2. В більшості європейських держав останнім часом акти органів конституційного контролю розглядаються як джерела КПЗК (Франція, Італія, Іспанія, Німеччина). При цьому в більшості випадків акти органів конституційного контролю є актами тлумачення конституційно-правових норм. Слід пам’ятати, що акти тлумачення відповідно до класичного розуміння тлумачення, не повинні виходити за межі правової норми; інакше кажучи в процесі здійснення тлумачення не повинна створюватися нова правова норма. Однак таке розуміння тлумачення існує в межах т.зв. статичного тлумачення. В сучасних умовах органи конституційного контролю все більше вдаються до динамічного тлумачення, яке передбачає, що при здійсненні тлумачення необхідно виходити не з букви закону, а з його духу. Тим самим в багатьох випадках нівелюється воля законодавця, і, як наслідок, відбувається створення нової правової норми. Наявність динамічного тлумачення обумовлюється тим, що законодавець об’єктивно не спроможний врахувати всі зміни, які відбудуться в законодавстві, а тому в процесі тлумачення досить часто необхідно «пристосувати» застарілу правову норму до нових правових відносин, що і здійснюється шляхом тлумачення. 3. Органи конституційного контролю в більшості європейських країн здійснюють функції т.зв. негативної правотворчості, що пов’язана з правом органів конституційного контролю скасовувати правові норми, які не відповідають нормам конституції.