуються процеси глобалізації і відбувається "діалог цивілізацій" – Заходу та Сходу. «Під ідентичністю у традиційних концепціях …прийнято розуміти результат самовизначення людини чи групи у соціальному сенсі, створення "образу – Я" та "образу – Ми", тобто віднесення/співвіднесення себе до тих чи інших спільнот за віковими, професійними, статевими, територіальними, етнічними, соціальними, культурними, цивілізаційними чи іншими ознаками». [4, с. 94] З огляду на це дефініціювання себе для Себе і для Інших та спосіб існування у спільності зі своїми та у відокремленості від Чужих виникає в процесах соціалізації. Ідентичність не є властивістю, тобто чимось таким, що дано індивіду від початку, а скоріш відношенням, яке формується, закріплюється чи трансформується в ході соціальної взаємодії. Довготривала традиція історії філософської думки відносно проблеми ідентичності особистості обумовила існування багатьох теорій присвячених даному феномену. До основних соціально-гуманітарних і соціально-філософських шкіл, що вибудували власні дискурси в межах теорії ідентичності, належать такі: 1. Цілісна теорія ідентичності, розроблена в межах психоаналізу (А. Адлер, Е. Берн, М. Кляйн, Ж. Лакан, 3. Фрейд, А. Фрейд, Е. Еріксон, К. Хорні, К.Г. Юнг). 2. Дослідження феномену ідентичності, здійснене в межах антропологічної традиції (Ф. Арьес, Р. Бенедикт, Р. Бос, М. Еліаде, А. Кардинер, К. Леві-Стросс, М. Мід, Е.Б. Тейлор), та пов’язаних з нею історичних, (Ф. Бродель, Ж. Ле Гофф, А. Тойнбі, О. Шпенглер) соціологічних та етнометодологічних шкіл (П. Бурд’є, Л. Відер, Г. Гарфінкель, М. Поллнер, X. Сакс, А. Сікурел, Й. Хейзінга). У межах цих досліджень індивідуальна ідентичність визначається як самотипізація індивідом самого себе за допомогою співвідношення з певними соціальними групами, яка є результатом засвоєння певних чинних у суспільстві моделей такої типізації. 3. Теорія ідентичності в межах зарубіжної та вітчизняної соціальної феноменології (П. Бергер, Б. Вальденфельс, Е. Гуссерль, Т. Лукман, Н. Луман, Д. Уолш, М. Шелер, А. Щюц). Ідентичність у цьому напрямі визначається як певний цілісний образ, який індивід складає про самого себе. Він постає незмінним у всіх життєвих ситуаціях, у яких усвідомлює себе індивід, і розгортається через поняття ідентифікації, тобто співвіднесення себе з певною соціальною групою. 4. Група джерел представлена сучасними роботами з соціальної філософії та методології суспільних наук, що є підґрунтям того дискурсивного простору, в якому розглядається проблема ідентичності. Йдеться, насамперед, про праці П. Бурдьє, Ю. Габермаса, Е. Гідденса, Н. Еліаса, Р. Рорті, М. Серто, П. Фейєрабенда. 1.1. Становлення ідентичності за Еріком Еріксоном Ерік Еріксон – американський психоаналітик, який став відомий своїм ретельним дослідженням поняття ідентичності, концепцією її становлення та кризових моментів, що з ним пов’язані. У своїй роботі «Ідентичність: юність та криза» Е. Еріксон пропонує два формулювання поняття ідентичності. Перш за все, як особистісної ідентичності -- суб’єктивне «натхнене відчуття тотожності і цілосності» [25, c.28] людини, засвоєний і прийнятий нею образ себе, почуття володіння власним «я», незалежно від змін «я» та ситуацій. Також автор визначає групову ідентичність як «єдність особистої і культурної ідентичностей, що беруть початок в минулому народу» [25, с.29]. Такий синтез може носити як позитивний, так і негативний характер. Негативні його сторони проявляються саме тоді, коли приналежність до певного етносу, релігії чи культури стає на заваді особистісному розвитку, інтелектуальному зростанню. Але разом з тим така культурна ідентичність, співвідносячись з іншими здатна пробуджувати відчуття гордості, що свідчить про наявність внутрішньої свободи, наприклад, від більш впливових групових ідентичностей. Еріксон побудував оригінальну епігенетичну систему розвитку людини на протязі життя, заклавши в його основу вчення про розвиток ембріону. Тобто для пояснення психології життєвого шляху людини автор використовує біологічний принцип: «все, що розвивається, має вихідний план розвитку, відповідно до якого з'являються окремі частини – кожна, з яких має свій час домінування, -- поки всі ці частини не складуть здатного до функціонування цілого» [25, с.101]. Таким чином кожна кризова ситуація в становленні ідентичності має свій біологічний відповідник та причину фізіологічного характеру. Однією з основних координат ідентичності являється життєвий цикл. Оскільки ми виходимо з припущення, що не лише до підліткового віку індивід розвиває передумови свого психологічного росту, розумового дозрівання та соціальної відповідальності, які необхідні йому для проходження стадій, названих кризовими. Фактично, йдеться про перехід людини від однієї ідентичності до іншої на основі синтезу отриманого досвіду і накопичених ідентифікацій, які у певні періоди життя потребують переконфігурації відповідно до нового типу завдань. Говорячи про ідентичність не можна оминути таке поняття Еріксона як «криза ідентичності». Пояснюючи дане поняття психолог згадує ветеранів Другої світової війни, які проходили курс реабілітації після втрати відчуття власної тотожності. Як виявилось, вони не були контуженими чи симулянтами. Через екстремальні умови війни солдати втратили той контроль над собою, що називається «внутрішньою силою» або «его». Такі ж внутрішні конфлікти з’являються і у молодих або зрілих людей у переломні миті життя. Такий стан зумовлений внутрішньою та зовнішньою необхідністю змін. Наприклад, коли юнак втрачає відчуття себе, своєї особистості і отримує натомість внутрішнє, скоріше інтуїтивне розуміння, що жити як підліток він більше не може, але нової моделі поведінки теж поки що немає. За автором кризу ідентичності спричиняє попереднє її «змішування» -- втрата впевненості в собі. «Криза ідентичності» пов’язана з історичними кризами, так як вони демонструють потенціал для розуміння одне одної. «Криза тепер розуміється як неминучий поворотний пункт, критичний момент, після якого розвиток поверне в ту чи іншу сторону, використовуючи можливості зростання, здатність до одужання і подальшої диференціації» [24, c.25]. Тобто неуникненність потенційних змін та зламів на шляху становлення ідентичності не розглядається автором як щось таке, чому варто протидіяти. Навпаки криза позначає в нього стимул для подальшого розвитку та формування здатності до пристосування. Формування ідентичності передбачає процес відображення і спостереження, що відбувається на усіх рівнях психічної діяльності. За допомогою нього індивід оцінює себе з точки зору інших, які одночасно оцінюють його у порівнянні з собою в рамках значимої для них типології. У той же час він оцінює їх судження про нього з точки зору того, як він сприймає себе у порівнянні з ними і з тими типами, що значимі для нього. Цей процес є переважно підсвідомим, за винятком, коли внутрішні чи зовнішні умови посилюють усвідомлення ідентичності. «Процес перебуває в постійній зміні та розвитку: в найбільш сприятливому варіанті це процес постійної диференціації, і він стає все більш змістовним по мірі того, як розширюється коло значущих для індивіда осіб: від матері до всього людства» [24, c.32] Процес формування ідентичності починається вже тоді, коли дитина вперше «по-справжньому» зустрічається з матір’ю і триває все життя. Він тісно пов’язаний з можливістю індивіда пізнавати інших. Наостанок, для більш цілісного уявлення про ідентичність, її формування та особливості Е. Еріксон пропонує вісім стадій розвитку ідентичності. Характерною рисою цього шляху є те, що на кожному етапі людина вимушена робити вибір між двома альтернативними фазами рішення вікових та ситуативних завдань розвитку. Характер вибору позначається на подальшому житті людини, особливо, на її успіхах та невдачах. Автор виокремлює такі вісім стадій становлення ідентичності: I. Довіра-недовіра(перший рік життя). На даному етапі у немовляти визначається вектор довіри до зовнішнього світу через поглинання кольорів, світла, тепла, звуків, посмішок, жестів тощо. Критерієм успішності проходження цього етапу є можливість дитини перебувати якийсь час без матері. II. Прогресуюча автономність – сором, сумнів(18 місяців-4 роки). Характеризується появою першої самостійності дитини, що спричинюється появою здатностей пересуватись, говорити, мислити. В цьому віці у індивіда формується уявлення про те, яким він є для зовнішнього світу та що бачать у ньому люди. III. Ініціатива – відчуття провини (4-6 років). Через розширення простору життєдіяльності дитина починає ставити собі цілі, проявляє винахідливість у заняттях, іграх, спілкуванні, фантазуванні. На цьому етапі дитина оволодіває реальністю через планування і експериментування. Для цього віку визначальним є визначення соціальних ролей, так як збільшується кількість людей для ідентифікації (друзі в дитячому садку, вихователі і т.д., а не тільки батьки). Внаслідок такої взаємодії з оточуючими починають закладатися основи нового етапу формування ідентичності. IV. Творення – відчуття неповноцінності (6-11 років). Початок навчання в школі поєднується із засвоєнням знань, формуванням умілості та компетентності. На цьому етапі пріоритетним стає суспільне схвалення власної діяльності. За відсутності схвалення з боку інших у дитини спостерігається поява відчуття неповноцінності. V. Ідентичність – сплутана ідентичність (11-20 років). Вирішальною цю стадію робить той так, що відбувається вагання підлітка між ідентифікацією «я» та негативною плутаниною ролей. Якщо йому вдалося об’єднати все, що він про себе знає в єдине ціле, осмислити, пов’язати зі своїм минулим і накласти це на свої плани на майбутнє, то є всі шанси на успішне формування ідентичності. Коли ж ні, то підлітка чекає сплутана ідентичність, сумніви щодо власного місця в соціумі та не чітка життєва позиція. VI. Інтимність – ізоляція (21-25років ). На цьому етапі психо-соціальна ідентичність уже сформована, але є два варіанти її подальшого поводження. Перший характеризується тим, що наступними кроками для людини стає розширення та закріплення соціальних зв’язків. Наприклад, дружніх та сімейних – в пріоритеті може з’явитися бажання завести дитину. Другий полягає в цілковитій ізоляції особистості зі сплутаною ідентичністю. VII. Генеративність – стагнація (25-60років). Ця стадія позначає найдовший відрізок людського життя, що характеризується зрілістю й відсутністю будь-яких кардинальних змін у психічному й соціальному житті людини. Сутність індивіда проявляється саме через дві моделі поведінки з людьми, які є протилежними. Перша спрямована на допомогу всьому людству, на позитивну взаємодію не тільки зі звичним колом спілкування, а і з суспільством у доступному для людини сенсі цього слова. Характерною ж рисою другою моделі є зацікавленість людини лише самою собою. В такому випадку ціллю всього життя стає задоволення виключно власних потреб. VIII. Інтегративність – безвихідь (60років і більше). Останній, завершальний етап людського життя присвячений підведенню підсумків. На їх основі може сформуватись подальша насолода зробленим або приречене усвідомлення того, що все вже позаду і більше нічого не можна змінити. Таким чином, можна зробити висновок, що ідентичність формується під впливом двох ключових, нероздільних факторів: внутрішнього і зовнішнього світу. Велику роль відіграє також життєвий досвід і безпосередні стосунки з оточуючими. Важливо те, що кожен з розглянутих елементів вітальної особистості системно пов’язаний з усіма іншими й усі вони залежать від розвитку та послідовності появи кожного елементу. 1.2. Поняття «модерної ідентичності» у філософії Чарльза Тейлора Близькою до теорії «кризи ідентичності» Е. Еріксона та не менш важливою для формування уявлення про становлення ідентичності людини та трактування цього поняття є концепція Чарльза Тейлора, відомого канадського філософа другої половини ХХ століття. Він сформулював її у таких своїх працях як «Джерела особистості. Становлення сучасної ідентичності» та «Етика автентичності», що були присвячені дослідженням у галузі політичної філософії, соціальної філософії, історії філософії та інтелектуальної історії. Читаючи його працю «Джерела себе», окрім власних визначень ідентичності в парадигмі моралі, ми знаходимо також поняття «кризи ідентичності», яке було характерне для філософії Е. Еріксона. Хоча Тейлор робить акцент на висвітленні терміну «модерна ідентичність», кризові стани знаходять своє вираження і в його концепції. Що ж до місця даних творів у соціальній філософії і досліджених у ній питань самості, моралі, особливостей модерного способу життя та специфіки людської ідентичності, то з впевненістю можна сказати, що праці Тейлора вважаються не просто показовими у цьому відношенні, а навіть фундаментальними. Тейлор присвятив свої роботи тому, щоб обґрунтувати та надати чітке визначення «модерній ідентичності». Він виділяє три формотворчі аспекти, без яких її поява не є можливою. По-перше, усвідомлення себе як самості, що формується через відчуття самих себе як істот із внутрішньою глибиною. Цей аспект він називає модерним внутрішнім виміром особистості. По-друге, починаючи з періоду ранньої модерності відбувається розвиток утвердження звичайного життя. Таке піднесення повсякденності стало можливим саме внаслідок потужних секуляризаційних процесів. По-третє, важливим для формування модерної ідентичності було утвердження експресивіського уявлення про природу як джерело внутрішньої моралі. Згідно з Тейлором людська ідентичність – це її власна відповідь на питання «хто я?». Відповідаючи на це запитання людина одразу позначає своє розташування в певній системі координат. Тут виявляється паралель з філософськими поглядами Еріксона, оскільки Тейлор прирівнює нездатність відповісти на це питання до «кризи ідентичності». «Але на це питання необов’язково відповідати, називаючи ім’я та наводячи родовід. Насправді відповідь на це питання дає розуміння, що саме для нас є особливо важливим. Знати, хто я - це різновид знання про те, де я перебуваю (where I stand). Моя ідентичність визначається зобов’язаннями та ототожненнями, що створюють рамку або обрій, в яких я щоразу можу намагатись визначити, що становить для мене благо чи цінність, або що належить зробити, або що я схвалюю чи заперечую. Інакше кажучи, це обрій, в якому я здатний зайняти власну позицію» [3, с. 44-45]. Таким чином Тейлор пояснює важливу роль ідентифікації себе з власними вподобаннями та принципами, на противагу простому ототожненню себе з фактичним існуванням в певному соціальному класі та приналежністю до певного роду. Для деяких людей орієнтиром у становленні їх ідентичності є релігійна, національна або ж територіальна приналежність. І справді, притримуючись даної позиції життя стає набагато простішим, адже можна покладатися на авторитет й не формулювати власної самобутньої позиції. Наприклад, у віруючих людей завжди розставлені пріоритети таким чином, що те, що для них становить цінність і є значущістю не викликає зайвих питань та сумнівів. Тому при визначенні дихотомії «добро-зло» вони цілковито покладаються на авторитет священних текстів. І навіть більше, коли мова йде про ідентичність, приналежність виходить за рамки просто однієї з характеристик людини. Натомість вона стає обрамленням, крайньою межею на лінії безпеки для ототожнення, що визначає ідентичність. | |
| Просмотров: 496 | Загрузок: 15 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |