Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS
Пятница, 29.03.2024


Главная » Файлы » Полезно знать » Полезно знать

Запровадження процедури медіації (примирення) у законодавстві України
[ Скачать с сервера (27.7 Kb) ] 10.02.2014, 02:04
Хоча нині Україна знаходиться лише на етапі формування вітчизняної моделі відновного правосуддя вже з впевненістю можна констатувати, що необхідність запровадження інституту примирення (медіації) у вітчизняній системі права підтримується широким колом фахівців. Така підтримка ґрунтується, насамперед, на позитивних результатах практики застосування інституту примирення у багатьох країнах світу, які свідчать про його ефективність. До того ж, це відповідатиме загальній позиції України щодо гармонізації національного законодавства із законодавством Європейського Союзу, адже питанню примирних процедур присвячена низка рекомендацій і рішень Ради Європи, зокрема Рекомендації № R (99) 19 «Про посередництво в кримінальних справах» від 15 вересня 1999 р., яка є одним з основних документів Ради Європи щодо реалізації програм відновного правосуддя та Основоположного рішення Ради Європейського союзу від 15 березня 2001 р. «Про місце жертв злочинів у кримінальному судочинстві» (2001/220/JHA), які наголошують на необхідності розвитку та впровадження програм відновного правосуддя в національні системи права.
Незважаючи на відсутність спеціального законодавства, Україна може похвалитися своїм власним досвідом застосування процедури медіації, який підтверджує високу ефективність застосування цього інституту при вирішенні конфліктів. Так, починаючи з 2003 року активно проводяться експерименти у судах (зокрема у містах Києві, Харкові, Івано-Франківську, Автономній Республіці Крим та інших). Також на території України діє низка регіональних груп медіації, які об’єдналися в Асоціацію груп медіації України та Український центр порозуміння, який активно займається впровадженням програм примирення потерпілих і правопорушників та просвітницькою діяльністю у цій сфері.
З вересня 2006 року по лютий 2007 року в десяти регіонах України Українським центром порозуміння проводилося проміжне оцінювання впровадження програм відновного правосуддя. Протягом звітного періоду було проведено 41 програму відновного правосуддя, з них: 39 – медіації у кримінальних справах, 2- сімейні конференції.
Навіть така незначна за обсягом практика застосування відновних процедур засвідчила, що медіація у кримінальному судочинстві має багато переваг порівняно із загальним судовим порядком розв’язання «кримінально-правових конфліктів». Зокрема медіація забезпечує більш ефективне вирішення проблеми відшкодування моральної та/або матеріальної шкоди; надає можливість сторонам впливати на рішення, що приймається у справі, допомагає зняти емоційне напруження. Крім того, медіація звільняє суддів від навантаження у зв’язку із розглядом справ невеликої тяжкості і надає можливість зосередитися на більш серйозних справах, а також пришвидшує процес розгляду справ у суді.
Чинне українське законодавство має основи для запровадження процедури медіації, насамперед, це інститут примирення у кримінальному законодавстві. Так, статтями 45 та 46 Кримінального кодексу України та статтями 72 та 8 Кримінально-процесуального кодексу України встановлено підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям та у зв’язку з примиренням винного з потерпілим. Однак широкому застосуванню зазначених норм на практиці перешкоджає відсутність детальної регламентації процедури примирення в законодавчих актах, а також обмежене коло справ, у яких можна застосовувати цю процедуру.
Таким чином, з метою врегулювання процедури медіації (примирення) на законодавчому рівні, наказом Міністра юстиції у травні 2005 року було створено міжвідомчу робочу групу з питань впровадження процедури медіації (примирення) в кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство України, до якої увійшли представники Міністерства юстиції України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту, Верховного Суду України, Генеральної прокуратури України, та науковці.
Аналізуючи, в процесі роботи над концепцією застосування програм відновного правосуддя (медіації) у кримінальному судочинстві України, досвід інших країн (зокрема Польщі, Словаччини, Румунії, Німеччини, Франції тощо), Рекомендації Ради Європи, а також Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси України, члени робочої групи дійшли висновку щодо необхідності внесення змін не лише до зазначених Кодексів, а й у розробці окремого закону про діяльність медіаторів у кримінальних справах.
Протягом 2006 року відповідною робочою групою розроблено проекти законів України «Про медіацію (посередництво) у кримінальних справах» та «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо процедури медіації (посередництва)».
Метою зазначених законопроектів є впровадження процедури медіації, яка полягає у примиренні підозрюваного, обвинуваченого або підсудного і потерпілого за участю посередника (медіатора) і відшкодуванні потерпілому завданої матеріальної та моральної шкоди.
Проектом Закону України «Про медіацію (примирення) у кримінальних справах» визначено основні засади процедури медіації та форми її організації.
Відповідно до положень цього законопроекту процедурою медіації (примирення) у кримінальних справах визначається процедура, спрямована на примирення потерпілого та підозрюваного (обвинуваченого, підсудного) у справах про умисні злочини середньої тяжкості, необережні тяжкі та особливо тяжкі злочини, а також досягнення між ними згоди (прийнятного рішення) щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди за допомогою медіатора (посередника);
Медіатор, який здійснюватиме процедуру медіації, повинен володіти вмінням усунення конфліктів і мати знання, не лише у сфері права, а й у таких сферах, як психологія, соціологія, педагогіка, які є необхідними для її проведення. Також визначаються професійні права та обов’язки медіатора, підстави дисциплінарної відповідальності та види дисциплінарних стягнень, оплата праці, соціальне та пенсійне забезпечення, порядок оподаткування доходів медіаторів.
Одними із основних положень законопроекту є визначення організаційної форми діяльності медіаторів. Організаційною формою здійснення процедури медіації є об’єднання медіаторів, яке є професійною громадською неприбутковою організацією, що можуть утворювати виключно медіатори. У свою чергу об’єднання медіаторів утворюють Спілку медіаторів, метою якої є здійснення захисту професійних прав медіаторів, забезпечення професійного незалежного контролю та створення системи підвищення кваліфікації медіаторів.
Систему органів професійного самоврядування медіаторів в Україні утворюють З’їзд медіаторів України та Рада медіаторів України.
Проект Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України щодо процедури медіації (посередництва)» спрямований на законодавче закріплення альтернативних способів вирішення конфлікту між правопорушником і потерпілим за допомогою медіатора.
Положеннями цього проекту пропонується розширити можливість звільнення осіб від кримінальної відповідальності у зв’язку із примиренням винного з потерпілим, в тому числі шляхом укладення та виконання договору про примирення у випадках вчинення необережних злочинів середньої тяжкості, а також забезпечити можливість призначення не більше двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, у разі укладення договору про примирення, а також відсутності обставин, які обтяжують покарання.
Крім того, законопроектом визначається коло осіб, які мають право ініціювати процедуру медіації, порядок її призначення, строк процедури та її наслідки.
Після громадського обговорення зазначених проектів законів, а також отримання від заінтересованих органів та наукових установ пропозицій та зауважень постало питання про необхідність комплексного запровадження процедури медіації (примирення), тобто розробки проекту закону, який би регулював проведення процедури медіації (примирення) не тільки у кримінальному, а й у цивільному та господарському судочинстві та проекту закону щодо внесення змін до відповідних процесуальних кодексів.
Про доцільність запровадження процедури медіації (примирення) у цивільному та господарському судочинстві свідчать Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи «Про медіацію в цивільних справах» та «Про сімейну медіацію», а також «Зелена книга» про альтернативне врегулювання спорів у цивільному та комерційному праві Комісії Європейських Співтовариств, Типовий закон ЮНСІТРАЛ Про міжнародну комерційну примирювальну процедуру з настановами щодо її впровадження й застосування (2002) тощо.
У зв’язку з цим, на даний час Міністерством юстиції здійснюється доопрацювання вказаних проектів законів України, яке планується завершити до кінця 2007 року.
Отже, можна прогнозувати, що вже у 2009 році в українському законодавстві буде запроваджено цей дійсно прогресивний інститут, який позитивно впливатиме на учасників кримінального, цивільного та господарського процесів, стане конкретним механізмом забезпечення права сторін на примирення, визначеного чинним законодавством, та сприятиме формуванню позитивного іміджу країни серед світової спільноти.
Адже, заохочення людей до поваги один до одного та до вирішення конфліктів, у разі їх виникнення, на відновних засадах – це два найважливіших шляхи розбудови справедливого та гуманного суспільства.
Впровадження медіації до українського законодавства пов'язано із потребою вирішення спорів альтернативним способом. Суть медіації полягає в пропозиції сторонам спрощених, менш коштовних, а передусім найменш конфліктних процедур для вирішення спорів. Медіація визначається як посередництво в спорі, яке має на меті влагодження конфлікту, допомагає дійти порозуміння, прийняти рішення, яке буде прийнятним для обох сторін[1].
Публічно-правові спори, які вирішуються в порядку адміністративного судочинства, часто називають немедіабельними, тобто такими, які не можуть бути вирішені шляхом застосування медіації. Насамперед, це зумовлено особливостями суб’єктного складу адміністративних процесуальних правовідносин, а саме, тим фактом, що однією зі сторін завжди виступає орган публічної адміністрації. Проте аналіз законодавства та практики зарубіжних країн показує, що медіація в адміністративних справах не лише можлива, а й справді ефективна. Успішне впровадження медіації до українського адміністративного судочинства залежить від того, чи вдасться науковцям та законодавцям вирішити ряд теоретичних та практичних проблем. Спробуємо навести найбільш актуальні проблеми впровадження та проведення медіації в адміністративному судочинстві та запропонувати своє бачення вирішення цих проблем.
Однією із найгостріших проблем є реалізація таких принципів медіації як добровільність та ініціативність. Однією зі сторін як правило виступає орган публічної адміністрації, тому необхідно враховувати, що попри наявність у службовців деяких дискреційних повноважень, можливість власного розсуду чиновників часто обмежена. Це зумовлено наявністю у Конституції України положення про те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Проте, відповідно до статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави[2]. Закон України «Про державну службу» передбачає такі принципи здійснення державної служби як служіння народу України, гуманізму і соціальної справедливості, а також пріоритету прав людини і громадянина[3]. Тотожні принципи передбачені і Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування»[4]. Аналізуючи ці принципи, можна зробити висновок, що досягення компромісу між органом публічної адміністрації та громадянином є одним із пріоритетів діяльності держави та органів місцевого самоврядування. Що стосується ініціативності, як одного із принципів медіації, то мабуть важко буде дочекатися ініціативи вирішення спору у позасудовий спосіб від органу публічної адміністрації, однак останній повинен прийняти таку пропозицію, в разі, якщо її зробить інша сторона.
Другою проблемою є питання оплати праці медіатора. Знову ж таки, оскільки однією зі сторін є орган публічної адміністрації, який виступає від імені держави або територіальної громади, кошти на оплату праці медіатора мали б бути передбачені у державну або місцеву бюджеті, а це відповідно обмежує сторони у виборі медіатора, оскільки оплата його праці не повинна бути занадто великою. Для вирішення цього питання потрібно з’ясувати у якій формі буде здійснюватись діяльність медіатора. Можливими будуть три варіанти:
• медіатор як представник громадської організації. Попри те, що така діяльність буде безоплатною, цей варіант не варто сприймати серйозно, оскільки це буде переважно грантова діяльність, а за такої умови можна ставити під сумнів систематичність та професійність діяльності медіаторів.
• другим варіантом є приватні медіатори. Проте, це також не найкращий спосіб для впровадження медіації саме в адміністративному судочинстві, оскільки органи публічної адміністрації не можуть витрачати державні кошти на послуги приватних медіаторів.
• і останній варіант, який наразі є єдино прийнятним для впровадження медіації у адміністративне судочинство, медіація як діяльність окремих працівників судової гілки влади ( це може бути суддя чи інший співробітник суду, що спеціалізуються на медіації).
Така діяльність не потребує додаткового фінансування і не суперечить положенням Закону України «Про статус суддів», де сказано, що: «судді не можуть обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої», оскільки здійснюється у робочий час і без мети отримання прибутку. Схожа практика існує у Республіці Польща. Медіацію в адміністративних справах проводить суддя або інший працівник суду, який спеціалізується на медіації. В деяких судах є окремо створений відділ, працівники якого вирішують справи шляхом медіації[1].
Третьою проблемою є те, що не до всіх адміністративних справ, які відповідно до статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України ( надалі КАС України), відносяться до компетенції адміністративних судів, можуть бути застосовані альтернативні способи вирішення спорів. Такими категоріями справ є, передбачені частиною 3 статті 17 КАС України спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також частиною 5 цієї ж статті спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму. Неможливість проведення у таких категоріях справ медіації є об’єктивним фактом, виходячи з характеру відносин, які складаються між сторонами спору. Натомість, медіабельними можна вважати передбачені частиною 1 статті 17 КАС України спори фізичних та юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (особливо це стосується правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, передбачені частиною 2 статті 17 КАС України спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, а також передбачені частиною 4 статті 17 КАС України спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом[5].

Категория: Полезно знать | Добавил: everyone | Теги: Запровадження процедури медіації (п, скачать реферат Запровадження проце
Просмотров: 1794 | Загрузок: 112 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Украина онлайн

Рейтинг@Mail.ru

подать объявление бесплатно