| Главная » Файлы » Магистерские работы » Магистерские работы |
Загальна характеристика конкуренції
| [ Скачать с сервера (161.8 Kb) ] | 25.07.2017, 00:26 |
| ВСТУП Актуальність теми та її обґрунтування. Для забезпечення якісного функціонування ринкових відносин необхідним є створення рівних можливостей для підприємницької діяльності суб’єктів господарської діяльності, а також їх конкуренцію. Конкуренція є вкрай необхідною для економічного розвитку суспільства в цілому, оскільки саме вона стимулює суб'єктів господарювання враховувати потреби суспільства і споживачів, підвищувати якість продукції, впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу тощо. Тому в ст. 42 Конституції України передбачено, що держава забезпечує захист конкуренції в підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. У зв'язку з розвитком господарської діяльності та посиленням конкуренції важливість захисту від протиправних дій у сфері економічної конкуренції значно зростає. Тому пріоритетом державної політики нашої держави є прагнення створити ефективну систему законодавства для забезпечення якісного існування конкуренції, а також встановлення необхідних засобів правової підтримки й охорони такої конкуренції, у тому числі за допомогою використання передбачених законодавством правових засобів захисту. Останні характеризуються спрямованістю на запобігання, а також припинення порушень конкурентного законодавства. Тому необхідно чітко визначити поняття, види, підстави і межі використання правових засобів захисту у сфері конкуренції. Зараз, коли конкурентне законодавство в Україні завершило стадію свого формування, важливим є його розвиток і удосконалення в напрямку забезпечення ефективного правового захисту від дій у конкуренції, що порушують встановлені правила конкурентної поведінки. Це й обумовлює актуальність дослідження правових засобів захисту економічної конкуренції. В науковій літературі дане питання досліджено недостатньо. Проблеми правових засобів захисту економічної конкуренції аналізувались окремими вченими-юристами лише як один із аспектів захисту економічної конкуренції. До окремих проблем звертались вчені О. О. Бакалінська, О. В. Безух, В. М. Гайворонський, І. І. Дахно, В. І. Єрьоменко, С. Е. Жилінський, Г. Л. Знаменський, Ю. В. Журик, О. С. Каштанов, Н. М. Корчак, І. В. Лукач, В. С. Лук’янець, С. А. Паращук, В. С. Савчук Л. Н. Семенова, К. Ю. Тотьєва, І. І. Туйськ, І. А. Шуміло, В. С. Щербина та інші. Таким чином, недостатній рівень правової регламентації, а також обмежена кількість наукових розробок з даної проблематики, зумовлюють необхідність здійснення комплексного та всебічного дослідження у сфері правових засобів захисту економічної конкуренції. Мета та завдання дипломного дослідження. Основною метою магістерського дослідження є визначення правової природи правових засобів захисту економічної конкуренції; з'ясування їх необхідності та значення в забезпеченні якісного конкурентного середовища нашої країни; аналіз чинного законодавства з метою визначення основних видів та порядку їх застосування; виявлення недоліків чинного законодавства з даного питання та розробка основних способів їх виправлення. Для досягнення мети дослідження було визначено такі завдання: - здійснити комплексне дослідження конкурентного законодавства у сфері захисту економічної конкуренції, зокрема і процес його встановлення; - визначити основні підходи до розуміння поняття «економічна конкуренція» та «недобросовісна конкуренція»; - здійснити аналіз основних порушень у сфері конкурентного законодавства; - визначити поняття правових засобів захисту економічної конкуренції; - здійснити класифікацію правових засобів захисту економічної конкуренції; - визначити особливості застосування превентивних засобів захисту; - виявити підстави застосування засобів захисту економічної конкуренції, що вживаються post factum; - проаналізувати практичний аспект застосування таких засобів захисту; - розроблення можливих способів вдосконалення конкурентного законодавства. Об’єктом дослідження є правовідносини у сфері захисту економічної конкуренції. Предметом дослідження є правові засоби захисту економічної конкуренції. Методи дослідження. Дослідження базується на діалектичному методі пізнання правових засобів захисту економічної конкуренції. Методологічну основу магістерської роботи складають різноманітні загальнонаукові та приватнонаукові методи пізнання, зокрема: формально-логічний, історичний, статистичний, порівняльно-правовий та прогностичний. За допомогою формально-логічного методу було здійснено аналіз, систематизацію та класифікацію норм та правових джерел, якими регулюються відносини у сфері захисту економічної конкуренції в Україні та в інших країнах. Він також використовувався в процесі вироблення пропозицій щодо шляхів удосконалення норм конкурентного законодавства та практики їх застосування. Порівняльно-правовий метод використовувався для аналізу конкурентного законодавство країн з розвинутими конкурентними відносинами (Німеччини, Сполучених Штатів Америки, ) та ЄС, а також практика Антимонопольного комітету України та його органів. Шляхом системно-структурного аналізу розкриті основні аспекти закріплення на законодавчому рівні та застосування правових засобів захисту економічної конкуренції. Наукове значення роботи визначається тим, що в ній здійснено комплексне дослідження такого правового явища економічна конкуренція. Охарактеризовано основні етапи встановлення конкурентного законодавства. Розкрито сутність та основні види порушень у сфері конкуренції. Визначено сутність правових засобів захисту економічної конкуренції як передбачених законодавством матеріально-правових засобів впливу, що носять примусовий характер, які застосовується уповноваженими державою органами з метою захисту конкурентного середовища країни. Здійснено класифікацію таких засобів за такими критеріями: сферою застосування, суб'єктами, щодо яких вони застосовуються, та цільовою спрямованістю. Проведено аналіз основних видів засобів захисту економічної конкуренції. Результатом дослідження стало написання тез наукової роботи на тему «Поняття та значення превентивних засобів захисту економічної конкуренції» для публікації на Міжнародній науково-практичній конференції «Правові Реформи в Україні: Реалії сьогодення», яка проходила у м. Харків 23-24 травня 2014 р. Практичне значення дослідження полягає у тому, що основні теоретичні положення, висновки та рекомендації можуть бути використані в подальших наукових розробках, присвячених питанням захисту економічної конкуренції. Також отримані результати дослідження можуть бути використані в роботі законодавчих та регуляторних органів, зокрема Антимонопольного комітету, а також у діяльності господарюючих суб’єктів. Отримані результати дослідження. В ході дослідження було детально проаналізовано процес становлення та формування законодавства у сфері конкуренції. Було проаналізовано основні підходи до розуміння сутності економічної конкуренції та її складових понять. Визначено, що суспільна шкідливість порушення конкурентного законодавства виявляється в заподіянні шкоди або створенні загрози заподіяння шкоди суспільним відносинам у сфері конкуренції. У роботі було проаналізовано сутність правових засобів захисту економічної та надано характеристику основним засобам. Проведене дослідження показало, що чинне конкурентне законодавства пройшло етап свого становлення у нашій державі, однак воно потребує реформування з метою приведення у відповідність його до законодавства Європейського Союзу. Також слід вдосконалити визначення змісту основних видів порушень у сфері конкуренції, оскільки значна їхня кількість містить оціночні поняття, що призводить до зловживання на практиці. Зокрема, чітко передбачити перелік дій, що визнаються зловживанням монопольним становищем на ринку. Структура магістерської роботи обумовлена метою та завданням дослідження і складається з вступу, двох розділів, які об’єднують 8 підрозділів, висновків та списку використаної літератури. Обґрунтування послідовності викладення матеріалу. Дослідження правових засобів захисту економічної конкуренції, безумовно, необхідно розпочати із визначення основних етапів встановлення конкурентного законодавства в Україні та світі. Також необхідно проаналізувати основні наукові підходи до визначення сутності поняття «економічна конкуренція», а також «недобросовісна конкуренція». Після цього необхідно проаналізувати поняття «порушення сфері економічної конкуренції», а також охарактеризувати основні їх види. Ці питання розглянуті в першому розділі роботи. Другий розділ присвячено саме правовим засобам захисту економічної конкуренції. В даному розділі проведено аналіз вищезазначеного поняття, визначено особливості таких засобів,а також здійснено класифікацію засобів захисту конкуренції. Важливою складовою даного розділу є аналіз окремих засобів захисту економічної конкуренції. Проведено дослідження застосування даних засобів на практиці та виявлення проблем такого застосування. Вагоме значення уданій роботі відіграє висновок, оскільки в ньому проведений підсумковий аналіз дослідження, що проводилося при написанні даної роботи. РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНА ХАРЕКТИРИСТИКА КОНКУРЕНЦІЇ. 1.1. Історія виникнення та розвитку конкурентного законодавства Вивчення історії становлення та розвитку конкурентного законодавства допомагає визначити головні цілі регулювання конкурентних відносин, умови їх формування та перспективи подальшого розвитку конкурентного законодавства як в Україні, так і в світі. Дії, які суперечили встановленим ринковим правилам, появилися досить давно. На думку ряду дослідників, антимонопольне законодавство бере свій початок від декретів римських імператорів, які намагалися боротися зі спекулятивними монополіями шляхом встановлення твердих цін на певні види товарів [108, c. 13]. Першим антимонопольним законом загального характеру, де, зокрема, вперше був використаний термін «монополія», прийнято вважати конституцію про ціни імператора Зенона (483 р. н.е.) [108, c. 13]. Однак боротися з ними, використовуючи засоби правового регулювання почали лише в ХІХ столітті. Причиною є те, що саме в цей час вона досягла такого рівня, коли прояви нечесної конкуренції фактично унеможливило здійснення чесної торгівлі. Зважаючи на це, деякі країни почали створювати спеціальні правила для обмеження використання нечесних методів ведення конкурентної боротьби. Основою такої діяльності держави стало конкурентне законодавство. В середньовіччі ж конкурентне регулювання здійснювалося за правилами звичаєвого права. В Англії в середині XV сторіччя перші ж прояви антиконкурентних дій відзразу стурбували суддів. Відношення до обмежень свободи торгівлі було чітко виражене відомим юристом сером Едвардом Коуком у формулі: «правило, згідно з яким уся торгівля або транспорт передаються до рук однієї особи чи компанії і виключається можливість участі в цьому інших осіб, є незаконним» [113, c. 57]. Саме під впливом таких поглядів у 1623 році англійський парламент ухвалив «Статут про монополії» – перший в історії законодавчий акт, який заборонив всі існуючі монополії в країні [58, c. 53]. В США початок правового регулювання антиконкурентних дій бере свій початок після закінчення громадянської війни, а саме після прийняття деякими штатами рішень про незаконність окремих корпоративних утворень та прийняття законів, що забороняли монополії. Перший в Америці закон штату, який забороняв монополії, був прийнятий у штаті Алабама у 1877 році [90, c. 69]. А за тринадцять років з 1877 по 1890 вже вісімнадцять штатів мали власні антимонопольні закони. На загальнодержавному рівні в 1887 році був прийнятий закон «Про торгівлю між штатами» [54]. А у 1890 році був прийнятий перший федеральний антимонопольний Закон «Про захист торгівлі та комерційної діяльності проти незаконних обмежень та монополії», більш відомий як закон Шермана [27]. У цьому законі були сформульовані два головних принципи американського антитрестівського права – принцип заборони, відповідно до якого визнають незаконними: а) фіксування цін; б) груповий бойкот; в) горизонтальний поділ ринку; г) угоди про перепродажні ціни незалежно від того, чи можуть вони спричинити шкоду конкуренції чи ні. А другий принцип – принцип «розумного підходу» – суд може визнати незаконними: а) торгові суди; б) спільні підприємства; в) територіальні або споживчі обмеження у тому разі, якщо вони значно обмежують конкуренцію, а також наданий уніфікований перелік дій, які завдають або можуть завдати шкоди конкуренції [44, c. 11]. Вагомим кроком для формування конкурентного законодавства США стало прийняття у 1914 році двох нормативних актів: Закону Клейтона (The Clayton Act) [29] та Закону «Про Федеральну торгову комісію» (The Federal Trade Commission Act) [29 c. 198], які розширили та вдосконалили антитрестівське законодавство США. Законом Клейтона заборонялася цінова дискримінація, тобто встановлення продавцем різних цін. А законом «Про Федеральну торгову комісію» заборонялося використання незаконних методів конкурентної боротьби [113, c. 61]. В США немає спеціального закону про охорону від недобросовісної конкуренції. Правовий захист від недобросовісної конкуренції ґрунтується на загальних нормах антитрестівського законодавства, складовою частиною якого є і положення про захист від недобросовісної конкуренції. На федеральному ж рівні захист від недобросовісної конкуренції базується на статті 5 Закону «Про Федеральну торгову комісію», яка забороняє недобросовісні або такі, що вводять в оману дії, або практику в торгівлі між штатами, або в зв’язку з нею. В Європі конкурентне законодавство розвивалося в іншому напрямку. В США основною метою було подолання монополістичних тенденцій, тоді ж як у Європі основна увага приділялася захисту від недобросовісної конкуренції. Вперше поняття «недобросовісна конкуренція» виникло у Франції в середині XIХ сторіччя, коли суди почали використовувати даний термін для позначення нечесних дій конкурентів. Французькі суди негативно ставилися до порушення правил професійної етики та «чесних» звичаїв підприємницької діяльності, і тим самим створили ефективну та всеохоплюючу систему захисту від недобросовісної конкуренції на основі загального положення статті 1382 Цивільного кодексу Франції, яке передбачає обов’язкове відшкодування шкоди у випадку здійснення протиправних дій [64, c. 69]. Законодавство, що певною мірою обмежувало підприємницьку практику вперше в Європі з'явилося в Німеччині у 1923 році, коли був прийнятий урядовий «Декрет про зловживання економічною владою». Декрет легалізував спеціальний правовий статус монопольних утворень, хоча картелі не були заборонені. Державне втручання в економіку допускалося лише тоді, коли монопольні утворення своїми діями створювали загрозу економіці в цілому або суспільному добробуту [65, c. 68]. У 1924 та 1925 роках відповідне законодавство з’явилося у Норвегії та Швеції. У цих країнах діяло правило, відповідно до якого: «комерційні і промислові об’єднання та угоди, які мають на меті обмежити «вільну дію конкуренції», визнавалися дійсними за умови їх реєстрації» [39, c. 117]. Характерною ознакою конкурентного законодавства Європи, на відміну від антитрестівського законодавства США, полягає у тому що діяльність монопольних утворень в Європі не заборонялася, а лише підлягала контролю з боку держави. Існування монополій визнавалися природним явищем і навіть необхідним для розвитку економіки. Діяльність таких субєктів не можна забороняти, а можна лише контролювати і регулювати, щоб вони не завдавали шкоди економіці країни. Такий стан речей був закріплений, зокрема і в резолюції XXVI Конференції Міжпарламентського Союзу в Лондоні (1930 р.), в якій зазначалося: «Картелі, трести та інші аналогічні утворення являють собою природне явище економічного життя, по відношенню до якого не можна займати повністю негативну позицію. Враховуючи однак, що такі об’єднання можуть негативно вплинути на суспільні інтереси та інтереси держави, їх необхідно контролювати. Цей контроль не повинен приймати форму такого втручання в економічне життя, яка б могла негативно вплинути на її нормальний розвиток. Він повинен бути лише контролем над можливими зловживаннями та припиняти їх» [68, c. 139]. Негативно вплинула на конкуренцію в Європі Друга світова війна, адже майже всі країни Європи стикнулися із зруйнованиими національними економіками і тому необхідним стало формування нової системи конкурентного законодавтсва. Саме тому Франція, Голландія, Данія почали створюватися спеціальне антимонопольне законодавство. Однак воно й надалі зосереджувалося на регулюванні та контролі за монополістичними процесами, а не на їх забороні. Також Друга світова війна переконала європейців в необхідності співпраці. З цією метою у 1948 році була створена Організація економічного співробітництва, а після приєднання у 1960 році США та Канади отримала назву - Організація Економічного Співробітництва і Розвитку. Метою діяльності цієї організації стала взаємна допомога країн Європи у відбудові економічної системи одне одної. В 1948 році на Гаванській конференції ООН по торгівлі та зайнятості був прийнятий «Заключний акт та відповідні документи» (так звана Гаванська хартія), яким передбачалося створення Міжнародної торгової організації як спеціалізованої установи ООН, були закріплені основні принципи міждержавних економічних відносин, що мали суто проконкурентний характер. Зокрема, Гаванська хартія містила правила конкуренції для підприємств та встановлювала основні принципи міжнародного контролю за обмежувальною діловою практикою, включаючи процедуру консультацій, розслідувань та нотифікацій [45, с. 54]. Проте з історичних причин ідея створення Міжнародної торгової організації не була реалізована. Єдиним розділом Хартії, який отримав подальший розвиток та міжнародне визнання, став розділ ІV «Торгова практика», яким врегульовувалися правила поведінки держав у сфері міжнародної торгівлі. Ці правила після доопрацювання були оформлені в 1947 році в якості тимчасової Генеральної угоди по тарифах та торгівлі (ГАТТ) [76, c. 316]. Також у 1948 році була утворена Рада Європи, а у 1949 році був прийнятий Статут Ради Європи [31]. Рада Європи відповідно до статуту мала лише консультативні повноваження. В рамках Ради Європи було укладено понад 100 конвенцій між державами континенту, які визначали «правила гри» у різних галузях економічного і суспільного життя. Одним з них став Паризький договір 1951 р. «Про створення Європейського співтовариства вугілля і сталі» [32], який був підписаний шістьома державами Європи терміном на 50 років. Цим договором передбачалися заходи, спрямовані на створення умов для нормального розвитку конкуренції, за додержанням яких слідкували спеціально створені органи – Суд Справедливості та Рада Міністрів. Важливо відзначити, що з другої половини ХХ сторіччя значно пожвавилось міжнародне співробітництво, що мало наслідком прийняття низки важливих міжнародних угод. Так на формування міжнародного конкурентного середовища відіграли домовленості в рамках Уругвайського раунду багатосторонніх переговорів ГАТТ (1986-1994 р.). За наслідком яких була створена Всесвітня організація торгівлі [76, c. 3], яка ґрунтується на трьох «китах»: модернізованих правилах ГАТТ, Генеральній угоді по торгівлі послугами (ГАТС) [36] та Угоді про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРИПС) [37]. Цими документами були підсилені принципи конкуренції в міжнародній торгівлі, встановлені більш жорсткі правила субсидіювання, демпінгу та захисних заходів відносно імпорту; в сферу загальних ринкових правил були включені сільськогосподарський та текстильний сектор економіки. А також в модернізованих правилах конкуренції, що містяться у ГАТС, вперше були визначені правила конкуренції, що безпосередньо торкаються діяльності окремих підприємств. Відповідно до Угоди учасники зобов’язуються та гарантують, що постачальники послуг монополісти не будуть діяти способом, що протирічить режиму найбільшого сприяння. Особливе значення для подальшого розвитку конкурентного законодавства взагалі і законодавства з захисту від недобросовісної конкуренції зокрема мають положення Угоди про торгові аспекти прав на інтелектуальну власність (ТРІПС), спрямовані на підвищення ефективності заходів щодо охорони інтелектуальної власності та гарантування того, що ці заходи не будуть порушувати конкуренцію та створювати бар’єри в торгівлі [59, с. 69]. Також необхідно зупинитися на формуванні конкурентного законодавства ЄС. Співпраця між країнами Європи в середині ХХ ст. розширювала свої рамки співробітництва і вимагала створення єдиних правил конкуренції, які б охороняли конкуренцію не тільки у межах певної держави, але й у межах всіх інтегрованих ринків. Почалася підготовка нового міждержавного договору, який би задовольнив усіх, враховуючи особливості економічного і соціального розвитку кожної з країн. Цим новим договором став Римський договір про утворення «Спільного Ринку» від 27.03.57 року [72, c. 28]. Згодом було прийнято Маастрихський договір у 1992 році[33], а також Амстердамський договір у 1997 році [34], які вносили значні зміни у конкурентне регулювання. Дані угоди складали фундаментальну базу законодавства Європейського Союзу. Останнім найбільш суттєвим актом, який вніс зміни до принципів функціонування ЄС, стала Лісабонська угода 13 грудня 2007 року [35], якою були внесені зміни до Договору про Європейський Союз та Договір про утворення Європейського співтовариства. Дана угода передбачає регулювання, зокрема і в сфері конкурентного законодавства (у статтях 101-106). Дані міжнародні угоди відіграли та відіграють і надалі важливе значення у регулюванні конкуренції в Європейському Союзі, що базується на таких основних принципах: • заборона узгоджених дій, угод та об’єднань між підприємствами, що можуть негативно вплинути на торгівлю між країнами-членами, завадити конкуренції в межах спільного ринку, обмежити чи спотворити її; • заборона користуватися перевагами панівного становища на ринку, коли це може негативно вплинути на торгівлю між країнами-членами; • контроль за державною допомогою в країнах-членах у будь-якій формі, що загрожує вільній конкуренції, бо дає переваги окремим підприємствам чи виробництву окремих товарів; • плани злиття в масштабах Європи оцінюються з позиції потенційних наслідків для конкуренції і можуть стати забороненими; • лібералізація деяких секторів, у яких донині панувала монополія певних державних чи приватних підприємств (наприклад, телекомунікації, транспорт чи енергетика). Становлення конкурентного законодавства України відбувалося поступово. Україна протягом значного періоду перебувала у складі декількох країн, а тому формування конкурентного законодавства здійснювалося на основі права країн, до складу яких входили сучасні території нашої держави. Вперше спроба захисту конкуренції була здійснена в Російській імперії на початку ХХ сторіччя. Такі дії були спрямовані на законодавче обмеження монополістичних тенденцій. Першим кроком на шляху обмеження монополізму можна вважати законодавчі акти 1906 року, які поклали початок Столипінській аграрній реформі. Але всі спроби реформувати сільське господарство в Росії виявилися неефективними. Промислові монополісти в Росії були щільно пов’язані з державним апаратом, тому ідеї законодавчого обмеження монополій довгий час не реалізовувалися, і лише в 1913 році почалась розробка першого в Росії законопроекту про обмеження діяльності синдикатів та трестів, але у 1914 році робота над цим законопроектом була припинена в зв’язку з умовами воєнного часу. Після Жовтневого перевороту нова влада з одного боку підтримувала розвиток малого бізнесу, з іншого боку – намагалася монополізувати велику промисловість. Так, в Декреті про трести від 17.07.1923 р. зазначалося, що «трести є державними промисловими підприємствами, які самостійно формують план виробництва та забезпечують збут власної продукції, діють на засадах комерційного розрахунку з метою отримання прибутку». Декретом передбачалося, що саме трест є єдиним підприємством, а установи і організації, що входять до його складу, розглядалися лише як виробничі одиниці [45, с. 43]. Однак на кінець 20-х років роль трестів значно зменшилася внаслідок їх переводу на державний господарчий разрахунок. Поступово державні трести перетворюються на синдикати, які втрачають право на самостійне формування програми та напрямків діяльності. Відповідно до Положення «Про державні синдикати» від 28.02.1928 року [20] найбільші державні синдикати перетворювалися на міністерства. Радянської влада розглядала конкуренцію як явище несумісне з соціалістичним ладом, оскільки економіка СРСР визнавала лише одного суб’єкта господарювання – державу. Звідси і монополізація економіки. Відсутність конкуренції призвела до застою у виробництві і майже повністю паралізувала економіки. Намагаючись якось виправити ситуацію, керівництво держави започаткувало так зване соціалістичне змагання, яке мало на меті: • впровадження нової технології, підвищення продуктивності праці; • покращення якості виробництва, швидке освоєння нових потужностей [21]; • вивчення та найкраще задоволення попиту, підвищення культури обслуговування [22]. Тобто можна зробити висновок, що законодавство СРСР до початку 80 – х років ХХ століття носило суто антиконкурентний характер. Економіка була побудована на базі жорсткого планування та державного монополізму, що призвело до загальної економічної та соціальної кризи на початку 80-х років. Під час «пребудови» у 1985 році почалися економічні та соціальні перетворення у державі. Під впливом цих змін з’явилася низка нових законів, які регулювали економічне життя країни, одним з них був Закон СРСР «Про державне підприємство в СРСР» від 30.06.87 р. [23], в якому вперше було надане визначення монополістичних тенденцій, а Закон СРСР «Про кооперацію в СРСР» від 26.05.88 р. [24] остаточно закріпив важливість розвитку конкуренції. Важливе значення відіграла Постанова Ради Міністрів СРСР «Про заходи по демонополізації народного господарства» від 16.08.90 р. [25], а 10.07.91 р. був прийнятий Закон СРСР «Про обмеження монополістичної діяльності в СРСР» [26], яким заборонялося зловживання домінуючим становищем, неправомірні угоди між господарюючими суб’єктами, дискримінація господарюючих суб’єктів органами влади та управління. Законом передбачалось створення спеціального державного органу – Антимонопольного комітету СРСР, метою діяльності якого був захист конкуренції. Після проголошення незалежності України у 1991 році, важливим для переходу до ринкової економіки було якнайшвидше прийняття законодавчого акту у сфері конкуренції, який би відповідав міжнародним стандартам. Першим конкурентним законом в Україні став Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» від 18.02.92 року [6]. Закон «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» мав комплексний характер та заклав підвалини захисту конкуренції в Україні. Він забороняв: • зловживання монопольним становищем; • неправомірні угоди між підприємцями; • дискримінацію підприємців органами влади і управління; • недобросовісну конкуренцію. Характерною ознакою є те, що Закон застосовувався до відносин, в яких беруть участь лише підприємці. В подальшому сфера дії Закону була значно розширена і сьогодні Закон поширюється на відносини, в яких беруть участь будь-які суб’єкти господарювання. Відповідно до змін та доповнень, внесених у 1995 році, дія Закону не поширюється на відносини, що випливають із прав на об’єкти інтелектуальної власності, за винятком випадків, передбачених Законом. Це, передусім, пов’зано з вихідним положенням права інтелектуальної власності - монополією власника об’єкта інтелектуальної власності. Законом передбачалося покладення на Антимонопольний комітет України (Далі - АМК) повноваження щодо за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців від зловживання монопольним становищем та недобросовісної конкуренції. Більшість статей Закону була присвячена питанням створення та забезпечення функціонування Антимонопольного комітету України. Одак виявилося за необхідне прийняття окремого нормативного акту, який би регулював діяльність АМК. Ним став Закон України «Про Антимонопольний комітет України» від 26.11.1993 року [7]. Закон визначив основні завдання, компетенцію та повноваження Антимонопольного комітету України, правовий статус його посадових осіб та територіальних одиниць, вирішивши питання матеріально-технічного та соціально-економічного забезпечення діяльності Антимонопольного комітету України. На відміну від Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», Закон України «Про Антимонопольний комітет України» не встановлює обмежень щодо кола суб’єктів чи об’єктів охорони, підкреслюючи при цьому, що метою діяльності Антимонопольного комітету України є контроль за дотриманням антимонопольного законодавства, захист інтересів підприємців та споживачів. До Закону України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» вже на початку 1993 року були внесені перші зміни, пізніше ще не один раз Закон доповнювався, зокрема в 1995, 1997, 1998 та 1999 роках. Це пояснюється, головним чином тим, що цей Закон розроблявся на базі великого законодавчого та практичного досвіду країн з розвинутою ринковою економікою, проте незважаючи на схожість вихідних принципів антимонопольного регулювання в кожній країні є свої національно-історичні особливості. Для України це висока монополізованість економіки, штучно сформована за роки радянської влади, відсутність ринкових регуляторів та ринкової інфраструктури, відсутність сформованих практикою правил та звичаїв ділового обігу. За таких умов головним спрямуванням державної економічної політики на початку 90-х р.р. стало з одного боку створення ринкової інфраструктури, з іншого - демонополізація економіки. Метою демонополізації було створення ефективних, пристосованих до нових умов суб’єктів господарювання та збереження матеріально-технічного та наукового потенціалу країни, сформованого за часи радянської влади. Саме тому в 1993 році Верховна Рада України затвердила «Державну програму демонополізації економіки і розвитку конкуренції» [11]. Програма передбачала цілу низку заходів, спрямованих на формування і розвиток конкуренції, також визначала напрями державної антимонопольної політики, серед яких: демонополізація економіки; антимонопольне регулювання та застосування антимонопольного законодавства. В 1996 році з метою виконання завдань наукового забезпечення Державної програми демонополізації та розвитку конкуренції Постановою Кабінету Міністрів України від 13.05.1996 року [12] було утворено Центр комплексних досліджень з питань антимонопольної політики, який підпорядковувався Антимонопольному комітету України. Важливим кроком для захисту конкуренції в державі стало створення дієвих механізмів попередження та захисту від недобросовісної конкуренції. З цією метою Верховна Рада України прийняла Закон «Про захист від недобросовісної конкуренції» 07.06.96 року [8]. В Законі дається загальне визначення поняття «недобросовісна конкуренція», а також перелік дій, що визнаються недобросовісною конкуренцією. | |
| Просмотров: 502 | Загрузок: 22 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |