| Главная » Файлы » Полезно знать » Полезно знать |
МИКОЛА ІВАНОВИЧ ПИРОГОВ (1810-1881)
| [ Скачать с сервера (101.5 Kb) ] | 24.01.2013, 01:00 |
| Народився 13 (25 листопада) 1810 року в Москві у сім’ї чиновника середнього розряду (Пирогови були дуже релігійними; його батько Іван Іванович Пирогов служив скарбником; дід Іван Михайлович походив із селян і був солдатом; сім’я його була дружньою і культурною; Миколка став тринадцятою дитиною в сім’ї (загалом у батьків було чотирнадцять дітей, більшість померла в дитинстві; з шістьох що залишилися в живих Микола був найменшим). Окрім батька – Івана Івановича – і матері – Єлизавети Іванівни – на маленького Миколу мали вплив няня Катерина Михайлівна та кріпосна служниця Параска Кирилівна, яка розповідала дітям народні казки, виховувала в них любов до словесності й літератури. Дитинство хлопчика пройшло в атмосфері ніжності й любові, хоча "різка” на той час вважалася найкращим засобом виховного впливу. Дитинство припало на період піднесення народного патріотизму, викликаного перемогою над Наполеоном у Вітчизняній війні 1812 року. У 6 років Микола самостійно навчився читати, засвоїв грамоту. У дитинстві подобалося грати у війну та в лікаря (ці дитячі мрії він втілив у життя). Початкову освіту здобув вдома. До початку систематичних занять з домашніми вчителями Микола вже ознайомився з цікавими книжками. Перші вчителі – студенти Московського університету – навчили його грамоти, чотирьох арифметичних дій, дали початкові знання з латинської та французької мов. Домашнє виховання здійснювалося з урахуванням його особистих інтересів. Батько намагався дати дітям кращу на той час освіту. У 1822 році (на 12-му віці) хлопчика віддали до приватного пансіону педагога В. С. Кряжева (кращого на той час; навчали катехізису, літургії, святої історії, російської граматики, риторики, німецької, французької мов, арифметики, алгебри, геометрії, всесвітньої та російської історії, географії, малювання, танців), де він невдовзі став одним із найкращих учнів. Тут ним був написаний перший у житті твір: "Посвята всіх моїх праць батькові”. Через два роки Микола вимушений був залишити пансіон (причиною стали матеріальні нестатки батьків (старший брат Миколи Петро розорив сім'ю Пирогових величезними програшами і розтратами казенних коштів)). Проте продовжував серйьозно займатися самоосвітою. Здобути освіту йому допоміг Є. О. Мухін (відомий московський лікар, професор Московського медичного університету, добрий друг сім'ї Пирогових, який помітив здібності хлопчика, рекомендував готувати хлопця до вступу в університет і став сам займатися з ним індивідуально). Коли Миколі виповнилося чотирнадцять років (у 1824 р.), він успішно склав вступні екзамени і поступив на медичний факультет Московського університету. Для цього йому довелося додати собі два роки (за певну винагороду вмовив священика "збільшити” йому вік, оскільки до університету приймали лише з 16 років). Іспити він склав блискуче, не гірше за своїх старших товаришів. Горе не обминуло домівку Пирогових: 1 травня 1825 р. помер батько, Пирогових виселили з родинного маєтку. Виконуючи дрібні роботи, мати й сестри утримували сім'ю. Їм допомагав троюрідний дядько А. Ф. Назар'єв. У ці роки майбутній відомий хірург і педагог зазнав багато бідувань. Йому доводилося постійно підробляти, аби допомогти сім'ї. Пирогову вдалося влаштуватися на посаду прозектора в анатомічному театрі. Ця робота дала йому неоціненний досвід і переконала його в тому, що він повинен стати хірургом. Що стосується навчання, то М. Пирогов вчився легко і закінчив університет у 1828 році з відзнакою. За роки навчання в університеті Микола Іванович увібрав все краще, що могла йому дати російська і західноєвропейська наука. Його ідейними вчителями були М. В. Ломоносов (Миха́йло Васи́льович Ломоно́сов (1711-1765) – вчений-натураліст, геохімік, поет, реформатор російської мови), С. Г. Зибелін (Семен Герасимович Зибелін (1735-1802), вчений, який зробив суттєвий внесок у терапію, педіатрію та гігієну), І. Є. Дядьковський (Іустин Євдокимович Дядьковський (1784-1841), видатний учений, лікар, філософ-матеріаліст), прогресивні мислителі Заходу – Жан-Жак Руссо, Вольтер, Франсуа Мажанді. Закінчивши університет вісімнадцятирічний М. Пирогов поїхав до Прибалтики (в Естонію) вдосконалювати свої знання з хірургії в Дерптському (нині Тартуському) університеті (у той час цей університет вважався кращим в Росії (при Дерптському університеті за рішенням царя щойно було організовано професорський інститут для підготовки випускників університету до професорської діяльності). М. Пирогов старанно готувався до екзаменів, успішно склав їх у професорів Петербурзької медико-хірургічної академії І. Ф. Буша і Д. М. Велланського. На навчання в Дерптському університеті був направлений у складі 20 найталановитіших студентів (не без підтримки свого покровителя, професора Є. О. Мухіна). М. Пирогов мав велике бажання вивчати фізіологію. Але в Тартуському університеті такого факультету не було, і він вступив на хірургію. Його керівником став один із найкращих викладачів інституту, професор теоретичної і практичної хірургії, Іван Петрович Мойєр (1786-1856; учасник Вітчизняної війни 1812 року; уважний і відмінний наставник, людина високої культури). І. П. Мойєр дав можливість М. Пирогову працювати у своїй клініці над дисертацією "Хірургічна анатомія артеріальних стовбурів і фасцій” (цією роботою розпочалося життя нової науки – хірургічної анатомії). Уже через рік (у 1829 р.) медичний факультет Дерптського університету присудив М. Пирогову золоту медаль за дослідження з проблем перев’язування артерій (тема дослідження: "Що спостерігається при перев'язках великих артеріальних судин?”). У 22-річному віці вчений блискуче захистив докторську дисертацію (тема дисертації: "Чи є перев’язка черевної аорти при аневризмі пахової ділянки легко виконуваним і безпечним втручанням?”; роботу було написана латиною, висновки мали важливе значення і для теорії, і для практики; робота здобула визнання як в Росії, так і за кордоном). Після захисту дисертації М.І.Пирогов (у травні 1833 р.) виїздить до Німеччини на практику (працював в клініках і лабораторіях відомих вчених, удосконалював свої знання і досвід). Коли М. Пирогов відправився до Берліна вчитися, прославлені хірурги, до яких він їхав з шанобливо схиленою головою, читали його дисертацію, поспішно перекладену на німецьку мову. Тут М. Пирогов зустрів відомого хірурга І. Диффенбаха (Йоганн Фрідрих (нім. Johann Dieffenbach, 1792-1847), видатний німецький хірург; Пирогов був вражений його досконалістю, називав його геніальним самородком). Але найкращого вчителя для себе він знайшов у Геттінгені. Це був Геттінгенський професор Б. Лангенбек (Бернгардт Рудольф Конрад фон Лангенбек (нім. Bernhard Rudolf Konrad von Langenbeck; 1810-1887), видатний німецький хірург ХIX століття). Б. Лангенбек навчив його точності хірургічних прийомів. Він учив його чути цілісну і завершену мелодію операції. Він показував М. Пирогову, як пристосовувати рухи ніг і всього тіла до дій оперуючої руки. Він ненавидів повільність і вимагав швидкої, чіткої і ритмічної роботи. У 1835 році М. І. Пирогов повертався до Москви, де мав очолити кафедру хірургії в Московському університеті (один із кураторів науково-освітньої сфери, попечитель Московського навчального департаменту граф Сергій Миколайович Строганов на цю престижну кафедру планував призначити саме 25-річного професора Миколу Івановича Пирогова). Проте не судилося. Повертаючись додому, М. Пирогов важко захворів сипним тифом і залишився в Ризі для лікування (в цьому місті він проходив ординатуру). Кафедру в Москві очолив його колега по роботі в Дерпті Федір Іванович Іноземцев (навіть в супереч власного бажання, оскільки сам просив призначення в Харківський університет) (1802-1869; російський лікар, доктор медицини, хірург. Повернувшись до Росії після відвідування центрів медичної освіти в Берліні, Дрездені та Відні він прочитав лекцію про особливості оперування пацієнтів з камінною хворобою (тема виступу: "Обзор операций, назначаемых в каменной болезни”). Успіх був настільки великим у медичному світі, що його призначили на викладацьку роботу в Московський університет). Саме хвороба М. Пирогова й успішно проведена лекція Ф. Іноземцевим і були вирішальними у призначенні останнього на роботу до Московського університету). М. І. Пирогов важко переживав цю подію. Проте не все так погано. Для М. Пирогова Рига стала майданчиком його великого визнання як лікаря. Ледве М. Пирогов піднявся з госпітального ліжка, він взявся оперувати. З Риги він попрямував в Дерпт. У Дерпті він блискуче проявив свою виняткову майстерність хірурга, всіх дивував своїми сміливими операціями. Слава М. І. Пирогова як "чудового лікаря” зростала. Дерптський університет на той час, згідно зі статутом, був німецьким, російські вчені мали змогу займати лише кафедру російської мови та словесності. Але завдяки рекомендації професора І. Ф. Мойєра нещодавній студент став керівником хірургії в Дерптському університеті. Після прочитання пробної лекції в Академії наук (1836 г.) М. І. Пирогов був затверджений професором. Отже, у 1836 році М. Пирогов був обраний професором хірургії Дерптського (Тартуського) університету. Це було початком його педагогічної діяльності, намагався викладати навчальний матеріал на високому науковому рівні, доступно, цікаво і наочно поєднував теорію з практикою, з життям. Його лекції ілюструвалися таблицями, анатомічними препаратами, супроводжувалися дослідами. Особливості методики лектора полягали в застосуванні активних методів навчання, вдалому поєднанню живого слова і наочності, залученні юнаків і дівчат до науково-дослідної роботи. Визначався сумлінністю та самокритичністю в навчанні студентів. М. Пирогов був прекрасним лектором. В аудиторію, де він читав курс хірургії, набивалося біля трьох сотен людей. Послухати М. Пірогова приходили не лише медики, але й студенти інших навчальних закладів, літератори, чиновники, військові, художники, інженери, навіть пані. Про нього писали газети і журнали, порівнювали його лекції з концертами прославленої італійки Анжеліки Каталані. У 1840 році М. Пирогов був нагороджений премією Демидова (за роботи в галузі хірургії). З 1841 року М. Пирогов отримав запрошення до Петербургу на роботу в Медико-хірургічну (нині Військово-медичну академію). Працював завідувачем кафедри хірургії. (працював більше 10 років). Тут вчений створив першу в Росії хірургічну клініку. У ній він заснував ще один напрям медицини – госпітальну хірургію. М. І. Пирогов став першим у Росії професором Госпітальної хірургічної клініки і отримав госпіталь на 1000 ліжок. Оскільки в обов'язки М. І. Пирогова входило навчання військових хірургів, він зайнявся вивченням поширених в ті часи хірургічних методів. Багато з них були ним докорінно вдосконалено. Разом із тим М. Пирогов не лише працював над вдосконаленням хірургічних методів, але й розробив ряд цілком нових прийомів, завдяки чому йому вдавалося частіше, ніж іншим хірургам, уникати ампутації кінцівок. Один із таких прийомів досі називається "операцією Пирогова”. Миколу Івановича призначили директором Інструментального заводу, і він погоджується. Тепер він придумує інструменти, якими будь-який хірург зробить операцію добре і швидко. Його просять обійняти посаду консультанта в одній лікарні, у другій, у третій, і він знову погоджується У 1842 p. М. І. Пирогов одружився з Катериною Дмитрівною Березіною, Після вінчання він взявся за її освіту. Таким чином він хотів зробити її щасливою, а щоб Катерина Дмитрівна не відволікалася від вивчення основ медицини (їй давалася досить нелегко) він заборонив їй бачитися з подругами, читати романи, відвідувати бали, звані обіди чи благодійні вечори. Жінка мала цілими днями читати та конспектувати наукові журнали. Навіть з мамою і сестрами Пирогова, які жили в одному з ними будинку, Катерина бачилася досить рідко. Коли вона народила сина, життя стало зовсім замкненим. Микола Іванович не дозволяв наняти ні годувальницю, ні няню. Він був справжнім домашнім тираном, і багато хто з часом говорили, що саме М. І. Пирогов заморив дружину. Хоча в тому, що Катерина Дмитрівна померла, народжуючи другого сина, його провини бути не могло. Подібні внутрішні кровотечі в той час не вмів зупиняти навіть М. І. Пирогов. Він спробував було прооперувати дружину, проте Катерина померла на хірургічному столі. Ця трагедія настільки вибила його з колії, що він не зміг працювати (півроку не торкався скальпеля) й поїхав до Італії. Через деякий час, повернувшись, продовжив свої заняття в клініці та Медико-хірургічній академії. Після смерті першої дружини Микола Іванович звернувся до Євангелії, якої раніше не читав. Він замислився над релігійно-філософськими темами, моральним обов'язком батьків щодо майбутнього своїх дітей. У січні 1847 р. його обирають членом-кореспондентом Академії наук біологічного відділення, а 20 квітня того ж року він отримав звання академіка Медико-хірургічної академії. У 1847 році виїхав на Кавказ, де російська армія вела війну проти місцевих горян. Тут він хотів перевірити в польових умовах розроблені ним операційні методи. На Кавказі, в аулі Салти, він вперше застосував перев'язку бинтами, просоченими крохмалем. Крохмальна перев'язка виявилася зручнішою та міцнішою аніж лубки, що застосовувалися до того (проте крохмальна мала певні недоліки: тривалий час не засихала, а засохнувши, нещільно прилягала до зламаної руки чи ноги, що призводило до неправильного зростання кісток, а також легко розм’якала від дощу й вогкого повітря). Крохмальну нерухому пов’язку М. Пирогов невдовзі сам замінив гіпсовою (вперше у світі). Гіпсова пов’язка не мала цих недоліків (дозволяла прискорити процес загоєння переломів і позбавила багато солдатів і офіцерів від потворного викривлення кінцівок), і невдовзі вся Європа користувалася цим винаходом для лікування будь-яких переломів. Тут таки, вперше в історії медицини почав оперувати поранених з ефірним знеболенням в польових умовах. Загалом провів близько 10000 операцій під ефірним наркозом. У 1850 р. М. І. Пирогов одружився з баронесою Бістром (обвінчалися в червні 1850 року, через чотири місяця після першої зустрічі). Медовий місяць вирішено було провести в селі. Микола Іванович дуже скоро засумував і направив молоду дружину по околицям з метою пошуку хворих. З тих часів Олександра Антонівна стала вести первинний прийом, складала розклад М. Пирогова, виховувала його синів (Миколу та Володимира), вела фінансові справи. Стежила за тим, щоб Микола Іванович гарно виглядав. Саме в 1850 р. вчений написав свою першу педагогічну статтю "Вопросы, жизни", але не опублікував, оскільки був впевнений, що цензура її не пропустить. Зазначену статтю було надруковано в 1856 році в журналі "Морской сборник". Саме цією статтею відкрилася дискусія з найважливіших питань, що стосувалися виховання. Ще під час Кримської війни Микола Іванович переконався, яке велике значення для служіння батьківщині має розвиток у людях почуття обов'язку, честі, правдивості, безкорисливості. У цій статті він розкрив свої основні педагогічні ідеї, погляди на завдання освіти у вихованні молодого покоління, визначні шляхи й засоби його навчання й виховання. Стаття з’явилася в період зростання суспільно-політичного руху в країні. Микола Іванович Пирогов виступив з критикою офіційної системи освіти, виклав у релігійно-християнському дусі свої роздуми про сенс життя людини та про її покликання. Під час героїчної оборони Севастополя, куди Пирогов 1854 року потрапив добровольцем (коли розпочалася в 1853 году Кримськая війна, Микола Іванович вважав своїм обов’язком відправитися до Севастополя; добився призначення до діючої армії). Він був вражений великою смертністю поранених. Найважливішою заслугою М. Пірогова було запровадження в Севастополі цілком нового методу догляду – з’явилися сестри милосердя. Відмінивши «загальну чергу» легко- і тяжкопоранених, а також інфікованих хворих, учений запропонував ретельний відбір поранених вже на першому перев'язувальному пункті. В залежності від тяжкості поранень одні з них підлягали негайній операції в польових умовах, інших, з легшими пораненнями (після надання першої допомоги), - евакуювали подалі від місць бойових дій для лікування в стаціонарних військових госпіталях. У результаті він навів порядок у наданні медичної допомоги пораненим на всіх її етапах. Особисто оглядаючи потерпілих, Пирогов давав вказівки куди й коли госпіталізувати того чи іншого солдата чи офіцера, що значно зменшувало смертність і післяопераційні ускладнення. Тому Пирогов справедливо вважається засновником спеціального напряму в хірургії, відомого як військова хірургія. Саме в цей період Пирогов врятував здоров’я (можливо й життя) 21-річному Дмитру Івановичу Менделєєву, якого після закінчення Головного педагогічного інституту було призначено старшим учителем природничих наук у Сімферопольській гімназії. По дорозі до місця майбутньої роботи, за рекомендацією лікаря, який на той час спостерігав за здоров’ям серйозно хворого Д. Менделєєва, майбутній учений звернувся за консультацією до знаменитого хірурга. Пирогов зразу спростував поставлений Менделєєву діагноз "сухоти” і швидко повернув його до повноцінного життя (Дмитро Іванович назавжди зберіг почуття вдячності та захоплення Пироговим). 24 грудня 1855 року М. І. Пирогов повернувся із Севастополя до Петербургу. На прийомі в Олександра II М. Пирогов доповів царю про негаразди в армії. Цар не став прислухатися до нього, і з цієї миті М. Пирогов потрапив у немилість. Саме у цей час М. Пирогов вирішив піти з академії. Йому було лише 45 років, проте термін служби в академії визначався 25 роками (кожен місяць у Севастополі рахувався за рік), а професорській службі виповнилося 32 роки. 29 квітня 1856 р. Він подав прохання про звільнення. 28 травня було підписано указ про звільнення М. І. Пирогова з академії у зв’язку із вислугою років. 30 вересня 1856 г. указом Олександра ІІ Миколу було призначено попечителем Одеського навчального округу. Разом з родиною він переїхав з Петербурга до Одеси й розпочав організацію навчальної справи. На цій посаді М. Пирогов працював упродовж 1856-1858 рр. Оосбливо великою була його роль у реорганізації Рішельєвського ліцею в Новоросійський (Одеський) університет, який було відкрито в 1865 році.Реформаторська діяльність ученого на цій посаді не відповідала поглядам реакційної адміністрації краю. Це стало причиною появи 18 липня 1858 р. указу Олександра II про переведення Миколи Івановича на посаду попечителя Київського навчального округу. На початку вересня 1858 р. М. Пирогов виїхав з Одеси до Києва. Громадськість міста влаштувала йому урочисті й теплі проводи. Наступні 3 роки (1858-1861 рр.) він обіймав посаду попечителя Київського навчального округу. Працюючи на цій посаді М. Пирогов встановив тісні зв’язки з учителями, часто бував у школах, сприяв відкриттю в Києві недільної школи для дорослих – першої такої школи в Росії. Микола Іванович Пирогов був просвітником нового типу: освічений, гуманний реформатор, супротивник казенної педагогіки, який прагнув творчо розвивати освіту й керувати нею по-новому. Він вписав славну сторінку в історію вітчизняної педагогіки. Працюючи попечителем навчального округу М. І. Пирогов не припиняв практики лікування. Він часто відвідував клініку В. Караваєва, консультував хворих і оперував. 13 березня 1861 року М. І. Пирогова було звільнено з посади попечителя за станом здоров’я (офіційна версія; на справді був звільнений за свою гуманну, демократичну та прогресивну діяльність; це була одна з най ганебніших справ уряду Олександра ІІ). У квітні 1861 року М. І. Пирогов разом із сім’єю переїхав з Києва до свого маєтку Вишня (Подільська губернія; прожив у садибі близько року). Перед від’їздом М. І. Пирогов подарував студентам університету свій портрет з написом "Люблю и уважаю молодость потому, что свою помню”. 17 березня 1862 р. М. І. Пирогова було призначено керівником професорського інституту з підготовки молодих учених. Упродовж 1862–1866 рр. Микола Іванович був у Німеччині разом з молодими вчених, яких направили для підготовки до професорської діяльності. Його хвилювали питання підготовки наукових і викладацьких кадрів не лише за кордоном, а й у Росії. Він викладав свої міркування з цієї проблеми в «Университетском вопросе» (1863 р.), «Письмах из Гейдельберга» (1863-1864 рр.), у кореспонденціях Міністерству народної освіти. Але після доповіді міністра народної освіти Д. А. Толстого на ім’я царя (17 червня 1866 р.) Миколу Івановича Пирогова було звільнено з мотивацією: "перебування за кордоном не є суттєво необхідним для наших професорських кандидатів”. Повернувшись на батьківщину у 1866 р. вчений знову оселився у своїй садибі Вишня під Вінницею, де побудував лікарню на 8 ліжок і аптеку. М. Пирогов присвячував свій час медицині та сільському господарству. В 1870 р. під час франко-пруської війни "Товариство Червоного Хреста” викликало Миколу Івановича для обговорення воєнно-санітарних питань. Він відвідав заклади Німеччини, Лотарингії, Ельзасу. У 1877–1878 рр.- Микола Іванович був військовим лікарем. Остаточно підірвавши своє здоров’я, Микола Іванович Пирогов назавжди оселився в садибі Вишня. З 1879 по 1881 рік він писав мемуари. Незадовго до смерті учений зробив ще одне відкриття - запропонував абсолютно новий спосіб бальзамування померлих. Помер учений 23 листопада (5 грудня) 1881 р. Тіло його було забальзамоване петербурзьким лікарем Д. І. Виводцевим і перенесено до склепу, спорудженого рідними покійного на кладовищі в селі Шереметка. У 1885 році над склепом було збудовано церкву, яку освятили на честь святителя Миколи-Чудотворця. І сьогодні в усипальниці зберігається забальзамоване тіло Миколи Івановича Пирогова. Значення діяльності Пирогова полягає в тому, що своєю самовідданою і часто безкорисливою працею він перетворив хірургію на науку, озброївши лікарів науково обґрунтованою методикою оперативного втручання. Микола Іванович Пирогов був освіченою людиною, гуманний реформатором, прогресивним просвітителем, противником казенної педагогіки. Він прагнув кардинальних змін в освіті. Він вніс вагомий внесок у скарбницю історії вітчизняної педагогіки. Учений не залишив після себе спеціальної фундаментальної праці з педагогіки, лише статті, промови, циркуляри і звіти. Але і в цій спадщині є багато значущих, оригінальних думок і положень, викладених людиною, розум якої був дисциплінований науковим мисленням. Засуджуючи рутинні погляди, Микола Іванович Пирогов прагнув у вирішенні питань виховання й навчання керуватися психологією дитячого віку. У низці педагогічних статей він висунув вимогу реформи школи, а також опублікував проект реформи, який виявився демократичнішим, ніж проекти уряду. В ньому поставив нову мету навчання й виховання, нові завдання школи, заклав основи нової педагогічної системи. Педагогічні погляди • Основне завдання освіти та виховання – підготувати розумово розвинену людину, а не вузько обмеженого фахівця-чиновника. • У центрі уваги педагогів повинні бути активні методи навчання. • У навчанні необхідно використовувати наочність. • Велику роль у вихованні та навчанні відводив вивченню літератури, позакладсному читанню, проведенню бесід на літературні теми. • Велику роль відводив музиці та співам (сприяють естетичному вихованню). • Пріоритет у вихованні повинен надаватися моральному вихованню. Важливим фактором морального виховання вважав дисципліну. • Найбільша вада освіти та виховання – становість. • Виступав за поширення освіти серед жінок, але недооцінював рівності прав чоловіків і жінок на освіту. • Захищав ідею людяності у вихованні. • Не заперечував релігійне виховання. • Рекомендував таку систему шкільної освіти: - елементарна (початкова) школа (2 роки навчання); - класична і реальна прогімназії (4 роки навчання); - класична гімназія (5 років навчання) і реальна гімназія (3 роки навчання); - університет та інші вищі спеціалізовані навчальні заклади. • У початковій школі учні повинні вивчати закон божий, читання, письмо та арифметику. • У класичній прогімназіі і гімназії учні повинні вивчати загальноосвітні навчальні предмети, серед них латинську та грецьку мови. • У реальній прогімназії і гімназії особливу увагу треба приділяти загальноосвітнім навчальним предметам, не вивчаючи грецької та латинської мов. • Кожний тип школи повинен бути завершеним і давати учням певне коло знань. • Заперечував екзамени та оцінку знань учнів балами (багато формалізму, учнів не привчають до сумлінної, системної розумової роботи, усі прогалини у знаннях учні лишали на час перед самими екзаменами, а це призводило до поверховості в засвоєнні навчального матеріалу). • Засуджував тілесні покарання учнів (як виняток допускав (в окремих випадках до окремих учнів і з дозволу педагогічної ради можуть бути дозволені). • Вчителі повинні завжди дбати про підвищення свого методичного рівня, обмінюватися досвідом роботи з іншими вчителями,бути в усьому прикладом для учнів. • Головне для вчителя – його освіта, ґрунтовне знання свого предмету і методики виховання учнів. • Виступав проти адміністрування та формалізму в керівництві, проти втручання духовенства в шкільні справи, радив активізувати роботу педагогічних рад. • Педагогічні ради повинні більшу увагу приділяти методиці навчання і виховання учнів. • Вирішальна роль в сімейному вихованні належить жінці-матері. Основні праці • Питання життя; • Бути і здаватися; • Чого ми бажаємо; • Циркуляри по Одеському і Київському навчальних округах; • Про недільні школи; • Думки і зауваження щодо проекту статуту…; • О методах преподавания; • О наглядном обучении; • Школа и жизнь; • Задачи учителя в школе; • Образование и воспитание. • Чи треба сікти дітей у присутності інших дітей. | |
| Просмотров: 1819 | Загрузок: 118 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |