Приветствую Вас, Гость! Регистрация RSS
Четверг, 28.03.2024


Главная » Файлы » Рефераты » Рефераты

Афінська демократична рабовласницька республіка
[ Скачать с сервера (62.5 Kb) ] 04.02.2018, 14:31
1. Утворення Афінської держави. Реформи Тесея.
2. Органи влади та управління Афінської республіки.
- - -

1. Територію Аттики (область Греції, де згодом виникла Афінська держава) населяло наприкінці II тисячоріччя до н.е. чотири племена, кожне з який мало свої народні збори, рада старійшин і виборного вождя — базилевса.
Перехід до виробляючого економіці з індивідуалізацією праці привів до розділу общинної землі на ділянки зі спадкоємним сімейним володінням, до розвитку майнової диференціації і поступовому виділенню родової верхівки і зубожінню маси вільних общинників, багато хто з який перетворювалися у фетів — чи батраків за борги попадали в рабство. Ці процеси прискорювалися завдяки розвитку ремесла і торгівлі, чому сприяло приморське положення Афін. Багаті родини сталі і перших власників рабів, у яких звертали військовополонених.
До початку I тисячоріччя до н.е. рабовласництво був розповсюдженим явищем, хоча експлуатація рабської праці ще не стала основою суспільного виробництва. Раби були зайняті головним чином у домашнім господарстві, ремеслі, рідше на польових роботах. Поряд з ними трудилися і їхні хазяїни, хоча раби виконували найбільш важкі роботи. Тільки згодом рабська праця стане переважати, а рабовласники, насамперед великі, перестануть брати участь у продуктивній праці.
Родоплемінна організація влади починає пристосовуватися до забезпечення інтересів не тільки її членів, але і верхівки, що багатіє, вільних, до експлуатації рабів. У народних зборах зростає вплив знатних пологів, з їхніх представників формується рада старійшин і обираються базилевси. Первісне суспільство перетворюється в політичне суспільство, часто називане військовою демократією. Але і воно, зберігаючи традиції родоплемінної організації влади, не було здатне дозволити чи хоча б стримати розвинені в суспільстві антагонізми — між класами рабів, що складаються, і вільних, між рядовими общинниками і родоплемінною верхівкою. Важливу роль зіграли і зовнішні фактори його існування.
Географічні умови, що вимагали пристосування ведення господарства до умов навколишньої природного середовища, виснаження локальних природних ресурсів, що підсилилося з переходом до виробляючого економіці, розвиток обміну і зв'язана з ним інтенсифікація міжплемінних контактів і, як наслідок, ослаблення кровнородственних зв'язків і асиміляція пологів і племен, необхідність врегулювання й усунення виникаючих конфліктів, що вийшли за племінні рамки, стали передумовами для об'єднання племен Аттики під єдиною владою.
Наслідком цього й одночасно важливим етапом у тривалому процесі утворення держави в Афінах були реформи, що зв'язуються за традицією з ім'ям легендарного героя Тесея. Приписувані йому реформи — результат поступових змін, що відбувалися протягом ряду століть і завершилися до VIII в. до н.е.
Утворення Афінської держави почалося з проведення реформ, що належать легендарному Тесею (ХIII століття до н.е.).
Однієї з таких реформ було об'єднання (синойкізм) племен, що населяли Аттику, у єдиний афінський народ. У результаті синойкізму в Афінах була створена Рада, що керувала справами всіх чотирьох племен. По старій родоплемінній організації був нанесений перший удар.
Афінський поліс стає територіальною формою політичної організації суспільства.
Територіальна організація суспільства настійно вимагала однакового (незалежного від племінних розходжень) і, отже, централізованого керування суспільними справами, набагато більш активного регулювання соціальних відносин, що розвиваються.
Раніше досить монолітне родоплемінне суспільство виявилося в складному становищі. Ще зберігалися міжродові і міжплемінні звади. Але уже виникали нові гострі конфлікти в зв'язку з майновою диференціацією, що підсилюється, в Аттиці. Ці конфлікти, що найбільше чітко проявилися в протиріччях, що поглиблюються, між вільними афінянами і різними групами неповноправно і залежного населення (фети, іноземці, раби і т.д.), створювали ґрунт для формування нових механізмів влади.
Виникла необхідність у політичній (державної) влади, що коштує над суспільством і здатної стати, з одного боку, коштом угоди і примирення, з іншого боку - силою підпорядкування і поневолення. Початок цьому було покладено закріпленням не тільки соціального, але і політичної нерівності між вільними, їхнім поділом (також приписуваним Тесею) на евпатридів — шляхетних, геоморів — хліборобів і деміургів — ремісників.
До евпатридам, родоплемінної верхівки, перейшло виключне право на заняття суспільних посад, що вело до подальшого відділення публічної влади від населення.
Геомори і деміурги разом з торговцями і бідняками, що складали більшість вільних, поступово відсторонялися від безпосереднього активного керування суспільними справами. За ними збереглося лише право брати участь у народних зборах, роль якого в цей час значно упала. Разом з тим положення дрібних землевласників ставало усе більш важким. Вони розорялися і змушені були закладати за борги землі. Поряд із заставою землі виникала і боргова кабала, за умовами якої несправний боржник могла бути продана в рабство за кордон.
У цей же час виникли перші писані закони. Евпатриді прагнули обмежити пережитки родового ладу і, насамперед, кревну помсту, забезпечити свою особисту і майнову недоторканність. Малося на увазі обмежити влада архонтів, що довільно тлумачили звичай. Укладачем законів був Драконт.
За цим законами страти підлягали особи, винні в убивстві, опоганенні святинь, ті, хто вів дозвільний спосіб життя. Страта загрожувала навіть тим, хто крав овочі.
Принцип відповідальності за правилами таліона був відмінний. За законами Драконта убивство розглядалося як заподіяння матеріального збитку, але тепер воно кваліфікувалося як антигромадське діяння.
Уводиться поняття наміру і необережності. Покарання за великі і дрібні злочини були однакові - страта. Драконтові закони стали символом жорстокості. Навіть у стародавності говорили, що вони написані кров'ю. Проте, ці закони обмежували влада архонтів.


2. У Афінській республіці існував розподіл жителів по майновому цензу. Усі вільні громадяни Афін поділялися на 4 розряди громадян: які отримували зі своєї землі не менш 500 медимнів зерна, олії чи вина ввійшли в перший розряд, 300 - у другий, 200 - у третій, менше 200 медимнів - у четвертий.
Одночасно передбачалося, що тільки особи з першого розряду могли обиратися воєначальниками й архонтами. З представників другого розряду формувалося кінне військо (вершники), з інших - піше військо. Ополченці зобов'язувалися мати своя зброя і знаходитися в походах на власному утриманні.
За часів Солонія значно зросло значення й авторитет народних зборів, що стали скликатися частіше і на ньому розглядалися найбільш важливі державні питання: приймалися закони, обиралися посадові особи. У роботі зборів брали участь також незаможні громадяни.
Одночасно була заснована Рада 400 - по 100 чоловік з кожної філи. У його склад могли обиратися усі вільні, крім батраків і жебраків. Згодом Рада відтіснила ареопаг на другий план. Його роль зросла в зв'язку з тим, що народні збори скикались. Проекти багатьох рішень готував Раду, а в необхідних випадках, він діяв від імені зборів.
Солоний також заснував суд присяжних - Гелією, при чому в її склад обиралися громадяни всіх розрядів. Участь незаможних громадян у народних зборах, у суді присяжних сприяло розвитку Афінської рабовласницької демократії. Гелиея була не тільки головним судовим органом Афін, вона також контролювала діяльність посадових осіб.
Вона складалася з 6000 громадян, що досягли 30-літнього віку і вибраних щорічно по жеребі в числі 600 від кожної філи. Перед вступом на посаду присяжні - геліасти - приносили клятву в тім, що вони будуть судити "відповідно до законів і постановам афінських народних зборів і Ради 500". Гелієя поділялася на 10 дикастерій чи палат. Тому що 5000 членів вважалися черговими, а 1000 - запасними, то виходило, що склад дикастерії визначався в 500 чоловік.
Як правило, засідала одна дикастерія; у більш важливих випадках- дві чи три. Лише в дуже рідких випадках одночасно засідали 2000 чоловік. Бувало так, що дикастерії дробилися і склад суду визначався в 200, 250, 400 чоловік. У IV в. до н.е. справи, підмети розгляду в гелієї, розподілялися між дикастеріями по жеребі напередодні дня засідання. Це робилося з тією метою, щоб уникнути впливу на присяжних з боку зацікавлених осіб.
По закінченні кожного засідання присяжні одержували винагороду. Геліея була першою інстанцією по найважливіших справах, у тому числі по справах про державні злочини і зловживання посадових осіб. Вона ж була апеляційною інстанцією по справах, розглянутим в інших судах.
Але значення гелієї визначалося тим, що вона не виступала тільки як судовий орган; їй належали важливі повноваження також в області керування і законодавства.
Гелиея вирішувала фінансові питання. Наприклад, вона брала участь у розкладці податків на союзників, виробленої кожні чотири роки.
Гелиея робила перевірку придатності кандидатів, обраних на ті чи інші посади чи голосуванням жеребом. Якщо моральна чи політична благонадійність кандидата викликала сумнів у членів суду, то такий кандидат негайно приділявся.
Важлива роль в Афінській державі належала й іншим різним судовим органам. Суду ареопагу підлягала частина важливих кримінальних справ, а саме: справи про навмисні убивства, про отруєння отрутою, про підпали, про нанесення раней і каліцтв із метою позбавлення життя.
Кримінальні справи про розбій, грабіж, про нічні крадіжки, про кишенькові крадіжки, про викрадення громадян і т.п. розглядала "колегія одинадцяти". Вона наглядала за в'язницями і за виконанням вироків.
Активно діяв суд ефетів. Існувало чотири палати цього суду. Кожна з них розглядала справи тільки визначеного характеру. Ті самі судді (ефети) засідали те в одній, то в іншій палаті, дивлячись по роду справи:
1) суд при храмі Паллади. Тут розбиралися справи про ненавмисні убивства, про убивства метеків (іноземців), про підбурювання до чи убивства нанесенню убивства;
2) суд при храмі Аполлона. Розглядав справи, у яких убивця заявляв, що він зробив убивство, дозволене чи законом не переслідуване законом (убивство в стані необхідної оборони, убивство злодія, схопленого на гарячому, убивство коханця дружини, ненавмисне убивство і т.п.);
3) суд біля гавані Зеї. Цей суд розглядав справи про осіб, які, будучи вигнані з меж Аттики за ненавмисне убивство, робили нове. Судді розташовувалися на самому березі моря, а обвинувачуваний, як позбавлений права вступати на землю Аттики, підпливав на човні до берега і з човна говорив свою захисну мову і вислухував вирок;
4) суд у палаті біля пристані. Розглядав справи, коли винуватець убивства не був відомий, або коли смерть заподіяли неживі предмети -камінь, колода і т.п. Тут же судили тварин, що убили людину. Таких тварин присуджували до страти, убивали, а потім гаси їх вивозили за межі Аттики.
У 509 р. до н.е. на його настійну вимогу був прийнятий закон, що остаточно скасував розподіл громадян по родах. До цього часу населення перемішався.
Замість 4 племінних філ були створені територіальні одиниці. Афінська держава поділялася на три чи зони області: берегову, Афіни з пригородами і внутрішньою частиною. Усього нараховувалося 10 територіальних філ.
Філи були територіальними округами, між якими громадяни розподілялися не по походженню, а за місцем проживання. Вся Аттика була розділена Клисфеном на 30 чи частин тритій. Кожна філа складалася з трьох тритій, включаючи в себе одному міську тритію, одному берегову й одному тритію в центрі країни. Отже, клисфенівська філа не була суцільною територією. Вона була черезсмужною. Філи поділялися на деми (волості) - по 10 у кожної філе, на чолі яких були демархи.
У їхньому обов'язку входив запис немовлят від вільних громадян, набір ополченців, вибір по жеребі на посаді Рада 400 і суд присяжних. Кожна філа повинна була сформувати підрозділ піхоти, вершників і спорядити за свій рахунок П'ять військових судів з екіпажем і начальником. Деми, що належали хоча б до одній і тієї ж філе, але до різних тритіїв, лежали в різних районах Аттики. Оскільки територіальний принцип узяв гору над родовим і оскільки громадянство стало тепер визначатися не приналежністю до роду, а до того чи інший дему, те і вийшло, що в деми, тритії і фили входили нарівні знатні і незнатні. Родова знать, оказавшаяся в різних филах, утрачає свій політичний вплив.
Посадові особи (магістрати) в Афінах свою діяльність здійснювали на основі загальних принципів, до числа якихось відносяться:
1.Виборність. Усі посади були виборними. Вибори провадилися в народних зборах відкритим голосуванням шляхом підняття рук по жеребі.
2. Терміновість. Як правило, посадові особи залишалися при один рік, після чого складали свої повноваження.
Категория: Рефераты | Добавил: opteuropa | Теги: лабораторна робота, дипломн, магістерська, доповідь з права., курсова, курсач, курсовая работа, КОНТРОЛЬНА, скачать реферат, скачати доповідь
Просмотров: 357 | Загрузок: 7 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
Украина онлайн

Рейтинг@Mail.ru

подать объявление бесплатно