| Главная » Файлы » Полезно знать » Полезно знать |
Поняття права міжнародних договорів
| [ Скачать с сервера (48.0 Kb) ] | 23.01.2014, 15:53 |
| Зростаюча роль держав у міжнародному суспільстві у XVIII та у XIX сторіччях, вплив позитивістських та волюнтаристських доктрин у ці часи були причиною того, що договори посідали дуже важливе місце серед джерел міжнародного права, для волюнтаристів міждержавні угоди є єдиним джерелом цього права. До того ж договори мають (або так здається) певні переваги технічного порядку: їх можна обговорювати та укладати у короткий термін, на норми, які вони диктують, можна легко посилатися, без проблем доведення, вони є ясними та точними. У 60-ті та 70-ті роки, під впливом країн, що розвиваються, та за підтримки соціалістичних країн були укладені численні багатосторонні договори з тим, щоб кодифікувати, з також спробувати змінити існуючі звичаєві норми у більш сприятливому лля цих країн напрямку. Через усе це договори посідали дедалі важливіше місце серед інших джерел міжнародного права. Сьогодні ситуація змінилася, та договори стали посідати більш відповідне їм місце. Співвідношення договорів та звичаїв стало більш відчутним і загалом прийнято, що договори не можуть замінити звичаїв (а також інших джерел, зокрема загальних принципів). З іншого боку, договори не завжди мають ті якості, які іноді їм приписують: будучи результатом переговорів, вони виражають компроміси, це відбивається на ясності та точності їх формулювань: процедура їх укладення часто дуже довга. Не всі договори публікуються. Що ж стосується волюнтаристської кодифікації, яку країни третього світу - за підтримки соціалістичних країн прагнуть упровадити у міжнародному суспільстві, то вона мала дуже слабкий практичний результат, наштовхуючися на опір розвинених країн з ринковою економікою. Ось один з прикладів кодифікації самого права договорів: після 1950 року Комісія з міжнародного права здійснила спробу кодифікації звичаїв. шо стосуються договорів, 23 травня 1969 року підготовлений документ був прийнятий багатосторонньою Конференцією, що зібралася у Відні. Me цей «договір договорів», який містить 85 статей та проголошує норми стосовно більшості аспектів права договорів (укладення, застосування, тлумачення, модифікація, недійсність тощо) не мав того впливу, на який сподівалися його автори, багато з його положень були прийняті більшістю держав, які його підписали, але держави, які складали меншість (серед яких фігурують розвинені країни з ринковою економікою), не погодитися з ним. а отже, відмовилися ратифікувати цю конвенцію (зокрема, через те, що вона містить положення стосовно вад згоди та недійсності договорів, а особливо jus cogens, яке ми розглянемо далі). Таким чином, Віденська конвенція не виголошує права договорів, їх норми залежать лише від держав, які їх ратифікують. Отже, можна сказати, що доля права договорів - бути, зрештою, врегульованим звичаями. Теоретична наука розробила класифікацію договорів, намагаючися виявити категорії, які мають певні юридичні особливості. Ці спроби дають підставу для суперечок, оскільки у численних галузях звичаєві норми, які застосовуються до договорів, не зовсім ясно встановлені. Досить насамперед відрізнити договори, які укладені між державами, та договори, укладені іншими суб'єктами (невизнаними державами, визвольними рухами, міжнародними організаціями, недержавними особами комерційного права тощо). З іншого боку, можна класифікувати договори за формальними критеріями: наприклад, розрізняти двосторонні та багатосторонні договори (серед останніх фігурує також категорія всесвітніх договорів, відкритих «для всіх держав», сам цей вислів дає підставу для різного тлумачення), договори в урочистій чи спрощеній формі, договори, усталені під егідою міжнародної організації, та ті. які такими не є, тощо. Нарешті, договори можуть бути класифікованими за матеріальними критеріями: спеціальні конвенції, які мають дуже конкретний предмет, відрізняються від загальних конвенцій, які регулюють широкі питання; договори-контракти, синалагматичні, відрізняються від договорів-законів, які мають нормативну функцію. З цими різноманітними категоріями, які повинні комбінуватись, пов'язані численні правові наслідки, що стосуються режиму договорів. 2. Джерела права міжнародних договорів Тривалий час єдиним джерелом права міжнародних договорів були звичаї. Перший кодификаційний акт в області права міжнародних договорів був прийнятий у 1928 році на конференції американських держав. Ним стала Гаванська конвенція про договори, яка носила регіональний характер, тому що діяла лише в Латинській Америці. З появою Організації Об'єднаних Націй і створенням у її рамках Комісії міжнародного права кодификація права міжнародних договорів стала однією з головних задач, поставлених перед Комісією. Комісія розробила проект статей про право міжнародних договорів, і на скликаній під егідою ООН конференції, яка відбулася в 1968—1969 роках, була прийнята Віденська конвенція про право міжнародних договорів. Ця Конвенція, що вступила в силу в 1980 році, стосується договорів, укладених між державами. У 1978 році на основі проекту статей, підготовленого Комісією міжнародного права, була прийнята Конвенція про правонаступництво держав у відношенні договорів, що, однак, дотепер не набрала сили. Поява міжурядових міжнародних організацій і зростання їхньої ролі в міжнародних відносинах спричинили договірне оформлення їхніх відносин як з державами, так і між собою. У результаті не тільки з'явилося велике число таких договорів, але була вироблена визначена міжнародна практика, що стосується висновків, дії і припинення даної категорії договорів. Це викликало, у свою чергу, необхідність підготовки і прийняття спеціальної конвенції. У цих цілях у 1986 році на скликаній у Відні під егідою ООН конференції була прийнята Віденська конвенція про право договорів між державами і міжнародними чи організаціями між міжнародними організаціями, що, будучи результатом кодификації і прогресивного розвитку міжнародного права, містить положення, що враховують специфіку договорів за участю міжнародних організацій. Поняття та класифікація міжнародних договорів Виходячи з положень статей 2 Віденських конвенцій 1969 і 1986 років, міжнародний договір слід визначити як письмову угоду, що регулюється міжнародним публічним правом, укладену між двома або декількома суб’єктами міжнародного права незалежно від того, міститься вона в одному документі, у двох або кількох пов’язаних між собою документах, а також незалежно від її конкретної назви. Міжнародний договір — це родове поняття, що об’єднує всі міжнародні угоди, які можуть мати різні найменування та форми: договір, угода, пакт, статут, конвенція, декларація, комюніке, протокол та ін. Чіткого визначення тих або інших найменувань не існує. У теперішній час питання про найменування міжнародних актів стало справою дипломатичної процедури, а не міжнародного права, чинні норми якого зовсім не враховують назви договірних актів. Незалежно від найменування всі договори мають однакову юридичну силу. У той же час існує певна міжнародна практика вибору найменування міжнародного договору. Так, договорами називають основоположні акти, що регулюють найбільш важливі сфери міжнародних відносин (політичні, економічні договори). Угоди зазвичай укладають стосовно менш важливих питань, ніж договори. Обираючи найменування пакт, сторони договору намагаються підкреслити його особливе морально-політичне значення. Конвенції укладаються для врегулювання певних міжнародних проблем економічного, технічного, юридичного або гуманітарного характеру. Статутами називають договори, що засновують і регулюють діяльність міжнародних міжурядових організацій (Статут Ради Європи, Статут СНД тощо). Протоколами часто називають додаткові міжнародні угоди, що змінюють або доповнюють основний міжнародний договір (протоколи до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 р.). За загальним правилом міжнародні договори укладаються в письмовій формі. Міжнародні договори в усній формі (так звані джентльменські угоди) є винятковими. Об’єктом міжнародного договору є відносини між суб’єктами міжнародного права з приводу матеріальних і нематеріальних благ, дій та утримання від них. Фактично об’єктом міжнародного договору можуть бути будь-які міжнародні відносини. За об’єктами регулювання договори поділяються на політичні, економічні, науково-технічні й ін. За кількістю учасників міжнародні договори поділяються на двосторонні та багатосторонні. Основну кількість договорів складають двосторонні, що укладаються з урахуванням специфіки міждержавних відносин. Багатосторонні договори часто виступають як основний засіб кодифікації та прогресивного розвитку міжнародного права. Міжнародні договори можуть бути універсальними (загальними) та регіональними. Якщо до міжнародного договору мають можливість приєднатися всі заінтересовані держави, він зветься відкритим. Якщо до договору можна приєднатися тільки за згодою його учасників, це напіввідкритий договір. У закритому договорі беруть участь тільки держави, що його уклали. | |
| Просмотров: 688 | Загрузок: 66 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |