| Главная » Файлы » Магистерские работы » Магистерские работы |
Поняття медіації та практика її застосування в Україні
| [ Скачать с сервера (462.5 Kb) ] | 27.05.2017, 23:44 |
| ЗМІСТ Зміст 2 Магістерське завдання 3 Календарний план 4 Реферат 6 Анотація 7 The Summary 7 Вступ 8 Розділ І. Теоретико-правові основи інституту медіації в цивільному процесі України 10 1.1. Поняття, зміст та основні ознаки інституту медіації в цивільному процесі України 10 1.2. Основні принципи інституту медіації в цивільному процесі України 21 1.3. Моделі медіації в Україні та зарубіжних країнах 36 Розділ ІІ. Правове регулювання інституту медіації в цивільному процесі України 51 2.1. Передумови запровадження медіації в цивільному процесі України 51 2.2. Процедура медіації та особливості правового статусу її учасників 60 2.3. Проблеми та перспективи правового регулювання інституту медіації в цивільному процесі України 72 Висновки 90 Список використаних джерел 93 ЗАТВЕРДЖЕНО: Науковий керівник: д.ю.н., професор Притика Юрій Дмитрович "20" квітня 2014 року МАГІСТЕРСЬКЕ ЗАВДАННЯ Пігун Аліна, студентка 2 року навчання денної форми за спеціальністю "Правознавство" 1. Тема роботи:Поняття медіації та практика її застосування в Україні 2. Термін здачі роботи керівнику для підготовки відгуку: 20.04.14р. 3. Робота виконується на базі:Київського національного університету імені Тараса Шевченка 4. Теоретичне завдання: аналіз спеціальної юридичної наукової літератури, законодавства та проектів нормативно-правових актів України, інших країн та практики його застосування. 5. Практичне завдання: розробка пропозицій із запровадження інституту медіації в цивільному процесі України. 6. Сфера застосування результатів роботи: наукова діяльність та практична діяльність Верховної Ради України. Після запровадження інституту медіації в законодавство, - також діяльність професійних медіаторів.. 7. Завдання вручено студенту: 10.02.2014. ЗАТВЕРДЖЕНО: Науковий керівник: Притика Юрій Дмитрович "10" лютого 2013 року КАЛЕНДАРНИЙ ПЛАН Пігун Аліна, студентка 1-го року навчання магістратури денної форми за спеціальністю "Правознавство". 1. Тема роботи:Поняття медіації та практика її застосування в Україні № Види робіт План Фактично 1. Підбір наукової літератури та законодавства за темою дослідження лютий-березень 2013 2. Підготовка першого розділу роботи та здача науковому керівнику на перевірку квітень-вересень 2013 3. Підготовка другого розділу роботи та здача керівникові на перевірку жовтень-листопад 2013 4. Підготовка остаточного варіанту та оформлення роботи, підготовка відповідних документів для впровадження результатів грудень-січень 2013-2014 5. Доопрацювання першого та другого розділу,складання тез лютий-березень 2014 6. Підготовка реферату, анотацій та доповіді квітень 2014 7. Оформлення і подання роботи на кафедру квітень 2014 Студент РЕФЕРАТ Магістерська робота, 97 с., використано джерел 96. КЛЮЧОВІ СЛОВА – альтернативні способи вирішення спорів, медіація, медіаційна процедура, медіатор, примирення, посередництво, конфлікт. ОБ'ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ - суспільні відносини, які складаються у сфері вирішення цивільно-правових конфліктів. ПРЕДМЕТ ДОСЛІДЖЕННЯ – інститут медіації в цивільному процесі України. МЕТА ДОСЛІДЖЕННЯ: підготовка пропозицій щодо запровадження в цивільному процесуальному законодавстві України інституту медіації як альтернативного способу вирішення спорів. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ –розроблено пропозиції щодо прийняття проекту Закону України про медіацію, що регулює відносини з проведення процедури медіації, правового статусу учасників медіації, порядку його підготовки, а також інші відносини у сфері медіації в цивільному процесі України; СФЕРА ЗАСТОСУВАННЯ: законодавча практика – прийняття спеціалізованого закону про медіацію; наукова діяльність – дослідження правової природи, особливостей і практики застосування інституту медіації в цивільному процесі України в порівнянні з регулюванням цієї процедури в зарубіжних країнах; учбовий процес – проведення навчально-методичних заходів із вивчення інституту медіації в цивільному процесі України. АНОТАЦІЯ Пігун Аліна Андріївна. Поняття медіації та практика її застосування в Україні. Магістерська робота. Кафедра цивільне судочинство юридичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. В роботі досліджено правову природу поняття медіації в цивільному процесі України; аналізуються історія запровадження відповідного інституту в зарубіжних країнах та здійснюється порівняння із сучасними вітчизняними реаліями; систематизовано підходи щодо визначення принципів, моделей, переваг і недоліків медіації як примирної процедури; аналізується сучасний стан законодавства у сфері вирішення цивільно-правових спорів, визначено передумови запровадження медіації в цивільному процесі України. Розроблені пропозиції по запровадженню законодавства щодо здійснення медіаційної процедури в цивільному процесі України. THE SUMMARY Alina Pigun. The Concept of Mediation and Its Practical Application. The Master paper. The department of civil litigation of law faculty of Taras Shevchenko National University. The paper deals with the examination of the legal nature of the concept of mediation in civil procedure law; analysis ofthe history of the relevant institute in foreign states implementing; performance ofits comparison with temporary domestic legal reality; systematization of different points of view concerning principles, models, advantages and disadvantages of mediation as ADR; analysis of the current legislation on civil disputes resolution; preconditions definition of the mediation in civil procedural law of Ukraine. The proposals to introduce the relevant legislation to implement the concept of mediation in civil procedural law of Ukrainewere developed. ВСТУП Розвиток світових тенденцій щодо проголошення людини найвищою соціальною цінністю потребує створення ефективного механізму захисту суспільних інтересів людини та громадянина, чіткої правової системи та належного функціонування всіх гілок влади, зокрема судової. На жаль, через наявність великої кількості цивільно-правових спорів між різними членами суспільства зумовлює надзвичайну перевантаженість судової системи, через яку нівелюється можливість оперативного та ефективного розгляду зазначених вище конфліктів. Альтернативою судовому способу захисту прав і законних інтересів громадян є інститут медіації в цивільному процесі, який передбачає самостійне врегулювання цивільно-правового спору його сторонами за участю професійного посередника-медіатора, який спрямовує їх на досягнення взаємовигідного результату. Актуальність теми дослідження. Проведення комплексного реформування системи захисту прав та інтересів особи, пошук якісно нових методів захисту порушених, невизнаних чи оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб, впровадження процедури вирішення приватно-правових спорів шляхом проведення медіації на законодавчому рівні та вдосконалення чинного процесуального законодавства є дійсно актуальними питаннями в існуючих реаліях вітчизняної правової системи. На даний момент в Україні відсутнє єдине дослідження з питань медіації в цивільному процесі, яке могло би стати орієнтиром для нормативно-правового запровадження медіації в цивільному процесі України, наша робота є першою спробою систематизації знань у цій сфері. Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом вивчення в межах роботи виступають суспільні відносини з вирішення цивільно-правових спорів у порядку медіації із залученням професійного посередника. У свою чергу, предметом дослідження виступають основні історико-теоретичні положення медіації в цивільному процесі України, як-то поняття, зміст, ознаки, принципи та моделі медіації у світі; правове регулювання цього інституту в Україні. Головною метою роботи є загальна систематизація існуючих наукових напрацювань з питань медіації в цивільному процесі, яка б дозволила практичне запровадження цього інституту в Україні, а також вироблення власних науково-теоретичних поглядів на основні аспекти медіаційної процедури. Методи дослідження. В ході роботи було застосовано такі загальнонаукові методи, як аналітичний, синтетичний, діалектичний і структурно-функціональний. Окрему увагу слід приділити системному підходу до з’ясування змісту основних аспектів медіації в цивільному процесі України. Серед правових методів роботи нами найбільше було застосовано порівняльно-правовий метод, оскільки досліджуваний інститут вже зараз перебуває на етапі активного розвитку у США, Західній і Центральній Європі, а тому вивчення їх досвіду в цих питаннях є надзвичайно важливим і змістовним. Структура роботи. Дослідження складається із двох розділів, які умовно можна позначити як теоретична та практична частини. Так, у Розділі І «Історико-теоретичні основи інституту медіації в цивільному процесі України» нами було розкрито основні ознаки та характерні особливості медіаційної процедури, її принципи та моделі. У свою чергу, Розділ ІІ «Правове регулювання інституту медіації в цивільному процесі України» присвячено аналізу існуючих передумов запровадження медіаційної процедури, а також дослідженню тенденцій до розвитку такого способу альтернативного вирішення спорів в Україні. РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ІНСТИТУТУ МЕДІАЦІЇ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ 1.1. Поняття, зміст та основні ознаки інституту медіації в цивільному процесі України Медіація являє собою один із найбільш поширених у світі способів альтернативного вирішення спорів, який передбачає участь незалежної особи. У свою чергу, під позасудовим вирішенням спорів, опираючись на прийняте в англо-американському мовному просторі поняття Alternative Dispute Resolution, розуміють процедури, в яких конфлікти вирішуються позасудово за участі третьої сторони. Уперше термін «альтернативне вирішення спорів» став застосовуватися в США для позначення гнучких і неформальних процедур урегулювання конфліктів, які виникли на противагу складному та громіздкому офіційному правосуддю, стали його альтернативою. Серед методів альтернативного вирішення спорів – переговори, третейське судочинство, міжнародний арбітраж і досліджувана нами процедура медіації. Одразу слід зазначити, що як в Україні, так і в інших країнах колишнього СРСР медіація ще не набула широкого поширення, що насамперед пов’язано з її яскраво вираженим приватноправовим характером, який не був властивий системі права радянського періоду, а також специфікою взаємодії сторін та медіатора. Вивченню змісту та сутності поняття «медіації» приділила свою увагу низка вчених, серед яких можна виділити роботи А. Я. Анцупова, В. М. Баранова, О. О. Бєлікова, О. М. Бобрової, Н. Л. Бондаренко-Зелінської, Є. О. Борисової, Г. Брука, С. В. Васильчака, А. О. Горової, В. А. Жмудь, В. В. Землянської, Г. Зера, Г. І. Єрьоменко, С. І. Калашникової, Р. Г. Коваля, Н. Н. Леннуара, К. В. Михайлової, Ю. А. Михальського, Н. П. Осіпової, І. В. Панової, Т. О. Подковенко, Ю. Д. Притики, О. М. Спектор, А. І. Шипилова, В. Ф. Яковлева та інших видатних вчених та практиків. Тим не менш, не дивлячись на велику кількість досліджень з питань медіації як в Україні, так і за кордоном, у вітчизняній юридичній літературі досі не було розроблено єдиної конгруентної праці, яка би розкривала питання поняття, змісту та основних ознак медіації в цивільному процесі України. Актуальність вивчення медіації в цивільному процесі України пояснюється надзвичайною поширеністю цього інституту в зарубіжних країнах. Це підтверджується, наприклад, тим, що у країнах Європи 80 % спорів, що перебувають у провадженні суду і передаються на медіацію, вирішуються без судового розгляду [1, с. 179], оскільки медіаційна процедура дозволяє зменшити часові, фінансові та інституційні витрати як з боку сторін конфлікту, так і з боку держави. У США, країні яка дуже інтенсивно застосовує способи альтернативного вирішення спорів під час вирішення цивільно-правових спорів, медіацію використовують з 60-х років ХХ ст. Основою формування цього способу альтернативного вирішення спорів стали застосовувані ще квакерами та єврейськими громадами (на кшталт Jewish Conciliation Board) способи втручання (інтервенції) у різні види конфліктів – спори про спадкування, власність або з питань сімейного права – які, у свою чергу, брали початок з давньоєврейських традицій. У 1982 р. в США було вже понад 300 осіб і організацій, які займалися медіацією під час урегулювання сімейних конфліктів [2]. Теоретичні основи поняття медіації були розроблені представниками Гарвардської школи. Тим не менш, не дивлячись на єдине походження даної концепції, існують різні підходи до розуміння сутності поняття «медіація». Так, у США під класичною процедурою медіації розуміють саме процедуру, коли сторони, між якими виник спір, обирають нейтрального посередника, який допомагає знайти взаємовигідне вирішення проблеми. Крім класичного поняття «медіація», в Європі під даним терміном часто розуміється ще й «примирення за допомогою судді або арбітра». Тоді як синонімом до медіації приводять слово «conciliation», яке в юридичному змісті означає примирення сторін [3, с. 157]. Однак примирення, на нашу думку, є лише одним із можливих наслідків медіації. Зазначимо, що сьогодні термін «медіація» є міжнародно визнаним, а тому досить сумнівним є використання поняття «посередництво», яке також іноді застосовують у літературі як синонім «медіації». Поняття «медіація» походить від лат. mediare, що означає «бути посередником». У перекладі з англійської мови термін «медіація» – mediation – означає посередництво, клопотання, заступництво. З практичного погляду медіацію можна розуміти у широкому та вузькому сенсі: як самостійний спосіб альтернативного вирішення спорів та як безпосередній процес, фактичні дії, спрямовані на сприяння сторонам у вирішенні спору. У сучасній юридичній та конфліктологічній літературі є різні визначення медіації. Найчастіше поняття «медіація» розкривають через поняття процесу, методу, засобу, а також як опис діяльності медіатора [96]. Одним із перших дослідників природи медіації був Л. Фуллер, який даний феномен розглядав у більш широкому контексті уявлень про те, як і якими засобами повинне організовуватися життя в суспільстві. Примітно, що Л. Фуллер почав досліджувати медіацію ще до 70-х рр. минулого сторіччя. Причому предметом його аналізу була саме приватна медіація, в межах якої сторони вільні у виборі нейтрального посередника й процесуальних правил, що підлягають застосуванню [4, c. 166]. Згодом у США з’явиться різновид медіації як інституту публічного процесуального права, який буде суттєво відрізнятися від вихідного варіанту. Формальне визначення медіації міститься у ст. 1 Типового закону ЮНСІТРАЛ (Комісії ООН з міжнародного торгового права) за 2002 р. щодо міжнародних комерційних арбітражних процедур, згідно з якою медіацію можна визначити як «процес ..., коли сторони залучають третю особу або осіб ... з метою надання ними допомоги у мирному врегулюванні спорів, що виникають із приводу контрактних чи інших правових відносин, або пов’язані з ними. Мировий посередник не має права нав’язувати сторонам способи врегулювання спору» [5]. Отже, це визначення містить основні ознаки медіації: третю сторону залучають за рішенням сторін спору, головною метою такого залучення є мирне врегулювання спору, спосіб урегулювання спору, запропонований третьою стороною, не є обов’язковим для сторін. Центр із ефективного вирішення спорів також визначає медіацію як процес, наголошуючи на таких його ознаках, як гнучкість та конфіденційність, і зазначає, що під час такого процесу незалежна сторона активно допомагає зацікавленим сторонам досягти згоди щодо врегулювання конфлікту або суперечки, але останнє слово під час ухвалення рішення чи умов угоди з урегулювання спору залишається за зацікавленими сторонами [6]. У цьому визначенні також звернуто увагу на таку ознаку третьої сторони, як нейтральність, що, як буде сказано далі, є однією з обов’язкових ознак медіатора, а також наголошено на його активній позиції з урегулювання спору. На особливостях вимог до медіатора наголошують також Н. Бондаренко-Зелінська [1, с. 180] та І. Дутка [7, с. 204], визначаючи медіацію відповідно як «переговорний процес, що здійснюється за допомогою незалежної сторони – кваліфікованого посередника (медіатора)» та «добровільний і конфіденційний процес, у якому фахово підготовлена незалежна особа за згодою сторін допомагає їм вирішити конфлікт». В. Самохвалов визначає медіацію одночасно і як «процес розв’язання конфлікту, у якому незалежна третя сторона, що називається медіатором або посередником, сприяє добровільній взаємовигідній згоді під час вирішення спору між сторонами конфлікту», і як «метод вирішення спорів, за якого незалежна третя особа (медіатор), допомагає сторонам дійти прийнятного варіанта вирішення спору, сприяючи їх порозумінню, вносячи ясність в узгоджені та спірні питання, допомагаючи їм зрозуміти позиції одна одної, пропонуючи варіанти врегулювання тощо» [8, с. 176]. К. Манішева розглядає медіацію як засіб урегулювання спору за допомогою незалежного, нейтрального посередника, який сприяє сторонам у досягненні угоди [2]. На думку керівника Українського Центру Медіації Г. Єрьоменко, медіація – це процес, під час якого зустрічаються дві або більше сторін за присутності третьої нейтральної сторони (медіатора), яка сприяє досягненню сторонами взаємної згоди з вирішення спору [9, с. 22]. Деякі автори визначать медіацію за характеристикою діяльності медіатора як «професійне керівництво переговорами третьою особою, яка таким чином сприяє сторонам у самостійному пошуку компромісу» [10, с. 109] або як «сприяння третьої сторони двом (або більше) іншим у пошуках компромісної угоди в конфліктній ситуації» [11, с. 124]. Е.М. Рунессон та М.-Л. Гі пропонують визначати медіацію як «примирення і знаходження конструктивного підходу до врегулювання суперечки, який дає змогу виявити важливі для обох сторін питання; під різним кутом розглядає предмет спору; дає змогу використати конфлікт як “інструмент навчання” і основу для покращання відносин між сторонами. Медіація забезпечує сторонам можливість відновити або іноді й розпочати переговори» [12, с. 32]. Таке визначення викликає певну критику, оскільки у цьому разі йдеться вже про результат медіації, а не про визначення самого явища. На нашу думку, очевидним є той факт, що медіація являє собою не власне примирення сторін, а процес посередництва, в якому беруть участь сторони конфлікту та професійний медіатор, який застосовує спеціальні знання та навички. Крім того, до самого процесу медіації міжнародно-правовими актами висувається низка вимог, а тому зведення розуміння сутності поняття «медіація» лише до результати цього процесу є, з нашої точки зору, некоректним. Проект Закону України про медіацію дає таке визначення: медіація – позасудова процедура врегулювання конфлікту шляхом переговорів за допомогою одного або декількох посередників (медіаторів) [88]. У свою чергу, на думки О. М. Спектор, медіація – це самостійний спосіб альтернативного вирішення спорів, який полягає у забезпеченні прийняття сторонами самостійного компромісного взаємоприйнятного рішення зі спору в процесі безпосереднього чи опосередкованого спілкування за сприянням обраної сторонами за взаємною згодою незалежної третьої особи [14, с. 119]. Дослідники інституту медіації Б. Леко та Г. Чуйко визначають її як процес переговорів за участю нейтральної третьої сторони – медіатора, яка веде цей переговорний процес, вислуховує аргументацію сторін щодо суті суперечки, дає кваліфіковані поради й активно допомагає сторонам самостійно прийняти рішення, що задовольнить учасників переговорів [4, с. 163]. | |
| Просмотров: 1166 | Загрузок: 60 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |