| Главная » Файлы » Полезно знать » Полезно знать |
Економічний розвиток Чехословаччини
| [ Скачать с сервера (65.7 Kb) ] | 10.02.2014, 01:53 |
| Швидке закінчення війни та поразка центральних держав поставили Тимчасовий уряд в Парижі та Національний комітет у Празі перед необхідністю координації дій. Австрійський уряд був уже не в змозі перешкодити від’їзду до Женеви представників Національного комітету та Чеського депутатського союзу на чолі з К.Крамаржем для переговорів з міністром закордонних справ Тимчасового уряду про розрив відносин з Віднем та Будапештом, з династією Габсбургів узагалі. Обговорювались економічні, фінансові та юридичні питання, пов’язані з виходом із загальноавстрійської господарсько-економічної системи та створенням власної. 28 жовтня Празький Національний комітет проголосив утворення Чехословацької держави. Він заявив, що виконуватиме тимчасово функції вищого органу влади [41, с. 103]. Національний комітет був розширений і перетворений у Тимчасові національні збори Чехословаччини. Її першим президентом був обраний Т.Масарик, головою уряду став К.Крамарж, а міністром закордонних справ – Е.Бенеш [18, с.76]. Чеським політикам на Паризькій мирній конференції вдалось задовольнити більшість своїх територіальних домагань. Кордони республіки визначили Версальський (28 червня 1919 року), Сен-Жерменський (10 вересня 1919 року) та Тріанонський (4 червня 1920 року) договори. За Версальським договором встановлювавсь чехословацько-німецький кордон по тій лінії, по якій до 1914 р. проходив кордон між Німеччиною і Австро-Угорщиною з незначними виправленнями на користь Чехословаччини. У зв’язку з відсутністю у Чехословаччини виходу до моря Німеччина зобов’язувалася надати їй вільні зони в Гамбурзькому і Щецинському портах строком на 9 років [41, с. 100]. Відповідно до Сен-Жерменського і Тріанонського договорів Австрія та Угорщина визначили незалежність Чехословаччини і приєднання до її територій районів з німецьким населенням, Словаччини й Закарпатської України. [22, с. 59]. Остаточно визначивсь кордон між державами, які утворились з володінь колишньої Австро-Угорщини, у серпні 1920р. в Севрі було укладено договір між великими державами та Польщею, Румунією, Чехословаччиною, Югославією. В результаті всієї цієї системи договорів у Чехословацьку Республіку було включено Чехію, Моравію, частину Сілезії, Словаччину та Підкарпатську Русь. До неї ж відійшли від Австрії Виторазький і Вальчицький райони, від Німеччини – Глучинський. В.І.Яровий у книзі "Історія західних та південних слов’ян у ХХ ст.” відзначає, що "...після підписання мирних договорів на території Чехословацької Республіки проживали 6.8 млн. чехів, 2 млн. словаків, 3.1 млн. німців, 745 тис. угорців, 461 тис. українців та 28.2 тис. представників інших національностей [41, с.101]. До Чехословаччини перейшло до ѕ всієї промисловості колишньої Габсбурзької монархії, більше 80 % енергетичних потужностей Австро-Угорщини, понад 85% видобутку кам’яного і бурого вугілля, 75% виробництва чугуну і сталі, 80% машинобудування, біля 80% текстильної, 75% паперової, 92% скляної, 92% цукроварної промисловості [9, с.51]. В перші післявоєнні роки по виробництву важливих видів промислової продукції на душу населення Чехословаччина відставала від США, Англії, Німеччини, Франції, Бельгії. Але окремі райони країни за рівнем економічного розвитку різко відрізнялись один від одного. Основна частина промислових підприємств була розміщена в чеських землях. У Словаччині, економіка якої носила переважно аграрний характер, кількість населення, зайнятого в промисловості і ремеслах, була більш ніж в 2 рази менша, ніж в чеських землях, а в Закарпатській Україні – в 4 рази [41, с.103]. На металургійних, металообробних, машинобудівних підприємствах було зайнято 20% працюючих в промисловості. Важливими центрами машинобудівної промисловості були Пльзень (заводи Шкода – 35 тис. робітників), Прага, Брно, Млада Болеслав. Досить розвиненою була текстильна промисловість, але не було виробництва текстильних машин. Найбільшими галузями промислового виробництва за кількістю робітників було текстильне і швейне виробництво. В них було зайнято біля ј всіх робітників. Текстильна промисловість працювала в основному на імпортній сировині. Чехословаччина була одним з найбільших в світі експортерів виробів керамічної і особливо скляної промисловості. Найрозвинутішими галузями харчової промисловості Чехословаччини було виробництво цукру і пива. В Чехословаччині були сприятливі природні умови для розвитку сільського господарства. При нормальних урожаях збори овочів і зернових культур, за винятком пшениці, в основному покривали внутрішні потреби областей, що входили до складу Чехословаччини. Зовнішня торгівля відігравала величезну роль в економічному житті Чехословаччини. В імпорті Чехословаччина виступала переважно як споживач сировини і напівфабрикатів, в експорті – як постачальник промислових товарів [21, с. 58]. Відносно високий рівень розвитку промисловості країни вплинув і на соціальний склад її населення. Група населення, зайнята в промисловості і транспорті складала 38.7% всього населення країни. В сільському господарстві, лісовій промисловості і рибальстві було зайнято 5.4 млн. чоловік або 39.6% всього населення. Серед селянських господарств найбільш багаточисленними були дрібні господарства. Значно меншим було число середніх господарств. До них відносились біля 25% всіх господарств. Характерною рисою сільського господарства Чехословаччини була наявність значного поміщицького землеволодіння. До створення ЧСР в руках церкви і поміщиків було зосереджено до 30% всієї оброблюваної землі і лісів [39, с. 47]. В перші післявоєнні роки Чехословаччина переживала великі економічні труднощі, які були викликані згортанням військового виробництва, розрухою та розривом старих економічних зв’язків. Після війни різко скоротилось промислове виробництво пов’язане з військовими поставками. Перед 1919 роком в порівнянні з 1913 роком виплавка сталі зменшилась з 1229 тис. т до 786 тис. т, видобуток кам’яного вугілля (в Чехії, Моравії, Сілезії) з 14 до 10.3 млн. т а бурого вугілля (по всій країні) – з 23.1 до 17.3 млн. т [17, с. 153-156]. За роки війни сильно потерпіло сільське господарство. Валовий збір зернових культур скоротивсь на 50-70%, набагато зменшилась також і продукція тваринництва, зокрема поголів’я коней – на 20%, великої рогатої худоби – на 30%, свиней – в 2.5 рази [21, с. 40-43]. Перші роки існування Чехословацької республіки були роками бурхливого розвитку чеського монополістичного капіталу. Найбільші чеські монополії за допомогою своїх представників в уряді почали наступ на німецький і угорський капітал в ЧСР. Весною 1919 року в країні була проведена фінансова реформа, яка поклала початок створенню самостійної чехословацької валюти, що сильно підірвало позиції німецького капіталу. Кредитні зв’язки віденських банків з підконтрольними їм на території Чехословаччини підприємствами були порушені. Цим підприємствам тепер прийшлось звертатись за кредитами до чехословацьких банків. Останні погоджувались надавати їм кредити тільки під забезпечення акцій. Чехословацький уряд видав розпорядження про нострифікацію акцій. Згідно нього всі акції чехословацьких підприємств підлягали переоцінці в місцевій валюті. Дозвіл на проведення нострифікації надавався тільки тим компаніям, управління яких находилось чи було переведено на територію Чехословаччини. Діючи таким способом, невелика група банків встановила контроль над основною частиною промисловості країни. Особливо збагатились Живностенський та Празький кредитний банки. На початку 20-тих років починається посилене проникнення в економіку країни американського, англійського, французького капіталів, чому сприяло збереження в перші місяці існування Чехословацької республіки єдиною з Австрією системи монетного обігу. Капіталісти західних держав використали створену на Паризькій мирній конференції спеціальну комісію, яка одержала право нагляду за діяльністю австрійського державного банку. Закордонний капітал, який почав вкладати значні кошти в промисловість і банки Чехословаччини, встановив безпосередні зв’язки з чехословацькими монополіями, втягуючи їх в міжнародні картельні угоди [9, с. 61]. Сприяючи проникнення іноземного капіталу в економіку країни, чехословацькі монополісти розраховували, що в результаті угод з великими світовими монополіями вони зможуть забезпечити собі місце на зовнішніх ринках. Вже під час Паризької мирної конференції міністр закордонних справ ЧСР Е.Бенеш вів переговори від імені чехословацьких фірм про організацію співробітництва з іноземними компаніями. Подібні угоди нерідко супроводжувалися передачею значної частини акцій чехословацьких підприємств іноземцям. Так, в 1919 році четверта частина акцій Празького кредитного банку перейшла в руки французького банку Сось’єте женераль, Паризько-Нідерландського банку. Тоді ж Живностенський банк продав французькому концерну Шнейдер-Крезо контрольний пакет акцій підприємств Шкода, а американська фірма Стандарт Оіл одержала від чехословацького уряду монополію на торгівлю в Чехословаччині нафтопродуктами. Виступаючи єдиним фронтом проти австрійсько-німецького капіталу, чеські монополістичні угрупування вели в той же час жорстку боротьбу між собою. Особливо впертою була боротьба між групою Живностенського банку, сфера впливу якого розповсюджувалася переважно на важку промисловість і Празького кредитного банку, зв’язаного головним чином з легкою промисловістю і яка мала більш широкі зв’язки з іноземним капіталом. В перші роки існування Чехословацької республіки перевага в цій боротьбі була на боці Живностенського банку, який через своїх представників в уряді добився здійснення ряду вигідних для себе поступок [13, с. 330-331]. Згортання військового виробництва привело до росту безробіття. Вже в середині 1919 року в центральних районах країни нараховувалось 170 тис. безробітних. В подальшому після росту виробництва безробіття скоротилось, але вже з початку 1921 року число безробітних рід впливом кризових явищ в економіці знову стало збільшуватись. Важкою проблемою в економічному житті Чехословаччини залишалось продовольче питання. Хоча в кінці 1918 року денна норма хліба і круп була збільшена з 150 до 300 грамів, це носило тимчасовий характер. Значна частина ввезеної з-за кордону муки зникала на чорному ринку [41, с. 105]. Колективні угоди між власниками підприємств і працівниками, підписані в більшості галузей промисловості після 28 жовтня, передбачали деяке підвищення заробітної плати. В результаті страйкової боротьби в 1919-1920 роках робітникам вдалось добитись ряду подальших поступок. В відповідь підприємці, не дивлячись на наявність формальних обмежень почали різко піднімати ціни. Тільки за два перших місяці існування Чехословацької республіки ціни на предмети першої необхідності виросли в 1.5-2 рази. Хоча рівень виробництва був в той же час досить низьким, ріст цін забезпечував монополіям великі прибутки. Дослідження, проведене в 1920 році в вугільній промисловості, показало, що 54% відпускної ціни вугілля складали чистий прибуток вугільних магнатів. Про високі прибутки в цій галузі промисловості свідчив і той факт, що вартість акцій вугільних компаній за півтора року існування республіки виросла в 15-20 разів. Високі прибутки сприяли росту акціонерного капіталу найбільших чехословацьких банків і акціонерних компаній, який збільшився протягом 1919-1920 років в 2.5 рази [13, с. 330-332]. Економічне пожвавлення в капіталістичних країнах в 1919-1920 рр., і викликане післявоєнними відновлюючими роботами в промисловості і на транспорті, а також тимчасовим підвищенням попиту на товари широкого вжитку, було тимчасовим. З другої половини 1920 року капіталістичний світ вступив в смугу чергової економічної кризи. В Чехословаччині економічна криза почалася дещо пізніше. Хоча виявлення кризи в економіці країни спостерігалось ще в 1921 році, в повному обсязі криза розвернулась з середини 1922 року, коли в більшості капіталістичних країн вже пройшло нижню межу падіння промислове виробництво [9, с. 62]. Криза охопила перш за все галузі, пов’язані з виробництвом засобів виробництва. В 1921 році споживання чугуну і сталі внутрі країни скоротилось в порівнянні з попереднім роком на 25%, почало скорочуватись число замовлень на машини і будівельні матеріали. До кінця 1921 року в більшості галузей важкої промисловості значно збільшились запаси нереалізованої продукції, що знаходилась на складах. Намагаючись зберегти високі ціни на вироблену продукцію, монополії почали скорочувати в деяких галузях обсяг виробництва. В 1921 році скоротилось виробництво чугуну, сповільнились темпи розвитку видобутку кам’яного і бурого вугілля, машинобудування та інших галузей промисловості. Легка промисловість, на відміну від важкої, була дещо в кращому стані. Значну роль при цьому зіграло падіння світових цін на сировину, гостра нестача якої гальмувала розвиток легкої промисловості в перші післявоєнні роки. До кінця 1921 року в порівнянні з весною 1919 року курс крони по відношенню до долара впав більш, ніж в 6 разів. Чехословацька крона була в той період однією з найбільш дешевих валют [9, с.63]. Виникли серйозні труднощі і на зовнішньому ринку, пов’язані з проведенням чехословацьким урядом так званої дефляційної політики, метою якої було використання економічних трудностей для збагачення монополістичного капіталу за рахунок більш слабких конкурентів. Завдяки активному балансу зовнішньої торгівлі, з кінця 1921 року курс крони почав підвищуватись. Весною 1922 р. чехословацький уряд підписав за кордоном на важких для країни умовах ряд домовлень про надання позик, які були використані для штучного підвищення курсу крони. Протягом декількох місяців він виріс в 3 рази. Політика дефляції принесла вигоду крупним банкам. Штучне підвищення курсу крони було рівнозначне збільшенню суми представлених банками кредитів приблизно в 2 рази. Про ріст прибутків банків за ці роки свідчать такі дані. Так, чистий прибуток банку "Уніон” збільшився з 26.9 млн.крон в 1921 році до 32.5 млн. крон в 1923 році, Чеського облікового банку – з 25.9 до 33.7 млн. крон. Найбільший в Чехословаччині Живностенський банк в 1923 році збільшив свої прибутки до 50 млн. крон [9, с. 65]. Здійснення дефляційної політики ще більше погіршило становище промисловості країни. В зв’язку з падінням оптових цін на внутрішньому ринку підприємці різко скоротили закупки сировини і промислових товарів в розрахунку на ще більше їх здешевлення. В зв’язку з подорожанням крони різко скоротився попит на чехословацькі товари на зовнішніх ринках. Було анульовано велике число іноземних замовлень. В результаті цього криза, яка в 1921 році охопила видобувну і сировинну промисловість, до середини 1922 року розповсюдилася на всі її галузі і прийняла загальний характер. Індекс промислового виробництва (1913 рік – 100%) скоротивсь в 1922 році в порівнянні з 1921 роком з 68% до 57%. Видобуток кам’яного вугілля впав за рік з 12 до 10.4 млн. т., сталі – з 917 до 640 тис. т. В металообробній промисловості обсяг виробництва зменшився на 38%, фарфоровій – на 44%, виробництво текстильних і скляних виробів – на 35-50%. До кінця 1922 – початку 1923 року в країні працювали тільки три доменні печі з 27, повністю призупинило роботу значне число підприємств текстильної, скляної і керамічної промисловості [38, с. 152]. Обсяг зовнішньої торгівлі (з врахуванням зміни цін) знизивсь в 1922 році в порівнянні з 1921 роком приблизно на 25% і продовжував скорочуватись в 1923 році. Проблеми збуту на зовнішньому ринку ще більше зросли в результаті того, що під тиском фінансової групи Живностенського банку митні тарифи на промислові товари протягом 1921-1922 років були підвищені в 10-15 разів, що спричинило до відповідних реакцій в більшості країн, в які направлявся чехословацький експорт. В експорті країни за роки кризи майже в 2 рази збільшилась доля сировини і напівфабрикатів (зерна, вугілля, сталі, необробленої пряжі) і скоротився вивіз готових виробів (тканин, скла, продукції металообробної промисловості). Зміна структури чехословацького експорту пояснювалась і тим, що чехословацька промисловість, позбавлена значної частини попередніх ринків збуту, вимушена була шукати нові ринки. Якщо в 1920 році на долю Австрії і Угорщини приходилась майже половина чехословацького вивозу, а на долю Німеччини – 12%, то до початку 1923 року в Австрію і Угорщину направлялось тільки біля 25% чехословацького експорту, а в Німеччину вже більше 20%. Ще більше зросла доля Німеччини в чехословацькому імпорті. На неї приходилось в 1923 році біля 40% всіх товарів, що ввозила Чехословаччина. Німеччина стала важливим постачальником сировини для чехословацької легкої промисловості, реекспортуючи її з США та країн Британської імперії [16, с. 314]. Характерною рисою післявоєнної економічної кризи в Чехословаччині був наступ монополістичного капіталу на позиції середньої і дрібної буржуазії. Незважаючи на скорочення загального обсягу виробництва, найбільші монополії, підтримуючи відносно високі ціни, зуміли не тільки зберегти, але і значно збільшити свої прибутки. Про це свідчать такі дані. Протягом 1921-1922 років чистий прибуток концерну "Шкода” виріс з 24.7 до 40.2 млн. крон, концерну Чесько-Моравський Кольбен-Данек – з 5.3 до 12.1 млн. крон, гірничого і металургійного товариства – на 50%. Ріст прибутку монополій проходив в значній мірі за рахунок бюджетних асигнувань [18, с. 85]. Середні і дрібні підприємства, які були в надзвичайно важкому стані, такої допомоги не отримували. В зв’язку зі скороченням збуту і посиленої конкуренції вони змушені були продавати товари по знижених цінах або взагалі зупиняти виробництво. Протягом 1922 року більш, як в 2 рази збільшилось число банкротств, головним чином, дрібних та середніх підприємств. До закінчення кризи банкам вдалось поставити під свій контроль біля 75% акціонерних компаній країни. Процес концентрації капіталу супроводжувавсь боротьбою між окремими фінансовими групами. Збанкрутували банки Моравсько-Сілезький, "Богемія”, "Земельний”. До кінця 1923 року біля 60% всіх кредитів було зосереджено в руках шести найбільших банків. Використовуючи закон "Про охорону фінансових закладів та їх вкладників”, - чехословацький уряд зупинив дію 39 акціонерних банків і 120 кредитних товариств, які знаходились на території Словаччини та Закарпатської України [7, с. 73]. Дуже важко переживала кризу промисловість національних околиць. Різке скорочення виробництва легкої промисловості відбилось перш за все на економічному становищі прикордонних районів чеських земель, де була зосереджена значна частина текстильних і складних підприємств. Ще більш важкі наслідки кризи відчували Словаччина та Закарпатська Україна. З 5 металургійних заводів, що працювали в Словаччині в 1920 році, до 1922 року чотири повністю припинили виробництво. Видобуток залізної руди в Словаччині за роки кризи скоротивсь на 60-70%, у декілька разів зменшилось виробництво чугуну, переробка дерева, виготовлення паперу. В Закарпатській Україні випуск продукції скоротивсь більш як в 2 рази. Найкрупніші в Закарпатті промислові підприємства – хімічні заводи по переробці деревини в перечині, Сваляві і Великому Бичкові – працювали з перебоями. Число робітників на цих заводах в порівнянні з довоєнним зменшилось з 8 тис. до 1 тис. Майже в 2 рази скоротилось число робітників в Солотвинських соляних копальнях. Важку кризу переживала лісова промисловість [8, с. 56]. Чехословацький уряд зупинив декілька державних лісопильних заводів і демонтував крупні деревообробні підприємства, обладнання яких було вивезено в Чехію. Важко переживало кризу населення Чехословаччини, особливо робітники промислових підприємств і сільськогосподарські робітники. До кінця 1920 року рівень заробітної плати в промисловості складав лише 2/3 довоєнного. Але вже в 1921 році в ряді галузей були повністю ліквідовані, а в інших – значно скорочені різного роду доплати, передбачені колективними угодами. В період загострення кризи, в 1922 році зарплата робітників в усіх галузях економіки різко знижувалась. В середньому протягом 1922-1923 років заробітна плата була знижена на 20-30%, а в деяких галузях промисловості, наприклад, в скляній і цементній – на 40-50%. Одночасно зі зменшенням зарплати в роки кризи значно знизились і роздрібні ціни. Зростали податки. Тільки за 1921 рік сума податків, що припадала на одну людину, збільшилася більш, ніж на 50%. Відміна карткової системи на хліб і муку, проведена літом 1921 року, а також заміна відміни продажу хліба і муки низькооплачуваним категоріям за пільговими цінами поставили у важке становище найменш забезпечені прошарки населення. Найбільшою бідою для робітників Чехословаччини в той період було безробіття. Число безробітних, яке в 1920р. і на початку 1922 року складало 80-100 тис. чол., в середині 1922 року почало різко зростати і в січні 1923 року досягло 441 тис. чол. (21.7% всіх промислових робітників). Крім того, величезне число робітників було зайнято неповний робочий тиждень. Становище робітників було досить важким. Державні виплати по безробіттю складали 8-10 крон денно, а з січня 1922 року були знижені до 5-7 крон. Але ці виплати отримувала тільки незначна частина безробітних. Виплат були позбавлені сезонні робітники, інваліди та хворі, а також ті, хто більше 6 місяців залишивсь без роботи. Виплат не одержували і робітники звільнені з підприємств за участь в страйках [38, с. 158]. В липні 1921 року був прийнятий закон про введення так званої гентської системи, згідно якого основну частину видатків на виплати безробітним повинні були нести профспілки. Але уряд був вимушений на деякий час відкласти введення цього закону в життя. Ще важчим було становище робітників в Словаччині та Закарпатті. Їх заробітна плата була на 30-40% нижчою, ніж в Чехії. Важке матеріальне становище було причиною росту числа емігрантів з Словаччини та Закарпаття. Протягом 1922-1923 років з Словаччини емігрувало більше 23 тис. чол., не рахуючи 150 тис. чол., які щорічно вимушені були шукати сезонну роботу за межами Словаччини. В Закарпатті на початок 1923 року біля 80% робітників були без роботи. Про важке матеріальне становище робітників Закарпаття свідчив і той факт, що процент смертності в ті роки в Закарпатті був майже в 2 рази вищим, ніж в Чехії, при чому в 40 випадках із 100 причиною смерті були туберкульоз та епідемічні захворювання [7, с. 75]. Всебічно оцінюючи все позитивне й негативне в розвитку Закарпаття за часи перебування в складі Чехословаччини (1919-1939р.р.), слід зазначити, що незважаючи на те, що практично до останніх днів існування Чехословацької республіки автономія Закарпаття залишалась на папері, а політика Чехословацького уряду в краї мала непослідовний, багато в чому суперечливий характер, все ж не можна заперечити загалом позитивних тенденцій соціально-економічного й культурно-політичного його розвитку в міжвоєнні роки [7, с.72]. Чехословацький уряд у населені українцями території передав більше коштів, ніж вилучав. З 1919 до 1933 року, наприклад, державні інвестиції на розвиток Закарпаття становили близько 1-6 млрд. крон. Все це сприяло значному пожвавленню економічного життя в Закарпатті в 20-30-ті роки. Більшість сучасних дослідників історії Закарпаття переконані, що тут міжвоєнний період – один з найважливіших і що саме в складі Чехословаччини закарпатські українці пройшли переломний етап у своєму соціально-економічному, національно-культурному, етнополітичному розвитку, заявили світові про своє існування, створили, нарешті, свою Українську державу – Карпатську Україну [7, с. 73]. Географічне сусідство Чехословаччини й України, політичні інтереси й економічні потреби сусідніх народів були об’єктивною передумовою розвитку взаємних господарських зв’язків. Часопис "Нова Україна”, що виходив в 1922 році в Празі так висловлювався з цього приводу: "Потреби українського господарства такі великі, - що без міжнародного обміну, а в ближчі часи – просто допомоги, Україна обійтись не може. Характер чеської індустрії такий, що Україна може бути задоволена. Потрібний для України капітал повинен прийти з Чехословаччини [8, с. 56]. Чехословацькі правлячі кола намагались встановити тісні політичні й економічні стосунки з українськими урядами і на Сході і на Заході країни. Щодо радянської України, то Чехословаччина її визнала де-факто в травні 1921 року, коли до Праги прибув голова торговельної місії УСРР М.Левицький, а до Харкова – чехословацький представник В.Бенеш. Після тривалих переговорів 6 червня 1922 року в Празі був підписаний тимчасовий торговельний договір між УСРР і ЧСР, що відкрив широкі можливості для взаємного українсько-чехословацького економічного співробітництва. До грудня 1921 року промислові підприємства Чехословаччини прийняли замовлення від УСРР на суму 72 млн. крон. В 1921-1922 роках з Чехословаччини на Україну ввезено різних товарів на суму 1028.2 тис. крб. В 1922-1923 роках з Чехословаччини на Україну надійшло товарів на суму 61.4 тис. крб. Торговельний оборот між радянською Україною і Чехословаччиною в 1921-1922 роках склав 1089.3 тис. крб., а в 1922-23 роках – 61.4 тис. крб. Дійсно, в 1921-22 роках українське питання посідало одне з центральних місць у зовнішньополітичній діяльності уряду Чехословацької республіки. Поряд зі становленням економічних зв’язків з радянською Україною, розвитком взаємовигідних контактів між зовнішньоторговельними організаціями, це й активна участь Чехословаччини в наданні допомоги потерпілим в Україні внаслідок голоду 1921-1922 років. Однак, широкі можливості й перспективи чехословацько-українських відносин, торговельно-економічних зв’язків та зближення, що були закладені наприкінці і в перші роки після Першої світової війни, в наступний період виразно послабшали, а з утворенням СРСР поняття "Україна” взагалі зникло в зовнішньополітичних концепціях і доктринах ЧСР [8, с. 58]. Найбільшої гостроти економічна криза в Чехословаччині досягла зимою 1922-1923 років. Промислове виробництво складало в той період менше половини довоєнного рівня. З лютого 1923 року почалося деяке пожвавлення у видобувній і важкій промисловості. В зв’язку з окупацією французькими військами Рура створились передумови для розвитку експорту вугілля і металу з Чехословаччини. В подальшому падіння курсу крони привело до пожвавлення і в ряді інших галузей чехословацької промисловості. До кінця 1923 року промислове виробництво в Чехословаччині в цілому досягло докризового рівня. Число безробітних скоротилось до 180 тис. Але ряд галузей промисловості – скляна, ткацька, галантерейна, частково харчова – все ще продовжували відчувати труднощі в збуті своєї продукції [9, с. 94]. В 1924 році почався період часткової стабілізації світової капіталістичної системи. Європейський капіталізм досяг часткової стабілізації при підтримці і допомозі американського капіталу. Процес стабілізації капіталістичного ладу в Чехословаччині в загальному пояснювався тими причинами, що і в інших європейських капіталістичних країнах, але при цьому мав деякі свої специфічні риси, які були визначені конкретними умовами Чехословацької республіки, її внутрішнім і міжнародним становищем. Подолавши післявоєнну економічну кризу, промислове виробництво Чехословаччини з початку 1924 року вступило в період пожвавлення та підйому. Загальне число робітників у промисловості в 1924 році збільшилось приблизно на 10%. До кінця 1925 року обсяг промислової продукції досяг вже 96% довоєнного рівня [1, с. 185-187]. Згубно відбилось на чехословацькій економіці здійснення плану Дауеса. Відродження німецької важкої індустрії, перш за все Руру, погіршувало збут чехословацьких товарів не тільки в самій Німеччині, але і на інших зовнішніх ринках. За один рік стабілізації в Чехословаччині було звільнено біля 10 тис. шахтарів. Вже з початку 1926 року обсяг промислової продукції, що виготовлялася в країні, почав помітно зменшуватися. Вартість чехословацького експорту, головну статтю якого складали промислові товари зменшилась в порівнянні з попереднім роком з 18.8 млрд. крон до 17.9 млрд. Криза і скорочення промислового виробництва привели до росту безробіття. Становище на зовнішніх ринках для чехословацької промисловості в 1926 році було несприятливим: розвиток промисловості в країнах Центральної та Південно-Східної Європи скоротив можливості для ввозу в ці країни чехословацьких товарів. До того ж встановлення чехословацьким урядом в 1925-1926 роках високих тарифів на ввіз сільськогосподарських продуктів загострило таємну митну війну між Чехословаччиною та її сусідами – Австрією, Румунією, Угорщиною, Польщею – що привело до скорочення чехословацького експорту [9, с. 123]. В 1927 році економічне становище Чехословаччини покращилося. Впоравшись з частковою кризою, чехословацька промисловість почала розширювати обсяг виробництва. Загальний обсяг промислового виробництва перевищив довоєнний. Зріст промислового виробництва продовжувався і в 1928 році. Піку він досяг в 1929 році, коли рівень чехословацької промисловості був вищим довоєнного приблизно на 20%. По видобутку кам’яного вугілля вона була на 10 місці у світі, по видобутку бурого вугілля на 2 місці, по виробництву сталі на 7-му місці в Європі, а за розвитком текстильної промисловості знаходилась в четвірці країн Європи. В 1929 році обсяг виробництва важкої промисловості перевищив довоєнний на 43%. Рівень виробництва легкої промисловості не досяг довоєнного навіть в 1929 році. В результаті інтенсивного росту промислового виробництва в капіталістичному світі наростало відносне перевиробництво, посилилась боротьба за ринки та джерел сировини [13, с. 330]. Вже з ІІ половини 1928 року експорт промислових товарів Чехословаччини став зменшуватись. Про кризові явища в чехословацькій промисловості свідчив і ріст безробіття, але восени 1929 року було на 22% вище, ніж в той час в 1928 році. В сільському господарстві наступ часткової стабілізації капіталізму відзначався пом’якшенням аграрної кризи і ростом виробництва сільськогосподарської продукції. За рахунок скорочення посівних площ, зайнятих під основними зерновими культурами, розширились площі під технічними культурами. Розвиток землеробства та його спеціалізація все більше підчинялись інтересам легкої, в першу чергу харчовій, де був великий попит на сільськогосподарську сировину [25, с. 45]. З 1925 року розширювались і площі, що засівалися зерновими. За 1924-1929 рр. площі під основними зерновими культурами збільшились на 30%. Значно зросли площі і під технічними культурами, особливо, хмелем. І тільки посіви цукрового буряка зменшилися в зв’язку з падінням цін на цукровий буряк на світовому ринку і кризою в цукровій промисловості. В результаті росту посівних площ і підвищення урожайності загальний обсяг рослинницької продукції в 1929 р. складав 115% довоєнного. Але вирощування пшениці не покривало внутрішніх потреб. Чехословаччина повинна була ввозити з-за кордону біля 4 млн. ц пшениці, що складало 22% її внутрішнього споживання. В 1924-1928 роках значно збільшилось і виробництво тваринницької продукції, але 20% кількості спожитого м’яса і жирів Чехословаччині все ж приходилось імпортувати [25, с. 47]. В період часткової стабілізації капіталістичної системи в Чехословаччині посилився процес концентрації і централізації виробництва і капіталу, зросла роль монополій в економіці країни. Великі підприємства з кількістю робітників більше 500, які складали менше 0.1% загального числа підприємств, охоплювали 21.7% всіх робітників, 44.5% механічних двигунів і 21.4% транспортних засобів [9, с. 126]. | |
| Просмотров: 7808 | Загрузок: 243 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |