| Главная » Файлы » Магистерские работы » Магистерские работы |
ПРОБЛЕМИ МАТЕРІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ РОБОТОДАВЦЯ В УКРАЇНІ
| [ Скачать с сервера (229.4 Kb) ] | 22.05.2017, 16:08 |
| ВСТУП Актуальність теми. Проголошення незалежності України, перехід до ринкових відносин, розвиток приватної форми власності та низка інших факторів обумовлюють необхідність реформування трудового законодавства, приведення його у відповідність до міжнародних норм і стандартів. У Кодексі законів про працю України (далі – КЗпП) детально врегульована лише матеріальна відповідальність працівника, в той час як випадки матеріальної відповідальності роботодавця передбачені у різних нормах КЗпП і фактично не врегульовані за змістом і формою в межах інституту матеріальної відповідальності сторін трудового договору, який би можна було виділити в окрему главу КЗпП. Підготовка проекту Трудового кодексу України (далі - Проект ТК України) вимагає розробки концепції побудови єдиного кодифікованого акту в цілому і кожного з його розділів, одним з яких має стати розділ, присвячений матеріальній відповідальності сторін трудових правовідносин. Питання матеріальної відповідальності сторін трудового договору в трудовому праві завжди знаходились у центрі уваги вчених-правників. При цьому значніша увага приділялася матеріальній відповідальності працівника. Проблема матеріальної відповідальності роботодавця знайшла своє відображення відносно нещодавно і сьогодні є предметом активного наукового пошуку науковців. Даній проблемі присвячені праці вчених в галузі трудового права радянського періоду, які у своїх працях зачіпали окремі аспекти матеріальної відповідальності роботодавця. Це, зокрема, М.Й. Бару, О.Т. Барабаш, Е.С. Белінський, Р.З. Лівшиць, А.Р. Мацюк, В.І.Нікітінський, О.І. Процевський, В.М.Смирнов, Л.О. Сироватська, П.Р. Стависький та ін. В незалежній Україні проблематиці матеріальної відповідальності роботодавця в трудовому праві у своїх роботах приділяли увагу В.С. Венедіктов, Н.І. Дуравкіна, Ю.Ю. Івчук, М.І. Іншин, Д.О. Карпенко, О.М. Коротка, І.В. Новосельська, В.І. Прокопенко, В.Г. Ротань, М.П. Стадник, Л.І. Суровська, Н.М. Хуторян, І.І. Шамшина, В.І. Щербина та ін. Незважаючи на ґрунтовні дослідження, проблеми матеріальної відповідальності в трудовому праві не тільки не втратили своєї актуальності, але й загострилися ще більше з огляду на визнану вченими-правниками відносну слабкість сторони працівника в трудовому правовідношенні. Зокрема, при розгляді трудових спорів, пов’язаних з необґрунтованим звільненням працівника, важливим є не лише його поновлення на роботі, але й компенсація заподіяної таким звільненням матеріальної шкоди. Враховуючи прийняття нових нормативно-правових актів, на сьогодні актуальною є проблема галузевої належності норм, що регулюють відносини матеріальної відповідальності роботодавця. Насамперед це стосується дискусій, що точаться між вченими-правниками з приводу віднесення таких норм до галузі цивільного, трудового права чи права соціального забезпечення. Актуальним залишається на сьогодні дослідження підстави та умов матеріальної відповідальності роботодавця в трудовому праві. Потребують свого нового вирішення питання особливостей притягнення роботодавця до матеріальної відповідальності, розмірів і порядку відшкодування роботодавцем заподіяної працівникові шкоди та ін. Все більш актуальною та гострою стає проблема реформування трудового законодавства, яке може потребувати запозичення міжнародного та зарубіжного досвіду в означеній сфері. Все вищезазначене свідчить про актуальність та необхідність проведення подальших наукових досліджень проблем матеріальної відповідальності роботодавця в трудовому праві. Об’єктом дослідження є трудові правовідносини щодо матеріальної відповідальності. Предметом дослідження є теоретичні та практичні проблеми матеріальної відповідальності роботодавця в Україні. Мета і завдання роботи. Метою магістерської роботи є розкриття особливостей правового регулювання матеріальної відповідальності роботодавця за трудовим законодавством України, у міжнародному та зарубіжному законодавстві, виявлення проблем та недоліків регламентації матеріальної відповідальності роботодавця, розробка практичних рекомендацій та наукових пропозицій щодо розвитку й удосконалення нормативно-правового регулювання. Для досягнення поставленої мети в магістерській роботі вирішуються такі основні завдання: - дослідити історичні аспекти розвитку норм та вчень про матеріальну відповідальність роботодавця; - узагальнити теоретико-правові підходи до поняття матеріальної відповідальності роботодавця; - дослідити та визначити галузеву належність норм, що регулюють відносини матеріальної відповідальності роботодавця; - з’ясувати підстави та умови матеріальної відповідальності роботодавця та охарактеризувати її елементи; - визначити та охарактеризувати особливості притягнення роботодавця до матеріальної відповідальності; - проаналізувати міжнародне та зарубіжне законодавство, що регламентує відносини матеріальної відповідальності роботодавця; - розробити пропозиції та рекомендації щодо удосконалення правового регулювання матеріальної відповідальності роботодавця в Україні. Методи наукового дослідження. У процесі дослідження були використані загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ: діалектичний метод, формально-логічний, історичний, нормативно-порівняльний, системно-структурний та інші. Діалектичний метод дозволив розглянути проблеми матеріальної відповідальності роботодавця в їх розвитку та взаємозв’язку. Застосування історичного методу у магістерській роботі дозволило показати розвиток норм та вчень про матеріальну відповідальність роботодавця та розвиток чинного законодавства, а також обґрунтувати необхідність подальшого наукового дослідження цієї проблеми. Формально-логічний метод сприяв виявленню протиріч в понятійному апараті матеріальної відповідальності роботодавця та допоміг сформулювати висновки та рекомендації, які ґрунтуються на таких принципах логіки, як визначеність, послідовність і несуперечливість суджень. Метод аналізу та синтезу використовувався при дослідженні правової природи матеріальної відповідальності роботодавця, елементів трудового правопорушення як підстави матеріальної відповідальності; абстрагування та узагальнення – у процесі розробки визначень правових понять та категорій; формально-юридичний – при формулюванні нових правових норм і удосконаленні вже існуючих. У магістерській роботі використаний також порівняльно-правовий метод трудового законодавства України, міжнародно-правового та зарубіжного законодавства, що регулює питання матеріальної відповідальності. Це дало змогу всебічно та критично оцінити норми зарубіжного законодавства й обґрунтувати можливість їх імплементації в трудове законодавство України. Основні положення і висновки магістерської роботи ґрунтуються на аналізі чинного трудового законодавства, практики його застосування, досягнень трудового, цивільного права, інших галузей юридичної науки України та зарубіжних держав. Структура магістерської роботи. Структура магістерської роботи обумовлена метою та завданнями дослідження. Наукова робота складається зі вступу, трьох розділів, кожен з яких включає по два підрозділи, висновків, списку використаних джерел (63 джерела на 8 сторінках) та додатку. Загальний обсяг магістерської роботи становить 124 сторінки. РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ РЕГУЛЮВАННЯ МАТЕРІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ РОБОТОДАВЦЯ 1.1. Історичні аспекти розвитку норм та вчень про матеріальну відповідальність роботодавця Матеріальна відповідальності роботодавця в трудовому законодавстві та науці трудового права є відносно новою. До її запровадження визначальна роль у законодавчих актах та працях вчених приділялася матеріальній відповідальності працівників. У радянський період законодавчі акти у сфері трудового права не містили норм про матеріальну відповідальність роботодавця, а в науці дане питання ґрунтовно не досліджувалося. В юридичній літературі радянських часів мало уваги приділялося питанню про трудо-правову природу матеріальної відповідальності роботодавця перед працівником. На законодавчому рівні регламентувався, а в наукових працях висвітлювався детально лише один випадок відповідальності роботодавця – за заподіяння шкоди здоров’ю або смерті працівника. Стависький П.Р. підкреслює, що парадокс полягає в тому, що автори, відстоюючи хто трудо-правову, а хто цивільно-правову природу цієї відповідальності підприємства, залишали осторонь питання про те, що підприємство в найрізноманітніших випадках несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну працівникові. Саме настільки обмежений підхід до проблеми, дослідження окремого випадку матеріальної відповідальності підприємства, а не в цілому, в комплексі, як частини матеріальної відповідальності в трудовому праві, і обумовили, на наш погляд, настільки тривалу дискусію. Питання про галузеву природу матеріальної відповідальності підприємства в трудових відносинах може бути вирішене тільки шляхом дослідження всієї проблеми в цілому. А відповідальність за каліцтво і смерть працівника є тільки її частиною [1, с.157]. Традиційно з радянських часів існувало два види матеріальної відповідальності роботодавців за шкоду, заподіяну працівникам: 1. Передбачена в трудовому законодавстві відповідальність роботодавців за порушення деяких прав працівників, пов’язаних головним чином із забезпеченням працівникові стабільності робочого місця, можливості працювати. 2. Деліктна відповідальність за трудовим та цивільним законодавством за шкоду, заподіяну життю та здоров’ю працівника [2, с.168]. Кодекс законів про працю Української РСР в редакції 10 грудня 1971 року [3] в статті 235 передбачав матеріальну відповідальність роботодавця за незаконне звільнення з роботи. Так, робітникові або службовцеві, незаконно звільненому з роботи і поновленому на попередній роботі, виплачується за рішенням суду середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення, але не більш як за три місяці. У такому ж розмірі провадиться оплата за час вимушеного прогулу у тих випадках, коли неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало вступові робітника або службовця на іншу роботу. Робітникові або службовцеві, незаконно переведеному на іншу роботу і поновленому на попередній роботі, виплачується за рішенням або постановою органу по розгляду трудових спорів середній заробіток за час вимушеного прогулу або різниця у заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за три місяці. У разі затримки видачі трудової книжки з вини адміністрації працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Визначальним етапом у формуванні законодавства про матеріальну відповідальність роботодавця стало прийняття Правил відшкодування підприємствами, установами, організаціями шкоди, заподіяної робітникам і службовцям каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ними трудових обов’язків, затверджених Постановою Ради міністрів СРСР від 3 липня 1984 року № 690 [4]. Пункт 2 Правил передбачав, що відшкодування шкоди полягає у виплаті потерпілому грошових сум у розмірі заробітку (або відповідної його частини), якого він позбувся внаслідок втрати працездатності або зниження її, за вирахуванням пенсії по інвалідності у зв’язку з трудовим каліцтвом, а також в компенсації додаткових витрат, викликаних ушкодженням здоров’я. У подальшому Державний Комітет СРСР з праці і соціальних питань спільно з Президією Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок Постановою № 50/П-2 від 13 лютого 1985 року затвердили Інструкцію про порядок застосування Правил відшкодування підприємствами, установами, організаціями шкоди, заподіяної робітникам і службовцям каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ними трудових обов’язків [5]. Згідно з пунктом 1 згаданої Інструкції підприємства, установи, організації несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну робітникам, службовцям та іншим працівникам (за яких вони зобов’язані сплачувати внески по державному соціальному страхуванню) каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ними трудових обов’язків і що сталося з вини організації як на території цієї організації, так і за її межами. Організація звільняється від відшкодування шкоди, якщо доведе, що шкоду завдано не з її вини. За змістом пункту 2 Інструкції трудове каліцтво вважається таким, що трапилося з вини організації, якщо воно сталося внаслідок незабезпечення адміністрацією здорових і безпечних умов праці. Інструкцією також визначалися докази вини організації, порядок та форма відшкодування заподіяної шкоди, розмір та строки виплати відшкодування, порядок розгляду спорів про відшкодування шкоди. В комплексі вищезгадані нормативно-правові акти становили прогресивну базу для подальшого розвитку матеріальної відповідальності роботодавця, її закріплення та вдосконалення. Надалі цілком закономірно в період з 1990 по 2000 рік до КЗпП було внесено ряд змін і доповнень, що в деякій мірі стосувалися матеріальної відповідальності роботодавця. Законом України «Про внесення змін і доповнень, що стосуються розгляду індивідуальних трудових спорів, до Кодексу законів про працю Української РСР та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів» від 18 лютого 1992 року № 2134-XII підвищувався розмір матеріальної відповідальності власника або уповноваженого ним органу перед працівником у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу [6]. Передбачалося, що при поновленні на роботі працівникові виплачується за рішенням суду середній заробіток за час вимушеного прогулу або за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше як за рік (в той час як до внесення цих змін такий строк становив всього три місяці). В частині виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу у разі, якщо заява про поновлення на роботі розглядалася більше року не з вини працівника, виплачується середньомісячний заробіток за весь час вимушеного прогулу. У такому ж порядку і розмірі відшкодувалася матеріальна шкода за неправильне формулювання причини звільнення, якщо це перешкоджало подальшому працевлаштуванню. Вищеперераховані зміни до КЗпП загалом були спрямовані на покращення рівня захищеності працівників, їх майнового стану, з іншого боку посилювали матеріальну відповідальність роботодавця. В подальшому відбулося прийняття Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII [7] та Закону України «Про внесення змін і доповнень, що стосуються охорони праці, до Кодексу законів про працю України» від 15 грудня 1993 року № 3694-XII [8]. Так, у новій редакції викладено статтю 173 КЗпП, що у відповідності до положень статті 11 Закону України «Про охорону праці» в редакції станом на 15 грудня 1993 року передбачала обов’язок власника або уповноваженого ним органу відшкодування матеріальної шкоди працівнику. З цього фактично можна зробити висновок, що законодавець відніс відшкодування матеріальної шкоди до сфери регулювання трудового права, а не цивільного, чим по суті визнав відповідні відносини трудовими. Новелою трудового законодавства стала регламентація відшкодування працівникові моральної шкоди, що передбачалося в статті 173-1 та відповідало безпосередньо змісту статті 12 Закону України «Про охорону праці». Згодом Постановою Кабінету Міністрів України від 23 червня 1993 року № 472 були затверджені нові Правила відшкодування власником підприємства, установи, організації чи уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків [9]. Порівняно з раніше діючими нові Правила значно підвищували рівень гарантій працівників при відшкодуванні їм роботодавцем матеріальної та моральної шкоди, заподіяної їм ушкодженням здоров’я. Так, відшкодування шкоди, заподіяної потерпілому ушкодженням здоров’я, складалось з кількох видів виплат. По-перше, це виплати втраченого заробітку або його частини в залежності від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності. Виплата втраченого заробітку (його частини) провадиться у повному розмірі, незалежно від одержуваної потерпілим пенсії чи інших доходів. У раніше діючих правилах така виплата здійснювалась за вирахуванням пенсії по інвалідності. По-друге, це виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам сім’ї чи утриманцям померлого). Раніше діючі Правила таких виплат не передбачали. По-третє, це компенсації витрат на медичну та соціальну допомогу. По-четверте, це відшкодування потерпілому моральної шкоди у випадку її заподіяння. В порівняльному аспекті попередніх Правил з новими вбачається, що нові Правила більш повно врегульовували питання матеріальної відповідальності роботодавця у разі заподіяння працівникові ушкодження здоров’я. | |
| Просмотров: 725 | Загрузок: 24 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |