| Главная » Файлы » Магистерские работы » Магистерские работы |
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНФОРМАЦІЇ ЯК ОБ’ЄКТА ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ
| [ Скачать с сервера (761.5 Kb) ] | 24.07.2017, 16:49 |
| ВСТУП Актуальність теми. Інформація в сучасному світі відіграє все більшу роль у багатьох сферах життя суспільства, це стосується процесів, які мають місце в життєдіяльності як окремо взятої людини, так і державних органів і в цілому держави, окремих суб’єктів політичного, економічного, культурного, освітнього та іншого життя суспільства. Життя людини найтіснішим чином пов’язане з отриманням з навколишнього світу інформації, переробкою та обміном інформацією. Без інформації не існує життя. В умовах побудови правової держави інформація, як найважливіший ресурс суспільства, набуває все більшого значення. Велика кількість підходів до визначення поняття інформації, що існує в даний час, безперечно, говорить про те, що природничо галузеві знання в цьому питанні до цих пір знаходяться у стані пошуку. Необхідно відмітити, що мають місце комплексні дослідження, присвячені широкому колу питань правового режиму інформації як об’єкту цивільного обороту, визначення статусу цього об’єкту цивільного обороту та його суттєвих ознак, одночасно існують наукові розробки, що стосуються правових проблем окремих видів і груп інформаційних об’єктів (інформаційний продукт, інформаційні ресурси тощо). Тим не менш, незважаючи на певну розробленість даної тематики, проблеми з’ясування специфіки такого об’єкта цивільних прав як інформація, визначення найбільш суттєвих ознак для її правового регулювання не втратили своєї актуальності. Тому дослідженням інформації, як об’єкту цивільного обороту, приділяється пильна увага. Також слід відмітити, що дослідження основних закономірностей правового регулювання інформації зумовлене виникненням якісно нових соціальних явищ, пов’язаних з інформацією і, відповідно, увагою законодавця до упорядкування цієї сфери приватності суспільних відносин. Доречно зауважити, що сучасний період розвитку цивілізації характеризується переходом від індустріального суспільства до інформаційного, - і тому інформація стає специфічним товаром і ресурсом сучасності, об’єктом цивільних правовідносин. Зазначені процеси поставили законодавця перед необхідністю ефективного юридичного упорядкування суспільних відносин в інформаційній сфері. Різноманітність прояву такого нематеріального блага, як інформація у цивільному обороті потребує серйозного наукового дослідження. Зазначені фактори зумовили підвищення наукового інтересу до проблем правового регулювання відносин, що виникають з приводу інформації. Актуальність проблеми інформації як об’єкта цивільно-правових відносин акцентується на необхідності дослідження специфіки даного об’єкту цивільного обороту, співвідношення інформації з іншими об’єктами цивільних прав, існуючого юридичного інструментарію, що використовується для регулювання правовідносин з обігу інформації. Доцільно відзначити, що порівняно велика кількість публікацій, в яких розглядаються окремі аспекти та особливості інформації, не охоплює і не вирішує багатьох теоретичних проблем і практичних завдань, що, на мою думку, викликано відсутністю однозначного підходу до визначення такого нетипового об’єкта цивільного обороту, як інформація, - і як результат – правова невизначеність з низки принципово важливих питань: чи можливо застосовувати до інформації класичну тріаду права власності на річ; зміст та юридична природа права на інформацію, суб’єктний склад правовідносин з приводу обороту інформації, співвідношення інформації з іншими об’єктами цивільних прав; визначення істотних умов договорів, що регулюють відносини з приводу обороту інформації; порядок укладення названих договорів, способи захисту інформації як нематеріального блага. Зазначеними обставинами та причинами й зумовлюється актуальність теми дослідження та доцільність його проведення в рамках цієї магістерської роботи. Мета і задачі дослідження. Метою роботи є розкриття особливостей інформації як об’єкту цивільного обороту, розкриття її специфічних ознак суттєвих для цивільно-правового регулювання, визначення суб’єктного складу цивільних відносин з приводу обігу інформації, класифікація інформації на види, співвідношення інформації з іншими об’єктами цивільних прав, визначення способів захисту інформації. Зазначена мета зумовила встановлення та розв’язання таких основних задач: - проаналізувати поняття та виявити основні суттєві ознаки інформації як об’єкта цивільного обороту; - проаналізувати доктринальний та законодавчий поділ інформації на види; - визначити поняття інформаційної сфери як об’єкту цивільно-правового регулювання; - дати правову характеристику змісту права на інформацію, та визначити його юридичну природу; - проаналізувати джерела правового регулювання відносин з приводу обігу інформації; - з’ясувати правове становище суб’єктів інформаційних правовідносин; - розглянути договори щодо збирання, зберігання, поширення та збереження інформації, визначити специфіку цх договорів в залежності від виду інформації, розглянути специфіку окремих видів договорів; - визначити цивільно-правові способи захисту інформації. Методами дослідження є сукупність теоретико-методологічних засобів і прийомів пізнання суспільних явищ і процесів. У ході дослідження застосовано сукупність методів наукового дослідження, зокрема діалектичний метод із системно-структурним підходом до вивчення матеріалу. Аналіз був проведений за допомогою формально-логічного, порівняльно-правового методу, системного аналізу. Підґрунтям дослідження виступає діалектичний метод пізнання, відповідно до якого проблеми, що вирішуються в магістерській роботі, розглядаються в єдності їх соціального змісту та юридичної форми. Вимоги формальної логіки щодо послідовності, визначеності, несуперечності й обґрунтованості суджень дотримувалися при формулюванні висновків і пропозицій відповідно до мети дослідження. При написанні магістерської роботи широко використовувалися праці вітчизняних та зарубіжних вчених у галузях інформаційного права, цивільного права, зокрема: Кохановської О.В., Носіка Ю.В., Городова О.О., Копилова В.А., Петрова Є.В., Бачило І.Л, Лопатіна В.Н., Черняк Ю.І., Брижко В.М., Гальченко О.М, Куракова Л.П., Смирнова С.Н., Могильова О.В., Підопригори О.А, Підопригори О.О., Кулініч О.О., Калятіна В.О., Нестеренко О., Солошука М, Борисова В. І, а також зарубіжне та вітчизняне законодавство та міжнародні договори, що регулюють інформаційні відносини, а також судова практика. Практична значимість результатів дослідження полягає в тому, що сформульовані в магістерській роботі положення, висновки та пропозиції можуть бути використані в подальших теоретичних дослідженнях та під час розробки законодавства України стосовно регулювання обігу інформації як об’єкта цивільно-правових відносин, під час укладення та виконання договорів про передачу інформації, захисту інформації. Дослідження спрямоване на аналіз правового режиму інформації як об’єкту цивільного обороту, класифікації інформації на види, визначення змісту права на інформацію, на аналіз законодавства, що регулює відносини з приводу обороту інформації, визначення суб’єктного складу інформаційних правовідносин, аналіз співвідношення інформації з іншими об’єктами цивільних прав, аналіз договорів у сфері обігу інформації. Ці положення можуть бути використані для підготовки відповідних розділів підручників, посібників з цивільного, інформаційного права та права інтелектуальної власності, а також можуть бути використані як науковий матеріал для лекцій з курсу «Цивільне право», «Інформаційне право». Проте, деякі сформульовані положення мають дискусійний характер та можуть бути базою для подальших наукових розробок цій галузі інформаційних відносин. Логіка дослідження зумовила структуру магістерської роботи. Структурно магістерська робота складається з вступу, двох розділів: перший складається з трьох підрозділів, а другий з шести, висновків, списку використаної літератури. 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ІНФОРМАЦІЇ ЯК ОБ’ЄКТА ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ 1.1. Поняття та ознаки інформації як об’єкта цивільного обороту Насамперед слід зауважити, що інформаційні процеси на сучасному етапі розвитку суспільства є необхідним та важливим елементом для забезпечення діяльності державних органів, установ, підприємств, організацій, а також фізичних осіб. Інформація є суттєвим елементом суспільних відносин, інтелектуальним скарбом держави. Доцільно звернути увагу на те, що Городов О.О. вважає, що в основу всіх інформаційних процесів, які відбуваються у суспільстві, покладений феномен інформації, природа і закономірності розвитку якої в багатьох випадках визначають практику формування і вигляд майбутнього інформаційного суспільства. Саме поняття інформації, виступаючи в якості центрального в ряді природничо-наукових галузей знань, продовжує, між тим, залишатися одним із найбільш спірних і таким, що виявляє протиріччя [69, с 12]. Поняття інформації в юридичній науці - це проблема, яка потребує свого розв’язання в межах, що, по-перше, відповідають уявленням про неї в інших галузях знань і, по-друге, повинна зайняти місце відповідно до прийнятих в юриспруденції категорій. Доцільно відмітити, що поняття інформації досліджувалося в широкому розумінні в якості абстракції, яка відноситься до певного роду закономірностей матеріального світу та його відображення у людській свідомості. Це в свою чергу пояснювалося залежністю досліджень від сфери наукового інтересу та від виду завдань, які вирішувалися завдяки цьому. Окрім цього, велика увага приділялась науковцями в усі часи пошуку найбільш універсальному або об’єктивному визначенню поняття інформації, її розумінню, видам і класифікації. Не можна не зазначити, що дійсно, досліджуючи сутність поняття інформації, представники різних галузей науки, неодноразово підкреслювали неоднозначність, складність і навіть загадковість цього явища, яке піддавалося філософському, економічному, математичному, історичному аналізу. Треба зауважити, що при значній розмаїтості визначень терміну «інформація» найбільш загальним і прийнятним для більшості застосувань є таке: інформація - це характеристика взаємодії повідомлення зі споживачем. Усе, що ми спостерігаємо, чуємо, сприймаємо дотиком, відчуваємо, є не що інше, як прийом, обробка, накопичення та передача інформації. Зміст терміну «інформація» залежить від позиції, з якої дається його визначення, і від області його застосування. Доречно зазначити, що поняття інформації було привнесено до законодавчої практики та юридичної науки після того, як воно було освоєно такими науками, як філософія, біологія, соціологія, кібернетика і т. д., що використовують категорії, притаманні їм, і найбільшу увагу приділяють рисам інформації, пов’язаним з їхньою предметною сферою. Існування багатьох визначень інформації обумовлено складністю, специфічністю і різноманіттям підходів до тлумачення сутності цього поняття. Систему правового регулювання інформаційних суспільних відносин доцільно аналізувати з точки зору закріплення інформації в системі законодавства, оскільки, те чи інше явище стає об’єктом правовідносин тільки в тому випадку, коли воно набуло певного рівня нормативно-правового регулювання і має легітимне визначення. Щоб з’ясувати поняття інформації як об’єкту цивільного обороту, необхідно провести теоретико-правовий аналіз визначень даного об’єкта, а також визначень, які є близькими за змістом, що міститься в зарубіжному законодавстві. Закон України «Про інформацію» визначає інформацію як будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді [3]. Таке ж саме визначення містить ст. 200 Цивільного кодексу України [2], згідно якої інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Слід звернути увагу на те, що дана норма - дефініція дає загальне визначення інформації без вказівки на конкретну сферу суспільних відносин в якій інформація знаходиться в обігу. Більш ширше визначення поняття інформації містить Закон України «Про захист економічної конкуренції», згідно ст. 1 даного Закону це відомості в будь-якій формі й вигляді та збережені на будь-яких носіях (у тому числі листування, книги, помітки, ілюстрації (карти, діаграми, органіграми, малюнки, схеми тощо), фотографії, голограми, кіно-, відео-, мікрофільми, звукові записи, бази даних комп’ютерних систем або повне чи часткове відтворення їх елементів), пояснення осіб та будь-які інші публічно оголошені чи документовані відомості [26]. Як вбачається з наведеного вище, при визначенні поняття інформації законодавець оперує такими поняттями, як«будь-які», «відомості», «дані». За допомогою тлумачного словника української мови з’ясуємо зазначені поняття. Так, будь-які - все одно (байдуже) які; всякі, відомості - повідомлення, вісті про кого-, що-небудь, певні факти, дані про кого-, що-небудь, в свою чергу дані – це відомості, показники, необхідні для ознайомлення з ким-, чим-небудь, для характеристики когось, чогось або для певних висновків, рішень; відомості про факти, явища і т. ін., представлені у буквено-цифровій, числовій, текстовій, звуковій або графічній формі, які зберігаються в ЕОМ та пересилаються і піддаються обробці [87]. На мою думку, законодавча дефініція поняття інформація є дуже ємкою для правового регулювання, оскільки враховано тлумачення понять, які застосовано при визначенні інформації, як об’єкту цивільного обороту. Щодо зазначення, того що «…можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді», то, можна дійти висновку, законодавче визначення поняття інформації не містить імперативної норми, щодо обов’язкового збереження інформації, що дає підстави відносити інформацію, яка є не задокументованою та не збереженою на матеріальному носії до об’єкту цивільно-правового регулювання. Стосовно визначення поняття інформація законодавством Російської Федерації, то федеральний закон «Про інформацію, інформаційні технології і про захист інформації» в ст. 2 визначає інформацію «як відомості (повідомлення, дані) незалежно від форми їх представлення» [57]. Своє визначення поняття інформація містить Закон Республіки Білорусь «Про інформацію, інформатизацію та захист інформації», а саме , інформація - це відомості про осіб, предмети, факти, події, явища та процеси незалежно від форми їх представлення [58]. З огляду на зазначене вище, на мою думку українське законодавче визначення поняття інформація є більш вдалим та більш ємким, що дає змогу відносити до інформації будь-які відомості або дані, без жодних обмежень, окрім такого обмеження як можливість бути збереженими на матеріальному носії або в електронному вигляді. В свою чергу, російське та білоруське визначення є також вдалими в тому сенсі, що вказує на обов’язковість форми представлення, як організаційної форми інформації. Слід зауважити на тому, що використання поняття інформація здійснюється поряд із таким суміжними поняттями, як документ, інформаційна продукція, інформаційна послуга. В свою чергу, документ згідно ст. 1 Закону України «Про інформацію» [3]- це матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі, тобто, як вбачається з даної норми документ є організаційною формою інформації, яка знаходиться в обороті. Також, відносить документ до організаційної форми представлення інформації Копилов В.А., на підставі аналізу законів Російської Федерації [71, с 42]. Стверджувати про документ, як організаційну форму інформації, можна на підставі Закону України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» [9], відповідно до якого документ - це матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації, зафіксованої на папері, магнітній, кіно-, фотоплівці, оптичному диску або іншому носієві. В свою чергу, за українським законодавством, інформаційна продукція - матеріалізований результат інформаційної діяльності, призначений для задоволення потреб суб’єктів інформаційних відносин. Проте, на мою думку, законодавча дефініція поняття інформація та суміжних з нею понять не визначає ряд її ознак, які є важливими для її правильного правового розуміння. Також, слід виділяти первинно створену інформацію, тобто-відомості, що формуються на основі безпосередньо одержаних даних про події і явища. Крім того, має місце вторинна інформація, яку одержують у результаті обробки сукупності первинної інформації. Характерним прикладом первинної інформації є відомості про новини в політичному чи економічному житті суспільства. Вторинною інформацією є аналітичні висновки (відомості) політологів або економістів щодо оцінки сучасного стану й тенденцій розвитку суспільства. Іншим прикладом може служити діяльність дослідників у різних прикладних сферах. Первинною інформацією в цьому випадку є відомості, накопичені під час здійснення спостереження за тим або іншим об’єктом дослідження. В результаті аналітичної обробки одержаної первинної інформації можуть бути сформульовані відомості про закономірності розвитку досліджуваних об’єктів і процесів, надані рекомендації щодо здійснення певних видів діяльності, встановлені вимоги до деяких умов функціонування цих об'єктів або їхнього використання тощо. Характерним для цього процесу створення інформації є отримання нових знань, які у свою чергу можуть використовуватися для генерації нової інформації та знань. Отже, процес простої агрегації інформації, тобто механічного з’єднання певної сукупності відомостей в якусь нову форму без зміни їхнього змісту, не може вважатися створенням інформації. Це положення відіграє важливу роль у процесі визначення правових підстав для встановлення права на інформацію, авторського права й права інтелектуальної власності. Таким чином, процес створення інформації може бути як первинним, так і результатом певних дій із первинною інформацією, тобто результатом процесу її використання. Доречно зауважити, що інформація, як об’єкт цивільних правовідносин, має свої юридичні особливості і властивості. Для інформації будь-якого виду і значення, яка створюється, використовується чи розповсюджується у правовій системі, притаманний ряд властивостей, що спричиняють певні юридичні наслідки під час обігу інформації. Перш за все, розглянемо загальні властивості інформації, серед яких виділяють атрибутивні, прагматичні та динамічні властивості. Атрибутивні - це ті властивості, без яких інформація не існує. Найважливішими атрибутивними властивостями інформації є властивості невідривності інформації від фізичного носія і мовна природа інформації. Необхідно відзначити, що хоча інформація і невідривна від фізичного носія і має мовну природу, вона не пов’язана жорстко ні з конкретною мовою,ні з конкретним носієм. Також атрибутивною властивістю інформації є властивість дискретності. Всі відомості, знання. що містяться в будь-якій інформації - дискретні, тобто характеризують окремі фактичні дані, закономірності і властивості об'єктів, які розповсюджуються у вигляді різних повідомлень, що в свою чергу складаються з ліній, кольору, букв, цифр, символів, знаків і т.д. Інформація має властивість зливатися з вже зафіксованою і накопиченою раніше, тим самим сприяючи поступальному розвитку і накопиченню. В цьому знаходить своє підтвердження ще одна атрибутивна властивість інформації - безперервність. Прагматичні властивості характеризують ступінь корисності інформації для користувача, споживача і практики. В першу чергу до даної категорії властивостей віднесемо наявність значення і новизни інформації, яка характеризує переміщення інформації в соціальних комунікаціях і виділяє ту її частину, яка нова для споживача. Корисною називається інформація, що зменшує невизначеність відомостей про об’єкт. Дезінформація розцінюється як негативні значення корисної інформації. Зустрічається застосування терміну корисності інформації для опису, який впливає на внутрішній стан людини, його настрій, самопочуття. В цьому значенні корисна або позитивна інформація – це та, яка радісно сприймається людиною, сприяє поліпшенню її самопочуття, а негативна інформація пригноблює психіку і самопочуття людини, може привести до погіршення здоров’я. Іншою прагматичною властивістю інформації є її цінність. Необхідно звернути увагу на те, що цінність інформації різна для різних споживачів і користувачів. Властивість кумулятивності характеризує накопичення і зберігання інформації. Динамічні властивості характеризують зміну інформації в часі. Перш за все необхідно відзначити властивість зростання інформації. Рух інформації в інформаційних комунікаціях і постійне її розповсюдження і зростання визначають властивість повторюваності. Хоча інформація й залежна від конкретної мови і конкретного носія, вона не пов’язана жорстко з ними. Завдяки цьому інформація може бути отримана і використана декількома споживачами. Серед динамічних властивостей необхідно також відзначити властивості старіння та розсіювання інформації. Найважливішим етапом у розвитку теорії інформації явилася кількісна оцінка інформації. Зрозуміло, що ця оцінка не повинна бути пов’язана із змістовним боком інформації. Лише приймаючи за основу новизну відомостей, можна дати кількісну оцінку інформації, тому що новизна відомостей є наслідком невизначеності відомостей про об’єкт, процес, явище, а невизначеність піддається виміру. Наприклад, повідомлення про ім’я того, хто переміг на виборах у мери міста, якщо було усього два кандидати, несе меншу кількість інформації порівняно з випадком, якби вибори відбувалися в конкурентній боротьбі шести кандидатів. Базуючись на ідеї, що інформація усуває деяку невизначеність, тобто незнання, опис будь-якої події або об’єкта формально можна розглядати як вказівку на те, у якому з можливих станів знаходиться об’єкт, що описується. Тоді протікання подій у часі є не що інше, як зміна станів, вибраних із деякою ймовірністю з числа усіх можливих. Чим більше невизначеність вибору, тим більше інформації, - оскільки результат вибору має великий ступінь несподіванки. Тому в теорії інформації кількість інформації є мірою зняття невизначеності однієї випадкової величини в результаті спостереження за іншою. Якщо величини незалежні, то кількість інформації дорівнює нулю. Доречно звернути увагу на те, що під інформацією необхідно розуміти не самі предмети і процеси, а їх відзеркалення або відображення у вигляді чисел, формул, описів, креслень, символів, образів. Якщо вести мову про поняття інформації в юридичній науці - то це проблема, яка потребує свого вирішення у межах, які, по-перше, відповідають уявам про неї в інших галузях знань і, по-друге, з прийнятими в юриспруденції категоріями. Як вважає Кохановська, у міжнародній практиці для того, щоб окреслити інформацію у правовому контексті, виділяють юридично значимі ознаки, які обумовлюють інформацію як об'єкт правового регулювання і відносять до них найчастіше наступні: - нематеріальний характер («самостійність відносно носія», тобто цінність інформації полягає в її суті, а не у матеріальному носії, на якому вона зафіксована); - суб’єктивний характер («інформація виникає в результаті діяльності суб’єкта, який наділений свідомістю», тобто вона є результатом інтелектуальної діяльності); - необхідність об’єктивізації для включення у правовий обіг; - кількісна визначеність; - неспоживаність, можливість багаторазового використання; - зберігання інформації у суб’єкта, який її передає; - здатність до відтворення, копіювання, збереження і накопичення [79, с. 23]. Слід відмітити, що на юридичні особливості і властивості інформації, які слід враховувати в цивільному праві, звертає увагу Копилов В.А., який відносить до основних ознак наступні: фізична невідчужуваність, відособленість, що підтверджує, на думку даного вченого, факт оборотоздатності інформації, як самостійного окремого об’єкта правовідносин; ознаку інформаційної речі (інформаційного об’єкту); тиражуваність (поширюваність); організаційна форма; екземплярність [72, с. 49-50]. Досліджуючи питання легального поняття інформації, Городов О.О. виводить ряд ознак, які характеризують таку легальну формулу інформації, але не саму інформацію [69, с. 14-15]. Першою ознакою він називає змістовність, другою - незалежність форми надання відомостей. Згадуючи у своїх роботах літературні джерела інших авторів, він справедливо звертає увагу на те, що в літературі наводиться багато інших ознак і якостей інформації, які знаходяться поза межами її легального визначення. Треба зауважити, що Черняк Ю.І., вивчаючи феномен інформації, зробив висновок про існування п’яти її найважливіших ознак, а саме: корисність, наявність в інформації змісту, знакової втіленості, здатність до переробки у визначеній алфавітній системі за відповідними граматичними правилами, здатність втілюватися в різні сигнали і відновлюватися з них [66, с. 12-19]. В свою чергу, Лопатін В.Н., виділяючи основні ознаки інформації, найважливіші на його думку, для досягнення мети правового опосередкування відносин з приводу інформації, зазначає в їх числі ідеальність, невичерпність, якісну визначеність, нелінійність, системність [65, с. 143-145]. Також слід зауважити, що Калятін В.О., розкриваючи поняття інформації, зазначає, що інформація як об’єкт людських дій має певні особливості, а саме «вона здатна до багатократного використання, можна відзначити її практичну незнищуваність, при передачі вона зберігається у передаючого суб’єкта тощо» [70, с. 394]. Усі наведені ознаки, безумовно, відносяться до загальних ознак інформації, випливають з її суті. Основні властивості і особливості інформації мають бути закріплені і в нормах цивільного права, і реалізовуватися поряд з іншими нормами в інформаційних правовідносинах, в особливостях поведінки суб’єктів, в їх правах, обов’язках і відповідальності. На мою думку, серед загальних ознак інформації можна виділити наступні ознаки, а саме: 1. Універсальність інформації - зміст інформації може бути будь-яким і про все. 2. Якість інформації - розглядається як сукупність якостей інформації, які характеризують ступінь її відповідності потребам, цілям і цінностям користувачів. В розрізі цієї ознаки виділяють внутрішню якість, яка притаманна власно інформації і така, що не змінюється при перенесенні її в іншу систему чи підсистему і зовнішню, яка притаманна інформації, що знаходиться чи використовується лише у певній системі чи підсистемі. 3. Системність інформації - полягає в тому, що інформація покликана не лише бути засобом системної організації матерії, але і сама системно організована, характеризуючи ступінь організованості цієї матерії. 4. Трансформованість інформації, тобто незалежність змісту інформації від форми фіксації і способу пред’явлення. 5. Невичерпність інформації, оскільки інформація може мати необмежену кількість користувачів, залишаючись незмінною. 6. Здатність інформації до обмеження, яка має тим більший ступінь обмеження, чим вище рівень організованості системи. 7. Селективність інформації, яка використовується як при аналізі самої інформації, так і в процесі її накопичення або переробки. При цьому принцип вибору у теорії інформації співставляється з поняттям невизначеності: акти вибору, які формують у своїй сукупності процеси вибору, необхідні для формування слів та висловлювань, знімають якусь «долю» невизначеності у певній завчасно існуючій чи умовно завданій множинності елементів та груп елементів чи відносин, виділяючи і формуючи в ньому утворення з тими чи іншими, зокрема, лінгвістичними структурами. 8. Субстанціональна несамостійність - без якихось матеріальних носіїв немає ні енергії, ні інформації. Це не заважає інформації набувати свою специфічну «субстанцію» - управління процесами самоорганізації у штучних інформаційних системах. Але це положення слід визнати спірним з урахуванням останніх наукових досліджень. 9. Масовість інформації має два аспекти: - якісний аспект, який розкриває масовість інформації як інформації суспільної, загальної для всіх; - кількісний - як інформації, яка поширюється серед широкої мережі споживачів, користувачів інформації. Кількісний аспект вважається вторинним від якісного. 10. Змістовність - дана ознака, проявляється через ототожнення інформації з відомостями, які виступають певними символами осіб, предметів, фактів, подій, явищ і процесів. Між відомостями і тими об’єктами, з приводу яких ці відомості виникли, немає взаємно однозначної відповідності. В свою чергу вказані відомості лише виступають позначенням змісту. 11. Незалежність форми представлення відомостей - це можливість існування відомостей про будь-що у будь-якій формі, придатній до сприйняття: усній, письмовій, візуальній, акустичній тощо. Проте, серед значної кількості особливостей і властивостей інформації, які були встановлені і розробляються нині дослідниками різних галузей науки і галузей права при вивченні феномену інформації, правових норм, що регулюють дані відносини з приводу даного об’єкта, можна виділити такі, що допоможуть розкрити особливості інформації як об’єкту цивільного обороту, тобто такі, які є її найбільш суттєвими ознаками, а саме: 1. Відокремленість інформації. щоб набути самостійного існування, а також для того, щоб інформація була включена в оборот, вона має упредметнитися у вигляді символів, знаків, хвиль тощо, в результаті чого вона відокремлюється від її творця чи виробника і набуває незалежного від нього існування. Це підтверджує факт оборотоздатності інформації як самостійного об’єкта правовідносин. 2. Екземплярність інформації - інформація поширюється, як правило, не сама по собі, а за допомогою матеріального носія, на цьому носії, що робить можливим у ряді випадків обліковувати екземпляри інформації через облік носіїв, що її містять. 3.Фізична невідчужуваність інформації. Комплекс інформації, якою володіє людина, або її знання невідчужувані від неї, як їхнього носія. Вона органічно пов’язана з людиною, тому в разі передачі інформації від однієї особи до іншої і юридичного закріплення цього факту відбувається не процедура відчуження інформації, а, скоріше, передача прав на її зберігання, використання тощо. 4. Не тотожність інформації із своїм матеріальним носієм. Право власності, яке набуте на матеріальний носій інформації (документ), не означає набуття права на зміст даного документа. Тому право власності на документовану інформацію, наприклад, як на документ, тобто річ, не залежить від самого права на зміст документу, тобто на інформацію, яка в ньому зафіксована. 5. Ознака тиражування інформації. Вона може тиражуватися і поширюватись у необмеженій кількості екземплярів без зміни її змісту. Проте необхідно зауважити, що термін «тиражування» можна застосовувати лише до матеріального носія інформації, зокрема,документи, а термін «поширення» - до самої інформації 6. Організаційна форма. Інформація, що знаходиться в обороті, як правило, представляється у документованому вигляді, тобто у формі документа. Це може бути оригінал документа, його копія, масив документів на паперовому чи електронному носії (банк даних чи база даних), також у вигляді оригіналу чи копії (бібліотека, архів тощо). Така властивість дає можливість юридично закріплювати факт «належності» документа конкретній особі, наприклад, закріпивши його відповідним підписом. Ця властивість дозволяє відносити до інформаційних об’єктів як окремі документи, так і складні організаційні інформаційні структури. 7. Релевантність (від англ. «relevant» - означає «що відноситься до справи»). Тобто не будь-яка інформація може виступати як об’єкт цивільних прав, а тільки та, яка відноситься до справи, потрібна, корисна і здатна задовольняти різні потреби суб’єктів, служити засобом реалізації їх економічних і духовних інтересів. Споживча цінність інформації як об’єкта обороту обумовлює, в свою чергу, і його економічну цінність, яка полягає в наявності у нього певної вартості та здатності до еквівалентного обміну. Непотрібна інформація не має ніякої цінності і зводиться «до розряду інформаційного шуму», тобто не задіяної, по суті, у відносинах інформаційного обміну в суспільстві. Дана властивість відображає якісний і ціннісний характер інформації як цивільно-правової категорії. Як вбачається із перерахованих ознак, більша їх частина відноситься до такого різновиду інформації, який нами визначений як інформаційний документ (продукт, ресурс), тобто до такого об’єкту, який може бути товаром, однак не вичерпують усієї специфіки інформації як спеціального об’єкта цивільного обороту. Необхідно враховувати усі особливості інформації, як особистого немайнового, не пов’язаного з майновим, блага, а також як об’єкта виключних прав, які детально регламентовані у Книгах 2 і 4 Цивільного кодексу України. Слід відмітити, що усі наведені ознаки за відповідних обставин, можна віднести до ознак інформації, важливих для цивільного права. Також не можливо залишити поза увагою той факт, що у переважній більшості джерел підкреслюється, що найбільших успіхів досягли представники різних галузей у сфері визначення аспектів інформації, які відображають її сутність і характеризують з позиції прагматики, синтетики й семантики. Можна також погодитися з висновком деяких авторів про те, що з усіх зазначених трьох рівнів лише прагматика цікавиться конкретними користувачами інформації і тією сферою суспільних відносин, учасниками яких вони є. Як зазначає Городов Олег Олександрович «вказана обставина дозволяє зробити висновок про те, що прагматичний аспект інформації, який фіксує і визначає її корисність у сфері суспільних відносин, дає нам відшукувані риси інформації та надає їй якість блага». Тобто юридично значимим є саме прагматичний аспект інформації, «оскільки саме благо, але не відношення між знаками і позначуваними чи відображуваними ними об’єктами є категорія, іманентна поняттю об’єкта прав» [69, с. 77]. В правовій доктрині, окрім цього, висловлюється думка про те, що інформація надана нам у прагматичному аспекті, повною мірою відповідає критерію блага, оскільки на перший план у цьому випадку виходить її корисність як якість, яка служить задоволенню публічних або приватних потреб. Треба відмітити, що, на мою думку, сприйняття інформації, як блага, відповідає її найважливішій характеристиці - корисності для всіх учасників відносин, урегульованих правом, насамперед - цивільним правом. Не можливо залишити без уваги ще одну проблему, яка викликає дискусії правознавців - саме до якого виду благ можна віднести інформацію, і взагалі, чи є інформація благом матеріальним, чи вона є благом нематеріальним, чи благом якогось особливого роду. На думку Кохановської О.В. [79, с.73] у літературі можна знайти широку палітру поглядів, в основі яких - визнання того, що інформація - це дещо третє, що відрізняється від свідомості й матерії, але є таким самим реальним. Городов О.О. пропонує визнавати той факт, що благо, яке представлене у вигляді інформації, є благом особливого роду, воно є матеріальним у тому розумінні, що матерія здатна переносити, відображати чи містити інформацію, і є нематеріальним, оскільки дане благо не є особливим видом матерії. [69, с. 78] Доречно зазначити, що слід виділяти первинно створену інформацію, тобто-відомості, що формуються на основі безпосередньо одержаних даних про події і явища. Крім того, має місце вторинна інформація, яку одержують у результаті обробки сукупності первинної інформації. Характерним прикладом первинної інформації є відомості про новини в політичному чи економічному житті суспільства. Вторинною інформацією є аналітичні висновки (відомості) політологів або економістів щодо оцінки сучасного стану й тенденцій розвитку суспільства. Іншим прикладом може служити діяльність дослідників у різних прикладних сферах. Первинною інформацією в цьому випадку є відомості, накопичені під час здійснення спостереження за тим або іншим об’єктом дослідження. В результаті аналітичної обробки одержаної первинної інформації можуть бути сформульовані відомості про закономірності розвитку досліджуваних об’єктів і процесів, надані рекомендації щодо здійснення певних видів діяльності, встановлені вимоги до деяких умов функціонування цих об’єктів або їхнього використання тощо. Характерним для цього процесу створення інформації є отримання нових знань, які у свою чергу можуть використовуватися для генерації нової інформації та знань. Отже, процес простої агрегації інформації, тобто механічного з’єднання певної сукупності відомостей в якусь нову форму без зміни їхнього змісту, не може вважатися створенням інформації. Це положення відіграє важливу роль у процесі визначення правових підстав для встановлення права на інформацію, авторського права й права інтелектуальної власності. Таким чином, процес створення інформації може бути як первинним, так і результатом певних дій із первинною інформацією, тобто результатом процесу її використання. Також спробуємо визначитися зі статусом об’єкта, що розглядається. За українським законодавством, інформація є об’єктом цивільних прав, тобто тим нематеріальним благом, з приводу якого суб’єкти цивільного права входять між собою у правові відносини. Однак правове регулювання цивільних правовідносин, які виникають з приводу інформації, залежить, в першу чергу, від специфіки даного об’єкта, тобто інформації. Так, чимало вчених вважають, що об’єктом цивільних правовідносин може бути тільки задокументована інформація, до якої слід застосовувати правила Цивільного кодексу України про речі. Одним із представників даної точки зору є професор Іларія Лаврентіївна Бачило. З такої «матеріальної» точки зору, інформація для її включення в систему правового регулювання має бути об’єктивована у деякому вигляді, і тільки після цього вона стане об’єктом правовідносин. Тільки тоді буде можливим доступ до неї і її використання. Такою організаційною формою є письмовий документ або електронний носій. Тільки така інформація зможе брати участь у цивільному обороті, задовільняти потреби споживача та захищатися в судовому порядку. Дана точка зору підтримана законодавцем у Законі України «Про інформацію». Якраз тут, у ч. 2 ст. 23, йдеться про те, що саме інформаційна продукція та інформаційні послуги є об’єктами цивільно- правових відносин, що регулюютья цивільним законодавством. Стаття 177 Цивільного кодексу України визначає для інформації місце серед об’єктів цивільних прав. Як і будь-який інший об’єкт цивільних прав, інформація може бути присутньою як у відносинах зобов’язальних - тобто таких, що реалізуються шляхом вчинення певних дій зобов’язаною особою, так і у відносинах квазі-речових, тобто таких, в котрих інтерес уповноваженого суб’єкта задовольняється за рахунок корисних властивостей об’єкта. В цьому сенсі як приклад зобов’язальних відносин можна навести купівлю-продаж газети (тут особа купує матеріальний носій – папір, який містить певного роду інформацію). Говорячи про квазі-речові правовідносини, не зайвим було б навести приклад комерційної таємниці. Саме вона здатна задовольняти інтереси індивіда (являти собою комерційну цінність), з огляду на не відомість її третім особам. Очевидно, що аж ніяк не вся інформація може бути присутньою в цивільних правовідносинах. Тут існує ціла низка критеріїв. По-перше, інформація, яка є об’єктом цивільних прав, не повинна бути загальновідомою. Під терміном «загальновідома» ми розуміємо таку інформацію, яка на момент формування відповідних цивільних правовідносин є доступною для обох сторін. Зрозуміло, що в зобов’язальних квазі-речових правовідносинах така інформація не буде цінною. По-друге, інформація не повинна бути вилученою з інформаційного обігу. Згідно з українським законодавством, існують цілі групи інформації, які не можуть бути поширені. Серед інших слід насамперед виділити заклики до національної та расової ворожнечі, заклики до повалення чинного конституційного ладу і т.д. Відомості, обмежені в інформаційному обігу, - державна, податкова, комерційна та інші таємниці - повинні поширюватися відповідно до встановленого в законодавстві режиму. По-третє, інформація повинна бути певною цінністю для сторін правовідносин. Слід зауважити, що для правильної теоретичної оцінки місця інформації в цивільному обороті важливо розрізняти випадки, коли інформація є об’єктом цивільних прав і коли інформація відіграє певну роль в цивільних правовідносинах, але об’єктом цивільних прав не є. Так, насамперед зупинимося на договорі про надання інформаційних послуг. За таким договором, одна сторона зобов’язується надати іншій певним чином структуровану і класифіковану за рядом ознак інформацію. Вважається, що в цьому разі об’єктом цивільних прав буде не сама інформація, а послуга з надання інформації. Основна ідея таких правовідносин полягає не в передаванні (яке, проте, все-таки має місце), а в збиранні,обробці і структуруванні певного роду відомостей або даних. Так, договір про надання інформаційних послуг може бути укладений з приводу загальновідомої інформації. Наприклад, одна сторона має надати іншій стороні інформацію певного характеру з мережі Інтернет, яку при необхідності перша сторона могла отримати й сама. Як уже було зазначено, така доступна інформація не буде визнаватися об’єктом цивільних прав, а правовідносини виникнуть з приводу надання стороною інформаційної послуги. Доречно зауважити, що, як вбачається з положень ст. 178 Цивільного кодексу України [2] інформація стає об’єктом цивільного права, якщо відповідає таким вимогам: а) має товарну форму та комерційну цінність; б) може вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином; в) не вилучена з цивільного обороту; г) не є невід’ємною від суб’єктів цивільного права; г) якщо її неправомірним поширенням завдано шкоди суб’єкту цивільного права. Таким чином, із вищенаведеного, можна зробити висновок про те, що інформація є нематеріальне благо; далеко не вся інформація може бути присутньою в цивільних правовідносинах; інформаційні продукти можуть існувати як самостійно, так і входити в склад інформаційних ресурсів або існувати незалежно, а також можуть виконувати функцію товару; організаційною формою інформації є письмовий документ або електронний носій, цінність інформації полягає в її суті, а не у матеріальному носії, на якому вона зафіксована; інформація, як об’єкт цивільних правовідносин, має свої юридичні особливості і властивості, які мають значення для правового регулювання обігу інформації. 1.2. Види інформації як об’єкта цивільного обороту Перш за все, слід зазначити, що у зв’язку з вивченням самого феномену інформації, розробками визначень інформації, неодноразово здійснювалися спроби її класифікації на види, в тому числі й представниками юридичної науки. Слід відмітити, що у тлумачних та спеціальних словниках зазначається, що при класифікації застосовуються два види відносин між підрозділами: а) ієрархія, коли один підрозділ підлеглий іншому; б) субпідлеглість, тобто два або більше підрозділів є елементами одного рівня і одночасно підлеглі і входять до складу іншого вищого рівня [68 с. 93].Але доречно зауважити, що відносно усіх наявних класифікацій інформації, то вони, звичайно, поділяються на два основних види класифікацій, - а саме, теоретичну (доктринальну) і законодавчу. Класифікація інформації - це поділ інформації на види за певними ознаками: за галузями знань, проблемами, предметами або за будь-якими іншими властивостями чи особливостями. Цікавими, перш за все, є доктринальні підходи до поділу інформації на види в праві, а також аналіз даного поділу, яка існуює у сучасному законодавстві України для подальшого його удосконалення На мою думку, аналіз класифікації інформації на види доречно розпочати з доктринальних підходів. Тому, в залежності від критерію, за яким здійснюється класифікація, на доктринальному рівні розрізняють наступні її види: а) за рівнем мислячо-діяльнісної переробки - синтаксичну, семантичну, прагматичну; б) за способом сприйняття і переробки інформації - піктографічна (фотографія, креслення, схема, піктограма), ідеографічна (графік, діаграма, таблиця, формула), текстова [65, с 42-43]. Не можна не зазначити, що свого часу Копиловим В.А., , Бачило І.Л. та іншими були запропоновані власні інтерпретації класифікації інформації. Класифікація, запропонована Копиловим В.А. [72, с 44-48], ґрунтується на з’ясуванні тої ролі, в якій вона виступає у правовій системі, і поділяється на правову і не правову. Нормативна правова інформація створюється в порядку правотворчої діяльності і міститься в нормативних правових актах. Класифікація такої інформації провадиться названим автором за рівнем прийняття актів чи по видах акгів. Ненормативна правова інформація створюється, як правило, в порядку правозастосовчої і правоохоронної діяльності і поділяється на ряд видів. Класифікуючи інформацію за доступом до неї, Копилов В.А. поділяє її на відкриту і інформацію обмеженого доступу, поширення якої можливе в умовах конфіденційності або секретності [72, с 47-59]. В свою чергу до відкритої інформації даний науковець відносить: а) інформацію, як об’єкт цивільного обороту - здобутки науки і літератури, інші форми, що відображають інформацію (наприклад, карти, фотографії тощо), а також інформацію, яка міститься в документах, що закріплюють авторські права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки (патенти, свідоцтва); б) масову інформацію - інформацію, що містить повідомлення інформаційного характеру, яка готується і розповсюджується засобами масової інформації або через мережу Інтернет з метою інформування населення, у тому числі реклама діяльності фізичних і юридичних осіб, продуктів, які виробляються чи послуг, які пропонуються споживачам; в) офіційні документи - закони, судові рішення, інші акти законодавчого, адміністративного і судового характеру. Ця інформація створюється в порядку законодавчої чи іншої правової діяльності; г) інформація, яка надається обов’язково - контрольні екземпляри документів, інформація в облікових документах, дані документів, що надаються в органи статистики, податкову, реєстраційна та інша інформація подібного типу. Така інформація створюється юридичними і фізичними особами в порядку обліку і звітності та контролю, і спрямовується в обов'язковому порядку контролюючим органам і організаціям відповідно до вимог діючого законодавства; г) інша відкрита інформація, наприклад, науково-юридична - відомості, що містяться в юридичних монографіях, статтях, довідниках, коментарях, доповідях на юридичні теми тощо На його думку, до інформації з обмеженим доступом належать: а) державна та службова таємниці - відомості, що захищаються державою, які створюються в умовах секретності відповідно до законодавства; б) «ноу-хау» - науково-технічна, технологічна, комерційна, організаційна чи інша інформація, яка використовується в економічній діяльності; в) персональні дані - відомості, що створюються самими громадянами в їх повсякденній діяльності, у тому числі пов’язаній з реалізацією прав і свобод (права на працю, на житло, на відпочинок, медичне обслуговування, соціальне страхування, пенсійне забезпечення, на свободу слова тощо) і виконанням обов’язків (наприклад, військового обов’язку) і надаються як відомості про себе (персональні дані) різним суб’єктам. Інформацією, яка є задокументованою в даному випадку є анкети, історії хвороби, декларації про доходи, банківські записи тощо; г) інші види таємниць (лікарська або медична таємниця; адвокатська таємниця тощо). Слід зауважити, що до інформації з обмеженим доступом Копилов В.А. відносить комерційну таємницю, при цьому не зазначає про неї як про об’єкт цивільного обороту, яким вона є за своєю суттю. В свою чергу, значна кількість відомостей або даних, які віднесені також до інформації з обмеженим доступом, зокрема, персональних даних, також регулюється цивільним правом. Те саме можна сказати і про інші види таємниці, такі як лікарська та адвокатська таємниця тощо. В такому разі, одна з найбільш повних класифікацій, не в достатній мірі корректно та правильно визначає місце інформації як об’єкта цивільного обороту. У такому випадку, можна дійти висновку, що інформація з обмеженим доступом не може бути об’єктом цивільних прав взагалі. Як доречно зазначає в своїй монографії Кохановська О.В.:«Вважаємо за необхідне зазначити у зв’язку з цим, що місце інформації, як об’єкта цивільного права, визначено у вищезазначеній класифікації неповно, а тому і невірно. Автори практично виводять із сфери інформації, яка є об’єктом цивільних прав саме ту інформацію, яка віднесена до неї законодавцем. Йдеться, наприклад, про ноу-хау (секрети виробництва, комерційна таємниця) та деякі інші види таємниць, які у класифікації посідають місце серед видів інформації з обмеженим доступом. Це може призвести до хибного висновку про те, що такі види інформації не можуть бути об'єктами цивільних прав. Таким чином, при класифікації інформації за критерієм доступу до неї, інформацію, як об’єкт цивільного обороту, слід було віднести як до одного виду, так і до другого. Тому в даному разі необхідно було просто вказати у класифікації уточнюючі види інформації, які визначають зміст виду інформації, як об’єкту цивільних правовідносин - твори науки і літератури тощо» [78.c 38]. Також слід звернути увагу на здобутки Бачило І.Л. [75, с 42-51] стосовно класифікації інформації залежно від тієї ролі, яку вона відіграє у правовій системі. Іларія Лаврентіївна, залежно від згаданого критерію поділу, пропонує класифікувати інформацію на: а) нормативно-правову, тобто таку, що створюється в порядку правотворчої діяльності та міститься в нормативно-правових актах; б) ненормативно-правову інформацію, яка створюється у порядку правозастосовчої та правоохоронної діяльності; за допомогою даної інформації реалізуються приписи правових норм. До ненормативної правової інформації автор відносить: 1. Загальну інформацію про стан законності і правопорядку: а) заяви, що надходять до прокуратури, а також інших органів законодавчої, виконавчої та судової влади щодо дотримання законності; б) судову, кримінальну і прокурорську статистику; в) інформацію про дотримання прав і свобод людини; г) соціологічні дослідження про ефективність законодавчих та інших нормативних правових актів. 2. Інформацію про цивільно-правові відносини, договірні і інші зобов'язання (договори, угоди і т.п. документи). 3. Інформацію, що висвітлює адміністративну діяльність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з виконання нормативних розпоряджень. 4. Інформацію судів і судових органів (судові справи, судові рішення тощо). 5. Інформацію, пов’язану з розслідуванням та розкриттям правопорушень. 6. Кримінологічну інформацію - дані про злочинність і інші правопорушення, ефективність карних покарань. 7. Криміналістичну інформацію, яка використовується при доказуванні факту злочину й ідентифікації особи чи групи осіб, що вчинили злочин. Не можливо залишити поза увагою класифікацію інформації Куракова Л.П. і Смірнова С.Н. [73, с 5-8], які здійснюють її за критерієм доступності останньої, що дозволяє їм виділити чотири класи інформації, які визначаються правовими нормами: а) загальнодоступна інформація; б) інформація, доступ до якої не може бути обмежений; б) інформація з обмеженим доступом; в) інформація, яка не підлягає поширенню. Також доцільно згадати про класифікацію інформації Лопатіна В.Н., який поділяє інформацію за ступенем організованості; за видом носія (за формою закріплення); за функціональним призначенням (за сферою застосування); за ступенем доступу до неї [65, с 146]. З метою визначення інформації як самостійного об’єкта цивільного права, визначення товарності інформації та типу зобов’язальних відносин Петров Є.В. пропонує таку класифікацію інформації: а) приватноправового характеру - публічно - правового; б) обіговоздатна - необіговоздатна; в) загальнодоступна - нерозкрита (з обмеженим доступом); г) приватно - офіційна; г) для комерційного використання - для вільного, звичайного, наукового, освітянського використання [85, с. 250]. В свою чергу, зважаючи на вищезазначені доктринальні класифікації інформації, можна підсумувати словами Городова О.О.: «Однак опрацювати єдину об’єктивну класифікацію, рівно як і універсальне її поняття, яке б відображало всі багатогранні сторони даного феномену, не судилося» [69, с 14]. Якщо говорити про законодавчий поділ інформації на види, то розпочати її дослідження необхідно із Закону України «Про інформацію» [2], зазначивши, насамперед, що в даному Законі йдеться про види інформації, які в силу своїх властивостей та змісту можуть бути об’єктами цивільного обороту. Так, визначаючи види інформації, законодавець поділяє будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді за змістом на такі види: - інформація про фізичну особу; - інформація довідково-енциклопедичного характеру; - інформація про стан довкілля (екологічна інформація); інформація про товар (роботу, послугу); - науково-технічна інформація; - податкова інформація; - правова інформація; - статистична інформація; - соціологічна інформація; - інші види інформації. Перелік таких видів, як можна зробити висновок із змісту ст. 10 зазначеного Закону, не вичерпується зазначеними у ній. Можна визнати вдалим такий підхід, що дає змогу ширшого тлумачення даної статті, оскільки видів інформації не лише реально більше, але й можна очікувати появу також нових видів. В свою чергу, законодавець у ст. ст. 11-19 Закону України «Про інформацію» дає визначення кожного виду інформації окремо, визначає їх правовий режим. Розглянемо кожний вид інформації за змістом більш детально. Так, відповідно до положень ст. 11 даного Закону інформація про фізичну особу (персональні дані) - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини; до конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, а також адреса, дата і місце народження. Кожному забезпечується вільний доступ до інформації, яка стосується його особисто, крім випадків, передбачених законом. Доречно зазначити, що визначення поняття інформації про фізичну особу (персональні дані) також міститься в спеціальному нормативно-правовому акті, а саме Законі України «Про захист персональних даних», який регулює правові відносини, пов’язані із захистом і обробкою персональних даних, і спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв’язку з обробкою персональних даних, згідно положень ст. 2 якого персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована [28]. Як вбачається з наведеного вище, визначення, які містяться у двох вищезгаданих законах, ідентичні, що в свою чергу виключає правове спекулювання та виникнення колізій при регулюванні обороту цього виду інформації. Також слід зазначити, що ст. 32 Конституції України встановлено, що «не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини» [1]. Законодавством України до інформації про особу (персональних даних) віднесено національність, освіту, сімейний, майновий стан, релігійність, стан здоров’я, а також адресу, дату і місце народження тощо. Слід звернути увагу на те, що до конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, а також адреса, дата і місце народження (ч. 2. ст. 11 Закону України «Про інформацію»). Конституційний Суд України в абзаці першому пункту 1 резолютивної частини Рішення від 30 жовтня 1997 року № 5-зп відніс до конфіденційної інформації про фізичну особу, крім вказаної, ще й відомості про її майновий стан та інші персональні дані [61]. Таким чином, перелік даних про особу, які визнаються як конфіденційна інформація, не є вичерпним, що дає змогу для більш ширшого тлумачення, тобто віднесення будь-якої інформації до інформації про особу. В свою чергу, згідно Рішення Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 [62], інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов’язані з особою та членами її сім’ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов’язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Така інформація про особу є конфіденційною; збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Доречно зазначити, що право особи на свою приватну сферу є абсолютним (це таємниця приватного життя, лікарська, таємниця сповіді, банківська таємниця), оскільки кожна особа має право вимагати від необмеженого кола осіб обов’язкової заборони на збирання вказаних відомостей, а якщо ці відомості стали відомими особі у зв’язку з її професійною діяльністю, то - нерозголошення). | |
| Просмотров: 614 | Загрузок: 19 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |