Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS
Суббота, 23.10.2021


Главная » Файлы » Полезно знать » Полезно знать

Українські імена
[ Скачать с сервера (94.0 Kb) ] 04.04.2017, 11:17
За родоплемінного ладу, за твердженням Л.М. Коваль, імена кожного роду були його власністю і не могли використовуватися в інших родах того самого племені. В одному роду не було людей з однаковими іменами. Тільки коли людина помирала, її іменем називали новонароджену дитину. Якщо ж імен не вистачало, їх позичали в іншого роду, але після смерті людини, яка мала позичене ім’я, його повертали.

Система імен, що побутує в українського народу, формувалася протягом багатьох століть. Основу її складають імена християнського календаря.
У дохристиянських іменах доволі прозора етимологія. Дітей називали здебільшого відповідно до обставин родинного життя. Наприклад, довгоочікуваного сина називали Ждан, небажаного — Неждан, Нечай, перший син діставав ім'я Одинець, третій у сім'ї — Третяк тощо В іменах відображалися певні риси людей (Буян), пора року, коли дитина з'явилася на світ (Зима), віра в магічну силу імені, спільного із назвою рослини, тварини тощо (Береза, Лев, Орел, Сокіл) та ін.
Імена з негативним емоційним забарвленням давалися як застережний захід: за уявленням давніх українців, погані імена (Горе, Захворай) оберігали дітей від дії злих сил. У дохристиянський період поряд з одноосновними іменами функціонували і двоосновні з компонентами -слав, -мир, -волод, -гост, -бор: Милослав, Радослав, Володимир, Всеволод, Ратибор, Житомир, Боримир, Творимир, Брячислав, Мстислав, Ростислав, Ярослав, Ярополк, Святополк, Доброгост, Мутижир та ін.
У староукраїнській мові поширеним було також усічення основи імені, скорочення його до початкового складу: Хведь, Клим, Юр замість Хведор, Климент, Юрій.
У складі сучасних імен дослідники виділяють кілька шарів:
1. Візантійські християнські імена, або імена християнського календаря — запозичені разом із введенням християнства на Русі у X ст. Ці канонізовані церквою і зафіксовані у спеціальних книгах (святцях) імена давалися під час хрещення. Візантійські імена, крім давньогрецьких, охоплювали давньоримські і давньоєврейські, а також незначну частину імен тих народів, з якими греки візантійської епохи підтримували торговельні і культурні зв'язки. До візантійських імен належать, наприклад, популярні в Україні імена Іван, Олексій, Михайло, Григорій, Петро, Федір, Ганна, Олена, Катерина. На українському мовному ґрунті вони набули специфічного звукового оформлення, обросли різноманітними варіантами і вже давно не сприймаються як запозичені. Канонізовані церквою імена на території сучасної України приживалися поступово. Давньоруські імена ще тривалий час продовжували побутувати паралельно з новими християнськими іменами. Так, великий київський князь Володимир, який запровадив на Русі християнство, одержав при хрещенні ім'я Василій, а його син Ярослав Мудрий звався церковним ім'ям Юрій. Проте літописці іменують обох князів лише своїми, слов'янськими іменами. І не тільки в Х ст., а й пізніше, у XI і XII ст., особи князівського дому мали по два імені — при хрещенні дитина одержувала церковне ім'я, але одночасно вона нарікалась давньоруським, так званим «мирським», іменем, причому церковне ім’я тримали в таємниці, щоб ніхто не зурочив дитину, бо в замовляннях на щось погане (як і на хороше) обов’язково називається ім’я людини. У народі вірили, що, не знаючи імені людини, не можна їй нашкодити. Це вірування збереглося і до наших днів. Разом з християнством на територію Київської Русі прийшли давні єврейські імена. Давні євреї, будучи дуже набожними, давали своїм дітям імена відповідно до церковного календаря, тобто давали дитині ім’я того святого чи святої, в день якого чи якої вона народилася.
2. Давньоруські — Володимир, Всеволод, Ростислав, Людмила та ін., у тому числі кальки з грецької мови типу Богдан, Віра, Надія, Любов, і окремі імена скандинавського походження, що побутували в Давній Русі, — Ігор, Олег, Ольга.
3. Імена, запозичені із західнослов'янських і південнослов'янських мов: Ванда, Ружена, Власта, Квітослава та ін.
4. Нові імена, які почали з'являтися у радянський час: Воля, Свобода, Слава, Октябрина, Кім, Тракторина та ін. Імена-неологізми поповнювалися за рахунок назв квітів: Лілія, Піонія тощо. Іменами ставали слова типу Геній, Ідеал, Ідея, Новела, Іскра та под. Як показує мовна практика, перевірку часом витримали далеко не всі імена-неологізми 20-х років.
5. Імена, запозичені із західноєвропейських мов, типу Альберт, Арнольд, Артур, Вільгельм, Франц, Жанна, Елеонора та подібні. Їх поширенню сприяли популярні твори зарубіжної художньої літератури, преса, радіо, кіно. Так, на честь героїнь трагедій Вільяма Шекспіра дівчат називали Дездемоною, Джульеттою, Офелією, на честь героїні опери Джузеппе Верді «Травіата» — Віолеттою та ін.
6. Індивідуальні імена-новотвори, які виникають у колі тієї чи іншої родини. До таких, наприклад, можна віднести ім'я Вальжанна, згадане у творі І. Григурка «Ватерлінія»:« — А Вальжанна — це хто з таким чудним ім'ям? — Донька. Ім'я... — подвійне. Жінка хотіла Жанною назвати, а я Валентиною. Вирішили піти на компроміс. »
У наші дні переважна більшість імен, якими називають новонароджених, належить до системи традиційних імен, успадкованої від попередніх поколінь, але естетично відшліфованої.

Регіональні особливості
Спільна для всієї України система імен має на окремих територіях свої особливості. В силу ряду історичних, політичних та географічних факторів деяка специфіка імен помітна на західноукраїнських землях.
До складу імен, які функціонують серед корінного українського населення, особливо на межі з іншими етнічними регіонами Закарпаття, увійшли угорські запозичення (Йовшка, Пішта, Фері, Імрі, Тібор, Гіза, Жужа), чеські (Вожена, Власта), польські (Юзик, Броня, Кася), румунські (Даць, Флорій, Думіка, Никора, Ляна, Нуця), німецькі (Вілі, Руді, Терміна, Терта, Йогакка) та ін.
На Буковині виділяється група імен, не властивих іншим територіям України: Теофій, Дністрян, Донекій, Філомена, Арманія, Фонета та ін. У середовищі українців зустрічаються молдавські імена: Віоріка, Лівія, Родіка, Філінія, Манолія і подібні.
У вживанні загальнонаціональних імен на території різних діалектів відображаються відповідні місцеві фонетичні та морфологічні риси. Наприклад, у деяких говірках південно-західної групи ім'я Дмитро звучить як Ґмитро; Ілько, Омелько, Антін — як Тилько, Гомелько, Гантін.
Останнім часом спостерігається нівеляція діалектних особливостей у сфері іменування людей.

Варіанти імен
Імена в залежності від ситуації мовлення можуть виступати у найрізноманітніших видозмінах. Поряд з офіційними повними документальними іменами існують розмовно-побутові (скорочені, чи усічені, здрібніло-пестливі та згрубіло-зневажливі) їх варіанти.
Явище варіантності властиве і документальним іменам. Загальнонаціональні варіанти документальних імен виникли у процесі освоєння давніх запозичень і відображають взаємодію літературно-книжної та усно-розмовної традицій у розвитку української мови. З основних фонетико-морфологічних явищ, що створюють варіанти цього типу, можна назвати:
- чергування голосних звуків (Антон — Антін, Никон — Никін, Єремія — Ярема; Євсей — Овсій, Єфрем — Охрім);
- чергування приголосних звуків (Феодосія — Теодозія; Стефан — Степан; Фотинія — Хотина);
- скорочення початку чи кінцівки імені (іноді — і початкової і кінцевої частин): Арсеній — Арсен, Прокопій — Прокіп та ін.
Число варіантів чоловічих імен (частина з них належить до розмовного фонду) поповнюють типові для української мови утворення на -а, -о, -ко, -аш (-яш), -ош: Олексій — Олекса, Лавр — Лавро, Лев — Левко, Григорій — Грицько та ін.
У жіночих документальних іменах найпоширеніше варіювання закінчень -ія, -а (-я): Арсенія — Арсена, Наталія — Наталя, Парасковія — Параска тощо.
Великою фонетичною і словотвірною різноманітністю відзначаються розмовно-побутові варіанти імен. На різних територіях України, крім спільного фонду цих варіантів, якими користуються усі представники нації, існує також свій набір скорочених, здрібніло-пестливих та згрубіло-зневажливих найменувань.
На здатність імен варіюватися не завжди зважають при оформленні документів, що викликає ряд небажаних явищ: у документи потрапляють повні імена у місцевій звуковій оболонці, замість повних імен фіксуються розмовно-побутові усічені варіанти, у документах тієї самої особи трапляються різні варіанти імені тощо. Це неминуче призводить до юридичних ускладнень.

Лексикографія
Словники українських імен почали видавати уже на початку 20 століття. Важливу роль відіграв словник «Крестные имена людей», що вийшов у 1909 році як додаток до четвертого тому «Словаря української мови» за редакцією Б. Д. Грінченка. У 1954 році в Інституті мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР було створено (укладачі Н. П. Дзятківська, С. П. Левченко, Л. Г. Скрипник) і надруковано за редакцією члена-кореспондента АН УРСР І. М. Кириченка «Українсько-російський і російсько-український словник власних імен людей», який став основою для наступних чотирьох доповнених і уточнених видань (1961, 1967, 1972, 1976). У 1986 р. побачила світ праця Л. Г. Скрипник і Н. П. Дзятківської «Власні імена людей» за редакцією академіка HAH України В. М. Русанівського.

Сучасні поширені імена серед українців
Сьогодні українці продовжують послуговуватися традиційним набором імен, який складався, очевидно, тисячоліттями.
За часів Радянського Союзу спостерігались деякі тенденції уніфікації. Спостерігалась, наприклад, значна концентрація імен, тобто невелика кількість їх охоплювала переважну більшість новонароджених..
Нині на вибір старих традиційних імен, як стверджують інформанти, впливають такі чинники:
- прагнення відтворити занедбану культуру українського народу, яка обов'язково відображалася в іменнику;
- підвищений інтерес окремих українців до історії рідного краю;
- бажання вибрати дитині оригінальне українське ім'я та ін.

Походження імені Ольга
Походження суперечливе — чи від старослов'янського імені Вольга, Волх, чи від скандинавського Hélga (Хе́льга), що дослівно означає «світла», «сонячна» або «свята», з іншого боку — Хель в міфології древніх скандинавів — богиня смерті й однойменна країна, де вона править. Однак, балтійська версія походження імені О́льг пов'язує його з литовським і латиським коренем імені - Alg (чоловіче ім'я Ольг-ерд / Alg-irdas) в жіночому Ольга / Alga - значення якого буквально - Дар, Винагорода.
Ім'я Ольга вважається одним з найпоширеніших жіночих імен.
Варіанти імені: Оля, Олечка, Оленька, Олюня, Олюся, Олюська, Олюша, Оляша, Ольчик.
Ольга - ім'я дещо обережне, при цьому в нім досить цікаво поєднується достатня замкнутість із зовнішньою активністю. Енергія імені схиляє Ольгу приділяти багато уваги собі самій і своїм внутрішнім переживанням, не дуже-то прагнучи показати їх оточенню. Часто це примушує рахувати Ольгу, що називається, собі на думці. Так це або ні, проте поєднання таких протилежних якостей в її характері, як активність в спілкуванні і замкнутість, дійсно роблять Олю дуже дипломатичною і навіть обачливою людиною.
Вона як би постійно контролює себе - що і з ким можна, а чого не варто робити. Зазвичай ця риса починає проявлятися в її характері ще в дитинстві, і якщо уважно придивитися до Олиному поведінці, то за її прихильністю до оточення можна помітити деяку напруженість. Особливо це помітно при першому знайомстві, коли Оля мимоволі прагне обходити і згладжувати гострі кути, що важко назвати характерним для дитячого віку
Категория: Полезно знать | Добавил: opteuropa | Теги: Система імен, Візантійські християнські імена, скачать безплатно, українські імена
Просмотров: 452 | Загрузок: 14 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Украина онлайн

Рейтинг@Mail.ru

подать объявление бесплатно