| Главная » Файлы » Полезно знать » Полезно знать |
Поняття, завдання та загальні принципи дозвільних проваджень
| [ Скачать с сервера (53.1 Kb) ] | 25.01.2014, 21:51 |
| Принципи. загаль¬носистемні принципи: розподіл влади; керованість; законність; об'єктивність; пріоритет прав та свобод людини і громадянина; рівність громадян перед законом; демократизм нормотворчості й реалізації права; публічність; контрольованість; взаємна відповідальність держави і людини; гуманізм і справедливість у відносинах між державою і людиною. На сьогодні принципи дозвільної діяльності закріплені не тільки в Законі України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяль¬ності» [12]. Однак зазначений закон є базовим та визначає наступні принципи, а саме: встановлення необхідності отримання дозвільних документів, а також вимог до по¬рядку їх отримання виключно законами; принцип організаційної єдності та принцип декларування; принцип мовчазної згоди; адміністративна відповідальність посадо¬вих осіб дозвільних органів за порушення про¬цедур видачі дозвільних документів. У ст. Закону закріплено основні принципи державної політики з питань дозвільної системи у сфері господарської діяльності, а саме: захист прав, законних інтересів суспільства, територіальних громад та громадян, життя громадян, охорона навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави; розвиток конкуренції; прозорість процедури видачі дозвільних документів; додержання рівності прав суб'єктів господарювання під час видачі дозвільних документів; відповідальність посадових осіб дозвільних органів, адміністраторів та суб'єктів господарювання за порушення вимог законодавства з питань видачі дозвільних документів; зменшення рівня дер¬жавного регулювання господарської діяльнос¬ті; установлення єдиних вимог до порядку видачі дозвільних документів. принцип мовчазної згоди - принцип, згідно з яким суб'єкт господарювання набуває право на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру, за умови якщо суб'єктом господарювання або уповноваженою ним особою подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, але у встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі не видано або не направлено; На підзаконному рівні, а саме Постановою КМУ від 27 січня 2010 р. N 77, застосування принципу мовчазної згоди дещо звужено. По перше, право здійснення господарської діяльності без отримання відповідного документа виникає не у строк, встановлений законом для видачі такого документа, а тільки через 10 днів зі спливом цього строку. По-друге, таке право виникає тільки за наявності у суб’єкта господарювання копії опису прийнятих документів з відміткою про дату їх прийняття. принцип організаційної єдності - принцип, згідно з яким видача документів дозвільного характеру (переоформлення, видача дублікатів, анулювання) суб'єктам господарювання здійснюється у встановленому законодавством порядку у дозвільному центрі державним адміністратором шляхом взаємодії з представниками місцевих дозвільних органів; { Абзац частини першої статті 1 в редакції Закону N 3204-VI ( 3204-17 ) від 07.04.2011 } Декларативний принцип — принцип, згідно з яким суб'єкт господарювання набуває права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності без отримання документа дозвільного характеру шляхом повідомлення адміністратора або відповідного дозвільного органу про відповідність його матеріально-технічної бази вимогам законодавства. Форма та порядок повідомлення адміністратора або відповідного дозвільного органу про відповідність його матеріально-технічної бази вимогам законодавства встановлюються Кабінетом Міністрів України за поданням дозвільного органу. 2. Види дозвільних проваджень Метою дозвільного провадження є реалізація дозвільної політики, що відповідає конституційним положенням щодо напрямків державного будівництва. На досягнення цієї мети спрямовано окремі видами дозвільного провадження, які виділяються залежно від суб’єктно-об’єктного складу дозвільних відносин, а також кінцевої мети видачі дозволів. Відповідно до цього умовно можна виділити два види дозвільних проваджень. 1. У випадку здійснення дозвільного провадження з метою набуття легітимності певних видів господарської діяльності, суб’єктів господарювання, доцільно виділити такі види дозвільного провадження як реєстрація, ліцензування, сертифікація, видача торгового патенту. Такий вид провадження можна назвати реєстраційно-ліцензійним. 2. Якщо кінцевою метою є забезпечення громадського порядку, громадської безпеки, доцільно виділити установчо-дозвільне провадження, яке здійснюється органами внутрішніх справ, іншими органами виконавчої влади та місцевого самоврядування. Відповідно до суб’єктно-об’єктного складу дозвільних відносин в цьому виді провадження можна виділити кілька його підвидів (залежно від виду суб’єкта – орган виконавчої влади (зокрема, провадження в органах внутрішніх справ) чи орган місцевого самоврядування; виду об’єкта – підприємство, громадська організація, окремий громадянин тощо). Наприклад, провадження з реєстрації юридичних осіб, з реєстрації нормативних актів і т.ін. Серед дозвільних проваджень доцільно виділити провадження щодо видачі дозволів (у тому числі узгодження) на заняття певною діяльністю. До них, зокрема, належать: - видача свідчень про право на заняття нотаріальною діяльністю; - дозвіл на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення; - дозвіл на вивіз з території України документів Національного архівного фонду з метою тимчасового їхнього експонування або реставрації; - дозвіл на виконання міжнародних польотів цивільних повітряних суден в аеропорти України або з аеропортів України; - дозвіл на проведення підривних робіт і виготовлення непромислових вибухових речовин на місцях; - дозвіл на право управління транспортними засобами і видача свідоцтв про право управління цими засобами; - дозвіл на діяльність інвестиційних фондів та інвестиційних компаній; - дозвіл на діяльність з випуску й обороту цінних паперів; - узгодження проектів конструкцій транспортних засобів у частині дотримання вимог забезпечення безпеки дорожнього руху; - узгодження технічних умов щодо розробки нової автомобільної техніки, а також технічних засобів, що використовуються для обслуговування і ремонту автотранспортних засобів; - узгодження лімітів на використання природних ресурсів загальнодержавного значення; - затвердження технічних умов, технологічних інструкцій і рецептур виробництва спирту етилового, горілки, лікеро-горілчаних виробів, що є обов’язковими для підприємств усіх форм власності, які виготовляють зазначену продукцію; - дозвіл щодо надання в користування мисливських угідь; - організація промислового видобутку риби, інших водних живих ресурсів, а також аматорського і спортивного рибальства. Можна також виділити значне число проваджень, пов’язаних з видачею ліцензій на певний вид діяльності. Це, наприклад, ліцензії на: - пошук (розвідку) і експлуатацію родовищ корисних копалин; - провадження, ремонт і реалізацію спортивної, мисливської вогнепальної зброї і боєприпасів до неї, а також холодної зброї, пневматичної зброї калібру більше 4,5 мм і швидкістю польоту кулі понад 100 м/сек; створення і утримання стрілецьких тирів, стрільбищ, мисливських стендів; - виготовлення й оптову реалізацію лікарських коштів; - виготовлення і реалізацію особливо небезпечних хімічних засобів відповідно до переліку, визначеного Кабінетом Міністрів України; - видобуток дорогоцінних металів і дорогоцінних каменів; - оптову та роздрібну торгівлю спиртом етиловим, алкогольними напоями і тютюновими виробами; - ветеринарну практику; - медичну практику; - юридичну практику; - судово-експертну діяльність; - страхову діяльність. Можна виділити також провадження, пов’язані з видачею дозволів на певні об’єкти й операції з ними: - на придбання, збереження, носіння і перевезення зброї, боєприпасів, вибухових речовин і матеріалів, інших предметів і речовин, щодо збереження і використання яких установлені спеціальні правила; - на рух транспортних засобів із великогабаритними, великоваговими, небезпечними вантажами; - на придбання вибухових матеріалів підприємствами й організаціями. В окремих випадках провадження пов’язане з одержанням дозволу на проведення окремих заходів. Прикладом є дозвіл на проведення зборів, мітингів, маніфестацій і демонстрацій, а також на проведення спортивних, видовищних та інших масових заходів. Відповідний дозвіл дається і на розміщення певних об’єктів. Зокрема, йдеться про дозвіл на спорудження об’єктів міськбуду, узгоджені проекти землевпорядкування, будівництва підприємств і споруд. Виходячи з чисельності та важливості певних дозвільних проваджень, зупинимося докладніше на окремих з них. Провадження з видачі свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю. Зазначене провадження здійснюється відповідно до Положення про порядок видачі свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 20.01.1994 р. Таке свідоцтво може бути видано громадянину України, що має вищу юридичну освіту, пройшов стажування в державній нотаріальній конторі або у нотаріуса, що займається приватною нотаріальною практикою, і склав кваліфікаційний іспит. Свідоцтво є підставою для призначення на посаду державного нотаріуса або для реєстрації приватної нотаріальної діяльності і видається Міністерством юстиції України на підставі рішення Кваліфікаційної комісії нотаріату при Головному управлінні юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, управліннях юстиції обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій. У випадку успішного складання особою повторного іспиту Вищій кваліфікаційній комісії нотаріату при Міністерстві юстиції свідоцтво видається на підставі її рішення. До заяви про видачу свідоцтва додаються рішення кваліфікаційної комісії або Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату, документ про внесення плати за видачу свідоцтва, документ, що засвідчує особистість заявника. Розгляд заяви здійснюється протягом одного місяця. Якщо приймається рішення про видачу свідоцтва, то останнє повинно бути зареєстроване в журналі реєстрації виданих свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю. Відмова у видачі свідоцтва можлива за наступних обставин: а) втрата особою громадянства України; б) винесення щодо особи обвинувального вироку, що вступив в законну силу; в) винесення рішення про застосування примусових заходів медичного характеру, що вступило у законну силу; г) винесення рішення суду про обмеження дієздатності особи або визнання її недієздатною; д) в інших випадках, передбачених Законом України "Про нотаріат”. Порядок анулювання свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю також досить детально регламентований у Положенні про комісії з розгляду подань Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських управлінь юстиції щодо анулювання свідоцтв про право на заняття нотаріальною діяльністю. Зокрема, такі подання розглядаються за участю нотаріуса, на якого воно подано, а також представника управління юстиції, що ініціювало подання. До подання додаються засвідчені у встановленому порядку копії документів, на підставі яких здійснено представлення, доповідна записка про перевірку роботи нотаріуса, пояснення нотаріуса, копії документів, що свідчать про виявлені в діяльності нотаріуса порушення, копія наказу про призупинення нотаріальної діяльності, документи, що свідчать про вжиті заходи щодо виявлених порушень, а також відповідні документи органів дізнання і слідства, прокуратури, суду і т. ін. Розгляд справи можливий за відсутності нотаріуса і представника управління юстиції, водночас їхня присутність може бути визнана обов’язковою. Розгляд подання починається з доповіді члена комісії, що попередньо вивчив подання і необхідні документи. Після цього заслуховуються присутні на засіданні комісії особи, досліджуються й аналізуються необхідні документи. Хід засідання комісії фіксується в протоколі, що підписується головою і секретарем. Рішення в справі приймається відкритим голосуванням простою більшістю голосів від числа присутніх членів комісії. Провадження зі здійснення технічного огляду транспортних засобів. Зазначене провадження здійснюється відповідно до Правил проведення державного технічного огляду автомобілів, автобусів, мототранспорту і причепів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1993 р. (у редакції від 31.03.1999 p.). Воно тісно пов’язане з провадженнями, що мають контрольний характер, оскільки при його здійсненні перевіряється технічний стан транспортних засобів і відповідність вимогам визначених стандартів. Результати технічного огляду є підставою для видачі дозволу на експлуатацію транспортних засобів. Власники транспортних засобів — юридичні й фізичні особи чи їхні представники (далі — власники) зобов’язані подати транспортні засоби на технічний огляд у строк і на місце, визначені ДАІ, а власники, що виконують завдання по військово-транспортному зобов’язанню, — згідно з рішенням відповідних підрозділів Міністерства оборони. Якщо транспортні засоби відправляються в тривале відрядження, то вони підлягають технічному огляду до від’їзду. Одночасно з проведенням технічного огляду транспортних засобів, що пройшли перевірку в лабораторії діагностики технічного стану дорожних транспортних засобів, працівник ДАІ з метою контролю вірогідності оцінки технічного стану транспортного засобу лабораторією може вибірково повторно перевірити технічний стан і обов’язково перевіряє відповідність його типу, марки, моделі, номерного знака, номерів шасі (рами), кузова і двигуна записам у реєстраційному документі. Справним вважається укомплектований транспортний засіб, технічний стан якого відповідає правилам дорожнього руху й іншим нормативним вимогам. На кожен транспортний засіб, що пройшов технічний огляд, видається талон, у якому працівник ДАІ робить відповідні позначки і скріплює їх своїм підписом і особистим штампом. Талон проходження технічного огляду закріплюється в правому нижньому куті вітрового скла транспортного засобу. Якщо транспортний засіб визнаний несправним, то позначка в реєстраційному документі не робиться і талон не видається. У випадку виявлення несправностей, що загрожують безпеці дорожнього руху, визначених законодавством, експлуатація цього транспортного засобу забороняється до їхнього усунення і технічного огляду. Також забороняється експлуатація транспортних засобів, що не пройшли технічного огляду у встановлений строк. При неможливості подачі транспортного засобу на місце технічного огляду (через несправність та з інших причин) у встановлений строк його власник повинен подати до комісії з проведення технічного огляду письмову заяву, здати номерний знак і пред’явити квитанцію про сплату встановленої суми податку з власників транспортних засобів. Відомості про результати технічного огляду транспортних засобів фізичних осіб — власників вказуються на зворотному боці квитанції про оплату проведення технічного огляду чи в довідці лабораторії діагностики технічного стану дорожних транспортних засобів, що залишається в ДАІ для обліку. Акт державного технічного огляду транспортного засобу складається тільки в тому випадку, коли виявлена несправність транспортного засобу чи коли транспортний засіб перебуває на тимчасовому обліку. Копія акту видається власнику транспортного засобу на його вимогу. 3. Ліцензування певних видів підприємницької діяльності У деяких випадках, передбачених Законом, недостатньо державної реєстрації, для зайняття окремими видами діяльності потрібно також одержання ліцензії. Перелік близько 60 видів діяльності, що не можуть здійснюватися без ліцензії, визначений у Законі "Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 01.06.2000 р. (далі — Закон), що є основним нормативно-правовим актом, що регулює ліцензування. У цій сфері основними є поняття "ліцензія” і ліцензування”, що визначені в Законі. Ліцензія — документ державного зразка, що засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Ліцензування — видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування. Суб'єктами відносин, що виникають у зв'язку з ліцензуванням, є, з одного боку, суб'єкт господарювання, а з іншого боку — орган ліцензування. Суб'єкт господарювання, що має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії. Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі у строк не пізніше ніж десять робочих днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо спеціальним законом, що регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності. Підставами для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії є: - недостовірність даних у документах, поданих заявником, для отримання ліцензії; - невідповідність заявника згідно з поданими документами ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності, зазначеного в заяві про видачу ліцензії. Строк дії ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, але не може бути меншим ніж три роки. Для кожної філії, кожного відокремленого підрозділу ліцензіата, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ним ліцензії, орган ліцензування видає ліцензіату засвідчені ним копії ліцензії, які реєструються в журналі обліку заяв та виданих ліцензій. Засвідчена органом ліцензування копія ліцензії є документом, що підтверджує право філії або іншого структурного підрозділу ліцензіата на провадження певного виду господарської діяльності на підставі отриманої ліцензії. Ліцензіат не може передавати ліцензію або її копію іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності. За видачу ліцензій справляється плата, розмір та порядок зарахування якої до Державного бюджету України встановлюються Кабінетом Міністрів України. Плата за ліцензію — це разовий платіж, що вноситься суб'єктом господарювання за одержання ліцензії. Плата за видачу ліцензій вноситься після прийняття рішення про видачу ліцензії. Підставами для переоформлення ліцензії є: зміна найменування юридичної особи (якщо зміна найменування не пов'язана з реорганізацією юридичної особи) або прізвища, імені, по батькові фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності; - зміна місцезнаходження юридичної особи або місця проживання фізичної особи — суб'єкта підприємницької діяльності; - зміни, пов'язані з провадженням ліцензіатом певного виду господарської діяльності, вказаного в ст. 9 Закону. У разі виникнення підстав для переоформлення ліцензії ліцензіат зобов'язаний протягом десяти робочих днів подати органу ліцензування заяву про переоформлення ліцензії разом з ліцензією, що підлягає переоформленню, та відповідними документами або їх нотаріально засвідченими копіями, які підтверджують зазначені зміни. Не переоформлена в установлений строк ліцензія є недійсною. Ліцензіат зобов'язаний повідомляти орган ліцензування про всі зміни даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії. У разі виникнення таких змін ліцензіат зобов'язаний протягом десяти робочих днів подати до органу ліцензування відповідне повідомлення в письмовій формі разом з документами або їх нотаріально засвідченими копіями, які підтверджують зазначені зміни. Підставами для видачі дубліката ліцензії є втрата ліцензії та пошкодження ліцензії. Поряд із загальними правилами ліцензування, передбаченими в Законі, стосовно деяких видів діяльності встановлені спеціальні правила, що передбачають певні особливості. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.1999 р. № 753 затверджене Положення про порядок видачі ліцензій Національною комісією регулювання електроенергетики на здійснення окремих видів підприємницької діяльності. Таким чином, ліцензування — необхідна умова здійснення окремих видів підприємницької діяльності, передбачених Законом України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, що означає необхідність одержання ліцензії у встановленому законодавством порядку. З моменту одержання ліцензії виникає право підприємця здійснювати відповідний вид діяльності, яке він може реалізовувати протягом терміну дії ліцензії, після закінчення якого це право припиняється (у деяких випадках, визначених законодавством, можливе припинення такого права раніше закінчення строку дії ліцензії, наприклад, при анулюванні ліцензії). Процедура ліцензування певних видів господарської діяльності У Законі "Про ліцензування певних видів господарської діяльності” встановлено не тільки єдиний перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню, а й єдина, уніфікована дозвільна процедура ліцензування. Перший етап процедури ліцензування — звернення суб'єкта господарювання до органу ліцензування із заявою про видачу ліцензії. Іншими словами, це ініціювання процедури ліцензування, тобто добровільне волевиявлення суб'єкта господарювання. Регламентація цього етапу здійснюється Законом стосовно форми заяви, даних, Що містяться в ній, а також документів, що додаються до заяви. Таким чином, для початку процедури ліцензування досить здійснення дій одним учасником ліцензійних відносин — суб'єктом господарювання. Закон не вимагає на цьому етапі видання яких-небудь актів з боку органу ліцензування. Подання суб'єктом господарювання заяви про видачу ліцензії має важливе процедурне значення в тому змісті, що з цією дією пов'язується початок перебігу процедурних строків, установлених Законом. Згідно зі ст.10 Закону суб'єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії. Для окремих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, до заяви про видачу ліцензії також додаються документи, вичерпний перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування. Перелік документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.07.2001 р. № 756. Органу ліцензування забороняється вимагати від суб'єктів господарювання інші документи, не вказані у цьому Законі, крім документів, передбачених ч.5 ст.10 Закону. Другий етап процедури ліцензування — розгляд заяви та прийняття органом ліцензування рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі. Згідно з ч.8 ст. 10 Закону заява про видачу ліцензії залишається без розгляду, якщо: заява подана (підписана) особою, яка не має на це повноважень; документи оформлені з порушенням вимог цієї статті. Про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду заявник повідомляється в письмовій формі із зазначенням підстав залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду у строки, передбачені для видачі ліцензії. Після усунення причин, що були підставою для винесення рішення про залишення заяви про видачу ліцензії без розгляду, заявник може повторно подати заяву про видачу ліцензії, яка розглядається в порядку, встановленому цим Законом. Ст.11 Закону регламентує прийняття рішення про видачу або відмову у видачі ліцензії. Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі у строк не пізніше ніж десять робочих днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо спеціальним законом, що регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності. Повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії або про відмову у видачі ліцензії надсилається (видається) заявникові в письмовій формі протягом трьох робочих днів з дати прийняття відповідного рішення. У рішенні про відмову у видачі ліцензії зазначаються підстави такої відмови. Підстави відмови у видачі ліцензії конкретизовані у відомчих нормативно-правових актах, де вони визначені по-різному. Щоб уникнути різночитань і відомчого суб'єктивного підходу, необхідно орієнтуватися на вичерпний перелік підстав відмови у видачі ліцензії виключно на законодавчому рівні, передбачений у ст. 11 Закону "Про ліцензування певних видів господарської діяльності”. Хоча в Законі прямо не зазначено, однак, враховуючи те, що перелік підстав для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії має вичерпний характер, слід дійти висновку, що така відмова за іншими підставами неприпустима. Це означає, що, наприклад, орган ліцензування не може відмовити здобувачеві ліцензії у видачі ліцензії з мотивів недоцільності дії різних ліцензіатів в тій самій галузі діяльності. Третій етап — видача ліцензії. З одержанням ліцензії суб'єкт господарювання, що є здобувачем ліцензії, здобуває статус ліцензіата. Видачу ліцензії регламентує ст.14 Закону, згідно з якою орган ліцензування повинен оформити ліцензію не пізніше ніж за три робочі дні з дня надходження документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії. Орган ліцензування робить відмітку про дату прийняття документів, що підтверджують внесення заявником плати за видачу ліцензії, на копії опису, яку було видано заявнику при прийомі заяви про видачу ліцензії. Якщо заявник протягом тридцяти календарних днів з дня направлення йому повідомлення про прийняття рішення про видачу ліцензії не подав документа, що підтверджує внесення плати за видачу ліцензії, або не звернувся до органу ліцензування для отримання оформленої ліцензії, орган ліцензування, який оформив ліцензію, має право скасувати рішення про видачу ліцензії або прийняти рішення про визнання такої ліцензії недійсною. Строк дії ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, але не може бути меншим ніж три роки. У Законі імперативно встановлений мінімальний строк дії ліцензії, тому неправомірною є видача ліцензії на строк менше трьох років. Слід передбачити в ст.14 Закону, що рішення про видачу ліцензії на строк менше трьох років може бути оскаржене в судовому порядку. Конкретні строки і максимальні строки дії ліцензії можуть встановлюватися органами ліцензування. У Законі прямо не зазначені правила обчислення строку дії ліцензії. Вважаємо, що строк дії ліцензії обчислюється з дня її видачі органом ліцензування, а припиняється при закінченні строку дії ліцензії. На перебіг строку дії ліцензії не впливає фактичне невикористання ліцензії ліцензіатом або переоформлення ліцензії. Закінчення строку дії ліцензії означає припинення права суб'єкта господарювання на здійснення зазначеного в ліцензії виду господарської діяльності. Згідно зі ст.15 Закону за видачу ліцензії справляється плата, розмір та порядок зарахування якої до Державного бюджету України встановлюються Кабінетом Міністрів України. Плата за ліцензію — це разовий платіж, що вноситься суб'єктом господарювання за одержання ліцензії. Плата за видачу ліцензії вноситься після прийняття рішення про видачу ліцензії. У Постанові Кабінету Міністрів України "Про термін дії ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності, розміри і порядок зарахування плати за її видачу” від 29.11.2000 р. № 1755 встановлено, що плата за видачу ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності (крім видів господарської діяльності, зазначених у пунктах 3 і 4 цієї постанови) справляється у розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо органом ліцензування є центральний орган виконавчої влади, або 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо органом ліцензування є місцевий орган виконавчої влади. Стягнення будь-яких інших відрахувань з суб'єкта господарювання заборонено. Згідно з Указом Президента України "Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності” від 23.07.1998 р. органи, що видають ліцензії на певні види підприємницької діяльності, як умову видачі ліцензій, не можуть висувати відрахування коштів на користь будь-яких бюджетних або позабюджетних фондів, установ, підприємств, організацій чи окремих осіб. Процедура ліцензування може включати такі факультативні етапи як переоформлення ліцензії; зміна даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії; видача дубліката ліцензії. Таким чином, процедура ліцензування певних видів господарської діяльності — це процедура публічного посвідчення компетентним органом ліцензування права суб'єкта господарювання, який є здобувачем ліцензії, здійснювати конкретний вид господарської діяльності. Ця процедура, за загальним правилом, відповідно до Закону "Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, має дозвільний характер, а у випадках, передбачених Законом, — конкурсний. Учасниками процедури ліцензування є суб'єкт господарювання (спочатку в якості здобувача ліцензії, а потім ліцензіата), а також орган ліцензування. Ця процедура складається з наступних послідовних обов'язкових етапів, що складають комплекси процедурних дій: 1) звернення суб'єкта господарювання до органу ліцензування із заявою про видачу ліцензії; 2) розгляд заяви і прийняття органом ліцензування рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі; 3) видача ліцензії. Процедура ліцензування, що здійснюється в конкурсному порядку, включає стадію проведення конкурсу на отримання ліцензій для видів господарської діяльності, провадження яких пов'язане з використанням обмежених ресурсів. Процедура ліцензування може включати факультативні етапи: а) переоформлення ліцензії; б) зміна даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії; в) видача дубліката ліцензії. Регламентація процедури ліцензування здійснюється за допомогою низки процедурних норм, що регулюють дії, які здійснюються на різних етапах ліцензування. На відміну від матеріальних норм, що містяться в Законі, та визначають види діяльності, які підлягають ліцензуванню, правовий статус органів ліцензування, процедурні норми встановлюють порядок ліцензування, його стадії тощо. 4. Провадження про патентування деяких видів підприємницької діяльності Патентування деяких видів підприємництва Деякі види підприємницької діяльності вимагають одержання торгового патенту. Патентування — умова здійснення деяких видів підприємницької діяльності, зазначених у Законі "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”, що означає необхідність одержання торгового патенту у встановленому законодавством порядку. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” (далі — Закон "Про патентування...”) торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток на території України, діяльність з обміні готівкових валютних цінностей (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), а також діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг, вимагає одержання торгового патенту. Перелік видів діяльності, що підлягають патентуванню, має вичерпний характер. Тому не допускається визначення видів підприємницької діяльності, що підлягають патентуванню, порядку і суб'єктів патентування в інших нормативно-правових актах, а також рішеннями органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Отже, жоден нормативно-правовий акт або рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не можуть визначати інші види діяльності, що підлягають патентуванню, або встановлювати інших суб'єктів правовідносин з патентування, або встановлювати додаткові пільги щодо патентування, ніж передбачені безпосередньо в Законі. Суб'єктами правовідносин, які підлягають регулюванню за Законом "Про патентування...”, є юридичні особи та суб'єкти підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи — резиденти і нерезиденти, а також відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо), які займаються вищевказаною підприємницькою діяльністю. Дія Закону "Про патентування...” не поширюється на торговельну діяльність та діяльність з надання побутових послуг. 1) підприємств і організацій Укоопспілки, військової торгівлі, аптек, які перебувають у державній власності, та торгово-виробничих державних підприємств робітничого постачання у селах, селищах та містах районного підпорядкування; 2) суб'єктів підприємницької діяльності — фізичних осіб, які: - здійснюють торговельну діяльність з лотків, прилавків і сплачують ринковий збір (плату) за місце для торгівлі продукцією в межах ринків усіх форм власності; - сплачують податок на промисел у порядку, передбаченому чинним законодавством; - здійснюють продаж вирощених в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній ділянках продукції рослинництва, худоби, кроликів, нутрій, птаха (як у живому вигляді, так і продукції їх забою в сирому вигляді та у вигляді первинної переробки), продукції власного бджільництва; - сплачують державне мито за нотаріальне посвідчення договорів про відчуження власного майна, якщо товари кожної окремої категорії відчужуються не частіше одного разу на календарний рік; - сплачують фіксований податок відповідно до законодавства про оподатковування доходів фізичних осіб; 3) суб'єктів підприємницької діяльності, створених громадськими організаціями інвалідів, які мають податкові пільги згідно з чинним законодавством та здійснюють торгівлю виключно продовольчими товарами вітчизняного виробництва та продукцією, виготовленою на підприємствах Українського товариства сліпих та Українського товариства глухих. Без придбання торгового патенту суб'єкти підприємницької діяльності або їх структурні (відокремлені) підрозділи здійснюють торговельну діяльність виключно з використанням таких видів товарів вітчизняного виробництва: хліб і хлібобулочні вироби; борошно пшеничне та житнє; сіль, цукор, олія соняшникова і кукурудзяна; молоко і молочна продукція тощо. Торговий патент — державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності або його структурного (відокремленого) підрозділу займатися визначеними у Законі видами діяльності. Торговий патент придбавається суб'єктами підприємницької діяльності, предметом діяльності яких є вищевказані види. Підставою для придбання торгового патенту є заявка, оформлена відповідно до Закону. Встановлення будь-яких додаткових умов щодо придбання торгового патенту не дозволяється. Торговий патент видається за плату суб'єктам підприємницької діяльності державними податковими органами за місцезнаходженням цих суб'єктів або місцезнаходженням їх структурних (відокремлених) підрозділів, суб'єктам підприємницької діяльності, що провадять торговельну діяльність або надають побутові послуги (крім пересувної торговельної мережі), — за місцезнаходженням пункту продажу товарів або пункту з надання побутових послуг, а суб'єктам підприємницької діяльності, що здійснює торгівлю через пересувну торговельну мережу, — за місцем реєстрації цих суб'єктів. Торговий патент містить такі реквізити: - номер торгового патенту; - найменування володільця торгового патенту; - вид підприємницької діяльності; - назва виду побутових послуг чи послуг у сфері грального бізнесу; - місце реєстрації громадянина як суб'єкта підприємницької діяльності чи місцезнаходження суб'єкта підприємницької діяльності — юридичної особи (місцезнаходження структурного (відокремленого) підрозділу цього суб'єкта); - для транспортних засобів — зазначення "виїзна торгівля”; - термін дії торгового патенту; - місцезнаходження державного податкового органу, що видав торговий патент; - оцінка державного податкового органу про надходження плати за виданий ним торговий патент. Виходячи зі змісту Закону "Про патентування...”, розрізняються три види торгових патентів: - звичайний торговий патент; - пільговий торговий патент — патент, який видається суб'єктам підприємницької діяльності або їх структурним (відокремленим) підрозділам, які здійснюють торговельну діяльність виключно з використанням певних видів товарів вітчизняного виробництва, зазначених у Законі "Про патентування...”. У разі придбання пільгового торгового патенту суб'єкт підприємницької діяльності вносить одноразову плату у розмірі 25 гривень за весь термін дії патенту. - короткотерміновий торговий патент — патент, термін дії якого на здійснення торговельної діяльності становить від 1 до 15 днів. Він придбавається у разі проведення ярмарків, виставок-продажів та інших короткострокових заходів, пов'язаних з демонстрацією і продажем товарів, за місцем здійснення зазначеної діяльності. Вартість короткотермінового торгового патенту на здійснення торговельної діяльності за один день встановлюється у фіксованому розмірі 10 гривень. Запровадження в Україні презумптивного оподаткування зумовлено ухиленням від оподаткування окремих суб'єктів підприємницької діяльності шляхом приховування доходів, а також труднощами у здійсненні контролю за такими доходами. Зокрема, це доходи від провадження торговельної діяльності, під час якої розрахунки між продавцем i покупцем здійснюються готівкою, від надання побутових послуг та послуг грального бізнесу, а також від здійснення торгівлі іноземною валютою. Презумптивне оподаткування забезпечує справедливіший розподіл податкового навантаження в суспільстві за рахунок поліпшення податкової дисципліни. Одним із видів презумптивного оподаткування є придбання торгового патенту, передбачене Законом № 98/96-ВР. Цей Закон визначає порядок патентування торговельної діяльності, діяльності з надання побутових послуг, діяльності в сфері торгівлі іноземною валютою, а також діяльності з надання послуг у сфері грального бізнесу, що провадиться суб'єктами підприємницької діяльності. Торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися зазначеними в Законі № 98/96-ВР видами підприємницької діяльності. Підставою для придбання торгового патенту є заявка суб'єкта підприємницької діяльності, яка містить такі реквізити: - назву суб'єкта підприємницької діяльності; - витяг з установчих документів щодо юридичної адреси суб'єкта підприємницької діяльності, а у випадках, якщо патент придбавається для структурного (відокремленого) підрозділу, - довідка органу, який погодив місцезнаходження структурного (відокремленого) підрозділу, із зазначенням цього місця; - вид підприємницької діяльності, здійснення якої потребує придбання торгового патенту; - назву документа про повну або часткову сплату вартості торгового патенту. | |
| Просмотров: 1952 | Загрузок: 72 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |