| Главная » Файлы » Магистерские работы » Магистерские работы |
ПРОБЛЕМИ ЕКОЛОГО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ
| [ Скачать с сервера (139.4 Kb) ] | 04.08.2017, 13:09 |
| ВСТУП РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ПІДХОДИ ДО СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У СФЕРІ ЕКОЛОГІЇ 1.1 Розвиток наукової думки про юридичну відповідальність у сфері екології, її правові форми та види…………………………………………………………… 1.2 Вплив міжнародно-правового механізму відповідальності на формування інституту юридичної відповідальності…………………………………………. 1.3 Становлення та розвиток законодавства про юридичну відповідальність у сфері екології в Україні…………………………………………………………… РОЗДІЛ ІІ. ПРОБЛЕМИ ЕКОЛОГО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ: ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ. 2.1 Поняття та юридичні ознаки права еколого - правової відповідальності… 2.2 Загальна характеристика правових форм та видів еколого-правової відповідальності………………………………………………………………… 2.3 Обчислення екологічної шкоди, заподіяної правомірними діями та екологічними правопорушеннями…………………………………………… РОЗДІЛ ІІІ. ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВОПОРУШЕННЯ: ПОНЯТТЯ, ЗМІСТ ТА ОСОБЛИВОСТІ. 3.1 Поняття та юридичні ознаки екологічного правопорушення…………………. 3.2 Склад екологічного правопорушення………………………………………….. 3.3 Еколого-правові санкції та проблеми їх застосування………………………….. 3.4 Проблеми правової профілактики екологічних правопорушень………………. ВИСНОВКИ……………………………………………………………………… СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………… ВСТУП Актуальність теми дослідження. Одним з найбільш важливих засобів та гарантій забезпечення екологічної безпеки закріплено Конституцією України, а саме право кожної особи на безпечне для життя і здоров’я довкілля. Тому однією з основних функцій державної політики є саме охорона навколишнього природного середовища від різного роду негативних впливів, забезпечення раціонального використання, збереження і відновлення природних об'єктів та ресурсів, охорона і захист екологічних прав та інтересів громадян. Формування стійкого і стабільного екологічного правопорядку викликає необхідність існування певних засобів зміцнення такого правопорядку. До найефективніших правових засобів зміцнення екологічного правопорядку належать заходи юридичної відповідальності. Такі правові заходи є обов’язковим елементом врегулювання суспільних відносин. Вони спрямовують свій вплив на належну поведінку осіб. Водночас, складність і багатоаспектність даної теми і надалі зумовлює нагальну потребу в її вивченні, оскільки ряд досліджень проводилися не у сучасний період, стосувалися минулих періодів розвитку юридичної відповідальності, базувалися на застарілому законодавстві, проводились через призму загальних напрямів досліджень відповідно до їх тематики, а тому окремі важливі положення залишились не розробленими повністю та носять дискусійний характер. Обраний напрямок магістерської роботи є актуальним саме як для науки екологічного права так і екологічного законодавства. Ступінь наукової розробки теми. Науково-теоретичне підґрунтя дослідження склали наукові праці фахівців еколого-правової та юридичної відповідальності у галузі екологічного права, а саме досліджень таких вчених, як: Андрейцев В. І., Байсалов С. Б., Балюк Г.І., Бринчук М.М., Власенко В.В., Ефимова Е.И., Жевлаков Э.Н., Ивакин В.И., Каракаш І.І., Колбасов О.С., Петров В. В., Слепенкова О.А., Шемшученко Ю.С. Мета і завдання дослідження. Основна мета магістерської роботи полягає в тому, щоб на базі досягнень екологічної науки розкрити й узагальнити теоретичні та практичні засади юридичної відповідальності за екологічним законодавством. Визначена мета досягається постановкою і виконанням таких завдань: - з’ясувати історико-теоретичні аспекти становлення та розвитку інституту юридичної відповідальності; - визначити міжнародний механізм впливу на даний інститут; - визначити та охарактеризувати екологічне законодавство, а саме інститут юридичної відповідальності; - проаналізувати та визначити різні позиції еколого-правової відповідальності; - дослідити суть та правову природу екологічного правопорушення. Об’єктом дослідження магістерської роботи є суспільні відносини, з приводу настання юридичної відповідальності за екологічним законодавством. Предметом магістерської роботи є вітчизняне законодавство, а також міжнародно-правові акти, наукові доктрини у сфері досліджень інституту юридичної відповідальності. Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дослідження в магістерській роботі використано сукупність методів наукового пізнання. Методологічна основа дослідження представлена історико-правовим (історичне формування інституту юридичної відповідальності), порівняльно-правовим (дослідження механізмів міжнародно-правового впливу, а також порівняння законодавства різних країн), логічного методу (стадія притягнення правопорушника до відповідальності), Наукова новизна одержаних результатів. Практичне значення одержаних результатів РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ПІДХОДИ ДО СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ ЮРИДИЧНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ У СФЕРІ ЕКОЛОГІЇ 1.1 Розвиток наукової думки про юридичну відповідальність у сфері екології, її правові форми та види Охорона навколишнього природного середовища від різного роду негативних впливів, забезпечення раціонального використання, збереження і відновлення природних об'єктів та ресурсів, охорона і захист екологічних прав та інтересів громадян нині є однією з основних функцій держави. Зараз людство досягло такого рівня розвитку, коли практично будь-яка дія людини спричинює вплив на навколиш¬нє природне середовище. Це зумовлює існування величезного ма¬сиву еколого-правових нормативних актів, які спрямовані на вре¬гулювання і охорону відносин у цій галузі. Формування стійкого і стабільного екологічного правопорядку викликає необхідність існування певних способів зміцнення такого правопорядку. До найефективніших правових засобів зміцнення екологічного правопорядку належать заходи юридичної відповідальності, які застосовуються до осіб, винних у порушенні екологічного законодавства. Правовий інститут відповідальності є обов'язковим елементом механізму правового регулювання суспільних відносин. Він спрямовує поведінку правозобов'язаного суб'єкта і уповноваженої особи до належної поведінки. Способи і заходи такого спонукання різноманітні. Вся їхня сукупність становить загально-правову категорію юридичної відпові¬дальності. При цьому проблеми правової відповідальності в юридичній науці займають одне з центральних місць. Причому різні аспекти юридичної відповідальності розкривалися як на загальнотеоретичному рівні, так і на рівні різних галузей права. Дослідженнями в області юридичної відповідальності в різний час займалися багато вчених-науковців. У юридичній науці склалося декілька теоретичних підходів до розуміння юридичної відповідальності. Одні автори зводять її тільки до різновиду санкцій, інші розуміють під нею сам процес їх застосування, треті представляють її у вигляді охоронних правовідносини, що виникає між порушником і державними органами. Як зазначає М.О. Духно, юридичні види відповідальності серед інших заходів мають найвищий рівень правоспонукання суб'єктів суспільних відносин до слідування по шляху, визначеному законом. Вони для них - «юридичний локомотив», який сперечається з «реактивною силою» економічного інтересу, також спонукально правозобов'язаного слідувати у вказаному ними напрямі. Так, С.С. Алексєєв вважає, що сутність юридичної відповідальності полягає в обов'язку особи зазнавати заходи державно-примусового впливу за вчинення певного правопорушення. М.Д. Шиндяпіна розглядає юридичну відповідальність як специфічний обов'язок особи зазнавати певного позбавлення особистого, майнового або організаційного характеру за скоєне ним правопорушення. Дані визначення понять є на мою думку досить вузькими і не повністю розкривають сутності даної категорії. Адже вони розкривають тільки через призму державного примусу до особи за скоєне правопорушення чи злочин. Ы тому багато таких наукових позицій висвітлюють не точно даний вид суспільних відносин. Наприклад М.Д. Шаргородський розкриває юридичну відповідальність як міру державного примусу, засновану на юридичному і громадському осуді поведінки правопорушника і виражається у встановленні для нього певних негативних наслідків у вигляді обмежень чи позбавлень особистого чи майнового порядку. У даному випадку йде мова не тільки про державний примус а й про громадський осуд поведінки. Але ж все таки я дотримуюсь тієї позиції що юридична відповідальність не є лише ретроспективною, вона існує також із позитивної точки зору. Тому як позитивна відповідальність це вид юридичної відповідальності, який має відповідну реакцію держави та суспільства на здійснене соціально корисне правомірне діяння особи у вигляді застосування різних заходів правового заохочення. Розглядаючи позитивну та негативну (ретроспективну) юридичну відповідальність, слід зазначити, що в сучасній юридичній думці і, відповідно,в юридичній літературі сформувалося кілька позицій щодо цього. Передусім, це позиції вчених, які: 1) категорично заперечують «двоаспектну» юридичну відповідальність; 2) не менш категорично констатують її наявність; 3) у своїх працях згадують про наявність негативної (ретроспективної) та по¬зитивної юридичної відповідальності, не аргументуючи власного погляду з цього приводу. Із розкриттям загальних понять юридичної відповідальності слід розкрити поняття саме відповідальності в екологічній сфері. Теоретичні основи ґрунтуються на ряді досліджень багатьох вчених таких як Брінчук, Боголюбов, Воронін, Духно, Петров, Колбасов, Чубаков, Івакін. Відповідно в Україні також досить плідно досліджувалось дане питання, і головними дослідниками є Андрейцев В.І, Балюк Г.І, Краснова М.В, Каракаш І.І, Мунтян М.А, Розовський Б.Г, Кравченко С.М, Шемшученко Ю.С, Красіліч Н.Д. Поява поняття юридичної відповідальності за порушення екологічного законодавства відноситься до 60-х рр.. XX століття. Якщо з початку 60-х до середини 80-х рр. XX в. юридичної відповідальності за екологічні правопорушення було присвячено 30 наукових досліджень, а з середини 80-х до початку 90 - х рр. - 22 наукових дослідження, то починаючи з 90-х рр.. до теперішнього часу цій темі присвячено вже набагато більше. З початку 60 - х рр. XX в. до теперішнього часу в науці зустрічалося кілька термінів, що позначають даний інститут правовідносин. Це найперші найменування періоду 60 - 70-х рр. XX, що визначаються як відповідальність за порушення законодавства про охорону природи, за порушення природоохоронного законодавства, в галузі охорони навколишнього середовища. Щодо найменування періоду 80 - 90-х рр. XX в. то мало назву екологічна відповідальність, відповідальність за екологічні правопорушення; юридична відповідальність за екологічні правопорушення; юридична відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього середовища і нарешті, найменування, що використовуються в сучасний період це еколого-правова відповідальність. Для визначення юридичної відповідальності у взаємовідносинах людини з природою вчені - екологи сприйняли класичне визначення юридичної відповідальності, розроблене теоретиками права, доповнивши його специфічними особливостями, пов'язаними з областю її застосування. Визначення юридичної відповідальності у названій сфері відносин в науці різні. В.В. Петров першим заявив про природоохоронну відповідальності як про комплекс юридичного інституту і складової частини юридичної відповідальності в СРСР. Він визначав природоохоронну відповідальність як «передбачені правом несприятливі наслідки, що настають при порушенні вимог правових норм з охорони об'єктів природи та її комплексів». Таке розуміння природоохоронної відповідальності було зустрінуте в науці нерозумінням і викликало ряд відгуків. Ю.С. Шемшученко зазначав, що ця відповідальність - «значною мірою умовність, і вона не може претендувати на роль самостійного виду». Названі автори дослідивши даний термін ґрунтовно та обширно вказали, що «природоохоронна відповідальність являє собою не що інше, як комплекс найбільш широко застосовуваних у сфері охорони навколишнього середовища видів юридичної відповідальності: адміністративної, матеріальної, дисциплінарної та кримінальної». Основою визначення та дослідження юридичної відповідальності в екологічному праві слід зазначити 1978 рік, а саме роботою вчених-екологів Шемшученка Ю.С, Мунтяна М.А, Розовського Б.Г, «Юридическая ответственность в области охраны окружающей среды». Дані автори досліджували концепцію юридичної відповідальності в області охоронни навколишнього середовища, яка базувалася на принципі державної власності на природні ресурси. Ця концепція була протиставлена платі за природні ресурси і повинна була стимулювати суб'єктів природокористування до раціонального використання природних ресурсів. Суть концепції полягала в наступному: у разі порушення підприємством правил охорони навколишнього середовища виробничий план вважався невиконаним, унаслідок чого наступала майнова відповідальність у вигляді зменшення відрахувань від прибутку у фонди економічного стимулювання . Пропонована санкція володіла певною специфікою, яка полягала в тому, що на відміну від плати за забруднення, що має економічну природу, розмір санкції встановлювався виходячи з ефективності безпосереднього (а не опосередкованого) впливу на поведінку порушника. За своєю суттю зазначена санкція була штрафний, і залежно від розв'язуваних завдань її величина могла бути змінної. Юридична відповідальність підприємств за забруднення навколишнього середовища повинна була бути розділена з органами господарського керівництва. Б.Г. Розовський підкреслював, що в запропонованій конструкції санкція за забруднення навколишнього середовища не має повного аналога в існуючій системі господарсько-правової відповідальності . Для врахування можливостей будь-якого підприємства в реальному, а не формальному виконанні можливих правових приписів за порушення в галузі охорони навколишнього природного середовища Б.Г. Розовський запропонував ввести інститут умовного стягнення санкції, який полягав у наступному. Відображення у відповідній графі звітності підприємства умовного стягнення буде грати роль стимулу до вживання заходів по зменшенню забруднення навколишнього середовища. Стимулююче значення можна підсилити, якщо встановити порядок, при якому суми умовно обчислених санкцій підлягають реальному стягненню у разі неприйняття в умовний термін заходів щодо доведення обсягу викидів до встановленої норми. У зв'язку з введенням цього інституту виникло питання про визначення кордону реального і умовного стягнення санкції. Пропонувалося здійснювати реальне стягнення санкції у випадках, коли підприємство має можливість не викидати забруднювачі понад певної межі, але в силу недотримання технологічної дисципліни або з інших причин, які не є виправдувальними, допускає порушення. У свою чергу, за ті викиди, які підприємство за наявної технології запобігти не в змозі, застосовувати умовне стягнення на заздалегідь визначений термін, після чого стягнення ( при невиконанні програми розробки і впровадження природоохоронних заходів ) замінювалося реальним. Ідеї Б.Г. Розовського отримали високу оцінку В.В. Петрова, хоча сама конструкція, на його думку, відрізнялася високим ступенем складності, що ускладнювало її використання на практиці. У 80-х рр.. XX в. завдяки В.В. Петрову вперше в теорії екологічного права з'являється розуміння відповідальності за порушення законодавства в галузі охорони природи як «комплексного міжгалузевого інституту еколого-правової відповідальності» . Далі наступним важливим кроком у встановленні правового інституту відповідальності була розроблена концепція у 1981 р. В.В. Петровим схему економіко-юридичної відповідальності. Її основу склало виділення трьох груп підприємств (об'єктів), що забруднюють навколишнє середовище. Особливе місце зайняла група підприємств, які отримали офіційний дозвіл на викид шкідливих речовин. Для цієї групи підприємств з метою рівних умов для інших груп було запропоновано ввести екологічний податок - систему обов'язкових періодичних платежів, рівнозначних за сумою витрат на оздоровлення навколишнього середовища. Запропонований порядок, на думку автора, реалізував найважливіший принцип раціонального природокористування: споживанню природного ресурсу повинна відповідати компенсація витрат на його відтворення . Якщо на початку 80 -х рр.. XX в. В.В. Петров використовував у роботах поняття економіко-юридичної відповідальності, то в кінці 80 - х рр.. XX в. він виділив ознаки, що відмежовують юридичну відповідальність від економічної. Підставою виникнення юридичної та економічної відповідальності, на думку вченого, є будь-яка господарська діяльність. При цьому еколого - економічна відповідальність настає за правомірний шкоду, заподіяну природному середовищу, а еколого - юридична відповідальність - за перевищення меж шкідливості господарської діяльності, встановлених законодавством, виходячи з вимог нормального екологічного ризику. Ю.С. Шемшученко розглядав юридичну відповідальність у галузі охорони навколишнього середовища як комплексний інститут ретроспективної відповідальності. Він звернув увагу на певний парадокс у науці: віднесення тих чи інших правопорушень до групи екологічних не тягне за собою застосування особливих еколого-правових санкцій. Домінуюче значення тут мають заходи кримінальної, адміністративної, матеріальної ( майнової) та дисциплінарної відповідальності як інтегрованого методу правового регулювання комплексної галузі законодавства про охорону навколишнього середовища . Цікавою позицією як на мою думку є дослідження Андрейцева В.І. У свою чергу він досліджує розгалужено питання юридичної відповідальності, так як з його наукових праць, статей можна проаналізувати що Володимир Іванович Андрейцев зосереджує та відстоює питання існування саме еколого-правової відповідальності. Але ж все таки у своєму навчальному посібнику «Екологічне право: Курс лекцій» 1996 року він робить наголос на тому що існує два поняття, такі як юридична відповідальність в екології та юридична відповідальність за екологічні правопорушення. Коли багато науковців просто зводять до одного терміну, В.І Андрейцев їх юридично розмежовує. Ось на прикладі, юридична відповідальність в екології це - особливий стан суспільних екологічних правовідносин, при якому правовими засобами забезпечується виконання відповідальними особами спеціальних обов’язкових вимог законодавства в галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки чи застосування до винних осіб заходів державно-правового примусу. Коли юридична відповідальність за екологічне правопорушення - це специфічна форма суспільних відносин, в яких за допомогою правових норм та інших юридичних засобів забезпечується добровільне чи примусове виконання винними особами вимог екологічної безпеки, ефективне використання природних ресурсів, охоронна навколишнього природного середовища або покладається обов’язкове виконання інших обов’язків за допущене екологічне правопорушення . Проблематиці юридичної відповідальності приділяють достатньо багато уваги. Крім Петрова В.В, Шемшученка Ю.С, Андрейцева В.І, дану проблематику досить широко розглядають такі вчені як Андрейцев В.І, Бобилєва А.І, Гавриш С.Б, Івакін В.І, Кравченко С.М, Мунтян В.Л, Титова Н.І. 1.2 Вплив міжнародно-правового механізму відповідальності на формування інституту юридичної відповідальності. Позитивні зміни, які відбулися і продовжують відбува¬тися в світі, пов'язані з демократизацією світового спів¬товариства та деідеологізацією міждержавних і міжнаро¬дних відносин, поява можливості нових підходів до вирі¬шення гуманітарних питань і проблем, пов'язаних із збе¬реженням середовища перебування людини, дозволили відмовитися від конфронтації і розпочати взаємовигідне співробітництво з питань захисту навколишнього приро¬дного середовища та здоров'я людей в умовах технічної, технологічної та біотехнологічної революцій. Тому умовах науково-технічної революції, що продовжується, збільшення реальної загрози надзвичайних подій техногенного характеру зростає значення міжнародного співробітництва в цій сфері. Велику роль у такому співробітництві грає укладання міжнародних договорів профільного характеру а саме як з охорони навколишнього середовища та притягнення до юридичної відповідальності. Міжнародно-правовий механізм має досить вагомий вплив на сучасний стан та розвиток юридичної відповідальності. А саме запозичення та застосування міжнародних принципів, засад щодо збереження та охорони навколишнього природного середовища, а також застосування відповідальності. Міжнародний механізм лежить в більшості на імперативних нормах. Існує досить багато принципів, але в основі лежать принцип забруднювач платить повну ціну. У більшості міжнародних правових актів присутні норми, що визначають саме конкретні міри відповідальності за екологічні правопорушення. Водночас існує ціла низка документів, присвячених виключно врегулюванню міжнародної відповідальності за цілком конкретні екологічні правопорушення. Такими, зокрема, є Брюссельська Міжнародна конвенція про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення нафтою від 1969 року, яка була підписана Україною 17.12.1993р. Основна мета Конвенції - запобігання забрудненню узбережжя прибережних держав нафтою внаслідок морських аварій, що сталися у відкритому морі, тобто на значній відстані від узбережжя і за межами дії юрисдикції прибережної держави. Цей фактор має важливе значення, оскільки захисні дії прибережної держави (включаючи можливість спалення або затоплення аварійного судна) мають бути відповідними небезпеці, що загрожує узбережжю. Даною конвенцією передбачається заходи для запобігання, зменшення або усунення серйозної і реально загрожуючої їх узбережжю або пов'язаним з ним інтересам небезпеки забруднення або загрози забруднення моря нафтою внаслідок морської аварії або дій, пов'язаних з такою аварією, які, як розумно можна передбачати, потягнуть за собою шкідливі наслідки у великих розмірах. Будь-яка Сторона, яка на порушення положень цієї Конвенції вжила заходів, що завдали шкоди іншим, повинна виплатити компенсацію у розмірі шкоди, завданої заходами. Тобто має бути виплачена сума співрозмірній шкоді . Наступним основним міжнародно-правовим документом є Стокгольмська Декларація (Щодо питань навколишнього середовища) 16.06.1972. Даною декларацією передбачається основні міжнародні принципи у сфері охорони навколишнього природного середовища які являються основним базисом створення подальших міжнародних норм у конвенціях, деклараціях, а також вплив на сучасне законодавство. Тобто багато принципів і норм у кодексах так і законах саме ґрунтуються на принципах Стокгольмської конференції. Вважаю за потрібне виокремити саме ті принципи які безпосередньо стосуються юридичної відповідальності: Принцип 1 - Людина несе головну відповідальність за охорону і поліпшення навколишнього середовища на благо нинішнього і майбутніх поколінь. Принцип 4 - Людина несе особливу відповідальність за збереження і розумне управління продуктами живої природи і її середовища, які в даний час знаходяться під серйозною загрозою у зв'язку з низкою несприятливих чинників. Тому в плануванні економічного розвитку важливе місце має приділятися збереженню природи, включаючи живу природу. Принцип 6 - Викид в навколишнє середовище токсичних речовин або інших речовин і викид тепла в таких кількостях або концентраціях, які перевищують здатність навколишнього середовища знешкоджувати їх, повинні бути припинені, з тим щоб це не завдавало серйозного або непоправного збитку екосистемам. необхідно підтримувати справедливу боротьбу народів усіх країн проти забруднення. Принцип 21 - Відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй і принципами міжнародного права держави мають суверенне право розробляти свої власні ресурси відповідно своєї політики в галузі навколишнього середовища і несуть відповідальність за забезпечення того, щоб діяльність в рамках їх юрисдикції або контролю не завдавала шкоди навколишньому середовищу інших держав або районів за межами дії національної юрисдикції. Принцип 22 - Держави співпрацюють з метою подальшого розвитку міжнародного права, що стосується відповідальності і компенсації жертвам за забруднення та за інші види шкоди, заподіяні в результаті д | |
| Просмотров: 830 | Загрузок: 33 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |