| Главная » Файлы » Магистерские работы » Магистерские работы |
Структура сучасних парламентів: поняття, типи парламентів
| [ Скачать с сервера (24.8 Kb) ] | 05.02.2018, 19:22 |
| Структура парламентів у сучасному світі буває однопалатної і двопалатної. Рідко зустрічаються трехпалатние парламенти. Значна кількість існуючих в даний час парламентів є двопалатними (бікамеральної). Двопалатними є Конгрес США, Національні Збори Франції, Генеральні Кортеси Іспанії, парламенти Великої Британії, Італії, Німеччини, Японії і низки інших держав, включаючи Росію. У континентальній Європі багато країн мають однопалатні парламенти (Болгарія, Угорщина, Данія, Швеція, Фінляндія та ін.) Нижні палати і однопалатніпарламенти іменуються як Національні збори (Франція, В'єтнам), Національна рада (Австрія, Швейцарія), Палата депутатів (Італія, Бразилія, Чехія), Палата представників (Бельгія, США, Японія). Верхні палати називаються сенат, але нерідко мають і інші найменування, наприклад: Федеральна рада (Австрія), бундесрат (Німеччина), Рада штатів (Індія). Однопалатні парламенти і нижні палати формуються, як правило, шляхом їх обрання на загальних прямих виборах. Термін їх повноважень від 2 до 7 років. Верхні палати в різних країнах формуються різними шляхами. При цьому термін повноважень верхніх палат у більшості країн буває більший, ніж у палат нижніх. У деяких країнах використовуються змішані системи, які включають в себе елементи виборності та призначення (Бельгія, Ірландія). Класифікація парламентів за структурою. Традиційною системою побудови зарубіжних парламентів був бікамералізм (двопалатність).Друга, або верхня, палата була введена, по-перше, для представництва аристократії, і по-друге, для стримування радикалізму нижньої палати. Існує думка, що друга палата абсолютно необхідна як інтегральна частина парламенту. Однак деякі вчені вважають, що друга палата має сенс у федеративній державі, де вона представляє інтереси суб'єктів федерації; в унітарних державах прикордонники вона не має жодних розумних підстав для свого існування. Дуже переконливу аргументацію безглуздя і навіть реакційності бікамералізму дав свого часу відомий ідеолог лейборизму С. Кріппс: "Якщо ми хочемо досягти ефективної демократії, то абсолютно неможливо мати дві палати, що ділять суверенітет держави. Друга палата є або представницькою - у цьому випадку вона не що інше, як дублікат першої палати, або вона не представляє народ в цілому - в цьому випадку вона не повинна мати місця в справді демократичному парламенті ". Бікамералізм в унітарних державах веде до обмеження прав нижньої палати, до затягування і ускладнення законодавчої процедури. Багато верхні палати не знають встановленого терміну повноважень і оновлюються по частинах (Сенат США, Рада штатів Індії, Сенат Франції та ін), що визначає їх особливе положення і дає певні організаційні переваги. Завдяки властивості безперервності, яким деякі конституції наділяють верхні палати, вони стають постійним елементом в системі вищих органів державної влади. У цьому випадку верхні палати перетворюються в якийсь символ безперервності і стабільності влади. Протягом тривалого часу переважна більшість парламентів було двопалатними, однопалатні парламенти становили виняток (Данія,Люксембург, Фінляндія, Гватемала, Парагвай, Нова Зеландія). Проте в даний час більшість парламентів однопалатні. Згідно з конституціями і регламентами найважливішими еле¬ментами структури парламентів є їхні керівні органи, парламент¬ські комітети (комісії) і парламентські фракції. Структура парламенту вирішальною мірою пов’язана із відповідною формою державного правління. Розглядаючи під таким кутом зору сучасні парламенти, можна говорити про існування чотирьох основних моделей їхньої організації. Першу модель репрезентують парламенти тих держав, які поклали у підвалини конституційного ладу принцип парламентського (відповідального) правління. Друга модель притаманна державам із президентською формою правління, де організація державної влади побудована на принципі розподілу влад. Третя модель характерна для держав із змішаною формою правління, що поєднує елементи парламентської та президентської систем. Четверту модель складають парламенти “радянського” зразка, де функціонування механізму державної влади базується на принципі єдності влади. Особливу модель складають т.зв. “консультативні парламенти” Ці чотири групи пов'язані із устроєм вищої державної влади. Перша модель характерна для парламентських форм правління. Ці парламенти називаються парламентами, які працюють на основі принципу парламентського відповідального правління. Головна ознака цього парламенту – інститут політичної відповідальності уряду. Це група парламентів, яким надане право винесення вотуму недовіри уряду, право відправляти уряд у відставку. Тут класичним прикладом є Великобританія, іноді цю модель називають Вестмінстерською моделлю за місцем розташування парламенту – у Вестмінстерському палаці. Ця модель є в тих країнах, де існує парламентська республіка (або парламентська монархія): Нідерланди, Італія, Німеччина, Австрія, Болгарія, Угорщина та ін. Друга модель парламенту властива країнам із президентською формою правління. Це парламенти й країни, де діє жорсткий принцип поділу влади. Такі парламенти не мають права вотуму недовіри, а уряд не має права розпускати парламент. Класична модель такого парламенту – США. У цих країнах, крім принципу поділу влади, діє жорсткий принцип "стримувань і противаг". Виконавча влада має право вето, законодавча – право використати імпічмент та ін. Третя модель парламенту – парламент у країнах, де існує змішана форма правління, що поєднує елементи парламентської і президентської систем. Відносини між парламентом і виконавчою владою тут інші. Парламент, з одного боку, наділений правом вотуму недовіри, і там є реальний інститут парламентської відповідальності уряду, але й у президента дуже важливі повноваження, пов'язані з діяльністю парламенту. У цих країнах президент наділений правом розпускати парламент, Класичним прикладом такої моделі є Франція. Останнім часом до цієї моделі тяжіють країни СНД (Казахстан). Четверта модель – парламенти в країнах, де вони відіграють майже декоративну роль. Іноді застосовується термін "консультативні парламенти". У певних країнах такий термін навіть застосовується на практиці (Катар). Це законодорадчі органи. Такі консультативні парламенти передбачено конституціями деяких ісламських країн (Кувейт, Бахрейн, Об'єднані Арабські Емірати). Парламенти за абсолютної влади монарха фактично є квазіпарламентами. Вони іноді розпускаються, іноді відновлюються, іноді вони обираються громадянами, іноді призначаються монархами. До цієї ж групи законодорадчих парламентів можна віднести парламенти в країнах, де збереглася соціалістична система. Це деякі країни реального соціалізму – Корейська Народна Демократична Республіка, Куба, КНР, В'єтнам, Лаос. | |
| Просмотров: 563 | Загрузок: 19 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |