| Главная » Файлы » Полезно знать » Полезно знать |
Виникнення поглядів на державу і право в країнах Стародавнього Сходу
| [ Скачать с сервера (65.7 Kb) ] | 14.01.2013, 22:38 |
| Державно-правові вчення античної Греції та Стародавнього Риму Загальна характеристика, періодизація Розглядаючи політико-правові погляди стародавньогрецьких мислителів, слід перш за все мати на увазі, що антична доба Стародавньої Греції - це період полісної організації суспільства. Що собою являв античний поліс? Це своєрідна форма соціально-економічної і політичної організації, яка охоплювала, власне, місто і околиці (місто-держава). Вільні громадяни міста становили економічний союз власників господарств, організований у певні форми політичного устрою, зі своїми нормами співжиття, звичаями, традиціями, релігійними віруваннями і правом. Участь у політичному житті міста-поліса була почесним обов'язком кожного громадянина. У.стародавніх греків поліс був формою втілення ідеї всеохоплюючої космічної справедливості, де критерієм такої справедливості виступало право. Саме в умовах поліса зародилися, утвердилися і поширилися великі політичні ідеї, які на тисячоліття пережили своїх творців і не втратили актуальності сьогодні. По-перше, це ідея громадянського суспільства. її суть полягає в усвідомленні кожним громадянином своїх прав і обов'язків, своєї приналежності до всього громадянського суспільства. А для цього потрібно працювати на загальне благо, в інтересах всієї спільноти і тим самим забезпечувати власне благо. По-друге, ідея демократії, яка вперше отримала своє філософське обґрунтування і реальне втілення в життя. По-третє, це ідея республіканської форми державного правління. В древньогрецьких державах вперше виникли і отримали свою апробацію такі невід'ємні складові частини політичного життя міста-поліса, як виборність, колегіальність і строковість органів влади. Розвиток державно-правової думки Стародавньої Греції був невід'ємний від розвитку філософії і певною мірою співпадав з періодами розвитку державності. Ранній період (IX-VI ст. до н.е.) - період становлення давньогрецької державності. Зароджується теорія міста-держави. Замість міфологічних уявлень про навколишній світ з'являються обґрунтовані реаліями філософські бачення проблем держави і права. Період розквіту політичної філософії (V - перша Пол. IV ст. до. н.е.). Виникає патріархальна теорія держави Арістотеля. Період пізнього еллінізму (II пол. IV ст.до н.е.-II ст.н.е ). Характеризується занепадом державності, кризою полісної організації суспільства, її руйнацією і підпорядкуванням більш могутнім державам - Македонії, а потім - Риму. Сім мудреців. Приблизно з VI ст до н.е. погляди на державу і право у Стародавній Греції почали оформлюватись в окрему систему знань. Причому, на відміну від давньосхідних країн, тут цей процес розвивався активніше. Держава і право ставали об'єктами дослідження багатьох мислителів, виникали філософські школи. Вони почали аналізувати конкретні державно-правові вчення своїх попередників, розвиваючи окремі з них далі, а інші - спростовуючи. Показовим прикладом саме таких підходів стала творчість "семи мудреців" (Фалеса, Піттака, Періандра, Біанта, Солона, Клеобула і Хілона), які підкреслювали велике значення законів для життя поліса, закликали до підпорядкування їм, намагалися законодавчо врегулювати відносини між суспільними верствами і вдосконалити державний устрій. Мудреці жили і творили в кінці VII - на початку VI ст. до н.е., дехто з них були активними учасниками політичних подій, правителями і законодавцями ( як, наприк-лад, реформатор Солон). Піфагор. Політичним ідеалом Піфагора ( кінець VI ст. до.н.е.) та його послідовників було правління освіченої аристократії, яке базувалося на справедливих законах: Піфагорійці висловлювалися проти демократичного устрою полісів, вкрай негативно ставилися до демократії, критикували цю політичну форму за надмірність свободи, яка не завжди йде на користь суспільству. Другою стороною світогляду піфагорійців було їхнє вчення про числа, в яких вони вбачали початок і сутність світу. З позицій цифрових характеристик вони прагнули виявити моральні і політико-правові явища. Право вони розглядали як рівну міру нормування нерівних відносин і поведінки нерівних індивідів у суспільстві. Піфагор відстоював ідею підпорядкування законам і рідним батькам не удавано, зовнішньо, а за переконаннями. Самі ж закони, вважав він, є велика цінність, яка не дозволяє суспільству впасти в анархію (безвладдя). "Правителі, - підкреслював Піфагор, - повинні бути людьми не тільки знаючими, а й гуманними". Піфагорійці почали розробку концепції ідеальної держави. Всі громадяни мали брати участь в управлінні державними справами, формуванні представницьких органів влади, прийнятті законів. Геракліт. Прихильником ідеї правління освіченої аристократії був і Геракліт (VI-V ст. до.н.е.). Будучи противником демократичного порядку прийняття законів, він визнавав виняткове право на існування нового писаного закону для поліса, першоджерелом якого повинен стати божественний закон - Логос. На його думку, існування держави без законів неможливе, оскільки саме вони впорядковують суспільне життя. Геракліт поділяв людей за своєю природою на тих, хто може пізнати все-охоплюючий логос (їх небагато), і тих, хто повинен лише підкорятися законам, не будучи спроможними пізнати об'єктивно існуючі закони космосу. Демокріт. З цілком протилежними думками щодо божественного першоджерела законів виступав один із творців атомістичної концепції Демокріт (V-IV ст. до н.е.). На його думку, закони мають природний, причинно обумовлений характер, хоча пишуться і приймаються людьми. Оскільки закони, встановлені людьми, на відміну від законів природи мають штучний характер, вони можуть бути змінені, доповнені чи переглянуті. Для більшості фомадян поліса підпорядкування законам повинно мати обов'язковий характер, оскільки це - запорука добробуту держави. І лише для мудрих людей (філософів), які здатні осягнути закони природи і вищу справедливість, підпорядкування штучним полісним законам не є обов'язковим. Філософи не потребують ні опіки держави, ні самої держави. Саме цим Демокріт намагався розв'язати проблему співвідношення загальноприйнятого закону та індивідуальної людської свободи. Софісти. Серед грецьких міст-полісів провідні позиції займали Афіни - демократична республіка, культурний осередок еллінського світу, центр розвитку античної філософії. Участь всіх громадян в політичному житті держави вимагала їх освіченості. Обов'язок нести в народ просвітницькі ідеї взяли на себе софісти (мудрі). Заслугою їх було те, що вони розглядали не окремих, а всіх людей потенційно вільними і розмірковували щодо такого суспільного і правового порядку, який би міг забезпечити людську свободу. Саме одному з представників софістів - Протагору - належить крилатий вислів "Людина є мірою всіх речей". На його думку, закони - це не божественна установа, а мудрий винахід людини. А відтак потребою і благом для людей є необхідність дбати про порядок в державі і жити в злагоді із законом. | |
| Просмотров: 1842 | Загрузок: 106 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 0.0/0 | |
| Всего комментариев: 0 | |